В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

4 БержельЖ.-Л. Общая теория права ; пер. с фр. - М. : Изд. дом NOTA BENE, 2000. - С. 538.


При здійсненні правосуддя суддя повинен бути незалежним та неупередженим . Такі вимоги до нього пред' являються законодавствами більшості країн світу. Ж.-Л. Бержель пов'язує неупередженість судді при винесенні судового рішення "зі свободою автора, який виносить свої рішення у відповідності з нормами рівності та юридичної безпеки сторін4". Водночас деякі американські дослідники висловлюють занепокоєння надмірноювладністю суддів, загрозою з їхнього боку для реалізації принципів поділу влади та верховенства закону. Вони навіть використовують термін "судовий деспотизм "1. З метою обмеження судової влади пропонуються різноманітні методи "стримувань і противаг", зокрема надання найвищих повноважень тлумачення Конституції та законів усім гілкам державної влади 2. На нашу думку, стан судової влади в Україні не дає підстав для подібних занепокоєнь. Навпаки , рівень владності судової влади в західних державах, її роль у розв' язанні конфліктів, у тому числі політичних, має бути зразком для вітчизняного державотворення.

Важливе місце в механізмі врегулювання судовою владою суспільних відносин посідає так називаний підвладний суб' єкт -особа, що свідомо або вимушено зобов' язана підкоритися рішенню суб' єкта (суду, судді ), який наділений владою. Ця особа є саме суб'єктом , а не об' єктом влади з таких підстав: саме вона бере участь у формуванні суб' єктивної сторони судової влади шляхом її легітимації; в умовах народовладдя підвладний суб'єкт є підвладним тільки на вторинному рівні , не припиняючи бути важливою складовою частиною первинного джерела влади -народу, тобто індивідуальним володарюючим суб' єктом першого рівня. Саме підвладні суб' єкти формують найважливішу ознаку суб'єктивної сторони державної влади - її легітимність. Проблема легітимації влади та її легітимності - важлива проблема сучасної юриспруденції. Ця проблема тривалий час вважалася переважно політологічною, однак відомий політолог професор Лондонського університету Г. Друрі визнав її юридичне походження3; вона стала предметом дослідження відомих вчених-юристів: Ф. Кокошкіна, Г. Краббе, К. Шмітта, Р. Циппеліуса, А. Зайця та ін.

1 Стіт Р. Верховенство закону чи верховенство суддів: на захист правового плюралізму ; пер. з англ. // Політична думка. - 1997. - № 3. - С. 37.

23 Там само. - С. 49-51.

3 Политическая наука: новые направления ; пер. с англ. - М. : Вече, 1999. - С. 207.


У позитивному плані з погляду конституювання влади положення про те, що народ є її носієм означає, що будь-яке використання і здійснення державних повноважень повинно бути опосередковане народом . Вирішення державних завдань або реалізація владних повноважень має потребу в легітимації, що виходить від самого народу або сходить до нього (так званий безперервний ланцюг демократичної легітимації). Легітимізованавлада відразу не може стати автономною, вона постійно повинна бути пов' язана з народною волею і нести відповідальність перед народом . Тільки за такої умови діяльність державних органів, що не збігаються з народом і організаційно відокремлені від нього, можна розглядати як здійснення державної влади народом через ці органи . Уявлення про народ як про вихідний і кінцевий пункт демократичної легітимації є базовим у розумінні демократії1.

Легітимація - процес набуття легітимності , процес індивідуального (особистістю ) і колективного (суспільною групою, народом ) утвердження такого уявлення, що державна влада, структура її органів , спосіб їх формування, діяльність її посадових осіб відповідають тим очікуванням , тим поглядам , які склались у людей на основі чуттєвого сприйняття, досвіду, раціональної оцінки2.

Розглянемо підходи до визначення суті легітимності як основи державної влади Ф. Кокошкіна і Г. Краббе. За Г. Краббе, сучасна ідея держави передбачає володарювання не осіб, а духовних сил (тобто володарювання не легальності , а легітимності ), "тому що цим силам , оскільки вони виходять з духовної природи людини , можна підкорятися добровільно. Основа, джерело правопорядку знаходиться тільки в правовому почутті і правосвідомості співвітчизників"3. У співвідношенні з наступною ідеєю Г. Краббе про те, що "влада повинна належати не державі , а праву"4, ми логічно одержуємо знак рівності між легітимністю і правом , правопорядком . І це було б правильним , якби означало легітимність права. Але в результаті отримуємо істину навпаки - право легітимності (тобто все легітимне автоматично відповідає праву). Очевидно, саме так вважав і К. Шмітт, обґрунтовуючи свою теорію "плебісцитної легітимності" на противагу легальному, але слабкому парламентаризму5.

1 Государственное право Германии в 2 т. ; пер. с нем. / издатели: Й. Изензее, П. Кирххоф. - Т. 1. - М. : Ин-т

2 гос. и права Рос. акад. наук, 1994. - С. 35.

2 Чиркин В. Е. Основы государственной власти : учеб. пособие. - М. : Юристъ, 1996. - С. 9, 12-13, 16-17.

3 Шмитт К. Политическая теология : сб. ; пер. с нем. - М. : "КАНОН-пресс-Ц", 2000. - С. 38.

4 Там само. - С. 39.

5 Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / Нац. общ.-науч. фонд. - М. : Мысль, 1999. - Т. 3: Европа. Америка: XVII-XX в.в. - С. 647-649; Шмитт К. Политическая теология : сб. ; пер. с нем. - М. : "КАНОН-

пресс-Ц", 2000. - С. 231-236.
I----------------------------------------------     215 ----------------------------------------------------------- 1


Згідно підходу Ф. Кокошкіна, багато в чому схожому з позицією М. Вебера, в основі будь-якої державної влади лежить колективна підтримка населення, що випливає із визнання ним цієї влади (тобто те, що ми називаємо легітимацією). У цьомусуспільному визнанні , що складає фактичну і юридичну підстави державної влади , переплітаються два психологічних елементи : стихійне, інстинктивне підпорядкування, засноване на почуттях і звичках; свідома, розумова покора, що випливає із раціональних мотивів. Політичний прогрес в історії людства за такого підходу зводиться до поступового розширення другого елемента (раціоналізації влади ) шляхом залучення широких мас населення в процес свідомої політичної діяльності і подолання ірраціональних елементів соціального розвитку1.

З поняттям легітимації державної влади органічно пов' язане поняття легітимації її приписів (щодо судової влади - її рішень). Ми підтримуємо позицію А. Зайця щодо того, що "влада, яка не одержала підтримки своїх повноважень визначеним у суспільстві шляхом , не може претендувати на правовий характер своїх приписів, нехай і виданих з добрими намірами. Навіть найкраще правило поведінки не стане правом , якщо не виходитиме від легітимної суспільної влади , тобто щодо якої не відбулася процедура суспільного визнання і виправдання... Державна влада, яка не отримала легітимації у суспільстві , не лише не спроможна створити нове право, але й руйнує те, яке існувало раніше"2.

Легітимованість норм права - це визнання суспільством цих норм такими , яких треба додержуватися неодмінно, які є необхідними та мають визначати спосіб життєдіяльності суспільства. Ознака легітимації перетворює ідеї належного, необхідного, що існують у суспільстві та претендують стати правовими нормами чи формальними приписами держави , її органів та посадових осіб, на іманентний імперативний для суспільства регулятор, який шляхом схвалення суспільством стає необхідним нормативом , власне правом . Таке схвалення надає цим нормам обов' язковості щодо кожного члена суспільства, тобто загальнообов ' язковості . Легітимація перетворює право на те, чим воно має бути , надає сили , освячує суспільним авторитетом3.

1  Кокошкин Ф. Ф. Лекции по общему государственному праву. - 2-е изд. - М. : Изд. Башмаковых, 1912. -

2  С. 79.

2 Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К. : Парламентське вид-во,


Легітимність виключно важлива для сучасної судової влади . "Найважливішою якістю судді є суспільна довіра до нього, тобто1999. - С. 39-40.

3 Там само. - С. 57.

 

216усвідомлення громадськістю того факту, що цей суддя здійснює правосуддя відповідно до права. Це та цінна якість, яку суддя повинен старанно охороняти . Необхідною умовою існування незалежної судової влади є впевненість суспільства в тому, що судова влада прагне до справедливості на основі права; впевненість у тому, що судочинство здійснюється чесно, нейтрально, при рівному ставленні до кожної із сторін і без будь-якого натяку на особисту зацікавленість у результаті процесу; впевненість у високому моральному рівні судочинства. Без цієї суспільної довіри судова влада не буде здатна функціонувати "1.

Потреба в довірі до судової влади з боку суспільства означає потребу не в популярності , а в підтримці суспільного відчуття, що судове рішення приймається чесно, об' єктивно, нейтрально і неупереджено, що результат визначається не особистістю сторін , а обґрунтованістю їх вимог, силою їхніх аргументів. Це породжує усвідомлення, що суддя не є стороною правового конфлікту і бореться не за особисту владу, а за верховенство права2.

З усіх гілок державної влади саме для судової влади проблема легітимізації, легітимності є найбільш гострою, оскільки на відміну від парламенту і президента судді не обираються народом, а призначаються (отже, первинна легітимація відсутня); у порівнянні з іншими гілками влади діяльність судової системи є менш публічною і не має можливості підняти рівень своєї легітимності популістськими рішеннями або діями . В Україні історично сформоване негативне сприйняття судової системи значною частиною населення у зв' язку з власним наявним неконструктивним досвідом "співпраці " з нею та відповідним впливом інформаційної сфери : друкованих засобів масової інформації, радіо, телебачення, Інтернет-видань. Водночас на гостроту легітимації державної влади суттєво впливає належність правової системи України до романо-германської правової сім ' ї, бо "здійснення правосуддя повинне включати оцінки і , зокрема, розуміння справедливості ", що не можна чітко вивести з державних законів 3.

1 Барак А. Судейское усмотрение ; пер. с англ. - М. : Изд-во НОРМА, 1999. - С. 287.

23 Там же. - С. 287.

3 Циппеліус Р. Філософія права : підручник ; пер з нім. - К. : Тандем, 2000. - С. 77.


Важливим чинником низької легітимності судової влади в Україні є невиконання судових рішень, причому таке невиконання характерне для рішень судів усіх рівнів. Таке небезпечне явищесуперечить владній природі судової системи , дестабілізує її, знижує рівень довіри громадян до судових органів . На нашу думку, з метою викорінення подібної практики необхідно вивчати досвід країн Європи, а саме впровадження загального фундаментального принципу "правової впевненості ", що знайшов відображення в судовій практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в окремій думці судді Європейського Суду К. Розакіса у справі "Брумареску проти Румунії" зазначено, що "право на судовий розгляд є не лише теоретичним правом на розгляд справи національним суддею , а й включає законне сподівання, що остаточне судове рішення має поважатися національними органами влади і , отже, виконуватиметься"1. У рішенні в справах "Ді Педе проти Італії" та "Заппа проти Італії" від 26 вересня 1996 р. Європейський Суд відзначив, що право на ефективний судовий розгляд "було б ілюзорним , якби національна правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін"2.

Виходячи з вищенаведеного вважаємо, що принцип "правової впевненості" стосовно судової влади треба розуміти так: громадянин , звертаючись до суду, повинен бути заздалегідь упевнений як у справедливості судового розгляду, так і у виконанні судового рішення, поваги до нього з боку органів влади . Цей принцип знайшов часткове відображення у ст. 382 "Невиконання судового рішення" Кримінального кодексу України , де вперше передбачена кримінальна відповідальність службових осіб за умисне невиконання рішення Європейського Суду з прав людини3.

1  Практика Європейського Суду з прав людини: Рішення. Коментарі: Українська правнича фундація. -2000. - № 4. - С. 46.

2  Там само. - С. 48.

3  Кримінальний  кодекс  України  05.04.2001 р.   (із  змінами)  // Інформаційно-пошукова  система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Тільки повага до рішення суду будь-якого рівня з боку всіх без винятку органів державної влади та посадових осіб у змозі зробити принцип "правової впевненості " реальним чинником легітимності судової системи , довіри до судових органів з боку суспільства. Водночас, на нашу думку, необхідно встановити кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали , постанови суду, що набрали законної сили , або перешкоджання їх виконанню не тільки для службових осіб(спеціальний суб' єкт злочину), але й для усіх фізичних осіб (загальний суб'єкт злочину) - громадян України, іноземних громадян , осіб без громадянства, які є осудними і досягли віку кримінальної відповідальності , що стане запорукою більш ефективного виконання судових рішень.

 

 

 

 

4.3.  Елементи і структура виконавчої гілки влади

 

 

Оскільки управління як специфічна підсистема культури людства формувалося і змінювалося в ході його історії, безумовною була і динаміка структури виконавчої гілки влади . Звернемося спочатку саме до історичного зрізу цього питання, адже без знання історичного розвитку явища неможливе формування адекватного уявлення його сучасного стану і специфіки.

Для первіснообщинної формації характерними були самокеровані соціально-виробничі спільноти , що отримали назву общин, а головною їх функцією було збереження власної цілісності. Як зазначає Г. Щокін, первісна община була самостійним соціальним організмом і ґрунтувалася на началах егалітарності (докласової рівності )1. Загалом цю епоху характеризує відсутність управлінського поділу праці і максимально децентралізована система саморегуляції, а потреба в спеціальних органах управління виникала лише в екстремальних випадках. Проте, в процесі розпаду первіснообщинного ладу з початком класоутворення поступово виникає влада в її безпосередньому розумінні , формуються елітні прошарки. Механізм цієї трансформації має подвійне джерело: з одного боку - ускладнення потреб спільноти , задоволення яких вже потребує виокремлення спеціальної організаційно-управлінської підсистеми , з другого - це процес розшарування за майновими та соціально-статусними ознаками .

1 Щекин Г. В. Теория социального управления : монография. - К. : МАУП, 1996. - С. 63-64.


Первісні спільноти характеризувались додержавною (так званою потестарною) організацією управління, яка і визначає специфіку утворення виконавчої влади в цю епоху. Виокремлення керівників одночасно відбувалося у військовій, господарчій ірелігійній сферах. Але чіткого виділення виконавчої функції влади ще не існувало, найвищим керівним органом було зібрання всіх дорослих членів спільноти , яке відігравало як дорадчо-нормативну, так і судову і наказову ролі. Хоча поступово все більшого значення набували ради старійшин - зібрання найбільш авторитетних, старших за віком членів формації.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни