В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 52

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

-    розробку законопроектів (останнє також належить і іншим учасникам законотворчої діяльності ).

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади . Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України , підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

Уряд є своєрідним штабом з організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади . Кабінет Міністрів у своїй діяльності керується Конституцією та законами України , а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України , прийнятими відповідно до Конституції та законів України . В межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України , Перший віце-прем ' єр-міністр, віце-прем 'єр-міністри 1, міністри.

Прем 'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України 2. Прем 'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України , спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України , схваленої Верховною Радою України .

1 У редакції Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. 2222-ІУ.

2 Там само.

3 Там само.


Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України3. Кабінет Міністрів України , який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України , продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України .Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією і законами України .

У сфері законотворчості Кабінет Міністрів України , відповідно до Конституції та законів України :

має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України ;

-   розробляє загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України ;

-   розробляє проект закону про Державний бюджет України , що є одночасно його правом і обов 'язком , має виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України на розгляд Верховної Ради України ;

-   вносить до Верховної Ради України проект закону про надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України .

Крім того, Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України , здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави , вживає заходів до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, до забезпечення обороноздатності і національної безпеки ; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснює інші повноваження (ст. 116 Конституції України ).

Урядовим комітетом (робочим органом Кабінету Міністрів, основні завдання якого полягають у формуванні та проведенні державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів ) розглядаються проекти законів України , що подані з розбіжностями , не врегульованими після проведення головним розробником в установленому порядку узгоджувальної процедури , приймається рішення про схвалення проектів шляхом досягнення консенсусу та вносяться Кабінетові Міністрів пропозиції щодо їх прийняття. У разі , якщо за результатами розгляду проекту акта законодавства чи його концепції консенсусу не досягнуто, голова комітету може прийняти рішення про внесення цього проекту (концепції) з розбіжностями для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів. Проект акта законодавства представляє на засіданні Урядового комітету керівник відповідного органу виконавчої влади , який його подав . Для розгляду, врегулювання розбіжностей і схвалення проектів комплексних нормативно-правових актів можуть проводитися спільні засідання урядових комітетів.

Кабінет Міністрів, реалізуючи право законодавчої ініціативи ,розглядає і вносить до Верховної Ради України проекти законів України , бере в установленому порядку участь у законодавчій діяльності Верховної Ради, а також у реалізації Президентом України права законодавчої ініціативи. Розроблення законопроектів здійснюється відповідно до орієнтовних планів законопроектних робіт, на виконання актів Президента України та Кабінету Міністрів і з власної ініціативи центральних органів виконавчої влади. Головним розробником законопроектів, що вносяться Президентом України та Кабінетом Міністрів на розгляд Верховної Ради (крім проектів , щодо яких законами та актами Президента України встановлено інший порядок розроблення), відповідно до Указу Президента України від 26 листопада 2003 р. № 1348 "Про поліпшення організації законопроектної діяльності ", є Мін'юст.

Участь громадян у законотворчій діяльності. Реалізація принципу народовладдя в Україні.

Правова держава і громадянське суспільство, що формуються, передбачають утвердження правових взаємовідносин між владою та громадянами , які є, зрештою, основними законотворцями і водночас суб'єктами права. За своєю сутністю законотворчий процес потребує прозорості , відкритості , доступності та участі у ньому громадян та громадських організацій , що є ключовим елементом для реалізації демократії в країні. Більш за те, така участь є вельми важливою для розробки якісних законопроектів .

Так, ст. 21 Загальної декларації прав людини проголошено: "Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників". Конституція України також закріплює у ст. 5 положення, згідно з яким "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування".

В Україні зроблено певні кроки на шляху нормативного забезпечення питань залучення громадян до законотворчого процесу. По-перше, як було зазначено, це конституційне закріплення статусу народу як єдиного джерела влади (ст. 5 Конституції України ), наділення громадян правом на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ст. 36 Конституції України); визначення в Конституції України і Законі України "Провсеукраїнський та місцеві референдуми" (1991 р.) права і порядку прийняття громадянами законів шляхом всеукраїнського референдуму; закріплені у Законі України "Про об'єднання громадян " (1992 р.) право громадян на свободу об'єднання та сприяння держави розвитку їх політичної та громадської активності , творчої ініціативи , створення рівних умов для діяльності політичних партій та громадських організацій ; забезпечення громадянам України можливості участі в управлінні державними і громадськими справами Законом України "Про звернення громадян" (1996 р.) та інші .

Реалізація закріплених прав на основі запровадження ефективних механізмів залучення громадян до участі у законотворчій діяльності слугуватиме розвитку політичної культури , політичної та правової освіти громадян , сприятиме утвердженню демократичних цінностей і формуванню дієвих правових засад громадянського суспільства в Україні .

Формою участі громадян у законотворчій діяльності є прийняття законів шляхом референдуму. В цьому випадку громадяни виступають у своїй сукупності як єдине ціле - народ держави , що є найголовнішим суб'єктом законотворчої діяльності .

Референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України , інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення1.

Однією з форм участі громадян у законотворчості є можливість ініціювання проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

Таким чином , українське суспільство повинно формувати нові соціальні відносини , що засновані на принципах моралі , плюралістичної демократії та поваги до прав людини . Перед Україною постали завдання реформувати суспільні відносини , зміцнити державні інститути , сформувати високоморальну владу, головною метою якої є служіння народу України .

Морфологія судової влади в Україні

Оцінюючи сучасний стан морфології судової влади в Україні , можемо констатувати , що незалежність України і проголошена та частково реалізована судова реформа призвели загалом до позитивних зрушень у цій складній саморегульованій системі .

1 Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 року 1286-ХІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1286-12.


В   умовах   новітнього   українського   державотворення зпроголошенням незалежності було зроблено спробу виправити успадковане радянське "периферійно-підлегле" становище судової влади. Так, під час своєї промови на ІІІ (позачерговому) з'їзді суддів Президент України Л. Кучма зазначив: "В умовах закріпленого Конституцією поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, роль і значення останньої значно зростає. Адже вона покликана забезпечити належне функціонування права, розв ' язувати ті спори , які виникають при його застосуванні , відновлювати справедливість у суспільних відносинах. Кажу про це тому, що тривалий час суди розглядались, передусім, як карально-репресивний орган. Не заперечуючи цієї функції судової влади щодо осіб, які вчинили злочини, сьогодні... основна її роль має полягати у розв'язанні спорів про право... функція правозабезпечення набирає першочергового значення"1.

Організація системи судів у кожній країні обумовлена історично (див. табл. 5.4.1). На певних етапах розвитку суспільства з' являються потреби , які система судів неспроможна забезпечити без проведення організаційних змін . Виникає необхідність пристосувати систему судів до нових потреб. Таку адаптацію можуть проводити через перерозподіл юрисдикції між різними ланками системи судів, проведення їх внутрішньої реорганізації або навіть через утворення нових судів чи відмови від існуючих.

1 Полешко А.   Конституційні  положення правосуддя -  втілювати  в життя  [Текст]:   (з третього (позачергового) з'їзду суддів України) // Право України. - 1996. - № 11. - С. 6.


Організацію системи судів в Україні характеризує розподіл юрисдикції. Юрисдикцію судової влади слід розуміти як компетенцію судів щодо розгляду справ і прийняття у них обов' язкових рішень, що є кінцевими в рамках національної правової системи і не можуть бути переглянуті у позасудовому порядку. Поняття "юрисдикції" певною мірою тотожне поняттю "підвідомчість", яке традиційно вживали , коли йшлося про розмежування повноважень між судами та іншими державними органами , або між загальними і арбітражними (господарськими ) судами . Однак, етимологічно "підвідомчість" походить від слів "відання", "відомство", що найчастіше вживають стосовно органів виконавчої влади . Водночас термін "юрисдикція" точніше характеризує природу судової діяльності , а для позначення розподілу справ між судами в межах одного виду юрисдикції правильно використовувати термін "підсудність".Таблиця 5.4.1

 

Судові системи держав Східної Європи та Азії (відповідно до Конституцій)

 

Держава

Судова система за Конституцією

Норма Конституції, яка закріплює таку систему

Болгарія

Верховний касаційний суд, Верховний адміністративний суд, апеляційні, окружні, військові, районні суди

Стаття 119

Угорщина

Верховний Суд, столичний суд, національні та місцеві суди

Стаття 45

Польща

Верховний Суд, загальні та спеціальні суди

Стаття 56

Румунія

Верховний Суд, інші судові інстанції встановлені законом

Стаття 102

Словаччина

Верховний Суд та інші суди

Стаття 143

Чехія

Верховний Суд, Верховний адміністративний суд

Стаття 91

Узбекистан

Конституційний Суд Республіки Узбекистан, Верховний Суд Республіки Узбекистан, Вищий господарський суд Республіки Узбекистан, Верховний Суд Республіки Каракалпакстан, Господарський суд Республіки Каракалпакстан, обласні, Ташкентський міський, районні, міські та господарські суди

Стаття 107

Молдова

Вища судова палата, Апеляційна палата, трибунали, суди

Стаття 115

 

Відповідно до ст. 124 Конституції України1, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини , що виникають у державі . Судочинство здійснюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Отже, юрисдикцію судів згідно з Основним Законом України поділено на конституційну і загальну. Загальну юрисдикцію, у свою чергу, складають окремі спеціалізовані юрисдикції.

1 Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.


Визначаючи співвідношення між конституційною і загальною юрисдикціями , необхідно звернути увагу на підпорядкованість загальної юрисдикції конституційній. Ця підпорядкованість обумовлена не лише верховенством конституційного права над іншими галузями права, а й різною роллю Конституційного СудуУкраїни і судів загальної юрисдикції. Специфіка юрисдикції Конституційного Суду України у тому, що предметом його розгляду є правові акти у відірваності від реальної життєвої ситуації, а предметом розгляду судів загальної юрисдикції завжди є конкретні правовідносини між конкретними особами.

Рішення Конституційного Суду України щодо конституційності правових актів чи тлумачення Конституції та законів України є обов' язковими для правозастосовної практики судів загальної юрисдикції. Конституційний Суд України у своїй діяльності не зв ' язаний судовою практикою судів загальної юрисдикції. Проте, це не означає, що Конституційний Суд України є вищою інстанцією щодо рішень судів загальної юрисдикції. Судові рішення судів загальної юрисдикції не можуть бути оскаржені до Конституційного Суду України і переглянуті ним .

Конституційний Суд України був і залишається автономною ланкою у судовій системі України , причому така відокремленість не послаблює судову владу. Перед Конституційним Судом стоять дещо інші завдання, ніж перед судами загальної юрисдикції. Відповідно до ст. 147 Конституції України1, він є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні . Специфіка цього судового органу у тому, що він не розглядає питання факту, свої повноваження він здійснює шляхом абстрактного нормоконтролю . Питання конституційності , які розглядає Конституційний Суд України , мають особливу правову природу і виняткове значення для правозастосування. Особливість правової природи питань конституційності у тому, що вони перебувають на межі з політикою. Завдання Конституційного Суду України -абстрагуватися від усього політичного і забезпечити верховенство права та Конституції України у правотворчій діяльності . У зв' язку з цим передбачено особливий порядок формування персонального складу Конституційного Суду України , який відмінний від порядку призначення та обрання суддів судів загальної юрисдикції.

1 Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.


Особливості юрисдикції і організації Конституційного Суду України виправдовують його відокремлення від системи судів загальної юрисдикції, що відповідає традиціям країн романо-германської (континентальної) правової системи (Німеччини , Франції, Австрії, Італії, Іспанії, Португалії).За Законом України "Про судоустрій України " судами загальної юрисдикції є загальні , адміністративні та господарські суди , але можуть бути утворені також інші спеціалізовані суди .

Необхідність спеціалізації судів з поступовим її поглибленням була визнана ще в 1992 р. Концепцією судово-правової реформи в Україні 1. Потреба у спеціалізації викликана ускладненням та урізноманітненням суспільних відносин , а, отже, і правового регулювання. Не лише судді , а й інші правники не можуть бути компетентними в усіх сферах правовідносин , вони об' єктивно неспроможні охопити весь нормативний масив, який застосовують в Україні . Поділ загальної юрисдикції на окремі види спеціалізованих юрисдикцій має на меті покращити якість і оперативність вирішення судових справ .

Досвід цивілізованих країн показує, що спеціалізація може відбуватися за галуззю права чи інститутом , що регулює ті чи інші суспільні відносини (галузева спеціалізація), або за суб' єктами цих відносин (суб'єктна спеціалізація). Галузеву спеціалізацію у Європі найчастіше реалізують через утворення окремих, а інколи й ієрархічно вибудуваних судових органів (Німеччина, Франція, Австрія, Іспанія), а суб' єктну - через організацію всередині судових органів певних підрозділів (колегій , палат, відділень) з розгляду справ за участю спеціального суб' єкта - неповнолітніх, військовослужбовців , водокористувачів, орендарів , подружжя тощо (Англія, Франція, Німеччина, Італія, Канада тощо).

Принцип спеціалізації в Україні трактують по-різному, однак усі погляди зводяться до двох основних підходів :

1 Постанова Верховної Ради України 2296-XII від 28.04.1992 р. "Про Концепцію судово-правової реформи в Україні // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 30.


1)  у системі судів загальної юрисдикції поряд із загальними судами виділяють спеціалізовані суди (ними можуть бути , наприклад, адміністративні , господарські суди , ювенальні - суди у справах неповнолітніх тощо). На вершині цих судів знаходяться вищі спеціалізовані суди . Найвищою (останньою ) інстанцією для загальних і спеціалізованих судів є Верховний Суд України;

систему судів загальної юрисдикції повинні складати чіткі спеціалізовані вертикалі : суди кримінальної, цивільної, адміністративної юрисдикцій тощо (перелік не є вичерпним ). На вершині кожної вертикалі - відповідний вищий спеціалізований суд, а завершує структуру спеціалізованих судів Верховний Суд України.Ідея розгалуження системи судів загальної юрисдикції на спеціалізовані гілки є більш привабливою як з огляду на дотримання Конституції України , так і з огляду на зрозумілість судової системи . Сучасна система судів загальної юрисдикції в Україні побудована без належного урахування принципу спеціалізації. Загальні суди здійснюють усі спеціалізовані юрисдикції - цивільну, кримінальну та адміністративну, та ще й розглядають справи про адміністративні правопорушення. Військові суди , які також є загальними , здійснюють кримінальну юрисдикцію щодо військовослужбовців (суб' єктна спеціалізація). Господарські суди здійснюють цивільну юрисдикцію щодо суб' єктів господарювання (суб' єктна спеціалізація). Адміністративні суди здійснюють адміністративну юрисдикцію (галузева спеціалізація). Таким чином, деякі суди (загальні суди, крім військових) взагалі не визнаються спеціалізованими , деякі хоч і не визнаються спеціалізованими, але фактично діють за принципом суб' єктної спеціалізації (військові суди ), а інші хоча і визнані спеціалізованими , але утворені як за принципом суб' єктної спеціалізації (господарські суди ), так і за принципом галузевої спеціалізації (адміністративні суди). Більш логічне втілення спеціалізації у системі судів загальної юрисдикції вимагає утворення судів за видами судової юрисдикції, які відповідають основним галузям матеріального права та видам судового процесу. Виходячи з цих міркувань, у системі судів загальної юрисдикції пропонується виділяти цивільні , кримінальні та адміністративні суди . Для забезпечення збалансованості системи судів загальної юрисдикції усі її вертикалі повинні мати однакову структуру: місцеві суди, апеляційні суди, вищі суди та Верховний Суд України на вершині усіх вертикалей .

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни