В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 27

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

3)  аксіологічною системністю - сформованістю системи державно-правових цінностей у поєднанні з цінністю самої державної влади (аксіологічна системність), яка поєднує в собі дві складові : усвідомлення всіма елементами (ланками ) судової системи , суддями "ціннісного змісту права, цінностей прав і свобод людини (як вищої цінності ), правового типу організації суспільних відносин "1, інших політико-юридичних цінностей , необхідності їх надійної охорони і захисту та свого призначення в цьому; усвідомлення суспільством , його членами цінності самої судової влади ;

4)  ідеологічною системністю - єдністю системи розуміння сутності легалізованих Конституцією України ідей демократичної, правової, соціальної держави , єдиної системи праворозуміння всіма гілками державної влади ;

5)  фундаментальною системністю - визначеністю системи принципів здійснення судової влади її гілками . У зазначену систему входять загальні принципи (характерні для судової діяльності загалом ) і спеціальні принципи (специфічні для окремої гілки , інстанції тощо).

1 Политико-правовые ценности: история и современность / под ред. В. С. Нерсесянца. - М. : Эдиториал

УРСС, 2000. - С. 3-29.


Принципи судової влади - найбільш загальні політико-правові вимоги , що відображають сутність судової влади і виходять від соціального носія державної влади - українського народу. Зміст і обсяг конституційних принципів судової влади по-різному визначалися в історії вітчизняного конституціоналізму. Якщо конституції радянського періоду містили найбільш загальні (декларативні ) положення про судову систему, то чинна Конституція України піднімає проблеми судового захисту прав громадян на вищий змістовний та організаційний рівень, перетворивши принципи судової влади на реальні регулятивні інструменти впливу на судову систему з повною деідеологізацією їхнього змісту. Таким чином , конституційні принципи судовоївлади виступають нині як закріплені в Конституції і міжнародних правових актах провідні правові положення щодо організації і функціонування органів судової влади .

Важливе значення для розуміння і застосування принципів судової влади має їх класифікація. Така класифікація проводиться за різними критеріями. Найчастіше принципи судової влади взагалі і правосуддя зокрема поділяють на конституційні , тобто сформульовані в Конституції (принципи законності , змагальності , гласності судочинства), і принципи , які закріплені в законодавстві або випливають з нього (принципи об' єктивної істини , безперервності , безпосередності , оперативності процесу тощо).

За галузевою належністю принципи поділяють на принципи судоустрою та принципи судочинства (кримінального, цивільного, адміністративного, господарського, конституційного процесів ) залежно від того, у нормах якої галузі права вони знаходять своє відображення.

1 Колосович С. А., Кузнецов И. А. Соотношение уголовно-процессуального и уголовною права (в свете современной концепции судебной реформы) // Государство и право. - 1996. - № 12. - С. 76.

2 Международно-правовая защита прав и свобод человека : сб. документов. - М. : Политиздат, 1990. -

С. 324-329.


Серед джерел, що визначають сучасну систему принципів судової влади , особливе місце займають акти міжнародних організацій , що впливають на проведення судової реформи в Україні . Наразі назріла необхідність поступового зближення загальновизнаних принципів міжнародного права і норм національного законодавства, що проявляється "у взаємній рецепції правових розпоряджень, імплементації відповідних норм і принципів на базі міжнародних стандартів у процесі проведення судової реформи "1. Наприклад, головні напрямки діяльності судових органів закріплені в "Основних принципах, що стосуються незалежності судових органів", прийнятих VII Конгресом ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками (Мілан, 26 серпня - 6 вересня 1985 р.) і схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї оОн 29 листопада 1985 р. і 13 грудня 1985 р.2 Аналіз принципів, запроваджених нормами міжнародного права, свідчить про те, що обов' язки щодо додержання статусу судових органів покладаються не тільки на органи законодавчої влади , а й на суддів як носіїв судової влади , встановлюючи певні правила  їх  поведінки ,  зокрема,   однакове   розуміння всімаелементами судової системи принципів верховенства права, пріоритету ратифікованих міжнародних норм права над національним законодавством .

Найважливішою властивістю державної влади як системного явища, з одного боку, і унікального системоутворюючого та інтегруючого чинника суспільної стабільності , - з другого, є її єдність. Вона обумовлюється об' єктивною потребою глобальної соціальної системи в єдиному вольовому забезпеченні процесів, що відбуваються в ній , а виражається, насамперед, у концентрації державної влади в одному суб'єкті - носії. Єдність державної влади забезпечує принципово єдину спрямованість у функціонуванні різних компонентів глобальної соціальної системи, без якої система розвалилася б. Будь-яка влада, що виконує функцію інтегрування цієї системи - глобальної, локальної, мікросистеми , повинна бути єдиною, тому що "без єдності інтегруючого фактора інтеграція неможлива"1.

За другою аксіомою влади І. Ільїна державна влада в межах кожного політичного союзу має бути єдиною. При цьому таку єдність слід розуміти не в сенсі неподільності функцій і компетенції, а в сенсі єдиного організованого волеспрямування, що виражається в єдності здійснюваного права, однаковості праворозуміння. Оскільки природна правота не може бути двозначною, то й її вираження в позитивній нормі може бути тільки єдиним . Отже, і влада, яка монопольно здійснює таке вираження, може бути тільки одна2. Таким чином , для І . Ільїна єдність державної влади означає її одиничність, неможливість співіснування двох рівновеликих влад, монополію державної влади на формулювання природного права у вигляді позитивних норм (правовстановлююча компетенція) і , як наслідок, єдність праворозуміння (правозастосування, правотлумачення тощо).

Зміст сучасного розуміння єдності державної влади полягає в таких ключових позиціях: соціальна єдність передбачає владу народу, яку закріплюють усі конституції демократичних держав, у тому числі Конституція України . Вимога соціальної єдності влади , якщо ця єдність розуміється як влада народу, є необхідним постулатом , вихідним моментом демократії; політична ж єдність передбачає єдність принципових цілей і напрямків діяльності всіхдержавних органів. Така єдність має величезне значення в будь-якій державі , незалежно від характеру суспільства і державної влади , оскільки вона нерозривно пов ' язана з необхідністю певного ступеня управління суспільством1. Єдність влади виражається в єдності державної політики (політична єдність), що означає єдність спрямованості політики всіх державних органів , у тому числі судової влади .

Розглядаючи суб'єктів судової влади, необхідно мати на увазі, що первинним суб'єктом є народ - єдине джерело державної влади. Цей непорушний постулат сучасної правової держави природно випливає з принципу народовладдя. Ще наприкінці XVIII ст. І. Кант писав, що "саме в нього (народу) спочатку знаходиться верховна влада, похідними від якої повинні бути усі права окремих осіб"2. Як відзначає Є . Бекенферде, здійснення державної влади "конституюється, легітимізується і контролюється народом , тобто громадянами держави . Демократія перетворюється на організаційний принцип володіння державною владою та її здійснення"3.

Вітчизняний конституціоналізм виходить з належності всієї влади в державі народу. Зазначений принцип закріплений у ст. 5 Конституції України і часто визнається конституціоналістами найважливішим принципом політичної системи України. Закріплюючи принцип народовладдя, Конституція виходить з того, що суверенітет народу знаходить організаційне вираження і конституційне закріплення як суверенітет державної влади . Це означає, що ступінь залежності державної влади від народу прямо пов' язаний зі ступенем самостійності і верховенства цієї влади. Жодна інша влада не може обмежити здійснення цієї влади в державі , тому що вона діє авторитетом і волею народу.

1           Теория государства и права : учебник для вузов / под ред. М. М. Рассолова, В. О. Лучина, Б. С.Эбзеева. -М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - С. 92-96.

2           Мамут Л. С. Народ в правовом государстве. - М. : Изд-во НОРМА, 1999. - С. 52.

3           Государственное право Германии : в 2 т. ; пер. с нем. / издатели : Й. Изензее, П. Кирххоф. - Т. 1. -М. : Ин-т гос. и права Рос. акад. наук, 1994. - С. 34.

4           Маритен Ж. Человек и государство ; пер. с англ. - М. : Идея-Пресс, 2000. - С. 33.


Саме поняття "народ" - не юридична абстракція. У Ж. Марітена народ виступає як "безліч людських особистостей , що утворюють політичне суспільство"4, а держава як "орган, в який входять експерти в галузі суспільного порядку і добробуту, -інструмент на службі людини... Політичне суспільство існує для людини як особистості. Не людина існує для держави; навпаки ­держава існує для людини "1.

Як вдало відзначив П. Хеберле, "народ складається з власників основних прав, тобто громадян . Саме від них і виходить у кінцевому рахунку вся державна влада. Народ не містична величина, а співтовариство людей , кожен з яких має власну гідність. Таке розуміння дає можливість уникнути небезпек, що виникали зі свідомого перебільшення ролі колективу і призводили до проявів тоталітаризму. Будь-який авторитет організації вторинний за своєю природою; немає гідності держави , існує лише гідність людини "2.

Народ обирає органи первинного представництва - Верховну Раду України і Президента України , які , передусім , формують державні органи вторинного представництва, у тому числі й суди . Здійснення ними спеціальних владних повноважень не порушує принципу народовладдя, а навпаки , випливає з нього. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Згідно ст. 127 Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках народні засідателі і присяжні . Відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції України судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних3. Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про статус суддів " судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні , які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади 4.

1           Маритен Ж. Человек и государство ; пер. с англ. - М. : Идея-Пресс, 2000. - С. 21.

2           Государственное право Германии : в 2 т. ; пер. с нем. / издатели: Й. Изензее, П. Кирххоф. - Т. 1. - М. : Ин­т гос. и права Рос. акад. наук, 1994. - С. 19.

3           Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

4           Закон України 2862-XII від 15.12.1992 р. "Про статус суддів" (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Народ є первинним джерелом влади , однак така первинність не означає втрату ним влади надалі . Державна влада належить народу завжди і абсолютно, що випливає із конституційного принципу народного суверенітету. Народ делегує не саму владу, а тільки владне повноваження щодо її здійснення. Водночас маємо певне протиріччя, адже традиційне законне формулювання прийняття і оформлення судових рішень "іменем України " з такого погляду не відповідає Конституції. Судова влада(як і будь-яка інша державна влада) здійснюється судовими органами не від імені держави , а від імені монопольного власника державної влади - українського народу, що делегував судам і суддям владне повноваження здійснювати судову владу. Отже, приймати і оформляти судові рішення необхідно "іменем українського народу". Розглядаючи поняття судової влади на цій принциповій основі , ми виходимо з того, що судова влада виступає як одна з найважливіших сторін утілення народовладдя. Вона забезпечує відповідні форми і методи організації повновладдя народу в специфічній сфері його здійснення, що включає суспільні відносини , які мають особливу цінність для держави і знаходять відображення у створенні механізму реалізації прав громадянського суспільства і кожної окремої особистості , захисту від зазіхань на встановлений у державі правопорядок, утвердження соціальної справедливості1.

Вторинними суб' єктами судової влади (тобто тими , кому народ делегував владне повноваження щодо її здійснення) є судді та суди. За кількісною ознакою такі суб'єкти судової влади поділяються на індивідуальні (суддя) та колективні (суд).

Найважливішою ознакою суб' єкта державної влади є його публічно-владна компетенція - сукупність установлених нормативно-правовими актами його прав і обов' язків2. Компетенція (як базове, ключове поняття) стосовно органів судової влади виступає як юрисдикція цих органів (видове поняття). Сам термін "юрисдикція" походить від латинського "jurisdictio" - судочинство - і щодо органів судової влади означає сукупність правомочностей цих органів вирішувати правові суперечки і справи про правопорушення"3.

1 Маритен Ж. Человек и государство ; пер. с англ. - М. : Идея-Пресс, 2000. - С. 118-119.

2 Лившиц Р. З. О легитимности закона // Теория права: новые идеи : сб. статей. - Вып. 4. - М. : Ин-т гос. и

3 права Рос. акад. наук, 1995. - С. 18-30.

3 Юридична енциклопедія / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького / Ю. С. Шемшученко (ред.). - Т. 6. : Т-Я. - К. : Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М. П. Бажана, 2004. - С. 732.


Судова юрисдикція має об' єктивну (зовнішню) і суб' єктивну (внутрішню) сторони . З об' єктивної сторони судова юрисдикція виступає як система владних повноважень суб' єктів судової влади . Владне повноваження в контексті теорії влади - це забезпечена законом вимога, що орієнтує уповноваженого суб' єкта на певну поведінку і дії, звернені до фізичних і юридичних осіб, державних і недержавних органів, установ,організацій1. Відповідно під владними повноваженнями суб'єктів судової влади необхідно розуміти права, а також пов ' язані з правами обов' язки цих суб' єктів , надані їм законом , щодо здійснення відповідних рішень, дій , поведінки в процесі здійснення судової влади . Владне право в цьому контексті - це можливість, свобода суб'єкта судової влади діяти відповідно до наданих йому законом (легалізованих) повноважень та очікувати, вимагати виконання свого рішення всіма підвладними суб' єктами .

Владний обов ' язок суб' єкта судової влади - це обов' язок перед суспільством і державою здійснювати функції судової влади відповідно до закону, з метою чого реалізовувати владні права в повному обсязі. Реальне здійснення владних повноважень забезпечується законом , що перешкоджає довільному розумінню і застосуванню норм , але окреслює для суб' єктів судової влади сферу самостійних рішень і дій . Необхідною властивістю суб'єкта є його компетентність, під якою необхідно розуміти кваліфіковане виконання суб' єктом покладених на нього публічних обов ' язків і використання наданих йому прав .

Відповідно до третьої аксіоми влади І. Ільїна "державна влада завжди повинна здійснюватися кращими людьми , що відповідають етичному і політичному цензу... Це визначається високим рівнем , складністю і відповідальністю самого завдання, вирішення якого визначає в людині митця природної правоти "2. Дійсно, влада не матиме авторитету, легітимності, якщо вона здійснюється не елітою . Належність влади народу не означає, що будь-хто і кожен може здійснювати державно-владні повноваження. Для цього необхідно володіти високим рівнем професійної компетентності і моральності .

1 Тихомиров Ю. А. Публичное право. - М. : Изд-во БЕК, 1995. - С. 138.

2 Ильин И. А. О сущности правосознания. - М. : Рарогъ, 1993. - С. 137-138.


За своїм суб' єктним складом судова влада повинна характеризуватися високим професіоналізмом посадових осіб, що її здійснюють. Це забезпечується за рахунок особливих вимог до фахівця з погляду оцінки державою можливості для нього обіймати певну судову посаду. Легальні засади для формулювання вимог до суддів як особливої категорії посадових осіб закладені у нормативних актах, що регламентують статус судових органів (загальних і спеціальних судів, Конституційного Суду України). Вони багато в чому мають формальний характер іне визначають професійний рівень, але саме для суддів як обов' язкова ознака закріплюється необхідність вищої юридичної освіти , стажу роботи тощо.

Як слушно відзначає Ю. Килимник, "сильна державна влада -це ще й професійно-кваліфікована влада. В питанні добору в ряди ... влади кожен окремий випадок, коли перевага надається шахраєві , а не чесній людині , і невігласу замість людини освіченої, компетентної, рівнозначний удару ножем по суспільному благу"1.

Судова влада уособлюється суддею . Це характерна риса західного суспільства, для якого людський чинник є визначально значущим , що знаходить віддзеркалення навіть у зразках лексики, зокрема англомовної. Так, в англійській мові сталими є словосполучення "judicial power^' - "суддівська влада", а не "court рол/вґ ("судова влада"), "judicial functions" - "суддівські функції", "judicial practice" - суддівська практика, "judicial interpretation" -суддівське тлумачення тощо. Л. Фуллер відзначає, що людський чинник "є необхідним елементом будь-якої справедливої та гуманної правової системи . ... Право на кожному кроці вимагає винесення суджень, і ці судження мають виноситися людьми і для людей. Їх не можна закласти в комп'ютер2". З другого боку, Р . Дворкін досить іронічно, однак справедливо підмічає, з якими труднощами зіштовхується сучасний американський суддя під час вирішення справи за умови одночасної дії трьох правил: статутного права (законодавства), непорушності прецеденту (пошуку права в ньому) та створення нового суддівського права. Дослідник називає систему вирішення справи за таких складних умов "теорією складних прав", а самого суддю - Геркулесом на честь могутнього грецького героя3.

1           Халипов В. Ф. Власть (Основы кратологии). - М. : Луч, 1995. - С. 28.

2           Фуллер Л. Л. Анатомія права ; пер. з англ. - К. : Сфера, 1999. - С. 52.

3           Дворкін Р. Серйозний погляд на права. - К. : Основи, 2000. - С. 158-183.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни