В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 45

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

-    навіть у відносно простій нелінійній системі (порівняно із соціальними ) потенційно закладена чисельність можливих для системи структур або векторів розвитку (метафоричним аналогом сучасного розуміння нелінійного середовища є первородний Хаос, який є безформною першоосновою усіх можливих світових структур порядку);

-    однак кількість закладених шляхів еволюції не нескінченна, адже в системі можуть виникати тільки ті структури , які відповідають внутрішнім тенденціям процесів самоорганізації в нелінійному середовищі - тобто існує своєрідна заборона на штучне конструювання всього не відповідного їм , а можливими є тільки онтологічно допустимі варіанти ;

більш за те: не всі закладені потенції мають рівну ймовірність реалізації - остання обмежена зовнішніми умовами ,які виступають в ролі керівних параметрів ;

-   здійснення вибору одного з варіантів означає відмову від інших і незворотнім чином вирішує долю системи (яскравим символічним відображенням цієї закономірності в народних казках є камені на роздоріжжі із зазначеними на них варіантами "направо підеш - коня втратиш", "наліво підеш - загинеш" тощо);

-   момент вибору зі спектру можливих структур означає деяку визначеність майбутнього: коли система вже потрапила в поле дії певного атрактора (чинника), формується жорстка установка на цей майбутній стан .

Окреслення механізму реалізації законів було б неповним без визначення основних функцій виконавчої влади, адже саме їх виконання в сукупності забезпечує дію механізму реалізації законів.

Провідною функцією виконавчої гілки влади слід вважати загальноорганізаційну, сутність якої полягає в організуючому впливі на весь соціальний організм країни з метою забезпечення його життєдіяльності . Зміст цієї функції складається з таких аспектів:

-   забезпечення цілісності соціального організму;

-   практичне виконання втілених у законах настанов і правил суспільного співжиття та забезпечення їх дотримання всіма членами суспільства;

-   забезпечення відносної стабільності і безпеки соціального організму;

-   управління всіма галузями народного господарства;

-   визначення оптимального вектора розвитку соціуму і відповідне спрямування суспільної життєдіяльності ;

-   управління як внутрішніми , так і зовнішніми взаєминами держави та країни , розв' язання відповідних проблем ;

-   видання указів та розпоряджень.

Зрештою, в такому багатоманітті завдань можна виділити два основні напрями , або підфункції: соціальне управління та політичне адміністрування - вони відповідають ієрархічно взаємопов ' язаним урядовому кабінету та адміністративному, на які ми вказали при аналізі структури виконавчої гілки влади .

Для забезпечення загальноорганізаційної функції в структурі виконавчої влади виконується низка допоміжних функцій .

Серед них, насамперед, слід назвати функцію взаємозв'язку з іншими учасниками процесу державногоуправління, а саме з президентом , парламентом , органами судової влади і громадянським суспільством. Ефективний взаємозв'язок між окремими гілками і органами влади є необхідною передумовою цілісності державно-управлінської підсистеми і соціального організму загалом, адже, за Г. Гегелем, "природа організму така, що якщо не всі його частини переходять в тотожність, якщо одна з них вважає себе самостійною, то загинути мають усі "1. Він вказував , що держава є організм , тобто розвиток ідеї в її різниці - таким чином утворюються різні влади , породжуючи політичний устрій , але якщо ці різні сторони стають вільними, єдність між ними втрачається2. Власне, і сутність внутрішньої суверенності державного організму полягає, за Гегелем , не в абстрактній відокремленості гілок влади , а в їх органічній взаємозалежності і підпорядкованості державній єдності.

Взаємозв'язок виконавчої влади з президентом особливо тісно проявляється в таких аспектах:

-     питаннях забезпечення безпеки та оборони країни , організації зовнішніх взаємин та визначенні провідних напрямів внутрішньої політики ;

-     повноваженні глави держави робити кадрові призначення в центральні органи виконавчої влади .

Це у країнах зі змішаною чи парламентською формами правління. За президентської ж моделі глава уряду здійснює і фактичне керівництво виконавчою гілкою влади .

В Україні відносини між президентськими структурами та урядом досить складні , тому що перерозподіл повноважень між ними, хоча і визначено теоретично Законом про Кабінет Міністрів України , на практиці лише триває.

Взаємозв'язок виконавчої влади із законодавчою гілкою відрізняється залежно від форми державного правління.

1 Гегель Г. В. Ф. Философия права ; пер. с нем. / ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц ; авт. вступ. ст. и примеч. В. С. Нерсесянц. - М. : Мысль, 1990. - С. 293.

2 Там же.


Так, у президентських (президентсько-парламентських) країнах керівник виконавчої влади (президент чи монарх) має право законодавчої ініціативи , але сам не підзвітний парламенту і сам не може його розпустити (навіть передбачена конституціями багатьох країн процедура імпічменту означає відсторонення особи від влади не за неефективне управління, а лише заскоєння злочину). Однак, засобом певної збалансованості гілок влади є доопрацювання законопроектів у комітетах парламенту та дія механізму депутатських звернень і запитів , створення слідчих комісій парламенту з конкретних питань.

За кабінетно-парламентської форми правління взаємозв'язок між законодавчою і виконавчою гілками влади тісніший . Зокрема, парламент:

ухвалює державно-управлінські рішення;

-   контролює діяльність уряду шляхом усних і письмових запитів депутатів ;

-   затверджує програму діяльності уряду в різних сферах суспільного життя.

У Канаді та Великій Британії глава держави після висловлення парламентом недовіри уряду може навіть відправити кабінет у відставку або призначити нові парламентські вибори.

З другого боку, уряд, відіграючи провідну роль у здійсненні виконавчої влади , є суб'єктом законодавчої ініціативи .

Уряд має можливість впливу на формування парламенту і навпаки : парламент у будь-який час може оголосити уряду недовіру, так само і уряд може оголосити дострокові парламентські вибори . Однак, слід підкреслити , що в країнах із парламентською формою державного правління це мало імовірно, оскільки більшість міністрів як представники правлячої партії зазвичай є й депутатами парламенту.

За змішаної форми правління склад уряду і програма його діяльності мають затверджуватися в парламенті (хоч уряд формально і призначається президентом). Як уже зазначалось у попередньому розділі , якщо президент і парламентська більшість належать до однієї партії, механізм реалізації законів наближується до президентської моделі , у протилежному ж випадку - до кабінетно-парламентської.

Не менш важливим є й взаємозв'язок органів виконавчої влади із судовою гілкою. В Україні він полягає в тому, що Кабінет Міністрів України повинен :

-   здійснювати заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками ;

забезпечувати фінансування видатків на утримання судів у межах, визначених Законом про Державний бюджет України , та створювати   належні   умови   для   функціонування   судів тадіяльності суддів;

-    призначати постійного представника у конституційному Суді України.

Також Кабінет Міністрів України має:

-    створювати умови для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню;

-    організовувати фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності правоохоронних органів , соціальний захист їх працівників та членів сімей останніх;

-    вживати заходи щодо захисту прав і свобод, гідності , життя і здоров' я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки , боротьби із злочинністю, протидії корупції тощо1.

Уряд може виконувати деякі так звані квазі -судові функції, прикладом чому є Міжвідомча комісія з антидемпінгу в Україні 2.

Кабінет Міністрів України може бути позивачем і відповідачем у судах загальної юрисдикції (при цьому інтереси КМУ представляє Міністерство юстиції України ), а також звертається до Конституційного Суду України для надання висновків про відповідність Конституції України міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов' язковість, а також для офіційного тлумачення законів України .

Взаємозв ' язок виконавчої влади з громадянським суспільством в Україні полягає в тому, що Кабінет Міністрів України:

-    розробляє державний бюджет, від якого залежить розподіл фінансування між окремими ділянками громадянського суспільства;

-    залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення;

-    безпосередньо або через місцеві органи виконавчої влади забезпечує реалізацію передбачених законом прав об' єднань громадян;

1  Закон України "Про Кабінет Міністрів України" № 514 V // Голос України. - 02.02.2007. -№ 0202.

2  Основи демократії : навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / авт. колектив : М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук [та ін.] ; за заг. ред. А. Колодій. - К. : Вид-во "Ай Бі", 2002. - С. 255.


-           розглядає пропозиції об' єднань громадян з питань, щоналежать до його компетенції;

-   спрямовує діяльність органів виконавчої влади на сприяння ефективному функціонуванню та розвитку місцевого самоврядування;

-   забезпечує взаємодію центральних і місцевих органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення;

-   забезпечує здійснення контролю за виконанням органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень виконавчої влади.

Значну роль у взаємозв'язку виконавчої влади з громадськими організаціями відіграють засоби масової інформації, які теоретично мають статус "четвертої влади", що досить рідко, щоправда, виправдовується на практиці . Так, згідно українського законодавства, Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність.

Отже, функція взаємозв'язку органів виконавчої влади включає їх взаємозв' язок і взаємодію з президентськими структурами , органами законодавчої та судової гілки , з елементами громадянського суспільства.

Функціонування будь-якої соціальної системи неможливе без забезпечення її відносної стійкості , на що зокрема спрямована бюрократична функція виконавчої гілки влади, яка стосовно загальноорганізаційної також виступає допоміжною. Традиційно на рівні побутової суспільної свідомості термін "бюрократія" несе негативний заряд, однак у науці для розведення її позитивного й негативного аспектів є два терміни - "бюрократія" і "бюрократизм". Детальніше на їх відмінностях ми зупинимося при аналізі можливих недоліків виконавчої гілки влади . Наразі лише зазначимо, що бюрократизмом називають стан і явище надмірної формалізованості , абсолютизації ролі усталеності і постійності -натомість "бюрократія" означає конструктивну відносність прояву цих характеристик. Так, за М . Вебером , бюрократією називають раціональну форму та ієрархічну систему колективної діяльності людей та управління нею, яка характеризується чітким визначенням меж компетенції на кожному з рівнів та прийняттям рішень у чіткій відповідності до законів та нормативів. Завдяки цьому функція бюрократії означає забезпечення певної стійкості , домірної впорядкованості та відносної формалізованості системидержавного управління для того, щоб можливими були прогнозування та планування, розробка концепцій управління та діяльності , створення методологічної бази реалізації тієї чи іншої програми . Однак, коли ці риси максимізуються і порушується баланс між ними та рухливістю, гнучкістю, поліваріантністю громадянського суспільства, наступає процес бюрократизації, що призводить до неоптимального управління, помилок у прийнятті рішень у нестандартних ситуаціях, зрештою, до зниження авторитету суб' єкта управління і втрати контролю над керованою підсистемою.

Для забезпечення виконання загальноорганізаційної функції як свого основного призначення виконавча гілка влади виконує ще й допоміжну функцію власного самовідтворення. Як уже зазначалося, вся управлінська підсистема (і зокрема її виконавча складова) своїм виникненням завдячує існуванню онтологічної потреби спільноти у самовпорядкуванні - потреби , яка загострюється з ускладненням суспільного життя. Ця потреба є перманентною , вона ніколи не може бути абсолютно задоволеною, і тому з необхідністю зумовлює самовідтворення управлінської піраміди - а останнє забезпечує аутопоезис всього соціального організму країни .

Загалом, виділивши загальноорганізаційну функцію як основну для виконавчої підсистеми , функції самовідтворення, взаємозв ' язку з іншими органами державного управління та бюрократичну функцію як допоміжні , варто підкреслити , що всі ці функції в сукупності забезпечують повноцінний внесок виконавчої влади у функціонування системи саморегуляції соціального організму країни .

У світлі всіх виділених функцій , безумовно, кидається у вічі те, що виконавча влада найтіснішим способом пов' язана з життєдіяльністю громадянського суспільства і постає найбільш видимим компонентом державно-управлінської підсистеми .

У першому наближенні громадянське суспільство можна розуміти як сферу соціальної самоорганізації, що відбиває розгортання недержавних приватних відносин і взаємодії індивідуальних і колективних інтересів, що детермінується реалізацією свободи особистості і в умовах демократії чинить вирішальний вплив на формування соціальних цінностей. Поряд із функцією самоорганізації, самовираження та самореалізації особистостей і таким чином формуванням соціального капіталу,громадянське суспільство покликано виконувати ще й такі (основні), як забезпечення прав і свобод людини і громадянина; систематизація й регулювання вимог громадян і процесів їх задоволення.

Однак, наразі - і не в останню чергу завдяки синергетичному підходу - змінюється традиційне уявлення про громадянське суспільство як сукупність створених на добровільній основі організацій , які виражають інтереси певних соціальних груп і організують своїх членів незалежно від державної влади. У сучасному світі стає зрозумілим , що громадянське суспільство є полем взаємодій приватних інтересів і способів діяльності суспільних суб' єктів , а також процесом спонтанного виникнення і розвитку різних соціальних структур. Тому крізь призму теорії самоорганізації яскраво видно, що громадянське суспільство не може бути повністю вільним від інституту держави: в процесі самоорганізації, який активно розгортається в громадянському суспільстві , утворюються параметри порядку, але надалі вони фіксуються державною владою і відтоді регулюють громадянські взаємини. Так, за висловом Дж. Кіна, категорія громадянського суспільства описує складний і рухливий комплекс захищених законом недержавних інституцій , які здебільшого є ненасильницькими , самоорганізованими , саморегульованими , перебувають у постійному зв' язку одна з одною та з державними інституціями , які є для них "рамкою", що звужують чи водночас уможливлюють їхню діяльність1.

1 Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення / пер. з англ. О. Гриценко ; літ. ред. О. Гриценко. - К. : " К. І. С. "; " АНОД ", 2000. - С. 15.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни