В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 35

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Існування у природі спільності структур пов' язане також із тією обставиною, що сигнали , які несуть інформацію від однієї системи до іншої у процесі відображення, є безпосереднім фактором управління останньою. Кожен сигнал, що являє собою той чи інший матеріальний об' єкт або процес, закарбовує у своїй структурі (безпосередньо або опосередковано) особливості системи, що його послала. Між структурою цієї системи і структурою сигналу виникає специфічна відповідність. Потім сигнал, досягши системи , яка підлягає впливові , вступає з нею у взаємодію. Між ними також формуються відносини структурної відповідності . Структура системи , що відображає, стає подібною до структури сигналу, а через неї і до структури системи , що впливає. Зміни структури цієї системи змінюють певною мірою і в певному напрямку її природу, характер взаємодії з навколишнім середовищем.

Рівень організації сигналу визначається рівнем організації системи, в якій він виникає. Водночас, щоб сигнал, який виник у системі , що відображає, міг бути сприйнятий і використаний системою, що відображається, організація останньої повинна бути пристосована до його сприйняття. Здатність системи сприймати той чи інший сигнал виробляється у процесі взаємодії із   середовищем ,   в   результаті   встановлення структурноївідповідності між нею та середовищем . Властивості такої системи дають можливість реалізувати певні властивості сигналу, що надійшов.

Таким чином, відображення відіграє особливу роль у процесі формування суспільства як певного стану соціального процесу. Паралельно оформленню суспільства як саморегулятивної системи проходить і вибір її форми , яка б адекватно оцінювала та регулювала всі зміни , що відбуваються в ній . Тому чим складнішою стає структура суспільства, тим складніші процеси саморегуляції будуть відбуватися в ній для підтримання гомеостазису, що спонукає створення відповідного механізму саморегуляції і на його основі створення системи саморегуляції, що відповідає сформованому стану суспільства.

У суспільстві, як вже зазначалося, діють дві з трьох форм саморегулятивних систем - димерна та тримерна. Система ж саморегуляції, що склалася у суспільстві на основі цих форм , включає в себе такі компоненти: по-перше, певний стан суспільства (зокрема соціальний організм країни ), що є результатом змін соціального процесу з відповідними елементами, сферами, системою соціального контролю; по­друге, саморегулятивний комплекс, що складається з регулятора (морфологічного органа, "Абсолюту"), що включає в себе соціальні норми і соціальні інститути і відповідає за збір, переробку, зберігання і , головне, осмислення отриманої інформації, а також містить у собі критерій відбору інформації, яка надходить до саморегулятивного комплексу. Крім цього, до складу системи саморегуляції входять два взаємопов ' язані процеси - рефлексія, яка є результатом життєдіяльності суспільства і виражається у формуванні та актуалізації певних потреб людей, за допомогою якої відбувається передача інформації про ці потреби від регульованої до регулюючої системи ; і управління, що є "процесом -відповіддю " на рефлексію суспільства, за допомогою якого йде зворотний процес, котрий забезпечує задоволення актуалізованих потреб людей від регулюючої до регульованої системи .

Суспільство як компонент системи саморегуляції відбиває стан соціального процесу на певному етапі його розвитку. Суспільство не монолітне і включає через себе до системи саморегуляції такі складові : соціальні спільноти і систему соціального контролю.Соціальні спільноти є носіями колективної пам 'яті . Вони визначаються як сукупність індивідів, що взаємодіють між собою певним чином на основі очікувань, які поділяються кожним членом групи по відношенню до інших1. Вони створюють соціальні норми та дотримуються їх.

Люди, соціальні групи, спільноти, з яких складається суспільство, виробляють потреби , які задовольняються через діяльність. Саме функцію реалізації та досягнення поставлених цілей і виконує суспільство в системі саморегуляції.

Соціальний контроль як складова суспільства - це спосіб саморегуляції соціальної системи , що забезпечує впорядковану взаємодію її компонентів (індивідів, груп, спільнот) на основі нормативного регулювання2, і є сукупністю засобів, за допомогою яких суспільство гарантує конформну поведінку її членів по відношенню до рольових вимог та очікувань. Саме соціальний контроль здійснює функцію перевірки правильності прийняття лінії поведінки саморегулятивної системи , що виробляється як реакція на процеси зовнішніх або внутрішніх змін і включає в себе сукупність норм та цінностей , що мають по відношенню до індивіда примусову силу, а також санкції, які застосовуються з метою здійснення цих норм та цінностей .

Спрямованість і зміст соціального контролю , способи і форми його існування залежать від сукупності особливостей суспільства на певному етапі розвитку.

Соціальний контроль в процесі свого функціонування в певній системі сам виступає як складно організована, ієрархізована система, що має ряд компонентів. На думку Є. Бабосова3, до них відносяться:

1           Фролов С. С. Социология : учебник. - 3-е изд., доп. - М. : Гардарики, 1999. - 344 с.

2 Социология :   учебное   пособие   / А. Н. Елсуков,   Е. М. Бабосов,   А. Н. Данилов   [и  др.] ;   под ред. А. Н. Елсукова. - Минск : НТООО "ТетраСистемс", 1998. - С. 162.

3           Там же. - С. 164-166.


1)               індивідуальна дія (вчинок), що проявляється в процесі активної взаємодії індивіда з соціальним середовищем ;

2)               певна (підтримка, осудження тощо) реакція соціального оточення на індивідуальну дію у відповідності з об'єктивно існуючою (в культурі , моралі , праві тощо) соціальною шкалою оцінок;

3)               система ідеалів, цінностей , норм та зразків поведінки ;

категоризація  (тобто віднесення до певного виду)індивідуального вчинку і відповідна його оцінка оточуючим середовищем;

5)               суспільна свідомість та громадська думка;

6)               соціальні санкції, що застосовуються суспільством або групою;

7)               власна, індивідуальна шкала оцінок, притаманна окремій особистості і автономна по відношенню до соціальної шкали оцінок;

8)               індивідуальна самокатегоризація індивіда, що складається з соціальної ідентифікації особистості , тобто притаманного їй почуття спільності з певними соціальними групами , та процесу прийняття (виконання) соціальної ролі ;

9)               індивідуальна самооцінка та самовизначення, що обумовлюють індивідуальну поведінку особистості .

Соціальний контроль виконує функцію коригування поведінки окремих індивідів і соціальних груп у суспільстві за допомогою притаманних лише йому форм : через соціалізацію , груповий тиск та примус, які на різних рівнях функціонування системи саморегуляції забезпечують виконання "наказів" саморегулятивного комплексу.

Уся інформація, яка є в суспільстві , у вигляді сигналів надсилається до саморегулятивного комплексу, який через соціальні норми та соціальні інститути відповідає за збір, зберігання, переробку й осмислення отриманої інформації про суспільство та його навколишнє оточення. Вчені називають його по-різному: регулятором 1, "Абсолютом "2, морфологічним органом 3. На нашу думку, коректним буде вживати все ж таки назву "саморегулятивний комплекс", оскільки це поняття адекватно відображає сутність зазначеного явища.

Соціальні норми , будучи складовою саморегулятивного комплексу, розуміються як зразок, правило, принцип діяльності , що визнані саморегулятивною системою і задані для виконання її складовими . Вони відображають умови існування суспільства і виражають його потреби .

1  Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1984. - 364 с.

2  Самоорганизация:   психо-   и   социогенез   / под  ред.   д.   ф.   н.   В. Н. Келасьева. -   СПб. : Изд-во С.-Петербургского университета, 1996. - 197 с.

3  Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. - 2-е вид. доп. - Запоріжжя : Просвіта, 2000. - 288 с.


Соціальні норми формуються двояко: перший шлях формування - це шлях стихійного виникнення норм у процесібудь-якої діяльності ; другий шлях - це свідома розробка та формулювання тих чи інших нормативних установок.

Функціонування соціальних норм включає в себе рівні раціонального та емоційного відображення і ставлення з боку суб'єкта їх реалізації, коли вони виступають як мотиви соціальної поведінки людей . У ході формування та відображення соціальних норм виділяють два механізми їх функціонування: перший потребує обов'язкової попередньої оцінки фактів, що визначають вибір поведінки ; другий характеризує ситуації, коли на емоційному рівні спостерігається відсутність пошуку варіанта поведінки і ним виступає звична, стереотипна форма поведінки , що сформувалася в свідомості людей .

При цьому стереотипність поведінки - це не просто механічний автоматизм , а складна форма поведінки людини , в змісті якої проявляються її ціннісні орієнтації й установки як соціального, так і особистого ставлення до дійсності , тим самим закріплюються своєрідні навички діяти певним чином в певних ситуаціях.

Функціонування соціальних норм спрямоване на самозбереження та самовідтворення соціального процесу, причому механізм норм працює виключно через свідомість людей . Тому їх можна представити як засоби збереження системи, відтворення системності в суспільних відносинах, що вироблені власне системою в ході еволюції для захисту від самознищення, саморозпаду, викликаних не тільки зовнішніми , а й внутрішніми факторами .

За механізмами формування та функціонування виділяють два класи соціальних норм .

Перший - клас директивних норм , що включає норми , поява, функціонування та розвиток яких повністю пов 'язані зі свідомістю та волею людей. Ці норми за часом функціонування бувають довгостроковими (наприклад, конституційні положення), середньостроковими й короткостроковими (наприклад, інструкції, директиви тощо).

Окремим класом директивних норм є норми, дія яких забезпечується спеціальними апаратами управління й організації. Це клас інституціональних норм , до якого належать юридичні кодекси , державні закони , видані відповідними установами циркуляри тощо.

Другий -   клас   соціальних   норм,   котрі   формуються іфункціонують спонтанно (традиційно) і виникають без спеціального втручання влади, служб. За часом функціонування вони поділяються на довготривалі (наприклад, традиції, звичаї), середньотривалі та короткотривалі .

Отже, з наведеної вище класифікації видно, що соціальні норми не тільки відображають дійсність, а й впливають на неї. При цьому особливість цього впливу полягає в тому, що соціальна норма не тільки відображає потреби суспільства в своїх вимогах, а й створює уявну модель дій людей і містить в собі засоби соціальної оцінки та соціального контролю за реалізацією цих вимог.

Говорячи про функції соціальних норм в системі саморегуляції, слід зазначити , що вони тісно пов 'язані з соціальною структурою суспільства. Передусім , соціальні норми використовуються суспільством і групами як засоби регламентації, підтримки , забезпечення, оцінки , контролю , регулювання зв 'язків та відносин соціальних груп , спільнот, як засоби включення людини в соціальну структуру суспільства.

Для підтримання та забезпечення соціальної структури суспільства соціальні норми включаються в систему соціального контролю, його нормативно-ціннісну структуру, в інституціональні нормативні системи всіх інститутів суспільства.

Особливою функцією соціальних норм є функція відображення та захисту ідеалу, що забезпечує здатність людини чи суспільства загалом протистояти руйнівним тенденціям та виробити , зберегти й реалізувати на практиці вищі моральні та суспільні ідеали .

Шляхами закріплення соціальних норм є процеси соціалізації особистості , а також інституціалізація через соціальні інститути та відповідні форми соціального контролю.

Для досягнення мети дослідження доцільним є вірне визначення категорії "соціальний інститут".

Соціальні інститути (від лат. institutus - встановлення, заснування, звичай ) є елементами соціальної структури , історичної форми організації і регулювання суспільного життя. Під соціальним інститутом мають на увазі певну сукупність закладів, що відповідають соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних норм і культурних зразків , що визначають певні стійкі форми   соціальної   поведінки   і   дії;   систему   поведінки увідповідності з цими нормами1.

Соціальний інститут у загальному вигляді складається з соціальних установок, тобто комплексу певних соціальних (правових, моральних тощо) норм, що обумовлюють і регулюють діяльність людини в різних сферах життя суспільства і визначають види інститутів (економічних, політичних, інститутів шлюбу та сім'ї, виховних, у сфері культури), з соціальних утворень, закладів , тобто певним чином організованих об'єднань людей , тієї чи іншої структури , що існує у суспільстві , зі стійкого типу соціальної поведінки , що виражається в певній системі соціальних дій , процедурі , механізмі .

Як зазначає В. Биченков, існують різні уявлення про соціальні інститути2. Соціальний інститут має, з погляду людини, безособистісний характер соціальної сили , з другого боку, його можна розглядати як акумуляцію минулої діяльності людей значного ступеня, або ж він виступає як здатність діяти у суспільстві та через людей. Ще одним проявом соціального інституту є спосіб санкціонування влади , тобто наділення владними повноваженнями посадових осіб у сучасних соціальних системах.

У суспільстві формується певний образ сприйняття соціальних інститутів через три логічно послідовні стадії -об'єктивацію, одухотворення й обоготворення, на яких вони наділяються, відповідно, якостями речі , життєвості та надприродності . Причому перехід від однієї стадії до іншої супроводжується поступовим розривом між реальними соціальними фактами та їх образним віддзеркаленням. Так, у мовних структурах формуються і функціонують норми , у відповідності з якими терміни , що визначають соціальні інститути , мають найчастіше абстрактний зміст, співвідносяться з поняттями , що, навпаки , фіксують вельми конкретні людські дії. Ці норми та утворені на їх основі вирази сприймаються природно і не викликають у людей дискомфорту та внутрішнього протесту3.

Однак, на думку С. Войтовича, не кожна норма та цінність в процесі інституціоналізації перетвориться на соціальний інститут.

1 Социальные  институты  // Философский  энциклопедический  словарь  / под  ред.   С. С. Аверинцева, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичева [и др.]. - 2-е изд. - М. : Сов. энциклопедия, 1989. - С. 215.

2 Быченков В. М.   Институты:  сверхколлективные  образования  и  безличные  формы в социальной субъективности. - М. : Российская академия социальных наук, 1996. - С. 305.

3 Там же. - С. 275-276.


Так, "будь-які дії людини , здійснювані з певною метою,стають, на думку П. Бергера і Т. Лукмана, зразком поведінки, звичкою. Цей процес і є підґрунтям або передумовою процесу інституціоналізації"1.

Для формування ж соціального інституту в процесі інституціоналізації потрібно кілька умов (або рис). По-перше, це історичність, що вирізняє його з-поміж інших суспільних утворень.

По-друге, це "форма поведінки індивідів, організованих у систему взаємодії кожного окремого індивіда з усіма іншими "2, тому для наступних поколінь суспільні інститути виступають вже як чинники регуляції поведінки , створені попередніми поколіннями.

По-третє, соціальний інститут є "сукупність матеріальних засобів, соціально закріплених і легітимних санкцій , конституйований порядок виконання тих чи інших дій , вчинків"3.

По-четверте, соціальний інститут забезпечує спільну, асоційовану діяльність організованої групи людей з чітко визначеними статусами і ролями .

Характер соціального інституту визначається суспільними відносинами та способом виробництва. На ранніх стадіях розвитку людства (до появи держави ) соціальні інститути проявляються у суспільстві через звичаї, традиції, форми спорідненості , а з появою держави - через право.

За характером організації соціальні інститути поділяються на формальні та неформальні. Формальні інститути (наприклад, держава, суд, армія, школа та інші ) засновані на суворо встановлених розпорядженнях (право, статут, посадові інструкції та інше) та здійснюють управлінські й контрольні функції на основі суворо встановлених санкцій .

1  Войтович С. Проблема соціальних інститутів у соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. -№ 2. - С. 153.

2  Там само. - С. 155.

3  Социальный інститут // Современная западная соціологія : словарь / сост. Ю. Н. Давыдов [и др.]. - М. : Политиздат, 1990. - С. 118.


Неформальні соціальні інститути (наприклад, певні соціальні групи тощо) не мають строго встановлених та фіксованих в законодавчих актах та нормативних документах цілей , методів , засобів діяльності у певних ситуаціях, але також виконують управлінські й контрольні функції. Соціальний контроль тут здійснюється за допомогою норм , зафіксованих у суспільній свідомості , традиціях, звичаях, тобто на основі неформальних санкцій.Функції соціальних інститутів залежать від сфери їх діяльності . Так, соціальні інститути виконують функцію стимуляції дій суб' єктів , що повинна узгоджуватися зі стандартами поведінки , тобто контролюють поведінку індивідів . Також певні соціальні інститути виконують визначені для них функції: так, інститути сім'ї виконують функцію відтворення членів суспільства; політичні інститути (держава, партії, профспілки , громадські організації) - функції відтворення і збереження моральних, правових, ідеологічних цінностей , підтримання соціально-класової структури суспільства; соціально-культурні та виховні -функції соціалізації індивідів через засвоєння закріплених у свідомості , в нормах права стійких соціокультурних стандартів поведінки тощо1.

Оскільки розвиток саморегулятивної системи завжди проходить на основі накопиченого досвіду, то речовинні , енергетичні й інформаційні впливи і є саме тими видами пам'яті, які зберігають і передають досвід послідовникам системи . Особлива увага в аналізі при цьому приділяється інформації.

Вважається, що інформаційні процеси за своєю суттю є енергетичними процесами , хоча й мають специфічний характер . Ця специфіка пов' язана з властивостями об' єктів відображати зовнішні впливи , і в силу цього вони потребують особливого позначення, яким є поняття інформації.

Інформація - це відомості, певні дані про особливості саморегулятивної системи , її зміни , що виникають у відповідь на вплив інших систем або навколишнього оточення. Вона завжди виступає у вигляді сигналів тих чи інших матеріальних предметів або процесів, складаючи їх зміст. Але будь-який інформаційний вплив є організаційно ефективним тільки в певному діапазоні його інтенсивності (природно, для кожного якісно певного виду систем і впливів). Тут проявляються загальні закони діалектики -перехід кількості в якість і заперечення заперечення.

1 Социология : учебник для вузов / В. Н. Лавриненко, Н. А. Нартов, О. А. Шабанова, Г. С. Лукашова ; под ред. проф. В. Н. Лавриненко. - М. : Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. - С. 185-186.


Досить інтенсивності впливу перевищити певні граничні значення (що визначаються інтенсивністю "фонового шуму" у середовищі чи межею сприйняття системи , що випробовує на собі цей вплив), і структурний результат досягається практично незалежно від збільшення інтенсивності впливу - він стає власне інформаційним . Інформація є мірою активності відображення,точніше вона є змістом процесу відображення; мірилом же його якості є не просто інформація, а кількість інформації або її цінність.

У процесі відображення між структурою сигналу і структурою системи , що відображає (суспільством ), виникають специфічні відносини : структура сигналу під дією різних впливів змінюється. Сигнал при цьому стає матеріальним носієм інформації, енергетичним впливом , здатним переводити систему, що сприймає, в якісно новий стан стрибком . Інформація у цьому випадку є співвідношенням якісної і кількісної відповідності між енергією впливів і енергією відображення, що визначають сигнальний характер енергетичного впливу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни