В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 67

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Теорія взаємозалежності була розвинена в 1970-х рр. прихильниками неофункціоналізму, які розглядали зовнішні фактори як основні складові європейської інтеграції. Найбільш вдало концепцію "активних" та "пасивних" зовнішніх факторів інтеграції розвинули Дж. Най та Р . Кеохайн . Основне положення цієї концепції стосовно європейської інтеграції полягає в тому, що процес інтеграції не повинен розглядатися у надто вузькому контексті . Велика кількість факторів, які впливали на розвиток європейської інтеграції, застосувалися щодо неї окремо, але багато - ні . Це проявляється у методах, якими після Другої світової війни міжнародна модернізація в її різних формах, включаючи зростаючі рівні добробуту, високий рівень світової торгівлі , технологічна революція й трансформація комунікацій розвинули багато різних форм політичної й економічної взаємозалежності . Ці зміни здійснили перетворення в підходах, за допомогою яких різні частини світу встановлюють зв' язок і входять у контакт один з одним .

Наприклад, спостерігалося стійке зростання кількості й різноманітності міжнародних "акторів" вищого й нижчого рівня національної держави і зменшення домінуючого впливу на наднаціональний рівень держав-членів ЄС. Зростаючий перелік методів і каналів, які використовувалися міжнародними "акторами " для досягнення своїх цілей у відносинах між урядами , більше не контролювався національними міністерствами закордонних справ. Діапазон проблем на міжнародному рівні збільшувався, зокрема у поєднанні з традиційно високими політичними результатами (вони стосувалися безпеки й оборони держави ), пов' язаними з безліччю невеликих політичних проблем (це стосувалося достатку й добробуту громадян ). Зменшення аналогічних змін у сфері міжнародної політики , принаймні в індустріально розвиненому західному світі з використанням фізичної сили як інструмента політики , хоча й перебуває в протиріччі з торговельними невідповідностями й курсом обміну валюти , однак не вирішується збройним конфліктом , а знімаються з порядку денного укладанням угод, пристосовуванням і компромісами .Теорія взаємозалежності відрізняється від неофункціоналізму й міжурядовості тим , що згідно її положень більша частина процесу європейської інтеграції пояснюється факторами , які є глобальними за своєю природою, а це підкреслює, що більшість системних особливостей ЄС зконцентрована в іншому сегменті міжнародної системи , хоча й менш інтенсивному. Взаємозалежність відрізняється від неофункціоналізму та міжурядовості ще й тим , що вона не так інтенсивно застосовувалася до європейської інтеграції, тому є менш точною й систематичною в поясненні того, що вона пропонує.

Поки більшість з тих, хто брали участь у теоретичних
дискусіях про природу процесу інтеграції, усвідомлювали
важливість взаємозалежності , ці дискусії мали тенденцію до
формування якісно нової основи поведінки , а не її першопричини .
Не можливо чітко вказати на когось конкретного з науковців, хто б
визначав взаємозалежність як основний пункт пояснення процесу
європейської інтеграції. На початку 1980-х рр. К. Вебб писала, що
"більшістю                      вчених                    концепція взаємозалежності

використовувалася для пояснення умов, за яких уряди й інші економічні "актори " повинні розглядати певну форму співробітництва як об' єктивний фактор, але, на відміну від спроби теоретизації інтеграції, вона не обов ' язково допомагає чітко визначати результат"1. Взаємозалежність у такому розумінні в контексті європейської інтеграції найкраще сприймається як підхід або перспектива, а не як теорія.

1 Webb C. Theoretical Perspectives and Problems // H. Wallace, W. Wallace and C. Webb (eds), Policy Making in the European Community. - London : John Wiley, 1983. - Р. 33.


Якщо говорити про майбутнє теорії європейської інтеграції, то вона, як і інші теорії соціальної науки , зокрема велика теорія інтеграції, не втрачає своєї цінності, адже критики виявляють те, чого немає в кінцевих висновках і поясненнях цієї теорії. Ці теорії можуть мати важливе значення у вивченні процесу інтеграції, пропонуючи різноманітні варіанти розуміння цього процесу, забезпечуючи часткові пояснення його окремих стадій і підтримуючи подальшу дослідницьку роботу над ним . Робитимуть спроби покращити існуючу теорію євроінтеграції доти , доки вона здаватиметься у певному розумінні недосконалою. У цьому контексті особливістю теоретичних дискусій з європейській інтеграції є спроба багатьох теоретиків рухатися поза тим , що тепер розглядають як поєдинок надвузького й обмежувальногохарактеру між класичною міжурядовістю й класичним неофункціоналізмом.

Одним з аспектів нового теоретизування щодо сутності і змісту інтеграційних процесів є розвиток теоретичних пояснень того, що з появою двох названих вище шкіл виникло значно більше теорій у їх первинних формулюваннях, складніших концепцій і поглядів. Ще однією властивістю нового теоретизування у цій сфері є спроба звести в одне ціле ключові ознаки традиційних теорій і зв'язати їх як придатні до відповідних частин інших теорій .

Найвідомішим з авторів , що займаються цими проблемами є А. Моравчик. У середині 1980-х років Р. Кехан і С. Хоффманн використовують еклектичний і синтезуючий підхід у своєму аналізі прискореної швидкості інтеграції. Вони стверджують, що неофункціоналізм , взаємозалежність і міжурядовість можуть пояснити, чому спільнота була "повторно запущена"1. Згідно неофункціоналізму, прорив мав місце "не як функціональне розширення завдань, а швидше як форма створення, як результат розширення, спонукальних мотивів для інституціональної зміни "2. За теорією взаємозалежності "програма 1992 року була... суворо порушена подіями у світовій економіці поза Європою , зокрема стосовно міжнародної конкурентоспроможності "3. Відповідно до теорії міжурядовості вважається, що "спалах" інтеграції був зумовлений "не тільки стимулами світової політичної економіки й прориву, але й міжурядовими торговими угодами , укладеними завдяки конвергенції основних європейських держав та їх відповідних переваг4.

Дж. Матларі стверджує, що обмеження традиційних моделей, зокрема обмеження міжурядовості , яку розцінюють як невдалу спробу розпізнати критичну взаємодію між інституціями ЄС і державами -членами , а також між формальними й неформальними процесами європейської інтеграції, змушують наблизитися до основи сполучення частин , що утворюють ціле. Вона звертає увагу на те, що "виникнення погляду, який повинна включити всебічна теорія інтеграції, є не тільки реалістичними2

3

4


Westview Press, 1991. - Р. 22. Westview Press, 1991. - Р. 22. Westview Press, 1991. - Р. 19. Westview Press, 1991. - Р. 25.припущеннями про державне поводження, але й аналізом внутрішньої політики й ролі різних інституцій ЄС1.

С. Джордж менш оптимістичний , ніж Дж.Матларі щодо того, що всебічна теорія інтеграції може бути розвинена, хоча він також переконаний у потребі моделі, яка "поєднує розуміння" міжурядової й неофункціональної шкіл2.

Пошук пунктів дотику, можливо навіть для синтезу між інколи складнішими міжурядово й неофункціонально інспірованими моделями , ймовірно буде особливістю майбутньої теорії інтеграції. Інша ймовірна особливість майбутнього курсу теорії інтеграції полягає у визначенні її функціональних можливостей у межах контексту ширшої взаємозалежності й теорії глобалізації. Як зауважив Б. Розамонд, такі теорії мають допомогти встановити , яким чином інтеграція поширюється у багатьох частинах світу на "офіційному" рівні між міжнародними , наднаціональними , національними , регіональними й навіть місцевими урядовими інституціями , а також на "неофіційному" рівні як результат змін у технології, комунікаціях, культурі тощо3.

Враховуючи , що фундаментальна теорія спрямована віддзеркалення природи явища інтеграції загалом , теорія середнього рівня виражає специфічні аспекти цього процесу. Зокрема вона зазвичай зосереджується на аспектах того, як саме функціонує ЄС. Останніми роками увага багатьох учених перемістилася в напрямі теорії середнього діапазону. З кінця 1980-их рр. Багато розмов йшлося про позитивні якості нового інституціоналізму. Новий інституціоналізм має в своїй основі твердження, що у визначенні й досягненні кінцевих результатів ключову роль відіграють інституції. Новий інституціоналізм також є частковою реакцією, спрямованою проти біхевіоризму, що мав істотний вплив у соціальних і політичних наукових колах, особливо в США, у 1970-их і 1980-их рр.

Як відрізнити "новий" інституціоналізм від "старого"? Основна відмінність полягає в тому, що "старий " або традиційний інституціоналізм в ухваленні рішень керується необхідністю аналізу формальних повноважень і інституційних структур, а "новий " інституціоналізм визначає інституції в ширшому розумінні ,

 

2

 

3щоб задіяти широкий діапазон формальних і неформальних процедур, методів , відносин , звичаїв і норм .

Новий інституціоналізм розгортається в різних напрямах. П. Гелл і Р. Тейлор зауважили, що існує принаймні три аналітичні підходи в межах нового інституціоналізму: історичний інституціоналізм , раціональний вибір інституціоналізму й соціологічний інституціоналізм 1. Серед основних завдань історичного інституціоналізму - розподіл повноважень, визначених інституційними домовленостями , шляхи , якими досягаються ці домовленості , і відносини між інституціями й іншими факторами , які формують політичні дії й результати типу економічних подій і ідеологічних переконань.

Раціональний вибір інституціоналізму з' ясовує, до якого ступеня й у який спосіб інституції формують і спрямовують раціональні дії та змушують політичних "акторів" до їх здійснення.

Соціологічний інституціоналізм зосереджується на поясненні інституційних форм і методів діяльності . До того ж більшість наукових робіт з нового інституціоналізму було виконано у межах історичного інституціонального підходу.

Підхід мереж політики можна вважати застосуванням нового інституціоналізму, оскільки це термінологічне словосполучення зрозуміле в його найширшому розумінні . Цей підхід Дж. Петерсон використовує для відображення й аналізу процесів і результатів політики . Інакше кажучи , мережі політики є "аренами ", де поєднуються інтереси й ухвалення рішень. Вони виконують роль посередника між відмінностями й пошуком рішень. Мережі політики змінюються за основними ознаками відповідно до трьох ключових змінних: відносної стабільності (або нестабільності) мережевих членств; відносної ізольованості (або прохідності) мереж; відносної сили (або слабкості) ресурсних джерел2.

1 Hall P. A., Taylor R. C .R. Political Science and the Three New Institutionalisms // Political Studies. - 1996. -Vol. 44. - № 5. - P. 937.

2 Peterson J. Decision-Making in the EU: Towards a Framework for Analysis // Journal of European Public Policy. - 1995. - Vol. 2. - № 1. - P. 77.


Отже, починаючи з початку 90-х рр. минулого століття, дослідження, зосереджені на процесі політики Європейського Союзу й на Європейському Союзі як системі правління (врядування), значно активізувалися. Водночас деякі вчені ще раз спробували генерувати ширші теорії європейської інтеграції, а інші прагнули поєднувати вивчення "щоденного" процесу політикиз розумінням положень "великих теорій " з метою більш загального розуміння процесу інтеграції. У процесі вивчення політики завжди існує багато конкуруючих інтерпретацій одного й того ж процесу та емпіричної інформації.

Підводячи підсумок аналізу провідних тенденцій та суперечностей у морфогенезі та функціонуванні системи саморегуляції Об' єднаної Європи , можна зробити висновки про багатовимірність , багатогранність , комплексність, складність та динамічну еволюційність методологічної основи дослідження європейських реалій , а також наявність фундаментальних теоретико-прикладних засад євроінтеграційного процесу.

 

 

Література до розділу

1.            Авер'янов В. Ще раз про зміст і співвідношення понять "державне управління" і "виконавча влада": полемічні нотатки // Право України. -2004. - № 5. - С. 113-116.

2.            Атаманчук Г. В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы) : учебн. пособ. - М. : ОАО НПО "Экономика", 2000. - 302 с. - (Энциклопедия управленческих знаний).

3.            Бутко И. Ф., Пухтинский Н. А. Концепция законодательства союзной республики о местных советах // Советское государство и право. - 1991. -№ 1. - C. 12-19.

4.            Волес В., Волес Г. Творення політики в Європейському Союзі / пер. з англ. Р. Ткачук. - К. : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2004. - 871 с.

5.            Грицяк І. А. Європейське управління: теоретико-методологічні засади : монографія. - К. : Вид-во "К. І. С.", 2006. - 398 с.

6.            Десмонд Дайнен. Дедалі міцніший союз. Курс європейської інтеграції : пер. з англ. - К. : "К. І. С.", 2006. - 696 с.

7.            Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / пер. з фр. Є. Марічева, Л. Погорєлової, В. Чайковського. - К. : Основи, 1995. - 903 с.

8.            Європейський Союз: консолідовані договори / пер. Ю. Петруся ; наук. ред.

 

B.   Муравйов. - К. : Port-Royal, 1999. - 206 с.

9.            Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права : навч. посіб. / кер. проекту Г. Шиманськи-Гайер ; наук. ред. В. П'ятницький; Т-во Карла Дуйсберга; М-во екон. України; Ін-т європейської політики, м. Берлін. - К. : Кельн: Заповіт, Б.р., 1987. - 369 с.

10.        Мартиненко П. Проект Конституції для Європи: реформаторський потенціал. Інституційні реформи в ЄС // Аналітичний щоквартальник. - 2003. - № 4. -

C.   1-16.

11.        Ніколас Мусис. Усе про спільні політики Європейського Союзу ; пер. з англ. -К. : "К. І. С.", 2005. -       с., 466 с.

12.         Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції. - К. : Смолоскип, 2002. - 168 с.Топорнин Б. Н. Европейское право : учебник. - М. : Юристь, 2001. - 456 с.

13.         Шаповал В. М. Конституція і виконавча влада. - К. : Юрінком Інтер, 2004. -

80 с.

15.         Bulletion of the European Union. European Commission. - 1995. - № 12. - 187 p.

16.         Bulmer S. Domestic Politics and EC Policy-Making // Journal of Common Market Studies. - 1983. - Vol. 21. - P. 349-363.

17.         Bulmer, S. The Governance of the European Union: A New Institutionalist Approach // Journal of Public Policy. - 1994. - Vol. 13. - P. 351-80.

18.         Bulmer, S. New Institutionalism and the Governance of the Single European Market // Journal of European Public Policy. - 1998. - Vol. 5. - № 3. - P. 365-86.

19.         Burley A. M., Mattli W. "Beyond Intergovernmentalism: The Quest for a Comprehensive Framework for the Study of Integration, Cooperation and Conflict". - 1993. - Vol. 28. - P. 181-208.

20.         Consilium (Рада Європейського Співтовариства) [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http://ue.eu.int.

21.         Developments in the European Union /edited by Laura Cram, Desmond Dinan and Neil Nugent. - St. Martin Press, New York, 1999. - 380 p.

22.         EU LAW. Text, cases, and materials. Third Edition. Paul Craig and Grainne de Burca. 2003, Oxford. - 1242 p.

23.         Forster A. Britain and the Negotitation of the Maastricht Treaty. A Critique of Liberal Intergovernmentalism // Journal of Common Market Studies. - 1998. -Vol. 36. - № 3. - P. 347-368.

24.         Garrett G. International Cooperation and Institutional Choice: The European Community's Internal Market // International Organization. - 1992. - Vol. 49. -

P. 533-560.

25.         Garrett G. The Politics of Maastricht // Economics and Politics. - 1993. - Vol. 5. -№ 2. - P. 105-124.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни