В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 54

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Проаналізуємо ситуацію з втіленням принципу територіальності у судовій системі України . Сучасна система судів загальної юрисдикції побудована без належного урахування принципу територіальності , який зводиться до адміністративно-територіального устрою. Виняток складають лише військові суди , які утворені відповідно до військових організаційних одиниць.

1  Закон України "Про судоустрій України" № 3018-III від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-

2  пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2  Закон України "Про господарські суди" 1142-XII від 04.06.1991 р. // Інформаційно-пошукова система із

3  законодавства України "Право. Версія Проф".

3 Закон України "Про судоустрій України" № 3018-III від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Існуючий підхід до територіальної юрисдикції місцевих та апеляційних судів не завжди враховує більш об' єктивні критерії для розміщення судів: кількість населення, транспортне сполучення тощо, а також не сприяє забезпеченню незалежності суддів від місцевої влади . Крім того, організація місцевих судів у містах з районним поділом залежить від рішень органів місцевогосамоврядування щодо кількості районів, які час від часу змушують Президента України вносити зміни до мережі таких судів, хоча об'єктивної потреби у цьому немає. Зазначені проблеми переконують у необхідності тлумачити принцип територіальності в організації судів у такий спосіб, щоб його не зводити обов' язково до адміністративно-територіального поділу. Суди можуть мати територіальну юрисдикцію, яка не збігається з межами адміністративно-територіальної одиниці . Це особливо важливо у великих містах з районним поділом .

Ще одним принципом побудови системи судів загальної юрисдикції, поряд з принципами спеціалізації і територіальності , можна назвати інстанційність як організацію судів, виходячи з необхідності забезпечити право на перегляд судового рішення судом вищого рівня. Інстанційна система має особливе значення, оскільки вона є гарантією високої якості правосуддя, дозволяючи суддям вищої інстанції з більшим досвідом , авторитетом і компетентністю виправляти можливі помилки суддів нижчої інстанції1.

Принцип інстанційності , на відміну від попередніх, як принципу, прямо не згадується ні в Конституції України , ні в жодному законі. Водночас, його існування обумовлено необхідністю забезпечити передбачене ст. 129 Основного Закону конституційне право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

Судовий порядок вирішення спорів є найбільш складним і тривалим. Формалізованість судового процесу є виправданою настільки , наскільки це необхідно для створення гарантій ухвалення правосудного судового рішення. В умовах ускладнення суспільних відносин , а, отже, їхнього правового регулювання, навіть при досягненні реальної незалежності суду, говорити про непогрішність судових рішень не доводиться. Саме тому інстанційна побудова судової системи дає можливість невдоволеній судовим рішенням стороні звернутися до вищої судової інстанції з вимогою про його перегляд.

1 Бержель Ж. Л. Общая теория права ; пер. с фр. / под общ. ред. В. И. Даниленко. - М. : Издательский дом NOTA BENE, 2000. - С. 553.


У літературі зустрічаємо й іншу точку зору, відповідно до якої авторитетність судової системи обернено пропорційно залежить від кількості судових інстанцій . Інакше кажучи , проходження справи  через  усі   судові   інстанції  асоціюється  з судовоютяганиною. До того ж, ухвалення різними інстанціями протилежних рішень в одній і тій самій справі викликає недовіру у людей до судової влади , пояснюється суддівським свавіллям . З точки зору психології людини , така думка виглядає виправданою. Однак інстанційна побудова судової системи вигадана аж ніяк не для приниження авторитету судових органів та ускладнення процедури вирішення правових спорів .

Інстанційність судової системи розкривається через основні способи оскарження (перегляду) судових рішень. Вирішення справи по суті здійснюється судом першої інстанції, як правило, судовою ланкою найнижчого рівня, котрий внаслідок недостатньої кваліфікації, неуважності чи навіть свідомо і умисно може допустити помилку. Очевидно, що оскарження цього рішення не може здійснюватися до суду, який його ухвалив, оскільки оскарження за своєю природою є спором невдоволеної судовим рішенням сторони з судом , що його ухвалив , тому для перегляду судових рішень діють суди вищих інстанцій .

Цілком зрозуміло, що принцип обов' язковості судових рішень був би знівельований , якби судове рішення могло переглядатися безмежну кількість разів, доки не буде знайдено бажаний для сторін (чи однієї сторони ) варіант вирішення справи . За такого підходу про стабільність правовідносин говорити не доводиться, що підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини , відповідно до якої процедура, яка передбачає можливість багаторазового скасування остаточного судового рішення, несумісна з принципом визначеності правовідносин , виведеним з принципу верховенства права Судом у справі "Брумареску проти Румунії"1. Принцип визначеності правовідносин означає, зокрема, що коли суди остаточно вирішили спір, їхнє рішення не може піддаватися сумніву.

1 Judgment of The European Court of Human Rights: BRUMARESCU v. ROMANIA, 28 October 1999, Published in Reports of Judgments and Decisions, 1999-VII.


У кожній країні існує свій варіант інстанційної побудови судів і перегляду судових рішень, який обумовлений необхідністю досягти оптимального співвідношення між вимогами правосудності судового рішення (система судових інстанцій у кінцевому результаті повинна забезпечити законність і справедливість судового рішення у справі ) та доступністю і своєчасністю судового рішення (система судових інстанцій не повинна бути надто великою, оскільки їх проходження було бдорогим, а тому недоступним для сторін; остаточне судове рішення у справі має бути ухвалене якомога швидше, щоб вчасно була досягнута визначеність у спірних правовідносинах, оскільки невизначеність має негативний моральний та економічний вплив на учасників правовідносин .

Обидві вимоги мають колізійний вплив на систему судових інстанцій . Правосудність судового рішення може вимагати більшої кількості інстанцій, а доступність і своєчасність рішення -меншої. Система інстанцій у кожній країні залежить від того, де законодавець побачить золоту середину між цими двома вимогами.

На наше переконання, кількість судових інстанцій в Україні повинна обумовлюватися основними способами оскарження (перегляду) судових рішень. Таким чином, інстанційність безпосередньо пов ' язана з доктриною і правилами судового процесу.

При визначенні необхідних способів оскарження і перегляду судових рішень в Україні уже враховано, що помилки у цих рішеннях можуть стосуватися питань факту і питань права. Для вирішення питань факту, тобто для встановлення фактів (обставин ) у справі далеко не завжди є потреба у юридичних знаннях, оскільки йдеться про переконання судді у наявності чи відсутності фактів , яке сформоване під впливом поданих сторонами доказів . Наприклад, у суді присяжних англійського зразка вирішенням цих питань опікуються присяжні , які не мають юридичної освіти . Тому для виправлення можливих помилок у встановленні фактів у справі на підставі досліджених доказів (суддівських помилок у питаннях факту) достатнім можна вважати перегляд справи лише однією інстанцією вищого рівня. Ця інстанція зветься апеляційною. Вона наділена повноваженням дослідити нові докази або дослідити повторно докази , розглянуті у першій інстанції, і правильно встановити на їхній основі фактичну сторону справи . Рішення апеляційної інстанції у питаннях факту є остаточним .

Складнішими є питання правової оцінки (кваліфікації) встановлених обставин і застосування відповідних правових наслідків . Правильне застосування правових норм вимагає юридичної освіти і високої кваліфікації судді , тому законність судових рішень має гарантуватися не однією - апеляційною інстанцією, а й вищою інстанцією - касаційною. Можливістьпослідовного подвійного перегляду судового рішення на предмет законності забезпечує виправлення помилок у питаннях права кваліфікованими суддями спочатку апеляційної, а згодом , у разі необхідності , - більш кваліфікованими і досвідченими суддями касаційної інстанції. Саме тому до суддів судів вищого рівня висувають підвищені вимоги щодо суддівського стажу, віку тощо. Рішення касаційної інстанції у питаннях права за загальним правилом є остаточним. Касаційна інстанція має своїм завданням досягнути однакового застосування законів у межах судів відповідної спеціалізованої юрисдикції на всій території країни , саме тому суд касаційної інстанції повинен бути лише один для кожної спеціалізованої юрисдикції. І лише в питаннях, які виникають на межі різних юрисдикцій , правосудність судових рішень має гарантувати найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції - Верховний Суд України . Тут йдеться про перегляд судових рішень за винятковими обставинами , які мають значення для усіх судів загальної юрисдикції (виняткова касація). Перелік цих обставин має бути універсальним для всіх видів судочинства.

Така побудова системи судів загальної юрисдикції з урахуванням принципу інстанційності видається оптимальною, оскільки , з одного боку, правосудність судових рішень гарантуватиметься можливістю їхнього оскарження, а з другого боку, - це оскарження не буде відбуватися безкінечно. Судова система, в якій існує можливість неодноразового скасування остаточного судового рішення, не відповідає як така принципу юридичної визначеності , який становить один з основних елементів верховенства права в сенсі пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1.

Принципово важливо не допустити ситуацій , за яких один і той самий суд виконував у справі функції двох чи більше інстанцій . Б . Футей принцип недопущення охоплення одним судом декількох різнорідних функцій ставить в один ряд з конституційними принципами спеціалізації і територіальності2.

1 Конвенція  про  захист  прав  людини  і  основоположних  свобод  від  04.11.1950 р.   (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2 Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - С. 117.

3 Закон України "Про судоустрій України" 3018-III від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


При підготовці чинного Закону України "Про судоустрій України"3 чималу увагу розробників було приділено вирішеннюпрактичних проблем , породжених малою судовою реформою. Однак, варіанти вирішення, реалізовані у Законі, за відсутності бачення нової концепції судочинства, виявилися фрагментарними , а подекуди стали кроком назад у порівнянні зі змінами , проведеними під час малої судової реформи . Основним недоопрацюванням , яке зумовило значну частину нових проблем , стало недотримання принципів організації системи судів загальної юрисдикції або неправильна їх інтерпретація. Так, за основу було взяте розуміння принципу спеціалізації як поділу системи судів загальної юрисдикції на загальні та спеціалізовані суди , від якого певною мірою вдалося відійти під час малої судової реформи . Таке розуміння призвело до того, що спроба створити окрему судову ланку як суд касаційної інстанції для цивільних та кримінальних справ (Касаційний суд) зазнала невдачі . Крім того, внаслідок використання у назвах судів прив'язки до адміністративно-територіальних одиниць принцип територіальності знову став ототожнюватися із адміністративно-територіальним поділом . Принцип інстанційності також реалізовано лише частково, оскільки практично за кожною ланкою загальних судів серед інших повноважень закріплено функції суду першої інстанції (щоправда, для випадків , передбачених іншими законами). Втілення такого підходу у процесуальному законодавстві призвело б до невиправцього обмеження конституційного права на оскарження судових рішень і не сприяло б доступності правосуддя. Таким чином , зміни судоустрою були відірвані як від реформування судового процесу, так і від бачення концепції такого реформування. Це особливо яскраво проявилося при розробці нових процесуальних кодексів , коли стало очевидно, що чимало новел Закону України "Про судоустрій України " є надуманими і непотрібними , а деякі з них потребують суттєвого коригування.

Процесуальне законодавство України встановлює чотирьохінстанційну процедуру проходження судової справи: перша інстанція - апеляційна інстанція - касаційна інстанція -інстанція з перегляду справи за винятковими обставинами .

Перша інстанція забезпечує розгляд судових справ по суті. Більшість судових справ остаточно вирішується у першій інстанції. Функції першої інстанції сьогодні здебільшого зосереджені у місцевих судах. Усі цивільні та господарські справи вирішують відповідно місцеві загальні суди (крім військових) тамісцеві господарські суди. Чинне законодавство передбачає можливість вирішення у першій інстанції іншими судами , ніж місцеві , лише кримінальних та адміністративних справ.

Згідно ст. 34 Кримінально-процесуального кодексу України1, апеляційні загальні суди (крім військових) розглядають як суди першої інстанції справи про злочини проти основ національної безпеки України, визначені ст.ст. 109-114 Кримінального кодексу України2, та справи про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі . У випадках особливої складності або важливості кримінальної справи , підсудної місцевому загальному суду, апеляційні загальні суди мають право взяти її до свого провадження. Відповідно до частини п ' ятої ст. 13 Закону України "Про статус суддів"3 кримінальну справу щодо судді Конституційного Суду України чи суду загальної юрисдикції розглядає у першій інстанції апеляційний суд. Апеляційним військовим судам у першій інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана 1 рангу і вище; справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку, командира корабля 1 рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем ; справи про всі злочини , за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі (ст. 36 Кримінально-процесуального кодексу України 4).

Лише дві категорії адміністративних справ у першій інстанції розглядаються не місцевими адміністративними судами . Це справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, а також справи щодо скасування реєстрації на пост Президента України . Їх, згідно частини четвертої ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України5, вирішує у першій (і останній) інстанції Вищий адміністративний суд України .

1 Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова

2 система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2 Кримінальний  кодекс  України  05.04.2001 р.   (із  змінами)  // Інформаційно-пошукова  система із

3 законодавства України "Право. Версія Проф".

3 Закон України 2862-XII від 15.12.1992 р. "Про статус суддів" (із змінами) // Інформаційно-пошукова

4 система із законодавства України "Право. Версія Проф".

4 Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова

5 система із законодавства України "Право. Версія Проф".

5 Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


До запровадження нових Цивільного процесуального кодексуУкраїни 1 та Кодексу адміністративного судочинства України 2 деякі категорії цивільних (у тому числі адміністративних справ ) у першій інстанції, крім місцевих судів , розглядали не лише апеляційні суди, а й Верховний Суд України.

До "малої судової реформи" переглянути справу по суті міг лише суд першої інстанції, рішення якого скасоване у касаційній чи наглядовій інстанції. Права на перегляд справи судом вищого рівня як такого не існувало (у касаційній та наглядовій інстанціях відбувався перегляд судових рішень лише з огляду на дотримання закону; якщо ж була допущена помилка у встановленні обставин справи , то справа поверталася на новий судовий розгляд). Після "малої судової реформи " у зв' язку із запровадженням інституту апеляції у судочинстві загальні суди обласного рівня набули статусу апеляційних й одержали повноваження щодо перегляду справи із правом дослідити докази і встановити нові обставини справи .

Апеляційна інстанція відповідальна за перегляд судових рішень першої інстанції, які оскаржені з мотивів порушення норм права і (або) неправильного встановлення обставин у справі . Функції апеляційної інстанції у цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах здійснюють відповідно апеляційні загальні , господарські та адміністративні суди . Лише в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії (крім тих, що стосуються встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму), члена цієї комісії апеляційною (і останньою ) інстанцією, як виняток, є Вищий адміністративний суд України.

1  Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова

2  система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2 Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


У зв' язку з тим , що апеляційні загальні суди продовжують здійснювати функції першої інстанції в окремих категоріях кримінальних справ, Верховний Суд України , хоч і переглядає такі справи у касаційному порядку, але фактично змушений діяти як суд апеляційної інстанції, оскільки має право досліджувати нові докази і скасовувати або змінювати вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, через однобічність, неповноту дізнання,  досудового  чи  судового  слідства абоневідповідність висновків суду, викладених у вироку, обставинам у справі (ст. ст. 393, 395, частина друга ст. 398 Кримінально-процесуального кодексу України 1).

Для забезпечення права на апеляційне оскарження у справах, розглянутих у першій інстанції апеляційними загальними судами , Законом України "Про судоустрій України "2 передбачено створення єдиного для всієї України Апеляційного суду України , який став би другою інстанцією щодо судових рішень, прийнятих у першій інстанції іншими загальними апеляційними судами . У внутрішній структурі цього суду Законом визначено три судові палати : з цивільних справ , з кримінальних справ, військову.

Під час обговорення проекту цього Закону у парламенті розглядалася й інша пропозиція, яка була відкинута і полягала у тому, щоб вирішення усіх справ у першій інстанції віднести до компетенції місцевих судів . Ця ідея була успішно реалізована у системі господарських судів у ході "малої судової реформи ": усі справи , які раніше вирішував Вищий арбітражний суд України , було передано місцевим господарським судам. Новостворені апеляційні господарські суди були передбачені виключно як суди апеляційної інстанції. Таким чином, у системі господарських судів принцип "судова ланка дорівнює судовій інстанції" зберігся.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни