В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 55

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Заперечення проти втілення такого підходу у системі загальних судів зводилися до таких аргументів. По-перше, кваліфікації суддів місцевих судів може виявитися недостатньо, щоб вирішувати справи високої складності . По-друге, велика завантаженість місцевих судів не давала б змогу належним чином розібратися у багатотомних кримінальних справах, на вивчення матеріалів яких необхідно чимало часу, і правильно вирішити їх.

1 Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2 Закон України "Про судоустрій України" 3018-ГП від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Як варіант пропонувалося створити окружні кримінальні суди (на рівні областей чи їхніх частин ) зі статусом місцевих судів для вирішення найскладніших справ, а також здійснення правосуддя судом присяжних. До суддів цих судів могли бути встановлені підвищені кваліфікаційні вимоги . Під час обговорення проекту нового Закону України "Про судоустрій України " думка про створення   окружних   судів   не   знайшла   підтримки черезнеобхідність значних матеріальних затрат на її реалізацію.

Під час опрацювання у парламенті проектів нових процесуальних кодексів постало питання: чи потрібен Апеляційний суд України ; якщо так, то якою юрисдикцією у цивільному та кримінальному судочинстві потрібно його наділити?

Апеляційні суди обласного рівня майже не вирішували цивільних справ у першій інстанції, військові апеляційні суди також рідко вирішували такі справи у першій інстанції. А цивільні справи , що розглядалися цими судами , за своїм характером майже на 10о% були публічно-правовими (тобто справи, що виникають з адміністративних правовідносин). У цивільному судочинстві обґрунтованої потреби в Апеляційному суді України немає, оскільки після вилучення з цивільної юрисдикції виборчих спорів , апеляційні суди перестали розглядати цивільні справи у першій інстанції. Тому у новому Цивільному процесуальному кодексі України 1 про нього не згадано жодним словом . Лише Прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу внесено зміни до Закону України "Про судоустрій України "2, якими вилучено згадку про судову палату у цивільних справах у складі Апеляційного суду України . Таким чином , дві з трьох судових палат Апеляційного суду України (у цивільних справах і військова) не розглядали б справ. Більш-менш завантаженою могла б бути лише судова палата у кримінальних справах.

У проекті нового Кримінально-процесуального кодексу України , який свого часу перебував на розгляді парламенту, Апеляційний суд України все-таки було передбачено. Однак, щоб створити для цього суду достатнє навантаження, до підсудності апеляційних судів як судів першої інстанції "за вуха" притягнуто значно більше категорій кримінальних справ, ніж до цього.

1  Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова

2  система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2 Закон України "Про судоустрій України" № 3018-III від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Суттєвим недоліком Апеляційного суду України можна назвати і те, що його діяльність як "всеукраїнської" апеляційної інстанції у кримінальних справах дорого обходитиметься як для учасників процесу, які змушені будуть їхати аж до столиці , так і для держави , що повинна буде забезпечувати конвоювання через всю країну підсудних, які утримуються під вартою.Інститут касаційного перегляду у тому вигляді, у якому він існує тепер, впроваджено в Україні у результаті малої судової реформи 2001 р. Цей інститут спрямовано на забезпечення правильного та однакового застосування норм права місцевими та апеляційними судами . Після малої судової реформи касаційні функції щодо рішень місцевих та апеляційних загальних судів став виконувати Верховний Суд України , а щодо рішень спеціалізованих судів - відповідний вищий суд (на той час спеціалізованими були лише господарські суди). Раніше зазначені функції виконували переважно загальні суди обласного рівня, у господарському процесі касаційного перегляду судових рішень не було взагалі .

Внаслідок надання права на касаційне оскарження судових рішень у цивільних справах, що були ухвалені раніше (до проведення малої судової реформи ), Верховний Суд України виявився перевантаженим касаційними скаргами . На початок 2006 р. у ньому нерозглянутими лежали понад 30 000 справ.

1  Закон України "Про судоустрій України" № 3018-III від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-

2  пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2  Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 3 частини другої статті 18, статей 32, 33, 34, 35, 36, 37, підпункту 5 пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій України" (справа про Касаційний суд України) від 11 грудня 2003 року

3  // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

3  Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

4  Там само.


З метою розвантаження Верховного Суду України та недопущення одночасного здійснення одними й тими самими судами функцій двох інстанцій , Закон України "Про судоустрій України"1 передбачив утворення Касаційного суду України. Однак, Рішенням Конституційного Суду України у справі про Касаційний суд України 2 утворення Касаційного суду визнано таким , що не відповідає Конституції України 3. Основним мотивом стало те, що Касаційний суд жодним словом не згацей у Конституції, тоді як інші ланки чітко визначені. Так, ст. 125 Конституції України4 передбачає струнку систему судів загальної юрисдикції: найвищим судовим органом у цій системі є Верховний Суд України , вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди , на нижчому рівні відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди . Таким чином , у системі судів загальної юрисдикції Касаційному суду України Конституція України місця не відводить.До того ж, ст. 131 Конституції України1 передбачає серед повноважень Вищої ради юстиції здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів. Про суддів Касаційного суду жодного слова. Хто мав би право притягнути їх до дисциплінарної відповідальності , куди суддя Касаційного суду міг би оскаржити рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності? За Законом України "Про судоустрій України"2 суддів Касаційного суду України має притягати до дисциплінарної відповідальності Вища кваліфікаційна комісія суддів, а скарги на її рішення повинна розглядати Вища рада юстиції, чим безпідставно розширено конституційні повноваження останньої.

Після рішення Конституційного Суду України у справі про Касаційний суд доля касаційної інстанції у цивільних та кримінальних справах залишилася невизначеною . Це питання процесуальними кодексами без відповідних змін до судоустрою України не може бути вирішене. Саме виходячи з цих міркувань, під час доопрацювання нового Цивільного процесуального кодексу України не знайшла підтримки ідея визначити у Кодексі касаційною інстанцією у цивільних справах Вищий цивільний суд України . Тому у новому Цивільному процесуальному кодексі України 3 закріплено бланкетну норму, згідно з якою касаційною інстанцією у цивільних справах є суд, визначений Законом України "Про судоустрій України "4 як суд касаційної інстанції у цих справах. Одночасно, Прикінцевими та перехідними положеннями ЦПК встановлено, що до законодавчого визначення суду, який буде здійснювати повноваження касаційної інстанції у цивільних справах, його утворення і початку діяльності перегляд цих справ у касаційному порядку здійснює Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України .

1  Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2  Закон України "Про судоустрій України" № 3018-III від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-

3  пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

3  Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова

4  система із законодавства України "Право. Версія Проф".

4 Закон України "Про судоустрій України" № 3018-III від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Було декілька спроб вирішити проблему касаційної інстанції у цивільних та кримінальних справах, однак усі вони були безрезультатними . Першою став урядовий проект Закону України"Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України " (щодо Касаційного суду України)" № 4588, внесений до парламенту в останній день 2003 р . Замість утворення окремого суду касаційної інстанції проектом запропоновано передати функції касаційної інстанції апеляційним судам , у складі яких утворити судові колегії для касаційного розгляду справ. Верховному Суду України пропонується залишити лише функцію виняткової касації.

Правильність подібного варіанту викликала серйозні сумніви , адже за такого підходу не було б досягнуто однієї з головних цілей касації - забезпечити однакове застосування судами законодавства. Кожна область мала б свою автономну судову практику застосування законодавства. Переважна більшість спорів остаточно вирішувалася б на обласному рівні . За таких умов одні й ті самі закони у різних регіонах реалізувалися б по-різному. Місцева влада змогла б впливати на ухвалення остаточних судових рішень. Перегляд Верховним Судом України у зв'язку з винятковими обставинами не дозволив би вирішити цю проблему, оскільки він обмежений винятковими підставами . З другого боку, апеляційні суди стали б одночасно судами апеляційної і касаційної інстанцій , що суперечить Конституції і самій назві цих судів . Крім того, перегляд рішення суддями того ж судового органу, що його ухвалив , порушує вимогу про неупередженість суду і є процесуальною підставою для відводу (самовідводу). Очевидно, що результат вирішення судової справи у касаційній інстанції нерідко залежав би від особистих стосунків суддів касаційної інстанції з суддями апеляційної інстанції, які одночасно працюють в одному апеляційному суді. Неправильно передбачати подвійну перевірку законності одних і тих самих рішень суддями , до кваліфікації яких ставляться однакові вимоги .

1 Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова

2 система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2 Закон України "Про судоустрій України" № 3018-III від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Потрібно звернути увагу на ту обставину, що після прийняття парламентом нового Цивільного процесуального кодексу України 1 із одночасним внесенням змін до Закону України "Про судоустрій України "2, урядовий проект перестав відповідати вимогам Закону. Адже Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій України " у новій редакції вимагають утворення іпочатку діяльності нового суду, який буде здійснювати повноваження касаційної інстанції (друге речення абзацу першого підпункту 9 пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення").

Два інші законопроекти , спрямовані на вирішення цієї проблеми: проект Закону України "Про судоустрій України" (нова редакція) № 4541, внесений народними депутатами України Ю. Кармазіним і М. Потебеньком 19 грудня 2003 р., і проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України " (щодо утворення Вищого цивільного суду України та Вищого кримінального суду України)" № 4588-1, внесений народними депутатами України В . Онопенком , М . Оніщуком , В . Мусіякою, О. Пеклушенком 20 січня 2004 р . Проектами для забезпечення касаційного розгляду справ цивільної та кримінальної юрисдикцій передбачалося утворення відповідно Вищого цивільного суду України та Вищого кримінального суду України . Поряд з цим обговорювалася альтернативна пропозиція створити замість двох - один суд касаційної інстанції і для цивільних, і для кримінальних справ (Вищий загальний суд України , або Вищий цивільний і кримінальний суд України ). Водночас утворення вищих судів вимагає повного втілення принципу спеціалізації. Адже Конституцією України 1 вищі суди передбачено лише для спеціалізованих судів . А якщо загальні суди такими не вважати , то й про створення вищих судів у системі загальних судів мова йти не може.

1 Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.


Ще одним законопроектом (проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення касаційного оскарження рішення суду" № 8497 від 25 листопада 2005 р ., внесеним народним депутатом України В . Онопенком ) було запропоновано, щоб до законодавчого визначення суду, який буде здійснювати повноваження касаційної інстанції у цивільних справах, його утворення і початку діяльності , перегляд цивільних справ у касаційному порядку здійснювали утворені президіями апеляційних судів відповідні колегії суддів у складі судових палат у цивільних справах у кількості не менше п ' яти суддів. При цьому касаційний перегляд рішень апеляційних загальних судів мали здійснювати інші чітко визначені апеляційнізагальні суди . Під час обговорення зазначеного законопроекту у Верховній Раді України його автор запропонував, щоб такий механізм було запроваджено лише на один рік для розвантаження Верховного Суду України. Згодом цей варіант було втілено у процесуальній практиці .

Проблема касаційної інстанції у цивільних справах вирішувалася і через зміни у процесуальному законодавстві . По-перше, необхідна кількість суддів для перегляду справи у суді касаційної інстанції поступово зменшувалася (від двох третин Судової палати Верховного Суду України в цивільних справах до колегії з трьох суддів). По-друге, новий ЦПК України1 запровадив так званий інститут попереднього розгляду справи у касаційному провадженні , що дав можливість в окремих випадках постановити ухвалу по суті касаційної скарги не викликаючи осіб, які беруть участь у справі . По-третє, згодом були внесені зміни , за якими особи , які беруть участь у справі , втратили право на участь і в касаційному розгляді , за винятком тих випадків, коли суд касаційної інстанції визнає за необхідне заслухати їхні пояснення, а також зміни за якими суддя касаційної інстанції може відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необгрунтованою.

1 Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2 Закон України "Про судоустрій України" 3018-ЇІІ від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система^ із законодавства України "Право. Версія Проф".

3 Осетинський А. Й. Організація та функціональні засади діяльності касаційної інстанції (на прикладі судової палати Вищого господарського суду України) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10 / Академія адвокатури України. - К., 2005. - С. 4.


Інстанція з перегляду справи за винятковими обставинами. Крім касаційних повноважень, з липня 2001 р . Верховний Суд України також було наділено повноваженням переглядати свої ж рішення у цивільних та кримінальних справах, а також рішення вищих спеціалізованих судів у зв ' язку з винятковими обставинами (по суті , друга касація з обмеженими підставами для оскарження). Свого часу у Законі України "Про судоустрій України"2 для позначення цього виду перегляду вживався термін "повторна касація" (частина друга ст. 47 у первинній редакції). Тепер його замінено на "перегляд справ у зв'язку з винятковими обставинами ", оскільки цей вид провадження не повинен повністю дублювати касаційний перегляд3. У чинних процесуальних кодексах цьому виду провадження відповідають: "провадження  у зв' язку з  винятковими  обставинами " (ЦПКУкраїни 1), "провадження за винятковими обставинами " (КАС України 2), "перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України" (ГПК України3), "перегляд судових рішень в порядку виключного провадження" (КПК України 4). Щоправда, останній із названих видів перегляду охоплює і перегляд за нововиявленими обставинами .

За суттю перегляд справи за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження, який , на відміну від звичайної касації, обмежений чітко визначеними законом підставами виняткового характеру. У ЦПК і КАС України таких підстав лише дві :

1)    неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону;

2)    визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким , що порушує міжнародні зобов 'язання України .

Оскарження на підставі неоднакового застосування положення закону лише судових рішень касаційної інстанції, а не рішень будь-яких інших судів загальної юрисдикції, пояснюється тим , що було б дивно, якби оскаржувалося судове рішення касаційної інстанції на тій підставі , що суд касаційної інстанції застосував закон інакше, ніж місцевий суд в аналогічній справі , рішення у якій взагалі не оскаржувалося, чи апеляційний суд, адже ситуація, коли законність судового рішення суду вищої інстанції ставиться під сумнів через те, що воно "суперечить " рішенню суду нижчої інстанції, є неприпустимою .

1  Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова

2  система із законодавства України "Право. Версія Проф".

2  Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із

3  законодавства України "Право. Версія Проф".

3  Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова

4  система із законодавства України "Право. Версія Проф".

4 Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими , що порушують міжнародні зобов 'язання України може бути підставою для перегляду у зв 'язку з винятковими обставинами судових рішень будь-якого суду загальної юрисдикції України . У контексті цієї підстави такою міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, є лише Європейський суд з прав людини. Перегляд на цій підставі хоч, переважно, має формальнийхарактер , оскільки рішення Європейського суду підлягають безпосередньому виконанню без "імплементації", є важливим для відновлення справедливості і авторитету національної судової системи. Національна судова система повинна бути здатною визнавати свої помилки , а рішення Верховного Суду України за наслідками перегляду може мати велике значення для подальшої правозастосовчої практики в Україні . Ця підстава для перегляду зумовлена Рекомендацією R(2000)2 щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини , прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 19 січня 2000 р .1.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни