В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 59

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Вдосконалення потребує і функціонування місцевих органів виконавчої влади. Адже, як свідчить світовий досвід, реформування системи державного управління треба розпочинати з регіонального та місцевого рівнів. Пов' язаний із цим негативний фактор - недосконалість системи місцевого самоврядування. Слабкість цього сектора визнається політиками , проте вони не поспішають долати цей недолік. Загострення потреби в реформуванні системи місцевого самоврядування (починаючи з законодавчого рівня) є більш ніж очевидною і нагальною.

Зміни мають відбуватися відповідно до європейського принципу субсидіарності , а також сприяти розширенню сфери компетенції органів місцевого самоврядування, надання їм ширших повноважень. Це, зокрема, підкреслювалося у Рекомендаціях Ради Європи щодо місцевої та регіональної демократії в Україні ще у 2001 р. Також у цьому документі було рекомендовано вирішити питання зміцнення місцевого та регіонального управління і самоврядування в Україні шляхом прийняття пакета законів, так званого "Муніципального Кодексу". Україна цього не зробила й досі .

Сучасний стан справ такий , що в чинних Законах "Про місцеве самоврядування в Україні " та "Про місцеві державні адміністрації"  містяться  істотні  суперечності Проект ЗаконуУкраїни "Про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування" (реєстраційний № 3207-1) передбачає внесення конституційних змін , що стосуються місцевого самоврядування. Цей законопроект є продовженням , другою частиною політичної реформи . У ньому визначено зміни щодо адміністративно-територіального устрою країни , порядку призначення і звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій , подано тлумачення нового поняття "громада" як адміністративно-територіальній одиниці , яка має чітко визначені межі і до якої можуть входити жителі одного або декількох населених пунктів. Однак і у цьому законопроекті не вирішеними залишаються такі істотні аспекти реформування:

-     відсутній чіткий розподіл функцій та повноважень між органами місцевого самоврядування та органами місцевої виконавчої влади;

-     недостатні можливості самостійного вирішення органами місцевого самоврядування питань, що належать до їх компетенції;

-     нечіткі механізми реалізації самостійності органами місцевого самоврядування, невизначеність питань "місцевого значення"1.

Значне місце у фундаменті сучасних провідних суперечностей функціонування соціального організму країни посідають економічні негаразди. Адже в умовах матеріального добробуту, в багатій країні зі стабільно зростаючою економікою, забезпеченням основних прав і свобод, соціально благополучним населенням легше і вирішувати проблеми політичної системи , і долати труднощі загальносистемної саморегуляції. Натомість, наприклад, за даними опитування Інституту соціальної та політичної психології АПН України (проведеного 3-5 серпня 2006 р .), результати соціально-економічного розвитку України у 2006 р. негативно оцінили 57,7% громадян (для порівняння: в 2004 р. - 37,7%), а позитивно - 11,2% 2004 р. - 18,4%).

1 Експертна доповідь "Україна в 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку" (Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України). - К. : ТОВ "Славутич-Дельфін",

2007. - 256 с.


Оскільки економічний добробут виступає одним із визначальних чинників оптимізації функціонування системи державного управління, необхідним є зміцнення національноїекономіки з обов ' язковим урахуванням таких аспектів:

-   сприяння розвитку малого і середнього бізнесу;

-   ліквідація диспропорцій у соціально-економічному становищі регіонів;

-   посилення взаємовигідних міжрегіональних економічних зв'язків.

На додачу до цього, сучасна влада активно бореться не з причинами економічних проблем (як, власне, і політичних), а з їх симптомами, прикладом чого виступає боротьба з "чорною бухгалтерією" та тіньовими зарплатами (замість більш конструктивного і правомірного зменшення податкового тиску, подолання корупції і законодавчого хаосу).

Значною перешкодою ефективного функціонування системи саморегуляції країни є нестача норм і цінностей, які об'єднують людей у суспільстві. Так, за даними Інституту соціології НАН України, у 2006 р. 36,9% респондентів заявили, що їм не вистачає таких об' єднуючих норм і цінностей , і лише 15,2% - що вистачає. Щоправда, порівняно з 2005 р., ці показники покращилися: тоді відповідь "не вистачає" обрали 39,2%, а "вистачає" - 14,4%. Але збільшилась частка тих, кому не вистачає політичних ідеалів, які заслуговують на підтримку: з 38,2% в 2005 р . до 45,2% в 2006 р .1.

Певні суперечності , що заважають визріванню соціального організму молодої незалежної країни , лежать у внутрішньоособистісній площині і пов'язані з проблематичністю формування національної ідентичності українців. Зокрема, процеси самоідентифікації в Україні ускладнені характерною для перехідного періоду амбівалентністю суспільної та індивідуальної свідомості. Заміна зруйнованих у процесі суспільної трансформації соціальних ролей та ієрархії ідентичностей новими наврядчи могла б здійснитися швидко, такі процеси потребують тривалого природного перебігу. Тому немає нічного дивного в тому, що така невизначеність на особистісному рівні ускладнює національну самоідентифікацію. Іншою причиною недостатньої ефективності національної самоідентифікації є ентропійність політичної свідомості і культури.

1 Паніна Н. Українське суспільство 1992-2006 : соціологічний моніторинг. - К. : Інститут соціології НАН України, 2006. - С. 45.


Також для ефективної національної самоідентифікації і консолідації населення необхідне забезпечення психологічної несуперечливості різних рівнів ідентичності. Треба розрізняти ,принаймні , два рівні ідентичності - етнічний і національний (а в Україні впливовою виступає і регіональна самоідентифікація) - і домогтися того, щоб на особистісному рівні вони не вступали в суперечність один із одним ; вирішальна роль у цьому належить системі освіти. Гордість за свою етнічну належність зазвичай дається ще вихованням у родині , а для того, щоб зростити гордість особистості за свою націю, очевидно, необхідний прогресивний розвиток держави та гідна презентація її на світовому рівні .

Водночас нинішня політична криза загострила руйнівні процеси у сфері правосуддя. Правовий нігілізм владних та політичних суб'єктів призвів до системного і безпрецедентного втручання у діяльність судів та суддів . Відбувається неправомірне використання представниками влади наданих їм повноважень для посилення залежності судових органів, тиску на суддів , втягування їх у політичну боротьбу, нав'язування неправових підходів до вирішення спорів та конфліктів.

По суті , сьогодні очевидними є спроби руйнації судової системи, політизації судів , намагання перетворити їх з органів правосуддя у знаряддя для виконання політичних та особистих замовлень, зробити придатком тієї чи іншої політичної сили , засобом задоволення політичних, корпоративних та приватних інтересів.

Суддів відверто ставлять перед вибором: або піддатися тиску та шантажу чи спокусливим пропозиціям , або бути безпідставно скомпрометованими та усунутими від здійснення правосуддя.

Незважаючи на це, значна кількість суддів України , ухвалюючи судові рішення, суворо дотримується вимог закону, присяги та етики судді .

На превеликий жаль, не всі судді обирають саме такий варіант поведінки. Мають місце непоодинокі факти зловживання суддями своїм статусом та повноваженнями , постановлення ними завідомо неправосудних рішень.

Усвідомлюючи те, що вітчизняна судова система опинилася перед реальною загрозою знищення її засад, а Україна та українське суспільство - перед загрозою втрати своєї правової основи, делегати VIII з'їзду суддів України звернулися до всіх суддів держави із закликом не бути спостерігачами , а тим більше учасниками руйнації судової системи України , а зробити усе для забезпечення доступного і справедливого правосуддя як однієї зосновних гарантій конституційних прав і свобод людини та їх рівності перед законом .

Законами України передбачено достатній правовий імунітет суддів від неправомірного впливу на них у зв 'язку з їх діяльністю, пов' язаною зі здійсненням правосуддя. Судді повинні повною мірою використовувати передбачені законом механізми та засоби забезпечення самостійності судів і незалежності та недоторканості суддів, у тому числі адекватно реагувати на будь-які спроби впливу на них з метою змусити прийняти певне рішення.

Повага до суду і суддів визначальною мірою залежить від самих суддів. Лише прийняття ними справедливих та правових рішень, неухильне дотримання вимог закону може забезпечити повагу до суду як державної інституції і до судді як носія державної влади .

Кожний суддя має усвідомити, що прийняття ним неправосудного рішення, навіть під незаконним впливом чи тиском сторонніх осіб, незалежно від їхнього соціального статусу та посадового становища, має тягти передбачену законом відповідальність, у тому числі кримінальну. Неправосудне рішення не тільки заподіює шкоду правам та інтересам учасників процесу, підриває авторитет суду та довіру до нього суспільства, а й може бути використане для дискредитації суддів і судової влади загалом .

Суддя зобов 'язаний не допускати вчинків і будь-яких дій , що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності , неупередженості і незалежності , неухильно дотримуватися вимог закону щодо заборони належати до політичних партій та брати участь у політичній діяльності .

Гарантії незалежності і недоторканності суддів як носіїв судової влади та самостійності судів як судових органів визначено Конституцією та законами України , зокрема Законами України від 7 лютого 2002 року № 3018-III "Про судоустрій України" та від 15 грудня 1992 року 2862-XII "Про статус суддів". Такими гарантіями , зокрема, є: здійснення правосуддя виключно судами ; особливий порядок призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів ; здійснення правосуддя відповідно до встановленої законом процедури ; таємниця прийняття судового рішення і заборона її розголошення; обов'язковість судового рішення; неприпустимістьвтручання у здійснення правосуддя, впливу на суд або суддів у будь-який спосіб, неповаги до суду та встановлення відповідальності за такі діяння; особливий порядок фінансування та організаційного забезпечення судів; належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів , а також визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки суддів , їх сімей , майна та інші засоби їх правового захисту; функціонування органів суддівського самоврядування.

Незалежність судової влади , її рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід'ємними ознаками правової держави , в якій кожен має право на судовий захист своїх прав і свобод. Незалежність судів встановлена в Україні як конституційний принцип організації та функціонування судів з метою забезпечення права осіб на такий захист. Недоторканність суддів не є особистим привілеєм , а як один з елементів статусу суддів має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя незалежним , неупередженим і справедливим судом .

Таким чином , реалізація зазначених правових гарантій здійснення правосуддя є необхідною передумовою належного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави (статті 3, 8, 55 Конституції України ).

Водночас гарантії самостійності судів та незалежності суддів в Україні належним чином не забезпечені . На практиці законодавчим органом , органами виконавчої влади , їх посадовими особами ігнорується конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Мають місце спроби втручання в організацію діяльності судів , вирішення конкретних судових справ , перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах, тиск на суддів шляхом погроз, шантажу та іншого протиправного впливу, в тому числі у формі прийняття незаконних нормативно-правових актів та правових актів індивідуальної дії, неправомірного використання суб'єктами влади наданих їм повноважень, а також незаконного наділення деяких державних органів відповідними повноваженнями , що посилює залежність від них судів та суддів.

Останнім часом факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами справ, формуванні суддівськогокорпусу, призначенні суддів на адміністративні посади , вирішенні питань про відповідальність суддів . Грубо порушується визначений законом порядок притягнення суддів до відповідальності в частині встановлення її підстав, строків притягнення до неї, забезпечення суддям , стосовно яких вирішується питання про відповідальність, можливості вжити передбачених законом заходів щодо свого захисту. У діяльності суб'єктів, до компетенції яких належить вирішення питань про відповідальність суддів, у деяких випадках вбачається упереджений підхід та намагання вчинити розправу над суддями за їх професійну діяльність. Проведення такими суб'єктами перевірок супроводжується виходом за межі компетенції та перешкоджанням виконанню суддями професійних обов'язків (це виявляється, зокрема, у незаконному вилученні судових справ , пред'явленні вимоги надати відомості , які становлять таємницю нарадчої кімнати).

Вказані негативні явища набули значного поширення і становлять загрозу утвердженню в державі принципу верховенства права, здійсненню правосуддя на засадах, визначених Конституцією та законами України . У свою чергу, суди та судді у своїй діяльності не завжди керуються виключно Конституцією та законами України , піддаються протиправному впливу посадових осіб органів державної влади , суб'єктів політичної діяльності , допускають безкарне втручання у вирішення судових справ, що завдає істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави. Не здійснюючи належного правового реагування на протиправні тиск та втручання, судді тим самим сприяють поширенню суспільно небезпечних посягань на правосуддя, не забезпечують в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів , конституційних засад судочинства. Крім того, суди не завжди враховують у своїй діяльності положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", в якій надано рекомендації щодо правильного застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя.

Держава зобов'язана гарантувати, забезпечувати та оберігати незалежність судової влади. Її зміцненню має сприятиправильне застосування закону самими суддями .

Виходячи з того, що незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості , суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи , під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб.

Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді . У зв'язку з цим неприпустимими є:

-     непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах;

-     встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до вищестоящих судів та вимагання звітів чи пояснень про розгляд конкретних справ;

-     витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи , іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам , визначеним процесуальним законодавством , а також відомостей , які становлять таємницю нарадчої кімнати ;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни