В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

2 Там же.

3 Быченков В. М. Институты:  сверхколлективные образования и безличные формы в социальной субъективности. - М. : Российская академия социальных наук, 1996. - С. 656.

4 Быченков В. М.  Институты:  сверхколлективные образования и безличные формы в социальной субъективности. - М. : Российская академия социальных наук, 1996. - 956 с.


Однак такий шлях формування соціальних інститутів у ході саморегуляції соціальної системи не єдиний . Треба враховувати також те, що сформований соціальний інститут може створити принципово нове утворення (або стан) системи, і це можепризвести до зміни самого інституту. Поліальтернативність та багатоваріантність як закономірність самоорганізації не завжди призводять до створення соціальних інститутів, але завжди є характеристиками функції саморегуляції. Саме неврахування такої можливості і є, на наш погляд, слабким місцем теорії В . Биченкова.

Окремо серед сучасних концепцій самоорганізації можна виділити теорії, що пояснюють дію саморегуляції в біологічних системах. Саме завдяки таким теоріям і можна простежити відмінності між саморегуляцією у біологічних і соціальних ситемах. Так, Н. Ківенко у своїй роботі "Отражение и его роль в живых системах"1 вказує на те, що існування саморегуляції та регуляції в біологічних системах відбувається, як і в соціальних, на основі загальної властивості матерії - відображення. На його основі формуються і механізми дії регуляції (саморегуляції), і підсистеми саморегулятивних систем - регулююча (та, що управляє) та регульована (та, якою управляють).

Регуляція (саморегуляція) при цьому розуміється як функція адаптації системи до змін , що спричиняють зовнішні впливи , тобто як взаємодія з навколишнім середовищем . Ці впливи відбуваються на основі обміну енергією, речовиною та інформацією. Саме інформації Н . Ківенко надає великого значення, розглядаючи власне інформаційні впливи в системі , що і визначає цінність її дослідження, але в цьому ж є і недолік - на другий план відкидаються механізми саморегуляції на основі речовинно-енергетичних впливів.

1 Кивенко Н. В. Отражение и его роль в живых системах. - К. : Наукова думка, 1972. - 144 с.

2 Ершов Ю. Г. Человек. Социум. История (социально-философские проблемы теории исторического процесса). - Свердловск : Изд-во Уральского университета, 1990. - С. 29.


Введення категорій теорії самоорганізації в науковий обіг вплинуло на формаційний підхід, що тривалий час використовувався у вітчизняній науці. Так, на думку Ю. Єршова, "тільки виходячи з єдності елементів та структури , субстратної й функціональної структур, класів , соціальних груп та їх суспільних відносин, ми зможемо прийти до розуміння формації як саморегулятивного цілого, в процесі руху якого виявляються можливості розвитку кожного з елементів, а в міру того, як вони реалізуються, змінюється організація системи загалом "2. Така зміна відбувається при переході від однієї формації до іншої, що забезпечується також і процесами саморегуляції, які , з позиціймарксизму, розглядаються як процеси управління, що забезпечують вже не стихійну саморегуляцію, а соціальну регуляцію.

На думку М. Піттнера, соціальна регуляція - "це тип впливу, який управляє і здійснюється не небезпосередньо через свідому діяльність суб'єкта, а завдяки дії соціальних регуляторів -нормативних (норми, стандарти, критерії, принципи) та ненормативних (ідеї, цілі)"1. Але при цьому забувається, що існує як мінімум два види саморегуляції - стихійний (саморегулювання) та спрямований (управління).

Саме про управління постійно говорять представники формаційного підходу, забуваючи, що при переході від стихійного саморегулювання (поява людини , первіснообщинний лад -доформаційна епоха) до управління цей стихійний вид саморегуляції не зникає, а продовжує існувати в латентному вигляді і проявлятися лише у кризових ситуаціях. У цьому і полягає недолік розгляду саморегуляції у формаційному підході з погляду самоорганізації.

Отже, сучасні наукові теорії самоорганізації дають можливість розглянути саморегуляцію як функцію або властивість самоорганізованих систем. Ця властивість (функція) тотожна регуляції і характеризує здатність системи до змін під дією зовнішніх та внутрішніх впливів і являє собою процеси впорядкування змін , що дає можливість стабілізувати саморегулятивну систему після нововведень. Дія саморегуляції (регуляції) відбувається на основі загальної властивості матерії -відображення і проходить через механізми прямого та зворотного зв'язків, а також проявляється в певних формах, притаманних лише соціальним системам - самоуправління (управління) та керівництво.

1 Питтнер М. Регуляция - управление - руководство. Очерк марксистско-ленинского анализа социальных основ управления // Вопросы философии. - 1985. - № 6. - С. 141.


Розглядаючи саморегуляцію як функцію саморегулятивних систем , вчені спираються на більш ранні дослідження цієї проблеми, зокрема на теорію функціоналізму. Ще у ХІХ ст. у дослідженнях одного з його засновників - Г. Спенсера -розглядалися складові частини суспільства, їхня зростаюча взаємозалежність, яка породжує необхідність створення "регулюючої системи ", що контролювала б дії цих частин і забезпечувала їх координацію. "В державі, як і в живому тілі,неминуче виникає регулююча система ... При формуванні більш міцного співтовариства ... з' являються вищі центри регулювання і підлеглі центри , вищі центри починають розширюватись і ускладнюватись"1.

На думку Г. Спенсера, на ранньому етапі соціальної еволюції регулювання необхідне по відношенню до навколишнього середовища, коли відбувається спонтанне пристосування складових частин одна до одної. У подальшій еволюції спонтанність регулювання замінюється системами управління, що здійснюють внутрішню регуляцію і соціальний контроль , які складають основу для поділу суспільства на типи .

Розрізняючи типи суспільств: прості, складні, подвійної складності , потрійної складності , - Г. Спенсер одночасно поділяє їх за розвиненістю політичної сфери. Так, прості типи суспільства поділяються на ті, що мають керівника; ті, в яких керівник з'являється епізодично; ті, у яких нестабільне керівництво; і ті, які мають стабільне керівництво. Суспільства на основі різних ступенів складності класифікуються, крім цього, також за типом внутрішньої регуляції, коли при злагоді існує відносно слабка та розпливчаста система внутрішньої регуляції, а при військових відносинах виникає примусовий та централізований контроль. Таким чином , у теорії Г. Спенсера регулювання виступає як функція системи , що необхідна для еволюції суспільства, а з подальшим його розвитком перетворюється на систему управління, тобто розглядається як частина певної цілісності .

У ХХ ст. інший представник функціоналізму Т. Парсонс виокремлював у соціальній системі інтегративні та регулятивні процеси , що мають компенсаторський характер, оскільки відновлюють стабільність системи після потрясінь та змін2. Так, роботи Т. Парсонса підштовхують нас до вивчення функціональних залежностей , які мають бути притаманними саморегуляції соціальних систем .

1 История социологии в Западной Европе и США : учебник для вузов ; отв. ред. акад. РАН Г. В. Осипов. -М. : Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. - С. 46.

2 Парсонс Т. Система современных обществ ; пер. с англ. Л. А. Седова и А. Д. Ковалева ; под ред. М. С. Ковалевой. - М. : Аспект Пресс, 1998. - 270 с.


Отже, представники теорії функціоналізму виокремлюють у суспільстві регулятивні процеси та систему, які забезпечують координацію та контроль системи по відношенню до оточення та окремих частин соціальної цілісності . Однак, суперечливою складовою такого підходу є поєднання в понятті "регуляція"стихійних процесів адаптації суспільства до навколишнього середовища і системи управління, яка складається в соціальному організмі і цілеспрямовано координує зміни в системі .

Отже, специфічною рисою саморегуляції соціальних систем є те, що в них можливі різні комбінації організаційного та самоорганізаційного начал. Скажімо, в системах першої природи цей аспект майже не знаходить вираження - тут домінує вільна стихійна самоорганізація (хіба що в біологічну систему втрутиться діяльність людини ).

Залежно від співвідношення організаційних і самоорганізаційних тенденцій , а конкретніше від того, яка складова домінує, - за аналогією до існуючої класифікації політичних режимів - всі соціальні системи можна поділяти на авторитарні та демократичні. Більш за те: слід визнати конструктивність ідеї про надання цим характеристикам категоріального значення, коли предметом дослідження є найбільш загальні закономірності розвитку соціальних систем , наприклад, особливості відношення частин цілого, окремих частин і цілого, рівнів організації, системи та зовнішнього середовища, прямих і зворотних зв' язків і так далі 1. Тим більше, що цим двом типам суспільств - побудованому на приматі організації і самоорганізації - відповідають аналогічні базові типи особистості , без цього відповідний тип соціальної системи просто не утвориться.

1  Бородкин В. В. Противоречия и два способа организации социальных систем // Самоорганизация: кооперативные процессы в природе и обществе : в 2 частях / отв. ред. Г. И. Рузавин. - Ч. 1. - М. : Ин-т философии АН СССР, 1990. - С. 81.

2  Нестеренко Г. О. Українська політична нація: самоорганізаційні засади становлення : монографія. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - С. 100-101.


Якщо для порівняно простих, історично перших соціальних систем на кшталт роду чи племені , а також в умовах специфічних відносно замкнених систем типу армії, авторитарний спосіб співвідношення самоорганізації / організації може бути досить ефективним і навіть за певних умов єдино можливим способом виконання їх функцій , то для складних етнонаціональних спільнот явну перевагу має демократичний спосіб. Однак, не тільки складність соціальних систем у сучасних умовах обумовлює застарілість авторитарного способу їх життєдіяльності , але також і кількість та якість глобальних проблем людства, розв' язання яких уможливлює тільки демократичний спосіб завдяки притаманній йому динамічності зв' язків та потужних креативних стимулів2.\

 

Загалом , проведений у цьому розділі історичний аналіз проблеми саморегуляції соціального організму країни дав змогу нам всебічно її розглянути і виявити ті креативні ідеї, що формувались із приводу феномену саморегуляції в різні історичні часи , в різних галузях знання і по відношенню до різних типів систем. Виокремивши з проаналізованих поглядів ті, що можуть мати евристичну цінність у контексті поставлених нами дослідницьких завдань, розвинувши їх і доповнивши , нам необхідно сформувати філософсько-методологічні основи нашого дослідження, до чого ми наразі і переходимо.

 

 

Література до розділу

1.            Авдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. - М. : ВЛАДОС, 1994. - 336 с.

2.            Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія : курс лекцій. -в 2 томах. - К. : Генеза, 1993. - Т. 1. - 255 с.

3.            Аршинов В. И. Синергетика / В. И. Аршинов // Современная научная картина мира: Словарь. - М. : Прогресс, 1997. - С. 164.

4.            Бех В. П. Социальный организм: философско-методологический анализ. -Запорожье : "Тандем-У", 1998. - 186 с.

5.            Бех  В. П.   Философия  социального  мира:   гносеологический  анализ. -

Запорожье : "Тандем-У", 1999. - 284 с.

6.            Бех В. П. Генезис соціального організму країни : монографія. - 2-е вид. доп. -Запоріжжя : Просвіта, 2000. - 288 с.

7.            Бех В. П. Человек и Вселенная: когнитивный аналіз : монография. - 2-е изд. доп. - Запорожье : Просвіта, 2004. - 148 с.

8.            Бех В. П., Гашенко А. В. Фірма в дискурсі організменої ідеї : монографія. -Суми : ВТД "Університетська книга", 2006. - 376 с.

9.            Бердяев Н. А. О русской философии : в 2 ч. - Ч. 2. - Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1991. - 287 с.

10.        Бойченко І. В., Куценко В. І., Тавачковський В. Г. Суспільні закони та їх дія. -К. : Наукова думка, 1995. - 212 с.

11.        Бородкин В. В. Противоречия и два способа организации социальных систем // Самоорганизация: кооперативные процессы в природе и обществе : в 2 частях / отв. ред. Г. И. Рузавин. - Ч. 1. - М. : Ин-т философии АН СССР,

1990. - С.69-90.

12.        Буева Л. П. Общественная детерминация и управление формированием личности // Проблема управления процессом воспитания (материалы симпозиума). - М., 1971. - С. 28-29.

13.        Быченков В. М. Институты: сверхколлективные образования и безличные формы в социальной субъективности. - М. : Российская академия социальных

14.        наук, 1996. - 965 с.Вевер М. Харизматическое господство // Социологические исследования (СоцИС). - 1988. - № 5. - С. 139-147.

15.        ВеверМ. Избранное. Образ общества : пер. с нем. - М. : Юрист, 1994. - 704 с.

16.        Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. - М. : Наука, 1988. -519 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни