В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 26

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

1 Общая теория права и государства / под ред. В. В. Лазарева. - М. : Юристъ, 1994. - С. 284.

2 Чиркин В. Е. Основы государственной власти. - М. : Юрист, 1996. - С. 42.

3 Гель А. П., Цвігун Д. П. Судова система України. - К. : МАУП, 1999. - С. 22.

4 Киров В. Парадоксы государственной власти в гражданском обществе (конституционно-правовые аспекты) ; пер. с болгар. - М. : Независимое изд-во "Манускрипт", 1992. - С. 34.


Найважливішим етапом визначення будь-якої влади , у тому числі і судової, є встановлення її змісту та структури . Думки дослідників з цього приводу різняться. Деякі автори вважають визначальними елементами структури влади волю, силу і владні відносини, інші додають до такої структури органи і норми поведінки, треті відзначають як складові влади лише волю і силу4. Водночас   соціальна   сутність   судової   влади   визначає їїуніверсальну (тобто відповідну до всіх видів влади ) елементну структуру (склад), під якої ми розуміємо сукупність необхідних і достатніх об' єктивних і суб' єктивних ознак, які лише в сукупності з необхідною повнотою описують і визначають владу як соціальний регулятор, розкривають її зміст. Зазначена сукупність містить у собі об' єкт, об' єктивну сторону, суб' єкт і суб' єктивну сторону. Розглянемо кожен з цих елементів докладніше.

1 Нозік Р. Розподільна справедливість // Сучасна політична філософія: антологія ; пер. с англ. / упоряд. Я. Кіш. - К. : Основи, 1998. - С. 239.


Об'єктом судової влади як складової державної влади є сукупність суспільних відносин, які нею регулюються. Їхня кількість не є постійною величиною: з розвитком суспільства вона змінюється. При цьому для характеристики судової влади мають значення два показники : абсолютний (загальна кількість відносин у суспільстві , що регулюються владою) та відносний (ставлення першого показника до об' єктивно зростаючої загальної кількості відносин у суспільстві). Якщо збільшення першого показника -явище об' єктивне, пов' язане з розвитком самого суспільства, то другий показник з великою ймовірністю характеризує рівень державної урегульованості суспільства. У державах з авторитарним політичним режимом цей показник близький до одиниці , а у державах розвинутої демократії він менший за одиницю, хоча такий мінімум повинен мати розумні межі. Так, Р. Нозік, послідовний прибічник теорії "мінімальної держави" ("найбільш екстенсивної держави, яку можна виправдати"), вважає , що "кожна більш екстенсивна держава порушує людські права"1. Розглядати невелике значення другого показника як позитивний чинник можна лише у сукупності з іншими характеристиками влади , адже воно може бути зумовлено і негативними чинниками , наприклад, слабкістю влади , її елементарною нездатністю або небажанням брати участь у результативному і повному (а отже, владному) регулюванні суспільних відносин . Тут ми підтримуємо І . Бачила, який зазначає, що "державна влада - продукт і механізм усього громадянського суспільства, заміну якому ще не винайшли і який є відповідальним за стан усього суспільства... Експеримент згортання впливу держави на різні параметри соціального життя. показав, що поки немає іншого механізму організації, збирання.      всіх    складових   для    мирного співіснуваннягромадянського суспільства, крім державного"1. На нашу думку, на сьогоднішньому етапі розвитку української державності , на етапі становлення найважливіших політичних інститутів , переходу до реальної демократії доцільним є збереження високого відносного показника поширеності державної влади . І тут велика роль відведена судовій гілці влади , адже зазначені показники характеризують державну владу в її єдності . Спрощено, без урахування низки об' єктивних і суб' єктивних чинників, їх можна показати як алгебраїчний результат додавання (абсолютний показник) або множення (відносний показник) відповідних показників поширеності окремих інститутів (а загалом гілок) єдиної державної влади . З цієї формули очевидно, що, наприклад, недостатню активність законодавчої гілки влади (недостатню врегульованість суспільних відносин законами ) може бути компенсовано високою активністю розвинутої судової влади (шляхом так званої "прецедентоутворюючої" судової практики , заповнення прогалин у законодавстві тощо). У підсумку це дає можливість єдиній державній владі зберегти загалом високий ступінь активності (високі показники її поширеності ).

З об'єктивної сторони судова влада ґрунтується на об' єктивній спільності соціальних інтересів, має суспільно корисний характер , виступає як результативний остаточний вплив судової системи на суспільство і окремого індивіда. Подібний вплив характеризується трьома ознаками : легальністю, правовим характером та системністю.

Легальність є визначальною ознакою об'єктивної сторони державної влади . Так, П . Морріс у праці "Влада: філософський аналіз" визначає політичну владу як форму легального права або як формальну владу і вбачає у цьому її "крихкість", нестійкість як наслідок довільної природи формальної влади , довільної в тому розумінні , що вона не існує в природі , а створюється нами і може створюватися по-різному2.

1 Бачило И. Л. Государство и право в условиях глобализации // Государство и право на рубеже веков (материалы всероссийской конференции). Проблемы истории и теории / отв. ред. В. С. Нерсесянц. - М. :

2 Ин-т гос. и права РАН, 2001. - С. 34.

2 Ледяев В. Г.  Власть:  концептуальный анализ. - М. :  "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН), 2001. - С. 337.

3 Тихомиров Ю. А. Теория компетенции. - М. : Изд. г-на Тихомирова М. Ю., 2001. - С. 68.


Погляди на зміст легальності влади , висловлені у науковій літературі , суттєво різняться. Так, Ю . Тихомиров під легалізацією влади має на увазі її визнання, підтримку з боку суспільства3.Р . Лівшиць формальною легітимністю вважає прийняття закону відповідним органом і в установленому порядку, а підтримку вимог закону народом та їх реалізацію у реальному житті -змістовною легітимністю або легальністю1.

Розглянуті вище позиції щодо змісту легальності влади видаються нам не досить обґрунтованими і доволі суперечливими . Легальність є складовою частиною об' єктивної сторони влади , а легітимність - суб' єктивної сторони , тому саме закріплення системи влади у законі , у тому числі в конституції (об' єктивація), є її легалізацією.

Легальність судової влади полягає в законності її здійснення, що містить два пов ' язаних між собою аспекти - формальний (формоутворюючий) та змістовний. Формоутворюючий аспект легальності теж має два прояви: первинний та вторинний, що відповідають двом ступеням легалізації судової влади .

Первинним проявом (першим ступенем легалізації судової влади ) є визначення в законі , передусім , у конституції держави , системи органів, що її здійснюють (первинна легалізація). Для судової влади в Україні юридичним втіленням її первинної легалізації є прийняття Конституції України та нових редакцій Законів України "Про судоустрій України", "Про Конституційний Суд України" тощо.

1 Лившиц Р. З. О легитимности закона // Теория права: новые идеи : сб. статей. - Вып. 4. - М. : Ин-т гос. и права Рос. акад. наук, 1995. - С. 18-20.

2 Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К. : Парламентське вид-во, 1999. - С. 102-103.

3 Там само. - С. 102.


Вторинним проявом (другим ступенем легалізації судової влади ) є те, що сама діяльність судових органів, окремих суддів здійснюється виключно в певних юридичних формах (вторинна легалізація). Це є "не просто надзвичайно важливим позитивним засобом упорядкування та регулювання суспільних відносин влади , організації та діяльності органів держави , державного механізму на засадах права, а й засобом контролю за владою, її обмеженням"2. Юридичну форму діяльності державних органів А. Заєць називає серед принципів правової держави 3. Вторинна легалізація полягає, зокрема, у встановленні законом порядку здійснення органами судової влади своїх функцій , відповідних процесуальних або процедурних норм . Вторинну легалізацію судової влади в Україні частково здійснено Законами України "Про статус суддів ", "Про державний захист працівників суду іправоохоронних органів", "Про Вищу раду юстиції", прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства, а також внесенням суттєвих змін до Кримінально-процесуального, Господарського процесуального кодексів України тощо.

Влада до закону (нелегалізована) або поза законом (нелегальна) державною називатися не може. А ось відповідність або невідповідність закону, який легалізує владу, право (правовий або неправовий закон ) має значення передусім для правової держави . На думку А. Зайця, "легальним має бути визнаний лише правовий закон , тобто закон , який фіксує правову ідею справедливості , свободи прав людини "1, тобто, судову владу треба визнавати легальною тільки якщо вона легалізована правовим законом . Це не зовсім правильно, оскільки державна влада після її легалізації завжди є легальною, однак вона може не мати правового характеру.

1 Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К. : Парламентське вид-во,

2 1999. - С. 37.

2 Кистяковский Б. А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. - М. : Изд. М. и С. Сабашниковых, 1916. - С. 569.

3 Ильин И. А. О сущности правосознания. - М. : Рарогъ, 1993. - С. 135.

4 Оборотов Ю. М. Современное государство: основы теории : учебный курс. - Одесса : Астропринт, 1998. -

С. 19.


Правовий характер сучасної судової влади полягає, насамперед, у її безумовному зв' язку з правом . Як відзначав Б. Кістяківський, "органи державної влади бувають дійсно зв'язані законом тільки тоді , коли їм протистоять громадяни , наділені суб' єктивними публічними правами . Тільки маючи справу з уповноваженими особами , що можуть пред' являти правові домагання до самої держави , державна влада виявляється змушеною незмінно додержуватися законів... Щоб державна влада належно функціонувала на основі послідовної демократії, високої культури , у зв' язку з ними , потрібні також закон , право"2. Перша аксіома влади І. Ільїна полягає в тому, що "державна влада не може належати нікому, крім правового повноваження"3. Ю. Оборотов розкриває значення цієї аксіоми так: "Право, втілене в конституції і виражене в правосвідомості громадян , визнає за державною владою здатність здійснювати соціальну організацію , управління і примус на основі закону і у межах компетенції"4. Як слушно зазначає С. Алексєєв, "при досить розвинутій державній системі важливо не тільки заснувати владу, . законодавчо ввести підвалини та основні засади цієї влади , а й організуватиїї,. юридично закріпити становище кожного державного органу, його функції, взаємостосунки між органами... Необхідно не просто організувати владні функції державних органів, а впорядкувати їх, ввести в суворі рамки , обмежити . Коли право стає інструментом упорядкування державної влади , введення владних функцій у суворі і чіткі рамки , то ситуація в суспільно-політичному житті різко і принципово змінюється. Право знаходить особливу, самостійну місію , його об' єктом тепер є сама державна влада. А це призводить до того, що стрімко зростає роль права в суспільстві , і у перспективі воно здатне істотно змінити всю навколишню ситуацію у галузі суспільно-політичного життя"1. Право встановлює форми і межі здійснення державної влади , нормативи її функціонування2. Саме право стає основною перешкодою на шляху самозростання і жорстокості державної влади , "фактором , певною мірою здатним перекрити шлях негативним тенденціям влади "3.

З викладеного вище логічно випливає висновок про легалізуючу функцію права в сучасній демократичній державі . Суди не утворюють право, а сприймають та реалізують (застосовують) його. При цьому під правом ми розуміємо не закон, а, підтримуючи позицію М. Цвіка, ступінь свободи і рівності, який відображає наявні уявлення про справедливість і потреби суспільного розвитку, основа яких полягає у процесі повторюваних суспільних відносин , що визнаються, схвалюються і охороняються державою .

Необхідно зазначити , що розмежування термінів "право" і "закон" - складна актуальна проблема, розв' язання якої є необхідною умовою ефективності судової діяльності . Н . Боброва доводить, що поняття законності та легітимності є тотожними . Точніше, обидва ці поняття означають одне й те саме, оскільки легітимність є латинізованим варіантом терміну законність, який , насамперед, є українським перекладом з латинської мови поняття "дотримання закону" - "Dura lex, sed lex". І "legalis" на латині, і англійське "legitimate", і німецьке "legitim" означають одне й
те саме - "законний"1. Водночас, на думку Ю. Шемшученка та О. Ющика, традиційне розуміння принципу законності як вимоги до органів держави та їх посадових осіб дотримуватися законів або ж аналогічної вимоги до будь-яких суб' єктів взагалі є недостатнім . Якщо важливі елементи поведінки не врегульовані нормами права або ці норми не впорядковані , розрізнені , неминуче створюються умови для випадкових рішень, для розсуду, від якого один крок до сваволі . Вихід з такої ситуації дослідники вбачають у поступовому наданні вітчизняній правовій системі "суддівського характеру", посиленні правотворчої компетенції судів при вирішенні індивідуальних справ, запровадженні прецедентного права.

Нині назріла нагальна потреба уточнення низки конституційних і наукових положень, пов' язаних із співвідношенням цих фундаментальних понять. Офіційного тлумачення, передусім Конституційним Судом України , потребують конституційні положення про верховенство права, про найвищу юридичну силу Конституції України , про підкорення судів лише закону та аналіз співвідношення вказаних положень. Це є вкрай важливим , оскільки навіть науковці не визначили єдиної концепції поняття "верховенство права". Так, на думку М . Козюбри , ". верховенство права в нашому житті означає, насамперед, верховенство Конституції України "2. Водночас науковець не ототожнює ці поняття, а зосереджує увагу на творчому характері судової практики та її конкретному внеску у процес розвитку права України , адже "здійснюючи пошук права в межах конституції, правозастосовчі органи , особливо суди , мають залучати до цього пошуку не тільки текст конституції, а й . загальновизнані сучасним цивілізованим світом принципи права, міжнародні пакти про права людини , міжнародну судову практику, зокрема практику Європейського суду з прав людини, тенденції розвитку правових засобів захисту прав людини у європейському та міжнародному співтовариствах тощо"3.

1 Боброва Н. А. Конституционный строй и конституционализм в России : монография. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право. - 2003. - С. 177.

2 Козюбра М. І. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 4. - С. 31.

3 Там само. - С. 32.


Аналізуючи об' єктивну сторону судової влади , не можна не зупинитися на такій важливій її ознаці як системність. Завдяки цій властивості досягається єдність державної влади взагалі та їїокремих гілок зокрема. Системність необхідно розглядати в двох взаємозумовлюючих площинах: формальній і змістовній . Відразу відзначимо, що такий поділ є дещо умовним , оскільки у загальній теорії систем існує правило, яке застосовується як до судової влади , так і до державної влади взагалі : об' єкт може найбільш ефективно розкрити своє призначення тільки за умови , якщо його морфологічна структура відповідає функціональній 1.

Формальна системність судової влади полягає в тому, що:

1)   державна влада здійснюється чітко визначеними Конституцією гілками влади , кожна з яких являє собою власну систему державних органів (морфологічна системність). Разом ці системи становлять єдину систему єдиної державної влади . Морфологічна системність судової влади забезпечується її загальним суб'єктом - єдиною судовою системою, закріпленою конституційно й законодавчо. Цю систему легалізовано статтями 124, 125 Конституції України. Вона містить у собі підсистеми судів загальної юрисдикції (підсистеми загальних і спеціалізованих судів) та Конституційний Суд України як монопідсистему;

2)   державна влада (законодавча, виконавча і судова) здійснюється в чітко визначених законом юридичних формах державної діяльності. Для судової влади такими встановленими державою легальними формами є, передусім , правосуддя, судовий контроль, у тому числі конституційний , та внутрішнє судове управління;

3)   законом встановлюється система чітко визначених правил здійснення державної влади її гілками та органами (процедурна системність), що представляє собою у сукупності для кожного органу (залежно від рівня деталізації) юридичний процес (високий рівень деталізації) або юридичну процедуру (відносно низький рівень деталізації). Процедурна системність судової влади в Україні виявляється у встановлених законом нормах кримінального, цивільного, адміністративного, господарського та конституційного процесів.

Змістовна системність судової влади визначається такими властивостями:

Скитович В. В. Судебная власть как системное образование // Правоведение. - 1997. - № 1.-

С. 149.


1) телеологічною системністю - основною метою реалізації судової влади в державі є здійснення правосуддя, захист прав,свобод та інтересів різних суб' єктів в державі тощо;

2)    функціональною системністю - встановлення системи
функцій , здійснюваних окремим судовим органом , галуззю
судової влади . У сучасний період особливого значення набуває
встановлення процесуальних форм взаємодії різних гілок судової
влади , Конституційного Суду, загальних та спеціалізованих судів,
з огляду на її сформований полісистемний характер ;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни