В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 66

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Концептуалізація, що по суті означає думати про явища в абстрактних термінах, і теоретизація, що означає встановлювати загальні пояснення явищ, як зауважує Н . Нугент, склали основу величезної кількості наукових досліджень про європейську інтеграцію та її особливості 1.

Аналіз іноземної та вітчизняної літератури про Європейський Союз показує, що існує досить багато концептуальних і теоретичних підходів до вивчення процесу європейської інтеграції та питань, пов ' язаних з нею, а тому вони можуть бути представлені в різний спосіб. Наприклад, їх поділяють на категорії на основі того, що за їхньою допомогою намагаються аналізувати й пояснювати . Одна з таких класифікацій розрізняє: велику теорію, яка намагається пояснювати процес інтеграції загалом; мезотеорію (або середній ряд), яка намагається пояснювати аспекти функціонування ЄС (більшість теорій середнього ряду зосереджується, зокрема, на процесах політики ); концептуалізацію, яка намагається охопити сутність ЄС у концептуальних термінах2.

Серед різноманітних проблем з європейської інтеграції, що постійно досліджувалися багатьма вченими , особливе місце займали питання про шляхи (способи , методи ), за якими могла б бути узагальнена й досліджена природа процесу інтеграції. За мету таких досліджень учені ставили потребу розвинути широке розуміння факторів, які лежать в основі європейської інтеграції, і подати їх у такому вигляді , щоб полегшити прогнозування перспектив розвитку інтеграції.

1  Nugent N. The Government and Politics of the European Union: Fourth edition. - Durham, North Carolina, 1999.

2  - Р. 491.

2 Developments in the European Union /edited by Laura Cram, Desmond Dinan and Neil Nugent. - St. Martin Press, New York, 1999. - Р. 8.


Цей науковий пошук, у якому провідні позиції займали американські вчені , і який згадується загалом як "велика" теорія, тобто теорія, що пояснює головні особливості процесу інтеграціїзагалом, розпочався невдовзі після того, як у 1950-х рр. були засновані Європейські Спільноти . Проте приблизно після п ' ятнадцяти років активної дослідницької діяльності й багатьох публікацій інтерес до великої теорії європейської інтеграції зменшився (з середини 1970-их рр.) внаслідок розчарувань від практичних здійснень цієї теорії. Крім того, власне Європейські Спільноти стали менш цікавими через їхню політику замкнутості й надмірного скорочення витрат із багатьох питань внутрішньої й зовнішньої політики . Настало тимчасове десятирічне затишшя. У цей період було досить мало публікацій щодо великої теорії європейської інтеграції. Таке затишшя закінчилося в середині 1980-х рр., коли новий спалах інтересу був спричинений "перезапуском " процесу інтеграції за допомогою створення Єдиного європейського ринку (1985 р.) і ухвалення Єдиного європейського акта (1986 р.). На науковому обрії з'явилася нова когорта вчених, які були переконані в передчасних обмеженнях і "забутті " великої теорії, а тому її суть видавалася їм надзвичайно важливою для подальшого розуміння основних ознак європейської інтеграції. Велика теорія європейської інтеграції знову стала актуальною .

Повторно викликаний інтерес до великої теорії процесу європейської інтеграції в ці роки був настільки потужним , що спричинив дискусії про нові якості інтеграції та її розвиток у складніших форматах (версіях). Суть цієї наукової полеміки фактично зводилася до двох концепцій , які домінували в теорії європейської інтеграції ранніх років: неофункціоналізму й міжурядовості.

Ще однією помітною особливістю цього періоду стало широке використання того, що було досягнуто в межах теорії взаємозалежності , яка хоч і не особливо зосереджена на європейській інтеграції, проте розцінюється як досить корисна в спробі пояснити причини й хід процесу європейської інтеграції.

Одним із найпоширеніших підходів у дослідженні динаміки розвитку європейської інтеграції є функціоналізм, основні положення якого були розвинені , як зазначалося вище, у працяхД. Мітрані 1. Ці теоретичні доробки стали основою для розвитку неофункціоналістської концепції інтеграції, яка зосереджує увагу дослідників на рушійних мотивах і силах функціонального й просторового поширення європейської інтеграції. Основні положення неофункціоналізму були закладені наприкінці 1950-их і протягом 1960-их рр. багатьма американськими вченими , найвідомішими з яких були Е. Хаас2 і Л. Ліндберг3.

Подальший розвиток неофункціоналізму, удосконалення його методів та ревізіонізм деяких положень знайшов своє відображення в пізніших працях Е . Хааса та його послідовників . Зокрема Ф. Шміттер4, Л. Ліндберг5, С. Шайнгольд6 та П. Тейлор7 у своїх дослідженнях більш критично оцінювали можливості неофункціоналістської теорії прогнозувати розвиток регіональної інтеграції. У першу чергу це стосувалося концепції "переливу", яка хоч і зберегла свою центральну роль у функціональній моделі , зазнала значної еволюції в напрямі обмеження свого глобального характеру.

1 Mitrany D. The Functional Approach to World Organization // International Affairs. - 1948. - Vol. 24. - № 3. -P. 350-363; Mitrany D. The Functional Approach to World Organization // International Affairs. - 1948. -Vol. 26. - № 4. - P. 243-254; Haas E. B. Technocracy, pluralism and the new Europe. - In: International Regionalism / Ed. Y. S. Nye. - Boston, 1968. - 406 p.; Mitrany D. A Working Peace System. - Chicago : Quadrangle, 1943. Repr. 1966. - 234 p.; Mitrany D. The Functional Theory of Politics. - London : Martin Robertson, 1975. - 294 p.; Mitrany D. A Working Peace System. An Argument for the Functional Development of International Organization. - London, 1995. - 362 p.

2 Haas E.B., Mitrani D. Limits and problems of European integration. The Conference of May 30-June 2, 1961, The Hague: Nijhoff, 1963. - 144 p.; Haas E. B. The Uniting of Europe: Political, Social and Economical Forces, 1950-195. - Stanford : Stanford University Press, 1958. - 286 p.; Haas E. B. The Uniting of Europe. - Stanford : Stanford University Press, (2nd ed.), 1968. - 328 p.; Haas E. B. The obsolescence of regional integration theory.

-   Berkeley, CA : University of California, Institute of International Studies, 1975. - 126 p.

3 Lindberg L. N., Scheingold S. A. Europe's would-be polity. Patterns of change in the European Community, Englewood Cliffs. - N. J. : Prentice-Hall, 1970. - 314 p.; Lindberg L. The Political Dynamics of European Economic Integration. - Oxford : Oxford University Press, 1963. - 367 p.

4 Schmitter P. C. A Revised Theory of Regional Integration // International Organization. - 1970. - Vol. 24. - № 4.

-   P. 809-816.

5 Lindberg L. N., Scheingold S. A. Europe's would-be polity. Patterns of change in the European Community, Englewood Cliffs. - N.J. : Prentice-Hall, 1970. - 314 p.; Lindberg L. The Political Dynamics of European Economic Integration. - Oxford : Oxford University Press, 1963. - 367 p.

6 Scheingold S. A. Law and Politics in Western European Integration, Ann Arbor. - MI : University Microfilms, 1963. - 428 p.

7 Taylor P. The Limits of European Integration. - London : Croom Helm, 1983. - 284 p.; Taylor P. International Organization in the Modern World: The Regional and the Global Process. - London : Pinter, 1993. - 262 p.


Ранній неофункціоналізм пропонував прогресивний розвиток європейської інтеграції, хоч зазвичай і не розцінював його як неминучий . При цьому саме досвід становлення й розвитку Європейської спільноти вугілля й сталі , яка відігравала надзвичайно важливу роль в "прокладанні шляху" до Європейської економічної спільноти , розглядався як унікальне сприяння подальшому процесу європейської інтеграції. Певним поштовхом    для    прихильників    неофункціоналізму сталоуповільнення процесу інтеграції після кризи в ЄСпт (1965-66 рр.) і світового економічного спаду початку 1970-их рр. Далека від швидко оновлюваної політики інтеграції, політичного поводження й ухвалення рішень, що ставало все більш наднаціональним за характером , інтеграційна політика втрачала динаміку в умовах, за яких політична поведінка й ухвалення рішень за своєю суттю залишалися зумовленими національними факторами й базувалися на національних особливостях. У результаті неофункціоналізм втратив більшу частину свого зовнішнього блиску й привабливості ще й з тієї причини , що його основні представники Е . Хаас і Л. Ліндберг дистанціювалися від нього й висловили судження, що майбутня теорія інтеграції повинна потребувати значно більшого визнання націоналізму й ролі політичного лідерства.

Проте, починаючи з кінця 1980-их рр., коли європейська інтеграція знову набрала швидкості , відбулася переоцінка положень неофункціоналізму й часткове його повернення у наукову сферу. Дж. Трангольм -Міккельсен , наприклад, доводив, що більшу частину "нового динамізму" у Західній Європі , починаючи з середини 1980-их рр., можна пояснити термінами неофункціоналізму. Дж. Трангольм -Міккельсен також підкреслюва важливість факторів , які не були частиною первинних положень неофункціоналізму, зокрема таких як вагомі політичні "актори " і зміни в зовнішній безпеці та у сфері навколишнього середовища1. Дж. Трангольм-Міккельсен критикує тих, хто стверджує, що, хоч первинний неофункціоналізм , можливо, мав свої обмеження й помилки , будучи занадто детермінованим і таким , що не передбачає належного сприйняття постійної важливості інтересів держав-членів і їхніх представників у європейському процесі інтеграції, він усе ще має значну теоретичну цінність, зокрема через відповідне оновлення й зміни2. А. Барлей і У.Маттлі стверджували , що "правова інтеграція Спільноти максимально наближується до первинної моделі неофункціоналізму", хоч Суд ЄС не мав змоги істотно перевіряти її власну повсякденну діяльність, проте часто це робив у спосіб, що сприяє інтеграції3.

1 Tranholm-Mikkelsen J. Neo-functionalism: Obstinate of Obsolete? A Reappraisal in the Light of the New

Dynamism of the EC // Millenium: Journal of International Studies. - 1991. - Vol. 20. - P. 1-22. 3 Там же. - P. 10.

3 Burley A. M., Mattli W. "Beyond Intergovernmentalism: The Quest for a Comprehensive Framework for the Study of Integration, Cooperation and Conflict". - 1993. - Vol. 28. - P. 181-208.


Міжурядовість походить з теорії міжнародних відносин,точніше з реалістичної традиції в межах цієї теорії. Інакше кажучи, реалізм зосереджений на думці про те, що національні держави є ключовими "акторами " в міжнародних справах і ключові політичні відносини між державами спрямовуються, насамперед, через національні уряди. На відміну від неофункціоналізму, реалізм не надає великого значення впливові наднаціональних або міжнаціональних "акторів " і виділяє лише обмежене значення неурядових "акторів" у межах держав. Отже, міжурядовий підхід, який ще називають реалізмом , зумовлює більш радикальну позицію щодо важливості ролі національної держави в інтеграційному процесі .

Стосовно європейської інтеграції міжурядовість у такий спосіб пояснює напрям і швидкість інтеграційного процесу переважно щодо рішень і дій , які здійснюють уряди європейських держав . Існує визнання того факту, що інші "актори " як у межах держав , так і поза ними можуть мати певний вплив на поліпшення інтеграції, але не критичний, і, звичайно, не владний. Це зосередження на державах, тобто об' єднане усвідомлення держав, що мають свої власні характерні національні інтереси , які вони енергійно захищають, зокрема у сфері вищої політики (зовнішня політика, безпека й оборона), закінчилося міжурядовістю , що має тенденцію підкреслювати , за висловом американського політолога С. Хоффманна, "логіку розмаїтості ", а не "логіку інтеграції". У працях С. Хоффманна1 викладені основні положення, що базуються на утвердженні вирішальної ролі національної держави та її прагматичних інтересів у регіональному інтеграційному процесі . Багато років поспіль С. Хоффман був найбільшим прихильником цієї інтерпретації європейської інтеграції, але останніми роками як її провідний представник утвердився Е. Моравчик2.

1 Hoffmann S. Obstinate or Obsolete: The Fate of the Nation State and the Case of Western Europe // Daedelus. -1966. - Vol. 95. - P. 862-915.; Hoffmann S. Weighing the Balance of Power// Foreign Affairs. - 1972. - Vol. 50. - № 4. - P. 618-643.; Hoffmann S. Reflection on the Nation State in Western Europe Today // Journal of Common Market Studies. - 1982. - Vol. 21. - № 1-2. - P. 21-37.; Hoffmann S. After the cold war: international institutions and state strategies in Europe, 1989-1991. - Cambridge MA. : Harvard University, 1993. - 481 p.

2 Moravcsik A. Negotiating the Single European Act: National Interests and Conventional Statecraft in the European Community // International Organization. - 1991. - Vol. 45. - № 1. - P. 19-56.; Moravcsik A. Preferences and power in the European Community: A Liberal Intergovernmental Approach // Journal of Common Market Studies. - 1993. - Vol. 31. - № 4. - P. 473-524.; Moravcsik A. Liberal Intergovernmentalism and Integration: A. Rejouder // Journal of Common Market Studies. - 1995. - Vol. 33. - № 4. - P. 611-629.; Moravcsik A. The Choice for Europe: Social Purpose and State Power From Messina to Maastricht (Ithaca, NY: Cornell University Press). - 1998. - 238 p.; Moravcsik A., Milada A. National Interests, State Power, and EU Enlargement // East European politics & Societies. - 2003. - Vol. 17. - Issue 1. - 42 p.


Важливе значення у формуванні національних інтеграційнихінтересів надається внутрішньополітичними силами у працях прихильників ліберального реалізму А. Моравчика. Ґрунтуючись на ранньому неофункціоналізмі, вчені А. Мілворд, Г. Гарретт, Дж. Грієко, Дж. Трангольм-Міккельсен та інші розвинули концепцію міжурядовості , створивши її складнішу теоретичну структуру. На думку англійського політолога, прихильника реалізму 80-х рр. А. Мілварда, європейська інтеграція - це лише адаптована форма співпраці , яка прийшла на зміну відкритій конкуренції. Дж. Грієко розглядає процес європейської інтеграції як зручну стратегію максимізації національних інтересів в умовах глобалізації.

Особливих успіхів досяг А. Моравчик, концепція якого дістала назву ліберальної міжурядовості . Існує три основні компоненти ліберальної міжурядовості . Перший - припущення про раціональне поводження держави , яке означає, що дії держав зводяться до того, щоб базуватися на використанні вигод як найадекватніших засобів досягнення цілей . Другим компонентом є ліберальна теорія національного привілейованого формування. Вона залучає до внутрішньої політики підхід, за яким можна пояснити, як державні цілі можуть бути сформовані під впливом внутрішніх тисків і взаємодій , які часто зумовлюються і обмеженими , і сприятливими можливостями , що походять від економічної взаємозалежності . Третій компонент ліберальної міжурядовості - це інтерпретація міждержавних відносин , що підкреслює провідну роль національних органів влади (національних урядів) у визначенні відносин між державами й дає змогу розглядати результат переговорів між урядами як істотно визначений їхньою взаємною ринковою владою й перевагами , що накопичуються відповідно до досягнутих угод.

Оскільки ліберальна міжурядовість розвивається досить чітко й , у певному розумінні , є майже безкомпромісною структурою, тому розглядається багатьма дослідниками як пристосування до обставин в епоху існування багатьох міжнародних "акторів " і складної взаємозалежності між державами . Ліберальна міжурядовість неминуче стала об'єктом критики. По-перше, науковці зауважують, що А. Моравчик з його емпіричними посиланнями у процесі пошуку демонстрування значущості його структури в контексті ЄС є надто добірним .

По-друге, стверджується, що ліберальна міжурядовість занадто зосереджується  на формальних і  кінцевих стадіяхухвалення рішення й недостатньо звертає увагу на неофіційну інтеграцію й обмеження, які така інтеграція накладає на офіційне ухвалення рішень. Наприклад, Д. Вінкотт вважає, що програма ЄЄР і ЄЄА, про які говорить А.Моравчик, були результатом переговорів між національними "акторами " і їх варто розглядати , певною мірою, як формальність національних урядів стосовно того, що практично трапилося протягом певного часу1.

По-третє, критики стверджують, що недостатня увага приділена "чорній скриньці " держави , і , зокрема, роз' єднанню різних частин уряду. Згідно міркувань А. Форстера, це означає, що ліберальна міжурядовість забезпечує неадекватне усвідомлення того, як національні органи влади обирають свої варіанти політики: "Формування цілей, гонитва за стратегіями й прийняття кінцевих положень є у всіх відношеннях часткою, настільки ж безладною й непередбаченою , як і внутрішнє вироблення тактики . Політика не завжди є раціональним процесом : ідеологія, віра й символіка можуть відігравати настільки ж важливу роль, як і реальна цінність"2.

По-четверте, наголошується (і це, ймовірно, критика ліберальної міжурядовості й будь-якої іншої форми міжурядовості , яка висловлюється найчастіше), що ліберальна міжурядовість істотно применшує вплив таких наднаціональних "акторів", як Комісія й Суд ЄС, міжнаціональних "акторів" типу європейських фірм і груп інтересів у процесі європейської інтеграції. Наприклад, у збірнику статей за редакцією У. Сандголца й А. Світа декілька науковців обґрунтовують підстави , на яких наднаціональні органи ЄС прагнуть збільшити свою автономію3. А. Форстер зауважував, що через свої певні вади ліберальна міжурядовість, можливо, "розглядається менш як теорія міжурядової торгівлі, ніж як перед-теорія (pre-theory -англ.) або аналітична структура"4.

1  Wincott D. The Court of Justice and the Legal System // L. Cram, D. Dinan and N. Nugent (eds), Developments in the European Union. - Basingstoke : Macmillan, 1999. - P. 84-104.

2  Forster A. Britain and the Negotitation of the Maastricht Treaty. A Critique of Liberal Intergovernmentalism // Journal of Common Market Studies. - 1998. - Vol. 36. - № 3. - P. 347.

3  Sandholtz W., Stone A. Sweet, (eds) European Integration and Supranational Governance. - Oxford : Oxford University Press, 1998. - Р. 1-26.

4  Forster A. Britain and the Negotitation of the Maastricht Treaty. A Critique of Liberal Intergovernmentalism // Journal of Common Market Studies. - 1998. - Vol. 36. - № 3. - P. 365.


Поки і неофункціоналізм , і міжурядовість визнають, що зовнішні фактори час від часу впливають на швидкість і зумовлюють основні властивості європейської інтеграції, обидвітеорії стосуються, насамперед, внутрішньої динаміки інтеграції. Взаємозалежність, навпаки , використовувалася дослідниками європейської інтеграції, щоб ввести інтеграцію до ширшого контексту зростання міжнародної взаємозалежності .

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни