В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 60

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

-     прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв , скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком .

Положення частини другої статті 126 Конституції України про те, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ , організацій , громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов 'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді .

Виходячи з того, що вплив на суддів тягне юридичну відповідальність, суди у всіх випадках втручання в їх діяльність іпрояву неповаги до суду або судді повинні виносити окремі ухвали чи постанови , а якщо в таких діях вбачаються ознаки відповідного злочину - реагувати згідно вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Суди повинні належним чином реагувати на порушення учасниками процесу та іншими присутніми в залі судового засідання особами встановленого законом і судом порядку розгляду справ та за наявності підстав вирішувати питання про притягнення винних у вчиненні таких порушень до відповідальності.

Суддя не зобов 'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ , які знаходяться в його провадженні , а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом .

Порушенням принципів самостійності судів та незалежності суддів слід визнавати , зокрема, витребування від судді пояснень з питань, які підлягають чи були предметом обговорення у нарадчій кімнаті або спроби розкриття таємниці постановлення рішення в інший спосіб, витребовування чи вилучення судових справ , розгляд яких не завершено, а також отримання матеріалів судових справ (копій документів, які містяться у справі , виписок з неї тощо) з порушенням встановленого законом порядку (неповноважним суб'єктом , без належного документального оформлення тощо).

Одним із найбільш сильних факторів дезорганізації соціального організму країни треба вважати так зване панування структури над функцією, зокрема в підсистемі виконавчої влади. Адже запорукою гармонійного існування й розвитку будь-якої соціальної системи є відповідність морфології компоненту виконуваній ним функції, причому функція має бути визначальною. Панування структури над функцією є деструктивним фактором самоорганізації національної спільноти , оскільки при цьому створена для виконання конкретної функції підсистема прагне самодостатньої поведінки , перетворюючи мету на засоби, а засоби - на мету. Це суперечить визначальному прагненню системи до збільшення стійкості : у нормативному відношенні функція є первісною і структура керівної підсистеми має підлагоджуватися під неї, а не навпаки. Тому відповідні системні відхилення обов'язково виникають, коли керівна підсистема формує власні цілі такими чином , що підкоряє нимроботу керованої підсистеми , або ж продукує псевдофункцію , що дає змогу імітувати корисну діяльність і підвищувати авторитет.

Нагадаймо, що репрезентативна управлінська підсистема соціального організму країни повинна в стисненому вигляді відбивати основні закономірності всієї системи і не суперечити своїм функціонуванням потребам керованої підсистеми (громадянського суспільства). Але ж керуюча підсистема має більше можливостей впливати на сумісну життєдіяльність, і коли в ній актуалізуються власні цілі , відмінні від спільних цілей системи (зазвичай це відбувається за умов недостатнього соціального контролю), розгортаються псевдофункції, або соціальні патології, що можуть спричинити імовірний розпад системи з часом .

Специфічними псевдофункціями сучасності постають бюрократизм , кар' єризм і корупція, і саме на них у цьому контексті слід зупинитися докладніше, оскільки - згідно більшості і наукових, і публіцистичних робіт - ці механізми активно діють і в тілі сучасної української нації, перешкоджаючи підвищенню рівня її демократії. Вони також постають специфічними механізмами самоорганізації суспільства, забезпечуючи дисбалансований взаємозв ' язок керівної та керованої підсистем соціального організму країни . Ці патології самоорганізовуваним чином виникають, розвиваються і креативно відтворюються при спробах їх позбавитися.

1 Романов В. Л. Социальная самоорганизация и государственность. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Изд-во РАГС, 2003. - С. 142-143.


Для соціального організму сучасної України напевно, найбільш відчутною є дія корупційного механізму. Він є ще й одним із найбільш небезпечних, оскільки реалізується у сфері дії надактивних факторів мотивації людської поведінки - багатства і влади . Висока готовність обох сторін до корупції та зустрічна ініціатива в реалізації цієї готовності перетворюють корупцію на механізм , із яким вкрай важко боротися. У корупційному процесі відбувається саморегульований обмін матеріальними ресурсами та управлінським рішенням чи інформацією , і це наділяє її здатністю до стійкого самозбереження1. При цьому сила впливу корупції може бути різною: одна справа, коли корупційні відносини формуються локально, зовсім же інша - тотальне ураження корупцією національної спільноти . Небезпечно для нашої країни , що явище корупції обов' язково супроводжує слабкувладу із недостатнім соціальним контролем - небезпечно, тому що цей недолік важко виправити .

Сприятливим середовищем для корупції є бюрократизм , який формується внаслідок депрофесіоналізації апарату управління і перетворює бюрократію як об' єктивне явище в її крайню форму. У домірному стані бюрократія є невід' ємним стримуючим і нормуючим фактором держави і суспільства. Механізм виникнення бюрократизму як системної патології полягає в тому, що - найчастіше під впливом повсюдного принципу приватної власності - структура системи поступово з певних причин набуває домінуючого значення порівняно з функцією: домінуюче значення структури надмірно посилює об' єктивно притаманні їй і необхідні для нормального існування системи властивості , перетворюючи тим самим бюрократію на закриту від населення і від влади форму. Структурі , як відомо, належить особлива роль у життєдіяльності системи : вона виступає не тільки системотворчим, але й системозберігаючим фактором. І відносна самостійність структури має велике значення, адже без її стійких зв ' язків , які втримують постійні флуктуації в припустимих межах, система припинила б існувати як конкретна цілісність. Однак надмірна стійкість структури виступає несприятливим чинником і викликає соціальні патології.

Панування структури над функцією, врешті -решт, виступає причиною появи й інших патологічних форм - і корупції, і кар' єризму. В основі спільного механізму їх ґенези лежить закритість і відчуження держави від громадянського суспільства, зміщення її цілей в бік самозабезпечення. Структури влади в таких умовах формуються не як засіб вирішення соціальних проблем , що виникають, а як опорні утворення, які визначають функції, необхідні для самозбереження політичної еліти . Таким чином , панування структури над функцією, коли створені для виконання одних завдань підсистеми переймаються іншими і прагнуть домінування, неминуче перетворюють цілі системи на засоби і навпаки .

Кар'єризм часто виникає як наслідок надмірної бюрократизації державного управління і суспільних відносин . Коли бюрократичні рамки стандартів державної діяльності стають завузькими , ця сфера втрачає свою атрактивність для креативних людей, які прагнуть самореалізовуватися в процесі роботи. За таких умов на владу націлюються люди , які сприймають її яксамоціль, і саме це пристрасне прагнення таких людей влади , яке реалізується будь-якими засобами , складає зміст такої суспільної патології, як кар' єризм .

Отже, внаслідок своєї самоорганізованості це найбільш стійкі і небезпечні для цілісності національного організму аномалії. Силовим способом - посиленням соціального контролю та відповідного законодавства - можна тільки послабити їх негативні прояви. Найпростіший же спосіб руйнації таких самоорганізовуваних цілісностей - спонтанний , природний , пов ' язаний зі зростанням внутрішніх суперечностей , а також стимулювання впливу на таку цілісність іншої самоорганізованої системи протилежної цільової спрямованості .

Сучасне державне управління повинно спиратися на розуміння того, що соціальні системи не терплять примусу, оскільки мають власні внутрішні досить стійкі центри самоорганізації та самоуправління. За таких умов ефективність управління найбільш адекватно може бути досягнута лише шляхом виявлення цих центрів та врахування пов' язаних із ними внутрішніх тенденцій розвитку самої системи (тобто атракторних точок росту, які , з одного боку, інтегрують окремі компоненти , і з другого - задають спрямованість розвитку цілісності).

Одним із найбільш значущих серед іманентно властивих тенденцій самоорганізації соціального організму країни постає утворення опозиції. З другого боку, наявність офіційної опозиції, яка конкурує зі своїми політичними суперниками і тим самим сприяє розв' язанню соціально-економічних проблем , є однією з головних ознак демократичної соціальної системи . Наявність політичної опозиції є не тільки невід' ємним елементом демократичної форми існування нації, але й структурним компонентом системи взаємодії державної влади й громадянського суспільства, за допомогою якого підвищується ефективність політичної діяльності та досягається більш високий рівень легітимності влади . І саме за таких умов формується динамічний тип стійкості системи , притаманний відкритим суспільствам , що опанували самоорганізаційний механізм соціально-політичних змін.

Але в Україні опозиція як важливий структурний елемент соціального організму характеризується слабкістю, незрілістю, навіть зародковістю . Про це свідчать і нечіткість законодавчо-нормативного регулювання її статусу й діяльності , нестійкість їїрядів, відсутність цілісності всередині самої опозиції та механізму її ефективної взаємодії з органами державної влади . Отже, слабкість опозиції також слід віднести до проблем морфологічного стану соціального організму країни .

Звертаючись безпосередньо до спроби оцінки якості морфології виконавчої гілки влади в сучасній України, необхідно визнати , що політична реформа, яка знаменувала офіційний перехід до парламентсько-президентської форми правління, начебто намітила позитивні зрушення в морфології виконавчої гілки влади . Однак, це відбулося здебільшого теоретично, бо прикладна реалізація засвідчила невраховані "підводні камені", які все голосніше наголошують на необхідності продовження трансформації, і зокрема на проведенні адміністративної реформи . Крім того, конституційна реформа (яка торкнулась лише реформування центральних органів виконавчої влади ) так і не зняла істотні недоліки системи державного управління, основними з яких є надмірна централізація влади та відсутність реальної самостійності територіальних громад у вирішенні проблем місцевого значення. Тому при подальшому проведенні адміністративної реформи повинні бути досягнуті такі цілі:

-   приведення державних інституцій у відповідність до нової політичної системи та європейських стандартів публічного адміністрування;

-   законодавче розмежування повноважень управління різних гілок влади на найвищому політичному рівні ;

-   перебудова системи центральних органів виконавчої влади за функціональним принципом з метою уникнення дублювання повноважень і функцій , оптимізації їх структури ;

-   зміна статусу місцевих державних адміністрацій і перетворення їх з органів , що виконують програми соціально-економічного розвитку самоврядних територій , на органи виконавчої влади , що здійснюють контрольно-наглядові функції;

-  зміцнення системи місцевого самоврядування;

удосконалення надання послуг та функціонування державної служби , що повинно вирішити такі проблеми : 1) подолання авторитаризму, закритості і бюрократичності системи державної служби; 2) запровадження ефективних механізмів боротьби з корупцією; 3) забезпечення професіоналізму, об' єктивності і політичної нейтральності держслужбовців.\

 

Зрештою, оцінюючи морфологічні аспекти окремих гілок влади : законодавчої, виконавчої, судової і влади громадянського суспільства - ми однозначно маємо на меті визначити засади забезпечення оптимальної цілісності всього соціального організму України . Конструктивні правила стосовно оптимізації об' єднання елементів у цілісність можна почерпнути із системних і синергетичних розбудов .

Адже не будь-які об'єкти і не за будь-яких умов, не за будь-якої сили взаємозв' язку і не на будь-яких стадіях розвитку можуть інтегруватися в цілісну систему. Існує дуже обмежений набір способів об' єднання і побудови складної еволюційної цілісності . З другого боку, завжди потенційно існує кілька способів утворення цілого з частин . Можна виділити такі основні вимоги , без дотримання яких неможливий перебіг цього процесу і які визначать спосіб зборки :

-    напрям перебігу соціальних процесів підпорядковується принципу максимізації інформації. Там , де зростає кількість інформації, зменшується рівень ентропії - а оскільки визначальним принципом самоорганізації складних систем є прагнення до максимальної стійкості , кожна система намагатиметься уникнути безпорядку;

-    нова цілісність збирається не з окремих елементів, а з великих блоків - із проміжних об' єднань цих елементів, які вибудовуються в певну ієрархію. Тому відстеживши поступове формування блоків елементів, можна прогнозувати якість системи, що з них утвориться. Керуючись цим правилом стосовно України , неважко зрозуміти , що відсутність єдності всередині кожної окремої гілки влади і поганий взаємозв ' язок між ними можуть породити тільки таку само слабку цілісність;

об' єднатися можуть тільки ті об'єкти , які в наявному середовищі мають єдину топологічну орієнтацію. Це означає, що повинна бути дотримана правильна "топологічна архітектура" перекриття компонентів: якщо площа накладення їх один на одного недостатня, то об' єкти не будуть "відчувати один одного", існуватимуть автономно, якщо ж перекриття занадто сильне, то об' єкти швидко "зіллються" в один простий . Стосовно соціального організму країни це перекриття означає не співпадіння особистих інтересів окремих представників влади , а єдиноспрямованість об' єктивних загальнодержавних цілей і ефективну взаємодію між органами законодавчої, виконавчої, судової влади і організаціями громадянського суспільства;- тільки ті компоненти можуть об'єднатися в нову цілісність, які взаємодіють за принципом взаємодоповнювальності - серед іншого, тоді стає зрозумілим , що однотипні складові не здатні утворити самодостатню систему, тим більше соціальну; а без чіткого розведення повноважень між тими чи іншими органами влади не варто і сподіватись на визрівання цілісного соціального організму.

 

 

Література до розділу

1.             Бандурка О., Древаль Ю. Розвиток парламентаризму - безповоротний // Голос України. - 1999. - 14 грудня.

2.             Бержель Ж. Л. Общая теория права ; пер. с фр. / под общ. ред. В. И. Даниленко. - М. : Издательский дом NOTA BENE, 2000. - 576 с.

3.             Богачова О. В., Зайчук О. В., Копиленко О. Л. Законотворчий процес в Україні. - К. : Реферат, 2006. - 424 с.

4.             Браун Т., Рижова Н., Вайз Чарльз. Структура та діяльність парламентських комітетів // Комітети - основа діяльності законодавчих органів влади. - К. :

Основи, 1997. - 124 с.

5.             Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. (із змінами) // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

6.             Гутнов А. Е., Глазычев В. Л. Мир архитектуры: лицо города. - М. : Молодая гвардия, 1990. - 320с., илл.

7.             Державно-правова реформа в Україні : матеріали науково-практичної конференції. - К. : Наукова думка, 1997. - 156 с.

8.             Експертна доповідь "Україна в 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку" (Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України). - К. : ТОВ "Славутич-Дельфін", 2007. - 256 с.

9.             Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков [та ін.] ; за ред. В. В. Копєйчикова. - К. : Хрінком Інтер, 2000. - 320 с.

10.         Законодавство: проблеми ефективності / редакційна колегія : В. Б. Авер'янов, В. Н. Денисов, В. Ф. Сіренко, Я. М. Шевченко. - К. : Наукова думка, 1995. -

230 с.

11.         Законотворча діяльність : словник термінів і понять / за ред. акад. НАН України В. М. Литвина. - К. : Парламентське вид-во, 2004. - 315 с.

12.         Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. 2222-ІУ.

13.         Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" 2531-III від 21.06.2001 р. // Інформаційно-пошукова система із законодавства України "Право. Версія Проф".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни