В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 77

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

механізму соціального контролю (влади громадянського суспільства)

 

Оптимальна організація влади забезпечує ефективне керівництво життєдіяльністю народу на усіх рівнях соціального організму країни . Децентралізація влади на рівень територіальних громад та обраних ними інституцій вимагає формування повноцінної системи місцевого самоврядування. Децентралізація (від лат. "де-" - префікс, що означає скасування, припинення, і "centralis" - серединний, центральний) - процес розширення і зміцнення прав та повноважень адміністративно-територіальних одиниць (областей , автономій , республік - суб' єктів федерації та ін .) або нижчих органів таорганізацій при одночасному звуженні прав і повноважень відповідного центру.

Децентралізація, як правило, здійснюється цілеспрямовано з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги , а також втілення у життя специфічних регіонально-локальних програм .

Розрізняють два типи децентралізації: адміністративну (бюрократичну) і демократичну. Децентралізація адміністративна (інститут намісництва) означає розширення компетенції місцевих адміністративних органів , які діють у межах цієї компетенції самостійно і до певної міри незалежно від центральної влади , хоча і призначаються центральним урядом. Цей тип децентралізації означає по суті "не децентралізацію , а деконцентрацію влади" (М. Драгоманов).

Демократична децентралізація передбачає створення розгалуженої системи місцевого самоврядування, коли місцеві справи вирішуються не представниками центрального уряду, а особами , обраними населенням .

У сучасному світі децентралізація є органічним поєднанням окремих елементів вищезазначених типів , а також елементів централізму. Як правило, вона втілюється у моделях, що враховують історичний досвід і національні традиції певних держав.

У федеративних державах (Німеччина, США, Швейцарія та ін.) децентралізація полягає у поєднанні зовнішньої цілісності з внутрішньою різноманітністю на рівні місцевого самоврядування (штати , землі , кантони та ін . з внутрішньою диференціацією форм і розмаїттям у системах управління), а розподіл функцій і компетенції між федеральним урядом і місцевими структурами є суттєвим елементом у системі поділу та балансу влади .

В унітарних державах (Франція Швеція, Японія та ін.) децентралізація втілюється шляхом встановлення кількох адміністративних рівнів. Скажімо, у Швеції таких рівнів 3 (держава, лени, комуни), у Франції - 4 (держава, регіони, департаменти , комуни ). Причому французька модель децентралізації (запроваджена 1982 року) за порівняно короткий термін дозволила досягти необхідної рівноваги між вищезазначеними адміністративними рівнями і водночас між центром (владою, призначеною в особі префекта) й місцевими органами (владою , обраною населенням ) і таким чином подолатинадмірну централізацію із збереженням унітарності .

Попри всі відмінності, притаманні різним моделям, децентралізації властиві спільні сутнісні ознаки , що водночас виступають її основоположними принципами : незалежність від форми державного устрою; чітке законодавче розмежування функцій та повноважень між різними рівнями управління; цілеспрямований розвиток розгалуженої системи місцевого самоврядування; невтручання держави у сферу суверенних прав земель, областей , регіонів ("суверенітет народу"); подолання патерналізму через запровадження принципів діалогу і співпраці на різних рівнях соціального управління; самостійність місцевих органів влади у фінансовій сфері , фінансова підтримка органів місцевого і регіонального самоврядування з боку держави ; законодавче закріплення горизонтальних і вертикальних взаємовідносин у сфері соціального управління.

У сукупності вищезазначені принципи , в разі їх практичного втілення у життя, постійного розвитку і вдосконалення, забезпечують децентралізоване прийняття рішень, що, як зафіксовано у Всесвітній декларації місцевого самоврядування, "зменшує перевантаження центру, а також поліпшує та прискорює урядові дії, надає життєвості новим інститутам і збільшує ймовірність того, що створені служби за сприятливих умов підтримуватимуться і розвиватимуться"[22].

В Україні процес децентралізації як явище, характерне для сфери державного управління, перебуває у стадії становлення. Її основними завданнями , що поступово реалізуються у чинному законодавстві , є розподіл функцій між центральними інституціями та місцевим самоуправлінням, між Кабінетом Міністрів і міністерствами ; зростання ролі децентралізації як чинника подолання надмірної централізації та принципу здійснення управління на основі забезпечення його об'єктивних закономірностей ; досягнення необхідного для українського суспільства рівня забезпеченості правовими гарантіями та юридичними механізмами державного управління, що мають бутизакладені у нормах права[23].

Однак, цим проблема децентралізації влади не вичерпується (мається на увазі передача її частини від органів державного управління на користь органів місцевого самоврядування), оскільки визріває потреба передати її частку на рівень органів самоорганізації населення.

Органом самоорганізації населення є громада, представницька форма місцевого самоврядування, яка утворюється населенням мікротериторії для самостійного вирішення питань місцевого значення на основі законів і прийнятих відповідно до них локальних нормативних актів , з використанням власних та залучених матеріальних і фінансових ресурсів. Це самостійна ланка системи місцевого самоврядування, яка має свої завдання і цілі , функції та повноваження.

Органами самоорганізації населення можуть бути будинкові , вуличні , квартальні комітети , комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські , селищні комітети . Роль органів самоорганізації населення визначається, насамперед, тим , що вони обираються місцевими жителями (представницький аспект), об' єднаними за ознакою спільного проживання на певній території (територіальний аспект), для виявлення та реалізації їхніх спільних інтересів (інтелектуально-вольовий аспект) і мають часткові повноваження, делеговані їм місцевими радами (організаційно-правовий аспект), а також певні повноваження щодо володіння, користування і розпорядження майном , яке є комунальною власністю відповідної територіальної громади (майновий аспект).

Основними завданнями органів самоорганізації населення є створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення у межах Конституції і законів України; задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителівшляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг; участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм .

Органи самоорганізації населення відрізняються від інших органів місцевого самоврядування за своєю юридичною природою та специфікою здійснюваних ними функцій . На відміну від місцевих рад, яким притаманні якості й риси державницького характеру, функції органів самоорганізації населення у повному обсязі мають громадську форму і самоврядову природу, характеризуються непідкріпленістю силою державного примусу, не мають власних державно-владних повноважень, але у певних випадках можуть звертатися до сили та авторитету органів місцевого самоврядування або державних органів .

Громадський та самоврядний характер органів самоорганізації населення виражається у тому, що вони максимально наближені до громадян , які їх сформували ; утворюються з дозволу місцевих рад і за ініціативою місцевих жителів на основі їх добровільного волевиявлення; мають громадсько-самоврядний характер , зумовлений природою основного джерела їх функцій і повноважень; діють від імені певного територіального мікроколективу, який доручив їм здійснювати самоврядування за певним колом питань місцевого відання, а не від імені держави, ніби "орендуючи" владні повноваження у відповідних органів місцевого самоврядування на час виконання деяких своїх завдань і функцій на певній території; несуть відповідальність тільки за здійснення ініціатив громадян за місцем проживання; для здійснення ініціатив громадян мають право володіння об' єктами комунальної власності , фінансовими ресурсами та самостійно розпоряджатися ними , бути юридичними особами ; вирішують переважно питання, пов ' язані із задоволенням соціально-економічних, культурних інтересів місцевого населення (організація дозвілля, проведення робіт з благоустрою , озеленення та утримання в належному стані дворів , вулиць, площ, здійснення контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами , установами , організаціями соціально-побутового сектора тощо).

Органи самоорганізації населення мають також великий потенціал з огляду на їх участь у розгляді скарг, заяв та пропозицій громадян , оперативного волевиявлення громад, думки щодо тих чи інших рішень органів влади та управління.Вони входять з клопотаннями до відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування про надання допомоги інвалідам , ветеранам війни і праці , малозабезпеченим громадянам та іншим особам , які потребують соціальної допомоги ; сприяють правоохоронним органам у здійсненні заходів, спрямованих на дотримання законності , забезпечення правопорядку, запобігання правопорушенням серед неповнолітніх; скликають збори громадян за місцем проживання для обговорення питань, що належать до їх відання тощо.

Органи самоорганізації населення самостійно визначають напрями і види своєї діяльності відповідно до положень про ці органи. З питань, віднесених до їх компетенції, вони можуть приймати рішення організаційно-розпорядчого характеру. Органи самоорганізації населення обираються на строк повноважень відповідної ради , якщо інше не передбачено рішенням ради чи положенням про органи самоорганізації населення. Територія діяльності органів самоорганізації населення визначається відповідною місцевою радою або її виконкомом , виходячи з соціально-економічної цілісності території та з урахуванням пропозицій самих громадян.

Повноваження органів самоорганізації населення можуть припинятися достроково, зокрема у разі невиконання рішень місцевої ради , її виконкому, загальних зборів громадян або невиконання своїх повноважень, а також саморозпуску. Рішення про дострокове припинення повноважень органу самоорганізації населення приймається загальними зборами громадян , які утворили цей орган, або відповідною радою . Органічно доповнюючи систему органів місцевого самоврядування та сприяючи ефективному здійсненню функцій територіальних громад, органи самоорганізації населення мають на меті забезпечення скорочення розриву між державою та суспільством: вони розширюють соціальну основу самоврядування, сприяють реалізації жителями , членами територіальних громад, їх конституційних прав на участь в управлінні державними та громадськими справами . Права, статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення визначаються Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" (1997) та "Про органи самоорганізації населення" (2001)[24].8.6.  Національне і глобальне

в адаптації системи саморегуляції україни до системи саморегуляції об'єднаної європи

 

Пріоритетність курсу європейської та євроатлантичної інтеграції України, визначеного Верховною Радою, Президентом та Урядом України , підготовка нової базової Угоди між Україною та ЄС, яка замінить Угоду про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною, вимагають дослідження змісту та напрямків сучасних євроінтеграційних процесів у різних соціальних організмах. Особливої уваги потребує вивчення закономірностей становлення та розвитку системи саморегуляції в Європейському Союзі з метою їх використання в процесі європейської інтеграції України . Передусім , йдеться про забезпечення відповідності внутрішньої політики країни існуючим європейським стандартам і цінностям . Як зазначив Президент України Віктор Ющенко в своєму зверненні до українського народу: "Наш шлях у майбутнє - це шлях, яким іде Об'єднана Європа. Ми з її народами належимо до однієї цивілізації, поділяємо одні цінності. ... Європейські стандарти стануть нормою у соціальному житті , економіці і українській політиці . Кожен крок до Європи - це нові можливості для мільйонів українців"[25].

До вивчення проблем реалізації європейського покликання України , розвитку процесів європейської інтеграції звертається все більше дослідників. Тільки за останні роки побачили світ монографії І. Грицяка[26], В. Горбатенка[27], В. Копійки[28], І. Тодорова[29], захищено ряд кандидатських та докторських дисертацій[30]. В них ґрунтовно досліджується стан сучасного суспільно-політичногорозвитку України в контексті її потенційних можливостей щодо входження в Європейський Союз, а також провідні тенденції історії і розвитку Європейського Союзу. Однак, автори більшою мірою досліджують ці проблеми крізь призму вивчення та висвітлення механізмів організації суспільства, залишаючи поза увагою чинники самоорганізації.

Між тим , для України , як демократичної країни , саме саморегулятивні принципи суспільного розвитку мають вирішальне значення в досягненні нею прагнення стати повноправним членом ЄС. На цьому шляху Україні потрібно вирішити проблему зміни підходів до управління - регуляції соціальним організмом. Як зазначає академік В. Андрущенко, існує нагальна "потреба в новій соціальній організації, яка б базувалася на піоритетах сталого людського розвитку"[31]. При цьому не йдеться про те, щоб віднайти якийсь свій, "неповторний шлях модернізації суспільства". В сучасних умовах це абсолютно невиправдано. Стратегія оновлення і розвитку України повинна мати випереджальні орієнтири , враховувати не лише нинішні реалії, а й новітні тенденції суспільного розвитку. Саме тому увага дослідників прикута до Європейського Союзу. ЄС - це великомасштабна соціальна система, безпрецедентна в історії. ЄС - це велике нове соціальне утворення з новою формою системи саморегуляції.

Одним із основних чинників сучасного розвитку Європейського Союзу є наявність чіткої, збалансованої політичної і економічної системи , що передбачає продукування та поширення в європейських суспільствах найбільш важливих для самоорганізації ідей , а також пропозицій щодо методів їх здійснення. Європейський Союз уже давно перестав бути суто економічним об' єднанням держав. Одним із головних "стовпів", на яких він ґрунтується, є загальноєвропейські традиції демократичного існування та спрямування діяльності владних інститутів на забезпечення, передусім , інтересів кожного окремого індивіда.

Україна сьогодні не готова за багатьма параметрами до інтеграції у Європейський Союз, оскільки система політичних та економічних відносин , створена в нашій країні , поки що невідповідає його вимогам. Ці вимоги були сформульовані на засіданні Європейської Ради 21-22 червня 1993 року в Копенгагені і стосуються політичних та економічних засад, а також готовності виконувати належні зобов' язання і включають в себе:

-    стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини , повагу і захист національних меншин (політичні критерії);

-    наявність дієвої ринкової економіки та здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії);

-    здатність взяти на себе зобов ' язання, що випливають з членства в ЄС, у тому числі неухильне дотримання цілей політичного, економічного, валютного союзу, включно з повним прийняттям acquis communautaire (членські критерії).

Саме такі настанови містить асдиіБ communautaire - правова система Європейського Союзу, включно з актами законодавства Європейського Союзу (але не обмежуючись ними ), прийнятими у межах Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики в сфері безпеки і Спільної політики в сфері юстиції та внутрішніх справ [32].

"Копенгагенські критерії" є тим комплексом стандартів функціонування та розвитку Європейського Союзу, який надає можливість йому виходити на все більш досконалі форми функціонування соціального організму. Досягнення цих стандартів розвитку для України є першочерговим завданням в реалізації її європейських прагнень. Це її нинішнє "національне завдання". В цьому контексті ми можемо говорити про процес "європеїзації" системи саморегуляції України .

У контексті перспективи входження української нації до глобального європейського простору важливим є погляд на національне та універсальне не як на взаємозаперечуючі , а як на взаємозумовлюючі простори , адже національне (особливо у процесі глобалізації) з необхідністю інтегрується в універсальне, останнє ж втілюється в національних формах буття. Співвідношення національного й універсального, таким чином ,має характер доконечного раціонального зв'язку[33].

Європеїзація системи саморегуляції України через процес європейської інтеграції має передбачати , насамперед, упровадження європейських стандартів, а вже потім - їх конкретизацію і розвиток в системі саморегуляції Європейського Союзу.

Як визначено в Законі України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу"[34], наближення нормативно-правового поля України до європейського здійснюється в такій послідовності :

-    визначення актів acquis communautaire, які регулюють правовідносини у відповідній сфері ;

-    переклад визначених актів українською мовою;

-    здійснення комплексного порівняльного аналізу регулювання правовідносин у відповідній сфері в Україні та в Європейському Союзі ;

-    розроблення рекомендацій щодо приведення законодавства України у відповідність до acquis communautaire;

-    проведення економічного, соціального та політичного аналізу наслідків реалізації рекомендацій ;

-    визначення переліку законопроектних робіт;

-    підготовка проектів законів України та інших нормативно-правових актів , включених до переліку законопроектних робіт, та їх прийняття;

-   моніторинг імплементації актів законодавства України . Наразі зобов ' язання,  які  ми  взяли  на себе у процесі

європейської інтеграції, не виконані повною мірою. Боротьба з корупцією, забезпеченням незалежності судової влади та виконання соціальних реформ є проблемами , що потребують негайного вирішення. Певні внутрішні чинники - протистояння всередині владних структур, брак кадрового та фінансового забезпечення - також є першочерговими завданнями на шляху до євроінтеграції. Не викликає сумніву і важливість реформ в Україні : економічної, судової, завершення конституційної реформи , що має забезпечити становлення належної системи стримувань і противаг.Як відомо, суспільна організація поєднує в собі як елементи керування з боку владних структур, так і елементи самоорганізації - константи громадянського суспільства. Для соціального організму України на її шляху до європейських стандартів більше притаманні елементи керування з боку владних структур. Громадянське суспільство тільки народжується. Хоча розвиток держави на сучасному етапі засвідчує тенденцію до розширення участі громадянських структур в управлінні різними сферами суспільного життя, а також їхній все більший вплив на процеси державотворення і політикотворення. Все це створює передумови до збільшення елементів самоорганізації в суспільній організації країни .

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни