В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Серед представників цього напрямку слід назвати А. Алєксєєва, В. Антонова, О. Баликіну та інших, які вважають саморегуляцію - зокрема психічну - управлінням власним здоров'ям, функціонуванням та працездатністю, емоціями, зокрема у взаємодії з іншими людьми .

А. Степанов, наприклад, вважає, що для підтримання гомеостазу системи , тобто динамічної стабільності життєво важливих функцій і параметрів системи , у тому числі й організму людини , необхідна структура управління матеріальними об' єктами (гомеостат), що має прямі , зворотні , перехресні зв ' язки 1. Саме завдяки гомеостату здійснюється саморегуляція людського організму, його реакція на зовнішні впливи та внутрішні зміни .

Подібне визначення саморегуляції надає і валеологія, що використовує його для характеристики властивостей організму при виконанні ним певних навантажень (вправ). Наприклад, А. Семенцов вважає людину саморегулятивною екологічною системою, якій саморегуляція допомагає при лікуванні організму та при дотриманні правил здорового способу життя, а В.Ченегів розглядає функціональну систему антигравітації як вроджений механізм саморегуляції. На основі цих визначень вони розробляють комплекси вправ для оздоровлення організму. На основі психічної саморегуляції свій метод "психомишечного тренування" у 70-ті роки ХХ століття розробив А. Алєксєєв. Цей метод враховував специфіку спортивної діяльності та допомагав би спортсменам витримати фізичні і психічні навантаження великого спорту.

У психології поняття саморегуляції також має кілька визначень. Так, В. Іванніков розглядає саморегуляцію як допомогу в проблемі підходу до аналізу волі через "аналіз регуляції виконавчої частини дії і різних психічних процесів"2.

1  Степанов А. М. Основы медицинской гомеостатики (лекции по теории и практике биоинформационных корреляций.). - Воронеж : НПО "МОДЭК", 1994. - С. 11.

2  Иванников В. А. Психические механизмы волевой регуляции. - М. : Изд-во МГУ, 1991. - 140 с.


На думку Л. Буєвої, з якою погоджується Л. Коган, саморегуляція - "це переведення індивідом усередину зовнішніхрегулятивних систем"1, тобто це "норми, принципи, зразки поведінки , ціннісні орієнтації тощо, що засвоюються людиною , перетворюючись для неї в норми її внутрішньої саморегуляції, входять в її побут, у звички, в культуру"2. Тобто саморегуляція по відношенню до індивіда виконує роль механізмів адаптації, що поєднуються з механізмами самореалізації особистості . Цієї точки зору дотримується і Є. Гаврилін та І. Мірошник3.

На думку Є. Тітова4, якщо психічні впливи у людини виконують певну регулятивну функцію, тобто виступають психічною саморегуляцією, то тоді їх можна розглядати як певну форму психічного впливу.

Подібної до них точки зору дотримується і В. Хмелько, який у своїй роботі "Социальная направленность личности " вказує, що "специфіка саморегуляції полягає у тому, що вона - такий вторинний процес, який за способом свого здійснення є взаємодією між собою первинних процесів, що складають дану систему, а за формою прояву - процесом підвищення рівня взаємної відносної впорядкованості цих первинних процесів"5.

При цьому під вторинними процесами він розуміє процес зміни процесів. Стосовно особистості саморегуляція, виступаючи як система життєдіяльності людини , може існувати тільки тоді , коли вона забезпечує, з одного боку, пристосування внутрішніх процесів до зовнішніх умов , а з другого - пристосування зовнішніх процесів поведінки , взаємодії з середовищем до стану внутрішніх умов, внутрішніх процесів в організмі6.

1 Буева Л. П. Общественная детерминация и управление формированием личности // Проблема управления процессом воспитания (материалы симпозиума). - М., 1971. - С. 28.

2 Коган Л. Н. Цель и смысл жизни человека. - М. : Мысль, 1984. - С. 127.

3 Мирошник И. М., Гаврилин Е. В. Основы личностно-ориентированной компьютеризованной психотерапии : монография. - Харьков : Рубикон, 1999. - 240 с. ; Мирошник И. М., Гаврилин Е. В. Метод целенаправленной регуляции психических состояний и свойств личности и его применение в санаторно-курортных условиях // Вестник физиотерапии и курортологии. - 2000. - № 2. - С. 42-46.

4 Титова Е. В. Если знать, как действовать. - М. : Просвещение, 1993. - 192 с.

5 Хмелько В. Социальная направленность личности: Некоторые вопросы теории и методики социологического исследования / Ин-т истории партии при ЦК Компартии Украины - фил. Ин-та марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. - К. : Политиздат Украины, 1988. - С. 13.

7 Там же. - С. 16.

7 Виготский Л. С. Развитие высших психических функций. - М. : Изд. АПН, 1960. - С. 41.


Свою теорію В . Хмелько будує на концепції Л. Виготського, який вважає, що "саморегуляція соціальної життєдіяльності людини може бути адекватною цій життєдіяльності тільки здійснюючись соціальними ж засобами , що виробляються людьми , а не природою"7. Таку саморегуляцію він називає "автостимуляція",  тобто  створення  й  використання штучнихстимулів-засобів і визначення за їх допомогою власної поведінки .

Як Л. Виготський, так і В. Хмелько виділяють основні засоби саморегуляції соціальної поведінки людини - це, на їх думку, ті або інші знаки , знакові системи , і перш за все мовні , навіть ті , що не промовляються вголос. Саме знакові системи виконують функцію зв' язку з іншими людьми і впливають на їхню поведінку1.

У психології існує також погляд, згідно з яким саморегуляція виступає як внутрішня регуляція поведінки людини . При цьому поняття "регуляція" використовується в широкому розумінні як "впорядкування, організація і детермінація доцільних процесів, тобто як зовнішня регуляція і внутрішня саморегуляція поведінки"2.

Близька до названої концепції і теорія Б. Зейгарник, яка визначила саморегуляцію як свідоме управління своєю поведінкою, засноване на рефлексивній позиції по відношенню до себе і своєї діяльності 3. Визначаючи психологічний зміст поняття "саморегуляція" з позиції теорії діяльності , вона розрізняє два її рівні: 1) операційно-технічний, пов'язаний зі свідомою організацією дії за допомогою засобів, спрямованих на її оптимізацію; 2) мотиваційний, пов'язаний з організацією загальної спрямованості діяльності за допомогою свідомого управління своєю мотиваційно-потребовою сферою4.

Саме другий рівень і досліджує Б . Зейгарник у співпраці з А. Холмогоровою та Е. Мазур. На їх думку, на мотиваційному рівні саморегуляції можна виокремити дві її форми : саморегуляцію як вольову поведінку і саморегуляцію як одну зі складових діяльності переживання5. При цьому основна відмінність саморегуляції від волі , яка також виконує функцію управління мотиваційною сферою, полягає в тому, що саморегуляція спрямована на гармонізацію мотиваційної сфери , усунення внутрішніх конфліктів та суперечок на основі свідомої перебудови і породження нових смислів, в той час як воля спрямована, перш за все, на подолання перепон на шляху

 

 

 

2

 

3

 

4досягнення мети . Характерними рисами саморегуляції є усвідомленість і довільність.

Виділяючи два механізми саморегуляції, - рефлексію та смислове зв'язування - Б. Зейгарник та її співавтори, спираючись на роботи Н . Алєксєєва, визначають рефлексію як оберненість суб' єкта на себе і свою діяльність. На їх думку, рефлексія є універсальним механізмом процесу саморегуляції, який зупиняє (фіксує) процес діяльності, відчужує і об'єктивує його, що і робить можливим усвідомлений вплив на цей процес1.

Другий механізм саморегуляції - смислове зв'язування як складова переживання є одночасно і механізмом саморегуляції як вольової поведінки . Але у другому випадку воно полягає скоріше в посиленні вже існуючих смислів шляхом їх ув ' язування з іншими мотивами і цінностями , в той час як у першому випадку відбувається формування нової смислової системи 2.

Перший рівень саморегуляції - операційно-технічний , пов ' язаний зі свідомою організацією дії за допомогою засобів, спрямованих на її оптимізацію , виділений Б . Зейгарник, досліджує

0.    Конопкін на прикладі сенсомоторної діяльності. У своїх
роботах він зазначає, що "саморегуляція як загальнобіологічне
поняття пов ' язана з широким колом біокібернетичних проблем
доцільного функціонування живих систем різного рівня організації
і складності "3.

Особливу увагу стосовно пояснення саморегуляції з точки зору психології привертають теорії, що вивчають людей з психічними   відхиленнями   та   захворюваннями . Наприклад,

1 Зейгарник Б. В., Холмогорова А. Б., Мазур Е. С.  Саморегуляция поведения в норме и патологии // Психологический журнал. - 1989. - № 2. - С. 125.

23 Там же. - С. 127.

3 Конопкин О. А. Функциональная структура саморегуляции деятельности и поведения // Психология личности в социалистическом обществе. Активность и развитие личности. - М. : Наука, 1989. - С. 158.

4 Сапарова И. А. Особенности смысловой регуляции деятельности при ипохондрических состояниях различного генеза // Журнал невропатологии и психиатрии. - 1990. - Том 9. - № 9. - С. 75.


1.            Сапарова, вивчаючи особливості смислової регуляції при
іпохондричних станах різного генезису, наводить таке її
визначення: "Смислова регуляція, що розуміється як довільний ,
усвідомлений процес, опосередкований вершинними
утвореннями особистості , повинна найбільш повно проявлятися
при вирішенні людських життєвих труднощів, суперечностей (у
зазначеному випадку - хвороби )"4. Наводячи визначення
смислової регуляції, вона використовує і поняття саморегуляції,
що в її розумінні є тотожними .
Базуючись на дослідженнях Б . Зейгарник, один із її співавторів Е. Мазур разом з В. Гельфандом та П. Качаловим вивчали смислову регуляцію негативних переживань, зокрема у потерпілих від землетрусу у Вірменії1. На їх думку, "процеси саморегуляції беруть участь не тільки під час переробки негативних переживань, але й у пошуку виходу з критичних життєвих ситуацій , що потребує формування нових життєвих змістів замість втрачених"2.

Таким чином, у психології саморегуляція має кілька визначень: 1) це процеси адаптації людини до навколишнього оточення; 2) це вторинні процеси , тобто процеси зміни процесів , які по відношенню до людини виступають системою її життєдіяльності; 3) це внутрішня регуляція поведінки людини, або свідоме управління нею своєю поведінкою .

Поєднання психологічних і соціальних основ розуміння "саморегуляції" можна знайти у теорії П . Куусі , який розглядає поведінкові зміни людини у суспільстві . На його думку, людина -це частина двох саморегулятивних систем : системи природи (біологічна еволюція) і системи культури (культурна еволюція). "Наш розвиток є наслідком саморегулювання цих систем . Завдяки саморегуляції біологічної системи наш розвиток перебігав у тісних рамках загальних для нас основних функцій . Завдяки саморегуляції культурної системи , він ішов у руслі законів культурної еволюції і власних наших поведінкових властивостей , притаманних нам як біологічному виду"3.

Слід зауважити , що концепція П . Куусі базується, як наголошує він сам , на антропологічній літературі , тому людина виступає у нього, перш за все, як біологічна система з притаманними їй функціями , і залежно від цього вона створює свої поведінкові механізми у суспільстві . Саморегуляція при цьому виступає як адаптація людини до суспільства. На нашу думку, саморегуляція - це не лише адаптація людини до суспільства, але, виходячи з розглянутих вище теорій , і реакція суспільства на зміни в навколишньому оточенні та всередині нього самого.

1 Мазур Е. С., Гельфанд В. Б., Качалов П. В. Смысловая регуляция негативных переживаний у пострадавших при землетрясении в Армении // Психологический журнал. - Т. 13. - 1992. - № 2. - С. 54-65.

2 Там же. - С. 55.

3 Кууси П. Этот человеческий мир ; пер. с англ. / общ. ред. и вступ. ст. Э. А. Араб-Оглы. - М. : Прогресс, 1988. - С. 248.


Ще одним напрямком психології, що використовує поняттясаморегуляції, є бізнес-психологія, яка пов'язує його з медициною і розглядає як одну з властивостей організму в бізнес-тренінгах (наприклад, роботи О. Зав ' язкіна1). Особливо такі курси стали популярними наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття, свідченням чого є велика кількість рекламних оголошень про такі курси , що з'являються як у засобах масової інформації, так і в Інтернеті.

Узагальнюючи , можна зробити висновок, що саморегуляція у психології, медицині та валеології розглядається як: 1) певна властивість (функція) організму індивіда, що полягає в упорядкуванні процесів змін в системі (людині ) при адаптації як до навколишнього середовища (зовнішні впливи ), так і до змін в результаті внутрішніх впливів , а також забезпечує системі здатність до еволюції у результаті пристосування до нових умов ; 2) внутрішня регуляція поведінки людини , або свідоме управління своєю поведінкою. Тепер спробуємо визначити особливості саморегуляції соціальних систем .

 

 

 

 

1.4.  Специфіка саморегуляції соціальних систем

 

 

Як уже зазначалося вище, саморегуляція притаманна складним , динамічним , відкритим системам , у тому числі й соціальним . Проте існують певні відмінності у забезпеченні саморегуляції у соціальних системах.

На основі розмаїття наукових теорій , що пояснюють "саморегуляцію", можна виділити основні підходи , які аналізують власне саморегуляцію соціальних систем . І починати аналізувати це явище треба, виходячи з більш узагальнюючих концепцій , якими є праці філософів та культурологів, що увійшли до класики теоретичної думки і мають вплив на дослідників різних епох та народів.

1 Завязкин О. В. Самоконтроль и саморегуляция. - Донецк : Сталкер, 1998. - 30 с.


Тож наукове осмислення саморегуляції соціальних систем почалося не сьогодні і спочатку розглядалось крізь призму взаємообумовленості суспільства та природи . На основі робіт, в яких досліджувався цей взаємозв ' язок, склався так званий еволюційний підхід. Його прихильники (Е. Геккель, Т. Гекслі, І. Гердер,    В. Гумбольт,    Ч. Дарвін,    В. Докучаєв,    Е. Зюсс,П. Кропоткін, Ж. Ламарк, Д. Менделєєв, С. Подолинський та інші) розглядали людину як невід' ємну частину природи , розвиток якої підпорядковується відповідним закономірностям . Еволюційний підхід дав можливість як вивчати унікальні адаптивні механізми розвитку людства, так і простежити генетичний зв ' язок людини з органічним світом .

Наступним кроком на шляху вивчення форм саморегуляції родового життя світової спільноти є використання категорії "цивілізація" як семантичного фільтру у вивченні явища самоорганізації соціальної системи . На основі цього підходу виник цивілізаційний підхід до проблеми коеволюції людини, суспільства і природи , що формалізував механізми організації людства загалом , а також його взаємодії з природним середовищем. У межах такого підходу розроблялась антропологічна концепція (Л. Гумільов, Л. Морган, П. Сорокін, Г. Спенсер, Е. Тейлор, А. Тойнбі, О. Шпенглер), що додала до вивчення коеволюції суспільства з природою дослідження різноманітних культур, традицій , цінностей людських спільнот як засобів саморегуляції соціального життя.

Досить евристичною в контексті цього дослідження є пасіонарна теорія етногенезу Л. Гумільова1. Термін "етнос" найбільш придатний для того, щоб ним позначати спільноти , на які розпадається планетарна спільнота. Етнос, на думку Л. Гумільова, - явище більш географічне, ніж біологічне чи соціальне, оскільки він завжди пов ' язаний з ландшафтом , на якому він міститься і який його годує. А оскільки ландшафти Землі різні , то різні й етноси , що їх населяють.

Структура етносу завжди більш -менш складна, але саме складність забезпечує етносу сталість. Принцип етнічної структури можна назвати ієрархічною співпідпорядкованістю субетнічних груп , розуміючи під останніми таксономічні одиниці , що знаходяться усередині етносу (як цілого) і не порушують його єдності . До речі , французи - яскравий приклад монолітного етносу - включають бретонських кельтів, гасконців баського походження, лотарингійців - нащадків алемів та провансальців -самостійний народ романської групи .

1 Гумилев Л. Н. География этноса в исторический период. - Л. : Наука, Ленинградское отделение, 1990. ■ 278 с. ; Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. - М. : ДИ ДИК, 1994. - 639 с.


Усі живі системи чинять опір знищенню та адаптуються до зовнішніх умов , наскільки це можливо. А оскільки складністьструктури перевищує опір етносу зовнішнім ударам , то не випадково, вважає Л. Гумільов , що там , де етнос при народженні був досить "мозаїчним ", він сам починає виділяти субетнічні утворення, що інколи маскуються під стани . Призначення цих субетнічних утворень - підтримання етнічної єдності шляхом внутрішнього неантагоністичного змагання (суперництва). Очевидно, що складність органічна для етнічної системи і як така виникає в самому процесі етнічного становлення, або етногенезу.

Етнос, за Л. Гумільовим , це замкнена система дискретного типу - корпускулярна система. При цьому корпускулярна система розглядається ним як система взаємодії між окремими частинами , пов ' язаними між собою не досить жорстко, але все ж таким чином, що потребують одна одну. Біологічний вид такої системи - сім ' я.

Корпускулярна система отримує єдиний заряд енергії і , витративши його, переходить або до стану рівноваги із зовнішнім середовищем , або розпадається на частини (етнос, як і окрема людина, є частиною біосфери ). Саме як системи такого типу у біосфері існують природні колективи людей із загальним стереотипом поведінки та своєрідною внутрішньою структурою, які протиставляють себе ("ми ") усім іншим колективам ("не-ми "). Це протиставлення пов'язує соціальні форми з усіма природними факторами і , на думку Л. Гумільова, є тим механізмом , за допомогою якого людина впливає на природу, сприймає її складові і кристалізує їх у свою культуру.

Із вищевикладеного ясно, що етноси є біофізичними реальностями , які завжди набувають тієї чи іншої соціальної форми - оболонки . Як і всі "живі системи ", у своїй основі вони енергетичні . Цю форму енергії В . Вернадський назвав біогеохімічною енергією живої речовини біосфери - це та сама енергія, яка отримана рослинами шляхом фотосинтезу, а потім засвоєна тваринами через їжу. Ця енергія, згідно Л. Гумільова, примушує все живе поширюватися шляхом розмноження до можливої межі; Земля не перенасичена живим тільки тому, що ця енергія різноспрямована і одна система існує за рахунок іншої.

Для нас цей висновок В . Вернадського про енергетичні залежності між біоценозом та соціоценозом має принципове значення, оскільки саморегуляція соціальної системи , як виявляється, прямо залежить від енергетичного потенціалу, що циркулює у соціогенезі .Якщо рушійна сила соціальної системи - енергія, то вона повинна вести себе згідно енергетичних законів, тобто переходити в інші форми енергії. Очевидно, що кожна особистість, етнос, спільнота, народ, нація, колектив створює навколо себе якусь напругу, володіє певним реальним енергетичним полем або сукупністю полів. Звідси випливає, що в основі етнічного поділу лежить різниця поведінки особин , які утворюють етнос. Оскільки особини певного настрою взаємодіють одна з одною, то природно виникає одностайна поведінкова цілісність, що сприймається стороннім спостерігачем як щось нове, незвичайне, не своє. Але як тільки таке пасіонарне поле виникло, воно миттєво оформлюється, на думку Л. Гумільова, у соціальний інститут, що згуртовує колектив пасіонаріїв: общину, філософську школу, дружину, поліс тощо.

У такий спосіб у пасіонарній концепції етногенезу вимальовується дія механізму саморегуляції. Оскільки при цьому захоплюються особини не пасіонарні , а ті , що отримали той самий настрій шляхом пасіонарної індукції, консорція перетворюється в етнос, що при поширенні підкорює (політично або морально) інші етноси і нав' язує їм свій пасіонарний ритм . Оскільки цей ритм накладається на інші ритми , повної асиміляції не відбувається і виникає суперетнос - своєрідна етнічна галактика, що об' єднує групи етносів у цілісність вищого порядку1.

Таким чином , можна припустити , що сутність саморегуляції родового життя людини втілюється за рахунок встановлення енергетичного балансу, який природним шляхом утворюють живі системи в процесі співіснування.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни