В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 50

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Боярська дума була другим постійно діючим органом верховної влади. До її складу входили бояри (найвищі служилі люди ), старці й старійшини (земські бояри ), духовні сановники (при цьому не тільки вищої ієрархії - єпископи та ігумени головних монастирів). Спочатку це була рада "найкращих людей "землі , що разом з князем постійно вирішують найважливіші питання верховного управління, пізніше функції боярської думи змінюються.

Народні збори (віче) виникають з племінних сходок стародавніх слов'ян і перетворюються в збори повноправних громадян головного міста землі. Вони не були постійно діючим органом влади .

Історично склалося так, що Україна мала свою державність лише фрагментарно, в певні проміжки історичного часу. Тому, крім держави Київської Русі , можна назвати ще кілька державних утворень на території сучасної України .

Витоки нормативного рівня саморегуляції слід шукати ще у започаткованих у VI - IV ст. до н.е. античних містах-державах Північного Причорномор' я, в яких збережені основи давньогрецького права поєдналися з місцевими звичаями й традиціями.

З розпадом Київської Русі можна говорити про феодальну
роздробленість як ще одну історичну форму саморегуляції
нормативного рівня, яка базувалася на законах і представляла
собою встановлений аристократичний устрій із замково-
вотчинною системою управління залежно від політичних
орієнтацій феодальних князівств. Такими князівствами були
Галицько-Волинське,                              Київське, Чернігово-Сіверське,

Переяславське, що мали князя та дорадчий орган , який спрямовував політику землі .

Після періоду феодальної роздробленості Україна тривалий час намагалася створити свою державу, але всі її спроби закінчувалися невдачею, і лише на початку ХХ ст. з'явилося самостійне державне утворення - Українська Народна Республіка доби Центральної Ради (1917-1918), яка знайшла своє продовження в Гетьманаті П. Скоропадського (1918), Директорії (1918-1919) та в злитті із Західноукраїнською Народною Республікою . До цього часу всі елементи держави теж трансформувалися і пристосовувалися до нових змін , що виявилося в якісно іншому оформленні держави . В цей час вже остаточно сформувалися юридичні норми права, які через дію законів регулюють взаємодію всіх елементів системи .

Свою державність Україна остаточно сформувала на початку 90-х рр. ХХ ст., коли відбулося становлення самостійних державних структур, відповідних їм інститутів влади , відродженнястарих звичаїв, що формувалися віками , і на їх основі створювалися нові духовні цінності суспільства. Швидкими темпами формуються елементи системи управління -підсистема, що управляє, та підсистема, якою управляють. Всі ці процеси є складовими частинами нормативного рівня системи саморегуляції соціального процесу України , який тільки починає складатися.

В інші ж історичні періоди нормативний рівень системи саморегуляції в Україні розвивався як складова частина процесу саморегуляції соціальних організмів таких держав, як Річ Посполита, Австро-Угорська, Османська та Російська імперії,

СРСР.

Особливістю процесу саморегуляції на Україні є те, що і перший , і другий рівні системи саморегуляції існували не тільки послідовно, але й паралельно один одному. Яскравим прикладом цього може бути одночасне існування запорізького козацтва, братств, цехів зі своїми звичаями на території України , що входила в той час до складу Російської, Османської імперій .

Серед вищезазначених традицій найбільше практичне значення для розбудови нової України має, на наш погляд, саме запорізьке козацтво. Воно завжди привертало до себе увагу вчених - істориків, археологів, етнографів, політиків , державних діячів та інших, які вивчали виникнення та розвиток козацтва, формування інститутів влади , військову організацію, міжнародні відносини козаків , персоналії гетьманів та кошових отаманів . Козаків порівнювали з фронтесменами Заходу, з напівчернецькими орденами , з рицарським орденом хрестоносців.

З цих досліджень виникали ідеї про козацьку республіку, про окремий козацький субетнос як "державу в державі ", тобто як самостійний організм , життєдіяльність якого регулюється за допомогою традицій . Останній розвивається паралельно з іншим соціальним організмом (державою), процеси в якому регулюються за допомогою закону.

Як відомо, запорізьке козацтво починає формуватися на території Південної України наприкінці XV ст. В цей час вона є вільною, малозаселеною територією, що фактично не входить до складу державних утворень. Тому сюди почали переселятися люди , не задоволені своїм життям , які тікають від переслідування або ж йдуть сюди на промисли - рибальство, мисливство та інші . Вони починають зливатися з місцевим населенням та створювативійськові загони для захисту від татар та розбійників. Спочатку такі групи діяли незалежно одна від одної і взаємодіяли між собою лише в разі потреби . Але це були більш -менш постійні утворення. Крім людей , що сюди тікали , "козакувало" і місцеве населення - феодали зі старостами , але вони не стали основою козацтва.

На цьому етапі починають формуватися саме козацькі звичаї та традиції на основі принесених сюди старих звичаїв під впливом навколишнього оточення.

Але з подальшим розвитком та розширенням військових загонів , зміцненням військової бази , розселенням на більшій території козацтво починає привертати до себе увагу сусідів -Російської та Османської імперій та Речі Посполитої, особливо останньої.

Деякі магнати (Остап Дашкевич, Предслав Лянцкоронський, староста Хмельницький , Бернард Претвич, староста Барський , Семен Полозович, староста Черкаський та інші ) почали розглядати територію степу як плацдарм для протистояння татарам та укріплення своїх кордонів. Тому вони звертають увагу на загони козаків , що розташовувалися на цій території, і вже в XVI ст. починають створювати з них єдину військову організацію. Князь Байда Вишневецький у 1540-х рр. об' єднав розрізнені групи козаків і зробив спробу збудувати укріплення на о. Мала Хортиця. Це укріплення існувало недовго і було одним з перших прикладів будівництва Січі . Тому напівлегендарна Січ на о. Хортиця була вже збудована з урахуванням стратегічного та географічного факторів , а Запорізьку Січ можна розглядати як військове укріплення та козацьку республіку.

На Запорізькій Січі це виявилось у формуванні інститутів влади , таких як гетьман , кошові отамани , а також старшина (бунчужний , обозний , писар та ін .), що утворили суб' єкт управління. Прості козаки , а також місцеве населення склали своєрідну спільноту. Але треба зазначити , що регулювання відносин між цими системами йшло на основі звичаїв та традицій . Всі державні справи вирішувалися на великому (загальному) колі або малому козацькому колі .

Гетьман же сам приймав рішення лише внутрішнього порядку, але якщо вирішення питань стосувалося міжнародної або військової сфери , то збиралася рада козаків , яка й приймала рішення простою більшістю голосів .Ця димерна система розвивалася протягом усього існування як Запорізької Січі, так і всієї України доби Гетьманщини. Але вона дещо видозмінювалася протягом цього часу. По-перше, змінювалася підсистема, що управляла. До її складу входили вже не тільки гетьман, старшина та інші , а й почали проникати державні чиновники російської імперії (Малоросійські колегії, призначені гетьмани ). По-друге, змінювався склад і підсистеми , якою управляли: спочатку це були козаки (реєстрові та низові), населення прилеглих до Січі хуторів, а згодом це стало населення всієї території України .

В різний період існування козацтва гетьмани по-різному сприймали політичні обставини , що складалися на той час, і залежно від цього приймали рішення бути на стороні тієї чи іншої держави , підтримати у військовому плані ту чи іншу сторону. Яскравим прикладом цього є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (1616-1622), за якого козацтво здобуло найбільших успіхів та слави . Саме при ньому козаки виступають не лише захисниками селянства, але й протекторами Православної церкви . Своєю діяльністю Сагайдачний повернув Києву значення культурного, релігійного осередку України .

З другого боку, історії відомі випадки ситуативності рішень політичної верхівки козацтва (орієнтація на мусульманську Туреччину, розлад у політиці гетьманів Лівобережної та Правобережної України щодо Польщі та Московії).

Але навіть в часи Гетьманщини запорізьке козацтво зберігало свою автономність, постійно відтворюючи власну субсистему саморегуляції. Свідченням стійкості соціальної організації козацтва є паралельне існування владних структур Гетьманщини і Війська Низового (Петро Конашевич-Сагайдачний у Києві -Яцько Неродич-Бородавка на Січі, Іван Виговський та Петро Дорошенко - Іван Сірко, Іван Мазепа - Кость Гордієнко та інші).

Регулювання відносин на основі звичаїв та традицій тісно переплітається з особливою мораллю та етикою козацтва. Але крім специфічної моралі , козаки мали й особливе ставлення до церкви . З одного боку, козаки були православними , вірили в бога, робили пожертви церквам , на старості йшли до монастирів . При гетьмані Сагайдачному було поновлено ієрархію Православної церкви . Але, з другого боку, існували залишки язичницьких вірувань; у козаків, які постійно перебували під загрозою смерті, ходили  у   походи   проти   татар,   врешті -решт сформувавсяособливий тип менталітету - не боятися ні чорта, ні бога. Крім цього, козаки жили на межі християнського та мусульманського світів, що також проявлялося у культурі (одяг, зброя тощо).

Зі всього вищесказаного можна зробити висновок про функціонування козацтва як однієї з історичних форм саморегулювання на основі звичаїв та традицій , тому спроби підмінити традиції писаними законами ("Конституція прав і свобод Запорізького Війська" Пилипа Орлика 1710 р.) були приречені на провал.

Іншою історичною формою саморегуляції, що існувала паралельно державі , були міста, які мали статути на основі Магдебурзького права. Серед них можна назвати Львів, Перемишль, Дрогобич та інші міста, що мали міське самоврядування. Статути Магдебурзького права регулювали зміни в місті , відносини між його населенням . На чолі міського самоврядування стояли війти та бургомістри , що складали систему, яка регулювала всі структури міста.

Міста, що отримали повну або часткову незалежність від князя, герцога чи єпископа, мали наступну структуру, що відбивала відносини в місті : по-перше, це десятинець - кремль з головним собором та вічевою площею; по-друге, "кінці ", з яких складалося місто і на які воно продовжувало традиційно ділитися; по-третє, вулиці . Вулиці вибирали "улічанського старосту", "кінці " - "кончанського старосту", що й відали місцевими справами та представляли свої "округи " на зборах міста1. На протидію таким містам міста, що мали господаря, вирізнялися укріпленою резиденцією владики , яка височіла над містом і протистояла йому.

Всередині самого міста існували ще менші історичні форми саморегуляції - цехи та церковні братства.

Цехи були громадами, що самоуправлялися, з власними статутом , судом і виборним "цехмістром " на чолі , які власне і складали систему, що регулювала відносини у вирішенні поточних справ в інтересах майстрів, контролювала якість продукції, яку виробляв цех та об'єднувала ремісників певного фаху, що давало можливість при необхідності відстоювати свої позиції.

1 Гутнов А. Е., Глазычев В. Л. Мир архитектуры: лицо города. - М. : Молодая гвардия, 1990. - С. 125.


Завданням церковних братств (Львівське, Київське) спочаткубула турбота про зовнішній порядок у церквах, піклування про хворих, але з розширенням складу братств, до яких входили вже міщани , шляхта, духовенство, розширився і спектр завдань, які вони виконували . Вони отримали право контролю за діями єпископів та митрополита, виступали проти національних та релігійних обмежень. Тому братства можна назвати специфічною історичною формою, що здійснювала функцію контролю над системою, що управляє.

Як вже було зазначено вище, ці форми існували паралельно з іншими історичними формами на нормативному рівні саморегуляції.

Наразі формування самостійної держави правового типу на Україні пов'язане з одночасним формуванням громадянського суспільства. На думку М. Рябчука, корені громадянського суспільства в Україні набагато глибші, ніж в Росії, оскільки сягають часів Речі Посполитої та Магдебурзького права і сьогодні лише відроджуються, особливо в західній Україні 1.

Оскільки перехід до громадянського суспільства знаменує перехід до семантичного рівня системи саморегуляції, то можна говорити про те, що Україна одночасно формує два рівні системи саморегуляції - нормативний і семантичний . Тому Україні вже нині потрібно переосмислити своє місце в світовому співтоваристві , щоб скорегувати свої цілі щодо створення в країні другого - нормативного рівня системи саморегуляції з визначенням стратегічних напрямків розвитку найближчим часом третього рівня саморегуляції - семантичного. Перш за все, це повинна бути орієнтація на загальнолюдські цінності , гуманістичну спрямованість суспільства, вибір подальших шляхів розвитку - інтеграція в Європейський Союз і орієнтація на Схід.

1 Рябчук Н. Ю. Гражданское общество и национальная эмансипация // Философская и социологическая мысль. - 1991. - № 12. - С. 14-20.


Отже, суспільна наука дає можливість розглянути саморозгортання рівнів системи саморегуляції соціального процесу як одного з типів організації життєдіяльності живих систем у контексті України . Ці рівні розвитку системи можна простежити на різних прикладах з історії України . Слід відзначити , що сам розвиток саморегуляції та її рівнів в Україні має деякі відмінності від загальних. Вони полягають в наступному: по-перше, потужність архетипного рівня системи саморегуляції як основного для соціального організму України, на підґрунті якогонадбудовуються і паралельно існують історичні форми нормативного та семантичного рівнів системи саморегуляції; по­друге, бурхливий розвиток історичних форм архетипного рівня на фоні наполегливого прагнення українського етносу створити свою самостійну незалежну державу як історичну форму нормативного рівня; по-третє, виникнення і розвиток історичних форм в Україні на основі територіального принципу, оскільки у її різних регіонах існувало велике розмаїття цих форм .

 

 

 

6.2.  Оцінка сучасного стану морфології системи саморегуляції соціального організму україни

 

Оцінку сучасного стану морфології системи саморегуляції соціального організму України почнемо із законотворчої діяльності , що є багатоплановим правовим явищем , яке має своїм результатом спрямування розвитку правової системи держави. Характерним компонентом цієї сфери суспільних відносин є участь і взаємодія різних уповноважених органів (що становлять апарат держави ), організацій , зацікавлених осіб з метою забезпечення суспільства належним рівнем законодавчого регулювання1.

В свою чергу, апарат держави - це система всіх державних органів , що організують здійснення завдань, виконання відповідних їм функцій у межах своєї компетенції. Апарат демократичної правової держави повинен відповідати деяким загальним рисам і принципам , зокрема:

1 Богачова О. В., Зайчук О. В., Копиленко О. Л. Законотворчий процес в Україні. - К. : Реферат, 2006. - С. 50.


-    організація практичного здійснення принципу народовладдя;

-    суверенність державної влади ;

-    неухильне дотримання принципу законності ;

-    орієнтація всієї діяльності на інтереси людини , особистості , охорона прав людини і громадянина, реалізація принципу гуманізму;

-    забезпечення балансу інтересів різних соціальних прошарків, націй , етнічних груп , захист злагоди і консенсусу в суспільстві (принцип соціальної справедливості );організація здійснення державної влади згідно принципу поділу влад, тобто її диференціювання на законодавчу, виконавчу, судову гілки влади;

-    систематичне залучення до виконання державних функцій різноманітних громадських об'єднань, співпрацювання з ними ;

-    забезпечення пріоритету в механізмі реалізації влади методів переконання та виховання1.

Державний апарат є системою державних органів. Орган держави - це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган ) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

Інше визначення до органів державної влади, як суб'єкту законотворчого процесу, посадової особи або іншої фізичної чи юридичної особи, що має певні права та/або обов'язки в сфері прогнозування, планування законотворчої діяльності , розробки , розгляду, прийняття та набуття законами чинності через їх підписання та оприлюднення, а також оцінки їх ефективності2.

До суб'єктів законотворчої діяльності належать: народ України при прийнятті законів всеукраїнським референдумом , Верховна Рада України , суб'єкти права законодавчої ініціативи та інші учасники , що беруть участь у законотворчій діяльності на різних її етапах.

У науковій літературі існують різні погляди на склад суб'єктів законотворчості. Так, до них відносять лише суб'єктів права законодавчої ініціативи , Верховну Раду України (яка має виключне право приймати закони ) та окремо Президента України (який наділений правом вето щодо прийнятих законів)3. Розглянемо це більш детальніше.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни