В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 75

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Наразі на рівні ООН , Ради Європи та інших міждержавних структур все частіше наголошується, що незалежність судів і суддів при здійсненні правосуддя - одна з основних ознак правової держави . Але в нашій країні - і на рівні обивателів, і на рівні високопоставлених представників владних структур -незалежність суддів нерідко трактується як пільга для них. Між тим вона є невід' ємною ознакою демократії, а отже пільгою не суддів , а суспільства.

У багатьох країнах світу зростає розуміння того, що принцип незалежності суддів повинен захищатись ООН . Потрібно створити спеціальну міжнародну організацію , яка б формувала відповідну громадську думку і належне ставлення до цього питання з боку виконавчої влади .

Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок про те, що висвітлюється органічний зв ' язок між теоретичними проблемами судової влади , які знайшли відображення в дослідженні , і практичними проблемами реформи. З цього випливає її характеристика як системи заходів , спрямованих на забезпечення і підвищення владності судової системи .

Виходячи з наведеного, ми пропонуємо чотири напрями здійснення судово-правової реформи :

1)  удосконалення нормативно-правового забезпечення
судової системи ;

2)     зміна порядку призначення суддів на адміністративні
посади;

3)   визначення і реалізація комплексу заходів щодо легітимації судової влади ;

розбудова комплексної безперервно діючої системи кадрового, фінансового та інформаційного забезпечення судової влади.8.4.  Оптимізація якості функціонування

механізму реалізації законів (виконавчої влади)

 

 

Побудована за принципами ієрархічності і територіального поділу, виконавча гілка державної влади в єдності її центральних і місцевих органів, покликана забезпечувати виконання чотирьох функцій , основною з яких виступає загальноорганізаційна стосовно всього суспільства функція, а допоміжними - функція самовідтворення, функція взаємозв' язку з іншими гілками влади та бюрократична функція.

Однак, як було продемонстровано раніше, виконання цих функцій в Україні характеризується значущими суперечностями , пов' язаними як з проблемами початкового етапу морфогенезу управлінської підсистеми , так і з недосконалістю механізму реалізації законів. Тому для формулювання рекомендацій з оптимізації якості функціонування виконавчої влади потрібно звернутися до вирішення цих суперечностей стосовно кожної з чотирьох виділених функцій .

Спершу, зрозуміло, звернемось до загальноорганізаційної функції, яка здійснюється в безпосередньому оперативному взаємозв ' язку з усіма іншими учасниками державного управління, а тому проблеми в її виконанні набувають глобального (у розумінні "загальносистемного") характеру.

У процесі історичного розвитку державна влада виникла з об' єктивної необхідності задоволення потреб громадянського суспільства, оскільки на певному етапі ускладнення соціального життя люди були не в змозі самі задовольняти свої потреби . Тому природним чином сформувалися і діють механізми прийняття законів, їх легалізації, дії законів і соціального контролю , який передбачає зворотний вплив громадянського суспільства на державну владу. Оскільки дія всіх окреслених законів забезпечується обміном сигналами від державної влади до громадянського суспільства і навпаки , то дуже важливими стають умови передачі цих сигналів. Тому корисною є така посилка: якщо в процесі ефективної сумісної життєдіяльності громадянського суспільства та держави в людей сформувалася достатня довіра до останньої, то це робить населення більш сприйнятливим навіть до слабких сигналів з боку державної влади , прискорюючи і посилюючи соціально-конструктивну відповідь на такий сигнал.Вочевидь, це буде ефективним через можливу економію часу, ресурсів і зусиль, витрачених на досягнення поставленої державою мети .

Дієвість слабких сигналів у цьому випадку зумовлена принципом синергетичного резонансу, згідно з яким основною виявляється не сила впливу (далеко не завжди запланований вплив породжує бажаний результат), а його оптимальна топологічна орієнтація: якщо правильно визначити точку впливу та спосіб його здійснення, можна за допомогою слабкої, незначної (але резонансної, такої, яка відповідає структурі самої системи) дії отримати надзвичайно ефективний результат і зекономити при цьому час, зусилля й ресурси. Адже в кожній нелінійній системі є певні зони , в яких навіть слабкий вплив викликає значний ефект - тобто в зоні резонансного збудження управлінські впливи виявляються узгодженими з власними тенденціями розвитку чи нахилами системи . Відповідно до цього використання саме резонансного збудження системи для активізації її розвитку в певному напрямі є одним із напрямів оптимізації.

Саме тут корисно навести ще один важливий наслідок дії цього принципу, який має враховуватись у державному управлінні для оперування ентропійними характеристиками соціуму. Цей наслідок стосується управління інформацією та подачею її населенню. Так, для пробудження загальної соціальнозначущої активності немає потреби подавати населенню великий масив інформації, головне, щоб вона відповідала атрактивним на цей момент суспільним подіям , які згуртовують навколо себе народ. Наприклад, трансляція яскравих подій може спричинювати резонансний процес і стимулювати масову реакцію. Механізм цього резонансу пов ' язаний із накладанням параметрів порядку, що обумовлює об' єднання простих структур у складні і , як наслідок, залучення суб' єктів до узгодженого темпу спонукає до гри за спільними правилами [11]. Нагадаймо, що параметри порядку варто поділяти на короткотривалі та довготривалі (детальніше див . у 5.5.) і за такого бачення одним із провідних принципів оптимізації державного управління постає принцип узгодження короткотривалих параметрів порядку з довготривалими. Так, закони найбільш ефективно діють тоді , коли їх творчість булапобудована на правильній фіксації короткотривалих параметрів порядку при їх обов'язковому узгодженні з довготривалими параметрами порядку (віруваннями , соціальними нормами , архетипами) конкретної етнонаціональної спільноти. Причому, як свідчать суперечності соціально-політичного сьогодення, наявна законодавча база має бути приведена у відповідність не тільки до довготривалих параметрів порядку української етнонаціональної спільноти , а і до самих цих реалій , що зокрема передбачає її оптимізацію в напрямі оновлення законодавства про мови , про права етнічних спільнот, посилення юридичної відповідальності за прояви ксенофобії та міжконфесійної ворожнечі .

Взагалі , інформація виступає основним негентропійним фактором для соціальних систем (уточнимо, що така її роль пов' язана з дією механізмів позитивного та негативного зворотного зв' язку). Але є сенс розширити це уявлення, адже поінформованість громадян є не тільки значущим негентропійним чинником , але й сприяє більш активній самоорганізації за рахунок збільшення ступенів свободи . Посилення інформованості населення про всі державно-управлінські заходи і наміри сприятиме зниженню рівня соціальної ентропії і активізації самоорганізаційних процесів, але в заданих поданою інформацією межах. Тому важливим напрямом оптимізації функціонування механізму реалізації законів є активізація збору та поширення інформації, перевірки її достовірності , інформаційного обміну тощо.

Використовуючи оптимізацію інформаційного обміну для резонансного управління, слід враховувати принцип послідовності розвитку системи, згідно з яким ані в природі , ані в суспільстві певні події не можуть настати раніше, аніж для цього природним чином виникне необхідне підґрунтя. Це означає, що самоорганізація і розвиток як її якісно специфічна складова, що базується на мінливості , здійснюються поступово, а на швидкі стрибкоподібні зміни можна розраховувати тільки в умовах хаосу, в перехідний період. З цього принципу випливає, що немає сенсу витрачати зусилля на управлінські дії в тому напрямі , для реалізації якого ще не сформовані самоорганізаційні передумови .

Дія принципу послідовності в розвитку державного організму продемонстрована Г. Гегелем у "Філософії права" як залежність державного устрою певного народу від характеру і розвиненості його самосвідомості . Він наголошує, що "державний устрій не єщось створене: він представляє собою роботу багатьох століть, ідею і свідомість розумного тією мірою, якою воно розвинене в даному народі ". Він демонструє це на прикладі іспанської нації наступним чином: "Те, що Наполеон дав іспанцям, було розумніше того, чим вони володіли раніше, і все-таки вони відкинули це як щось їм чуже, тому що вони ще не досягли необхідного для цього розвитку. Народ має відчувати , що його державний устрій відповідає його праву і його стану, в протилежному випадку воно може, щоправда, бути зовні наявним, але не матиме ані значення, ані цінності"[12].

Також у процесі управлінської ініціації розвитку в певному напрям варто брати до уваги принцип інерції, який, за великим рахунком , має тотожний зміст і у фізиці , і у суспільствознавстві . Інерція означає, що коли система почала рухатись у певному напрямі , вона отримує схильність до цього руху саме в цьому напрямі . Тобто продовження руху в заданому напрямі потребуватиме менше зусиль і ресурсів, ніж зміна курсу.

Описана низька ефективність управління інформацією негативно впливає не тільки на виконання функції загальної організації системної життєдіяльності, а й перешкоджає забезпеченню взаємозв'язку органів виконавчої влади з іншими гілками.

Крім того, як свідчить багатолітній досвід інших держав, самий лише розподіл влади на три гілки є недостатнім - він стає дієвим лише за наявності системи стримувань і противаг. Недостатня ефективність державного управління в сучасній Україні значною мірою пов'язана з тим, що ця система не працює. Класичною вважається система стримувань і противаг, встановлена за Конституцією США, згідно з якою:

-    парламент може притягувати президента до відповідальності у вигляді імпічменту;

-    сенат (верхня палата парламенту) може відхиляти кандидатури на зайняття федеральних посад, запропоновані президентом;

-    президент може впливати на процес здійснюваної парламентом законотворчості за допомогою права вето;

члени верховного суду призначаються за результатом спільного рішення виконавчої і законодавчої влади ;- натомість верховний суд може визнавати протиконституційними акти парламенту й президента.

Також до американської системи стримувань і противаг часто відносять різні способи формування гілок влади (парламент обирається безпосередньо виборцями , президент - за результатами непрямих виборів , верховний суд формується на основі президентських призначень, санкціонованих верхньою палатою парламенту) та різні строки повноважень органів виконавчої і законодавчої влади (два роки - для нижньої палати парламенту, шість - для верхньої, чотири - для президента).

Одним із найнебезпечніших для України наслідків зміни політичного курсу, який особливо загострився у 2007 році, здобувши стійку назву "політичної кризи ", залишається завуальоване протистояння між президентською та урядовою підсистемами державної влади. Ця проблема перешкоджає ефективному виконанню як загальноорганізаційної функції, так і всіх допоміжних. І оптимальний шлях виходу з цієї ситуації, яка з погляду пересічного громадянина виглядає патовою, важко наразі змалювати. З одного боку, не надає оптимізму неспроможність Президента вирішувати державні проблеми , яка вже стала "притчею во язицех". Пов' язувана чи то з чисельністю несприятливих обставин , чи то зі слабкістю і непостійністю команди, чи з особистою пасивністю В. Ющенка, ця неспроможність визнається практично в усіх сучасних аналітичних розвідках. З другого ж боку, не надають оптимізму і дії уряду. Як влучно вказує М. Розумний, антипомаранчева коаліція залишається заручником логіки реваншу, що проявляється в агресивній і непоступливій позиції з ключових питань державного розвитку. Така команда не може стати гарантом запровадження чітких норм і правил, дотримання компромісних рішень і консолідації інтелектуального й організаційного потенціалу для конструктивного подолання політичної кризи - зробити це як колишній , так і теперішній владі завадять відсутність перспективності ідей і стратегій , а також тиск корпоратизованих груп та радикалізованих політичних союзників, що виступили ресурсними або електоральними спонсорами повернення до влади [13]. Отже, така бажана і необхідна дляоптимізації механізму функціонування виконавчої влади стабілізація можлива лише за умови досягнення компромісу між провідними політичними силами і витіснення непримиренної опозиції на політичний маргінес.

Для досягнення такого бажаного політичного компромісу, передусім , необхідний достатній рівень взаємної відкритості компонентів управлінської підсистеми , а також їх відкритості громадянському сектору. Достатня відкритість, необхідна для виконання виконавчими органами бюрократичної функції, але домінування характеристик закритості , замкненості у власному контурі перетворює цю функцію на її негативну крайність, обумовлюючи бюрократизацію системи .

Тому окремим напрямом оптимізації функціонування виконавчої гілки влади є подолання або мінімізації проявів бюрократизму системи державного управління. Серед відповідних заходів привертають увагу зокрема такі :

-    застосування конкурсного відбору керівних працівників;

-    забезпечення гласності щодо всіх існуючих на законних підставах пільг для управлінців і обмежень на певні види діяльності й відносин;

-    скасування незаконних привілеїв;

-    обмеження терміну обіймання керівних посад в апаратах управління;

-    гарантування соціального захисту державних управлінців;

-    визначення механізму звітності управлінців перед громадськістю і представницькими органами [14].

Для нормальної вільної самоорганізації системи необхідна її відкритість, причому не тільки достатній рівень відкритості зовнішньому середовищу, але й відкритість (як можливість обміну та взаємодії) компонентів один одному. (Ясно, що вона має оптимально поєднуватись із оперативною замкненістю підсистем , яка робить можливим їх функціонування.) Вочевидь, особливо важливою є взаємна відкритість двох глобальних підсистем соціуму - держави й громадянського суспільства. Порушення цієї відкритості призводить до патологій національного розвитку, адже через неминучу дію принципу зростання системної ентропії в умовах закритості деякої системи рівень її ентропії зростає надмірно, тому що вона не виводиться назовні . Стосовно соціумуможна виділити такі варіанти :

-   держава не здатна або не зацікавлена в корекції формування громадянського суспільства, у цьому випадку державна влада відокремлюється й замикається на собі , зосереджуючись на самообслуговуванні , а державно-управлінська діяльність перетворюється на імітацію. Найбільш негативним наслідком на рівні всієї нації стає неможливість її самоорганізації через відірваність ключових підсистем одна від одної; крім того, надмірне зростання хаотичних тенденцій і збільшення різноманітності в неконтрольованому громадянському суспільстві ініціює занурення системи в стан хаосу й розпаду;

-   інша крайність: держава повністю контролює соціально-економічні процеси , нав ' язуючи організаціям громадянського суспільства цілі й плани діяльності - внаслідок цього надмірно зростає стабільність соціуму, практично ліквідується можливість розвитку різноманітності її структури , що призводить до стагнації і раннього виникнення кризової ситуації, коли керівна підсистема ще до цього не готова;

-   держава підкоряється інтересам окремої частини громадянського суспільства, яка є домінуючою за фінансовою, клановою чи іншою ознакою, - відбувається так звана олігархізація державної влади . На відміну від попередніх двох варіантів , система з такою патологією може існувати досить довго, не входячи в кризову ситуацію, але при цьому порушується баланс між функціонуванням самоорганізаційних та управлінських механізмів, дисгармонійність розвитку проявляється як у закритості і реальній слабкості держави , так і в обмеженості різноманітності і недостатньої дієвості громадянського суспільства.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни