В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 53

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

У вужчому значенні спеціалізація судів постає як внутрішня спеціалізація у судах - спеціалізація суддів, колегій суддів, палат з розгляду окремих категорій справ. Вважаємо, що подібна спеціалізація є сьогодні особливо актуальною, зважаючи на велику кількість суддів у місцевих судах, судах вищих рівнів, велике навантаження на одного суддю. Запровадження розподілу справ за критерієм спеціалізації суддів позитивно впливає на оперативність і якість вирішення справ, а також сприяє однаковому застосуванню закону в межах одного суду. Поняття спеціалізації у значенні  конституційного  принципу побудовисистеми судів загальної юрисдикції не охоплює спеціалізацію суддів у судах, але й не заперечує її, адже при спеціалізації суддів йдеться про питання організації роботи окремого суду, а не цілої системи судів.

На момент здобуття Україною незалежності всю систему судів в Україні становили лише загальні суди та військові трибунали. У 1993 р. військові трибунали було перейменовано на суди . Сьогодні загальні суди розглядають основний масив справ

-      вони реалізують цивільну, адміністративну і кримінальну юрисдикції, а також юрисдикцію у справах про адміністративні правопорушення. Процесуальну основу їх діяльності становлять Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК) України1, Кодекс адміністративного судочинства (КАС) України 2, Кримінально-процесуальний кодекс (КПК) України 3 і Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП )4. Ці суди можна назвати судами змішаної юрисдикції.

Система загальних судів з 2001 р. є триланковою (місцеві суди - апеляційні суди - Верховний Суд України ), на відміну від систем спеціалізованих судів, які є чотириланковими (місцеві суди

-     апеляційні суди - вищі спеціалізовані суди - Верховний Суд України ). При цьому одна ланка загальних судів може виконувати функції різних інстанцій . Наприклад, у кримінальних справах апеляційні загальні суди діють як суди апеляційної та першої інстанцій . А Верховний Суд України у цивільних та кримінальних справах є судом касаційної інстанції і одночасно може переглядати свої рішення за винятковими обставинами .

1  Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2  Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із

3  законодавства України "Право. Версія Проф".

3  Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова

4  система із законодавства України "Право. Версія Проф".

4  Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. (із змінами) // Інформаційно-

5  пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

5 Конвенція  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод  від  04.11.1950 р.   (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Ще однією проблемою є збереження у системі судів загальної юрисдикції військових судів, які Україна успадкувала від загальносоюзної системи . У зв' язку з реалізацією вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод5, у Європі давно намітилася тенденція до обмеження юрисдикції військових судів і відмови від них. Військові суди зберігаються в менше ніж третині держав-членів Ради Європи. Юрисдикція військових судів,як правило, поширюється на кримінальні справи про злочини військовослужбовців , здебільшого - лише про військові злочини . Лише в Польщі, Туреччині й окремих республіках колишнього Радянського Союзу - учасницях Ради Європи - ці суди , крім кримінальних справ, вирішують і окремі цивільні й адміністративні справи , де стороною є військовослужбовці .

Штатна чисельність військових судів в Україні складає 77 суддів. Значна частина з них - вакантні посади, які поки не заповнюються - до визначення місця і ролі військових судів у судовій системі .

Ці проблеми свідчать про незбалансованість судової системи України і пов' язані з невідповідністю побудови системи загальних судів загальним стадіям судочинства, які визначають організацію інстанцій.

Стосовно господарських судів (їх спочатку назвали арбітражними ), вони були створені у 1991 р . на основі системи державного арбітражу Української РСР , яка становила систему адміністративних, а не судових органів. Державний арбітраж вирішував спори між підприємствами . За часів СРСР більшість підприємств були державними , а тому спори між ними розглядалися в адміністративному порядку. Рішення про створення арбітражних судів було прийняте напередодні здобуття нею незалежності для того, щоб відділити їх від загальносоюзної системи державного арбітражу. З кожним роком арбітражні (з 2001 р . - господарські ) суди в організаційному та процесуальному аспектах втрачали риси адміністративних органів і все більше наближалися до загальних судів.

Наразі це окрема спеціалізована гілка у системі судів загальної юрисдикції. Її складають 27 місцевих судів, 11 апеляційних судів і Вищий господарський суд України . Господарські суди є судами цивільної (комерційної) юрисдикції. За правилами господарського судочинства вони вирішують такі самі справи , що розглядають загальні суди у порядку цивільного судочинства, але за участі юридичних осіб та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності. Через це наявність у судовій системі України господарських судів часто викликає нерозуміння у західних фахівців.

Доцільність збереження господарських судів, на нашу думку, під сумнівом . З одного боку, господарські суди більш оперативно вирішують судові справи у порівнянні із загальними судами , атакож мають краще матеріально-технічне забезпечення. Звідси парадокс: у матеріальних правовідносинах фізичні і юридичні особи займають рівне становище, а от судовий захист своїх інтересів вони шукають у різних судах. При цьому справи між юридичними особами вирішуються значно швидше, хоча нерідко вони є складнішими . З другого боку, господарські суди викликають багато нарікань через різне застосування законів у порівнянні із загальними судами . Крім того, немає суттєвих відмінностей між правилами цивільного і господарського судочинства, а більшість відмінностей необгрунтована і зумовлена тим , що кодекси розроблялися різними робочими групами й у різний час. Яскравими прикладами цьому є відсутність в учасників господарського судочинства права посилатися для підтвердження своїх вимог на свідчення свідків, можливість подати скаргу до суду касаційної інстанції, минаючи апеляційну інстанцію тощо.

Дискусія про доцільність господарських судів і самостійного господарського процесу має і теоретичні передумови . Її коріння сягає проблеми виділення господарського права як самостійної галузі у системі права України . Прихильники концепції господарського права ("господарники") стверджують, що поєднання елементів цивільно-правових і адміністративно-правових методів регулювання суспільних відносин у галузі господарювання створює нову галузь права - господарське право. Противники цієї концепції ("цивілісти ") вважають, що економічні правовідносини (як і багато інших) регулюються нормами і цивільного, і адміністративного права, але це не дає підстави об'єднувати ці норми в єдину галузь права. Особливого загострення ця проблема набула під час кодифікаційних робіт у галузі матеріального права, коли обговорювалося питання про співвідношення Цивільного і Господарського кодексів України.

Аналіз сучасної юрисдикції господарських судів дає підстави висловити великий сумнів у наявності самостійної "господарської" юрисдикції. За своєю природою справи , які нині вирішують господарські суди , є цивільними (приватно-правовими ) й адміністративними (публічно-правовими ). Основним критерієм для визначення юрисдикції господарських судів стало те, що у підсудних їм справах як сторони беруть участь юридичні особи , а з 1997 р . - і фізичні особи -суб' єкти підприємницької діяльності . Тобто підставою для виділення господарської спеціалізації став,передусім , суб' єктний склад сторін.

Тенденція до повної або часткової відмови від господарських (арбітражних) судів та судочинства спостерігається і в окремих державах - колишніх республіках СРСР (Грузія, Вірменія, Азербайджан), у яких вони були запроваджені після розпаду Радянського Союзу.

У штучності "господарської" юрисдикції переконує і досвід зарубіжних країн . Судові системи європейських держав (за винятком окремих країн СНД) не знають спеціалізованих судів з таким обсягом повноважень, як у господарських судів в Україні . Переважна більшість країн Європи взагалі не мають окремих судів для вирішення справ з участю юридичних осіб, оскільки такі справи вирішуються звичайними судами . У деяких державах у структурі таких судів можуть утворюватися судові палати з торгових (комерційних) спорів . Є країни , де для вирішення справ у сфері комерційної діяльності діють торгові або комерційні суди, але вони вирішують виключно справи приватно-правового характеру. Особливість цих судів полягає у тому, що суддями у них є підприємці (Франція), або до розгляду справ поряд з професійним суддею залучаються судді -непрофесіонали з числа підприємців (Бельгія). Торгові (комерційні) суди найчастіше утворюють систему тільки на місцевому рівні , а вищими інстанціями щодо рішень цих судів є звичайні апеляційні та верховний (касаційний ) суди . А в деяких країнах вони діють тільки у містах з активним економічним життям , на іншій території комерційні справи розглядаються звичайними судами (Австрія, Данія). Але ніколи справи публічно-правового характеру не підсудні комерційним (торговим ) судам .

Доцільність створення системи адміністративних судів визнана в Україні на офіційному рівні вже давно. Концепція судово-правової реформи 1992 р .1 передбачила поступове запровадження адміністративної юстиції: починаючи від спеціалізації суддів та утворення спеціалізованих судових колегій і закінчуючи створенням вертикалі адміністративних судів.

1 Постанова Верховної Ради України 2296-XII від 28.04.1992 р. "Про Концепцію судово-правової реформи в Україні // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 30.


Створення системи адміністративних судів з метою повноцінного судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади передбачено Концепцією адміністративної реформи в Україні , що затверджена Указом Президента України"Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" від 22 липня 1998 р.1.

Завданням адміністративної юстиції є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади , органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Ще в XIX ст. у Франції, щоб уберегти централізовану адміністративну систему від контролю загальних судів, які не розуміли специфіки цієї системи , створили в структурах виконавчої влади так звані адміністративні трибунали для розгляду скарг громадян на незаконні дії адміністративних органів та їхніх посадових осіб. Протягом двох століть система адміністративної юстиції у Франції вдосконалювалася і стала ефективним засобом захисту прав громадян від адміністративного свавілля. Сьогодні інститут адміністративної юстиції утвердився в багатьох країнах Західної Європи. В Україні адміністративна юстиція тільки починає свої перші кроки .

Перший крок до запровадження адміністративних судів в Україні було зроблено ще під час малої судової реформи . Перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України "2 було передбачено утворення Вищого адміністративного суду України , який мав би започаткувати створення вертикалі адміністративних судів у системі судів загальної юрисдикції.

1 Указ Президента України "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" № 810/98 від 22.07.1998 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2 Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" 2531-III від 21.06.2001 р. // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

3 Закон України "Про судоустрій України" № 3018-III від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Прийнятий через півроку новий Закон України "Про судоустрій України"3 передбачив створення протягом 2002­2005 рр. цілої системи спеціалізованих адміністративних судівдля вирішення справ, що пов' язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування. Насамперед, адміністративні суди розглядають справи "особа проти влади ". Громадяни і юридичні особи можуть оскаржувати в адміністративному суді рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади , органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Прихильники запровадження адміністративної юстиції в Україні вважали принциповим те, щоб адміністративні суди не притягали громадян до адміністративної відповідальності, а навіть навпаки - захищали людину від свавілля держави .

Систему спеціалізованих адміністративних судів відповідно до Закону України "Про судоустрій України "1 становлять місцеві (окружні ) адміністративні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України , апеляційні адміністративні суди і Вищий адміністративний суд України .

На виконання положень Закону України "Про судоустрій України" 1 жовтня і 7 листопада 2002 р. Президент України підписав укази 2, якими у місті Києві утворено Вищий адміністративний суд України та затверджено його кількісний склад - 65 суддів. 16 листопада 2004 р. Президент видав указ3 про утворення з 1 січня 2005 р. 27 місцевих (окружних) та 7 апеляційних адміністративних судів, за якими окружні адміністративні суди буде утворено за зразком господарських судів - у кожній області , містах Києві та Севастополі , в Автономній Республіці Крим, а апеляційні адміністративні суди -у Дніпропетровську, Донецьку, Києві, Львові, Одесі, Севастополі, Харкові. Указом також визначена кількість суддів у цих судах: 215 суддів у місцевих адміністративних судах та 66 суддів в апеляційних адміністративних судах.

1 Закон України "Про судоустрій України" № 3018-III від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-

2 пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2 Указ Президента України "Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України" № 889/2002 від 01.10.2002 р. // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".; Указ Президента України "Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України" № 995/2002 від 07.11.2002 р. // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

3 Указ Президента України "Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів" № 1417/2004 від 16.11.2004 р. // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Вищий адміністративний суд України з 1 вересня 2005 р . почав функціонувати як суд касаційної інстанції для адміністративних справ.Місцеві та апеляційні адміністративні суди перебувають на етапі становлення. Свою діяльність почали ще не усі суди , оскільки ще не обрано (призначено) достатньої кількості суддів і не всі вони забезпечені належними приміщеннями .

Принципом побудови системи судів загальної юрисдикції Конституцією України разом зі спеціалізацією визнано територіальність, сутність якої полягає в тому, що кожен місцевий чи апеляційний суд мають свою територіальну юрисдикцію (підсудність) - поширення компетенції суду на правовідносини , що виникли чи існують на певній території. Організація судів за принципом територіальності покликана забезпечити наближеність місцевих та апеляційних судів до людей , що є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин та збільшення кількості правових конфліктів. Якби уся судова система була централізована і зосереджена лише в одному місці , то для такої великої держави як Україна правосуддя стало б об'єктивно недоступним для більшості населення.

Проблемним сьогодні є питання про те, за яким критерієм визначати територіальну юрисдикцію судів при їх утворенні - за адміністративно-територіальним устроєм чи за іншим критерієм . Технічно найпростішим варіантом територіальної організації судів є їх утворення з розрахунку на певну адміністративно-територіальну одиницю. Цей підхід утілено в Україні і він властивий багатьом іншим країнам. Однак є країни (США, Німеччина, Франція тощо), у яких судові округи відірвані від адміністративно-територіальних утворень, що дає можливість зменшити вплив адміністрації (виконавчої влади , місцевого самоврядування) на суди і стати однією з гарантій незалежності суддів від місцевої влади .

У деяких законопроектах щодо судоустрою 1998-2001 рр. (наприклад, у проектах Закону України "Про судовий устрій " № 1211 і № 5185, проекті Судового кодексу України № 7255-1) було запропоновано визначати територіальну юрисдикцію місцевих та апеляційних судів з урахуванням більш об' єктивних критеріїв - кількості населення та зручності транспортних зв' язків, а не адміністративно-територіального поділу. У найменуванні місцевих та апеляційних судів мали б використовувати назву населеного пункту за місцем їхнього знаходження. Однак, при підготовці   нового   закону   про   судоустрій   у   1998-2002 рр.пропозиції щодо утворення судів не за адміністративною, а за географічною ознакою були відкинуті , оскільки багатьом народним депутатам , представникам Верховного Суду України і практикам вони здавалися руйнівними , такими , що несуть небезпеку для існуючої системи судів загальної юрисдикції. Проте, ця ідея частково знайшла втілення під час "малої судової реформи ", коли оновлений Закон України "Про судоустрій України " 1981 р . перестав використовувати у назвах судів прив' язку до адміністративно-територіальних одиниць, а закріпив зазначену формулу щодо найменування судів. Закон України "Про судоустрій України "1 допускав також утворення судів без урахування адміністративно-територіального устрою у випадках, встановлених іншими законами (на той час таким законом був Закон України "Про господарські суди "2, згідно з яким апеляційні господарські суди утворювали в округах, визначених Президентом України ). Однак такі зміни проіснували недовго - до ухвалення нового Закону України "Про судоустрій України "3. Найменування місцевих та апеляційних судів за такого підходу стали б менш інформативними , оскільки чітко не вказували б на їхню територіальну юрисдикцію. Однак цей недолік не важко усунути через вжиття організаційних заходів для доведення інформації про територіальну юрисдикцію кожного суду до відома населення.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни