В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 71

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

1 Законодавство:    проблеми   ефективності   / редакційна   колегія :   В. Б. Авер'янов,   В. Н. Денисов, В. Ф. Сіренко, Я. М. Шевченко. - К. : Наукова думка, 1995. - С. 27.


Необхідно зауважити , що викладена вище концепція базується на тому, що дія права загалом є одночасно ефективною, корисною і економічною, а також на тому, що, досліджуючи кінцеві результати правових норм і зіставляючи їх з цілями права, можна визначити сумарну ефективність дії правових норм , враховуючи досконалість цих норм і правозастосовну діяльність виконавчих органів. Викладена концепція найбільш поширена. Але це ще не означає, що вона найбільш близька до істини. Є й інші підходи. Один з них полягає в тому, що в оцінку ефективності правової норми включаютьсятакі елементи , як соціально корисний характер результату дії правової норми , врахування затрат матеріальних засобів , людської енергії і часу для досягнення цілей та ін .

Є підхід до визначення ефективності правових норм , який робить акцент на якісних властивостях права, законодавства, норм. Згідно цього підходу, ефективністю норм права є їхня здатність приводити суспільні відносини до позитивних результатів . Ця здатність зумовлена внутрішніми властивостями самих норм . З позицій цього підходу подається цікава критика концепції співвідношення результату і цілі. У сучасній правовій науці стало існує думка про те, що ні результати дії правової норми , ні їхнє відношення до цілей не можуть входити до змісту поняття ефективності , тому що ціль і результат об' єктивно є явищами , які не охоплюються безпосередньо самим змістом права. Вони ніколи не стають внутрішніми властивостями правових норм . А тому визначення співвідношення результату і цілі - це не визначення сутності поняття ефективності , а лише шлях до її виміру. Інакше кажучи, сутність, внутрішня властивість предмета змішуються з тими явищами , в яких вони виражаються.

Є позиція, згідно з якою ефективність у самій нормі існує тільки в можливості (потенційна ефективність). Така ефективність опредмечується у процесі реалізації норми права у її взаємодії з реальними суспільними відносинами . Поза правовою практикою не можна говорити про ефективність законодавства.

У літературі ставиться питання також про те, що доцільно розмежовувати поняття ефективності в широкому і вузькому значеннях. У вузькому розумінні ефективність вивчається з формально-логічних позицій. Тут спостерігається певний відхід від сутності , структури , окремих елементів змісту правових норм . Основне - встановити залежність між "входом " і "виходом " правового регулювання, тобто функціонування правової норми залежно від зовнішнього середовища. В широкому значенні ефективність вивчається через сутність, внутрішню будову, властивості , зв' язки і взаємозалежності всіх елементів правового регулювання.

Критики поняття ефективності як залежності між результатом і цілями правових норм звертають увагу й на те, що цілі правової норми не можна вивести з її змісту безпосередньо, бо такий підхід не враховує того конкретного соціального змісту, для досягнення якого норма чи законодавство загалом приймається.Необхідно враховувати , що самі норми права і суспільні відносини , виразниками яких вони є, треба розглядати лише у взаємозв ' язку зі всією системою правових норм і суспільних відносин, в яку ці норми входять. Інакше не можна мати правильного уявлення ні про норми права, ні про самі відносини . Виходячи з цього, мабуть, мають рацію ті вчені , які вимагають при визначенні ефективності дії правових норм не відокремлювати ефективність механізму дії правової норми від ефективності самої правової норми . Тут виходять із філософського підходу до взаємозв ' язку між категоріями "ціль", "засіб", "результат", згідно з яким засоби досягнення невід' ємні від самої цілі .

Суб' єктом і засобом здійснення своїх цілей , у тому числі й через право, є саме суспільство, що розвивається за своїми специфічними законами . Норми права в цьому процесі виконують функції міри , знаряддя виміру. А тому навіть якщо розглядати дію закону щодо індивідів, а не соціальних груп , то й тоді результат такої дії буде залежати не тільки від права, а й від значної кількості інших характеристик суб' єкта, що розглядається. До цього висновку приходять не лише представники загальної теорії, а й галузевих правових наук, які працюють безпосередньо з правовим матеріалом і соціальною практикою, що містить великий фактичний матеріал1.

1  Законодавство:    проблеми   ефективності   / редакційна    колегія :    В. Б. Авер' янов,    В. Н. Денисов, В. Ф. Сіренко, Я. М. Шевченко. - К. : Наукова думка, 1995. - С. 30.

2  Там само. - С. 32.


Звертається увага й на те, що співвідношення цілі і результату як показника ефективності майже не використовується, показник цілі уже присутній у показникові результату. Результат і є досягнутою певним чином ціллю. Інакше його важко кількісно визначити . Справа в тому, що ми завжди маємо вже досягнутий результат, а норма діє далі . Тому результат сьогоднішній може не відповідати результатові завтрашньому, тому що змінилися соціальні обставини. Це особливо спостерігається у періоди реформування суспільства, коли вчорашні закони , діючи в іншій соціально-політичній обстановці , дають інші результати . Автори роблять висновок, що визначати ефективність за співвідношенням результату і мети проблемно не тільки тому, що в окремої норми права рідко існує особлива мета, а й тому, що повний результат дії цієї норми на момент дослідження ніколи не відомий2.Також ефективність як "чистий" показник, результат без врахування соціальних процесів і дії соціальних суб'єктів, завдяки яким і досягаються соціальні і юридично значущі результати , наврядчи може бути визначена. Суспільство як неоднорідний феномен передбачає існування різних показників ефективності правових норм залежно від сфери їхньої дії і особливостей правового регулювання у цих сферах. Загальним мірилом ефективності є ступінь відповідності реальних відносин тій типовій вимозі , яка міститься у конкретній нормі чи законодавчому акті . Це передбачає визначення ступеня реалізації конкретними соціальними суб' єктами типових вимог закону, показників положення даних конкретних суб' єктів щодо інших суб' єктів і міру їх подібності .

Треба враховувати , що на практиці необхідність у нормі права часто відпадає не тому, що досягнуто цілей , які в ній закладені , а тому, що зникли відносини , які регулює ця норма. Норма стає не потрібною, не досягаючи своєї повної реалізації. Важливе значення для визначення ефективності законотворчого процесу має відмежування цього поняття від таких понять, як оптимальність, економічність, корисність. Оптимальність пов ' язують із знаходженням максимального або мінімального значення цільової функції, а також підбором певних умов для досягнення найкращого результату. Але якщо врахувати , що суспільство, як зазначають кібернетики , є відкритою системою, яка постійно розвивається, то стає очевидним , що характер процесів у суспільстві не може бути зведеним ні до максимізації, ні до мінімізації. Це означає, що оптимальність як наближення до найкращого варіанту правового регулювання у визначенні характеру дії правових норм практично не працює і працювати не може, тому що постійно змінюються складові тих соціальних чинників , які характеризують передумови дії правових норм . Не врятовує тут і розуміння того, що оптимальність - це правова норма у статиці , а ефективність - у динаміці . Тобто йдеться про те, щоб вивчити спочатку право в його нормативному (статика), а потім у функціональному аспектах як механізмах дії (динаміка).

Можна погодитися з тим, що перш ніж вивчати механізм дії права, треба знати саме право, але це не наближає нас до кращого варіанту правового регулювання. Справа в тому, що й досі наука ще не в змозі відповісти , як пов' язані між собою соціальні зміни в суспільстві і дієвість правової норми . Тут немаєкількісних показників, а тому категорія оптимальності не стає знаряддям виміру. Краще є ворогом зразкового. Але визначити краще і зразкове важко навіть у тих сферах, де працюють кількісні показники , а право вимагає, передусім , якісних характеристик, тому категорія "оптимальність" у визначенні ефективності , особливо в порівняльному плані , для науки є малопродуктивною .

Оптимізація законотворчого процесу, безперечно, пов'язана з такими категоріями, як економічність і корисність. Економічність у загальноприйнятому розумінні є співвідношенням корисного результату із затратами . Можливо, врахування співвідношення прибутку і затрат є правильним при підрахунках у виробничій сфері , але наврядчи воно придатне для визначення економічності законодавства. Треба мати на увазі , що право діє тоді, коли матеріальне забезпечення його дії створене до права і поза правом. Право діє, використовуючи готові ресурси, тому що конкретно-історичні суб' єкти вимушені вступати у взаємодію один з одним і тим самим викликати до життя правове регулювання. Крім цього, матеріальні витрати не повинні затьмарювати головного: досягнення соціальних цілей правового регулювання. Тут економічність законодавства може суперечити конституційним принципам , моральним вимогам , правосвідомості тощо. Воно може призвести до негативних соціальних наслідків і спричинити неефективність закону. Однак, це не означає, що прийняття закону не повинно супроводжуватися економічними розрахунками . Витрата коштів, потрібних для забезпечення реалізації законів, є необхідною умовою правотворчої діяльності , особливо в сучасний період.

Техніко-економічне обґрунтування законодавства як обов' язковий документ при прийнятті закону дало б змогу законодавчим органам ухвалювати більш обґрунтовані норми, в яких бажання співвідносилися б з реальними можливостями суспільства і держави . При цьому треба підтримати тих авторів , які вважають, що визначення затрат характеризує, передусім , не мету, а засоби її забезпечення. Мета не обов ' язково повинна бути економічно вигідною, а для засобів її досягнення ця вимога є обов'язковою. Економічність - це самостійна категорія, яка не збігається з ефективністю у більшості випадків правового регулювання. Хоч у таких галузях права, як господарське, трудове, аграрне й інших можна говорити про збіг економічності і ефективності при оцінці окремих законодавчих актів. Якщобезпосередньо метою правової норми є досягнення економічності діяльності , то тут економічність і ефективність збігаються. Хоч у більшості правових норм це різні показники , що характеризують різні якості правових норм .

Цей підхід характеризує і співвідношення ефективності і корисності законодавства. В широкому розумінні корисність - це співвідношення запланованих результатів і тих результатів , які не передбачалися суб' єктом діяльності . Непередбачені результати можуть бути корисними і не корисними , навіть шкідливими , і тим самим характеризувати правову норму чи законодавство загалом . Треба мати на увазі , що дія конкретної правової норми не відокремлена від дії інших правових норм чи соціальних та організаційних факторів . Тому отримані результати , як позитивні , так і негативні , можуть бути зовсім не передбачені законодавцем . Порівняння цих результатів і визначить корисність чи не корисність законодавства. При цьому необхідно пам 'ятати , що законодавство в плані досягнення цілей правових норм може бути ефективним , але через великий обсяг негативних результатів може бути соціально шкідливим , не корисним для суспільства. Тому треба визнати , що ефективність і корисність -це різні , хоч і близькі характеристики законодавства, правових норм , інститутів, галузей і права загалом .

Зазначене дає змогу звернути увагу на ще один аспект проблеми . Визначення ефективності в плані порівняння результату дії правових норм і відповідних цілей стосується, передусім , правозастосовної діяльності органів, що реалізують законодавство, і набагато менше стосується аналізу позитивних і негативних якостей самого законодавства, його соціальної ролі в системі соціального нормативного регулювання. Залишається невизначеним такий напрям досліджень, як правотворчість, що визначає результативність всього процесу дії права.

Якраз в удосконаленні власне законодавства закладаються основи його ефективності . З огляду на це, при визначенні ефективності дуже важливо мати на увазі не цілі законодавства, а інтереси . На досягнення чиїх інтересів спрямований конкретний нормативний акт, хто матиме найбільші вигоди від його реалізації? Ці питання повинні принципово вирішуватись уже при розробці нормативного акту і мати необхідне економіко-правове обґрунтування. Визначивши інтерес як залежність між необхідністю задовольняти потреби тих чи інших соціальних груп ,класів , чи окремих верств населення і можливостями задоволення цих потреб через діяльність цих суб' єктів , ми маємо модель, основні складові якої можна розглядати як найважливіші елементи ефективності . Це, зокрема, такі :

1)    соціальні потреби, які намагаються задовольняти за допомогою конкретного нормативного акту;

2)    правові засоби, їх кількість і якість;

3)    спроможність правових засобів задовольняти соціальні потреби , закріплені у нормативному акті ;

4)    перспективність напрямів удосконалення законодавства з метою задоволення соціальних потреб за допомогою правових засобів.

Такий підхід дає змогу об' єднати в одному аналізі як кількісні , так і якісні характеристики законодавства. Він може бути універсальним у своїй загальності і конкретним у кожній галузі законодавства чи окремого інституту, або й нормативного акту. Немає такого нормативного акту, який би не стосувався задоволення соціальних потреб людей , не містив правових засобів цього задоволення через правове регулювання конкретної діяльності громадян і кінцевих результатів , які можуть виражатись як у кількісних, так і в якісних показниках. Тому інтерес, поєднуючи мету і завбачуваний результат, може бути використаний для виміру ефективності законодавства як у загальному підході , так і в галузевому.

Тільки проблема полягає у визначенні самого інтересу: який інтерес необхідно формувати чи реалізовувати : загальнонародний , державний , колективний , особистий і т. п . Категорія "інтерес" ще не досліджена як методологічний і методичний підходи до аналізу ефективності - це справа майбутнього. Сучасний стан науки дає змогу зробити висновок, що загальновизнаного поняття ефективності законодавства, яке можна було б використати в усіх галузях права, ще не вироблено. У кожному конкретному аналізі і дослідженні необхідно виходити з конкретного набору показників, які дали б уявлення про ефективність законодавства конкретної галузі права.

Ефективність законодавства включає, по суті , увесь комплекс питань, починаючи від правотворчості функцій права і закінчуючи реалізацією права та його прогнозування. Аналіз і оцінка соціальної та юридичної ефективності законодавства допомагає зміцнити   соціальний   механізм   дії   права,   розкрити йогоможливості у сфері регулювання господарського і соціально-культурного будівництва, проблем , безпосередньо пов' язаних з чіткістю та юридичною стабільністю законодавства. Тому не сприяє підвищенню , а навпаки , погіршує ефективність права існування в механізмі української держави органів , що передбачені лише законами чи положеннями і правовий статус яких не закріплений Конституцією. Вказане не сприяє підвищенню ролі , насамперед, Конституції як основного системоутворюючого елемента законодавства.

Отже, ефективність законотворчого процесу залежить від органічного поєднання трьох основних компонентів правотворчості, пізнання діяльності і результату. Справді, щоб у законах адекватно відображалися процеси , які відбуваються у суспільстві , необхідно постійно виявляти , вивчати і використовувати об' єктивні закономірності , що викликають ці процеси . Одним з них є зміна сфери правового регулювання.

Придатних методик для вивчення та вимірювання ефективності законодавчих актів так і не запропоновано. Більш-менш глибоко ця проблема осмислена московським ученим В. Леваневським. Проте, результати його дослідження мають швидше пізнавальне суто теоретичне значення, ніж практичне. Адже запропоновані ним математичні моделі , конструкції, алгебраїчні формули можуть викликати інтерес здебільшого у фахівців у галузі точних наук (програмістів, математиків тощо), ніж юристів. Хоча в методологічному плані дослідження В . Леваневського також мають неабияке значення, бо моделювання - це, справді , значний резерв вдосконалення методики вивчення не тільки ефективності законодавства, а й багатьох інших проблем правознавства.

Вплив усіх соціальних факторів на стан правових відносин , правосвідомість і поведінку людей доцільно аналізувати комплексно. Адже, хоча за законодавством і є специфічні форми й методи його реалізації, дія цих форм і методів зумовлена також системою соціальних, політичних, моральних та інших факторів. У цьому зв' язку хибними вважаються погляди , згідно з якими за допомогою досконалого законодавства можна вирішити будь-яку проблему. Звідси - ще один висновок: закон , прийнятий без врахування стану економіки , політичної та правової свідомості , заздалегідь приречений на неефективність. Більш за те, закон , прийнятий на основі поверхової, суб' єктивної оцінки економічноїситуації чи політичної потреби , може дати результат, протилежний тому, котрий задумано як ціль, і призвести до ще більшого загострення суспільних відносин .

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни