В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 70

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Крім того, для прикладу досить звернутися до такого явища як охлократія, що є прямим наслідком неспроможності системи саморегуляції соціального організму країни виконувати свою функцію. Охлократія є зворотним боком Левіафана. Нагадаймо, що охлократія - це тимчасове або більш менш тривале домінування у політичному житті суспільства натовпу, юрби , "маси "; один із способів здійснення політичної влади , що суттєво доповнює кризові політичні режими .

Феномен охлократії висвітлюється, як відомо, у працях старогрецького історика Полібія, представлений в теоріях держави Платона й Арістотеля, в концепціях сучасних теоретиків політичного процесу. Згідно Арістотеля, охлократія є крайнім проявом негативних властивостей демократії (народовладдя), її збоченою формою. Вона стає можливою за умови відсутності легітимного державного управління, за ситуації безвладдя, деструкції механізмів регулювання з боку системи саморегуляції суспільного життя.

1 Богданов А. А. Всеобщая организационная наука. Тектология : в 2 томах. - М. : Экономика, 1989. - Т. 2. -

2 С. 24.

2 Грееф Г. Общественный прогресс и регресс. - С-Петербург : Типография Ю. Н. Эрлих, 1896. - С. 254.


Спалахи охлократії в історії політичного життя спостерігаються, як правило, за кризових часів , на переломнихетапах суспільного поступу, за умов загострення соціальних суперечностей . Саме тоді виникають сприятливі обставини для проявів охлократичного стихійного політичного екстремізму, "тиранії натовпу" (Платон).

За своїм характером охлократична поведінка є типовим проявом "негативної свободи ", яка межує з анархією, вседозволеністю, свавіллям . Вона свідчить про соціальні недуги суспільства, є симптомом "хвороби " держави , а точніше системи саморегуляції соціального організму країни , у якому держава виконує обмежену функцію.

Як соціальне явище охлократія не містить у собі творчого потенціалу, вона деструктивна, реалізує себе в антисуспільній поведінці людей , погромах, безглуздому руйнуванні , насильстві . Носієм охлократичних настроїв і поведінки є соціальні аутсайдери , люмпенізовані і маргіналізовані верстви населення або суспільні групи , свідомість яких отруєна шовіністичними , фанатичними та іншими аналогічними до них ідеями та уявленнями.

Особистій психології і моралі в умовах охлократії притаманні зрівняльні мотиви , заздрість, ксенофобія, домінування емоційного начала. Лідери охлократичних рухів - це переважно екстремісти , політичні авантюристи , які використовують безглузду руйнівну енергію натовпу на націоналістичному, релігійному чи побутовому ґрунті для досягнення власних цілей або для задоволення політиканських амбіцій . З цією метою вони вдаються до вульгарно спрощеного тлумачення суспільних проблем , грають на почутті гострого невдоволення багатьох людей своїм суспільним статусом , незадовільним матеріальним становищем , соціальною незабезпеченістю. Історія і сучасне політичне життя наочно демонструють велику загрозу охлократії як чинника поглиблення кризової ситуації, здатного зумовити катастрофічний перебіг подій .

Про те, що в ноосоціогенезі безслідно зникають цілі цивілізації, розчиняються країни і відмирають колись сильні держави , добре відомо з історії. Але цей же процес продовжується і сьогодні , оскільки руйнування первинних соціальних організмів в економічній сфері відбувається безупинно, якщо не спрацьовує механізм їхньої саморегуляції. І не тільки в Україні , де виробничі організми з' являються на світ вже "мертвонародженими ". Ось як про це пише Кадзума Татеїсі ,засновник і глава відомої японської корпорації "Омрон ", в книзі "Вічний дух підприємництва": "В Японії, наприклад, зникла подібна до мильних бульбашок нескінченна безліч підприємств , які не змогли пристосуватися до змін . Як не дивно, на цей процес ніхто не звернув уваги . На відміну від людини , підприємство, що припинило свою діяльність, не залишає по собі ніякої пам ' яті "1.

Проте, регрес окремого органу і навіть цілого суспільства не передбачає ще загального зворотного руху соціальної еволюції загалом , оскільки при цьому регрес одного органу пов' язаний з прогресом іншого органу, який функціонально його замінює. У результаті виходить так, що жодне з надбань колишньої епохи не гине остаточно. Регресують і зникають старі суспільні органи , але взамін виробляються і виникають нові , які за сприятливих умов можуть досягти вищого, порівняно зі старим, рівня розвитку. Було б корисно в ході спеціального історичного дослідження простежити , як відбувається видозміна функцій компонентів соціального організму з тим , щоб уявити цілісну картину регресу соціального тіла. Але це рух в площині історичного простору і часу. Однак соціальний організм водночас перебуває і в іншому, геологічному або космічному русі .

Для того, щоб розкрити рух соціального організму в інший площині, а саме в площині космічного переміщення, треба застосувати відому спіраль розвитку. Не ясно тільки , яку: ту, що поширюється, запропоновану класиками історичного матеріалізму, або ту, що звужується, запропоновану Р. Абдєєвим2.

1 Кадзума Татеиси. Вечный дух предпринимательства. - К. : УКРЗАКОРДОНСЕРВИС, 1992. - С. 59.

2 Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. - М. : "ВЛАдОС", 1994. - С. 102-114.


Однак, наразі ми маємо зупинитися на визначенні критеріїв оцінки якості функціонування системи саморегуляції соціального організму країни , що з необхідністю виводить нас на прикладну проблему оптимізації цього функціонування. Оптимізація як процес розробки і реалізації шляхів приведення того чи іншого явища до оптимального стану (тобто такого, що найкращим чином відповідає умовам конкретної ситуації) спирається на оцінку цього явища за одним або кількома критеріями . Отже, необхідно визначитись із пріоритетністю однокритеріальної (одновимірної) чи багатокритеріальної (багатофакторної) оптимізації функціонування системи саморегуляції соціального організму країни .У випадку однокритеріальної оптимізації оцінка якості функціонування системи саморегуляції соціального організму країни має робитися за одним домінуючим критерієм , всі інші показники , які могли б виступити критеріями оцінки , використовуються лише як обмеження. Це завдання простіше, хоча теж пов'язане з ускладненнями - проблема тут полягає в забезпеченні надійності вибору домінуючого критерію - адже цей вибір не може бути позбавлений суб' єктивних обґрунтувань. Крім того, складність життя в епоху інформаційної цивілізації яскраво демонструє, що практично всі реальні життєві завдання характеризуються більш ніж одним критерієм . Навіть закон економії енергії передбачає спрямованість на виконання завдань максимально ефективно - досягнення максимального ефекту за найменших витратах. Тут вже виокремлюються два критерії -розмір витрат і величина отриманого ефекту.

З другого боку, відома істина: чим простішою є система управління, тим надійніше вона функціонує. Тому має сенс ідея, що оцінка якості і подальша оптимізація функціонування саме за одним критерієм є більш надійними і менш витратними для реалізації. З урахуванням обох цих методологічних настанов у випадку оцінки якості функціонування системи саморегуляції соціального трагізму країни доцільно виділяти головний і допоміжні критерії. Якщо головний критерій має стосуватися функціональної зрілості системи , то допоміжні - її морфологічної зрілості і здатності до розвитку.

Загалом є підстави зробити висновок, що визначення критеріальної бази якості функціонування системи саморегуляції соціального організму країни пов ' язане з мірою використання або не використання влади для упорядкування соціальної взаємодії. Головними характеристиками цієї критеріальної бази є такі:

-     по-перше, вона не збігається з критеріями , що використовувалась у просторі аграрної та індустріальної цивілізації, хоч і має конкретно-історичний характер, оскільки пов'язана з діяльністю людини;

-     по-друге, вона тяжіє до загальнонаукових законів і закономірностей , яким підкоряється жива і нежива природа;

-     по-третє, основним критерієм якості функціонування соціального організму є економія енергії, що витрачається на соціальний метаболізм та створення оригінального продукту -ноосферу, якого потребує Космос;по-четверте, соціальна ентропія/негентропія є критерієм оцінки морфологічного стану структур гомеостату - органу, що здійснює саморегуляцію : надмірна негентропія веде до породження нового Левіафану, а безмежна ентропія породжує безмежний соціальний хаос і охлократію з анархізмом і аномією;

-     по-п ' яте, критерій якості функціонування гомеостату правомірно визначати темпами розвитку соціального тіла, при розгляді двох взаємовиключних напрямів: прогрес і регрес;

-     по-шосте, саморозпад системи саморегуляції, що відбувається, передусім , при неспроможності гомеостату виконувати свої функції, веде до гомеоклазу соціального організму;

-     по-сьоме, аномія, анархізм , як і охлократія, мають певний сенс і необхідність для існування у структурі соціального організму країни як специфічний режим функціонування його системи саморегуляції;

-     по-восьме, організація, як відомо, не обмежує свободу, а навпаки - створює для її реалізації додаткові можливості . Останнє відоме в соціальній філософії як "парадокс свободи", вперше проаналізований знаменитим Платоном. Необмежена свобода, писав Платон , веде до своєї протилежності - анархії і свавілля, оскільки без захисту і обмеження з боку закону (держави ) з необхідністю призводить до тиранії сильних над слабшими. Аналіз вказаного парадоксу поглибили Ж.-Ж. Руссо і І. Кант: свобода кожної людини має бути обмеженою, але не далі тих кордонів , які необхідні для забезпечення рівної міри свободи для всіх.

 

 

 

8.2.  Логічні засади оптимізації законотворчого процесу

 

Проблема оптимізації законотворчого процесу та його окремих норм є осьовою у дослідженні відносин між державою і суспільством . Особливо це стосується державної влади , управління, діяльності суду та правоохоронних органів. Оптимізація законодавства є, по суті , мірилом можливостей державної влади впливати юридичними засобами на розвитоксуспільних відносин у вигідному для неї напрямі . Це дає підстави говорити про забезпечення оптимізації законотворчого процесу як про функціональну діяльність держави . Проте, проблема оптимізації законотворчого процесу досі якщо й розглядалася в юридичній літературі , то не настільки принципово й масштабно, щоб можна було говорити про практичне виконання завдання1.

На думку більшості вчених, законотворчість - це не лише складова частина цілісної соціально-економічної, політичної системи , а й результат відображення суспільного і державного ладу, зв'язків і відносин, які в своїй сукупності її визначають. У процесі законотворчості поєднуються три види свідомості : повсякденна, яка відображає правові відносини людей у життєдіяльності ; практична, яка базується на досвіді законодавчого розвитку; наукова, що пов' язана з дослідженням явищ, пізнання яких необхідне для вирішення законодавчих проблем2.

Не применшуючи важливого значення наукових досягнень вітчизняних учених радянського періоду, тим не менш , можна зазначити , що сучасний стан наукового опрацювання проблем законотворчого процесу у вітчизняній науці інших пострадянських держав характеризується поступовим відходом від методологічних підходів, які панували за радянських часів і зумовлюється процесами становлення України як правової держави , європейськими правоінтеграційними процесами , у тому числі гармонізацією правової системи України із європейським правом та ін. Тим не менш, хоч і відбувається поступове усвідомлення потреби здійснення змін у сфері законотворчого процесу, однак підходи до цієї проблеми , які мали місце за радянських часів, великою мірою зберігаються і нині3.

1 Законодавство: проблеми ефективності / редакційна колегія В. Б. Авер'янов, В. Н. Денисов, В. Ф. Сіренко, Я. М. Шевченко. - К. : Наукова думка, 1995. - С. 3.

2 Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку : матеріали міжвузівської наукової студентської конференції / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голов. ред.) [та ін.]. - К., 2000. - Випуск 1. -208 с.

3 Законодательная техника / под ред. Д. А. Керимова. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1965. - С. 11.; Юков М. К. Место юредической техники в правотворчестве // Известия вислих учебнихзаведений. Правоведение. - 1979. - № 5. - С. 46.


Подальший розвиток законотворчого процесу в Україні потребує радикального відходу від абсолютизації його інструментального аспекту, який ґрунтується на розумінні законотворчого процесу поза безпосереднім зв ' язком його із сутністю права і держави .Тоталітарна влада забезпечувала ефективність законодавства, як відомо, неправовими засобами. Законність і навіть видимість "перешкоджає" такій владі виконувати тоталітарну функцію, тому ефективність законодавства за тих умов забезпечувалася тільки в тих сферах, де було вигідно номенклатурній бюрократії. Усі , хто "надмірно" вимагав виконання духу чи навіть літери закону, ризикували наразитися на гоніння.

Наука в таких умовах обмежувалася постановкою проблем , розробкою методичних рекомендацій і обґрунтуванням загальних принципів. Розбудова правової держави в Україні вимагає інших підходів . Правова держава розглядає законність як совість демократії. Забезпечення неухильного виконання законів повинно стати основною функцією влади , державних і громадських органів, громадян , політичних партій , церков чи громадських об' єднань. Оптимізація законодавства повинна стати мірилом демократії, сили держави , гарантією прав людини . А щоб цього досягти на рівні повсякденної практики , необхідно теоретично опрацювати проблему оптимізації законодавства, визначити її поняття, передумови , фактори впливу на ефективність, особливості її забезпечення у різних галузях права.

У юридичній літературі є кілька істотно різних підходів до визначення ефективності законотворчого процесу, норм права, права загалом . Найбільш поширене визначення ефективності як співвідношення між фактичним результатом дії законодавства й тими соціальними цілями , для досягнення яких це законодавство було прийняте. При цьому автори вказаного підходу пояснюють, що визначення ефективності як співвідношення між результатом і метою характеризує тільки загальний зміст явища, що розглядається. Це ще не засіб для виміру ефективності , який можна використати для безпосереднього визначення ефективності законодавства. Це тільки методологічна основа для такого виміру. Для виміру необхідне зіставлення результату з тими цілями , які ставив перед собою законодавець при прийнятті закону. Але, насамперед, потрібно говорити не про ефективність законотворчого процесу чи норм права як таких, а про ефективність, пов ' язану з реалізацією цього процесу. Тобто досліджувати необхідно не внутрішню якість правових рішень, а їхній вплив на суспільні відносини . Але при цьому не треба забувати , що ефективність законотворчого процесу як певного комплексу   правових   норм   (інституту,   галузі   чи окремогонормативного акта) багато в чому залежить і від його внутрішньої структури , від тих елементів, які складають його зміст.

У цьому плані , на наш погляд, можна говорити про "ефективність санкцій ", "ефективність покарання" та ін. Доречно говорити і про структуру окремої правової норми (гіпотезу, диспозицію, санкцію), про визначення ефективності елементів цієї структури , але з врахуванням того, що кожен елемент норми не діє самостійно, а тільки у складі цілого. Тому, змінюючи структуру норми , ми змінюємо і саму норму, а потім досліджуємо її ефективність1.

Цей підхід не обов'язковий для окремого нормативного акта чи законодавства загалом тому, що чим більший правовий масив , тим менший зв ' язок між окремою частиною і загальною структурою. Зміна окремих статей закону хоч і змінює закон , але не може істотно впливати на його ефективність загалом , тому що стаття закону, як і норма права, є автономним чинником . Це блоки законодавства, заміна яких може як істотно, так і не істотно впливати на результат його дії.

У світлі підходу, що нами розглядається, дуже важливою є проблема мети , яку переслідує законодавець при прийнятті закону. Автори цього підходу розглядають цілі правових норм як критерії оцінки їхньої ефективності. Вони підкреслюють, що система правових цілей є складним "деревом цілей ", де правові цілі різних рівнів можна водночас розглядати як обмежені , проміжні й остаточні . Розмежування правових цілей різних рівнів, на думку авторів , має принципове значення для визначення ефективності різних правових систем . При цьому ефективність правових систем вищого рівня не зводиться до простої суми ефективності систем нижчого рівня (норма, акт, інститут, галузь, міжгалузевий правовий комплекс, законодавство загалом ).

1 Законодавство: проблеми ефективності / редакційна колегія В. Б. Авер' янов, В. Н. Денисов, В. Ф. Сіренко, Я. М. Шевченко. - К. : Наукова думка, 1995. - С. 4.


Важливо, що для дослідження оптимізації законотворчого процесу необхідно враховувати поділ цілей на види , їхню класифікацію . Зокрема, вони підкреслюють важливість поділу цілей на функціональні - ті , що охоплюють результати , які виражаються в поведінці людей , і предметні - ті , що охоплюють матеріальні результати; ступінчасті - ті, що досягаються більшою чи меншою мірою , і неступінчасті - ті , які досягаються або повністю, або не досягаються зовсім ; матеріальні - що належатьдо неправових сфер економіки , політики , ідеології, і юридичні -що стосуються власне права, його виконання і дотримання. При цьому головна юридична мета - виконати вимоги законодавства - забезпечується юридичними гарантіями законності, до яких належать норми , що закріплюють верховенство закону, регулюють оскарження громадянами дій державних органів і посадових осіб, регулюють порядок здійснення державного примусу до виконання вимог законодавства, юридичних санкцій тощо.

До юридичних цілей належать і досягнення високого рівня юридичної техніки при підготовці й реалізації законодавства, узгодженість законодавства, його систематизація1.

В. Б. Авер'янов,                               В. Н. Денисов,                              В. Ф. Сіренко,

Я. М. Шевченкова та деякі інші автори зазначають, що деякі норми права, а тим більше нормативні акти, законодавство загалом часто спрямовані на досягнення водночас не однієї, а кількох цілей . Тому ефективність таких нормативних актів повинна визначатися щодо всіх цілей з виокремленням головних і другорядних, перспективних і безпосередніх тощо.

Як бачимо, проблема значення і змісту категорії "ціль" у визначенні ефективності законотворчого процесу, норм права, права загалом дуже складна, і це серйозно ускладнює визначення ефективності на практиці . Складність виявлення цілей конкретних правових норм , а тим більше законодавства змушує деяких авторів шукати інших шляхів визначення ефективності правових норм і законодавства.

Складність вияву цілей правових норм є мотивом того, що деякі автори схильні відмовитися від наміру вимірювати ефективність законотворчого процесу, а обмежитися перевіркою виконання вимог законодавства. Під сумнів , на наш погляд, ставляться цілі правових норм як критерій ефективності , а ті , хто вважає , що повна ефективність законотворчого процесу досягається тоді , коли всі його цілі , найближчі , віддалені і остаточні , досягнуті з найменшими втратами для різних соціальних цінностей з якомога меншими економічними затратами у найбільш короткий термін.

1 Законодавство:    проблеми   ефективності   / редакційна   колегія :    В. Б. Авер' янов,    В. Н. Денисов, В. Ф. Сіренко, Я. М. Шевченко. - К. : Наукова думка, 1995. - С. 5-6.


Отже, економічні затрати, терміни досягнення цілей також є критеріями ефективності , не менш важливими , ніж самі цілі , аджедосягнення цілей законодавства з великими затратами засобів і часу може звести нанівець їхню ефективність.

Важливим у визначенні ефективності як поняття, так і реальності є результат дії законотворчого процесу. Вважаємо, що саме у цьому полягає найслабше місце у розумінні ефективності як співвідношення результату й цілі . Справа в тому, що і при реальному дослідженні , і при загальнотеоретичному підході важко визначити , що предметно треба вважати результатом дії тієї чи іншої норми права, нормативного акта, галузевого законодавства тощо. Що тоді є результатом дії цієї конкретної норми права, а що - результатом дії інших норм? Адже, визначаючи ефективність дії законотворчого процесу, необхідно довести , на скільки отриманий результат причинно пов' язаний з дією конкретної вимоги конкретного закону чи позитивних або негативних соціальних факторів . Якщо не визначити цей конкретний причинний зв ' язок, то важко дійти висновку, яку статтю закону чи норму права треба корегувати , яку замінити або прийняти нову. Більш за те: це визнається правничою громадою концепції, що наводиться, дія конкретної правової норми в сукупності з діями інших правових норм та інших факторів може призвести до непередбачених побічних результатів (як позитивних, так і негативних), які не планувались і не враховувалися законодавцем . Автори слушно зауважують, що сьогодні державні органи і юридична наука ще не мають достатніх відомостей про результативність переважної більшості норм права, адже дуже складно виявити , які якісні процеси і в яких кількісних вираженнях є результатом дії конкретної правової норми1.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни