В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 

Однак, незважаючи на таку багату палітру існуючих підходів до осягнення надорганічного устрою соціального світу, в нашому розпорядженні ще недостатньо відомостей про сутність і специфіку соціальної реальності для того, щоб створити методологічний комплекс засобів дослідження. Звісно, що це стосується й такої фундаментальної властивості , як саморегуляція соціального цілого.

Для того, щоб повніше уявити собі багатство атрибутивних властивостей ідеї соціального організму, спробуємо підійти до неї немовби з другого боку, оскільки існує залежність між видовим поняттям "соціальний організм" і родовим поняттям "організм". Для цього треба розкрити смисл поняття "організм", який при відповідних семантичних фільтрах може бути прочитаний , порівняний з видовими утвореннями і представлений , нарешті , як конкретний текст.

При цьому ідея організму сама визначає своєму саморозвитку відомий кордон тим , що дає собі цілком відповідну своїй природі дійсність. На цю властивість понять вказує і М. Сєтров - автор оригінальної теорії функціональної організації, коли пише: "Лексичні одиниці мови виявляються таким специфічним субстратом системи , який вже "задає", детермінує клас можливих структур, що можуть на цьому субстраті реалізуватися"2. Це означає, що ідеї соціального організму на практиці відповідає специфічний субстрат соціальної структури, що якраз і "несе" її в собі в просторі і часі.

1  Шмальгаузен И. И. Организм как целое в индивидуальном и историческом развитии : избранные труды. -М. : Наука, 1982. - 383 с. ; Современная западная социология : словарь. - М. : Политиздат, 1990. - С. 248.

2  Современная западная социология : словарь. - М. : Политиздат, 1990. - С. 199.


Будь-який смисл може бути розпакований , і тоді те, що розумно, стає дійсним . Смисл стає доступним , і ми виявляємо сутність і зміст того чи іншого поняття, розглядаючи його як цілісність. Інакше кажучи, ця ідея містить в собі "план (pottern) організму". Як писав з цього приводу Гегель: "Поняття для свого розвитку не потребує ніяких зовнішніх стимулів; його природа, що включає в себе протиріччя між простотою і відмінністю і саме тому неспокійна, спонукає його до самоздійснення, вона змушуєйого розгортати і робити дійсним відмінність, що існує в ньому самому тільки ідеально, тобто в суперечливій формі нерозрізненості ; так призводить вона до того, щоб шляхом знімання його простоти як деякого недоліку, деякої односторонності зробити його справді цілим , до чого первісно воно містить в собі тільки спроможність"1.

Отже, квант "організм" як ідея є тим специфічним обсягом інформації, що представляє соціальну дійсність у всьому обсязі її внутрішніх і зовнішніх сторін. При цьому ідея організму має певне значення або смисл. Разом з іншими інформаційними частками-смислами він утворює семантичний континуум у структурі Всесвіту.

Існує, як відомо, кілька засобів пояснення походження смислів. Один з них - суб'єктивний, тобто інформація потрапляє в семантичний простір з допомогою потойбічної сили . При цьому не виключається можливість включення його в континуум семантичного простору, скажімо, неземними цивілізаціями . Інший шлях - матеріалістичний , як результат цілеспрямованого мислительного процесу, що протікає в мозку людини .

У цьому випадку ми все ж виходимо з того, що ідея організму народилася в межах практичної діяльності людей , які в міру пізнання окремих об'єктів світу давали їм найменування, вкладаючи в них певний зміст. Після накопичення видових понять з них уже формувалися родові семантичні структури . Інакше кажучи , поняття організму, скоріше за все, виникло індуктивним шляхом , як результат практики , тобто сформувалося за загальним законом походження родових понять.

У науково-філософській літературі є досить мізерні відомості про організм як філософську категорію. Це поняття функціонує як конвенціальне. Кожен дослідник вкладає в нього "свій " смисл. Воно витає як дещо ціле, під яке можна все підводити .

1 Гегель Г. Энциклопедия философских наук. - М. : Мысль, 1977. - Т. 3. - С. 12.

2 Гегель Г. Соч. - Т. ІХ. Лекции по истории философии. Книга первая. - Л. : Партиздат, 1932. - С. 357.

3 Ленин В. И. Полн. собр. соч. - Т. 1. - 6б2 с. ; Ленин В. И. Полн. собр. соч. - Т. 36. - 741 с. ; Маркс К., Энгельс Ф. Соч. : в 30 т. - 2-е изд. - М., 1960. - Т. 23. - 907 с.


Звідси випливають і ті формулювання, що нам вдалося знайти в аналах світової філософської думки . Так, наприклад, Г. Гегель визначав організм , як "нескінченний , сам себе живлячий і той , що підтримує процес"2. Істотну допомогу в означеному питанні нам надають роботи К. Маркса, Ф. Енгельса і В. Леніна3.Їхня заслуга у включенні цього поняття в науковий обіг безсумнівна. Не можна допускати як голого заперечення їхнього вкладу в скарбницю філософської думки , так і бездумного захисту ідей , що віджили свій вік. К. Маркс, наприклад, розглядає суспільство як організм , що проходить низку періодів (виникнення, розвиток, загибель) або "природних фаз" розвитку аналогічно біологічним явищам , який розвивається з самого себе в муках пологів, здатний до перетворень, і як такий , що перебуває в процесі постійного перетворення. І таке уявлення про соціальний організм як процес мало велике значення для вирішення проблем раціоналізації соціальної практики. З уявлень про суспільство як організм можуть бути зроблені і конкретно-практичні висновки , вважав В . Ленін1.

З літератури випливає, що поняття "соціальний організм " використовується також для опису особливого життєвого середовища виробництва і відтворення людини . В . Ленін спеціально зупинявся на цьому, коли писав, що К. Маркс протиставляє людину рослинам і тваринам "на тій підставі , що перша живе в різних соціальних організмах, що історично змінюються, і визначаються системою суспільного виробництва, а, отже, і розподілу"2. При цьому В . Ленін писав, що умови розмноження людини безпосередньо залежать від устрою різних соціальних організмів, і тому закон народонаселення треба вивчати для кожного такого організму окремо, а не "абстрактно", без відношення до історично різноманітних форм суспільного устрою3.

Мізерні відомості про організм містяться в словниках й енциклопедіях. В "Большой Советской Энциклопедии", наприклад, зазначається, що організм (від пізньолатинськ. organizo - улаштовую, надаю стрункий вигляд) - будь-яка жива істота4.

1  Ленин В. И. Полн. собр. соч. - Т. 36. - 741 с.

2  Ленин В. И. Экономическое содержание народничества и критика его в книге Струве / Ленин В. И. Полн. собр. соч. - Т. 1. - М. : Политиздат, 1979. - С. 476.

34 Там же. - С. 476.

4 Амлинский И. Е. Организм / Большая Советская Энциклопедия : в 30 т. - 3-е изд. - М. : Издательство "Советская энциклопедия", 1974. - Т. 18. - С. 482-483.


У "Філософській енциклопедії" вказується, що термін "організм " вживається в двох значеннях - вузькому і широкому. У вузькому сенсі слова, організм - це біологічний індивід, цілісна жива   система,   упорядкована   в   просторі   і   часі , здатнапідтримувати самостійне існування завдяки пристосовній взаємодії з середовищем; у широкому сенсі - система, яка за способом організації подібна живому організму1.

У вітчизняних філософських словниках термін "організм" взагалі відсутній, а в словнику С. Ожегова поняття "організм" подається в трьох значеннях. Два з них явно відносяться до біологічного організму, і тому вони нас менш цікавлять, а третє тлумачення трактує його як "складно організовану єдність"2.

І тільки останнім часом, очевидно під впливом суспільної кризи , з'явилися спроби сформулювати саме поняття організму і якось уточнити його зміст. Так, М. Моісєєв, відомий як дослідник не тільки біосфери, але й суспільства, в роботі "Алгоритми розвитку" дає таке визначення організму: "Під організмом, виходячи із термінології теорії управління, будемо розуміти будь-яку систему, що не тільки має власні цілі , але й володіє певними можливостями слідувати їм "3.

Положення інформаційного кванту - смислу "організм " в структурі універсуму дає змогу погодитися з наступним положенням езотеричної філософії: "Ідея організму є щось цілком загальне, в кожному окремому випадку до неї примішуються специфічні моменти , але основна ідея залишається незмінною серед всіх окремих умов , що змінюються. Тому, передусім , необхідно чітко виявити загальну ідею організму, а вже потім переконатися в його застосуванні з однаковою точністю і по відношенню до окремих живих істот, і по відношенню до людських суспільств"4.

Усе вищевикладене означає, що соціальний організм як центральна категорія є видовим поняттям організму, існуючим поряд, наприклад, з біологічним організмом . Їхню єдність слід шукати тільки на субстанціональному рівні . Останнє означає, що сферою життєдіяльності соціального організму є якась особлива частина континуума "простір-час", не схожа на ту, в якій розгортаються першородний фізичний світ і світ духовний .

1 Организм / Философская энциклопедия [Текст]: в 5-ти т. - Т.4 : Наука логики - Сигети / Ин-т философии АН СССР; гд. ред. Ф. В. Константинов. - М. : Советская энциклопедия, 1967. - С. 161-162.

2 Ожегов С. И. Словарь русского языка / под ред. докт. филол. наук, проф. Н. Ю. Шведовой 14-е изд., стереотип. - М. : Русский язык, 1983. - С. 403.

3 Моисеев Н. Н. Алгоритмы развития. - М. : Наука, 1987. - С. 72.

4 Шмаков В. Закон синархии и учение о двойственной иерархии монад и множеств. - К. : "София", Ltd, 1994. - С. 222.


Наступним кроком на шляху до реалізації названої вище генеральної мети буде вибір світоглядної платформи длядослідження соціального організму.

Соціальне життя, хоча і є утворенням , що розгортається на макрорівні , має "триєдину" причинну зумовленість. При цьому джерело її саморозгортання (тригерний механізм) приховане в процесах мікрорівня, а призначення її для Всесвіту або її застосування як іманентного чинника саморуху універсуму треба шукати на мегарівні . Сама ж вона виникла і функціонує на макрорівні.

Специфіка ж осягнення проблеми соціального світу полягає в тому, що соціальні інститути взагалі ніколи раніше в теорії пізнання не розглядались як продукти мегаеволюційного процесу. Дослідники обходять мовчанням це питання, вважаючи , мабуть, що вони є утвореннями тимчасовими і необхідними лише для нормального функціонування людини в межах планетарних процесів, що протікають в рамках історичного часу. На цю обставину цілком справедливо вказує І . Сафронов , який запропонував перспективний підхід до осмислення єдності людини, природи і Космосу1.

Тут повинно бути очевидним , що без розгляду найбільш загальних, тобто, світоглядних основ, проблеми становлення і функціонування соціального світу не вирішити . Саме філософія повинна забезпечити рефлексію основопокладаючої субстанції, тобто пояснити природу універсуму.

Вітчизняна філософія за своїми завдатками ближче інших підійшла до розуміння сутності нового світогляду. Рішення буде знайдене, на наш погляд, якщо вдасться об'єднати воєдино західну традицію, що надає першорядного значення експериментуванню і кількісним формулюванням , і таку традицію , як китайська, з її уявленнями про світ як такий , що спонтанно змінюється і самоорганізується. Тобто китайська філософія більш ніж будь-яка наблизилася до розуміння проблеми саморегуляції соціального світу завдяки визнанню такої його властивості як самоорганізація.

1 Сафронов И. А. Человек и Вселенная: философско-методологический аспект : автореф. дис. ... д-ра филос. наук в форме научного доклада / Санкт-Петербург : Изд-во Санкт-Петербургского университета экономики и финансов, 1994. - 60 с.


Це означає, що для осягнення саморегуляції сучасного світу нам необхідно радикально поглибити процес пізнання і оновити , перш за все, категоріальний апарат самої філософії. Не ігноруючи видових філософських категорій "матерія" і "дух" і незменшуючи їхньої ролі і значення, філософія повинна, нарешті , перейти до засвоєння родової категорії "універсум ". Інакше кажучи , перспективу філософії, і соціальної в тому числі , ми вбачаємо в тому, щоб перейти від протиставлення матерії і духу до пояснення їхньої органічної єдності і пошуку нової підстави світу. На основі такого синтезу повинно відбутися буквально наступне: виникнути нова світоглядна переоцінка минулого, сформуватися нетрадиційний засіб вирішення проблем сьогодення і розвинутися більш глибокий погляд на майбутнє.

Це означає, як не парадоксально звучить, що основне питання філософії не тільки залишається провідним протиріччям , але навіть ще більш актуалізується. Але воно тепер немовби повернулося до нас своєю новою гранню . Проблема з'ясування первинності походження протилежностей трансформувалася в необхідність пізнання їх як цілого.

Це вже якісно інша ситуація. Назрівала вона давно. Причиною якісного стрибка тут стало різке, за космічними мірками навіть спонтанне, посилення свідомості. Як писав В. Вернадський, "настав момент історії думки, коли вона висувається вперед як важлива і глибока основа нового наукового світогляду майбутнього, який формується"1. Однак світова і вітчизняна філософії не зробили належних висновків з цього факту. І тому на практиці сталося так, що ми ніби зненацька зіткнулися з нею.

У цьому відношенні показова суперечка, що вели К. Маркс і Ф. Енгельс з Г. Гегелем, на чию філософію вони спиралися в своїх працях. Г. Гегель постулював існування духовних чинників як реальності , що функціонує автономно по відношенню до фізичного тіла, спираючись при цьому, зокрема, на досліди , що в нинішній час отримали назву парапсихологічних.

Ф. Енгельс категорично відкинув можливість парапсихологічних явищ2. Разом з К. Марксом він проголосив, що в світі немає нічого, що не було б тим або іншим видом або станом матерії. Матерія первинна; дух, свідомість вторинні . Ідеальне є матеріальне, що пройшло через людський мозок. Таке кредо марксистського матеріалізму.

1 Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. - М. : Сов. Россия, 1989. - С. 113.

2 Маркс К., Энгельс Ф. Соч. : в 30 т. - 2-е изд. - Т. 20. - 824 с.


У ХХ столітті успіхи некласичного природознавства призвели до необхідності почати перегляд тих уявлень про співвідношенняматерії і свідомості , що встановилися в матеріалістичному світогляді . У цьому напрямку працювала, зокрема, думка К. Ціолковського і В . Вернадського. К. Ціолковський , наприклад, визнавав світ матеріальним , але вважав , що в ньому панують вищі розумні сили , що досягли висот могутності шляхом тривалої еволюції; сам Всесвіт у його сучасному стані - результат діяльності цих сил1. В . Вернадському, як відомо, належить заслуга створення вчення про біосферу і концепції ноосфери . Ці дослідження означали важливий творчий крок у подоланні недоліків механістичного матеріалізму.

У другій половині ХХ століття були розроблені наукові методи , за допомогою яких почнеться вивчення складних самоорганізуючих систем з нелінійними зворотними зв 'язками (термодинаміка необоротних процесів, синергетика, теорія катастроф, системний аналіз). До числа таких систем відносяться біосфера, ноосфера і сама людина. Наука вступила в новий постнекласичний етап розвитку. У центрі уваги опинилися такі фундаментальні закономірності процесів у саморозвиваючих системах, як стохастичність, невизначеність, біфуркації. Побудова імітаційних моделей еволюції складних систем зажадала визнання принципів теоретичної варіабельності , пробабілізму, неприводимих алгоритмів, багатокритериальної оптимізації тощо. Однак сучасна соціальна філософія сприймає їх непросто, з обережністю.

Синергетика вивчає явища самоорганізації з позицій термодинаміки. Її об'єкти - це ефекти спільної дії множинності взаємопов 'язаних елементів систем , віддалених від рівноважного стану, які активно обмінюються речовиною, енергією та інформацією з навколишнім середовищем . Її успіхи у вивченні і моделюванні фізичних і хімічних процесів призвели до того, що почалося проникнення ідей і засобів синергетики в біологію, економіку, соціологію, політологію і соціальну філософію. Синергетичні моделі процесів сприйняття і штучного інтелекту дають надію виявити , нарешті , закономірності , що породжують дивовижні явища спонтанних порядків у людських спільнотах.

1 Циолковский К. Э. Грезы о Земле и небе. - Тула : Приокское кн. изд-во, 1986. - С. 300-322.


Отже, для засвоєння соціального світу треба знайти, використовуючи якісно збагачений категоріальній апарат соціальної філософії, субстанціональний початок, що пояснюєне тільки діалектику матеріального і духовного, а точніше, розкриває їхній рух через усі три вищенаведені рівні (мега-, макро-, мікро-), але й показує механізм його саморозгортання й саморегуляцію як органічне ціле.

Категорія субстанції є той логічний початок у процесі сходження, від якого виводяться інші категорії, що в своїй сукупності складають цілісне знання про універсум і його соціальну форму руху. Це можливе тому, що цей початок містить у собі протиріччя, яке стає джерелом його саморозвитку. В теоретичному відтворенні цього протиріччя, в аналізі структури його руху полягає особливість діалектичого методу дослідження соціального життя як закономірного наслідку еволюції Всесвіту.

Тому важливо зрозуміти, що якщо субстанція - це основа, яка все зумовлює, то вона породжує тим самим і себе. А як така вона - суб'єкт, тобто сутність, що себе породжує. Але тоді субстанція являє собою тотожність протилежностей - основи іншого і самообґрунтування, взаємодія яких і складає процес його саморуху. Отже, парадоксальність субстанції полягає в тому, що тільки як причину самої себе вона здатна породжувати і все інше.

Інакше, відношення субстанції як основи "дещо іншого" до себе самої як суб'єкту повинне отримати форму власного відкриття. Саме таким засобом відбувається розгортання в дійсність субстанціонального відношення, полюси якого виявляються поділеними в часі .

Таким чином , щоб перейти від субстанції до соціального організму, універсум необхідно розглядати як цілісність, що саморозвивається, що породжує сукупність конкретних форм руху, однією з яких стає соціальна.

Історія пошуків раціонального пояснення світу драматична. Часом здавалося, що досить амбіційна програма близька до завершення: очам вчених відкривався фундаментальний рівень, виходячи з якого можна було вивести всі інші його властивості . Наведемо лише два приклади . Один з них - формулювання славнозвісної моделі атому Бора, що дала змогу звести все розмаїття атомів до простих планетарних систем з електронів і протонів. Наступний період напруженого очікування настав , коли у Ейнштейна з'явилася надія на об'єднання всіх фізичних законів у межах так званої єдиної теорії поля.

Наразі ми переживаємо черговий період напруженого очікування відкриття більш глибоких, ніж атом і поле, підвалиндля побудови природничо-наукової картини світу. Пошук їх не припинявся ані на хвилину і після появи теорії поля. Особливо інтенсивно він ведеться впродовж останнього століття. Однак лише в другій половині ХХ століття фізика підійшла до висновку про роль квантового вакууму як першопочатку в породженні Всесвіту. У зв'язку з цим "дотик" до таємниці початку Всесвіту вважається істотним моментом у розвитку природничих наук сучасного періоду.

Будучи квантово-механічним об'єктом , вакуум має складну внутрішню структуру, що характеризується набором квантових чисел, комбінація яких зумовлює наявність найнесподіваніших для нас його властивостей на різних рівнях саморозгортання універсуму. На його основі робляться спроби побудувати наукову картину еволюції Всесвіту. Наразі в літературі просліджується, що створення нової картини світу проходить роздільно в двох діаметрально протилежних напрямках. Це викликане тим , що є два різновиди вакууму: фізичний і семантичний. Одні дослідники створюють з квантового вакууму Фізичний Всесвіт, а інші -Семантичний.

На основі субстрату фізичного вакууму формується, як відомо, оригінальна наукова картина світу, покликана більш глибоко пояснювати оточуючий нас світ і нас самих у ньому. Під фізичною величиною тут мається на увазі величина, як така, що взагалі принципово підлягає суворо науковому опису (з допомогою не тільки природничих, але й суспільних наук)1.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90 


Похожие статьи

В П Бех - Аутопоезис соціальних систем монографія

В П Бех - Философия социального мира

В П Бех - Саморегуляція соціального організму країни

В П Бех - Соціальна політика як стратегія менеджменту соціальної роботи

В П Бех - Теоретико-методологічні засади гуманітарної підготовки педагогічних кадрів у вимірі європейського вибору україни