В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 69

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Головною підставою забезпечення якісного функціонування системи саморегуляції соціального організму країни є її морфологічна і функціональна зрілість. Морфологічна зрілість такого утворення має визначатись не поверхневими процесами , а більш глибинними - до такого висновку підштовхує функціональне походження системи саморегуляції соціальногоорганізму країни та інформаційний субстрат її соціального тіла. Критерієм зрілості тут слід вважати ентропію соціального тіла країни або соціальних підсистем , що його утворюють.

Морфологічне тіло може перебувати у найрізноманітніших станах: від вкрай невизначеної хаотичності до цілковитої структурної впорядкованості . Перший стан визначається в термінах термодинаміки та теорії інформації як ентропія, а другий - як негентропія. Нагадаємо, що ентропія в теорії інформації тлумачиться як міра невизначеності стану об' єкта або як міра браку інформації, якщо йдеться про соціальний організм як цілісну систему. Ентропія є функцією імовірності. Її значення наближається до нуля, якщо імовірність наближається до одиниці і стає нескінченною, якщо імовірність дорівнює нулю1.

Суспільствознавство запозичило ідею соціальної ентропії у виведеному І. Пригожиним в 1945 році так званому четвертому началі термодинаміки , яким вперше було сформульовано закономірності ентропійних процесів у відкритих системах. Кібернетика Вінера і загальна теорія систем Л. фон Берталанфі значною мірою обґрунтовуються названою формулою. Соціологія також бере на озброєння поняття ентропії: виходять праці Дж. Міллера (1953), Ротштейна (1958), Баклі (1967), де аналізується організація соціуму в термінах ентропії і негентропії. Вдало використали вербальні ентропійні моделі щодо теоретичного аналізу суспільства Клапп (1975) і Голтинг (1975). Але найбільш фундаментально до проблеми соціальної ентропії підійшов професор Каліфорнійського університету К. Бейлі , який в 1990 році видав книгу "Теорія соціальної ентропії", а в наступному - розвинув цю ідею в роботі "Нові системні теорії в системі соціології"2. Таким чином, йому належить пріоритет у застосуванні ідеї ентропії до соціології та екології.

1 Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник; АН СССР. Ин-т философии. - 2-е изд., испр. и доп.


Всупереч столітньому авторитетові ідеї рівноваги , яка панувала в суспільній свідомості з 1850 по 1950 рік і авторитет якої підтримувався зусиллями Спенсера, Гоббса, Паретто, Ла Шательє і Самуельсона, Кеннона і Парсонса, Хоманса, Стинхкомбе і Міллера, такі відомі вчені , як Подолинський , Лотка, Богданов, Кондратьєв та деякі інші енергійно відстоювали ідею динамічної рівноваги живих та інших самозорганізованих систем .
М. : Наука, 1975. - С. 690. Бейлі К. Д. Нові системні теорії в системі соціології. - Албані, 1994. - 121 с.У вітчизняному суспільствознавстві протягом певного часу поширюються розвідки , в яких розглядаються проблеми соціальної ентропії. Серед представників російського та українського простору осмислення цієї проблематики -А. Ахієзер, Л . Бевзенко, В . Василькова, Г. Гольц, Л. Горбунова, І . Добронравова, Ю . Канигін , В . Каплунов , В . Мазур, Л. Мосіонжник, А. Назаретян, Г. Нестеренко, М . Ожеван, Є. Сєдов, Ю . Сурмін та інші .

Здійснений Клаппом вербальний аналіз динамічного стану суспільства з генераторами ентропії (шуми , банальність, дезінформація та ін.) - приклад продуктивного застосування ентропійно-негентропійної моделі для коректного аналізу людських спільнот на організменому, психологічному та соціологічному рівнях. Галтинг використав поняття ентропії для аналізу конфліктів у суспільстві і між націями . Берталанфі використав цей термін як синонім категорії "порядок". На відміну від названих авторів , Бейлі застосовує поняття ентропія для визначення стану системи суспільних зв'язків. Як еквівалент ентропії він використовує ступінь присутності життя в певному соціумі . Для заміру рівня ентропії соціуму К. Бейлі вибудував цілий ланцюжок взаємопов ' язаних змінних: глобальних (населення, інформація, рівень життя, технологія, організація, середовище проживання), константних мікроперемінних (стать, раса, вік) і змінних мікроперемінних (прибуток, освіта, місце проживання, звички , робота тощо).

На відміну від закордонних авторів, вітчизняні дослідники , наприклад, Канигін і Калітич, тлумачать ентропію як міру віддаленості людської спільноти від оптимального рівня свого функціонування. Черненко і Чернишенко співвідносять поняття соціальної ентропії з мірою економічної та соціальної свободи .

Все викладене вище прямо вказує на те, що епоха рівноваги закінчилась і настала епоха ентропії, яка несе з собою необхідність і навіть неминучість визнання еволюційних змін системи суспільних зв' язків як послідовності біфуркаційних переходів.

Взаємодоповнюючим стосовно поняття соціальної ентропії є поняття негентропії як міри організованості , упорядкованості соціальних об' єктів . Між негентропією і інформацією традиційно проводять аналогію, оскільки інформація нерозривно пов' язана з поняттям процесу і системи управління, характеризує міруможливості "упорядкування" керованої системи через управлінські впливи на неї.

При цьому слід зауважити , що соціальний організм будь-якої країни для свого розвитку потребує певного рівня свободи. Це означає, що жорстка детермінація соціальних процесів з боку системи саморегуляції неприпустима і навіть згубна для нього. Це помічено дослідниками і описано у теоретичному плані . "Левіафан", класична праця Томаса Гоббса, є переконливим свідченням того, що може статися з соціальним організмом країни , якщо навіть "договірна держава", не кажучи вже про тоталітарну, отримає необмежену повноту влади над громадянським суспільством . Стовідсоткова негентропійність є згубною для життєдіяльності соціального організму будь-якої країни . Інша крайність - соціальна аномія, або надмірне поширення анархізму у соціальному житті - теж не сприяє сталому розвитку і якісному функціонуванню соціального організму країни , вони є показниками або свідками його надмірної ентропійності.

Слово "анархія" часто зустрічається в науковій , публіцистичній , художній літературі і вживається в декількох онтологічних і гносеологічно взаємозалежних значеннях. Можна погодиться з французьким дослідником анархізму Даніелем Гереном , що цей термін "настільки старий , як і цивілізація"1. Наприклад, піфагорійці найгіршим злом вважали анархію (безвладдя)2.

Використовував це поняття й Арістотель у "Політиці ", відзначаючи , зокрема, що "у демократіях безладність і анархічність державного ладу викликають презирство до нього з боку заможних людей " і що в деяких місцях "демократи були переможені через недисциплінованість і анархію..."3.

1 Guerin D. Anarclusmus: Begriff und Ргахіє. - 8. Aufl. - Frankfurt/M. : Suhrkamp Verlag, 1967. - Р. 13.

2 Нерсесянц B. C. Личность и государство в политико-правовой мысли (Из истории идей). - М. : Знание, 1980. - 76 с.

3 Аристотель. Политика // Аристотель. Соч. : в 4 томах. - Т. 4. - М. : Мысль, 1984. - С. 486-526.


Нагадаймо, що у відомому словнику В . Даля (1860-і рр.) слово "анархія" визначалось як грецьке за походженням , що означало "відсутність у державі або в громаді голови , улаштованого правління, сили, порядку; безвладдя, многобоярщина". А "анархіст" - як "заступник, аматор безвладдя,смут, крамол"1.

У літературі кінця ХІХ - початку XX ст. в період активного розвитку в Росії анархічного типу політичної свідомості виокремлювали кілька підходів до розуміння анархізму. У них відображалися політичні позиції лібералів, соціал-демократів , анархістів та інших. Ці підходи не були однозначними , мали свої варіації, але містили і деякі спільні моменти. Для представників лібералізму був характерним широкий підхід до феномена анархізму і його розгляд в тісному зв' язку з осмисленням природи революції, внутрішньої логіки історичного розвитку суспільства, його політичних інститутів, політичної свідомості. Негативний зв ' язок між анархією і природою держави вбачав професор Б. Кістяковський. Він розглядав державу як засіб подолання анархії: правову державу (юридичний характер держави) - як засіб усунення анархії з правового життя, а соціальну - як здатну ліквідувати анархію в господарській сфері2.

Юрист і філософ князь Є. Трубецькой відзначав небезпеку наслідків анархії (в значенні безладдя) для втрати суспільною свідомістю ієрархії цінності державних форм : люди , "изголодавшись по порядку и власти, бросаются в объятия всякой власти, как бы плоха она ни была"3.

Професор П. Новгородцев вважав анархізм утопією, відзначаючи при цьому близькість "кінцевого ідеалу" марксизму "до анархічних ідей ", і не заперечував проти трактування Г. Кельзеном марксизму як "тяготевшего к анархическо-индивидуалистическому воззрению"4. Визнаючи, що "відщепенство російської інтелігенції від держави" мало "фатальні наслідки " для державного розвитку, він наївно гадав, що запорукою відродження Росії є переконання, "що відщепенство від держави - цей духовний плід соціалістичних і анархічних впливів - повинен бути викоренений із загальної свідомості ..."5.

1 Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. - Т. 1 : А-3. - М. : Русский язык, 1989. -

2 С. 16.

2 Кистяковский Б. А. Государство правовое и социалистическое // Вопросы философии. - 1990. - № 6. - С. 155.


3  Трубецкой Е. Н. Анархия и контрреволюция. - М., 1917. - С. 4.

4  Спорные вопросы в истолковании политической теории марксизма // Труды русских ученых за границей. Т. 1. - Берлин, 1922. - С. 129, 131.

5  Новгородцев П. О путях и задачах русской интеллигенции // Из глубины : сборник статей о русской революции С. А. Аскольдов, Н. А. Бердяев, С. А. Булгаков и др. - M. : Изд-во Моск. ун-та, 1990. - С. 211­212.

525


Проте, анархічні ідеї мають певну об' єктивну основу, оскільки соціальний організм країни повинен мати певний рівень свободиабо ентропійного запасу для переструктурування соціальних підсистем і інститутів. За відсутності певного відсотку ентропійності такого ефекту не може бути , а це означає, що і будь-який розвиток соціальної системи неможливий.

Отже, якщо критерієм морфологічної зрілості соціального організму країни вважати рівень внутрішньосистемної ентропії, то критерієм його функціональної зрілості може бути дієспроможність країни не тільки забезпечувати власний розвиток, а й очолювати або знаходитись у головній групі соціальних організмів , що визначають сьогодні перехід від індустріальної до інформаційної цивілізації. Прихильником такого погляду можна вважати О. Конта, який , як відомо, розглядає прогрес як розвиток порядку, тобто організації. Згодом цю ж ідею розвивали Стюарт Мілль в "представницькому правлінні", а також видатні історики Бокль і Грот1.

За винятком цього органіцистичного погляду на соціальний організм, який намітив ще Арістотель, потім розвивала німецька метафізика, вчення Огюста Конта про безперервний і закономірний прогрес примикає до поглядів Кондорсе і Тюрго, які також вбачали мірило суспільного прогресу в прогресі людських знань. Подібно Канту О. Конт вважає, що цей стан суспільства зумовлений станом людських знань, з яким воно пов'язане, як наслідок з причиною, і цей закон соціальної безперервності додається ним до соціальної динаміки . Цікаві також в системі Конта його сходинки людського прогресу - теорія суб' єктивна, виведена, як і соціологічне його вчення, з помилкової теорії людських здібностей . Тим не менше ці сходинки подають у загальних рисах правильну, хоч і вкрай ще недосконалу, класифікацію суспільного прогресу в матеріальній , фізичній , розумовій і моральній галузях2.

1 Грееф Г. Общественный прогресс и регресс. - С-Петербург : Типография Ю. Н. Эрлих, 1896. - С. 155.

23 Там же. - С. 156.

3 Гегель Г. В. Ф. Философия права ; пер. с нем. / ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц ; авт. вступ. ст. и примеч. В. С. Нерсесянц. - М. : Мысль, 1990. - С. 270.


Г. Гегель, як відомо, вважав , що "стан суспільства слід визнати тим досконалішим , чим менше індивіду доводиться робити для себе, відповідно до своєї власної думки , у порівнянні з тим , що виконується шляхом загальних заходів"3. Це положення, якщо перевести його на сучасну мову, слід розуміти так, що критерієм соціального прогресу є рівень суспільного поділу праці .Російський публіцист і мислитель П . Ткачов, наприклад, пише з цього приводу наступне: "Встановлення можливо повної рівності індивідуальностей ... І приведення потреб всіх і кожного в повну гармонію із засобами їхнього задоволення - така кінцева, єдино можлива мета людського суспільства, такий верховний критерій історичного соціального процесу. Все, що наближає суспільство до цієї мети , є прогресивним , все, що віддаляє - регресивним . Будь-яка людина, що діє теоретично або практично в інтересах цієї мети, - прогресист; всякий, хто діє у протилежному смислі, або переслідує будь-яку іншу мету, - ворог прогресу"1.

Класики історичного матеріалізму вбачали критерій функціональної зрілості суспільства в засобі поєднання робітника з засобами виробництва. Вони навіть ввели в обіг суспільної науки спеціальний термін - "формація".

Оригінальну позицію з цього питання займають сучасні філософи . Так, порівняно нещодавно вони сформулювали "об' єктивний критерій прогресу", в якому стверджується, що найістотнішим у функціонуванні самокерованих систем є їхня активність відносно до зовнішнього середовища. "Виходячи з цього, можна прийняти за об' єктивний критерій прогресу форм управління ступінь активності самокерованих систем : якщо активність зростає, то має місце прогрес, якщо вона зменшується - регрес"2.

Наведене формулювання, на наш погляд, уособлює несистемний стиль мислення. Ми погоджуємося з Р . Абдєєвим у тому, що таке формулювання є не зовсім коректним . "Активність до зовнішнього середовища" як критерій прогресу звучить некоректно, бо має на думці агресивність до зовнішнього середовища. Справді , при такому критерії прогресом можна вважати і хижацьке знищення природи , і злодіяння фашизму. У такому ж плані звучить і відомий вислів: "Ми не можемо чекати милостей від природи , взяти їх - наше завдання". Все це є ні чим іншим , як активністю до зовнішнього середовища.

1 Ткачев П. Н. Сочинения : в 2-х т. - Т. 1. - М. : Мысль, 1975. - С. 508.

2 Материалистическая диалектика : в 4 т. - Т. 3 : Проблема развития в современных науках / под общ. ред. Л. Ф. Ильичева. - М. : Наука, 1985. - С. 226.


Р . Авдєєв пише з цього приводу наступне: "Сучасна наука ідентифікує розвиненість систем з рівнем відображувальної спроможності , пов' язаної з пізнанням як зовнішньго середовища, його параметрів,  можливостей , так і самого суб' єкта, йогосамопізнання, включаючи і оцінку взаємодії суб' єкта з середовищем "1. Тут, як бачимо, побічно пропонується критерієм розвиненості систем або соціального прогресу вважати прогрес форм управління.

І це далеко не повний перелік наявних в літературі підходів до цього питання. Тому на нас чекає нелегке завдання: або віддати перевагу якомусь з них, або визначити критерієм таку підставу, яка б переважала за евристичними можливостями всі вищенаведені . На нашу думку, логічний аналіз допоможе у вирішенні вказаної проблеми .

Поняття "прогрес" і "регрес" однаковою мірою необхідні для вивчення проблеми соціального організму. Тут ми повинні базуватися на закономірностях, відкритих у взаємозв' язку між названими категоріями , стосовно світу фізичних організмів . Останні, як відомо, ґрунтовно розглянуті А. Сєвєрцовим.

При цьому очевидно, що без поняття "регрес" не пояснити мутацію як в онтогенезі , тобто стосовно окремої соціальної особи , так і в сімействі соціальних організмів . Крім того, остання обставина прямо вказує на необхідність застосування в дослідженні такої категорії, як смерть соціального організму, оскільки можна тільки дивуватись, з якою послідовністю і внутрішньою закономірністю руйнуються соціальні організми старого і нового часу.

1 Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. - М. : ВЛАДОС, 1994. - С. 237.


При цьому суть регресу ми вбачаємо в тому, що функція зникає раніше соціального органу або всього соціального цілого. Тут ми обмежимось розглядом цього аспекту висуненням чергової робочої гіпотези , яку сподіваємось перевірити в ході логічного аналізу. Її сенс в тому, що в соціальному організмі явище регресу спостерігається тоді , коли має місце невідповідність темпу розвитку специфічних функцій одна відносно одної. Так, залишковий принцип виділення коштів на культуру (на розвиток людини ) в умовах СРСР призвів до дезорганізації всієї системи . Немовби попереджаючи , О. Богданов писав з цього приводу: "Сила організму полягає в точній координації його частин, в точній відповідності поділених і взаємопов'язаних функцій. Ця відповідність зберігається при зростанні технологічних відмінностей , що проходить постійно, але не безмежно: настає момент, коли вона вже не може цілкомутримуватися і починає йти на спад"1.

Регрес іде від найбільш часткових і вищих до найпростіших і нижчих соціальних утворень. Тому далеко невипадково в СРСР першою зруйнувалася КПРС як правляча партія, а вже після цього почався розпад державної і економічної систем . За нормальних умов, якщо можна взагалі назвати саморозпад країни нормальним явищем , вищі органи держави руйнуються швидше структури нижчого рівня. У будь-якому разі, органи державної влади переживають свої функції, але тоді вони представляють тільки "уявні органи "2.

Поразка або саморозпад соціального організму починається з системи саморегулювання. Тому не випадково у процесі суспільних катаклізмів першими зникають політичні форми . Історичні аналогії напрошуються тут самі собою. Неспроможність системи саморегуляції виконувати свою основну функцію призводить до формування у певні періоди людської історії потужних тіньових владних контрструктур і прояву так званого "смутного часу".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни