В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 56

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

У господарському судочинстві перелік виняткових підстав для перегляду ширший (ст.ст. 111-115 ГПК України):

1)    застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

2)    невідповідність постанов чи ухвал рішенням Верховного Суду України чи вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

3)    виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах;

4)    невідповідність постанов чи ухвал міжнародним договорам , згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

5)    визнання постанов чи ухвал міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими , що порушують міжнародні зобов' язання України .

1 Рекомендація R (2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 року // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі: Українська правнича фундація. - 2000. - № 1.

2 Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Кримінальне судочинство винятковою підставою для перегляду називає неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення (пункт 2 частини першої ст. 400-4 КПК України 2). За змістом сформульовані у кримінально-процесуальгому законодавстві підстави найширші порівняно з іншими видами судочинства і майже збігаються з підставами для "звичайного" касаційногоперегляду, тому тут найбільш доцільно використовувати термін "повторна касація".

Такі розбіжності у визначенні підстав для перегляду за винятковими обставинами у різних видах судочинства не обумовлені якоюсь об' єктивною потребою, обумовленою специфікою розгляду певних категорій справ. Те, що у ЦПК України і КАС України ці підстави визначені однаково, може засвідчити тенденцію до уніфікації цього інституту у різних видах судочинства.

За своїм змістом інстанція з перегляду справи за винятковими обставинами є касаційною інстанцією, оскільки предметом дослідження у ній можуть бути лише питання права, однак у дуже вузькій сфері . На відміну від "звичайної" касаційної інстанції, яка переглядає судові рішення першої та апеляційної інстанцій , суд, що переглядає справу за винятковими обставинами , аналізує рішення суду касаційної інстанції. У цивільних та кримінальних справах функції "звичайної" касаційної інстанції та інстанції з перегляду справи за винятковими обставинами поєднані в одному суді - Верховному Суді України. Процесуальне законодавство не перешкоджає участі суддів відповідних палат Верховного Суду України у перегляді справи за винятковими обставинами судових рішень, ухвалених ними у касаційній інстанції. Тому перегляд суддею свого ж рішення на предмет дотримання норм права суперечить принципу безсторонності , оскільки існують об' єктивні сумніви у неупередженості такого судді . Цього немає в адміністративних і господарських справах, оскільки функції касаційної інстанції та інстанції з перегляду справи за винятковими обставинами здійснюють різні суди - відповідні вищі спеціалізовані суди і Верховний Суд України відповідно.

1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 3 частини другої статті 18, статей 32, 33, 34, 35, 36, 37, підпункту 5 пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій України" (справа про Касаційний суд України) від 11 грудня 2003 року // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Було б неправильно вважати, що перелік наведених принципів організації системи судів є закритим і вичерпним . Можна зустріти визначення й інших принципів - єдність, моноцентризм системи судів тощо (див ., наприклад, Окрему думку судді Конституційного Суду України В . Скоморохи стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі про Касаційний суд України 1).Єдність і моноцентризм системи судів інколи ототожнюються. Так, Б. Футей під єдністю розуміє таку організацію системи судів, яка нагадує піраміду з єдиною вершиною. З огляду на це, ще під час обговорення проекту Конституції України він висловлював думку, що закріплена у проекті Конституції України , який згодом був схвалений Верховною Радою України , модель судоустрою дещо розпорошує судову владу. Так, Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції на чолі з Верховним Судом України становлять дві незалежні системи , що не свідчить про єдність судової влади . Мало того, питання організації та діяльності Конституційного Суду України виділені в Конституції України в окремий розділ. На думку, Б . Футея більш вдалою є єдина система судів, очолювана Верховним Судом України , який може складатися з окремих судових палат, у тому числі з конституційних питань1.

1 Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - С. 32-33.

2 Закон України "Про судоустрій України" 3018-ЇЇЇ від 07.02.2002 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".


Якщо принцип єдності поширювати лише на систему судів загальної юрисдикції, то можна зробити висновок, що після утворення арбітражних судів у 1991 р. і до 2001 р. Україна не мала єдиної системи судів . Система арбітражних судів до малої судової реформи у 2001 р . залишалася автономною як у функціональному, так і в організаційному аспектах. Верховний Суд України , незважаючи на визнання його у Конституції України найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, не мав повноважень щодо перегляду судових рішень арбітражних судів. Організаційне забезпечення своєї діяльності арбітражні суди здійснювали самостійно. Тому в Україні паралельно діяли незалежні одна від одної системи судів: система загальних судів на чолі з Верховним Судом України і система арбітражних судів на чолі Вищим арбітражним судом України . Організаційне забезпечення загальних судів здійснювало Міністерство юстиції України , а арбітражних судів - Вищий арбітражний суд України . Лише під час малої судової реформи у 2001 р. арбітражні суди, які були перейменовані на господарські , були введені до системи загальної юрисдикції. Верховний Суд України одержав повноваження переглядати у виняткових випадках судові рішення господарських судів, а Закон України "Про судоустрій України " 2002 р .2   організаційне   забезпечення   усіх   судів загальноїюрисдикції, крім Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів, відніс до повноважень державної судової адміністрації. Таким чином , система судів загальної юрисдикції стала моноцентричною .

Існує й думка, відповідно до якої єдність не пов'язується з наявністю піраміди судів із єдиною вершиною. Єдність полягає у виконанні судами спільних завдань (здійснення правосуддя) на основі розмежування юрисдикції між кожною гілкою судової влади . З позиції такого підходу, єдність судів забезпечується не концентрацією судової юрисдикції в одному центрі , а принципом "всеосяжності судового захисту" на основі чіткого розподілу юрисдикції між гілками судової влади 1. Всеосяжність судового захисту означає, що жодні правовідносини не можуть бути вилучені з судової юрисдикції. У цьому підході підкреслюється функціональний , а не організаційний аспект єдності судової влади.

Ще одним принципом організації системи судів в Україні, який виводимо зі ст. 125 Конституції України, є недопустимість існування надзвичайних та особливих судів. Закріплення такої заборони зумовлене діяльністю у 30-х рр. ХХ ст. так званих "трійок", інших надзвичайних судів, які використовувалися як інструмент для репресій . У цьому ідеологічне значення цього принципу. Рішуче засудження практики створення квазісудових органів для розправи над людьми , а також прагнення запобігти повторенню подібного у майбутньому спонукало до заборони на конституційному рівні надзвичайних та особливих судів. Наполягання на необхідності конституційної заборони надзвичайних та особливих судів з огляду на осуд будь-яких форм позасудового переслідування можна зустріти навіть у літературі радянського періоду2.

1  Ржевский В. А., Чепурнова И. М. Судебная власть в Российской Федерации: конституционные основы организации и деятельности. - М. : Юристъ, 1998. - С. 86-87.

2  Истина... И только истина! Пять бесед о судебно-правовой реформе. - М. : Юрид. литература, 1990. -

С. 124.


Водночас не можна стверджувати , що ця заборона має лише ідеологічне забарвлення. Правове значення згацього положення полягає у тому, що суди , які керуються особливими процесуальними нормами , що не забезпечують права на справедливий судовий розгляд, або діяльність яких взагалі процесуально не регламентована, або до складу яких входятьсудді , незалежність котрих на законодавчому рівні не гарантована, повинні визнаватися надзвичайними. Потрібно вважати надзвичайними і тимчасові суди, утворені державою ad hoc для розгляду конкретної справи чи групи справ. Під особливими судами необхідно розуміти суди, створені для вирішення справ щодо окремих категорій (груп) населення - за становою, професійною ознаками тощо. При цьому ці групи населення займають у цих судах особливе положення -привілейоване або ж, навпаки , дискримінаційне. Такі особливі суди інакше можна назвати становими , або корпоративними . Як особливі суди розглядаються також суди , утворені для вирішення окремих категорій судових справ в обхід встановленої законом підсудності.

У судовій системі правової демократичної держави надзвичайним і особливим судам не місце, тому заборону їх створення і функціонування необхідно закріплювати на конституційному рівні (що і зроблено в Україні). Діяльність подібних судів порушувала б право на справедливий судовий розгляд, рівність усіх перед законом і судом , гарантії незалежності та неупередженості суддів .

 

 

 

 

6.3.  Оцінка дієздатності механізмів

прийняття і реалізації законів, судового супроводу та соціального контролю на етапі становлення соціального організму України

 

 

Найбільш багатовимірною небезпекою, яка сьогодні загрожує цілісності й заважає ефективності функціонування системи саморегуляції соціального організму України , є періодичне зростання рівня соціальної ентропії.

Взагалі , збільшення ентропії є необоротним процесом , так само як і хід часу. Але управлінська підсистема соціуму призначена стримувати її в припустимих рамках, вчасно вживаючи необхідних заходів. Натомість у соціальному організмі України зростання рівня ентропії сьогодні відбувається саме в системі державного управління, що особливо небезпечно, адже тягне  за  собою  посилення  ступеня  невпорядкованості  і вгромадянському суспільстві .

Щоправда, на даному етапі становлення української державності високий рівень ентропії є досить закономірним , адже соціальний організм ще перебуває в стані трансформації. Біфуркаційний стан соціальної системи не тільки характеризується надмірною нестійкістю, але й супроводжується феноменом , що в синергетиці отримав назву "закритичного уповільнення". У точці закритичного уповільнення соціальна система є практично беззахисною, вся її внутрішня структура максимально напружена, але разом із тим і безініціативна -оскільки детермінованість майбутнім як бажаним станом більше не діє, і минуле як причина передбіфуркаційного стану вже не впливає на розвиток. Здається, українська нація нині переживає цей феномен вже подвійної сили - закритичне уповільнення після здобуття незалежності 1991 р ., на яке накладається уповільнення після пережитих подій Майдану 2004-2005 рр. Закритичне уповільнення в післябіфуркаційний період може виражатися в продовженні і затягненні етапу посиленої хаотичності , що, зокрема, можна і досі спостерігати в Україні .

Це спостерігається, насамперед, в законодавчій владі в Україні . Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України\ Проте, одним з суттєвих питань, пов'язаних з реформуванням законодавчої влади в Україні, є питання про кількісний склад Верховної Ради.

Відповідно до ст. 76 Основного Загону України, конституційний склад Верховної Ради - 450 народних депутатів. Проте, в період підготовки і прийняття Конституції України 1996 р . висловлювалися й інші пропозиції щодо кількості народних депутатів у Верховній Раді , причому здебільшого пропонувалося зменшити їх загальну кількість. У 2000 р . знову повертаються до цього питання і для референдуму, який проводиться за народною ініціативою, пропонується вже цифра у 300 народних депутатів.

1 Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червн. 1996 р. - К. : Преса

України, 1997. - 80 с.


Якщо звернутись до політичної практики країн світу, то можна відзначити , що число депутатів у них є дуже різноманітним . Найбільш численним парламентом є Всекитайські збори народних представників (майже 3000 членів), а наймалочисельнішим - парламент Ліхтенштейну - 15 депутатів. Така відмінність цілком зрозуміла: Китай має найбільшу кількістьнаселення в світі, а Ліхтенштейн є "карликовою" державою. Більш цікавими є дані щодо кількості депутатів у двопалатних парламентах. Італійський парламент - Палата депутатів - 630, а Сенат - 327 (у відсотковому відношенні - 65,8 до 34,2); парламент Франції - 577 і 322 (64,1% до 35,9%); парламент Німеччини - 662 і 68 (90,7% до 93%); Конгрес США - 435 і 100 (81,3% до 18,7%); парламент Росії - 450 і Рада Федерації - по два представники під кожного суб'єкта РФ: 89 суб'єктів -178 членів (71,65% і 28,35%); парламент Польщі - 460 і 100 (82,1% до 27,9%).

Теоретики парламентаризму розробили ряд принципових положень і узагальнень, урахування яких є важливим при визначенні кількісного складу парламенту. Кількість складу парламенту: по-перше, має відбивати і враховувати інтереси всіх верств населення; по-друге, гарантувати можливості професійного і раціонального здійснення парламентської компетенції; по-третє, забезпечувати дієвість, ефективність, конструктивність парламенту, що унеможливлюється, коли депутатський склад перевищує межі доцільності та оптимальності , внаслідок чого законодавчий орган перетворюється на охлократичне віче, нездатне виконувати свої безпосередні функції. Тим самим численний парламент стає органом , який не відповідає своєму соціальному призначенню . Проте, це зовсім не означає, що малочисельний вищий представницький орган завжди має переваги перед багаточисельним . Такий підхід ігнорує решту вимог, необхідних для належного вирішення депутатським корпусом питань, віднесених до повноважень парламенту.

Верховна Рада як парламент України відіграє важливу роль у реалізації принципу розподілу влади . Цей принцип є важливим як з теоретичного, так і практичного поглядів . Суть його не стільки в розмежуванні , скільки у взаємодії гілок влади . Разом з тим розподіл влади без належних зусиль щодо реалізації наданих прав не забезпечує ефективного функціонування механізму управління державою. Реалізація ж принципу пов 'язана з багатьма непростими проблемами . Досить складним є питання щодо участі Верховної Ради в подальшій долі вже прийнятого закону. У зв'язку з цим виникає необхідність підвищення контрольних повноважень парламенту, тим більше, що реалізація законів у нашій державі поки що знаходиться не на достатньомурівні . А це прямо пов'язане із втіленням у життя принципу верховенства закону.

Необхідно враховувати і ту обставину, що у стосунках між гілками влади не може бути безконфліктних відносин. Скоріше, навпаки , конфлікт може відігравати каталізуючу роль у процесах нормотворення. Головною проблемою для Верховної Ради тут має стати створення належних правових умов для недопущення того, щоб конфлікт перетворився у кризову ситуацію1.

Подальшого вдосконалення потребує структура Верховної Ради . Не є оптимальною система її комітетів, які виконують найважливішу роль у здійсненні законотворчого процесу. Вудро Вільсон , відомий фахівець з теоретико-політичних проблем , практики діяльності Конгресу США, зазначав, що комітети - це "майстерні законодавчого органу". Ця характеристика не втратила актуальності і до сьогодні . У більшості сучасних демократичних країн комітети є основною організаційною структурою законодавчого органу, відповідальною за розробку законопроектів, внесення до них поправок. Це пояснюється двома основними причинами . По-перше, оскільки число проблем , з якими стикаються демократичні уряди , дедалі зростає, законодавчі органи повинні опікуватися ширшим колом питань, а отже, продукувати більше законів і законодавчих актів . Законодавчим органам , які ухвалюють закони переважно на своїх пленарних засіданнях, часто важко продукувати належну кількість законодавчих актів , потрібних для ефективного вирішення широкого розмаїття політичних проблем , що постають перед державою. По-друге, окрім зростання кількості політичних проблем , що постають перед законодавчими органами , спостерігаються зростання складності цих проблем . Це вимагає від законодавчого органу вдосконалення роботи з законопроектами2.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни