В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 30

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

У Німеччині комітети формуються на основі рішень федерального уряду. Головою кожного такого комітету є канцлер. До їх складу входять міністри за профілем проблем , які розглядаються в конкретних комітетах. Формою відповідної урядової діяльності у Німеччині є й міжміністерські комітети . Вони створюються за рішенням уряду або за домовленістю зацікавлених міністерств . Керівництво такими комітетами здійснюється міністрами . Головною їх функцією є координація діяльності міністерств. Урядові і міжміністерські комітети виносять за "межі" уряду значну частину його роботи.

У США існує багато різноманітних федеральних органів, які не входять до названих вище структур, самі не утворюють єдину структуру і діють самостійно під загальним керівництвом президента. Це адміністративні, регулюючі агентства тощо. Частина з них утворюється на основі актів Конгресу, а їхні керівники відіграють не менш важливу роль , ніж міністри . Про це свідчить той факт, що керівники цих структур запрошуються на засідання кабінету. Важливе місце у системі виконавчої влади займають і президентські комісії, які , як правило, утворюються актом глави держави . У багатьох випадках керівники таких комісії призначаються за "порадою" і "згодою" Сенату. Ці органи виконують різноманітні функції за дорученням президента.

В   Україні ,   крім   державних   комітетів,   існують такожцентральні органи виконавчої влади за спеціальним статусом, які здійснюють виконавчі , дозвільні , контрольні , координаційні , наглядові функції. До центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом належать: Державна прикордонна служба, Антимонопольний комітет, Головне управління державної служби , Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна митна служба, Державна служба експортного контролю , Державна судова адміністрація, Державний департамент з питань виконання покарань , Державний комітет статистики , Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики , Державний комітет фінансового моніторингу, Державний комітет ядерного регулювання, Національна комісія з питань регулювання зв ' язку, Національна комісія регулювання електроенергетики , Національне космічне агентство, Служба безпеки , Фонд державного майна.

Перераховані відомства є основними , але крім них виділяють інші центральні органи виконавчої влади: інспекції, ради , комісії, бюро, департаменти тощо, наприклад: Рада з питань зовнішньоекономічної діяльності при КМУ, Укрморрічфлот, Інформаційний центр Міністерства юстиції, Національний інститут стратегічних досліджень, Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, Український державний центр радіочастот, Департамент ДАІ , Державна служба охорони , Центр медичної статистики , Національний олімпійський комітет, Рахункова палата, Державний департамент продовольства, Національний Депозитарій, Експоцентр, Національний банк України , Рада підприємців при КМУ, Державний департамент інтелектуальної власності , Вища рада юстиції, Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення.

На місцевому рівні виконавчу владу в Україні здійснюють обласні і районні , Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, які утворюються і звітують за територіальним принципом . При цьому КМУ відносно до місцевих органів виконавчої влади виконує спрямовуючу, координуючу, контролюючу функції. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні   Кабінету   Міністрів   України   в   межах йогоповноважень і виконують такі головні завдання:

-    виконання законів України, актів Президента, КМУ та інших органів виконавчої влади;

-    забезпечення законності та правопорядку, дотримання прав і свобод громадян;

-    реалізація державних і регіональних програм соціально-економічного й культурного розвитку, програм охорони довкілля;

-    підготовка й виконання відповідних місцевих бюджетів ;

-    звітування про виконання відповідних бюджетів і програм ;

-   взаємодія з органами місцевого самоврядування1. Загалом елементи і структура органів виконавчої влади в

Україні відповідає загальноприйнятій світовій практиці і функціям , які вони повинні виконувати. Адже діяльність виконавчої гілки влади найбільш тісно пов' язана з повсякденним життям громадян , її органи виступають безпосередньою зв 'язуючою ланкою між управлінською підсистемою суспільства і його громадянським простором. Тому виділення центральних і місцевих органів виконавчої влади повністю відповідає її призначенню , яке полягає у втіленні в життя державних рішень, а також в ініціації їх прийняття та ухвалення. Однак, у зв' язку з молодістю української держави , а також із тим , що в системі виконавчої влади на сучасному етапі триває структурна і функціональна трансформація, у вказаній складовій державної влади існує чимало проблем і суперечностей , на яких ми детально зупинимось у шостому розділі .

 

 

 

 

4.4.  Елементи і структура громадянської гілки влади

1 Основи демократії : навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук [та ін.] ; за заг. ред. А. Колодій. - К. : Вид-во "Ай Бі", 2002. - С. 271.

2 Бойчук М. А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії. - К. : ТОВ "Атлант ЮЕмСі". -

2007. - 207 с.


 

 

Морфологічний аналіз системи саморегуляції соціального організму країни , проведений у площині дослідження трьох гілок влади - законодавчої, судової та виконавчої - необхідно доповнити ще однією складовою, а саме громадянською гілкою влади , що пов ' язано з роботами останніх років , зокрема М. Бойчука2 та М. Калініченка1, які доводять, що громадянськесуспільство, як і держава, також має свою владну основу. Так, у монографії М. Бойчука "Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії"2 можна знайти обґрунтування сутності, змісту, форм , видів та функцій влади громадянського суспільства.

На нашу думку, соціальний інститут влади є соціальним явищем , функціонування та розвиток якого не залежить ні від держави , ні від громадянського суспільства. Більш за те, його самостійне існування у просторі соціального світу зумовлює онтологію і морфологію як першого, так і другого соціального утворення, спрямовує їх взаємодію , функціонування і подальший розвиток. Виходячи з того, що влада є соціальним інститутом , можна проаналізувати специфіку її прояву у структурі держави і громадянського суспільства, можна розкрити діалектику їхньої взаємодії, довести , що управління соціальними системами можливо здійснювати шляхом перерозподілу влади на користь одного з цих двох суб'єктів політичної дії тощо.

Аналіз елементів і структури громадянської гілки влади варто розпочати з визначення влади як філософської категорії. Першою складовою цього поняття є аналіз її природи . Ключовим терміном у цьому випадку виступає поняття "громадянського суспільства", основою якого є "широке" і "вузьке" тлумачення поняття суспільства3. У "широкому" розумінні, суспільство розглядається як частина матеріального світу, яка відокремилася від природи і є формою життєдіяльності людей , яка історично розвивається. У "вузькому" розумінні , суспільство - це певний етап людської історії.

Нас, передусім , цікавить широке тлумачення цього поняття, оскільки саме воно забезпечує застосування системного підходу до визначення суспільства, який дає можливість осмислити основні особливості влади як глобального соціального явища і її фундаментальну роль в найскладнішій соціальній системі , якою є все людське співтовариство загалом .

1 Калініченко М. М. Влада громадянського суспільства : монографія. - Суми : ВТД "Університетська книга",

2006.- 175 с.

2 Бойчук М. А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії. - К. : ТОВ "Атлант ЮЕмСі". -

2007.- 207 с.

3 Бойченко І. В. Суспільство // Соціальна філософія : короткий енциклопедичний словник / заг. ред. і уклад. : В. П. Андрущенко, М. І. Горлач. - Київ-Харків : ВМП "Рубікон", 1997. - С. 351-352.; Воловик В. І. Вступ до філософії : навчальний посібник. - Запоріжжя : Просвіта, 2001. - 160 с. ; Парсонс Т. Система современных обществ ; пер. с анг. - М. : Аспект Пресс, 1998. - 270 с.


Використовуючи системний підхід до аналізу суспільства, згідно з яким зв ' язок елементів , що його утворюють, сильніший зазв ' язок останніх з елементами , що не входять в це утворення1, можна виділити елементи та компоненти суспільства.

Невід' ємним первинним компонентом суспільства виступають суспільні відносини, носієм яких є індивід, а також соціальні групи, до яких входить індивід. Через суспільні відносини і здійснює свою діяльність спеціальна підсистема управління у людському суспільстві .

Потрібно зазначити , що практична і духовна діяльність людей базується на праці - головній передумові людського існування, загальній для всіх форм суспільного життя і такій , що забезпечує задоволення різноманітних людських потреб. Під працею зазвичай розуміють доцільну діяльність людини , спрямовану на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для існування індивіда і суспільства як соціальної системи 2. Соціальний розподіл праці, необхідність існування певних соціальних інститутів, що забезпечують процес управління в суспільній системі , і об' єктивна потреба цієї системи у здійсненні функцій щодо свого збереження і своєї оптимізації детермінують виникнення в людському суспільстві особливого роду суспільних відносин - відносин панування і підпорядкування.

1 Антипов Г. А., Кочергин А. Н. Проблемы методологии исследования общества как целостной системы. -Новосибирск : Наука, 1988. - 258 с. ; Афанасьев В. Г. Системность и общество. - М. : Политиздат, 1980. -368 с. ; Устич С. І. Системне дослідження суспільства. - Львів : Світ, 1992. - 136 с. ; Цикин В. А. Философия самоорганизации сложных систем. - Сумы : СГПУ, 2001. - 196 с.

2 Философский словарь / под ред. И. Т. Фролова. - 6-е изд., перераб. и доп. - М. : Политиздат, 1991. - 560 с.

3 Parsons T. The Social System. - Glencoe, 1951.


Т. Парсонс проводить у своїй роботі "Социальная система" (1951)3 чітку межу між структурними і функціональними категоріями , що відображають відповідно статичний і динамічний аспекти суспільства. Для нас важливо також те, що до усіх цих рівнів можуть бути застосовні , на думку Т. Парсонса, інваріантні на кожному з них функціональні вимоги системи , що виражаються також у чотирьох категоріях: адаптація, що пов'язана з проблемами раціональної організації, розподілу ресурсів і пристосування до впливу зовнішнього середовища; досягнення цілей, що вимагає вибору цільових пріоритетів, мобілізації ресурсів для їх досягнення і підтримки власне процесу цілереалізації; інтеграція, що детермінує проблему солідарності , координації і взаємодії елементів системи ; латентність, що охоплює збереження форми або підтримку мотивації діючих осіб, їхніх потреб та рольової майстерності , і зняття напруги у цих"акторів".

Тут важливо зробити акцент на тому, що цінності є компонентами , що наближені до культурологічної системи суспільства, а ролі, які виконують люди або їхні колективи, тяжіють у бік особистісних систем, але природа їхньої взаємодії -культура або, глибше, духовність, що живить соціальний організм країни. Тому, якщо узагальнити глибше, природа влади ідеологемами , цінностями , нормами , статусом , ролями , очікуваннями , санкціями не може бути ніякою іншою, як духовною. Владні відносини за природою зумовлені передачею смислів від суб' єкта до об' єкта у вертикальному вимірі або обміном ними між суб' єктами у горизонтальній площині . Безкомпромісним у цьому випадку є виконання всіма діючими особами укладених угод, які набувають статусу імперативів .

Отже, влада є явищем духовним. Онтологічно вона ґрунтується на сукупності смислів, що спрямовують соціальний розвиток, оскільки сам соціальний світ (суспільство) має квантово-хвильове походження, чому існує досить потужне теоретичне обґрунтування.1

Наступним кроком у філософському визначенні влади є аналіз сутності вказаного явища. Якщо виходити із загальнофілософського визначення категорії сутності , то під сутністю влади треба розуміти регуляцію і саморегуляцію у ході процесів творення і відтворення громадянського суспільства, тобто необхідно розуміти вираження самоупорядкування, його внутрішнього змісту, що виявляє себе в єдності всіх багатоманітних і суперечливих форм його буття та цільового втручання у цей процес держави . Проте, слід зазначити , що громадянське суспільство виступає при цьому димерною системою, поділеною на дві підсистеми : та, яка управляє (керуюча), і та, якою управляють (керована), що визначає їх взаємодію не тільки на рівні відносин кооперації та координації, але й субординації2.

1 Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. - 2-е вид. доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000. - 288 с.

2 Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1984. - 364 с.


Отже, громадянське суспільство як сукупність керуючої та керованої систем за допомогою соціального розподілу праці забезпечує, як вже зазначалося вище, особливого роду суспільні відносини - відносини панування і підпорядкування, що даєпідставу говорити про сутність влади як підкорення одного суб' єкта іншому або одних суб' єктів іншим суб' єктам , тобто командування є універсальним і всезагальним організаційним принципом влади .

Третьою складовою аналізу влади як філософської категорії є визначення змісту влади. При цьому зміст влади, формою прояву якої є регуляція та саморегуляція родового життя людей , у цьому дослідженні розглядається не як сам по собі субстрат влади як соціального явища, а як його внутрішній стан , сукупність процесів, що характеризують взаємодію елементів, що її утворюють, між собою і з середовищем та зумовлюють їхнє існування, розвиток і зміну; в цьому сенсі сам зміст влади виступає як процес локалізації соціальної взаємодії людей у просторі та циклізації у часі .

Зміст влади варто розглядати як специфічну комунікацію. Інструментом підкорення об'єкта управління суб'єкту управління виступає управлінська інформація, управлінська дія та управлінська мова.

Специфічна діяльність (управління або регуляція і саморегуляція) людини у суспільному виробництві створює окрему галузь у загальному розподілі суспільної праці , яка є спеціалізованою за змістом , засобами та результатами праці , тому потребує специфічних знань для самовідтворення, має свою специфічну мову, оригінальні організаційні форми , які покликані обслуговувати сам процес регуляції і саморегуляції та багато іншого з того, що притаманне, скажімо, сфері матеріального виробництва. Звідси можна визначити , що влада має власний внутрішній розподіл праці (наприклад, аналітичний , законодавчий , директивний , судочинство, виконавчий та контролюючий ), власну історію саморозгортання та свої специфічні вади (наприклад, бюрократизацію , корупцію, хабарництво тощо).

Розуміння регуляції і саморегуляції як специфічної діяльності людини є важливим моментом в аналізі влади , оскільки цей факт підводить нас до розуміння співвідношення стихійності та планомірності у цьому процесі. Це дає можливість принципово по-іншому розглядати зміст влади, що розкривається як сукупність процесів упорядкування.

Аналізуючи зміст влади як процес (суть його полягає в тому, що будь-який процес не може бути нескінченим , а продуктивністьповинна перейти у продукт), слід зауважити , що владні процеси обмежуються смислом , тобто енергетичним потенціалом інформаційного повідомлення. Поглиблюючи аналіз змісту владних відносин, слід зосередити увагу на наступних двох аспектах: по-перше, виявити основні атрибутивні властивості змісту влади (вияв змісту влади "виходить" через специфічну виробничу діяльність людини. "Дія... є атрибутивним поняттям; вона узагальнює, - на думку П. Штомпки, - певні властивості соціальної фабрики , цю "справді дійсну" дійсність соціального світу"1); по-друге, охарактеризувати види влади, оскільки з наукової літератури і практики відомо, що існують відносно самостійні згустки владних відносин .

До атрибутивних властивостей соціального у владі ми відносимо, по-перше, волю, що на засадах підстави детермінує поведінку суб'єкта влади, по-друге, мету влади або прояв цільового призначення влади, по-третє, підпорядковуючу силу, вплив якої на людину здійснюється завдяки існуванню різноманітних засобів реалізації влади , по-четверте, соціальну відповідальність за зміст, форму існування і наслідки функціонування влади у суспільстві . Тут ми згодні з ознаками , які подає у своїх дослідженнях О. Краснокутський, але акценти розставляємо дещо по-іншому2.

Отже, суб'єкт владних відносин (суб'єкт влади) - це різноманітні соціальні групи та люди , які до них входять і , з огляду на свій суспільний стан, володіють ресурсами влади , мають загальновизнане право здійснювати підпорядкування інших соціальних груп і людей , які до них входять; об' єкт владних відносин (об'єкт влади) - різноманітні соціальні групи та люди , які до них входять і , відповідно до суспільних норм , зобов ' язані\

 

підпорядковуватися вимогам суб' єкта влади .

Таким чином , загальні потреби суспільства як соціальної системи зумовлюють виникнення і формування сутнісної характеристики влади - підпорядковуючої сили. Влада - це, передусім , суспільні відносини у формі переважання однієї сторони (суб' єкта) і залежності , підпорядкування іншої сторони (об'єкта).

Поняття влади , яке має три сутнісних атрибутивних властивості (волю суб' єкта, мету влади і підпорядковуючу силу), що досліджуються нами, може бути визначено в такому вигляді: влада - це суспільні відносини , що виражаються в здатності сторони , яка переважає, - суб' єкта - підпорядкувати іншу сторону - об'єкт для забезпечення досягнення певних цілей. Сучасний етап соціального розвитку, особливо у зв ' язку з вибуховою динамікою засобів владного впливу на громадянське суспільство, виводить на перший план принципово іншу атрибутивну властивість, яка має бути притаманною владі , а саме - соціальну відповідальність. Тут ми поділяємо думку деяких вітчизняних дослідників, зокрема Л. Байрачної, А. Плахотного, О. Черниша, О. Краснокутського1, відповідно до якої влада як соціальні відносини повинна здійснюватися на основі соціальної відповідальності , яку необхідно розглянути детальніше.

1 Байрачная Л. К. Власть: содержание, структура, функции (социально-философский анализ): дис. ... канд. филос. наук : 09.00.11. - Харьков, 1992. - 179 с. ; Плахотный А. Ф. Проблема социальной ответственности. - Харьков : Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1981. - 192 с. ; Черныш А. М. Политическая ответственность в системе социалистического народовластия. - Харьков : Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1987. - 193 с. ; Черныш А. М. Социально-политический механизм обеспечения ответственности институтов власти в социалистическом обществе : автореф. дис. . д-ра филос. наук : 09.00.02 / Моск. Высш. парт. школа. - М., 1990. - 32 с.; Краснокутський О. В. Соціально-філософський аналіз феномену влади : автореф. дис. ... канд. філос наук : 09.00.03 / Запоріжжя.- ЗДУ, 2004. - 32 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни