В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 44

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони   пом ' якшують  або  скасовують   відповідальність  особи ,стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти , які пом ' якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті .

в) "переживання" закону (коли закон, що втратив чинність, за спеціальною вказівкою нового закону повинен продовжувати дію з окремих питань, наприклад, ст. 4 Закону України "Про підприємництво" тощо) .

Втрата законом дії пов' язується з :

1)               прямим скасуванням закону іншим законом або спеціальним актом (наприклад, рішенням Конституційного Суду України у разі визнання його таким , що не відповідає Конститиції України);

2)               фактичним скасування закону внаслідок прийняття нового закону з того самого питання, якщо попередній формально не скасований ;

3)               закінченням строку, на який було прийнято закон ;

4)               зміною обставин , на які був розрахований закон ;

5)               призупиненням дії закону (така практика в Україні існує, однак, на переконання більшості дослідників , вона перебуває поза правовим полем ).

Дія законів у просторі може бути:

а) територіальною, тобто такою , що окреслена територією держави (її державним кордоном ) або територією окремого регіону і визначається державним суверенітетом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний кордон України ", державний кордон України є лінією і вертикальною поверхнею , що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору 1. Таким чином , територія держави включає:

1 Про державний кордон України: закон України від 04 листопада 1991 р. 1777-XII [Електронний ресурс] // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


-     судодольний простір - земну територію;

-     водний простір - внутрішні води всередині державних кордонів і територіальні води в межах 12 морських миль;

-    повітряний простір над державними кордонами - на висоті до 35 км ;надра;

-    військові і торговельні судна у відкритому морі ;

-    повітряні кораблі , що знаходяться в польоті за межами України;

-    космічні об' єкти під прапором і гербом держави ;

-    трубопроводи ;

-    підводні кораблі і нафтові морські вишки ;

-    території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.

б) екстериторіальною, що регулюється договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території.

Право екстериторіальності держав - це порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи , що розташовані або перебувають на території іншої держави , розглядаються як такі , що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави . Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки , які з дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків.

Дія закону за колом осіб передбачає загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб' єктами відносин, на які він розрахований . Тобто, закон діє на усіх фізичних осіб (громадян держави , іноземних громадян , осіб без громадянства (апатридів), осіб з подвійним громадянством (біпатридів ), а також на усіх юридичних осіб (вітчизняних, іноземних, міжнародних, спільних тощо), якщо тільки вони не користуються правом екстериторіальності .

За колом осіб, на яких поширюється їх дія, закони поділяються на:

-    загальні, що розраховані на усе населення та на усіх юридичних осіб;

-    спеціальні, що розраховані на певне коло осіб (наприклад, інвалідів, пенсіонерів, військовослужбовців тощо).

-    виняткові, що роблять винятки з загальних та спеціальних законів.

Зокрема, особи , що користуються дипломатичним , консульським імунітетом звільняються від юрисдикції держави перебування у питаннях, пов' язаних з їх службовою діяльністю.Зокрема, відповідно до ст.31 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.1, дипломатичний агент користується імунітетом від кримінальної юрисдикції держави перебування. Він також користується імунітетом від цивільної та адміністративної юрисдикції, крім таких випадків :

-     речових позовів, що стосуються приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки він не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва;

-     позовів , що стосуються спадкування, стосовно яких дипломатичний агент виступає як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном , спадкоємець чи відказоодержувач як приватна особа, а не від імені акредитуючої держави ;

-     позовів, що стосуються будь-якої професійної чи комерційної діяльності , що здійснюється дипломатичним агентом в державі перебування поза офіційними функціями .

Дипломатичний агент не зобов'язаний давати показання як свідок. Однак імунітет дипломатичного агента від юрисдикції держави перебування не звільняє його від юрисдикції акредитуючої держави.

 

 

 

 

5.5.  Механізм реалізації законів

 

 

Виділення механізму реалізації законів у цілісній системі саморегуляції соціального організму країни є необхідним кроком на шляху створення комплексної картини управлінської складової цієї системи , а отже і важливою передумовою розробки теоретичного підґрунтя оптимізації її функціонування.

1 Віденська конвенція про дипломатичні зносини: міжнародний документ від 18 квіт. 1961 р. [Електронний ресурс] // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Саме поняття механізму, як відомо, прийшло у сферу вивчення соціальних явищ із галузей техніки та біології, де воно досить давно і надійно працює (наприклад, механізми відбору, спадковості тощо). Але наразі вже можна стверджувати , що і в соціальному середовищі правомірно застосовувати цей термін, причому для різних сфер суспільного життя, зокрема для економічної   (ринковий   механізм ,   механізм ціноутворення),політичної (механізм державного регулювання), духовної (механізм духовного відродження) та ін .

У першому наближенні смисл терміна "механізм " можна визначити за М. Моісеєвим, який писав: "Вимовляючи слово "механізм", ми маємо на увазі деяку сукупність логічних зв'язків, процедуру змін, визначальних для виникнення в тій або іншій еволюціонуючій (такій , що розвивається) системі "1.

Сьогодні категорія "механізм " часто використовується науковцями та філософами , що працюють у галузі суспільствознавства, в значенні внутрішнього пристрою системи, дія якого забезпечує її специфічне функціонування та розвиток. Зокрема, механізми саморегуляції соціальних систем можна визначити як зв ' язки між різними виявами соціальних процесів, які забезпечують збереження цілісності та відносної стабільності соціуму в сукупності зі змінами для його адаптації до оновлених зовнішніх умов і внутрішніх потреб. Чим більш ефективними є ці механізми , тим повніше реалізуються переваги конкретної соціальної системи , що обумовлює актуальність їх теоретичного дослідження і практичного удосконалення.

Отже, виокремити механізм реалізації законів в сукупності всіх механізмів саморегуляції означає з' ясувати відповідну послідовність процесів , які забезпечують функціонування виконавчої гілки влади, та окреслити їх перебіг. Якою ж є ця послідовність?

Первісною в ній виступають потреби - вони одвічно притаманні людям і почергово актуалізуються під впливом різних зовнішніх обставин . Передаючись у формі інформаційних сигналів до управлінської підсистеми , актуалізовані потреби спонукають до продукування матеріалізованих норм і правил суспільного співжиття - законів. Реалізація цих законів на практиці результується в конкретних діях, спрямованих на задоволення актуалізованих на даному етапі потреб у прийнятих нормативних рамках.

Особливо яскраво дія цього механізму простежується за демократичної форми правління, на чому важливо наголосити в нашій роботі , адже саме цей режим визначено пріоритетним для розбудови в Україні .

1 Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. - М. : Молодая гвардия, 1990. - С. 43.


Демократична форма правління виступає також прикладомтого, як діє механізм самоорганізації, який зовні виглядає організацією. Влучним поясненням останнього твердження може послужити цитата з лекцій Ю. Хабермаса про те, як за демократичного режиму суспільство завдяки власному законодавству впливає саме на себе: "Народ програмує закони; закони , у свою чергу, програмують їх же (законів) розробку і застосування. І завдяки цьому члени суспільства (через колективно зобов ' язуючі рішення органів управління і юстиції) отримують ті результати і регулятивні правила, які вони ж, у своїй ролі громадян держави, і запрограмували. Ця ідея програмуючого впливу на самих себе за посередництвом закону набуває смислу винятково завдяки тому припущенню, згідно з яким суспільство загалом може бути представлене як одна велика асоціація, що визначає себе саму через посередництво права і політичної влади "1.

За великим рахунком , закони є правовим чином легітимізованими потребами й інтересами громадян - що дає змогу розглядати механізми прийняття та реалізації законів як циклічний спосіб задоволення їх потреб і інтересів. У такій схемі нерозривний зв' язок процесів самоорганізації та управління очевидний ; більш за те: вона показує, що управлінський процес реалізації законів насправді є не що інше, як самоорганізація приватних потреб та інтересів. Державна влада постає таким чином не як головна, домінуюча і все визначаюча сила, а як одна з багатьох соціальних сил, покликана сприяти іншим , виконуючи функцію впорядкування і регулювання їх взаємодії на законодавчій основі .

У цьому контексті варто зазначити , що механізм "самоорганізації за змістом у формі організації" побудований на тій закономірності , що потенціал досягнення поставленої мети значною мірою закладений у змісті самої соціальної системи -тому секрет геніального управління лише в тому, щоб поставити адекватну внутрішнім тенденціям системи мету.

1 Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность : московские лекции и интервью. - М. : АО "КАМІ"; Изд. центр "ACADEMIA", 1995. - С. 48.


Проте, звісно, організуючі елементи соціальної системи , які мають владу впливати на перебіг суспільних процесів "зверху", характеризуються безумовною специфікою , що полягає в наявності більших можливостей результативного впливу на життєдіяльність суспільства, аніж їх мають самоорганізаційні заформою існування компоненти системи. Аналогічні, "більш впливові ", елементи є і в біологічних організмах - нервова система, яка за посередництвом головного й спинного мозку та вегетативних нервів, здійснює управлінський вплив на самоорганізаційні процеси їх життєдіяльності .

Таким чином, загальна картина функціонування механізму реалізації законів у загальній системі саморегуляції така: людські потреби у формі інформаційних сигналів передаються від громадянського суспільства до управлінської підсистеми , де втілюються у відповідні закони. Останні ж, завдяки упредметненню інформації в матеріальних продуктах і процесах, у формі конкретних дій повертаються до громадянського суспільства.

Але це, вочевидь, лише зовнішній бік справи і для повного відтворення потрібного механізму нам слід зазирнути глибше до перебігу зазначених процесів.

Нагадаймо, що кожну систему характеризують її власні змінні , які визначають межі і специфіку процесів самоорганізації та її специфічної складової - саморегуляції, яка найбільше нас власне цікавить. Ці змінні -параметри порядку. Вони первісно визначають поведінку системи , і саме їх динаміка на глибинному рівні детермінує весь процес саморегуляції соціального організму країни і зокрема процес реалізації законів . На нашу думку, описаний механізм реалізації законів на глибинному рівні визначається дією параметрів порядку та динамікою їх розвитку.

До речі , зміни параметрів порядку визначають якісні зміни в розвитку соціальної системи . Але зміна параметрів порядку відбувається не повністю, це скоріше актуалізація одних параметрів і послаблення чи нівеляція дії інших.

Треба розрізняти довготривалі і короткотривалі параметри порядку: на відміну від перших, дія других обмежена одним поколінням. Визначення повного переліку тих і інших досить проблематичне, але важливим є розуміння їх відмінностей . До довготривалих параметрів порядку ми відносимо, зокрема, архетипи як вираження колективного несвідомого, побудовані на їх основі соціальні міфи , норми моралі , керуючі суспільним життям абсолютні ідеали на кшталт ідеї Бога (незалежно від конкретної релігії) та інші феномени, зміст яких залишається незмінним (або майже незмінним) в різні епохи і в різних суспільствах.  При  концентрації на дослідженні соціальногоорганізму окремої країни до них можна віднести і компоненти ментальності відповідних етносів, представники яких складають населення цієї країни. Короткотривалими ж постають такі параметри порядку соціальної системи , як закони держави , ідеологія її керівництва, панівні на даному етапі наукові школи , авторитет тієї чи іншої церкви , домінуюча освітня парадигма тощо.

Серед іншого довготривалі та короткотривалі параметри порядку різняться за їх значенням у відносно стабільні та хаотичні періоди суспільного розвитку. Так, під час кризи актуалізується значення довготривалих параметрів порядку: звернення саме до них зазвичай допомагає визначити подальший шлях у ситуаціях, коли більшості членів соціуму здається, що цього шляху взагалі немає. Після подолання кризової позначки , коли постає потреба в стабілізації соціальної системи , на передній план виходять інші параметри порядку, призначені для утвердження встановленого під час кризи якісно нового стану, -короткотривалі , тому що вони є дієвими тільки в конкретний , дуже обмежений в історичному масштабі , інтервал часу.

Хоча параметри порядку за будь-яких обставин формуються самоорганізаційним чином , часто люди не можуть дочекатися їх виокремлення або не вважають природні параметри порядку оптимальними і тому намагаються штучно створити їх аналогові замінники . Це може мати позитивне значення тільки дуже нетривалий проміжок часу, оскільки штучно створені і свідомо підтримувані параметри порядку (це однозначно може стосуватися тільки короткотривалого їх типу) спроможні надмірно стабілізувати систему і перевести її до стану надлишкової закритості.

Конструктивним є виділення російським дослідником В . Романовим таких основних довготривалих параметрів порядку для соціуму окремої країни :

-    вірування (що об'єднують людей в широкому діапазоні засад - від релігійної віри , віри в любов і братерство до вірності Батьківщині , рідним тощо);

-    переконання (стійкі комбінації поглядів , що утворюються на основі впорядкованих знань про природу, людину і суспільство, пр. о смисл процесів, що відбувається в них і між ними ) - вони виступають основою суспільної свідомості ;

-           соціальні норми (загальноприйняті орієнтири поведінки , яківиявляються в цінностях, традиціях, еталонах тощо)1.

На нашу думку, цей перелік необхідно доповнити ще одним -причому першим - параметром порядку, яким є колективне несвідоме. Це зробить наведений перелік максимально повним , надасть йому фундаменту і добудує в ньому логічну послідовність.

Відповідно короткотривалі параметри порядку є регуляторами життя одного покоління і включають часткові норми, цінності, установки тощо. При цьому динаміка соціальної самоорганізації визначається якістю міжрівневого узгодження параметрів порядку: згідно принципу динамічної ієрархічності , довготривалі параметри порядку підкоряють собі короткотривалі , і останні (наприклад, закони ) повинні створюватись виходячи зі змісту довготривалих параметрів порядку. Це, наприклад, проявляється в об' єктивному впливі законів природи на формування державних норм , внутрішньонаціональних традицій . Водночас короткотривалі параметри порядку впливають на процес оновлення довготривалих параметрів, хоча й не так швидко в історичному часі, як навпаки. Їхня взаємна відкритість характеризує стан динамічної впорядкованості системи загалом .

1 Романов В. Л. Социальная самоорганизация и государственность. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Изд-во РАГС, 2003. - С. 49-50.


Закони виступають одними з найбільш дієвих короткотривалих параметрів порядку на рівні нації, а законотворчість і їх реалізація є ключовим напрямом державного регулювання ентропійних характеристик суспільства. Це особливо важливо підкреслити у зв 'язку з тим , що - як переконала постнекласична наука - рівень ентропії в будь-якій соціальній системі має тенденцію до неухильного зростання. Законодавство як система встановлених державою стандартизованих норм регулює поведінку соціальних суб' єктів за посередництвом соціального контролю і з метою утримання ентропії у припустимих рамках. В ідеальному варіанті , джерелом формування законів у демократичній державі виступають параметри порядку, які виокремлюються в процесі самоорганізації національної спільноти і виділяються серед інших тим , що проявляють себе в соціально конструктивній якості . Закон фіксує такі параметри порядку, наділяючи їх властивістю загальнообов ' язковості для всього населення країни , підкріплюючи це встановленням юридичної відповідальності запорушення дозволених меж поведінки. Щоправда, ступінь ефективності законів може бути різним , і не секрет, що сучасна українська нація керується незадовільними для більшості населення законами . Першопричина цього - в недотриманні параметрів порядку. Для формування ефективно діючого законодавства важливе врахування наступного зауваження: найбільш ефективно закони діють тоді , коли їх творчість була побудована на вірній фіксації короткотривалих параметрів порядку при їх обов'язковому узгодженні з довготривалими параметрами порядку населення конкретної країни . За такого підходу зменшується силовий тиск законів, оскільки їх зміст максимально наближується до власних факторів і тенденцій самоорганізації системи.

Окреслений принцип ефективності реалізації законів тісно пов ' язаний з ідеєю про спектр потенційних структур, що активно розробляється в рамках синергетики. Йдеться про те, що соціальна система будь-якого рівня розвитку вибудовує у своїй структурі тільки те, що відповідає внутрішнім тенденціям її самоорганізації (вірніше, можливе формування і не відповідних їм компонентів і зв ' язків , але вони існуватимуть недовго). Спектр потенційних структур, які можуть утворитися, закладений у внутрішньому середовищі , але обмежений характеристиками оточення. Ідея про спектр потенційних структур (яка іноді в синергетичних розбудовах модифікується в ідею про спектр можливих шляхів еволюції системи ) глибше розкривається такими тезами :

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни