В П Кирилюк - Головні підсумки морфопарагенетичних геолого-формаційних досліджень нижнього докембрію - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV.

Серія геологічна. 2005. Вип. 19. С. 53-74_Ser.Geol. 2005. N. 19. P. 53-74

УДК 551.71/72: 552.163

ГОЛОВНІ ПІДСУМКИ МОРФОПАРАГЕНЕТИЧНИХ ГЕОЛОГО-ФОРМАЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НИЖНЬОГО ДОКЕМБРІЮ

В.П. Кирилюк

Львівський національний університет імені Івана Франка. 79005, м. Львів, вул. Грушевського, 4. E-mail: kirvic@ lviv.gu.net

Розглянуто різні методичні підходи до геолого-формаційного розчле­нування нижньодокембрійських метаморфічних комплексів, зокрема в ра­мках так званого парагенетичного напряму. Доведено, що різні результати розчленування та обсяги виділених формацій зумовлені застосуванням різ­них за рівнем та інформативністю ознак парагенетичного зв'язку метамор­фічних порід. Наведено рівневу систему парагенетичних ознак та загальну класифікацію геологічних формацій. Запропоновано відокремити методич­ний підхід школи професора Є.М. Лазька в межах парагенетичного напря­му вивчення нижнього докембрію під назвою „морфопарагенетичні геоло-го-формаційні дослідження".

На матеріалах морфопарагенетичних геолого-формаційних досліджень Українського та інших щитів з'ясовано формаційну відмінність послідовно сформованих різнофаціальних стратометаморфічних комплексів щитів і неможливість їхнього зіставлення між собою шляхом уявного зведення до спільного дометаморфічного еквівалента, а також з відомими формаційни­ми рядами неогею. Це свідчить про спрямований, незворотний еволюцій­ний розвиток земної кори вже на ранніх стадіях її розвитку. Запропоновано використовувати різнофаціальні стратометаморфічні комплекси як текто-ностратиграфічні одиниці для геотектонічної періодизації раннього докем­брію з відокремленням двох мегахронів - еогею та протогею - та поділом кожного з них на ранній та пізній геохрони.

Ключові слова: метаморфічний комплекс, геолого-формаційні дослі­дження, парагенезис порід, геологічна формація, ранній докембрій, геотек­тонічна періодизація, Український щит.

Геологічні формації у складі нижньодокембрійських комплексів щитів давніх платформ окремі дослідники і колективи почали виділяти і вивчати на межі 50­60-х років ХХ ст. Згодом цей процес поширився та оформився у розгалужену систему геолого-формаційних досліджень [5, 12, 27, 51]. За час, що минув, опуб­ліковано численні праці, присвячені як методичним питанням, так і результатам геолого-формаційних досліджень нижнього докембрію, які, на жаль, ще й досі не одержали належного визнання в науковому та прикладному аспектах. Треба відверто констатувати, що останнім часом інтерес і увага до геолого-формаційних досліджень щитів узагалі спадає. Вони поступаються місцем таким напрямам, як ізотопно-геохронологічні визначення, детальне вивчення речовин­ного складу метаморфічних порід і мінералів, зокрема, їхнє ізотопно-геохімічне

© Кирилюк В.П., 2005та рідкісноземельне дослідження. Саме на підставі цих, а не традиційних геоло­гічних даних, роблять спроби генетичних і еволюційних реконструкцій раннього докембрію, здебільшого, з позицій нової глобальної тектоніки.

Така ситуація з геолого-формаційними дослідженнями зумовлена різними причинами. З одного боку, це розбіжності у розумінні геологічних формацій і, відповідно, методів формаційних досліджень різними науковими школами, а з іншого, - достатня трудомісткість цих досліджень, спричинена необхідністю отримання дефіцитного нині нового польового геологічного матеріалу та уза­гальнення вже відомих, зазвичай, розпорошених по різних джерелах даних. Є ще й певна недовіра до можливостей геолого-формаційних досліджень, оскільки нема принципових, фундаментальних геологічних висновків, що могли б забез­печити прорив у теорії й практиці вивчення нижнього докембрію, сподівання на який сьогодні багато хто із дослідників пов'язує із застосуванням для щитів ідей тектоніки літосферних плит.

Водночас такі фундаментальні висновки щодо нижнього докембрію, що ґру­нтуються на геолого-формаційних дослідженнях, уже можна зробити і деякі го­ловні з них викладено нижче. Проте попередньо коротко розглянемо різні підхо­ди, розроблені і пропоновані для формаційного вивчення нижньодокембрійських метаморфічних комплексів.

Формаційне розчленування метаморфічних комплексів і морфопараге-нетичний підхід. Від початку формаційного вивчення метаморфічних комплек­сів різні вчені і колективи застосовували для цього різні теоретичні та методичні підходи. Усі вони, за визначенням самих дослідників, що займалися „геологічними формаціями" (далі просто формації. - В.К.), належать до двох напрямів - генетич­ного та парагенетичного. Під такими назвами напрями так званого формаційного аналізу в геології склалися наприкінці 50-х - на початку 60-х років ХХ ст. на під­ставі вивчення осадових товщ. Принципова різниця цих напрямів виявилася вже на стадії виділення та найменування формацій. Щодо генетичного напряму, то суть його полягала в тому, що перед наданням певній „геологічній формації" її формаційного статусу треба обов' язково дослідити тектонічні, палеогеографічні або палеокліматичні умови її формування. Парагенетичний напрям передбачав емпіричне виділення формацій на підставі багаторазового повторення в розрізі породного сполучення - парагенезису (або парагенезу) різних за складом порід у близькому поєднанні - і відокремлення на цих засадах однієї формації (параге­незису) від іншої. Парагенетичний підхід на стадії виділення формацій не потре­бував вивчення генезису формацій і, навпаки, відкривав додаткові можливості для розуміння їхнього походження.

Поява генетичного напряму геолого-формаційного аналізу в геології треба пов'язувати з ім'ям М. Бертрана, який у 1894 р. на VI Міжнародному геологіч­ному конгресі вперше визначив фліш та моласу як формації, що відповідають певним стадіям розвитку Альп та різним умовам їхнього утворення. Засновни­ком вітчизняної генетичної школи радянських геологів, на нашу думку, є профе­сор Ташкентського університету В.І Попов, який ще в 30-х роках ХХ ст. розпо­чав систематичне виділення формацій у Середньоазіатському регіоні. Його ранні праці вже стали бібліографічною рідкістю, проте посилання на них та головні результати цих і пізніших праць В. І. Попова можна знайти в його фундамента­льній двотомній праці [35, 36]. Парагенетичний напрям на прикладі формаційно­го розчленування осадових та вулканічно-осадових комплексів започатковали і у головних рисах розробили М.П. Херасков [42] та М.С. Шатський [45-47]. Обид­ва напрями протягом тривалого часу мали численних прихильників і послідов­ників. Ці ж напрями - генетичний та парагенетичний - від початку паралельно розвивалися і під час формаційних досліджень ранньодокембрійських страти-генних комплексів із деякими притаманними їм особливостями.

Особливості генетичного напряму метаморфічних утворень полягали в тому, що, по-перше, він був пов' язаний із попереднім уявним „зніманням" або „елімі­нацією" метаморфізму стратигенних комплексів, а, по-друге, такі реставровані товщі зіставляли з уже відомими геосинклінальними осадовими і вулканічними формаціями. Теоретичною основою такого підходу були уявлення про геосинк­лінальну природу всіх метаморфізованих ранньодокембрійських комплексів, що тривалий час, протягом майже усієї другої половини ХХ ст., домінували в геоло­гічній науці. Саме тому навіть М.П. Херасков [42] - один із засновників емпіри­чного, парагенетичного підходу до виділення формацій - висловив сумнів щодо доцільності використання терміна „формація" для означення асоціацій метамор­фічних порід, оскільки у складі метаморфічних товщ первинні сполучення мате­ринських порід можуть поєднуватися з породними новоутвореннями, що з' являються під час метаморфізму. Правда, у підсумку він усе ж залишив оста­точне вирішення питання про виділення самостійних метаморфічних формацій до проведення конкретних досліджень, проте застереження такого авторитету, як М. П. Херасков, досить суттєво загальмувало розвиток формаційного аналізу метаморфічних комплексів.

Дуже негативно щодо виділення самостійних „метаморфічних формацій" від початку розвитку цього напряму висловилася Ю.І. Половинкіна [32-34], яка фа­ктично для своїх прихильників зняла з обговорення цю проблему і на тривалий час утвердила виділення реставрованих геосинклінальних формацій у складі метаморфізованих ранньодокембрійських комплексів як звичайну, само собою зрозумілу річ [4, 29, 39 та ін.].

Поряд із цим, з середини 60-х років ХХ ст. з' являлися праці різних дослідни­ків, що доводять самостійність метаморфічних формацій як об' єктивних законо­мірних породних асоціацій, окремі члени яких, за висловлюваннями авторів, пов' язані між собою парагенетично. Водночас більшість учених головною при­чиною утворення формацій уважала саме процеси метаморфізму, а не первинні особливості вихідних товщ, які нібито зазнавали значних втрат під час метамор­фізму. До таких досліджень належать праці О.О. Маракушева [27], Б.Я. Хорєвої [44], М.Л. Добрецова зі співавторами [40] та деякі інші. Осторонь стояли форма­ційні дослідження школи професора Є.М. Лазька, які теж виділяли формації як парагенезиси порід у складі ранньодокембрійських метаморфічних комплексів, проте вважали головні риси їхнього складу та будови успадкованими від доме-таморфічних еквівалентів.

Тут ще раз наголосимо, що всі ці дослідники у визначенні „формації" на одне з перших місць уводили уявлення про парагенезис порід, або закономірну асоці­ацію порід, які пов' язані між собою парагенетично. Наприклад, за О.О. Маракушевим „метаморфические породы в пределах формации образуют устойчивые ассоциации, будучи связанными парагенетически" [28, с. 272]. Б.Я. Хорєва неодноразово зазначала, що „метаморфической формацией предла­гается называть закономерную породную парагенетическую ассоциацию мета­морфических пород" [44, с. 234]. Близьке визначення дали свого часу і М.Л. До-брецов зі співавторами, говорячи, що „под метаморфической формацией мы по­нимаем закономерный парагенезис метаморфических пород определенного со­става" [6, с. 280]. Водночас зміст та обсяги метаморфічних формацій, виділених різними авторами, часто суттєво відрізнялися. Це було зумовлено тим, що різні дослідники вкладали неоднаковий зміст у терміни „парагенезис" та „парагенети-чний зв' язок", а це відображало об' єктивну багатогранність парагенетичних зв' язків між складовими елементами метаморфічних комплексів і формацій, що утворилися протягом їхнього накопичення та наступного метаморфізму.

Питання парагенетичних зв' язків та їхніх ознак у складі метаморфічних ком­плексів ми спеціально розглянули понад 20 років тому в низці праць [11, 12], де запропоновано поділ усіх суттєвих ознак метаморфічних формацій на дві групи - структурні (С) та речовинні (Р)[1]. Під суттєвими розуміли ознаки, властиві всім головним породним членам формацій, поряд з якими в кожній формації є друго­рядні члени і як такі, що притаманні сусіднім формаціям (родинні або спорідне­ні), так і випадкові (або чужі). Ознаки обох груп, відповідно, поділяють за зна­ченням, або інформативністю на п' ять рівнів (табл. 1).

Таблиця 1

Групи та рівні формаційних ознак метаморфічних комплексів та їхні символи, за [12]

Рівні ознак

Групи ознак

 

структурні речовинні

Формаційний (ф)

 

Породний парагенетичний (пп)

С Р

Мінеральний парагенетичний (мп)

 

Породний(п)

С Р

пп

Мінеральний (м)

С Р

Розшифрування суттєвих ознак формацій метаморфічних комплексів („мета­морфічних формацій") наведена в табл. 2. Наголосимо, що усі вони в конкрет­ному вияві притаманні будь-якій метаморфічній формації. Проте якраз різне ви­користання цих ознак у разі уявного поділу метаморфічних комплексів на фор­мації призводить до виділення у складі комплексів різних за змістом і обсягами формацій, кожна з яких, без уточнення типу та рівня ознак парагенетичного зв' язку відповідатиме узагальненому визначенню „формації". Наприклад, за ознакою кристалічності См усі формації нижнього докембрію щитів потрапляють у категорію виділених Г. М. Зарідзе [7] ендогенних формацій. За ознакою пласто-вості Сп з цієї групи (категорії) виокремлюють формації метаморфічних ком­плексів, а за ознакою натрієвості/калієвості Рп - формаційні ряди О.О. Ма-ракушева [27].Таблиця 2

Суттєві ознаки стратометаморфічних формацій

Рівні ознак (сим-

Ознаки

воли рівнів)

Структурні

Речовинні

Формаційний (ф)

Панівна пластова форма формаційних   тіл, потуж­ність,  закономірності кон­ституції формації як цілого (ритмічне чергування пара-генерацій, спрямована зміна у   розрізі співвідношення головних членів)

Засоби відображення не розроблені

Породний парагенетичний

(пп)

Характер сполучення породних тіл: тип переша­ровування,   ритмічна кон­ституція

Набір головних членів (петротипів) метаморфіч­них порід

Мінеральний па-рагенетичний (мп)

Характер розподілу ме­таморфічних   зон, фацій, субфацій: а) рівномірність (ізотропність, однорідність, монофаціальність) мета­морфізму (суперкрустальні формації);   б) нерівномір­ність (зональність, плямис­тість, поліфаціальність) ме­таморфізму (метаморфізо-вані формації)

Фаціальна належність (гранулітовість, амфібо-літовість для однорідних, монофаціальних компле­ксів, діапазон метаморфі­зму для зональних ком­плексів)

Породний(п)

Панівна форма породних тіл: пластовість, зрідка лін-зуватість

Витриманість деяких характеристик усіх або більшості порід (карбо-натність, глиноземистість тощо); стійке співвідно­шення окремих компоне­нтів (натрієвість, каліє-вість, глиноземистість тощо)

Мінеральний (м)

Кристалічність (криста-льність)

Наявність мінералу, притаманного всім або більшості порід формації (гранатовість, біотито-вість тощо)

Ознаки набору порід (Рп) у межах конкретного геологічного тіла (стратигра­фічного підрозділу) з урахуванням фаціальної належності Рмп та просторового розподілу фацій Смп, об'єднаних під назвою типу метаморфізму або типу мета­морфічного комплексу, фактично використали для виділення метаморфічних формацій Б.Я. Хорєва [44] та М.Л. Добрєцов зі співавт. [6]. Дослідження зако­номірностей внутрішньої будови формацій, або структурних ознак породного парагенетичного рівня Спп - ритмічності та інших видів конституції, і виявлення на цій підставі набору головних і другорядних членів формації Рпп з урахуван­ням належності до ареального чи зонального фаціального типу метаморфізму Смп веде до виокремлення конкретних суперкрустальних чи метаморфізованих формацій.

Виділення саме таких формацій - головний зміст формаційного аналізу ран-ньодокембрійських стратифікованих метаморфічних комплексів щитів [12, 19, 25, 30], що відрізняє науковий напрям геолого-формаційної школи докембристів Львівського університету професора Є.М. Лазька від формаційного аналізу тих же комплексів науковцями інших напрямів - М.Л. Добрєцовим, О.О. Маракушевим, В.С. Соболєвим, В.В. Хлєстовим, Б.Я. Хорєвою та їхніми послідовниками. Зазна­чимо, що поділ на суперкрустальні та метаморфізовані формації запропонований саме на підставі досліджень науковців школи Є.М. Лазька [25, 30], згідно з якими суперкрустальні формації - це формації ареальних (монофаціальних) метаморфі­чних комплексів, а метаморфізовані - формації зональних (поліфаціальних) ком­плексів [12, 19, 30]. Принагідно нагадаємо, що виокремлення цих формацій у зага­льному прогресі формаційних досліджень метаморфічних комплексів підготовано саме дослідженнями Б.Я. Хорєвої, яка вперше обґрунтувала ідею наявності в при­роді моно- та поліфаціальних комплексів [43], що підтверджене і розвинуте в пра­цях метаморфічної школи академіка В.С. Соболєва [6, 40].

Очевидним, на наш погляд, є те, що в межах одного за назвою парагенетич­ного напряму формаційних досліджень метаморфічних комплексів склалися різні за змістом реальні підходи до виділення та систематики формацій. Кожен із цих підходів до розчленування комплексів, безумовно, правильний, бо ґрунтується на об' єктивних природних ознаках та відображає певні природні закономірності. Однак використання без спеціального визначення однакових термінів „парагене­зис", „формація" та їхніх похідних, різних за змістом, спричинює певну плута­нину і породжує одну з причин сумнівів, або навіть недовіри потенційних корис­тувачів формаційних досліджень до реальної дієздатності цих досліджень, а не лише їхньої „академічності".

Зрозуміло, що в рамках парагенетичного напряму підходи різних дослідни­ків: О.О. Маракушева, Б.Я. Хорєвої, шкіл академіка В.С. Соболєва та професора Є. М. Лазька вже давно мали б отримати власні назви, а відповідні „формації", залежно від рівня і типу парагенетичних ознак - набути термінологічного і сис-тематизаційного впорядкування. Окремі спроби такого впорядкування робили. Зокрема, ми [25] для „формацій" М.Л. Добрецова зі співавторами пропонували термін „метагенерації", для „формаційних рядів" О.О. Маракушева - термін „геохімічні ряди метаморфічних порід". В.І. Шульдинер [50] запропонував тер­мін „петроформація". На його думку, „геологические тела, сложенные метамор­фическими породами определенного петрографического состава, которые образуют закономерные сочетания, могут быть обозначены как петроформации, что­бы отличать их от тех метаморфических формаций, которые выделяются по дру­гим признакам - палеогеографическим, тектоническим, фациальным и пр." [51, с. 270]. Цей поділ стосується відокремлення формацій „генетичних" від „параге-нетичних", а не розділення „метаморфічних формацій" різних авторів парагене-тичного напряму. Усі ці поодинокі спроби так і не привели до загального впоря­дкування термінології формаційних досліджень метаморфічних комплексів, у тому числі нижньодокембрійських, і це навряд чи вже буде зроблене взагалі, хіба що в майбутньому фахівцями з історії геології.

Ми, не беручись за присвоєння власних найменувань усім підходам „параге-нетичного" напряму формаційного розчленування метаморфічних комплексів нижнього докембрію, уважаємо за доцільне виділення під окремою назвою „морфопарагенетичні формаційні дослідження" геолого-формаційного підхо­ду до вивчення нижньодокембрійського фундаменту щитів, що використовує школа професора Є.М. Лазька. Суть цієї назви відображає особливості підходу, який полягає в тому, що формації виділяють не просто як парагенезиси петро­графічних різновидів порід, а як парагенезиси породних тіл певного складу, тоб­то, передусім, на підставі особливостей внутрішньої будови, або конституції формацій, та складу породних тіл. Ці парагенезиси, відповідно, утворюють складні тіла певної форми та розміру, або морфології. У рамках цього підходу ми раніше ввели термін „петроструктурний формаційний тип" спочатку для позначення суперкрустальних та метаморфізованих формацій [12], однак згодом він поширився на інші типи ендогенних формацій щитів - плутонічні та плуто-нометаморфічні [20], а пізніше - на загальну класифікацію геологічних форма­цій [17]. Саме в межах морфопарагенетичного формаційного підходу зроблені ті головні висновки, які обґрунтовано нижче.

Перш ніж висвітлювати ці підсумки, додамо, що сучасний загальний поділ геологічних формацій на рівні виділення класів формацій (табл. 3) цілком ґрун­тується на морфопарагенетичних ознаках, тому що формаційні класи розрізня­ються саме за особливостями форми породних тіл та їхніх сполучень, або за вну­трішньою будовою чи конституцією формацій. Типові абстрактні образи форма­цій кожного з класів відповідають петроструктурним формаційним типам. У складі метаморфічного класу виділяють два петроструктурні типи, які відобра­жають їхню полігенну (двоступеневу - накопичення та метаморфізм) природу, на відміну від моногенної природи інших класів. Отже, вдосконалену терміноло­гію, опрацьовану на прикладі класу метаморфічних формацій, можна поширити на всі геологічні формації, що свідчить про їхню закономірну, природну єдність як об' єктів одного рівня організації геологічної матерії, або мінеральних мас (термін М.С. Шатського).

Головні завдання та підсумки морфопарагенетичних формаційних до­сліджень раннього докембрію. Початок формаційних досліджень наукової школи професора Є.М. Лазька був спрямований на виявлення специфіки архей­ського та протерозойського етапів розвитку земної кори (див. статтю В. П. Кирилюка та А.О. Сіворонова в цьому випуску). У ширшому світоглядному геологічному розумінні визначення проблеми співвідношення архею і протеро­зою вже на той час виглядало фактично як обґрунтування вибору між двома принципово різними конкуруючими концепціями:  1) існуванням упродовжусієї геологічної історії однакових режимів формування структур земної ко­ри і 2) виразними принциповими відмінностями окремих геотектонічних ета­пів уже протягом раннього докембрію.

Таблиця 3

Загальна класифікація геологічних формацій на морфопарагенетичних засадах

Класи гір­ських порід

Осадовий

Вулканічний

Плутонічний

Метаморфіч­ний

Класи гео­логічних формацій

Осадовий

Осадово-вулканічний

Вулканічний

Вулкано-плутонічний

Плутонічний

Плутоно-метаморфічний

Метаморфічний

Петростру-ктурні фо­рмаційні типи

Осадова формація

Осадово-вулканічна формація

Вулканічна формація

Вулкано-плутонічна формація

Плутонічна формація

Плутоно-метаморфічна формація

Суперкрустальна формація

Метаморфізована формація

Надкласи геологічних формацій

Екзо­ген­ний

Екзогенно-ендогенний

Ендогенний

Першого погляду дотримувалися В.Ю. Хаїн, Ю.І. Половинкіна, Т.В. Білібіна, Г.І. Каляєв та їхні послідовники, які наполягали на постійному існуванні геосин­кліналей і платформ з формуванням відповідних незмінних геологічних форма­цій, що їх розрізняли тільки за епігенетичними умовами метаморфізму. В.Ю. Хаїн з цього приводу писав: „Все, что нам известно относительно характе­ра катархейских и архейских образований, показывает, что они по существу не­отличимы от более поздних геосинклинальных формаций. Следовательно, их надо считать геосинклинальными и не может быть речи о каком-то особом доге-осинклинальном состоянии земной коры в архее" [41, с. 15]. Друга позиція на початку 60-х років ХХ ст. уперше науково обґрунтувана в працях Є.М. Лазька та Л.Й. Салопа, хоча раніше таку думку на підставі загальних міркувань висловлю­вав А. А. Борисяк [2], який увів у літературу термін „догеосинклінальний", та О.В. Пейве і В.М. Синицин [31], що використали його для позначення дорифей-ського етапу геологічної історії.Зазначимо, що обидві вони, особливо перша, визнавали геологічний розвиток або еволюцію земної кори, проте перша вбачала в ньому тільки кількісні зміни, тоді як друга доводила наявність принципових якісних змін. За Г.І. Каляєвим, перша, умовно „актуалістична", „концепція вбачає в історії розвитку земної кори певну тенденцію - розвиток від пангеосинклінального стану до панплатфо-рмного". Водночас „і в найбільш ранні етапи розвитку земна кора розчленовува­лася на геосинкліналі та платформи і співіснування цих структур здається реаль­ним для всієї геологічної історії" [39, с. 8, 9].

Ідеологія другої, неактуалістичної, власне еволюційної концепції розвитку, виразно викладена в працях Є. М. Лазька, який ще на початку 60-х років дійшов висновку про те, що „яркая специфичность архея, проявляющаяся в особенно­стях осадконакопления и тектоники, магматической деятельности, метаморфиз­ма и минерагении, дает серьезные основания для резкого его противопоставле­ния всем более молодым образованиям. ... Из сказанного также ясно, что все понятия и приемы геологического исследования, вытекающие из теории гео­синклиналей и платформ, являющейся основным методом анализа послеархей-ского развития земной коры, к архею неприменимы" [23, с. 39].

Нагадаємо, що на час формування ідеї про протиставлення архею і протеро­зою ці підрозділи трактували, передусім, як етапи геотектонічного розвитку зе­мної кори. Про це свідчать назви „догеосинклінальний" архей та „геосинкліна-льно-платформний" протерозой. З того часу багато що змінилося як у розумінні термінів „архей" і „протерозой", які набули винятково часового, геохронологіч­ного змісту, так і у детальності їхнього розчленування і в загальних уявленнях про умови формування ранньодокембрійської земної кори. Однак протистояння „актуалістичного" та „неактуалістичного" підходів до розуміння розвитку земної кори триває, змінилася тільки „вивіска" актуалістичної концепції, теоретичні засади якої стосовно архею та більш пізнього докембрію трансформувалися з „геосинклінальних" на „плитно-тектонічні".

Проте саме неупереджені геолого-формаційні дослідження нижнього докем­брію фундаменту щитів на морфопарагенетичних засадах, на наш погляд, вираз­но доводять „неактуалістичний" еволюційний шлях формування земної кори і дають беззаперечні докази суттєвих геотектонічних, палеокліматичних та палео­географічних змін уже під час її розвитку в ранньому докембрії.

Якщо не брати до уваги на перших порах вікове розчленовування фундамен­ту щитів, то, відповідно до майже загальноприйнятих уявлень, з урахуванням деякої різниці в об'ємах і найменуваннях, основу будови фундаменту щитів ста­новлять різнофаціальні стратигенні метаморфічні комплекси (серії), які часто і на великих територіях перетворені на гранітно-метаморфічні комплекси [13, 14]. Підпорядковану роль відіграють січні щодо них інтрузивні масиви.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

В П Кирилюк - Головні підсумки морфопарагенетичних геолого-формаційних досліджень нижнього докембрію

В П Кирилюк - Науковий внесок професора є м лазька у геологію раннього докембрію

В П Кирилюк - Особливості ранньодокембрійського метаморфізму та його зв'язку з тектонікою

В П Кирилюк - Передумови економічної оцінки інвестиційних проектів грр на нафту і газ