В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 37

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Тому управління можна вважати способом свідомого регулювання відносин між людьми , що характеризується сукупністю їх потреб і прагнень і пошуком забезпечення життєдіяльності даної природи. Якщо в основі цього пошуку лежать свідомі фактори, засновані на пізнанні закономірностей суспільних процесів , людського досвіду, типізації відносин, здійснюється свідоме соціальне управління. Якщо цей пошук ведеться на основі соціально-психологічного пристосування до конкретної соціальної ситуації, то здійснюються процеси саморегуляції. Хоча назвати ці процеси саморегуляцією не зовсім коректно, і це не відповідає дійсності , оскільки процеси соціально-психологічного пристосування теж відносяться до управління, але до його нижчої форми - стихійного управління.

1  Быченков В. М.  Институты:  сверхколлективные образования и безличные  формы в социальной субъективности. - М. : Российская академия социальных наук, 1996. - С. 757.

2  Питтнер М. Управление как социальное явление (некоторые аспекты марксистско-ленинского анализа управления) // Вопросы философии. - 1981. - № 12. - С. 88-89.


Управління в саморегулятивній системі означає таку, більш вищу форму направленої саморегуляції, в якій здійснюються -при збереженні субстратної структури даної системи - адаптивнізміни у структурі процесів її відтворення, функціонування. Тому регулювання можна охарактеризувати як направлену регуляцію першого порядку, первинне направлене впорядкування будь-яких процесів (наприклад, відтворюючих), а управління як уже вторинне, опосередковано направлене впорядкування (регуляція другого порядку).

А безпосередньо воно є направленою регуляцією процесів регулювання, тобто, умовно кажучи , "регулювання регулювання"1. Умовність цього виразу пов' язана, передусім , з тим , що регулювання здійснюється тільки через субстанціональний (речовинно-енергетичний ) вплив, а управління - безпосередньо через впливи інформаційні і лише опосередковано - через впливи субстанціональні , регулюючі .

Визначальна підсистема саморегульованої системи , щоб бути підсистемою, що управляє, повинна бути здатною хоча б до одного виду випереджаючого, зондуючого впливу на певну підсистему і мати "орган ", що реагує на зворотний випереджаючий вплив - залежно від його параметрів - хоча б двома різними варіантами інформаційних регулятивних впливів (за принципом "якщо..., то..."). Механізм направленої саморегуляції, що володіє цими властивостями , вже є елементарним механізмом управління.

Будь-який складніший механізм управління включає в себе як найпростіші неподільні далі одиниці - елементарні осередки підсистеми , яка управляє.

Спираючись на класифікацію, запропоновану В . Мазуром , В. Королько та іншими вченими2, можна виділити три основні різновиди управлінських впливів .

Першим видом управлінських впливів є прогресивне управління (організація) - процес такої зміни взаємозв' язку елементів системи , за якого посилюється функціональний характер властивостей цих елементів. При цьому збільшується ступінь організації елементів системи .

1 Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1984. - 364 с.

2 Там же.


Другим видом управлінських впливів є регуляція - процес такої зміни взаємозв' язку елементів системи , за якого підтримується функціональний характер якостей цих елементів (процес змін спрямовується на збереження системи в первісному стані).До третього типу відносять регресивне управління - процес такої зміни взаємозв'язку елементів системи, за якого послаблюється функціональний характер цих елементів.

Для тих випадків, коли управлінський вплив, спрямований на послаблення, підтримання чи посилення функціонального характеру властивостей елементів, виходить із самої системи і не є зовнішнім по відношенню до неї, можна запропонувати наступні визначення цього впливу1.

Самоуправління - це процес такої зміни взаємозв' язку елементів системи , за якого зменшується, підтримується чи посилюється функціональний характер властивостей цих елементів.

Прогресивне самоуправління (самоорганізація) - це процес такої зміни взаємозв' язку елементів системи , за якого посилюється функціональний характер цих елементів.

Саморегуляція - це процес такої довільної зміни взаємозв ' язку елементів системи , за якого підтримується функціональний характер властивостей цих елементів .

Регресивне самоуправління - це процес такої довільної зміни взаємозв ' язку елементів системи , за якого послаблюється функціональний характер цих елементів .

З цих визначень можна зробити висновок про те, що роль управління полягає в упорядкуванні зв' язків в системі , які за своїм характером можуть бути трьох типів - речовинні , енергетичні , інформаційні . Завдяки їм управління є процесами , що відбуваються на основі відображення.

Процеси відображення й управління пов ' язані між собою як зміст і форма одного й того самого явища. Без відображення не будуть існувати процеси управління як явища впорядкування й удосконалення структури системи , що відображає, під впливом системи , що відображається.

1 Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1984. - 364 с.


Система, що відображає, по відношенню до системи , яка відображається, є системою, що управляє, оскільки вона посилає їй інформацію і є фактором управління. Система, що відображає , у відповідь реагує на отриману інформацію характерним для неї чином , в напрямку, який "задано" завдяки інформації системи , що відображається. Ця специфічність відповідної реакції при відображенні    дає    змогу    говорити    про    систему, щовідображається, як про систему, що управляється.

Оскільки система, що управляє, є фактором управління, то в ній інформація про стан системи й стан навколишнього середовища переробляється й оцінюється. На основі аналізу, що проводиться, приймається певне рішення. Тому головною метою системи, що управляє, є забезпечення цілеспрямованої діяльності системи , її збереження й розвиток для задоволення потреб, що зростають. Потік управлінської інформації, що створює ця система, організує спільну роботу всіх підсистем , забезпечує їх управлінською інформацією, виконуючи завдання зосередження функцій .

У суспільстві повинен існувати кодекс управління і повинні виконуватися закони управління суспільством (закони самоорганізації в тому числі). Наприклад, закон сумісництва: для забезпечення нормального існування суспільства в рамках окремого організму енергія регулювання повинна бути сильнішою від енергії наростання загрозливої інформації.

Сумісництво при цьому розуміється як взаємодія, яка забезпечує збереження як самої системи , так і її елементів. Вищою формою сумісництва є відповідність. Під відповідністю розуміється такий стан елементів системи , який забезпечує розвиток як суспільства загалом , так і його елементів.

У суспільстві за певних умов принцип відповідності отримує статус закону. Прикладом закону відповідності є закони відповідності продуктивних сил та виробничих відносин, базису та надбудови , об' єктивного та суб' єктивного, суспільного буття та суспільної свідомості тощо. Існують і види відповідності: функціональний , що забезпечує відповідність між окремими елементами системи , та додатковий , який означає відповідність між елементами і системою загалом і між окремими стадіями розвитку системи .

Насправді будь-які зовнішні впливи , будь-яка інформація в нашому суспільстві обов ' язково регулюються, але регулюються, виходячи із суб' єктивних інтересів.

Отже, система саморегуляції, що існує в саморегулятивних системах, має свої елементи та структуру. До системи саморегуляції входить суспільство (соціальний процес) із соціальними спільнотами , сферами життя та соціальним контролем , саморегулятивний комплекс, що складається з соціальних норм , соціальних інститутів та регулятора і контролюєпереробку інформації, створює образ для більш чіткого й повного розуміння відповідної дії, процес рефлексії, що базується на процесі відображення і за допомогою якого система надсилає інформацію про свій стан до саморегулятивного комплексу, а відповідна дія проходить через процес управління основі якого також лежить загальна властивість матерії - відображення), який несе в собі інформацію про рішення системи , що управляє, для системи , яка управляється, тобто для суспільства.

Звертаючись до функціонального аналізу системи саморегуляції, передусім , слід виокремити два види її діяльності , а саме: внутрішню та зовнішню. При цьому зауважимо, що внутрішня діяльність такої системи спрямована на себе або на суб' єкти організаційних відносин , а зовнішня, навпаки , - на об' єкти , що знаходяться на боці об' єкта. Перші ми можемо класифікувати як життєдіяльність системи саморегуляції, а другі -як функції, що вона має забезпечити у структуру цілого -соціальний організм країни , наприклад.

Для нас важливо дослідити зовнішню діяльність системи саморегуляції соціального процесу, оскільки саме завдяки їй ми можемо встановити форми саморегуляції у ході культурно-історичної еволюції суспільства.

Відомо, що зовнішня діяльність у теорії самоорганізації розглядається як система функцій .

Зовнішня діяльність системи саморегуляції, що виступає функціями цієї системи , постачає у зовнішнє середовище директивну інформацію про стан та заходи системи , пов' язані зі змінами у суспільстві. Функції системи саморегуляції носять подвійний характер: з одного боку, вони завдяки саморегуляції ведуть через цілепокладання до регуляції (управління) суспільства, а з другого - навпаки , від регуляції через стихійність та відсутність цілепокладання ведуть знову до саморегуляції.

Серед функцій системи саморегуляції, по-перше, треба назвати гносеологічну (аналітичну), тобто функцію аналізу середовища як внутрішнього, так і зовнішнього. Зміни , що відбуваються у суспільстві , постійно аналізуються системою саморегуляції. Наприклад, будь-яка зміна у країні (дія саморегуляції) спонукає державні органи влади до реагування на неї (регуляція) через прийняття рішень стосовно ситуації, що склалася (через цілепокладання). З другого боку, відсутність адекватної реакції державних органів влади стосовно відповідноїситуації (регуляції) призводить до формування стихійної реакції суспільства на неї (саморегуляції).

Нерозривно з аналітичною функцією системи саморегуляції пов ' язана аксиологічна функція, що виявляється у формуванні пріоритетів функціонування та розвитку суспільства з урахуванням його ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтири для системи саморегуляції є однією зі складових, що формують "базу даних" цієї системи, тобто при реагуванні суспільства на будь-які зміни у представників різних соціальних спільнот відбуваються оцінювання змін і формування відповідної реакції на них, що передається як груповий досвід.

Безпосередньо за "діяльність" системи саморегуляції відповідає праксиологічна функція, що забезпечує її активність при реагуванні на зміни . Ця діяльність на основі аналізу середовища характеризується пошуком та підбором варіантів відповідної реакції на зміни , підбором відповідних технологій та їх використання. Фактично ця функція відповідає за втілення в життя моделі поведінки суспільства, створеної на основі проаналізованої інформації.

При створенні моделі поведінки системи вступає в дію прогностична функція, за допомогою якої передбачаються можливі наслідки та результати реагування як безпосередні , так і ті , що виявляться згодом .

Тож діяльність людини з регулювання соціального життя чиниться за допомогою семантичного інструментарію, що вкладається у специфічний інструментарій саморегуляції - носіїв інформації, наприклад, законів , постанов, команд, наказів , семантичний тиск на особистість або населення країни загалом , на який справедливо вказує П. Штомпка. І робить людина це шляхом створення постійного інтелектуального напруження та спрямованого обмеження завдяки обмеженням у використанні інформації.

Підводячи підсумки , слід зазначити , що, по-перше, морфологічний аналіз підтвердив наше бачення семантичної природи системи саморегуляції соціального організму країни , повною мірою використав ідею інформаційної форми існування цього явища.

По-друге, у процесі функціонального аналізу встановлено два види діяльності системи саморегуляції соціального процесу, а саме внутрішній (життєдіяльність системи саморегуляції), щоспрямований на себе або на суб'єктів організаційних відносин, і зовнішній (функції системи саморегуляції), що направлений на об' єкти , котрі знаходяться на боці об' єкта.

По-третє, структурно-функціональний аналіз виявляє два варіанти формалізації та класифікації систем саморегуляції соціального процесу. Більш глибоким має стати онтологічний аналіз, здатний розкрити історичні форми систем саморегуляції соціального організму країни , оскільки він знімає у філософському сенсі попередні класифікації.

Аналіз історичних форм передбачає системний підхід до явища самореалізації соціального організму країни , у ході якого повинні бути зафіксовані та типологізовані морфологічні та функціональні властивості .

При цьому є ще одна специфіка аналізу цього явища. Його сутність полягає у тому, що треба досягти сумісництва того, що вносить у історичний портрет саморегуляції соціального прогресу підстава, тобто смислогенез, а з другого - розібратися у різноманітті рис та відтінків форм , які з' являються під впливом середовища, в якому він протікає.

Це видно з історії розвитку суспільства, коли у процесах антропосоціогенезу, етно- та расогенезу було закладено основну його функцію - збереження життя людства, що стало наповненням категорії змісту соціального життя. Вираження ця основа знайшла у найрізноманітніших формах історичного розвитку соціального процесу: від первісних спільнот людей , де у синкретичній формі зародилися різні сфери життя суспільства, поступово сформувалася суспільна свідомість, через створення держави та зміни її форм як основного виразника інтересів різних верст населення до поступового об' єднання людей у наддержавні утворення, що на якісно новому рівні підтримують збереження життя людства. Цей поступальний рух відбувався як на рівні окремої людини , соціальних спільнот, окремих держав , так і усього суспільства загалом .

Морфологічний аналіз чітко доводить, що смислогенез охоплює мікро-, макро- та мегарівні руху універсуму, тому починати тут треба з висвітлення організаційних рівнів у системі саморегуляції соціального процесу. Визрівання системи саморегуляції соціального процесу в історичному розвитку поступово "піднімається" від мікрорівня до макрорівня, а далі невпинно рухається у бік мегарівня.Система саморегуляції у суспільстві діє, передусім , на основі інформаційних впливів. Суспільство як об' єкт, в якому діє саморегуляція, переходить від розвитку шляхом природного добору до розвитку шляхом соціальних перетворень. З появою спільнот людиноподібних мавп починають формуватися сфери суспільства, соціальні інститути і зароджується протиріччя між духовною та матеріальною сторонами буття. Вимальовуються два напрямки розвитку - матеріальний та духовний , які розвиваються за своїми критеріями і мають свої особливості .

Критерієм матеріального розвитку суспільства можна вважати суспільний поділ праці. Одразу треба зазначити, що перший поділ праці відбувся ще на рівні біологічної форми розвитку - це статево-віковий поділ. В еволюції суспільства можна виділити чотири етапи розвитку матеріального напрямку за вказаним критерієм . Перший етап пов' язаний з "неолітичною революцією", тобто з переходом від привласнюючого до відтворюючого господарства, з появою землеробства та скотарства. Другий етап починається з виділенням ремесла із сільського господарства. Виділення ремесла і його поширення призводить до створення умов , що сприяють розвитку виробничих відносин. Третій - це поява мануфактурного виробництва, що веде до створення широкої основи для швидкого розвитку матеріального виробництва. Четвертий починається з появою електронно-обчислювальних машин і останніми десятиліттями набирає дуже швидких темпів розвитку, що видно на прикладі швидких змін у створенні комп' ютерних технологій , їх розповсюдженні .

Критерієм духовного напрямку можна вважати спосіб збереження інформації і на основі цього виділяється теж чотири етапи в розвитку суспільства. Перший можна пов ' язати з появою мови , як одного з основних чинників остаточного переходу від біологічної до соціальної еволюції, коли в усній формі передавалася інформація від покоління до покоління. Про другий етап можна говорити вже після появи писемності , що давало можливість охоплювати , зберігати більше інформації. Третій етап розпочинається з появою друкарства, коли книги стають доступними для широких прошарків населення. Четвертий - це створення глобальних комп ' ютерних мереж, за допомогою яких стало можливим спілкування на якісно новому рівні .

Система саморегуляції "надбудовується" над суспільством ,тому із змінами в суспільстві відбуваються і зміни в системі саморегуляції. Її елементи реагують на зміни, які тільки зароджуються в суспільстві , і відразу ж відбувається його перебудова. Оскільки у суспільстві виділено чотири якісно відмінні етапи розвитку як у матеріальній , так і в духовній сфері , то і система саморегуляції змінювала також свою структурність. Механізм переходу суспільства від однієї до іншої форми розвитку було описано вище. Зараз же зазначимо, що зміни вертикальності структури суспільства проявились у виділенні трьох великих рівнів розвитку, що характеризують процеси смислогенезу, а точніше створення форм закріплення та передачі смислу. Перший рівень формується із зародженням людства і триває до появи перших держав, що фактично є періодом первіснообщинного ладу в історії людства, коли в основі смислогенезу лежав здоровий глузд. Його прояви знаходимо в звичаях, традиціях, ритуалах, архетипах тощо, які стали виявами формування у первісних людей соціальних норм , насамперед, архаїчних "першонорм " (мононорм ) - заборони інцесту, табу, таліону до зародження релігійних, моральних, ідеологічних норм та норм моральності . Таким чином , у першому періоді розвитку людства закріплення та передача смислу відбуваються в усній формі за допомогою усної мови . Це архетипний рівень системи саморегуляції.

Поступово з переходом до періоду створення та розвитку держав (формування соціального організму країни ) здоровий глузд закріплюється в нормативних актах, якими , передусім , стали юридичні закони , що є нормами права. Поряд з ними у державі остаточно сформувалися та виділилися окремо релігійні , моральні норми та норми моральності . Ідеологічні норми нерозривно пов' язані з нормами права і державним управлінням . Отже, з появою держав відбувається перехід до письмового закріплення та передачі смислу у поєднанні з їх усною формалізацією (мовою). Це нормативний рівень системи саморегуляції.

З початком ХХ ст. історичний розвиток суспільства знову привів до поодиноких, а поступово на середину століття і до глобальних змін у смислогенезі. Форми закріплення та передача смислу тут переходять на якісно новий рівень: смисл стає не частиною мови , а частиною так званих "концептуальних систем носіїв мови" (Р. Павільоніс), притаманних окремим суб'єктампізнання, і є системами інформації, що включають знання і думки про дійсність і можливий стан світу1. Це семантичний рівень системи саморегуляції.

Треба зазначити , що становлення структурних рівнів системи саморегуляції соціального процесу збігається з рухом світової спільноти щаблями цивілізаційного оформлення свого існування. Інакше кажучи, рівні у структурі системи саморегуляції формуються відповідно до типу цивілізаційного розвитку. Одночасно можна зробити висновок, що з настанням інформаційної цивілізації система саморегуляції вступає в нову фазу.

Соціальний організм країни склався на основі архетипного, тобто давнього, рівня системи саморегуляції, що має два підрівні : перший - підрівень привласнюючого господарства та другий -підрівень відтворюючого господарства.

Об' єктом цього рівня, який зазнавав ще істотні впливи речовинно-енергетичних механізмів саморегуляції, а також інформаційних впливів, були соціальні утворення предків Homo sapiens, які почали формувати суспільство як таке.

Архетипний рівень системи саморегуляції формується на основі кількох процесів. Передусім , це процес антропосоціогенезу, тобто процес еволюції людини , що відбувався паралельно з процесом становлення людського суспільства. Процес антропосоціогенезу можна вважати вихідною точкою для формування суспільства та системи саморегуляції в ньому. Саме завдяки йому і під його впливом з'явилися перші історичні форми системи саморегуляції.

1 Павиленис Р. И. Проблема смысла: современный логико-философский анализ языка. - М. : Мысль, 1983. - 286 с.


Еволюція форм людини до її сучасного вигляду у різних частинах світу під дією географічних та природних умов спричинила появу інших процесів , які вже можна вважати факторами , що безпосередньо вплинули на формування різноманіття історичних форм архетипного рівня. Це - расогенез, тобто процес утворення рас, етногенез (процес утворення етносів) та процес формування мовних сімей . Завдяки дії цих процесів у суспільстві сформувалися різні культурно-господарські типи , за якими можна поділити історичні форми архетипного рівня. Наразі дія цих процесів не має вже такого впливу, як колись , хоч і нині процеси расо- та етногенезу відіграють значнуроль. Ця роль полягає вже не в утворенні нових рас та етносів, а в "асиміляції" різних рас та етносів, їх злитті, що приводить до появи нащадків , нових расо-етнічних груп . На перший погляд, це не має великого значення для формування нових історичних форм , але змішання різних культур, менталітетів тощо приводить до формування у суспільстві нових соціальних норм , які відображають сучасний стан функціонування та розвитку суспільства.

Отже, формування архетипного рівня системи саморегуляції починається з процесу антропосоціогенезу, який у поєднанні з процесами расо- та етногенезу, а також процесом формування мовних сімей спричинив появу історичних форм , які , з одного боку, були на всій території ойкумени однаковими , а з другого, мали значні відмінності залежно від географічних, кліматичних умов , що вплинули на їх утворення.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни