К Откович - Голод як вираз конфлікту жінки і суспільства у європейській культурі ХІХ століття - страница 1

Страницы:
1 

Наукові записки

УДК 821(4)"18."19:130.2

Катерина Откович ГОЛОД ЯК ВИРАЗ КОНФЛІКТУ ЖІНКИ І СУСПІЛЬСТВА У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КУЛЬТУРІ ХІХ СТОЛІТТЯ

Розглядається проблема голоду як специфічного культурного феномену, зображеного у європейській літературі ХІХ століття. З'ясовується відмінність між голодом як фізичною відмовою від вживання їжі та голодом як загальнокультурним явищем. Голодування жінки розглядається як протест проти суспільної несправедливості.

Протягом усіх віків людина з цікавістю ставилась до власного тіла. Античний світ захоплювався атлетичною красою чоловічого тіла. Досконалість жіночого тіла оспівувалась у красі богинь, тоді як пересічна жінка не привертала увагу співців краси. Середньовіччя вкрай негативно ставилось до жіночого тіла, як до джерела спокуси та гріховності. Тертуліан навіть зазначав, що будь які зміни у зовнішності є прикметою заволодіння дияволом. Європейська інквізиція, вважала, що вади тіла жінки є доказом IT гріховності, втім як і тілесна досконалість. Таке ставлення надовго відтермінувало публічне обговорення жінками сприйняття власного тіла. Втім наприкінці Х\/ІІІ ст., в європейській літературі, поряд з формуванням соціальної основи для емансипаційного руху, починається з'являтися образ жінки, яка не лише досліджує власне тіло, а й намагається його змінити.

У літературі ХІХ ст. чітко виділяється тенденція жінок до голодування, як альтернативного способу зміни тіла. Втім фізичне голодування є лише частиною цього загальносуспільного процесу.

Феміністичний рух т. зв. „четвертої хвилі", який зосередився на феміністичній переінтерпретації духовних надбань, зробив свій внесок у дослідження цієї теми. Відомими працями у цій сфері є „Божевільна на горищі" С.Губар та С.Гілберт, „Ш.Бронте. Стиль у романі" М.Петерс, „Звідні сестри Попелюшки: феміністичний погляд на анорексію та булімію" М.Боскінд, „Розпізнаючи андрогіна" К.Хеілбрун та ін.

Проблема фізіологічного голоду як протесту жінки не була широко представлена в українській літературі. Для прикладу, жінка-інтелігентка, яка з'являється у творах О.Кобилянської, Л.Українки, М.Вовчка, І.Франка, М.Коцюбинського, В.Домонтовича зосереджує свої сили на боротьбі за власний простір, змінюючи своїм світоглядом усталений лад, а не протестує через самознищення.

Отже, мета статті - дослідити виникнення голоду у європейській літературі ХІХ ст. як унікального загальнокультурного явища.

Феномен голоду в європейській літературі ХІХ ст. розглядається критиками як перші спроби жінок у здобутті рівноправності. Поняття „голоду" позначається в англійській мові двома термінами ..starvation" та „hunger" [8: 279, 284]. Голодування (starvation) як фізіологічний процес означає відмову від прийому їжі жінкою, що повинно спричинити її фізичне виснаження. Голод (hunger) як світогляд, змальовує витіснення жіночої статі з культурного простору, що призводить до її образного зникнення. „Голод" визначається феміністичним рухом, який зароджується на початку ХІХ ст. в Європі як "інструмент безсильних" [8: 284].

Проблему голоду в європейській літературі перестала розглядати виключно як відмови від їжі та отримала резонансне культурно-суспільне навантаження. Дослідники виділяють декілька різновидів голоду описаних у літературі. Метою такої класифікації є виділення дискримінаційних елементів культурного простору обох статей:

1) Голодування як вираз „непокори та гніву" [8: 373]. Такий різновид опору жінки до патріархальних умовностей суспільства виражається не у фізіологічній відмові від прийому їжі, а в несвідомому применшенні власних фізіологічних потреб (їжа, житло, одяг, комфорт). Героїня сприймає суспільний добробут як чоловічу прерогативу, тому дозволяє собі лише мінімум необхідний для виживання. Прихована в середині жінки агресія як реакція на суспільний несправедливий розподіл ролей тамується за допомогою голоду. У випадку, коли жінка бере те, що їй не належить, агресія вивільняється. Такий „голод" героїні як несвідоме обмеження задля керування прихованою агресією зображено у творі Ш. Бронте „Джен Ейр" [4].

2) Голод як протест проти жіночого тіла. Це свідоме фізіологічне виснаження жінкою власного тіла, як об'єкта суспільної дискримінації. Тіло сприймається як посередник між сутністю жінки (її внутрішнім світом) та соціальним обмеженням через її фізіологію. Жінка намагається позбутися тіла з вини якого її сутність є другорядною у відношенні до чоловічої. Голодування, яке супроводжується відмовою від контактів з людьми, замкнутістю жінки в невеликому приміщені, нервовими нападами, повинно шляхом глибокого виснаження тіла зменшити психологічне напруження яке переживає жінка. У даному випадку голод притамовує бажання жінки жити та боротися в суспільстві, яке вона не може перемогти. Хворобливий стан дозволяє їй обмежити контакти з навколишнім середовищем, що і є її метою. Губар і Гілберт вважають, що тілесне самовиснаження є наслідком неспроможності жінки прийняти власну фізіологічну будову організму. Бажання голодувати у жінок виникає ще у юному віці, і „це можна розглядати як протест проти того, що стати жінкою. Тому, само-голодування повертає дівчат до фізичного стану маленьких дітей, з метою перервати менструальний цикл, який визначається ними як „прокляття" [8: 391]. Після одруження жінка намагається уникнути опікувань за тілом, а власну вагітність приймає як паразитування у її тілі. Безперечно, проблема неприйняття жінкою її фізіологічних особливостей базувалася на суспільно-культурному ставленні до жіночого тіла. Тому, бажання самознищити тіло було для жінки викликом суспільству, яке могло керувати її життям, однак, не могло призупинити процес вмирання. Е.Бронте описує такий голод жінки у творі „Грозовий перевал" [6]. Кетрін Лінтон, намагаючись позбутися власного тіла зачиняється у кімнаті та виснажує себе голодом. Вона не може звикнути, що після одруження з не коханим чоловіком, стає фізично заручницею у його маєтку. Окрім цього, вагітність наштовхує її на думку про її фізіологічну недосконалість порівняно з чоловічою статтю. Виснаживши себе, вона у маренні відокремлює свою сутність від усіх соціальних ролей та обмежень, що і було метою голодування. Лінтон голодувала щоб знищити спомин про соціальні обмеження спричинені недосконалістю у жіночій фізіології. Натомість героїні Ш. Бронте - Дж. Ейр та Л. Сноу, з твору „Віллетт" [5], голодували, щоб знищенням фемінної тілесності уподібнитись до чоловіка. Психотерапевт Боскін-Лодал, яка досліджує емоційні передумови формування у жінок нав'язливих станів покрашення чи зміни власного тіла шляхом довготривалого голодування, зазначає, що самовиснаження через голод варто розглядати як акт само-покарання через певний негативний суспільний досвід [2: 350]. Саме в літературі змальовано, що применшене значення жінки у суспільстві, героїні сприймають не як історично-обумовлений факт, а як власну неприналежність до суспільства через уявну дефективність. Героїні Джен і Люсі намагаються удосконалити себе протягом усього життя. Втім, авторка дає зрозуміти, що для жінки ХІХ ст. неможливо власними силами урівнятися у суспільному статусі з чоловіком. Тому, не Джен дорівнялася до мр. Ротчестера, а саме він, ставши неповноправним, символічно урівнявся до статусу жінки у суспільстві. Натомість, історія Л. Сноу залишається для читача незавершеною, як і перебіг життєвих невдач героїні. Її самовиснаження повинно тривати усе життя.

Прикладом самопокарання за конкретний вчинок, а не за загальносуспільну несправедливість, змальовану у творі Ш.Бронте „Ширлі" [3]. Молода дівчина Керолайн намагається „змінити" своє тіло, як недостатньо принадне, після того, як її відштовхнув коханий чоловік. Вона розуміє, що його відмова від неї має матеріальні розрахунки, бо вона є незаможною сиротою. Втім, свою агресію вона переносить на тіло, як візуальний образ її сутності (те, що бачив чоловік і що не прийняв). Досліджено, що між недоїдання жінки та її самовизначенням фемінності є пряма залежність. Недоїдання та худе тіло сприймається як „соціальний індикатор фемінності жінки"[10:693-694]. Керолайн намагається покращити своє тіло, тобто себе, соціалізуючись у такий спосіб. Тіло також є єдиним об'єктом для неї, який вона спроможна змінити. Голодування у цьому випадку представлено одночасно як покарання тіла за невдачу у коханні та як момент спілкування з тілом, коли дівчина самостановлюється лише контролюючи власні бажання [8: 390].

Голодування, метою компенсації власної несоціалізованості зображено у творі Г.Флобера „Пані Боварі"[1]. Емма використовувала стан виснаження організму задля маніпуляцій над чоловіком. Флобер вказує, що причинами самовиснаження героїні були невідповідність її очікувань до можливостей. Вона постійно відчувала нудьгу, нереалізованість, непорозуміння з родиною. Втім, доводивши себе до фізичного виснаження, вона отримувала компенсацію за страждання, у вигляді покращення власного матеріального положення.

3. Голод, як наслідок та реакція на „само-виснаження та само-стримання жінки" [8:377]. Такий різновид голоду виникає внаслідок надмірного контролю громади над емоційністю жінки. „Само-стримання" жінки стає елементом культури у відносинах між жінкою та чоловіком, оскільки, надмірна емоційність жінки регулюється суспільними звичаями та мораллю. Почуття жінки (для прикладу: кохання, турбота, зацікавлення у професійній діяльності чоловіка, здоров'ї), якщо вони не є взаємними чи схвалені чоловіком, повинні публічно не виявлятися, чи „само-стримуватися". Духовні переживання, які не можуть бути „оприлюдненими„ у суспільстві реалізуються у голоді як сублімації обмеженого духовного єства на фізичне. Теорія перетворення обмеження духовності на обмеження тіла змальовано у творі Ш.Бронте „Ширлі". Авторка символічно називає емоційні переживання жінки, які розкривають її сутність „хлібом". Не змігши само-стриматись, та запропонувавши чоловікові „хліб", жінка повинна очікувати від нього „камінь". Героїня Керолайн без взаємності закохана у мр. Мура. Дівчина розуміє, що потрібно притамувати почуття, оскільки відповідь суспільства і чоловіка буде жорстокою: „Закоханий чоловік будучи розчарованим може говорити і вимагати пояснення; закохана жінка нічого не може сказати, а якщо скаже, то наслідком буде відчуття сорому і біль, внутрішні докори за само-зраду. Ти очікувала на хліб, а отримала камінь - зламай ним свої зуби і не кричи, бо нерви не витримають [3: 128]. Жінка яка кохає чоловіка, який не потребує її кохання повинна пережити „гротескну транссубстанціацію хліба у камінь, що описується як підхоже, доцільне покарання за „провину" закоханості" [8: 378]. Втім, Бронте продовжує думку, що відповідне „само-стримання" яке переживає жінка очікуючи та боячись отримати камінь є лише умовностями патріархального суспільства, а не моральною нормою людини. Тому, наприкінці твору авторка віддає прерогативу перебувати з „каменем" (духовним голодом) тому, хто дійсно на це заслуговує.

4. Голод, як підкреслення „перенасиченості" чоловічого світу. Голод, як недоотримання суспільних благ жінкою стає позитивним явищем, як відмова, відмежування жінки від несправедливості у суспільстві. Якщо жіноче у суспільстві асоціюється з чимось обмеженим, недостатнім, то чоловіче - з ситістю, накопиченням. Патріархальне суспільство ХІХ ст. живе „очоловіченим" життям. Розвиток мануфактурного виробництва, впровадження залізничної дороги та ін. бізнес зосереджено в руках чоловіків. Непропорційний розподіл капіталу призводить до соціально-економічної та правової відмежованості жінки. Користування лише чоловічим капіталом (батька, опікуна, чоловіка, брата) утворює атмосферу голоду (недоотримання) навколо жінки, та перенасичення навколо чоловіка.

Надмірне перенасичення владою та можливостями чоловіка у патріархальному суспільстві у літературі зображається через зажерливість та ситість. Твори, що описують індустріальну ситуацію у пер. пол. ХІХ ст., т. зв. „індустріальні романи", зображають розподіл людей на два прошарки: „які були по-різному виховані і вигодувані різною їжею... Багаті та бідні" [3: 96]. Бідняки, що помирають від голоду протиставляються багатіям, які буквально „переїдають": „Ще хліба!.. Давай, жінко, відрізай, - сказав гість, і „жінка" слухняно відрізала". „Куратори мали хороший апетит, тому згаданих кусків вони з'їли багато. Вони проковтнули також достатньо „несмачного пива", потім тарелю йоркширського пудингу та два глибоких блюда з овочами, які зникли як листя перед сараною. Сир, також привернув їхню увагу, як і „ пиріг зі спеціями", який було подано як десерт, зник як примара і більше його ніхто не бачив... Куратори тим часом сиділи і попивали вино...„[3: 41-42]. Чоловічий ситий світ не спроможний  зрозуміти   голоду  бідняків.   В  цьому  контексті  жіночий  голод яксамообмеження стає індикатором недостойної поведінки чоловічого суспільства, яке позбавлене співчуття. На цьому ґрунті, жіночі благочинні організації слід розглядати як виклик чоловічому несправедливому суспільству.

5. Їжа, як фактор тілесної присутності жінки. Голодування жінки, як самообмеження призводить до тілесного виснаження жінки та само-зникання. Повільне самогубство, яке спрямоване на знищення тіла, як посередника між свідомістю та суспільством, в кінцевому рахунку призводить до знищення свідомості жінки, яка не може функціонувати без тіла. Зворотній шлях реанімації тіла, за бажанням героїні, відбувається через знаходження стимулу, духовного джерела, яке відновлює життєві сподівання героїні. Їжа або відмова від самообмеження, яке стало елементом життя героїні, повинна покращити фізичний стан героїні. Стимулом стає пошук героїнею-сиротою біологічної або сурогатної матері, якої їй бракувало (сестри Бронте „Джен Ейр", „Віллетт", „Грозовий Перевал", „Ширлі"; Дж. Еліот „Даніель Деронда"; В. Теккерей „Ярмарок пихи"; Е. Ожешко „Над Німаном"). Утворюючи з героїнею зв'язок - матері-дочки, дівчина починає бачити себе членом певної родини, яку сама спромоглася створити. Пошук матері, як найближчої жінка для дівчини має не лише соціально-просвітницьке значення для героїні, а більше символічне. Матір у патріархальному суспільстві позбавлена обов'язку здобувати їжу. Втім, вона є першою і єдиною людиною яка подає їжу дитині та спостерігає за її фізичним змужнінням.

6. Відмова від їжі задля позбавлення гріховності жінки. Перший гріх описаний у Бутті пов'язаний з їжею жінки. У літературі сер. ХІХ ст. виникають тенденції до переінтерпретації Святого Письма у феміністичному контексті. Так Ш. Бронте звертає увагу на заплутаність героїнь у змістових переплетіннях [3: 343]. Ширлі пояснює можливості Адама, закріплені правом прімогенітури, які описані Св. Павлом у листі до Тимофія, як настанови „для певного зібрання християн, у певних обставинах" [3: 323]. Ширлі наполягає „якби я могла читати на оригінальній грецькій, то я би знайшла там багато слів які були неправильно перекладені, невідповідно прокоментовані разом. Була б можливо, я не сумніваюсь, при невеликій винахідливості, надати зовсім іншого звучання певним виразам" [3: 323]. Біблійна концепція голоду жінки пов'язана з „християнською версією Буття". „Жінка, яка є проклятою за їдження, відображає чоловічу ненависть до жіночого і страх перед її зміцненням і витривалістю" [8, с. 391]. Героїня Керолайн („Ширлі") піддавшись тиску вирішує не їсти, не говорити, не ставати першою. Бронте бачить самовпровадження цих тортур у дівчини як відчуття вини Єви. Втім, Євин першогріх як отримання забороненого плоду, який тепер у Керолайн реалізується через повільне самогубство є лише мотивом перетворення її на жертву за допомогою чоловічих міфів" [8: 391]. Чоловіча інтерпретація міфу про Єву змальована у творі С. Мілтона „Загублений Рай" [9] Єва, будучи створеною з ребра, взагалі позбавляється своєї божественності: „Адам був батьком і матір'ю Єві, до того як її забрали від нього... він з'єднався з нею як Смерть з Гріхом"[7: 142] Смерть - це перше, що породила Єва, після частування яблуком. Дж. Кереу вважає, що „образ летального їдження (смертельного яблука) виражається в подальшому канібалізмі" [7: 142], у значенні поїдання, заволодіння, вміщення у себе, як Смерть хоче зробити з Гріхом, а Адам з Євою у творі Мілтона. Втім, якщо слабка героїня Керонайн сприймає Єву крізь призму чоловічого трактування, то Ширлі не боїться поставити під сумнів мілтонівсько-патріархальну концепцію, через його упередженість: „Мілтон був великою людиною, та чи був він хорошою? Його розум був світлий, а чи було таким серце? Він бачив небеса, втім дивився на пекло" [3:314] Розповідаючи про власне уявлення про сутність Єви, вона відходить від біблійного трактування та описує Єву в антично-натуралістичному дусі як Природу: „Груди першої жінки здіймалися переповнені життям на цьому світі, збагачували сміливістю, яка змогла б посперечатися з Всемогутністю, сила, яка змогла б витримати тисячі років рабства, життєдайність, яка змогла б прогодувати те, що пожирала смерть незліченні століття. Невиснажливе життя та неспотворена вищість, сестра безсмертя, яка після мільйонів злочинів, битв та воєн може збагнути і принести силу Месії. Перша жінка була небесного походження: широке було її серце, звідки ринули найкращі джерела крові нації, світла та незіпсута голова де відпочиває її вінецьтворіння" [3: 315]. Ширлі ототожнює Єву, як першу жінку з матір'ю-природою. Втім, не називаючи її Євою а лише „першою жінкою", вона відходить від чоловічого міфу про гріховність і не божественне народження Єви, знімаючи з неї віковічну покарання за першогріх.

Образ „першої жінки", представлений у багатьох творах, є характерним протиставленням до образу земної жінки-героїні. Жінка-героїня зображена переважно в замкненому соціокультурному просторі, перебуваючи у конфлікті як зі своїм духовним началом, так і з фізичною ідентифікацією.

Саме тому, феномен голоду, введений в європейський культурний простір ХІХ ст. жінками-письменницями слід розглядати, перш за все, як загальнокультурне явище відчуття нестачі, несправедливої обділеності жінки у патріархальному суспільстві, і вже потім - як фізіологічну відмову від споживання їжі. Голод виступає як специфічний механізм її опору, потамування „прихованого гніву" через фізичне/явне та духовне/приховане самообмеження та самознищення.

Література

1.Флобер Г. Госпожа Бовари./ Пер. Н.Любимова.-М.: Камея, 1992.-304с. 2.Boskind-Lodahl M. Cinderella's stepsisters: A feminist perspective on anorexia nervosa and bulimia.// Journal of Women in Culture and Society, 1976.-№2.-Р. 342-356. 3.Bronte Ch. Shirley.-London: Penguin Books, 1985.-622p. 4.Bronte Ch. Jane Eyre.-Penguin books, 1994.-447 p. 5.Bronte Ch. Villette. - London: Penguin books, 1985.-624p. 6.Bronte E. Wuthering Heights.-London: Everyman's Library, 1991.- 387 р. 7.Carey J. Milton's Satan.// Cambridge Companion to Milton./ Edit. by Daielson D.-Cambridge: Cambridge university Press, 1989.-P131-146. 8.Gubar S., Gilbert S. The Madwoman in the Attic.-New Haven And London: Yale University Press, 1979.-719p.

9. Milton J. The Complete English Poems./ Edit. by Campbell G. London: Everyman's Library, 1990.-620p.

10. Mori D., Pliner P., Chaiken Sh. Eating Lightly.// Jornal of Personality and Social Psychology, 1987.-№4.-P.

693-702.

Kateryna Otkovych

HUNGER AS A REVEALING CONFLICT OF WOMAN AND SOCIETY IN THE EUROPEAN CULTURE OF THE XIX CENTURY

The article is detected to the problem of hunger as a unique cultural phenomenon in the European literature of the XIX century. Is revealed the difference between hunger as a physical rejection to eating and hunger as a cultural phenomenon. The hunger of a woman is shown as a protest to social injustice.

Страницы:
1 


Похожие статьи

К Откович - Голод як вираз конфлікту жінки і суспільства у європейській культурі ХІХ століття