В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Звернемося до підходів , наведених Н . Крохмаль1. Сьогодні на практиці існує та пробиває собі шлях так званий "модельний " підхід, який сформувався внаслідок дослідження коеволюції в системі "суспільство-природа" на засадах глобального відтворення, що здійснювалось під егідою Римського клубу (Дж. Форрестер, Д. Медоуз, М. Месерович, Е. Пестель, Е. Ласло, А. Печчеї та інші). Позитивним моментом цих праць було безумовне визнання ролі соціального фактора в коеволюційних процесах, а також виявлення умов коеволюції (концепція "нульового зростання", а пізніше - "органічного зростання", "Новий Гуманізм Печчеї").

Напрямком , який послідовно вивчає впорядкування соціального процесу, є менеджмент або, точніше, теорія управління та її підгалузь - управління соціальними процесами . Саме тут розглядають саморегуляцію, управління та регуляцію як окремі компоненти єдиної системи . Найбільш дослідженим процесом є управління, у вивченні якого можна виділити три підходи : менеджмент, "кібернетичний " та близький до нього синергетичний.

1 Крохмаль Н. Історичні форми саморегуляції соціального процесу. - Запоріжжя : Просвіта, 2003. - 133 с.

І-------------------------------------------------------  27 ------------------------------------------------------------


Менеджмент у всіх своїх проявах розглядає управління як мистецтво вирішення соціально-психологічних та економічних проблем , які виникають в організації. Саме такої позиції дотримується більшість вчених при розгляді управління. Але менеджмент дає найбільш вузьке визначення цього явища. Взагальному вигляді управління є тут певним типом взаємодії, що існує між двома суб' єктами , один з яких постає саме як суб' єкт управління, а інший - як об'єкт управління. При цьому управління відіграє координаційну роль, яка формує й приводить у дію ресурси даної організації для досягнення поставлених цілей .

Спираючись на дослідження О. Віханського та А. Наумова1, усі вчення цього підходу можна розділити на "одномірні " та "синтетичні ". "Одномірні " вчення спочатку були спрямовані на пошук шляхів підвищення продуктивності праці , ефективності вирішення виробничих питань (наприклад, теорія "наукового управління" Ф. У. Тейлора про механістичне розуміння людини, її місця в організації й сутності її діяльності )2.

У 20-30-х рр. ХХ ст. в "одномірних" теоріях змінюється розуміння управління. Його характерною рисою стає вивчення відносин між людьми , можливість впливати на них на основі психічної саморегуляції для досягнення ефективних результатів . Засновником цієї теорії був Е. Мейо, який розглядав людину як соціальну істоту, робота якої залежить від соціальних умов , в яких вона перебуває та від відносин між самими людьми у процесі виробництва.

Це започаткувало розвиток так званих біхевіористських теорій менеджменту, які розглядали управління і роль людини у ньому крізь призму не тільки економічних, але й соціальних інтересів (В . Д. Скотт), через лідерство, а не посадову владу (М. П. Фоллет), через "піраміду потреб" (А. Маслоу). Їм протистояли теорії, які базувалися на принципі : людиною потрібно управляти. Це теорія "Х" і "Y" (Д. МакГрегор), яка базується на американському досвіді управління і характеризується ефективністю управління без вияву ініціативи та слабким використанням інтелектуального потенціалу людини , та теорія "Z" У. Оучі, яку він розробив у 1981 р. на основі японського досвіду управління і яка доповнює теорію Д. МакГрегора.

1  Виханский О. С., Наумов А. И. Менеджмент : учебник. - 3-е изд. - М. : Гардарика, 1998. - 528 с.

2  Тейлор Ф. У. Принципы научного менеджмента. Библиотека журнала "Контроллинг". Серия: "Классики менеджмента". - Вып.1. - М. : Контроллинг, 1991. - 103 с.

3  Оучи У. Методы организации производства: японский и американский подходы ; сокр. пер. с англ. / [Вступ. ст. Б. З. Мильнера]. - М. : Экономика, 1983. - 183 с.


У. Оучі 3 формулює основні правила керівництва людьми , спираючись на які , можна забезпечити ефективне управління: групове   прийняття   рішень,   індивідуальна відповідальність,довгострокове наймання кадрів , повільна оцінка кадрів та їх помірне просування, невизначений , неформальний контроль чіткими й формалізованими методами , неспеціалізована кар' єра, всебічна турбота про робітників .

Серед "одномірних" вчень в історії менеджменту особливу увагу привертають теорії адміністрування А. Файоля1, котрий уперше описав такий вид діяльності , як управління, притаманний організації, яка розглядається як єдиний організм . Він виокремлює п'ять обов'язкових функцій управління: планування, організацію , розпорядження, координацію, контроль. Також ним виділяється чотирнадцять принципів управління: 1) поділ праці; 2) влада; 3) дисципліна; 4) єдність розпорядження; 5) єдність керівництва; 6) підпорядкування індивідуальних інтересів загальним; 7) нагородження персоналу; 8) централізація; 9) ланцюг взаємодії; 10) порядок; 11) рівність; 12) стабільність персоналу; 13) ініціатива; 14) корпоративний дух.

У цьому ж контексті привертає увагу й інше вчення - теорія М . Вебера2 про бюрократичну систему, яка повинна забезпечувати швидкість, точність, порядок, певність, безперервність і передбачуваність управління.

Якщо кожна з одномірних теорій акцентує увагу на якомусь одному факторі управління виробництвом , то "синтетичні " концепції розглядають управління як багатопланове, комплексне явище, що змінюється і має багато зв' язків із зовнішнім та внутрішнім оточенням організації. Ці вчення засновані на системному підході до організації, на її багатомірності , на факторах, що впливають прямо та опосередковано на її функціонування. Їх особливістю також є те, що вони виходять із так званого системного ефекту, котрий проявляється в тому, що ціле завжди якісно відмінне від частин, які його складають.

1 Файоль А. Общее и промышленное управление. - М. : Контроллинг, 1992. - 112 с.

2 Вебер М. Избранное. Образ общества : пер. с нем. - М. : Юрист, 1993. - 703 с. ; Вебер М. Харизматическое господство // Социологические исследования (СоцИс). - 1988. - № 5. - С. 139-137.

3 Друкер П. Ф. Эффективный управляющий. - М. : BCI, 1993. - 268 с. ; Друкер П. Ф. Эффективное управление. Экономические задачи и оптимальные решения / пер. с англ. - М. : ФАИР-ПРЕСС, 2003. -288 с. ; Друкер П. Ф. Практика менеджмента / пер. с англ. - М. : Изд. дом "Вильямс", 2000. - 398 с.


У 50-х рр. ХХ ст. П . Друкер3 розробив концепцію управління за цілями , основним положенням якої була думка про те, що управління повинне починатися з вироблення цілей , потім переходити до формування функцій , системи взаємодії й процесу.Серед "синтетичних" вчень про управління помітне місце посідають ситуаційні теорії. Їх суть полягає у тому, що результати одних і тих же управлінських дій у різних умовах можуть відрізнятися один від одного. Але в них обов' язково виділяють чотири особливості : по-перше, управління має здійснювати аналіз ситуації з точки зору вимог цієї ситуації до організації; по-друге, потрібно виробити відповідний підхід до здійснення управління, який би найбільш адекватно відповідав вимогам , що висуваються до організації ситуацією; по-третє, управління має створювати потенціал і необхідну гнучкість для переходу до управлінського стилю, відповідного ситуації; по-четверте, управління має провести відповідні зміни , що дозволяють пристосуватися до ситуації.

У 80-х рр. ХХ ст. популярності серед системних концепцій управління набула теорія "7-С" (в англійській мові всі складові починаються з "С"), яку розробили Е. Атос, Р. Паскаль, Т. Пітер, Р. Уотерман. Ключовими моментами її є стратегія, структура, система, штат, стиль, кваліфікація, поділ цінностей .

Загалом , можна зробити висновок: хоча теорії менеджменту і розглядають управління організацією, однак вони одночасно виражають сутність процесу управління загалом , що полягає у виникненні потреб, їх задоволенні через постановку цілей та моделювання ситуації з вибору шляхів її вирішення.

В основі другого напрямку дослідження управління лежить "кібернетичний" підхід, який орієнтується на виявлення й аналіз зворотних зв ' язків і каналів управління у об' єктів , що вивчаються.

Початком такого вивчення саморегуляції в технічних системах стали 40-ві рр. ХІХ ст., коли незалежно один від одного російський інженер І. Вишеградський та знаменитий англійський фізик Дж. Максвелл розробили теорію регулятора Уатта (автоматичного пристрою, який регулює оберти парової машини ). Їх основним досягненням було формулювання принципів розрахунку параметрів регулятора в системі "парова машина -регулятор", які забезпечували стійке функціонування всієї системи1.

1 Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. - М. : Молодая гвардия, 1990. - 351 с.


Саме ці роботи започаткували низку досліджень, які ще наприкінці ХІХ ст. дозволили створити науковий фундамент проектування   механізмів   управління   складними технічнимисистемами (принцип Ле Шательє-Брауна) на основі принципу зворотного зв ' язку, який , як стало відомо пізніше, існує у всіх саморегулятивних системах. Спочатку сутністю цього принципу було коригування системи залежно від характеру та величини непередбачених зовнішніх впливів.

Але вже у ХХ ст., особливо у післявоєнні (50-ті) роки розуміння зворотного зв'язку змінилося. Тепер - це вплив, що управляє і який розглядають у вигляді лінійної функції відхилень від передбаченого режиму, який до того ж вважається стаціонарним.

Під зворотним зв' язком тепер розуміють таку "підсистему системи управління", яка здатна вносити зміни у програму досягнення мети управління залежно від змін у непередбаченому зовнішньому оточенні. Зворотний зв'язок, що був орієнтований одразу ж на досягнення кінцевої мети , вже не є рефлективним -він пов 'язує реакцію системи із зовнішнім впливом складних алгоритмів.

Система при цьому діє за принципом вибору, віддачі наказів, отримання інформації про виконання. Виокремлюють і механізми , що визначають зміни відповідності , які є реакцією на зовнішній вплив. Ці механізми бувають двоякі: механізми на основі негативного зворотного зв'язку, які діють для підтримання стабільності системи , тобто компенсують зовнішній вплив, та механізми на основі позитивного зворотного зв'язку, що погіршують стабільність системи . Серед прибічників цього підходу можна назвати Н. Вінера, М. Моісеєва, М. Піттнера, М. Сєтрова та інших дослідників.

Третій підхід до вивчення управління представлений ученими (В . Келасьєв, І . Пригожин , І . Стенгерс та інші ), які є прибічниками синергетики. Вони розглядають соціальні системи , в яких управління зводиться до підвищення здатності цих систем до самоорганізації, тобто до підтримання стабільності системи . Саме ця група поєднує в собі найбільш широкі визначення управління, які включають також поняття зворотного зв' язку. Зауваження про наявність зворотного зв ' язку у процесах саморегуляції надзвичайно важливе, щоб системно висвітлити саме властивість соціальних систем до "само"-відтворення, організації та регуляції.

Таким чином , проаналізувавши наведені вище теорії, можна зробити   висновок   про   розмаїття   у   визначенні поняття"саморегуляції". У суспільних науках вона визначається як: 1) підсистема саморегулятивної системи, що відповідає за взаємодію неоднорідних елементів, які функціонують і розвиваються; 2) властивість (функція) складної самоорганізованої системи , що відповідає за здатність системи реагувати на певні зовнішні та внутрішні зміни , а також упорядковувати при цьому всі процеси всередині системи для її оптимального функціонування та еволюції.

Узагальнюючи всі подані вище підходи до вивчення саморегуляції та пов' язаних з нею регуляції та управління, можна зробити висновок, що в них саморегуляція ототожнюється з регуляцією і є процесом , що полягає в здатності системи реагувати на зовнішні впливи через стихійні (спонтанні ) процеси всередині системи , а управління - це форма регуляції, що існує лише у суспільстві та полягає в його свідомих, цілеспрямованих формах пристосування до зовнішніх та внутрішніх умов існування соціальної спільноти .

1 Коммунистическая партия и научное управление. - К. : Политиздат Украины, 1984. - 364 с.


Є ще одна плутанина: "управління" у науковій літературі часто також ототожнюють із поняттям керівництва. Особливо це стосується українських науковців, оскільки українською мовою у більшості випадків російськомовний термін "управление" перекладається як керівництво, а не як "управління". Таким же чином перекладається і російськомовний термін "руководство". Хоча, на наш погляд, це дві форми саморегуляції, як вже зазначалося вище, які мають спільні моменти. Як зазначають В . Мазур, В . Королько та інші1, по-перше, дія, управління і керівництво здійснюються в соціальних системах; по-друге, як управління, так і керівництво являють собою види суб' єкт-об' єктних відносин, в яких і суб' єкт, і об' єкт - це люди , і в них реалізується цілепокладання. Суб' єктами управління можуть бути не тільки люди , але й предмети , явища. На відміну від управління, керівництво завжди виражає дію суб' єкта за усвідомленою програмою для досягнення мети . Суб' єктом керівництва можуть були тільки люди . Тому керівництво є більш вузьким поняттям . Воно є свідомим управлінням людьми як суб' єктами діяльності . Керівництво, перш за все, носить політичний характер і здійснюється як політичне управління, що має чітко окреслену сферу дії і є вищим рівнем свідомого управління.Отже, підбиваючи підсумки аналізу співвідношення саморегуляції з самоорганізацією та управлінням , слід зазначити , що, по-перше, ці поняття притаманні складним , динамічним , відкритим системам , що у ході свого функціонування та розвитку ускладнюють свою структуру, утворюють нові форми тощо.

По-друге, вихідним поняттям є термін "самоорганізація", що розуміється як здатність системи самостійно підтримувати , відтворювати чи вдосконалювати рівень своєї організації при зміні зовнішніх і внутрішніх умов її існування, діяльності з урахуванням минулого досвіду, спрямованої на збереження її цілісності , підвищення стійкості , забезпечення нормального функціонування або розвитку.

По-третє, саморегуляція виступає функцією складних динамічних відкритих систем , яка забезпечує упорядкування самоорганізаційних можливостей системи у часі та просторі .

По-четверте, управління є однією з форм саморегуляції, що притаманна лише соціальним системам , забезпечує функцію саморегуляції на основі двох підсистем : тієї, що управляє, і тієї, якою управляють.

З' ясувавши співвідношення між самоорганізацією, саморегуляцією та управлінням , нам необхідно проаналізувати відмінності у дослідженні саморегуляції в різних науках для подальшого з' ясування її специфіки у соціальних системах.

 

 

 

 

1.3.  Саморегуляція в медицині, валеології, психології

 

 

Саморегуляція як функція суспільства почала досліджуватися науковцями лише останнім часом . Проте, як властивість, складова особистості вона досліджена вже давно і різними науками , зокрема медициною, валеологією та психологією.

У медицині саморегуляцію особистості розуміють як певну властивість організму, що може контролювати дії індивіда і підтримувати гомеостаз системи . Це стосується східної (нетрадиційної) медицини , де в курсах лікування використовують саморегуляцію власної працездатності . У західній науці такий підхід почав використовуватися на початку 30-х років ХХ століття, коли вийшла книга німецького психіатра Й. Г. Шульца "Аутогенне тренування", в якій автор на основі зібраного в Індії матеріалу тавласного досвіду з вивчення йоги і допомоги хворим , розробив методику аутогенного тренування, яка включала хворих у процес власного лікування.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни