В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

72що не були в кирило-мефодіївській абетці, це ґ (відома з кінця ХУІ ст.) та ї. Власне, українська графіка бере свій початок від кінця минулого тисячоліття. Через те що немає прямої відповідності між звуками і їх передачею на письмі, графіку ще визначають і як співвідношення між звуками й літерами. Досконалість графічної системи залежить від того, наскільки точно літери письма відтворюють звуки (фонеми) мови.

Українська графіка - одна з найдосконаліших, оскільки в більшості випадків літери української мови однозначні, тобто передають один основний звук. Однак окремі літери передають два звуки (Щ, І; у певних позиціях - Я, Ю, Є). І навпаки, деякі звуки позначаються двома літерами (дж, дз). Буква Ь (м'який знак) служить лише для позначення м'якості приголосних. До графіки належить також апостроф - надрядковий знак для позначення роздільної вимови губних приголосних, р, к перед наступними я, ю, є, ї. В окремих випадках використовується знак наголосу (для розрізнення омонімів) чи знак довготи, м'якшення (у фонетичному письмі). Літери бувають великі й малі, писані й друковані. Графема - найменша смислорозрізнювальна одиниця писемної мови. Термін „графема" уперше ввів І. Бодуен де Куртене 1912 р. Виступають у чотирьох різновидах - алографах (великі, малі, писані й друковані). В укр. мові 33 графеми. Літери з діакритичними знаками - і, ї, й.

Сукупність букв, розташованих у певному порядку, називається алфавітом (азбукою, абеткою). Азбука - від назви двох перших букв грецького алфавіту - А (альфа) і В (бета, новогрецьке віта). Азбука - від двох перших літер слов'янського (кириличного) алфавіту (азъ і боукы); абетка -українська назва (літери а, б).

Письменники, що писали живою мовою, мусили шукати засобів передачі справжнього звучання. А тому від часу „Енеїди" (1798 р.) до 1905 нараховується близько 50 різних правописних систем. Найпомітніші з них системи О. Павловського, „Русалки Дністрової", П. Куліша, Є. Желехівського. У 1907-1909 рр. виходить знаменитий Словарь української мови Б. Грінченка, в якому практично був застосований фонетичний принцип правопису. Він і стає законом для всіх українських видань.

73

До складу українського алфавіту входить 33 літери - А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ

Ь Ю Я. Для позначення голосних звуків існує 10 букв о у е и і я ю є ї). Для позначення приголосних в українському алфавіті є 22 літери. Для позначення м'якості приголосних використовується Ь (м'який знак, знак м'якшення), написання літер Я, Ю, Є (у певних позиціях), літера І. Асимілятивне пом' якшення приголосних не позначається ніяк.

Орфографія (гр. orthos - прямий, правильний, grapho -пишу) - історично сформована й загальноприйнята система правил щодо передачі мовлення на письмі, яка поряд із пунктуацією становить правопис. Правопис української мови складається з трьох підсистем: графіки (літер), орфографії (способів поєднання звуків і звукосполук) та пунктуації (розділових знаків). Цікаво, що Бодуен і Щерба стверджували, що єдиний метод навчання правильного написання -систематичне списування, а ідеалом правопису - не правила, а механічність.

Орфографія визначає правила передачі звуків на письмі, правила написання великої букви, написання слів разом, окремо й через дефіс, правила переносу слів з рядка в рядок, написання афіксів. Орфографічні правила повинні бути єдиними для всіх. Сучасна орфографія побудована на двох принципах -фонетичному й морфологічному.

За фонетичним принципом ми пишемо так, як вимовляємо. Кожному звукові відповідає окрема літера (небо, дорога, гори). Він передає й наслідки історичних чергувань, бо ми „так чуємо", а саме:

1) спрощення: чесний, тижневий, серце, сонце, пізно;

2) зміна задньоязикових г, к, х: козак - козацький, книжний, чеський;

3) о та е після шиплячих: пшоно, жолудь, чорний, але джерело, честь;

4) а перед складом з наголошеним а: багатий, гаразд, калач, хазяїн;

5) у на місці о, е, ъ: будяк, парубок, мачуха;

6) с перед к, п, т, х, ф: сказати, списати, створити, схибити, сформувати.

 

74

Морфологічний принцип полягає в збереженні морфеми незалежно від звучання. Наприклад, фонеми е та и зберігається в сильних позиціях, і в слабких (десять - десЯтий), хоч звучать неоднаково [деис 'атиї\.

1) написання ненаголошених е, и, о: весло, дерево, життЯ, голубка;

2) збереження дзвінких перед глухими: вогкий, нігті, просьба, боротьба;

3) збереження кореневої морфеми, закінчення у формах на -шся, -ться:

збираєшся [збиера]'еис':а], крутишся, робиться, вертиться;

4) розрізнення префіксів пре-, при-: прекрасний, прибути.

Традиційний, або історичний, принцип полягає в тому, що ми передаємо написання за традицією: їхати, щока, ялина, Юхим, Єва, рябий, люди; кисет, кишеня, левада, леміш; Горький.

Диференціюючі, або смислові, написання регулюють розрізнення смислу слів і словосполучень: Роман -роман, Земля - земля, Малина (прізвище) - малина (рослина),вивчити напам'ять - подарувати на пам'ять, як би сказати - якби сказати.

Правила переносу слів з рядка в рядок:

1)  не розривати дж, дз як один звук: кукуру-дза, хо-джу;

2)  зберігати значущі частини слова, не відривати одну букву від кореня, префікса: пре-красний, ви-йти;

3)  не залишати (не переносити) одну букву: ра-діо, опас-ти;

4)  не розривати односкладові частини складноскорочених слів: стін-газета, пед-рада;

5)  подовжений асимілятивний звук можна розривати: жит­тя і жи-ття.

 

 

 

 

 

 

 

75

Лекція 11

Нові праці з фонетики й орфографії (конференція) План

1. Вступне слово викладача.

2.     Повідомлення викладачів, аспірантів, магістрантів, студентів.

3. Підсумок лектора.

Література: див. журнали „Мовознавство", „Українська мова", „Культура слова", нові монографії, посібники, підручники, правописи, словники, енциклопедії та ін.

 

 

Модуль № 3 ЛЕКСИКОЛОГІЯ

 

Лекція 12

Лексикологія. Слово. Значення слова

1. План

2. Предмет і завдання лексикології

3. Слово як основна мовна одиниця

4. Багатозначність. Прямі й переносні значення слова

5. Переносне значення й переносне вживання

6. Внутрішня форма слова

7. Конотація слова

8. Компонентний склад слова

9. Омонімія. Полісемія. Література

Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови: Семантична структура слова / Л. А. Лисиченко. - Х. : Вища шк., 1977.

Лисиченко Л. А. Лексико-семантична система української мови / Л. А. Лисиченко. - Х., 1997. - С. 3-65.

Лисиченко Л. А. Бесіди про рідне слово. (Слово і його

значення) / Л. А. Лисиченко. - Х. : ХДПУ, 1993.

Лисиченко Л. А. Багатознчність у лексико-семантичній системі: структурний, семантичний, когнітивний аспекти / Л. А. Лисиченко. - Х. : Основа, 2008. - 272 с.

 

 

76

Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія / за заг. ред. І. К. Білодіда. - К. : Наук. думка, 1973. - С. 5-58.

Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ. - К. : Вища шк., 1994. - С. 115-122.

Сучасна українська літературна мова / за ред. А. П. Грищенка. - К. : Вища шк., 1997. - С. 98-156.

Джерела

Бутенко Н. П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові / Н. П. Бутенко. - Л. : Вища шк.,

1989.

Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь : Перун, 2005. - 1728 с.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. Селіванова. - Полтава : Довкілля-К, 2006 („Лексема", „Конотація", „Внутрішня форма слова", „Семасіологія").

Словник української мови : в 11 т. - К. : Наук. думка, 1970-1980. - Т. 1-11.

1.    Слово є предметом лексикології (від гр. lexikos, лексікос - словесний і logos, логос - вчення), а вся сукупність слів у мові складає лексичний склад, або лексику. Слова (лексику) можна вивчати і в діахронічному (історичному) плані, і в синхронічному, описовому, тобто як вона представлена на сучасному етапі. Отже, предметом синхронічної лексики є обсяг і характер усієї сукупності слів на сучасному етапі. А саме: обсяг словника, значення слів, системна організації значень, види значень (пряме і переносне, первинне і вторинне, конкретне і абстрактне), системна організації слів, лексика з погляду походження та стилістичного забарвлення.

2.   Лексичний склад найбільш безпосередньо пов'язаний з позамовною дійсністю, він чутливо реагує на найменші зміни. У результаті постають нові слова, нові значення, відтінки значень, відбуваються внутрішні глибинні зміни в семантиці слова. Отже, лексичний склад змінний, рухливий і становить собою відкриту систему. „У мові, як загалом у природі, все живе, все рухається" (І.О. Бодуен де Куртене). Примітна й думка

77

Е. Косеріу: „Мова повинна постійно змінюватися, щоб продовжити функціонувати". 80-90 роки дали нам такі інновації, як два семантичних поля „Українська держава" і "українська нація": державність України, власна держава, творення держави, державотворчий процес, державотворення, утвердження суверенітету.

3.  Системність лексичного складу виявляється: 1) в організації тематичних груп, 2) у структурі багатозначного слова, 3) у синонімічних рядах і антонімічних протиставленнях. Відзначимо два типи відношень - парадигматичні і синтагматичні. Парадигматичні відношення - це відношення однорідних одиниць, узятими в мовній системі поза їх сполученням з іншими одиницями. Це окремі значення в полісемантичному слові, слово в синонімічному ряді, у стилістичній системі. Вони передбачають можливість вибору (певного значення, одного із синонімів, одного з варіантів). Синтагматичні відношення - зумовлюють сполучення слів при побудові тексту. Вони реалізуються при послідовному включенні однієї з одиниць до тексту. Абсолютно вільних словосполучень не буває. Соловей - співучий, голосистий, маленький, дзвінкий, сірий, веселий... Журавель - довгоногий, білий, красивий, високий, гарний, великий.

4.  У слові розрізняють план вираження (звукова організація слова, зовнішня сторона мовного знака) і план змісту (значення слова). Значення слова - це певне відображення предмета, відношення між звуковою оболонкою слова і предметом. Оскільки слово називає предмет, то воно виконує номінативну, або називну, функцію. Розрізняють слова повнозначні і неповнозначні; самостійні і службові. Перші мають лексичне значення, другі - не мають, точніше, воно затінене граматичним значенням.

5.      Компонентний склад лексичного
значення
слова. Лексичне значення
(семема) розкладається
на дрібніші складові частини (семи). Так, слово
кінь - „велика /
свійська
/ однокопита / тварина / яку використовують для
перевезення людей / і вантажів" (ВТССУМ, с. 542). Тварина -
архісема, інші п'ять
- диференційні семи. Усі семи поділяються
на експліцитні та імпліцитні.

 

78

Експліцитні семи - семи виражені, фіксуються словниками. Кінь - 6 сем.

Імпліцитні - невиражені, часто індивідуальні. Кінь -швидкий, вороний, красивий, сильний, молодий (перші 5 означень Словника Н. Бутенко). Індивідуальні семи: баский, норовистий, циганський, кавалерійський. У мовлян можуть виникати такі асоціації: Жуков закінчив кавалерійську академію. Кінь у яблуках. Іподром (там перегони). „Вершник без голови", книжка, фільм: там домінує кінь. Кінь-поле-воля-козак. Тарас Бульба (їде на Січ). Козак-кінь-криниця-верба-дівчина (про зустріч молоді). Кінська сила. Кінська доза. Кінь і чеченці. „Ой чий то кінь стоїть", улюблена пісня Тамари Петрівни. Кінь - для багачів.

Цікаво знати реакцію на стимул відповідно чоловіків і жінок. Світлана Мартінек в „Українському асоціативному словнику" (2007) спробувала це зробити. Так, на слово кінь одержано 204/103 реакцій. Спільними виявилися відповіді: тварина, білий, гнідий, кобила, грива, робота, іподром та ін.

Лише чоловіки назвали: педальний, на коня, „П'ять капель", галоп, сила.

Лише жінки: Катерина ІІ, хлопець, грація, скакун, Пржевальський, красивий.

6.    Емоціонально - експресивне забарвлення
слова. Слово не тільки називає певне явище, але й виражає
експресивну, емоціональну оцінку його, передає наше ставлення
до предмета. Людина оцінює певне явище дійсності: добре і зле,
гарне і погане, корисне і шкідливе, потрібне і непотрібне тощо.
Слова
голуб, сокіл, ластівка щодо людей протиставлені словам
ворон, сич, будяк. За „Словником асоціативних означень"
Н.Бутенко студент (реакцій
920) - розумний (64), старанний
(61), веселий (48), ввічливий і працьовитий (34), молодий (16 ) //
лінивий (42), тупий (12), пасивний (3), розхлябаний і
хвалькуватий (по 1).

7.  З попереднім тісно пов'язана конотація слова,
тобто додаткове значення слова, його супровідні стилістичні
(схвальн., уроч., поет., ірон., знев.) чи семантичні відтінки. Так,
слово
дуб, крім свого основного словникового значення
(„багаторічне листяне дерево з міцною деревиною та плодами -
жолудями"), має ще багато додаткових, конотативних. Це -

79символ мужності, чоловічого достоїнства, сили, могутності,
витривалості. Дуб
- зелений, могутній, столітній, високий,
кремезний,          широколистий,          сильний, віковий,

Шевченків ...„Сшшаючись гіллям, Стоять дуби зєлЄні, свіжолисті..." (М. Рильський); „Попід горою яром, долом, немов діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять" (Т. Шевченко). Такі образи неможливі у німецькій мові, бо там дуб (die Eiche) - жіночого роду.

8. Для слова характерна узагальнююча функція. Це означає, що слово називає не кожний конкретний предмет, а цілий клас однотипних предметів. „Мати сіяла сон під моїм вікном, А вродив соняшник" (Б.Олійник). Соняшник - і той, що під моїм вікном; і той далі, що перехилив головку через тин; і як однорічна рослина; і той, що іде на експорт.

Слово - це мінімальна структурно-семантична одиниця, єдність звучання і значення. Воно: вільно відтворюється в мовленні, поєднує лесичне і граматичне значення, служить для побудови словосполучень.

Внутрішня форма слова

Практично без зусиль ми скажемо, чому університетський (бо університет), чому книжковий, зимовий, віконний. Важче - вікно (бо око), а чому око? Трішки зусиль - і ми пояснюємо листопад, падолист, листопадень, листогуб, листогубець, листосівень, листотрус, листольот, листокиден. Легко пояснюємо назви днів тижня - понеділок, вівторок, середа...; назви грибів: опеньки, рижики, мухомор, мухомориця, моримуха, біляк, білас, червонюк, краснюк „красноголовець", підосичник, осиновик, підберезник, підберезовець, підліщинник, підвишень, піддубень, піддубок. А чому гриб? Навіть учені-етимологи неодностайні - * глива, *гриб на дереві, * губка, * мазати, ліпити, * гребу (бо вигрібається з землі), *лит. вершки, сметана, слизистий осад, * горб, * стара кора, ірл. * зморшка, складка.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова