В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

3 Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. - 2-е вид. доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000.

5 - 288 с.

5 Шеллинг Ф. В.Й. Сочинения : в 2 томах ; пер. с нем. - М. : Мысль, 1987. - Т. 2. - С. 382.


Отже, ми виходимо з того, що будь-яка країна має соціальне тіло, яке має власну морфологію і тому набуває організменої форми існування у бутті - котру ми називаємо соціальним організмом країни . Саме ця цілісність має атрибутивну здатність до саморегуляції. Далі треба розглянути , що означає термін "саморегуляція" і обґрунтувати можливість його застосування для соціальних систем .\

 

1.2.  Співвідношення саморегуляції

з самоорганізацією та управлінням

 

Термін "саморегуляція" використовується сьогодні у різних значеннях: як функція систем різного типу, зокрема біологічних і соціальних; як життєві сили організму, що впливають на його функціонування та розвиток; як синонім терміну "самоорганізація", "управління" тощо. Така розмаїтість у тлумаченнях, запозичених, передусім , з синергетики , вимагає аналізу співвідношення саморегуляції з самоорганізацією та управлінням.

Всі перераховані терміни мають відношення до системи як цілісного об' єкту, що складається з елементів , які перебувають у взаємних відносинах. Відносини між елементами формують структуру системи1. Як відомо, системи класифікуються за різними критеріями. Наприклад, виокремлюють статичні (відносно стійкі до змін ) і динамічні (структура змінюється з часом ) системи ; за взаємовідносинами з середовищем виділяють закриті і відкриті системи тощо. Саме по відношенню до відкритих динамічних систем і вживають поняття "саморегуляції", "самоорганізації" та "управління".

1 Керимов Т. Х. Система // Социальная философия : словарь / Сост. и ред. В. Е. Керимов, Т. Х. Керимов. -2-е изд., испр. и доп. - М. : Академический Проект ; Екатеринбург : Деловая Книга, 2006. - С. 355.

2 Аршинов В. И. Синергетика / В. И. Аршинов // Современная научная картина мира : словарь. - М. :

Прогресс, 1997. - С. 163.


Формування та функціонування відкритих динамічних систем забезпечується процесами самоорганізації, що відбуваються в них. Самоорганізацію можна визначити і як функцію системи , і як її характеристику. Підтвердженням цьому є неоднозначність її тлумачення в науковій літературі . Так, В . Аршинов, відомий послідовними синергетичними розвідками , стверджує, що під самоорганізацією розуміють процеси виникнення просторово-часових структур у складних нелінійних системах, що знаходяться в далеких від рівноваги станах, поблизу особливих критичних точок (так званих точок біфуркації), де поведінка системи стає непостійною, а її структура - нестійкою і тому вона під впливом найнезначніших впливів може різко змінити свій стан 2. Одразу зауважимо, що ми не поділяємо жодного з визначень самоорганізації, які ядром цього процесу представляють формування нових структур. Як обґрунтовує усвоїй монографії Г. Нестеренко1, на позначення цього вочевидь є інший відомий термін - структуроутворення, що скоріше виступає етапом самоорганізації, аніж виражає все багатство її сутності.

Також ми не вважаємо за можливе визначати "деякий процес як процес самоорганізації, якщо в ході нього система виходить зі стану термодинамічної рівноваги за умови "експорту ентропії" і приходить до порівняно більш упорядкованого за початковий молекулярного стану"2. Це дійсно є необхідною передумовою самоорганізації, але не вичерпує спектру її сутнісних рис. Із наведеною ідеєю пов'язана і дефініція самоорганізації як внутрішньо спричиненого процесу переходу системи від стану рівноваги до утворення більш складних упорядкованих структур3, яка, на нашу думку, також звужує розуміння самоорганізації до її окремої умови .

Разом із тим , у цьому і деяких інших визначеннях досить обґрунтовано підкреслюється, що джерело самоорганізаційних процесів знаходиться у внутрішньому середовищі системи , наприклад, "самоорганізація - це прояв структур у системі , яка не зазнає жодних цілеспрямованих зовнішніх впливів (під цілеспрямованим тут розуміється вплив, що нав ' язує системі ту структуру, яка в ній створюється)"4. І це дійсно слід визнати конструктивною і необхідною складовою дефініцій самоорганізації, тільки некоректно заявляти , що самоорганізовувана система "не зазнає жодних цілеспрямованих зовнішніх впливів": самоорганізація відбувається при обов'язковій взаємодії із зовнішнім середовищем , але водночас відносно автономно від неї.

Цікавим є внесення до визначення самоорганізації ідеї про імовірнісний характер зв ' язків між елементами системи , яка самоорганізується, наприклад: "самоорганізація - це процес, в якому створюється і відтворюється система, якій притаманний високий рівень складності і велика кількість елементів , зв ' язки між котрими мають не жорсткий, а імовірнісний характер"5. Однак, на наш   погляд,   імовірнісний  характер   міжелементних  зв ' язків3


3


скоріше стосується взагалі існування складних відкритих нелінійних систем , а не специфічно процесів самоорганізації.

В. Романов, намагаючись узагальнити кілька дефініцій, пропонує розуміти самоорганізацію як процес виникнення нової системи чи відтворення її на основі елементів попередньої системи, що відбувається в моменти нестійкості і високої чутливості системи до будь-яких впливів. При цьому підкреслюється, що зі стану нестійкості система має кілька варіантів виходу, які вона знаходить сама, без програмування ззовні і що новоутворена система характеризується вищим рівнем складності та активності 1.

На нашу думку, наведені визначення мають значний недолік - деякі їх складові необґрунтовано віднесені до характеристик процесу самоорганізації. Зокрема, наприклад, зовсім незрозуміло, чому зміст цього процесу зводиться до виникнення нової системи , чому самоорганізація відбувається тільки в періоди нестійкості (ясно, що в ці періоди вона яскравіше проявляється, але й на етапах відносної стабільності система також самоорганізується); некоректний вираз "прояви структур у системі ", адже структура в системі одна і є формою взаємозв' язку її елементів ; є й інші неузгодженості.

Для уникнення таких "надуманих" дефініцій варто, перш за все, звернутися до словників . Так, у філософському словнику за редакцією В. Шинкарука пропонується розуміння самоорганізації як здатності системи самостійно підтримувати , відтворювати чи вдосконалювати рівень своєї організації при зміні зовнішніх і внутрішніх умов її існування, діяльності з урахуванням минулого досвіду, спрямованої на збереження її цілісності , підвищення стійкості , забезпечення нормального функціонування або розвитку2.

1  Романов В. Л. Социальная самоорганизация и государственность. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Изд-во РАГС, 2003. - С. 26-27.

2  Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Голов. ред. УРЕ, 1986. -

С. 596.


Зважаючи на виокремлені позитиви й негативи , визначальними ідеями , які треба врахувати при визначенні сутності самоорганізації, є такі специфічні риси цього процесу: 1) внутрішнє джерело і забезпеченість процесу ресурсами й силами самої системи без зовнішнього втручання; 2) періодичне виникнення    локальних    впорядкованостей ;    3) масштабністьсамоорганізаційного процесу, тобто охоплення ним всієї системи і здатність змінювати її якісний стан . Ігнорування тієї чи іншої риси в окремих дослідженнях часто призводить до звуження змісту поняття "самоорганізація" - внаслідок чого йому нав' язується зміст саморегуляції, або самовідтворення, або самовпорядкування цілісності системи 1.

Отже, в літературі самоорганізацію часто ототожнюють з саморегуляцією. Проте, якщо самоорганізацію можна визначити як здатність системи , її характеристику, то саморегуляція є функцією системи , що забезпечує самоорганізацію останньої. Тобто саморегуляція є функцією, що допомагає системі реагувати на зміни в ній з метою забезпечення її нормального функціонування або розвитку.

Саморегуляція, на відміну від самоорганізації, не так детально досліджена у літературі. Більшість робіт присвячена дослідженню саморегуляції на рівні людської особистості (біологічна система). Лише в останні кілька років з'явилися роботи , що аналізують це поняття або ж дотично його вивчають на рівні соціальної системи. Крім того, в літературі досить часто поняття саморегуляції ототожнюється або ж підміняється поняттями регуляції, управління. Тому ми вважаємо за доцільне проаналізувати цей термін детально.

Почнемо з етимології цього слова. У словнику іноземних слів поняття "саморегуляція" не зустрічається, як не зустрічається і термін "регуляція", але можна знайти однокореневі слова, а саме "регулювати ", "регулятивний ", "регулятор"2.

Термін "регулювати" походить від латинського "regulare" і означає: по-перше, підкорення певному порядку, правилу, упорядковування; по-друге, встановлення вірної, необхідної для роботи взаємодії частин механізму, приладу, апарата тощо; по-третє, робити будь-що для отримання потрібних показників , досягнення потрібного ступеня чого-небудь3.

Слово "регулятивний " походить від латинського кореня й означає "той , що направляє, вносить порядок, планомірність у будь-що".

1  Нестеренко О. Українська політична нація: самоорганізаційні засади становлення : монографія. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - С. 93-95.

2  Регулювати // Словарь иностранных слов. - 17-е изд., испр. - М. : Русский язык, 1988. - С. 322-323.

3  Там же.


Основу слова "регулятор" також складає латинський корінь"regulare", тобто приводити до ладу, налагоджувати . Воно означає: по-перше, пристрій (сукупність пристроїв), за допомогою якого підтримується постійною чи змінюється за заданим законом деяка фізична величина, що характеризує технічний процес чи положення об' єкта регулювання у просторі ; по-друге, те, що регулює, направляє розвиток чого-небудь1.

За аналогією з однокореневими поняттями "регуляція" вірогідно може означати процес упорядкування, підтримання стабільності та взаємодії частин цілого, а "саморегуляцію" у цьому випадку можна розглядати як внутрішній тотожний регуляції процес (від лат. ргс-cessus - походження, просування), тобто як сукупність подій , станів змін , що має певну цілісність і направленість2 розвитку об'єкта в їх взаємозв'язках та взаємопереходах від попереднього до наступного3.

Отже, наш аналіз виводить нас на ідею застосування терміна "саморегуляція" у значенні надання певного порядку процесам функціонування системи . Під терміном "саморегуляція" ми розуміємо самовпорядкування процесу функціонування системи за рахунок самоорганізаційних можливостей , тобто атрибутивних властивостей , притаманних самій цій системі .

У процесі функціонування відкриті динамічні системи поступово ускладнюють свою структуру, що призводить до появи підсистем. Як зазначають деякі дослідники4, таких підсистем може бути кілька, що пояснює появу кількох типів так званих саморегулятивних систем , тобто систем , які мають функцію саморегуляції. До саморегулятивних систем належать системи амерного, димерного та тримерного типів .

Найпростіший тип саморегулятивної системи - амерний (від грец.: a - без + meres - частина), для якого характерний збіг процесів, що упорядковуються5. Ця саморегулятивна система не має якісно відмінних протилежних частин чи підсистем . По відношенню до кожного з процесів системи ця форма саморегуляції є загальною.

Регулювати // Словарь иностранных слов. - 17-е изд. испр. - М. : Русский язык, 1988. - С. 322-323. Процес // Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. - 2-е вид. перероб. і доп. - К. : Голов. ред.

УРЕ, 1986. - С. 552.

Воловик В. И. Философия истории : курс лекций. - Запорожье, 1995. - С. 61. Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1983. - 363 с. Там же. - С. 63-65.


З точки зору відносин кожного процесу зі всіма іншими вона є взаємною . Для цієї форми характерним є те, що складниймеханізм саморегуляції стихійно складається на основі кооперації в неоднорідних, нерівноважних системах, де продукти одних процесів є ресурсами для інших і навпаки .

На нашу думку, в соціальних системах, у тому числі й у суспільстві , такий механізм складається при взаємодії "суспільство - природа", де на основі суспільного поділу праці відбувається поступове зняття обмеження на використання природних ресурсів, що призводить до поступового витрачання ресурсів у системі швидше, ніж вони надходять туди з навколишнього середовища. Між ними виникають відносини конкуренції, оскільки в одні процеси дані ресурси втягуються швидше, ніж інші , то останні гальмуються і , в кінцевому підсумку, зникають ("вимирають"), а в системі залишаються тільки процеси першого виду. Між ними та витрачанням ресурсів , що потрапляють у систему, встановлюється негативний (стабілізуючий ) зворотний зв' язок, і ці процеси починають стабільно відтворюватися стаціонарно. Таке відтворення процесів певних видів у ході обміну ресурсами поступово видозмінює систему за рахунок формування механізмів відтворення процесів та його змінення.

Таким чином , утворюється видозмінений стан саморегулятивної системи , за якого відтворення будь-якого елемента системи означає, що на початку (на "вході ") і в кінці (на "виході ") кожного циклу цього процесу цей елемент виявляється в одному і тому ж стані. А оскільки інші види елементів при цьому перетворюються, то така саморегулятивна система являє собою димерний тип саморегулятивних систем, тобто складається з двох частин . Система при цьому ділиться на дві підсистеми -регулюючу та регульовану1.

Роздвоєна саморегулятивна система з'являється кожного разу, коли якісно різні процеси реалізуються через дію одних і тих же, але різних елементів, тобто через процесну й субстратну структуру системи , які збігаються, а їх протилежність, відповідно, знімається. Виникає об'єктивна необхідність в іншому поділі єдності на протилежності .

1 Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1983. - С. 79.

І-------------------------------------------------------  24 ----------------------------------------------


Формою реалізації цієї необхідності стає роздвоєння протилежних моментів єдності процесу саморегуляції на активний (той , що визначає) і пасивний (той , що визначається), щопризводить до встановлення відносин координації. Але роздвоєння на такі протилежності означає впорядкування процесів не лише за принципом координації, а і за принципом субординації1. Цей принцип є динамічною формою саморегулятивних систем .

Найпростішою формою субординації є поділ процесів, що визначають, і процесів , що визначаються, між різними елементами системи , що означає не просто диференціацію останніх на регулюючі та регульовані , а поділ, за якого перші починають віддавати команди другим , а другі починають віддавати першим ресурси . Формується протиріччя між регулюючою та регульованою підсистемами , завдяки чому система набуває "вертикального" виміру2. Саме димерний тип саморегулятивних систем складається у суспільстві , що забезпечує створення різних типів управління.

Третім типом саморегулятивних систем є система, що ділиться на три підсистеми : регулюючу, регульовану та регулюючу-регульовану3. Звідси і її назва - тримерний (трьохчастинний) тип саморегулятивних систем. Залежно від пропорцій між її компонентами ця форма може мати істотно різні і навіть протилежні модифікації. Наприклад, в одній із систем більшість елементів є регульованими , а меншість - регулюючими , в інших системах може бути навпаки .

Представники синергетики звертають увагу і на засоби, що існують в саморегулятивних системах для виконання функції саморегуляції (регуляції). Це речовина, енергія та інформація. На рівні біологічних саморегулятивних систем основну роль відіграє речовина та енергія, а допоміжну - інформація (генний рівень), що забезпечує оптимальне реагування на зовнішні та внутрішні зміни в системі; на рівні соціальних саморегулятивних систем відбувається зміна пріоритетів - тут основну роль відіграє інформація, а речовина та енергія виконують функції допоміжних засобів.

1 Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1983. - С. 79.

2 Там же.

3 Там же. - С. 65.


Така точка зору дає можливість говорити про створення повної картини дії саморегулятивних систем , де однією з функцій виступає саморегуляція (регуляція), що забезпечує здатність системи до реагування на зміни під дією зовнішніх та внутрішніхвпливів та збереження стабільності системи під дією таких впливів . Але при майже повній подібності саморегуляції з регуляцією постає проблема пошуку кордону при розмежуванні цих понять, затушовується проблема їх взаємозв'язку і взаємопереходу між основними типами регуляції та саморегуляції, а процес їх становлення подекуди залишається незрозумілим1.

Найбільш загальними формами саморегуляції у цьому контексті є такі: регулювання, управління, керівництво2.

Якщо розглянути ці форми, то можна зазначити, що регулювання притаманне, насамперед, біологічним системам, оскільки складається на основі енергетичних і речовинних впливів і має досить просту структуру - регулююча і регульована підсистеми.

Стосовно управління та керівництва як форм саморегуляції у науковій літературі відбувається ототожнення понять саморегуляції з регуляцією та управлінням , спричиняючи певну плутанину при поясненні процесів, функцій , механізмів у складних відкритих динамічних системах. Особливо це стосується соціальних систем , стосовно яких науковці вживають ці терміни , інколи не замислюючись про їх зміст.

Більшість вчених, наприклад, В. Мазур, В. Королько та інші сьогодні при побудові повної картини функціонування та розвитку саморегулятивних систем ототожнюють саморегуляцію з поняттям "регуляції", уточнюючи лише те, що саморегуляція неможлива на рівні зовнішньої регуляції, а можлива лише на рівнях внутрішньої та змішаної регуляції, тобто є аналогом регуляції при розгляді системи зсередини 3. При цьому регуляцію визначають як процеси упорядкування процесу або процесів4 у системі для збереження її функціонування та розвитку, а поняття "саморегуляція" пояснюється через аналіз соціальної регуляції в її відповідності до більш часткових процесів, що є складовими загального регуляційного процесу5.

1  Крохмаль Н. Історичні форми саморегуляції соціального процесу. - Запоріжжя : Просвіта, 2003. - С. 72.

2  Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1983. - 363 с.

3  Там же. - С. 67. 3 Там же. - С. 63. 5 Там же. - С. 60.


Така подібність внутрішньої та змішаної регуляції з саморегуляцією дає можливість говорити при подальшому, більш детальному, розгляді про тотожні механізми їх дії - прямий тазворотний зв'язки, про їх тотожні форми існування в різних системах - регулювання (саморегулювання) на біологічному рівні розвитку матерії, а також управління (самоуправління) та керівництво на соціальному рівні розвитку матерії. При цьому як форма регуляції (саморегуляції) розглядається управління, що існує лише в соціальних системах, дає можливість визначитися з напрямками цілеспрямованого регулювання, притаманного державі і проявляється в теоріях управління.

Це можна простежити і в теоріях, які склалися за час існування управлінської думки та теорії управління.

Специфікою майже всіх теорій є те, що зростає диференціація вивчення форм саморегуляції, зокрема, досліджуються її окремі складові , що формує різні підходи в науці.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни