В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

Найчастіше антоніми вказують на якість, кількість, простір і час. Приклади: якість: гарний - поганий, веселий -сумний, холод - тепло; кількість: багато - мало, все - ніщо, плюс - мінус; простір: далеко - близько, тут - там, південь - північ; час: рано - пізно, ранком - увечері, день - ніч, зима -літо. Нерідко дії: приїхати - від'їхати, поспішати -зволікати, їхати - іти.

Звичайно антонімізуються прикметники, іменники, дієслова, прислівники. Не входять в антонімічні відношення

94слова, що вказують на конкретні поняття (вони не мають прямих за протилежністю відповідників). Але в переносному значенні вони можуть антонімізуватися. Наприклад: Повний колос до землі гнеться, а пустий угору дереться; В мужика землянка вогка, в пана хата на помості (Леся Українка).

Звідси можна твердити про постійні антоніми (усталені, фіксуються словниками): сміливий - боязливий, аналіз - синтез, багатство - бідність, народжуватися - умирати, карати -милувати й контекстуальні - не закріплені в мові, а лише в певному контексті: Лихо, лихо! Мати в'яне, Дочка червоніє (Т. Шевченко); Долиною сльози, верхами глум (М. Коцюбинський); У мужички руки чорні, В пані рученька тендітна (Леся Українка).

Полісемантичні слова вступають в антонімічні зв'язки не в усіх значеннях, а тільки в певних. Тому слово свіжий антонімізується не тільки зі словом несвіжий, а й свіжий -черствий (хліб), свіжий - солоний (риба), свіжий - квашений (помідори), свіжий - брудний (сорочка), свіжий - теплий (вітер), свіжий - заяложений (думки), свіжий - мій (око).

Антоніми бувають однокореневі: логічний -алогічний, демократичний - антидемократичний, централізація - децентралізація, помилковий - безпомилковий, вибігати -вбігати, відчалювати - причалювати; різнокореневі: широкий - вузький, шити - пороти, вгорі - внизу, гудити -хвалити, спокійний - бурхливий, усі - ніхто, разом - поодинці.

Антонімізуються слова і фразеологізми (далеко - рукою подати, близько - за тридев' ять земель, багато - кіт наплакав, мало - і на воза не вбереш).

У семантичному відношенні розрізняють декілька типів антонімів:

1) градуальні - означають два різко протилежні видові поняття в межах родового: холод - тепло, мороз - спека, всі -ніхто, близький - далекий; 2) комплементарні - позначають два взаємнодоповнювальні видові поняття, які разом складають родове поняття: чоловік - жінка, брат - сестра, батько -мати, півень - курка; 3) векторні антоніми - дві протилежно спрямовані дії, явища, ознаки, напрями: починати - кінчати, одружуватися - розлучатися, туди - звідти, вперед - назад, зачиняти - відчиняти, циклон - антициклон; 4) координатні

95антоніми - дві протилежні точки просторового або часового відрізка: тут - там, північ - південь, літо - зима, перший -останній.

На ділянці антонімів між крайніми ланками розрізняють середні мовні одиниці - мезоніми. Між двома антонімами можуть бути декілька мезонімів, кожен з яких може тяжіти до різних антонімів: любов - приязнь, неприязнь - ненависть; холодний - прохолодний, теплий - гарячий; білий - білуватий -чорний; великий - великуватий, малуватий - малий; всі - дехто -ніхто. їх ще називають словами неповної міри якості.

Стилістичні функції антонімів

Стилістичні функції антонімів насамперед полягають у тому, що вони забезпечують контрастну характеристику предметів; антоніми створюють антитези, контрастні протиставлення: „Вони нерозлучні. Йдуть поряд, як день і ніч. Як два полюси - далекі і близькі. Веселе, живе життя і його чорна тінь - смерть. Всі люблять життя, славлять його, б'ються за нього. Всі ненавидять, проклинають, б'ються супроти неї - смерті" (Ю. Збанацький); В оркестрі року літо і зима, Весна і осінь - сольні інструменти (О. Білаш); Розгорнула білі брила в чорну ніченьку зима... (Г. Чупринка); Порожня бочка гучить, а повна - мовчить; На чорній землі білий хліб родить; ні живий ні мертвий, ні холодно ні жарко, сміх і сльози.

Оксиморони (оксюморони) (гр. oxymoron - гострий + безглуздий) - мовні фігури, що об'єднують протилежні, ніби несумісні поняття:

Як за роботою вільна неволенька / Груди ураз дотика (П. Грабовський); А я дивлюся, поглядаю, / сміюся сльозами (Т. Шевченко); Приснився я собі самому / У дебрі голосно-німій. / Я йшов у пралісі густому / Під лютий ляск гримучих змій (М. Рильський).

Пароніми

Про паронімію та її стилістичну роль у мові добре уявлення може дати відомий твір Павла Тичини „На олімпіаду

хорів" (1937):

Розцвітаймо піснею, писаною, усною, виростаймо щасною, чистою та чесною, освіжаймось росною, завше земноносною, щиро-прямовисною, усною, прекрасною!

96

Винятково музикальні ці переливи. У Тичини ще: „Сійте в рахманний чорнозем з піснею, грою ... Над долиною, низомсонце горою! Будьте безумні не зимні" („Сійте...", 1919); „Вітер, вітер, вітер терзає дуба, клена, на хмарах хмуре сонце". І не тільки в Тичини. Гра паронімів, художньо-стилістична атракція, взаємопритягання і взаємодія їх часто зустрічаються і в творах інших українських письменників. Ось ряд прикладів: „Хитро, мудро, недорогим коштом" (І.Котляревський); „Гарна була Ганна, як було оце сяде, та задумається, та спустить свої довгі, густі вії" (І.Нечуй-Левицький); „Пісня ... гірка, як саме горе" (там же); „Ніч темніє і ясніють зорі, море плаче й темрява тремтить" (Леся Українка).

Не менш важливе місце відводиться паронімії і в народній творчості - у піснях, прислів'ях, приказках, всякого роду примовках, заговорах, а також у казках, загадках тощо: Сонце : серце. У дівчини серце як літнєє сонце (хоча воно й хмарнесеньке, зате теплесеньке). У мачухи серце як зимове сонце. Вишенька : черешенька. Ой під вишенькою, під черешенькою Стояв старий з молодою як із ягодою (рідкісний випадок гіпердактилічної паронімії). Київ : кий. Язик доведе до Києва і до кия (Номис, № 1125). Можна думати, що відповідно до цього варіанта спочатку існувало у прислів'я Язик до Києва доведе (в такій формі воно й тепер дуже часто вживається), а згодом додано - в результаті семантичної атракції паронімів - Київ і кий. Вівса : перса. Ой дай коню вівса по самі перса. Личко : яблучко. Було личко як яблучко — стало як ожина. Під лісом : під носом. Бачить під лісом, а не бачить під носом (Номис). Дороги : дорогий. Ой приїхав мій миленький з дороги, Привіз мені гостинчик дорогий.

Зі стилістичного погляду пароніми поділяються на рими і не- рим и. Наведені вище приклади — це переважно неримовані пароніми. Поділ цей досить умовний і залежить від розуміння поняття рими, що є, як відомо, досить відносне. Рима в народній творчості — більш різноманітне, набагато ширше явище, ніж рима в окремих поетів. У народній поезії допускаються й навіть широко вживаються рими, що поетами звичайно ігноруються, наприклад, орел : умер: Ой дівчина горлиця / До козака горнеться, / А козак, як орел, / Як побачив, так і вмер.

97

Такі рими, як запорожець : морозець, додолу : додому, дубу : буду, пава : пала, слава : стала, пишна : вийшла, трактуються поетами як свого роду варваризми. А жаль — це досить точні рими й варті наслідування: Запорожець, матінко, запорожець Вивів мене босую на морозець; Котилася ясна зоря з неба Та й упала додолу... Гей хто ж мене, дівку молодую, Та й проведе додому; Приблудила к зеленому дубу: Ой тут же я ночувати буду./ Прилетіла пава, в головочках пала. / А вже ж тая слава На все село стала.Ой ти, дівчино, / Горда та пишна, / Чом ти до мене / Звечора не вийшла;

Цікаві рими зустрічаються у прислів'ях і загадках: Маленьке - миленьке, побільшає погіршає; Чоловік за поріг, а жінка за пиріг; Будеш солодким — розклюють, будеш гірким розплюють; З цього пива не вийде дива; Хоч гірше, аби інше.

Спостереження показують, що тематичні словесні групи складаються з назв непаронімічних і назв паронімічних (останніх, звичайно, менше). Баклажан, помідор і томат це непаронімічні назви рослин, а берест і береза паронімічні. Пор. ще пароніми: вишня : черешня, імбир : інжир, калина : малина, квасоля : красоля, малина : маслина, редька : редиска, суниця : полуниця. У групі суспільної й соціально-виробничої лексики: багатир : богатир, вандали : варвари, витязь: звитяжець, гайдук : гайдамака, дід : дідич, козак : казах, лектор : ректор, лимар : лицар, лоцман : боцман.

Пароніми  значно   розрізняються  за ступенем звукової близькості. У цьому відношенні вся маса паронімів нашої мови розміщується між двома крайніми полюсами:

1) мінімальна  паронімія, що межує з непаронімією, і

2) максимальна паронімія, що межує з омонімією, а при особливих умовах переходить в омонімію.

1. Мінімальні пароніми. Між слава і хвала є певна, хоч і незначна, звукова подібність: однакові голосні, зате наголос різний, однакові приголосні л і в, тільки стоять на різних місцях (є думка, що хвала постало з слава ще в праслов'янську епоху). Однак ці слова об'єднує семантична, синонімічна близькість -завдяки цій близькості ми звертаємо увагу й на їх звукову подібність. Інакше кажучи, семантична близькість стимулює паронімію,   загострює  на   ній   увагу   мовців.   Ось кілька

98прикладів. Між термінами гусар і улан також обмежена звукова близькість, але завдяки міцним тематичним зв'язкам (обидва з галузі легкої кавалерії дореволюційного часу) вони сприймаються як досить паро-німічні.

У поезії і в народній творчості найслабкіша паронімія може дати певний художньо-стилістичний ефект. Сич і сова -досить слабка паронімія, щоб про неї взагалі говорити, але в приказці Ні сич, ні сова (=ні те, ні се) вона виступає як емфатичний момент. Коса і камінь звичайно не сприймаються як подібні звучання, але вони виявляють свою подібність у прислів'ї Наскочила коса на камінь.

2. Для максимальних паронімів, навпаки, характерна мінімальна відмінність між членами групи. Максимальні пароніми розрізняються тільки однією ознакою: однією фонемою (приголосною чи голосною), або відсутністю-наявністю фонеми (приголосної чи голосної), або місцем наголосу, або, нарешті, місцем фонеми в лінійному порядку паронімів.

Пароніми можуть розрізнятися приголосною фонемою   на  початку,   в  середині   або   на  кінці слова:

1)   баламутити : каламутити, більярд : мільярд, боцман : лоцман, бучний : гучний, гамувати : тамувати, група : трупа, гурія : фурія, жахатися : сахатися, кадити : чадити, калина -малина; 2) Ангара : Анкара, балабан : барабан, букет : буфет, вальсувати - вальцювати, варта : вахта; 3) волос : волот, газ : гас, герц : герць, гриб : грип, концерт : концерн, корабель : корабел „суднобудівник", короб : короп, мимохідь : мимохіть, орден : ордер, фарш : фарс.

Пароніми можуть розрізнятися відсутністю - наявністю приголосної фонеми на початку, в середині і на кінці слова: 1) агат : гагат, астроном : гастроном, еволюція : революція, Рим : Крим;

2)   борона : борозна, булат : бушлат, Гана: Ганна, диктат : диктант, дипломат : дипломант; 3) ліф : ліфт, роман : романс, талан : талант, куш : кущ, плюш : плющ.

Пароніми можуть розрізнятися лінійним порядком своїх фонем, як: вироби : вибори, карета : ракета, кобила : колиба, черпак : чепрак, суворий : суровий, картер : кратер, казан : казна, каста : такса, кочегар : кочерга.

 

99

Поряд з омонімією паронімія є аспектом науки про зовнішню, звукову сторону слова. Власне кажучи, омонімія - це крайній випадок паронімії, це паронімія, доведена до абсолюту, до свого заперечення, коли звукова подібність двох (кількох) слів перетворюється на повну їх тотожність.

Паронімів у мові значно більше, ніж омонімів, а їх роль можна вважати важливішою за роль омонімів. Зрештою, усі слова нашої мови паронімічні з того погляду, що кожне слово за своїм звучанням більш-менш близьке до іншого слова або до інших слів.

Паронімія — ділянка з багатьма аспектами. Стосунки паронімів з семантичними системами мови (словотвір, тематичні групи лексики, синонімія, антонімія), склад паронімів з погляду історії мови (власні, запозичені, скальковані з іншомовних слів), роль паронімів у розвитку мови (взаємодія паронімів, їх конфлікти, притягання й відштовхування, зокрема народна етимологія як прояв паронімічної атракції з метою економії немотивованих знаків лексики), роль паронімії в поетичній творчості, значення паронімії в процесах засвоєння мови, рідної й чужої, паронімія й культура мови - усі ці проблеми ще чекають свого дослідження.

 

Лекція 15

Формування української лексики

План

1.  Тривалість формування української лексики.

2.  Групи лексики за походженням.

3.  Власне українська лексика.

4.  Запозичені слова.

5.  Історія деяких слів. Література

Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір / О. Т. Волох. - К. : Вища. шк., 1986.

Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія / за заг. ред І. К. Білодіда. - К. : Наук. думка, 1973. -С.101-150.

 

100

Коваль А. П. Слово про слово / А. П. Коваль. - К. : Рад. шк., 1986. - 384 с.

Стишов О. А. Українська лексика кінця XX століття (на матеріалі мови засобів масової інформації) / О. А. Стишов. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2003. - 388 с.

Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ. - К. : Вища шк., 1994. - С. 124-130.

Сучасна українська літературна мова / за ред. А. П. Грищенка. - К. : Вища шк., 1997. - С. 174-203.

Матвієнко А. Живе слово / А. Матвієнко. - К. : Веселка,

1964. - 159 с.

Джерела

Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь : Перун, 2005. - 1728 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова