В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 46

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

З другого боку, і державне управління тісно пов' язане з громадянським суспільством , навіть можна зауважити , що вони не мають чітких меж одне стосовно одного. Причому, з позицій синергетики , саме вплив громадянського суспільства на державу (шляхом породження параметрів порядку) є прямим , а виробництво державною владою законів, їх реалізація та контроль за виконанням - це вже зворотній зв'язок. Адже у сфері громадянського суспільства містяться більш природні власні внутрішні тенденції розвитку соціального організму країни , до того ж, у ній згорнений цілісний спектр можливих варіантів подальшого розвитку соціуму. Керівна підсистема не може "зверху" нав ' язувати суспільству цілі та напрями його розвитку, бо розгортання процесів, що не відповідають закладеним всерединіоб' єктивним передумовам розвитку системи , не будуть тривалими та результативними .

Завершивши таким чином аналіз функціонування виконавчої гілки влади в системі соціального організму країни , ми логічно переходимо до висвітлення механізму соціального контролю за державним управлінням , дія якого розгортається в середовищі громадянського суспільства.

 

 

 

 

5.6.  Механізм соціального контролю або зворотний зв'язок

 

В основі механізму соціального контролю в системі саморегуляції соціального організму країни лежить влада громадянського суспільства у структурі саморегуляції соціального організму країни , де вона взаємодіє з державною владою.

Така постановка питання закономірна, оскільки "кінцева мета громадянського суспільства - досягнення щасливого життя, чому сприяють як державні , так і особисті відносини (членів громадянського суспільства - авт.). І так само його кінцева мета означає життя, а всяке життя, яке ми розглядаємо, становить певне природне поняття, і воно охоплюється й підтримується завдяки об'єднанню"1 - додамо від себе - зусиль громадянського суспільства і держави .

Вона, така постановка питання, валідна ще й з того боку, що громадянське суспільство не можна уявляти собі як дещо таке, що залишається за вирахуванням держави , як таке, що існує поза нею. Радше, їх треба розглядати як два органи одного цілого, оскільки розвиток інститутів громадянського суспільства і політичних інститутів держави розвивались одночасно і у тісній взаємодії. Примітно, що кожен елемент у громадянському суспільстві має свій аналог у сфері політичного. Наприклад, правам людини відповідають політичні права громадянина, соціальному, економічному, національно-культурному, релігійному і т.п. плюралізму - плюралізм політичних партій.

1 Філософія політики : хрестоматія : у 4 т. / ред. кол. : Губерський Л. В. (керівник) [та ін.]. ; авт.-упоряд. : Андрущенко В. П. (керівник) [та ін.]. - К. : Знання України, 2003. - Т. 1. - С. 137.


Для поглиблення аналізу атрибутивних властивостей владигромадянського суспільства наголосимо, що громадянська і політична/державна різновиди влади стикуються між собою шляхом доповнення одна одної у морфологічному і функціональному вимірах, а поле їх інтегрованого розвитку забезпечує демократична, правова і соціальна держава.

Це означає, що алгоритм подальшого аналізу визначається технологією сумісного функціонування соціального інституту влади у межах соціального організму країни , де громадянська і політична влади відіграють роль інгредієнтів .

Почнемо з обґрунтування для взаємодії соціальної і політичної різновидів влади необхідності існування єдиного правового поля. У сфері владних відносин розвиненому громадянському суспільству відповідає правова держава. Як відмічав Б. М.Чичерін: "джерело будь-якого права є свобода". Право є саме визначена законом свобода або можливість діяти . Тому виборне право співзвучне з політичною свободою або зі свободою громадян як членів держави "1.

При цьому правова держава асоціюється з такою організацією державного і суспільного життя, яка характеризується пануванням права і верховенством закону, що покликані забезпечувати визнання й гарантію прав і свобод усіх громадян в усіх сферах, а з боку громадян - повагу до законів і інститутів існуючої системи , що стала складовим елементом правосвідомості більшості населення країни . З цього погляду основні постулати теорії правової держави , що сформульовані ще її засновником І. Кантом, зберігають свою силу і в наші дні2.

1 Чичерин Б. Н. О народном представительстве. - М. : Типография Грачева и Комп, 1866. - С. 10-11.

2 Кант І. Сочинения : в 4 т. - Ч. 2. - М., 1965. - С. 234-235.


У правовій державі , що утримується на суверенітеті як основопокладаючому принципі його життєздатності , тільки законно обраний уряд уповноважений застосовувати силу як інструмент примусу. Дієздатна урядова монополія на застосування сили є найважливішим критерієм інтеграції високодиференційованого суспільства. Але це не означає єдиноособистості і неподільності верховної влади у державі. Ще Ш. Монтеск'є у своїй праці "О духе законов" (1748 р.) писав: "Політична свобода може бути виявлена тільки там, де немає зловживання владою. Однак, багаторічний досвід показує нам , що кожна людина, що наділена владою, схильна зловживати нею і утримувати у своїх руках владу до останньої можливості... Длятого, щоб попередити подібне зловживання владою, необхідно, як це випливає з самої природи речей , щоб одна влада стримувала іншу. Коли законодавча і виконавча влади поєднуються в одному і тому самому органі ...не може бути свободи... З другого боку, не може бути свободи , якщо судова влада не відділена від законодавчої і виконавчої. І наступить кінець усьому, якщо одна і та сама особа або орган, дворянський або народний за своїм характером , почне здійснювати усі три види влади "1.

Інакше кажучи , правова держава, на відміну від деспотичної або поліцейської, сама себе обмежує певним комплексом постійних норм і правил, центральне місце серед яких займає поділ державної влади на три гілки - законодавчу, виконавчу і судову, які , реалізуючи свої суворо визначені функції, стримують та врівноважують одна одну, тим самим створюють гарантії проти порушення демократичних норм і зловживань владою.

До того ж, через виборчу систему та виборчий процес члени громадянського суспільства мають можливість контролювати влади і у випадку необхідності корегувати їх дії. Законодавець також підзвітний закону, як окремий громадянин. Підзаконність державної влади доповнюється визнанням за окремою особою невід'ємних і недоторканних прав, що передують самій державі . Принцип недоторканості особистості доповнюється недоторканністю житла і листування.

Загалом правова держава покликана за допомогою закону забезпечити умови для існування і функціонування громадянського суспільства, основних його інститутів , у тому числі й владного, принципів та цінностей . Тому очевидно, що правова держава має низку загальних і об' єднуючих усіх членів громадянського суспільства правових основ , що мають за своєю сутністю надкласовий і загальнолюдський характер, утримує у собі начало, що об' єднує всіх у органічне ціле - соціальний організм країни . При цьому громадянське суспільство являє собою комплекс приватних інтересів, що суперечать один одному, правова держава, як виразник загальної волі , має їх примирити і узгодити між собою.

1 Монтесье Ш. Л. О духе законов // Монтескье Ш. Избранные произведения / общ. ред. и вступ. ст. М. Н. Баскина. - М. : Госполитиздат, 1955. - С. 20.


Отже, для того, щоб забезпечити узгодження багатоманіття приватних інтересів громадянського суспільства і не виставити свої на перший план , тобто не бюрократизуватись , державаповинна бути правовою, для розуміння громадянського суспільства - соціальною, а здатною до взаємодії -демократичною. Оксамитові революції кінця 80-х років минулого століття у Центральній та Східній Європі породили "радикальний інтелектуальний поворот у бік категорії громадянського суспільства"1, а трояндова, помаранчева і тюльпанова - на початку ХХІ століття на території сНд - значно його посилили.

Для обґрунтування наявності функціональних зв'язків і взаємодії між соціальної і політичною владою використаємо диференціацію влади громадянського суспільства на економічну, соціальну, політичну і ідеологічну і знайдемо відповідні їм форми взаємодії на практиці .

Тут треба зробити одне зауваження, оскільки не усі вони однаково розвинені і не усі однаково інтенсивно застосовуються. Однак, це не знімає з порядку денного вивчення наявності взаємозв'язку між ними і алгоритму їх взаємодії.

Почнемо аналіз з економічної сфери. Не для кого не секрет, що будь-яка держава має спеціально розроблену економічну стратегію і веде цілеспрямовану політику, яка має узгоджуватися з поведінкою носіїв економічної влади від громадянського суспільства. Топологічний аналіз доводить, що найпотужніше це відбувається на корпоративному і неокорпоративному рівнях. Тому корпоративізм , як правило, визначається як інституціональна система, в якій публічна політика напрацьовується шляхом взаємодії між державним апаратом і обмеженим колом впливових в могутніх корпоративних організацій , головним чином бізнесу, з одного боку, і профспілками , з другого. У такому випадку корпоративним організаціям надається монополія представництва у відповідних сферах їх інтересів у обмін на їх підкорення певним обмеженням , що накладає держава.

Інакше кажучи, політичне представництво доповнюється функціональним , або представництвом інтересів, що, природно, вносить істотні зміни у систему функціонування традиційних парламентських механізмів, а також у способи і процедури вирішення конфліктів між працею і капіталом.

1 Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення / пер. з англ. О. Гриценко ; літ. ред. О. Гриценко. - К. : " К. І. С. "; " АНОД ", 2000. - С. 78


Тож, корпорація - це інституалізована замкнена група, що монопольно розпоряджається своїми ресурсами , виконує певнігосподарські , адміністративні , воєнні та політичні функції, а водночас відстоює і захищає специфічні колективні інтереси своїх членів. Корпорація - досить ієрархізована структура, у якій реальна влада належить вузькому колу елітних груп , а внутрішні корпоративні відносини будуються на засадах лояльності та особистої відданості рядових членів верхівці корпорації.

До специфічних рис корпоративізму політологи відносять: участь організацій , що є виразником певних групових інтересів, у політичному житті; зростання впливу фахових представників групових інтересів на шкоду ролі пересічних членів; привілейоване становище деяких асоціацій та їх широкі можливості впливу на прийняття рішень; заміна конкуренції інтересів їх монополією в певних сферах, на які поширюються корпоративні відносини 1.

Неокорпоративізм має дещо інші можливості у цьому процесі . Він притаманний країнам з сильними соціал-демократичними традиціями , культурною та мовною гомогенністю, наприклад, Австрії, Данії, Швейцарії, Німеччині, Фінляндії, Бельгії, Ірландії та ін. Зміст його полягає у тому, що це "демократична система представництва й узгодження інтересів різноманітних фірм , асоціацій і організацій ; система узгодження інтересів трьох партнерів - держави , підприємців і профспілок; тактика певного примусу з боку держави щодо інших учасників переговорів , у процесі яких визначаються цінності та пріоритети , пов' язані із загальнонаціональними інтересами ; система міжкорпоративної взаємодії, члени якої несуть один перед одним обов' язки щодо виконання взаємних угод"2.

Головними перевагами корпоративістської моделі групової політики або соціального партнерства є: запобігання виникнення соціальних конфліктів між працею і капіталом ; високий рівень поінформованості сторін щодо своїх потреб; створення ефективних механізмів прийняття рішень, що враховують інтереси всіх учасників відносин , поглиблення взаємопорозуміння й співробітництва між ними ; підвищення передбачуваності державної політики та зниження вірогідності помилок у прийнятті рішень.

1  Основи демократії : навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / авт. колектив : М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін. ; за заг. ред. А. Колодій. - К. : Вид-во "Ай Бі", 2002. - С. 433.

2  Там само.


Корпоративізму притаманні й певні вади , головними середяких є: монополізація функції представництва інтересів у певних сферах найбільшими та найвпливовішими організаціями ; стримування конкуренції у цих сферах та консерватизм у їх розвитку; деяке зниження самостійності в діяльності уряду; обмеження можливості прийняття альтернативних рішень; певна олігархизація державного апарату; зниження активності рядових членів організацій щодо захисту своїх групових інтересів.

На думку Ф. Шміттера, під впливом неокорпоративістської практики відбувається трансформація сучасних демократій . З' являються нові явища й тенденції в їх розвитку. Зокрема, поряд з індивідами , громадянські функції починають виконувати організації, кожна з яких виступає як окрема дійова особа політичного процесу. Як наслідок, "демократія стає усе більш пов'язаною з "інтересами", усе більше "організованою" й усе більше "непрямою"1.

Отже, у ході формування функціонального портрету взаємодії громадянського суспільства і держави ми знайшли носіїв економічного різновиду влад і можемо надати тут масу прикладів лобіювання, корупції, що виникає на цьому ґрунті , навести поширені і відпрацьовані форми захисту держави від лобістських й інших посягань економічного походження з боку громадянського суспільства. Тут і далі такі зв ' язки і взаємодію , мається на увазі різновидів влади , можна аналізувати як взаємовідносини базису і надбудови.

У соціальній сфері суспільства функціональна залежність має розглядатися, на нашу думку, на основі соціальної політики держави і процесу творення і відтворення родового життя, що знайшло правове закріплення у правах і свободах людини . Отже, права і свободи людини - це її соціальні можливості , у тому числі й кратологічні , які визначаються економічними й культурними умовами життя суспільства і законодавчо закріплюються державою. В них виражена та міра свободи , яка об' єктивно можлива для індивіда на конкретному етапі розвитку суспільства.

1 Шмиттер Ф. Неокорпоративизм // Полис. - 1977. - № 2. - С. 18.


Складні зв ' язки , що виникають між державою і особою, а також взаємовідносини між людьми держава фіксує юридично - у вигляді прав , свобод і обов' язків. Саме вони створюють правовий статус індивіда як одну із найважливіших політико-юридичних категорій , що нерозривно пов' язана з соціальною структурою ­остовом громадянського суспільства, рівнем демократії, станом законності . У правах, свободах та обов ' язках не тільки фіксуються зразки , стандарти поведінки , які люди вважають корисними і доцільними для життєдіяльності соціального системи , а й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави та особи . Інакше кажучи , це вузол усіх проблем і найчутливіша форма зв' язку, що гостро реагує на порушення принципу соціальної справедливості у будь-якій формі і у будь-якій ланці взаємозв ' язку особистості і держави .

Іншим прикладом тут може бути сім ' я та її місце і роль у державі . "Як на сфери приватного права і приватного блага сім ' ї та громадянського суспільства, держава - це, з одного боку, зовнішня і їхня вища влада, природі якої підпорядковані й від якої залежать їхні закони та їхні інтереси ; проте, з другого боку, вона їхня іманентна мета, і її сила - в єдності її кінцевої мети й особливого інтересу індивідів, у тому, що вони так само мають обов' язки стосовно неї, як і наділені правами "1 - писав Г. Гегель. Усе тут спирається на єдність загального й особливого в державі . У давніх державах особлива мета цілком збігалася з волінням держави , у новітній час ми вимагаємо, навпаки , власного погляду, власного воління й власної совісті . У давніх народів усього цього в такому розумінні не було, воля держави була для них останньою.

Зовсім інакше виглядає зв'язок та взаємодія політичної сфери суспільства і громадянського суспільства. Ми тут зупинимося на трьох видах такої взаємодії. Перша з них стосується способів взаємодії місцевого самоврядування і державних інституцій . Загальне розуміння необхідності самоврядування стало надбанням ХХ століття. Проте й у минулому ця ідея мала своїх прихильників і захисників . Серед найяскравіших сторінок, написаними класиками політичної думки про роль та механізми самоврядування, - книга А. де Токвіля "Про демократію в Америці ".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни