В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 36

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

В міру свого розвитку системи отримують більше можливостей для взаємодії із системами навколишнього середовища. Процеси відображення, що проходять у них, набувають нових рис, і інформація, що посилається цими системами у процесах відображення, стає за своїм змістом більш різноманітною , якісною , змістовною.

А. Колмогоров виявив зв'язок між послідовністю рівнів будови матерії й кількістю інформації, яку передає їх математичний опис1. Підтримуючи висновок про наявність такої залежності, І . Акчурін 2 пише, що зростання інформаційної ємності об' єктів, пов' язаної з властивостями простору, йде стрибкоподібно при переході на більш глибокі рівні матерії. Останній факт, на думку І . Акчуріна, пов ' язаний з тим , що рух на рівні мікросвіту здійснюється за участю таких елементарних об' єктів , які можуть акумулювати більшу кількість інформації, ніж макроскопічні тіла.

Для живих систем сигнальний характер відображення впливів зовнішнього середовища є фундаментальним проявом активності живого, внаслідок чого жива природа набуває здатності домінувати над неорганічними об' єктами . Там , де нежива система з неминучістю руйнується силами інших об' єктів , що протистоять їй , жива здатна уникати цього завдяки отриманим сигналам (наприклад, ухиляючись від взаємодії з небезпечними для її існування явищами ).

1 Бутаков А. А. Основные формы движения материи и их взаимосвязь в свете современной науки. - М. : Высшая школа, 1974. - С. 59.

2 Акчурин И. А. Единство естественнонаучного знания. - М. : Наука, 1974. - 207 с.


Яке б явище взаємодії ми не вивчали , всюди спостерігається, що дія однієї системи на іншу передається за допомогоюпроміжних структур, котрі є сигналами , які несуть цю інформацію.

Але передача впливу - інформації від регулюючої до регульованої системи - не була б можливою, якби матерія у всіх формах свого прояву не відрізнялася б властивістю структурності. Саме завдяки тому, що будь-який, як завгодно дискретний , матеріальний об'єкт має специфічну структуру, матерія - загальну властивість до відображення.

Цікавим є і генетичний механізм передачі інформації, який уже зіграв свою роль - він сформував організм (елемент), який може функціонувати як "база даних", тобто орган, у якому зберігається та переосмислюється інформація. Таким органом і став саморегулятивний комплекс з регулятором . Після свого утворення він уже сам починає далі забезпечувати власний гомеостазис за допомогою закладеної у нього системи управління зовнішніми й внутрішніми подразниками (сигналами ) і формуючи свої реакції поведінки. В цих умовах ми вже маємо право говорити про властивість інформації, яка отримується, або точніше, яка сприймається, про її значення для підтримання гомеостазису і , зокрема, оцінити по-іншому здатність системи виділяти корисний сигнал на фоні перешкод.

Система саморегуляції формує і власні механізми дії, що функціонують на основі речовинно-енергетичних, а головне, інформаційних впливів.

На перших етапах функціонування та розвитку - це потреби , що задовольняються через діяльність на основі речовинно-енергетичних впливів , а з ускладненням структури системи речовинно-енергетичні впливи відходять на допоміжні позиції, а основне місце займають інформаційні впливи , в основі яких лежить певний смисл, що і задовольняє потреби .

1 Потребности // Философский энциклопедический словарь / под ред. С. С. Аверинцева, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичева и др. - 2-е изд. - М. : Сов. энциклопедия, 1989. - С. 499.


Потреби лежать в основі механізмів саморегуляції соціального процесу. Вони визначаються як "нужда або нестача чогось необхідного для підтримання життєдіяльності й розвитку організму людини , людської особистості , соціальної групи , суспільства загалом ; внутрішній збудник активності "1 та залежать від рівня розвитку суспільства, від умов його існування. Можна виділити вітальні , зумовлені обміном речовин , та соціальні потреби , притаманні суб' єкту як необхідність у певних умовах його життєдіяльності , що виражаються в потребах суспільства,соціальної групи чи індивіда. Ці соціальні потреби усвідомлюються людиною у формі бажань, цілей , мотивів дії, оцінки нею свого суспільного становища і т. ін. та виражають ставлення суспільства, групи чи людської особистості до середовища свого існування, але фіксують не будь-яке ставлення до нього, а тільки необхідність. З цього приводу В. Тугарінов пише: "Поняття необхідності має два смисли : смисл неминучості та смисл потреби "1. Тому потреби суспільства - це форма вираження законів суспільства, суспільної необхідності .

Соціальні потреби , залежно від системи відносин , в яку вони включаються для вивчення, мають різну класифікацію: за сферами діяльності (праці , пізнання, спілкування, реакції, організаційні); за об'єктом потреб (матеріальні, духовні)2; за їх функціональною роллю (самозбереження та забезпечення розвитку, первинні та вторинні , центральні та периферійні , стійкі та ситуативні ); за суб' єктом потреб (індивідуальні , групові , колективні, суспільні)3.

Як продукт історико-культурного розвитку суб'єкта, потреби виражають залежність цього суб' єкта від світу, демонструють той чи інший ступінь свободи у ньому, завжди детермінований факторами соціального порядку.

Склад, структура та ієрархія потреб змінюються залежно від рівня розвитку людини та суспільства, ступеня задоволення тих чи інших потреб, вирішення завдань, які ставить перед собою суспільство в різні історичні епохи . Залишаючись такими ж, як і раніше, по важливості (функціональною структурою людської діяльності ), вони зміщуються в ієрархії актуальних цілей і завдань практичної діяльності , поступаючись місцем невирішеним завданням практичної діяльності , незадоволеним потребам , недосягнутим рівням розвитку (актуальна структура людської діяльності).

1  Куценко В. И. Социальная задача как категория исторического материализма. - К. : Наукова думка, 1972. -

С. 20.

2  Там же. - С. 151.

3  Там же. - С. 21.


Усвідомлені суспільством потреби виступають як інтереси. У взаємозв ' язку необхідності потреб та інтересів проявляється послідовний ланцюг дії об' єктивних закономірностей : необхідність притаманна всім явищам матеріального світу, потреби - усім живим системам , інтереси - тільки соціальним системам .Змістом інтересів як складової системи саморегуляції є залежність між необхідністю задоволення потреб та можливістю їх задоволення через цілеспрямовану діяльність. Ця сутність, на думку В. Сіренко, визначається тим, що "цей феномен притаманний тільки людині й формам її організації (соціумам), де обов' язковим атрибутом є свідомість як властивість людини , що визначає варіантність її поведінки"1.

Спільним між потребою та інтересом є те, що вони є вузловими елементами механізму дії законів суспільства, є компонентами й об' єктивною основою соціального завдання, визначають його природу, структуру, головні характеристики. І потреба, й інтерес є вираженням зв' язку суб' єкта з оточуючим середовищем (природою, суспільством, іншими суб'єктами).

Але на відміну від потреби , що є компонентом біологічної та соціальної систем і виступає як фактор діяльності організму взагалі , інтерес є компонентом лише соціальних систем і розглядається як фактор життєдіяльності соціального організму, вихідним пунктом якої є трудова діяльність.

Інтерес не є безпосереднім регулятором діяльності людини , але він є більш безпосереднім рушієм процесів і як усвідомлена потреба виявляється безпосередньою причиною людської діяльності . Тому інтереси різних суспільних груп визначають певною мірою напрямок розвитку саморегуляції.

Актуалізація потреб призводить до формування цілей і завдань як засобу створення програми з їх задоволення та отримання результату, що забезпечує система саморегуляції.

Ступінь задоволення основних потреб є однією зі складових "змінної", котра дає актуальну форму і структуру діяльності . Ця категорія є "специфічно людською формою активного ставлення до навколишнього світу, змістом якої є доцільні зміни й перетворення в інтересах людей "2. Вона містить у собі мету, засіб, результат та сам процес діяльності , в основі якої лежать дві протилежності - виробництво та життєва активність. Саме через діяльність проходить процес саморегуляції.

1 Сириенко В. Ф. Интересы - власть - управление. - К. : Наукова думка, 1991. - С. 4-5.

2 Деятельность // Философский энциклопедический словарь / под ред. С. С. Аверинцева, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичева и др. - 2-е изд. - М. : Сов. энциклопедия, 1989. - С. 160.


У ході діяльності із задоволення певних потреб формуються нові або беруть участь вже створені соціальні інститути , що координують напрям діяльності та власне процес діяльності .Отже, в основі задоволення вітальних потреб лежать речовинно-енергетичні впливи , а соціальні потреби задовольняються на основі інформаційних впливів , що мають дещо іншу будову.

Інформація про актуалізовані потреби надходить до саморегулятивного комплексу, у якому проходять процеси зіставлення отриманої через сигнали від суспільства інформації, з наявною інформацією, яка допомагає визначити ступінь загрози системі від навколишнього середовища чи внутрішніх змін . Основною властивістю цього комплексу є своєрідна, нелогічна оцінна розумність, що зберігає систему. Він починає своїм змістом визначати те, що відбувається в системі .

На нашу думку, саморегулятивний комплекс (що за своєю сутністю подібний до "Абсолюту", який описує Келасьєв1) може бути двох типів - "добре" або "погано". "Абсолют" "добре" потребує необхідності самозмін і передбачає своїм змістом його направленість - уводиться у склад системи все, що веде до підтримання її гомеостазу. Це через перетворення, рух, дії вноситься в систему для підтримання її як зацього. В цій формі система усвідомлює свої потреби .

Зміст "Абсолюту" "погано" буде прагнути вивести за межі системи те, що руйнує її. Цей "Абсолют" передбачає зниження тих змін, які неприйнятні для існування системи , і прагне вивести з неї все, що знищує її. Через таке виведення і досягається функція підтримання й збереження системи .

Поєднання цих двох типів дає принципово нову властивість саморегулятивному комплексу - оцінне самовідображення. Завдяки йому система починає не тільки відображати , "усвідомлювати " факт свого існування, але й трактувати його з позицій "добре" і "погано". Це свідчить про те, що система стає рефлексуючою.

1 Самоорганизация:   психо-  и  социогенез  / под  ред.   д.   ф.   н.   В. Н. Келасьева. -  СПб. : Изд-во С.-Петербургского университета, 1996. - 197 с.


Саморегулятивний комплекс складається з кількох прошарків . Рівень нижнього прошарку - це елементи, зв'язки, певна динаміка, що утворює систему. Те, що тут проходить, відображається як типи ("добре" чи "погано"), які відображають стан , коли системі щось потрібно. Ці типи формують потребу в самозміні . Вони вимагають приєднання до себе можливостей системи . Типи "добре" і "погано" виражають саму необхідність,потребу самозмін (але засобів досягнення цієї потреби в них ще немає).

Рівень другий - це можливості, що виступають конкретним засобом досягнення цієї потреби . Тип саморегулятивного комплексу повинен поєднуватися з можливостями (він - чисте спонукання). Зв' язок типів саморегулятивного комплексу й можливостей системи віднаходиться автоматично: він є простою реалізацією об' єктивних відносин передбаченості між цими типами і цими можливостями . Саморегулятивний комплекс, таким чином , в силу свого змісту володіє правом впливу на всі можливості системи .

Об' єднання властивостей потреби , необхідності самозмін , що проходять в результаті зворотного впливу смислу породжених системних ефектів на можливості системи і подані у двох указаних типах з можливостями системи , породжує саморегулятивний комплекс (у цьому розумінні представлена як спонукаюча, так і власне виконавча ланка активності ).

За рахунок свого змісту саморегулятивний комплекс виходить на роль ланки управління можливостями системи . Сформувавшись, він здійснює вплив на всі можливості , що має система, стверджуючи примат цілісності над усім , що відбувається в ній .

Він визначає поведінку системи , тобто перехід смислу його типів в можливості системи , що приводить до змін , які відбуваються всередині неї (перетворення властивостей , відображених об' єктів , узагальнення інформації, що має система у своєму розпорядженні , виявлення чого-небудь в пам ' яті , руху, контакти із середовищем тощо).

Зміна з моменту появи впливу саморегулятивного комплексу стає системі потрібною , оскільки ним "усвідомлюється" потреба в самозмінах. Усвідомлена необхідність самозмін починає "гнати" процеси у зворотному напрямку - від властивості необхідності до прояву можливостей , властивостей системи .

Але саморегулятивним комплексом "вихоплюються" тільки ті з можливостей , що є в системі , і ті , які відповідають його смислу і загальній ситуації в самій системі .

Властивості самовідображення, поєднані зі смислом його типів, призводять до того, що система може здійснювати будь-які акти довільної поведінки , призупинки , затримки власного розвитку, осмислення власного існування, дії з комфортизаціїсередовища, "замислюватися" над проблемою власного існування, для чого їй потрібно буде реалізувати всі функції, які вона має у своєму розпорядженні .

Саморегулятивний комплекс, який оцінює всю динаміку зв ' язків системи з позицій "добре" або "погано", з погляду підтримання заданості розвитку системи надбудовується над нею. Він починає здійснювати зворотний вплив на систему, використовуючи при цьому будь-яку можливість. Він формує комплекси , функціонування яких спрямоване на самозбереження системи. Їх функціонування, викликане необхідністю збереження системи , здатне її розвивати .

Усі ці зміни відбуваються через перетворення інформації в саморегулятивному комплексі для власного використання. Цей процес відбувається поступово і полягає в наступному. Сигналу, який отримує саморегулятивний комплекс, надається власне "ім ' я", тобто з об' єктивної реальності він переводиться в суб'єктивну. Далі йде перетворення початкової ("пойменованої") інформації про середовище в засіб збереження системи через її трансформацію в більш повний образ, який би орієнтував систему в навколишньому середовищі. З його появою з початкової, тільки "пойменованої", і тому ще "смутної" інформації про оточуюче середовище або зміни всередині суспільства в системі починає формуватися більш -менш "зрозумілий " для неї самої образ середовища. З' являються виражені мовою її можливостей (рух, дії) уявлення про те, що щось "далеко", а щось "близько", світ предметів , дистанцій , образів середовища, котрі відображаються. Цей умовний образ середовища неминуче буде формуватися саме рухами , діями , які відновлюються. В результаті такі умовні образи і можуть виконувати функцію орієнтування системи в середовищі і тим самим сприяти збереженню, підтриманню стабільності 1.

Умовні образи середовища, які формуються в саморегулятивному комплексі , змінюються за необхідності з часом , що призводить до появи нових образів системи . Це може відбуватися і при якісних змінах в горизонтальних структурах системи , і при змінах в її вертикальних структурах.

1 Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1984. - 364 с. ; Самоорганизация: психо- и социогенез / под ред. д. ф. н. В. Н. Келасьева. - СПб. : Изд-во С.-Петербургского университета, 1996. - 197 с.


Крім зазначених компонентів , до системи саморегуляціївходять процеси рефлексії та управління, що є актами відображення, в яких імпульс, який посилає суспільство у вигляді сигналу про свій стан, проходить подвійний шлях - від суспільства як системи , що відображає, у вигляді рефлексу як процесу відображення процесів, що відбуваються в суспільстві , до саморегулятивного комплексу, в якому відбувається осмислення одержаної інформації, проходить її відбір, в результаті якого виокремлюється та інформація, яка необхідна для узгодження подальших дій системи щодо свого розвитку, і на її основі ґрунтується вибір відповіді у вигляді команд, що застосовуються через процес управління, який несе у зворотному напрямку інформацію про подальші дії.

Інформація, яка не була використана в результаті відбору відповіді , залишається в "базі даних" саморегулятивного комплексу і може бути використана за необхідності .

Так починається дія механізму саморегуляції, спрямованого на вдосконалення процесу пристосування системи до умов середовища, які змінюються. Основним способом такого пристосування, як уже було наголошено раніше, є спосіб зворотного зв' язку.

Нагадаємо, що негативний зворотний зв' язок розуміється як зв ' язок, за якого "здійснення на систему певного впливу викликає протидію, що відновлює первісний стан усієї системи або її частини "1. Негативний зворотний зв' язок немовби застерігає систему, її цілісність від впливу середовища або внутрішніх змін, зберігаючи між елементами системи "дане ціле - зовнішнє середовище" специфічну гармонію.

Зворотний зв ' язок може бути і позитивним . При цьому здійснений вплив підтримується, і система прагне відійти від свого первісного стану. Позитивний зворотний зв' язок направляє протидію системи , що відображає, відповідно до змін у зовнішньому середовищі або в самій системі . Чим складніша система, чим більш вона диференційована, тим більш адекватно вона відображає вплив середовища або зміни в собі .

Зворотний процес рефлексії, який несе в собі відповідь на сигнал, отриманий саморегулятивним комплексом , називають процесом управління.

1 Хэммонд П. Теория обратной связи и ее применения ; пер. с англ. М. А. Берманта ; под ред. Я. З. Цыпкина. -М. : Физматгиз, 1961. - С. 15.


Управління можна інтерпретувати як вираження у зовнішнєсоціальне середовище суб' єкта, що управляє, прообразу такого його майбутнього стану, який уявляється цьому суб' єктові , оптимального у цих умовах. Послідовно втілюючи цей прообраз в середовище, суб' єкт управління прагне привести його в максимальну відповідність із прообразом : якщо це вдається, мету управлінської акції можна вважати досягнутою1. Саме у цьому і полягає сутність процесу управління як відповіді на процес рефлексії.

Для управління характерне те, що суб' єкт прагне оволодіти об' єктивними процесами тією мірою, якою йому вдається справитися з цим завданням і здійснити поставлені цілі , він на основі пізнання об' єктом закономірностей змінює об' єктивну дійсність і створює якісно нову ситуацію. Передумовою формування подібних відносин між суб' єктом і об' єктом управління є здатність людини свідомо формувати своє ставлення до світу, суспільства, а також до самої себе, усвідомлювати специфіку свого "я" і цілеспрямовано розвивати свої відносини з навколишнім середовищем . При цьому вона не задовольняється досягнутим станом , а орієнтується на майбутнє. Ця характерна риса проявляється вже на стадії розробки мети2.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни