В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 73

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Вимога професіоналізму реалізується через систему добору і кар' єрного зростання суддів, їх навчання, підвищення кваліфікації, а також забезпечується механізмом професійної, насамперед дисциплінарної, відповідальності .

Незалежність суддів проявляється на двох рівнях -інституційному та індивідуальному. На інституційному рівні її необхідно розглядати як незалежність судової влади , тобто спроможність суддів здійснювати правосуддя, не піддаючись будь-якому втручанню, насамперед, з боку інших гілок влади . Незалежність судової влади від законодавчої і виконавчої гілок влади є проявом дії принципу розподілу влади. Без реальної незалежності наврядчи можна говорити про наявність у державі судової влади як такої. Незалежність суддів на індивідуальному рівні проявляється у тому, що судді вирішують судові справи відповідно до їхньої власної оцінки доказів , права і справедливості без примусу, підкупу, втручання, погроз з боку влади або окремих громадян 1.

1 Футей Б. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - С. 31-32.

і----------------------------------------------  553 ---------------------------------------------------------


При аналізі вимоги незалежності суддів можна виділити два її аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект полягає у такому  становищі   судів,   яке   забезпечує   здійснення нимиправосуддя незалежно від впливу з боку будь-яких державних органів , недержавних інституцій , посадових осіб чи окремих громадян. Внутрішній аспект незалежності суддів зводиться до свободи від втручання у їхню діяльність інституцій судової влади , інших суддів. Особливістю судової влади має бути відсутність відносин підпорядкування, субординації одних суддів іншим . Суддівське переконання при вирішенні судових справ повинно бути вільним від прохання, наказу чи іншого позапроцесуального впливу, який виходить від інших представників судової влади . Найбільше важелів впливу на суддів , на жаль , залишається у голів судів, від яких і досі часто залежить розподіл судових справ, вирішення питань кар' єри суддів, питань про преміювання суддів, про відпустки, відрядження тощо. І хоча з владних трибун перманентно звучать заклики змінити існуючу ситуацію, далі за гучні декларації справ не іде.

Рівень гарантій незалежності суддів , як і професіоналізм суддів, також залежить від системи добору та кар' єрного зростання суддів , системи відповідальності , передусім дисциплінарної. Особливість полягає у тому, що вразливі місця процедури заняття посади судді , проходження суддівської служби та притягнення суддів до відповідальності , а також зловживання осіб, які можуть впливати на прийняття рішень у цих питаннях, несуть потенційну загрозу для незалежності суддів.

Велике значення для незалежного і неупередженого здійснення правосуддя має законодавче врегулювання оплати праці суддів. Наприклад, у США заборона зменшення заробітку суддів під час перебування на посаді піднесена на рівень конституційної норми як важлива гарантія їхньої незалежності . Згідно Рекомендації № (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам -членам "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року1, оплата праці суддів повинна гарантуватися законом . Тобто не уряд чи президент повинні регулювати рівень заробітку суддів , як це практикується в Україні , а парламент через прийняття відповідного закону.

1 Рекомендація № (94) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.coe.kiev.ua/docs/km/r(94)12.htm.


Законодавчі гарантії матеріального забезпечення суддів в Україні не сприяють незалежності суддів. Система оплати праці суддів, за якої заробіток судді залежить від Президента України іКабінету Міністрів України у зв 'язку з відсутністю відповідного законодавчого регулювання, свідчить про значну залежність суддів від глави держави й уряду. Щоб ця залежність не проявлялася так очевидно, окремі акти , які стосуються заробітку суддів , раніше публікувалися з позначкою "Опублікуванню не підлягає" або "Текст не для друку". Для прикладу можна навести Укази Президента України № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" від 10 липня 1995 року та № 220/02 "Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв 'язку з додатковим навантаженням " від 5 березня 2002 року щодо встановлення надбавок суддям за виконання особливо важливої роботи , її інтенсивність і складність. Вважаємо, що подібна ситуація неприпустима в державі , яка проголошує паритетність стосунків з усіма елементами громадянського суспільства, відкритість влади для народу. Застосування грифів таємності щодо нормативних актів не може стосуватися заробітної плати суддів , адже судова система функціонує саме за рахунок бюджетних коштів , а бюджет, передусім , формують громадяни і мають бути обізнані про те, куди і на що йдуть їхні гроші . З другого боку, подібна масова практика "приховування" змісту нормативних актів від людей суперечить чинному законодавству, передусім Закону України "Про державну таємницю", який чітко визначає види державної таємниці і порядок доступу до неї.

Неупередженість означає, що судді повинні бути вільні від особистих прихильностей чи упереджень. Це стандарт їхньої поведінки. Лише конкретні факти у справі, встановлені на підставі доказів, можуть лягти в основу законного та обгрунтованого рішення (вироку, постанови ) у справі , а не особисті уподобання чи неприязнь судді до учасників справи . Наявність упередженості завжди тягне за собою порушення рівності сторін перед судом і повинна перешкоджати судді брати участь у розгляді конкретної справи . Європейський суд з прав людини звертає увагу й на інший аспект вимоги неупередженості . Судді повинні бути об' єктивно безсторонніми , тобто мають гарантовано виключатися будь-які обґрунтовані сумніви щодо цього. Цей аспект висуває додаткові обмеження для суддів щодо участі у політичному житті держави та будь-якій іншій діяльності , оскільки це може викликатипідозру в особистій зацікавленності судді при вирішенні справ 1.

Вимоги незалежності і неупередженості суддів діалектично взаємопов'язані. Незалежність суддів є важливою передумовою їхньої неупередженості . Залежні судді не можуть бути неупередженими . Залежність суддів можна розглядати як відносно постійні взаємостосунки суддів з особами , які мають важелі впливу на суддів і можуть використовувати ці важелі для того, щоб домагатися вигідних для них результатів вирішення справ поза процедурою здійснення судочинства. Це явище об' єктивне і , як правило, незалежне від самих суддів , пов' язане з недостатністю гарантій їхньої діяльності . Відносини залежності зберігаються, аж поки не буде вироблено механізмів, які б усували можливості незаконного впливу на суддів або забезпечували їхню стійкість і непіддатливість. Упередженість судді може бути обумовлена тиском на суддю через використання щодо нього важелів впливу і виявляється лише при розгляді і вирішенні конкретних справ. Упередженість переважно полягає в особистій , прямій чи опосередкованій зацікавленості судді у результатах судового розгляду.

1 Judgment of The European Court of Human Rights: Findlay v. the United Kingdom, 25 February 1997, Published in Reports of Judgments and Decisions, 1997-I [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cirp.org/library/legal/A_v_UK1998.


Професійний добір і кар'єра суддів. Світова практика знає різні способи заняття суддею посади : починаючи від призначення монархом чи президентом і закінчуючи обранням населенням . Так, наприклад, у Великій Британії судді вищих судів призначаються королем чи королевою, а всі інші - лордом-канцлером , у Австралії судді вищих суддів призначаються президентом , у Бельгії, Данії та Норвегії судді призначаються за поданням Міністра юстиції, в Іспанії - за поданням Генеральної ради судової влади , в Італії - за поданням міністра юстиції, у Німеччині - за поданням відповідних міністрів, у Франції - за рекомендацією Вищої ради магістратури або за поданням міністра юстиції з позитивним висновком Вищої ради магістратури, на Мальті - за поданням прем'єр-міністра, в Японії - Кабінетом міністрів на основі списку, складеного Верховним судом . У Швейцарії судді обираються у різний спосіб: або населенням , або радами кантонів, або ж призначаються судами вищого рівня. Обрання суддів населенням в ході виборчих кампаній здійснюється й у деяких штатах США. Ця система надаєпроцесу обрання суддів найвищої легітимності , оскільки йде безпосередньо від людей . Однак, система обрання суддів населенням , попри її зовнішню демократичність, є предметом справедливої критики , бо на перший план нерідко виходять інтереси конкуруючих політичних партій , які стоять за кандидатами, а не професійні та особисті якості. Більш за те, суддя може відчути спокусу прийняти рішення, яке задовольнить його електорат.

В Україні перше призначення на посаду судді (крім судді Конституційного Суду України ) здійснюється Президентом на п ' ять років , а після закінчення цього строку суддя обирається безстроково парламентом . Відповідальність за добір суддів покладається на систему кваліфікаційних комісій суддів і Вищу раду юстиції. Кваліфікаційні комісії суддів здійснюють первинний відбір на посаду судді шляхом перевірки відповідності претендентів кваліфікаційним вимогам та проведення кваліфікаційної атестації у формі кваліфікаційного іспиту. Вища рада юстиції проводить співбесіду з рекомендованими на посаду судді претендентами і за її результатами вносить подання Президенту України про призначення на посаду судді .

Такий порядок, за умови поваги до незалежності суддів, загалом не створює загрози для незалежності суддів , оскільки безстрокове заняття посади суддею не залежить від волі Президента України , який здійснює перше призначення, тому суддя після призначення чи обрання перестає бути залежним від органу, що його призначив чи обрав. До того ж, у цьому процесі задіяні незалежні колегіальні органи - кваліфікаційні комісії суддів , Вища рада юстиції. На жаль, практика показує, що навіть колегіальність цих органів не завжди може забезпечити їхню незалежність, зокрема від впливу політико-фінансових угруповань.

Фаховий і моральний рівень багатьох суддів останнім часом викликає все більше нарікань. Часто це пов'язують з обранням суддів безстроково, тому кажуть, що цей інститут в українських реаліях себе не виправдав . Під час підготовки конституційної реформи , яка була ініційована Президентом України у 2002 році , законопроекти про внесення змін до Конституції України (№ 4105 від 4 вересня 2003 р., № 4180 від 19 вересня 2003 р., № 3207­1 від 1 липня 2003 р.) передбачили заміну безстрокового обрання суддів на обрання їх на десятирічний строк. У своїх висновках дозаконопроектів про внесення змін до Конституції Конституційний Суд України обережно зауважив, що періодичне строкове переобрання суддів може призвести до зниження рівня гарантованої Конституцією України незалежності суддів. Більш категоричними у своїх судженнях були судді Конституційного Суду Віктор Скомороха і Володимир Вознюк, які висловили окремі думки з цього приводу. Так, наприклад, суддя Конституційного Суду України Віктор Скомороха зазначив, що "Передбачене чинною Конституцією України обрання суддів безстроково є однією з конституційних гарантій їх незалежності , якою забезпечуються права людини і громадянина на судовий захист. ... Згідно частини другої статті 64 Конституції України, права на судовий захист не можуть бути обмежені за будь-яких умов. ... Запропоновані зміни ... порушують гарантії незалежності суддів, а отже - обмежують конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина і не відповідають вимогам статті 157 Конституції України "[1].

Європейська комісія "За Демократію через Право" (Венеціанська комісія) у своїх висновках наполегливо рекомендувала вилучити норму щодо обрання суддів строком на десять років з правом повторного обрання, оскільки вона "може розглядатись як загроза незалежності та неупередженості суддів " і "суперечить принципам вільного та демократичного правління та Європейській конвенції з прав людини ". За таких висновків положення про обрання суддів на визначений термін були вилучені і в Законі України "Про внесення змін до Конституції України "[2] вони відсутні . Однак, під час виборчої кампанії усі політичні сили , які потрапили до парламенту, задекларували про необхідність переходу до виборності суддів громадою, у тому числі на певний термін[3]. Ця ідея частково втілена у проекті Закону України "Про внесення змін до Конституції України " (№ 8526 від 1 грудня 2005 р.), у якому було запропоновано після завершення  п 'ятирічного строку першого призначення суддінадати право громадянам обирати суддів місцевих загальних судів строком на 10 років , всі інші судді обираються Верховною Радою України теж на 10 років. Лише після досягнення суддівського стажу 15 років суддя обирається Верховною Радою України безстроково. Однак обрання суддів громадою політизує процес заняття суддівської посади . Суддя стане заручником тих, хто організує і профінансує виборчу кампанію , а також населення, бо боятиметься ухвалення "непопулярних" рішень. Тому, на наш погляд, така система формування суддівського корпусу лише послабить гарантії незалежності суддів.

Але існуюча система добору суддів також не позбавлена багатьох проблем . Ці проблеми пов' язані не стільки з тим , хто і як призначає на посади суддів, скільки з тим , як добираються претенденти на посаду судді . Проходження шляху від кандидата до судді ще й досі суттєво залежить від окремих посадових осіб, які залучені на певних етапах до процесу добору суддів . Розпливчастість положень законодавства допускає широкі можливості для зловживань. Процедура добору кандидатів на посаду судді є недосконалою та непрозорою[4].

Ще не так давно Міністерство юстиції України та його територіальні управління були наділені повноваженням здійснювати добір суддів та готувати за рекомендаціями кваліфікаційних комісій матеріали щодо призначення чи обрання суддів . Посилаючись на вказане повноваження, чиновники цих органів нерідко проводили додаткові співбесіди з претендентами на посаду судді та не пересилали документи до Вищої ради юстиції для внесення подання про призначення.

Кандидати , які успішно склали кваліфікаційний іспит, але за браком вакантних посад не були призначені , зараховувалися до кадрового резерву. Практика пішла тим шляхом , що у разі появи вакансії вибір претендента на посаду з кадрового резерву здійснювали начальники управлінь юстиції обласного рівня спільно з головами апеляційних судів. Непрозорість такого відбору зумовлювала широкі можливості для зловживань з боку цих посадових осіб. Іноді голови апеляційних судів відмовлялися вносити до кваліфікаційних комісій подання щодо обрання безстроково суддів після закінчення п ' яти років, на які останні були призначені вперше. У результаті такі судді не моглипродовжувати здійснювати свої повноваження.

Ці недоліки не усунуті повною мірою і у новому Законі України "Про судоустрій України " 2002 року1. Чимало його положень також допускають неоднозначне тлумачення та застосування, що на практиці робить процес добору суддів непрозорим . У процесі добору суддів так чи інакше задіяні , крім кваліфікаційних комісій суддів і Вищої ради юстиції, державна судова адміністрація, голови судів, Секретаріат Президента України. Крім того, Указом Президента України "Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України " від 8 лютого 2005 р . 2, в обхід встановленої законом процедури добору суддів, секретареві Ради національної безпеки і оборони України надане право відповідно до актів і письмових доручень Президента України або на виконання рішень Ради подавати на розгляд Президентові пропозиції щодо кандидатур на посади суддів. Щоправда, згодом після нищівної критики цей Указ втратив чинність.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни