В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 40

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Сьогодні нечисельними прикладами міст-держав є незалежні держави Сінгапур, Монако, Ватикан .

Наступним кроком у розвитку історичних типів держави стала поява буржуазних держав. Більшість учених датують появу таких держав з XVII - XVIII ст., коли в результаті буржуазних революцій в Англії та Франції формуються нові - капіталістичні - відносини виробництва. Проте, поява капіталістичних відносин на території Європи відбулася спорадично ще раніше: вже у XV - XVI ст. в італійських містах-державах, завдяки розвитку як морської, так і сухопутної торгівлі, з'являються перші мануфактури, а у другій половині XVII ст. у Нідерландах відбулася перша буржуазна революція, в результаті якої в Європі почалося формування буржуазного ладу.

Xарактеристиками буржуазної держави є поступове пристосування старого державного механізму до нових -капіталістичних - умов , зростання ролі права, апарату управління, розширення сфери впливу та функцій держави .

Серед підвидів буржуазної держави можна назвати такі : форми держави - конституційна монархія (Великобританія), парламентська (Франція) та президентська (Сполучені Штати Америки ) республіки ; основна форма держави - буржуазно-демократична республіка, в якій проголошувалася формальна рівність громадян перед законом , декларувалися права і свободи особи . Ми не будемо детально характеризувати їх, оскільки це є прерогативою історії політичної науки .

Зазначимо лише, що апарат управління суспільством у цей час стає розгалуженим і бюрократизується.Тут необхідно зробити наголос також на поняття громадянського суспільства, яке при буржуазній форми держави актуалізується. Саме в період існування буржуазної держави починає, на думку політологів і правознавців, формуватися громадянське суспільство. Починаючи з XVI - XVI І ст., виникають соціально-економічні , політичні та ідеологічні передумови появи власне громадянського суспільства, а з кінця XVI І і до кінця

ст. у найбільш розвинених країнах світу воно вже сформувалось у вигляді держав з початковим капіталізмом , заснованим на приватній власності. З кінця XDX ст. починається третій етап розвитку громадянського суспільства - воно сформоване й існує у більшості розвинутих країн світу.

XX ст. принесло з собою появу нової форми держави -соціалістичної, в основі якої лежав соціалістичний (комуністичний ) спосіб виробництва. У такій формі держави , як декларувалося, всі засоби виробництва та влада належали народу. Фактично держава була однією із сторін, яка формувала відносини "держава - особистість". У цьому випадку державу можна назвати "експлуататором", а народ - тією масою, яка "працювала на державу". Формування соціалістичних держав розпочалося у 1917 р. у результаті Жовтневого перевороту в Росії, перемога якого привела до появи соціалістичної держави - СРСР. У 1918 р . на теренах Європи відбулося ще кілька подібних соціалістичних революцій (наприклад, у Німеччині ), проте вони існували недовго - від кількох днів до кількох місяців - і не змогли за цей час сформувати нові соціалістичні порядки .

Але одним з результатів Другої світової війни стало формування системи соціалістичного табору, до якого увійшли частина країн Східної Європи . Ця система соціалізму була знищена у результаті революцій у 80-90 рр. XX ст.

Xарактерним для цих держав було те, що всі вони існували у вигляді соціалістичних республік, що формувалися "за подобою" Радянського Союзу. Апарат управління суспільством фактично не відрізнявся від аналогів капіталістичних країн, але мав у своїй основі право кожної людини бути обраним у систему управління державою.

У теорії держави і права сьогодні виділяють ще кілька типів держав , зокрема державу соціальної демократії - як "організацію політичної влади трудівників -власників (які становлять більшість суспільства), що реально забезпечує максимальне здійснення ізахист основних прав людини , прав нації і народу на загальнолюдських засадах свободи , справедливості й солідарності"1. Такої організації на сьогодні в світі ще не існувало.

Ще одним історичним типом є держава соціально-демократичної орієнтації - перехідний тип суспільства, який існує в період переходу від буржуазного типу до соціальної демократії. При цьому типі держави політична влада забезпечує певний консенсус усіх його частин та перехід до утворення умов, потрібних для повного і безперешкодного здійснення основних прав людини і прав нації (народу) та прогресу суспільства на засадах соціальної демократії.

Наразі виділяють два різновиди такого типу держав: "а) держави , які існують в економічно розвинених країнах соціально орієнтованого капіталізму (Німеччина, Франція, Італія, США, Японія, Швейцарія); б) держави , які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу до громадянського суспільства і перетворюються з організацій тоталітарної влади партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення (колишні республіки СРСР та ін.)"2.

У світі є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті . Це, зокрема, деякі країни Північної та Південної Америки , Африки , південніше Сахари , та Австралії, в яких перехід до нормативного рівня відбувся набагато пізніше, оскільки держава як історична форма нормативного рівня з'являється у цих регіонах лише у період їх колонізації європейцями. Xоча це не означає, що спроб створення державних утворень до європейської колонізації на цих континентах не було: вони виявилися невдалими , існували нетривалий час.

1  КравчукМ. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права : навчальний посібник. - 3-є вид., змін. й доп. - Тернопіль : Карт-бланш, 2002. - С. 53.

2  Там же. - С. 53-54.


На еволюцію держави як історичної форми нормативного рівня значний вплив справили кілька факторів. По-перше, це історичні форми , що існували до появи держави певного типу на різних територіях, що спричинили розвиток певних форм держави . По-друге, це соціальне оточення, яке складалося як із "сусідів", так і з світового співтовариства, що сформувалося на нормативному рівні . Соціальне оточення могло навіть визначатиабо "нав 'язати " розвиток обраної форми держави .

Крім цієї форми, на нормативному рівні виникають і розвиваються й інші форми саморегуляції, що історично склалися і базуються на механізмі звичаїв та традицій і певною мірою носять перехідний характер від архетипного до нормативного рівня. По-перше, це історичні форми, що виникли на основі релігійних норм, конфесійні форми - релігії (мусульманство, буддизм , християнство тощо), релігійні секти та чернецькі ордени , по-друге, це історичні форми в економічній сфері життя суспільства - корпоративні форми - рицарські ордени , міста, комуни , цехи , гільдії в містах.

Релігія (насамперед світові) як конфесійна історична форма остаточно сформувалася на нормативному рівні. Xоча більшість релігій , на перший погляд, не дуже схожі між собою, все ж можна виділити кілька загальних характеристик цієї історичної форми . Всі світові релігії мають священні книги , які визначають основні канони цієї історичної форми: Біблія - у християнстві, Коран - у мусульманстві , Талмуд - в іудействі , Тіпітака - в буддизмі . Саме в них записані основні положення функціонування зазначеної форми. Ці канони виконуються за допомогою церкви, яка є носієм соціальних норм і системою, яка контролює їх дотримання. Крім того, всі світові релігії є за своєю сутністю монотеїстичні , мають своїх власних засновників та, пройшовши тривалий історичний шлях розвитку, кожна з них поділилася на кілька напрямків.

Релігійні секти (наприклад, мормони, розкольники, меноніти і т. п .) здебільшого створювались як протидія офіційній церкві . Це позначилося не тільки на їх релігійних переконаннях, а і на відокремленні їх від усіх на певній території, в межах якої вони живуть за своїми власними правилами і підкоряються дії власних звичаїв та традиції. Така ізоляція, з одного боку, дає можливість зберегти культурну спадщину цих соціальних груп у тій формі , якої вона набула при своєму створенні. Але, з другого боку, представники цих сект проживають на території різних держав і є їх громадянами , у зв' язку з чим виникає питання про визнання загальнодержавних регулятивних норм . Кожна окрема секта має свій підхід до вирішення цих суперечностей .

Ще однією історичною формою саморегуляції є чернецькі ордени, існування яких регламентувалося статутом. Найбільшого поширення ця історична форма отримала за середньовіччя. В організаційно-адміністративному відношенні чернецькі орденибудувалися за принципом церковної ієрархії, що очолювалася, наприклад, в католицькій церкві - абатом (пріором ), у православній - ігуменом . Наприклад, у католицизмі першим чернецьким орденом став орден бенідіктіанців , заснований у VI ст. В XI-XII ст. у зв'язку з хрестовими походами виник ряд духовно-рицарських орденів, наприклад, "Орден тевтонських рицарів госпіталю св. Марії в Єрусалимі", орден цистеріанців. До XII -XIII ст. відноситься виникнення жебрацьких орденів, що повинні були послабити вплив на масу віруючих народно-єретичних вчень і закріпити вплив католицької церкви . Для боротьби з ідеями Реформації в XVI ст. було створено орден єзуїтів. Створений у 1540 р. в Парижі, він був централізованим об'єднанням в католицизмі . Життя єзуїтів регламентувалось особливим статутом , що затверджувався римськими папами . Вони займалися не стільки релігією, скільки політикою, що призвело до створення в 1610-1768 рр. в Парагваї власної держави.

Корпоративною історичною формою системи саморегуляції є міста, що виникли ще в період держав стародавнього світу. Поступово вони занепали , і новий сплеск формування міст почався в Європі в IX-X ст. Формування таких міст йшло кількома шляхами : по-перше, це міста, що виникали на місці давньоримських поселень (наприклад, Флоренція, Мілан , Венеція); по-друге, це міста, що формувалися на "чистому місці" -коло замку феодала, монастиря, що слугували схованкою для населення під час війн та міжусобиць , або створювалися як торговельні центри , бо мали вигоди ринкового обміну, або створювалися як ремісничі центри для обробки сільськогосподарської продукції, або ж створювалися як центри з видобування корисних копалин та обробки металів тощо.

Наприклад, середньовічні міста Європи навіть у забудові відтворювали багаторівневу організаційну структуру: на чільному місці знаходився замок феодала, монастир, навколо яких і складалося місто, або ж у деяких містах існувало кілька різних центрів, що відтворювали певні етапи розвитку історії міста.

Деякі міста мали свої власні органи самоуправління, що розташовувалися навколо кафедрального собору, центральної ринкової площі та ратуші , де засідали міські збори . Разом ці споруди утворювали діловий , торговий , юридичний , релігійний центр міста, тоді як центрами кварталів були приходські церквита зали цехових зборів. Міста виявлялися складною асоціацією цехів та гільдій , члени яких, як правило, селилися поряд, що було викликане потребами безпеки , оскільки йшла постійна боротьба між різними цехами .

Цех також можна назвати корпоративною історичною формою системи саморегуляції, що мав свій статут, прапор, підтримував удів та сиріт своїх робітників , виставляв загін військового ополчення, відповідав за оборону певної ділянки стіни або башти, за підтримання їх в порядку, регулярно скликав збори своїх членів у спеціальній будівлі , на святах виступав як єдине ціле. Наприклад, в Сієні до сьогодні зберігся щорічний карнавал, в якому беруть участь 17 історичних кварталів міста зі своїми прапорами , в своїх костюмах, виставляють свої команди вершників та стрільців з арбалета.

Таким чином , пристосування тих чи інших механізмів саморегуляції до історичних умов породило різноманіття її історичних форм. Але останнім часом помітні тенденції, що спрямовані на духовне відродження суспільства.

Поступово соціальний інститут держави втрачатиме свої основні позиції і відійде на допоміжні або ж зовсім зникне.

Вже сьогодні активно складаються нові історичні форми , притаманні перехідному етапу, а можливо, і семантичному рівню системи саморегуляції. Це - "світ-система", термін, який увів А. I . Фурсов, макрорегіони . На думку А. I . Фурсова, "світ-система" покликана замінити поняття "держава" при вивченні сучасного стану суспільства. Сучасна світ-система існувала не завжди , вона також має історичне походження і виникає або починає виникати тоді ж, коли і держава - на рубежі XV-XVI ст., коли "нові монархи " мечем , а потім з розгортанням військової революції XVI-XVII ст., вогнем почали повертати назад співвідношення сил, "угодницькі позиції" між верхами й низами суспільства..."1.

1 Фурсов А. И. Макрорегионы на спиралях истории // Афро-азиатский мир: региональные исторические системы и капитализм : проблемно-тематический сборник / РАН ИНИОН, Центр научно-информационных исследований глобальных и региональных проблем. Отдел Азии и Африки ; сост. Фурсов А. И. - М., 1999. - С. 7.


Держава як інститут підривається як "зверху" (розвиток та зміцнення таких наднаціональних структур, як ЄС, та інші ), так і "знизу" - на рівні провінцій та регіонів. Наприклад, якщо існує єдина Європа, то який сенс входити до її складу з втратами будь-якій державі  (Італія,  Великобританія,  Іспанія), якщо можнавключити в неї лише певний реґіон (Ломбардія, Уельс, Каталонія).

Проти держави виступають і "сірі зони". Цей термін запропонував А. Менк, і він означає території, що не контролюються або погано контролюються державою. На думку А. I . Фурсова, такими зонами можуть бути , по-перше, зони на "межі " або на території кількох держав ("золотий трикутник" в Південно-Східній Азії, "золотий півмісяць" на Близькому Сході ); по-друге, частина території держави (наприклад, Чечня в Росії); по-третє, цілі райони великих мегаполісів (Південний Бронкс в Нью-Йорці).

Макрорегіони, що оформлюються в останній третині XX ст., діляться на дві групи : "Регіони -держави " та "регіони -провінції". Інколи вони відтворюють контури докапіталістичних регіонів, інколи ж виникають зовсім нові конфігурації, наприклад, об'єднання, що одночасно виконують функції політичної, економічної, культурної та інших видів координації спільних дій (ООН , ЄС); територіальні об'єднання держав для економічного співробітництва (СНД, США - Канада); військові блоки (НАТО), конфесійні форми - світ ділиться на мусульманський , християнський та буддизм ; інформаційні глобальні мережі (INTERNET).

Як уже було зазначено, трансформацію громадянського суспільства можна віднести до процесів перехідного періоду та напрямків формування семантичного рівня системи саморегуляції. Це можна назвати політичним управлінням , що вже на новій основі організує державне управління та нові форми влади . Показником цього процесу є формування нових політичних утворень у світі , що об'єднують кілька держав . Перша спроба створення такої організації відбулася відразу після Першої світової війни . Це була Ліга Націй . Уже із середини 40-х рр. XX ст. діє Організація Об' єднаних Націй як орган управління та вирішення питань не окремої держави , а всього людства.

Із середини XX ст. бере початок і таке утворення, як Європейський Союз, який з розвитком набуває рис великого соціального утворення, що відіграє важливу роль у розвитку сучасної Європи , зокрема, як у політичному, так і в економічному плані . На ЄС лежать функції координації дій щодо вирішення різних   економічних,   політичних   питань.   Саме   у ньомупроявляється сила органу влади .

Крім Європейського Союзу як загальноєвропейського органу управління, можна назвати й організації, що відповідають за окремі сфери діяльності суспільства, насамперед, військові (Рада Безпеки ООН), економічні (Міжнародний валютний фонд, Фонд реконструкції та розвитку та інші), культурні (ЮНЕСКО).

Не слід забувати і про військові утворення типу НАТО та Організації Варшавського Договору, що теж почали свою діяльність ще із середини XX ст. і зазнали трансформації вже в 90-х рр., коли загальний організаційний процес суспільства видозмінився для збереження свого гомеостазу.

Особливу увагу слід звернути на процеси саморегуляції окремих країн світу, взаємопов' язаних з міжнародними організаціями . Так, формування нових напрямків у розвитку країн (перехід до громадянського суспільства, боротьба за свободу особистості , глобальні проблеми , які потребують вирішення) призводить до пошуку нових шляхів збереження стабільності соціального процесу. Одним із прикладів цього є війна в Югославії, де яскраво проявилися тенденції у формуванні семантичного рівня саморегуляції. Тут ООН як інститут влади , який здійснює управління в межах суспільства, виявив свою неспроможність у здійсненні регулятивних функцій . На відміну від цього політичного інституту, окремо взятий соціальний організм у вигляді НАТО, що переживає перехід на новий якісний рівень, прагне шляхом війни знайти більш ефективні засоби саморегуляції своєї системи .

Соціальні норми , які існують у суспільстві на сьогодні , стануть основою формування нових норм . Однак, найбільш вагомими серед всіх видів соціальних норм "нормативної піраміди " на семантичному рівні стають ідеологічні норми , що починають займати провідне місце у розвитку суспільства. Це проявляється в активному формуванні різних угруповань, які мають політичне, соціальне і культурне забарвлення. Велику роль при цьому відіграють засоби масової інформації, які опосередковано впливають на саморегуляцію соціального процесу. Оскільки саморегуляція відбувається на основі інформаційних впливів, тобто на основі інформації, яку отримує регулююча система, то можна зробити висновок, що в сучасному суспільстві навантаження, яке несе в собі інформація, котру отримує регулююча система, а також регульована система від засобівмасової інформації, має певний вплив на систему саморегуляції соціального процесу.

Помітне місце у формуванні семантичного рівня системи саморегуляції посідає і моральне управління, що формує моральні норми та ідеали суспільства. Старі соціальні інститути , які функціонують сьогодні , теж не втратили свого значення. Так, релігія з її нормами , догматами займає значне місце в саморегулятивних процесах. Становлення та розвиток цього соціального інституту відбувалися завжди з урахуванням якісних змін у соціальному процесі , тому нове спрямування суспільства знайшло своє відображення і в цій формі . Можна виділити тенденцію в розвитку релігії - вона має багато різних форм прояву, якими є нові релігійні течії, секти . В теології теж помітні зміни , що виявляється у спробі на науковій основі пояснити трактування релігійних догм , таких, як поява світу, існування бога.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни