В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова - страница 18

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

Коротка              історія української

лексикографії. Першим етапним словником став „Лексисъ" Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596), 1061 словникова стаття. Лаврентій Зизаній-Тустановський (народився в 60-х роках XVI ст. - помер після лютого 1634 р.) був мовознавець, письменник, педагог, перекладач, церковний діяч. Тут церковнослов'янські слова, перекладені тодішньою українською мовою: алчба - голодность; ведро - погода; супруг - пара. Уперше  використано  екземпліфікацію  (приклади  в тексті),

131застосовано паспортизацію. Вокабули розташовані за абеткою (правда непослідовно). Уперше слова проакцентовано.

Велике значення мав „Лексикон" („Лексиконъ славеноросскій и именъ ти>кованіє") Памви Беринди (1627), підготовлений у друкарні Києво-Печерської лаври. Народився між 1555-1560 - помер 23 липня 1632 р. Близько 7000 статей, серед них близько 1400 онімів. Паспортизований. Низка статей енциклопедичні, іноді подана й етимологія. Уперше вказує на метафоричне й образне вживання слова. Уперше в східносл. практиці вводить граматичні ремарки й відсилання („зри",

„зр.").

До „Енеїди" І. Котляревського И. Каменецький додав укладене ним „Собраніє Малороссійскіх словъ, содержащихся въ Знеидії...". Пізніше І. Котляревський додав ще 153 слова.

У ХІХ ст. з' являються словнички й словники О. Павловського, І. Войцеховича, І. Вагилевича, П. Білецького-Носенка, Ф. Шимановича, Т. Вітвицького та ін. (більшість у рукописах).

Перший великий Словник української мови уклав П.П. Білецький-Носенко (1774-1856). Обсяг понад 20000 статей. До реєстру добирались майже завжди слова, властиві тільки українській мові, або ж спільні з російською, але відмінні звуковим складом: вин, вона, воно; витримок; витряк; гвинтивка; копилити; коровай; недшя; нимпора (лазити по нимпірках), правильнее ничь-пора. Подаються відомості із словотвору, описується словозміна, даються синтаксичні коментарі. Опублікований 1966 року.

У ІІ пол. ХІХ ст. публікуються загальномовні словники середнього обсягу. Першим з них був Словарь малорусскаго наріїчія О. Афанасьєва-Чужбинського (1855), 6000 слів.

Цінним був Малоруско-німецкий словар Є. Желехівського і С. Недільського (1885-1886). Літературна й діалектна лексика, понад 64000 слів. Виданий желехівкою -пристосованим до західноукраїнських умов правописом П. Куліша.

Найвидатнішою лексикографічною працею до початку ХХ ст. був чотиритомний Словарь української мови за ред. Б. Грінченка, єдиний з усіх, який часто називають Словник

132

Грінченка (1907-1909). Матеріал до нього опрацьовувала редакція журналу „Киевская старина". Це перекладний українсько-російський словник, хоча він деякою мірою й енциклопедичний. Так, у Словнику, знаходимо рисунок верстата (варстата) й не тільки дефініцію, а й 34 деталі (і їх назви) гуцульського верстата. Незважаючи на обумовлене редакцією хронологічне обмеження (від І.Котляревського до 1870 року), автор зумів довести реєстр Словника до 68 тис. слів. Ілюстрація до кожного значення слова. Представлена літературна лексика ХІХ ст., фольклор, діалекти. Широко подає українську фразеологію, іноді з поясненням її походження. „Записані від народу слова" подали в різний час Білозерський і П. Куліш (Борзен. у(езд), Єфіменко (Харків), Залюбовський (Новомосковський у., Лебединський у.), Лободовський (Донська область), І. Манжура (Харківська і Єкатеринославська гг.) та багато інших. Згадуються тут Чорноморія, Кременчуцький, Лохвицький, Ніжинський, Черкаський, Київський, Херсонський повіти. Називаються серед них також матеріали О. Вєтухова „изъ Старобіїльскаго у.", надруковані в „Русском филологическом вестнике".

Сам Б. Грінченко так визначає реєстр Словника: а) слова народної мови - як власні, так і запозичені, але здавна прийняті народом; 2) слова, взяті з творів авторів. Недостатністю матеріалу пояснюється та обставина, що „незважаючи на всі наші зусилля про можливо повну українську фразеологію, багато залишилось не введеним у словник" (Б. Грінченко). Хоча фразеологія Словника багатюща, інколи пояснюється генеза вислову: бував він у Буваличах (фантастична місцевість); Бурлацьке сонце. Місяць - жартівлива назва, дана тому, що бурлакам часто доводиться ходити вночі, ховаючись.

14 лютого 1902 р. увесь матеріал для остаточної обробки був переданий редакцією Б. Грінченку. Рецензент акад. О. Шахматов указував на такі недоліки Словника: нерівномірне опрацювання окремих говорів, недосить повне опрацювання указаних у словнику джерел, неповне охоплення української літератури до 1870 року (межа, визначена редакцією журналу „КС"), відсутність систематичного використання попередніх лексикографічних праць. Але відзначає широту й глибину охоплення   Словником   живої   мови   українського народу,

133багатство матеріалу, майже точну документацію, здебільшого точну передачу значень слів та їх відтінків.

Словнику Б.Д. Грінченка була присуджена Російською Академією наук друга премія М.І.Костомарова „за лучший малорусский словарь". Хоча сам Грінченко оцінював його скромно і вважав свій труд „першою сходинкою на шляху створення наукового українського словника" (Київ, 11 листопада 1904 р., „Предисловіе").

З 1938 р. була розпочата робота нам великим Російсько-українським словником. Війна призупинила роботу, та вона була відновлена в евакуації в Уфі, а потім у Москві, де редакційна колегія у складі трьох академіків - М. Калиновича, Л. Булаховського та М. Рильського доопрацювала й відредагувала початковий машинопис. Словник був опублікований у 1948 р. з реєстром в російській частині в 80 000 слів і був доповнений і перевиданий уже як тритомний у 1968 р. з реєстром у 120 000 слів.

Назовім академічний шеститомний Українсько-російський словник (1953-1963). Головний ред. І. М. Кириченко, правда, зміг завершити роботу лише над першим томом. Це був найповніший словник з рєстром у 121 690 слів, нормативний, з багатющою фразеологією, з рясними ілюстраціями.

Важливим фактом став одинадцятитомний Словник
української мови
(СУМ), що спочатку планувався як
десятитомний;         тлумачний, довідково-нормативний,

публікувався в 1970-1980. Хронологічні рамки реєстру з граматичною та стилістичною кваліфікацією досить широкі -від Котляревського до наших днів, тобто до 1980 року. Укладачі зосередилися переважно на відбитті загальновживаної літературної лексики (мати, іти, праця, свій, учора), різних тематичних груп - науки, техніки, суспільних стосунків, публіцистики, законодавства, ділової документації (телебачення, рівноправність, собівартість, неухильний, алібі, атаме, бульдозер). Проте немало тут і застарілих слів (війт, волость, кріпаччина, будущина), чимало ширше відомих діалектизмів (ґазда, арідник, файний, вуйко). Рясна й фразеологія - десь 10-12 тис.: байдики бити, брати ноги на

 

134плечі, взяти в мори, альфа і омега, порумити питання, на все добре!, брати м'ячі.

Словник укладений на основі 5-мільйонної картотеки НАН України, реєстр 134-135 тис. слів.

Нормативний       характер       його забезпечується:

1)  тлумаченням значень і відтінків значень слів; 2) подаванням найважливіших граматичних форм і показом наголосу; 3) наведенням стилістичних і спеціальних ремарок (всього понад 80); 4) підтвердженням цитатами-ілюстраціями (серед них і прислів' я).

Важливе досягнення словникарів - Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і ред. В.Т. Бусел. -К.; Ірпінь: Перун, 2005. - 1728 с. (ВТССУМ). В анотації, зокрема, сказано: „В ньому об' єднано академічну повноту мовної лексики з лаконічною формою однотомного видання. Словник містить близько 250 тис. слів і словосполучень, у тому числі й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття. Новим для тлумачних словників є введення в деякі статті енциклопедичних довідок".

Словник створено на основі мільйонної картотеки видавництва „Перун". До реєстру Словника внесено: 1) активну лексику  української   мови   (відомо,   відомості, відомство);

2)  терміни й номенклатуру (асфальт, інтернет, ракета, університет); 3) назви народів і племен (болгари, китайці, поляни, інки); 4) назви мешканців (львів' янин; луганець, луганка, луганчанин, те саме, що луганець, луганчанка; знайдемо прикметник луганський).

 

Лекція 20 Фразеологія

План

1.  Фразеологія як лінгвістична дисципліна.

2.  Ознаки фразеологізмів.

3.  Обсяг фразеології.

4.  Класифікація фразеологізмів.

5.  Основи фразеологізації. Література

Потебня О. Естетика і поетика слова : збірник / О. Потебня. - К. : Мистецтво, 1985. - 302 с.

135

Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови / Л. Г. Скрипник. - К. : Наук. думка, 1973. - 280с.

Сучасна   українська   літературна   мова   /   за ред.

A. П. Грищенка. - К. : Вища шк., 1997. - С. 226-237.

Ужченко В.Д. Українська фразеологія / В. Д. Ужченко, Л. Г. Авксентьєв - Х. : Основа, 1990. - 167 с.

Ужченко В.Д. Фразеологія сучасної української мови /

B. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. - Луганськ : Альма-матер, 2005; К. : Знання, 2007.

Джерела

Словник фразеологізмів української мови / уклад.: В. М. Білоноженко та ін. - К. : Наук. думка, 2003. - 1104 с.

Ужченко В. Д. Фразеологічний словник української мови / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. - К. : Освіта, 1998. - 224 с.

Українська мова : Енциклопедія / Редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови). - К. : Укр. енцикл., 2000. - Статті: „Фразеологізм", „Фразеологічне значення", „Фразеологія".

Фразеологічний словник української мови : в 2 кн. - К. : Наук. думка, 1993. - Кн. 1-2.

 

Визначаючи фразеологію як лінгвістичну дисципліну, звичайно вказують, що вони стійкі, зв'язані єдністю змісту, постійно відтворювані в мовленні словосполуки або висловлення, які ґрунтуються на стереотипах етносвідомості, характеризуються образністю й експресивністю (О. Селіванова); що фразеологізація - це процес творення стійких, невільних сполучень слів, поступового набуття вільносинтаксичними прототипами категоріальних ознак фразеологізмів (М. Алефіренко); що предметом вивчення фразеології є стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілість і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули (Л. Скрипник). Сам термін - фразеологія (від гр. phrasis - вираз, зворот і logos - слово, вчення, поняття) - указує на надслівність цієї мовної одиниці. У сучасній українській мові слово „фразеологія" уживається в декількох значеннях: 1) уся сукупність фразеологізмів мови, уся фразеологічна система; 2) розділ мовознавства, який вивчає семіотичні, структурні, комунікативні особливості фразеологізмів; 3) індивідуальний

136стиль певного мовця, його улюблені мовні звороти; 4) ідіоматика певних лексико-фразеологічних підсистем, що використовується якоюсь соціальною групою (фразеологічні жаргонізми, сленгізми). Поряд з терміном „фразеологічна одиниця" О. Ахманова, автор „Словаря лингвистических терминов" (1966), називає ще й такі терміни: автоматизована фраза, автоматизований елемент, ідіома, ідіоматизм, ідіоматичний вираз, ідіоматичне словосполучення, стабільне сполучення, неподільне словосполучення, стійкий зворот та ін.

У цих визначеннях практично сформулювані основні ознаки фразеологізму 1) цілісність його значення, яка постає внаслідок десемантизації (принаймні часткової) окремих слів-складників, семантичних зрушень, переосмислення вільного словосполучення, метафоризації (власне, внаслідок транспозиції сем); 2) фразеологічна відтворюваність; 3) відносна постійність компонентного складу і структури; 4) експресивність, яка особливо відчутна при порівнянні ФО зі словом.

Біля джерел фразеології як лінгвістичної дисципліни стояв найвидатніший наш мовознавець Олександр Опанасович Потебня, який у багатьох роботах з' ясував семантико-культурологічні основи фразеології, становлення багатьох фразеологізмів і їх зв'язок із життям етносу, пор.: добути, дістати язика - полоненого, від якого дізнаються про ворога; видати кого з головою, тобто покарати, стратити; указав на зв' язок із синекдохою висловів, що означають низьку ціну, невелику кількість, ніщо, - ні за цапову душу, ні за понюшку табаку, ані дрібка (солі); див. з позначкою „млр." (малоросійське) - як кіт наплакав, як в зайця, як шилом борщу (патоки). Чи, навпаки, „сильно, багато" - на всі заставки („Из записок по теории словесности", 1905). Помітна роль у становленні фразеології М. Сумцова, Л. Скрипник, Ф. Медведєва, В. Мокієнка, Ю. Прадіда, О. Юрченка та ін.

Початки фразеології як науки пов' язують з ім' ям швейцарського вченого Шарля де Баллі, зокрема з його роботою „Французька стилістика" (1909), відомий її переклад рос. мовою (1961). Ось деякі висловлювання Ш. Баллі про фразеологізми із цієї праці: „якщо в якому-небудь словосполученні кожна графічна одиниця втрачає частково або повністю своє значення і тільки сполучення в цілому зберігає виразний смисл, ми можемо

137стверджувати, що маємо справу з фразеологічним виразом"; звичайно вважається, що перед нами фразеологічна єдність, коли 1) воно складається з декількох слів; слова ці розташовані в певному незмінному порядку й не допускають введення між ними ніяких слів; 3) жодне зі слів виразу не може бути замінено іншим .

Пізніше його ідеї плідно використав В. Виноградов, інтерпретуючи принцип ідентифікації експресивного факту, різну стійкість словосполучень, забуття смислу складових частин, забуття живих синтаксичних зв' язків, оточення експресивних факторів; запозичив сам термін „фразеологічні єдності", подавши три класифікаційні групи. Зважаючи на вказані окремі особливості фразеологізму та розуміння його багатьома вченими, можна подати таку синтетичну дефініцію фразеологізму. Це „надслівна, семантично цілісна, відносно стійка (з допуском варіантності), відтворювана й переважно експресивна одиниця, яка виконує характеризуючо-номінативну функцію" (В. Ужченко, Д. Ужченко. Фразеологія сучасної української мови, 2005, с. 22).

Фразеологізми призначені насамперед для „обзивання" поняття (предмета), оскільки домінуючим у них виступає конотативний аспект, а не денотативний чи сигніфікативний. Вислови гад потаєнний; потайна гадюка; рідше гадюка з-під соломи; гадюка підколодна в найзагальнішому плані означають „погану, злу людину". Проте на це значення нашаровуються різні семантичні й образні співзначення: це обов'язково істота, людина (хто); віроломна людина; про неї мовиться несхвально, з осудженням; хтось неждано, приховано здійснює зловмисні, небезпечні „гадючі" вчинки („з-під колоди"). Звичайно це жінка. Така характеристика для ФО вже давно утрадиційнилася. Усе це - конотація, супровідні відтінки, що накладаються на основне значення.

Транспозиція сем. У словах вільного вжитку виділяються окремі значення слова - семеми, а ті складаються з найдрібніших значеннєвих елементів - сем. У процесі фразеотворення відбувається транспозиція сем, тобто їх переміщення: колишні архісеми згасають або повністю зникають, диференціальні семи трансплантуються в ядерні, а потенціальні семи можуть актуалізуватися, займаючи передній

138план фразеологічного значення (М. Алефіренко). Любисток - / багаторічна / ароматична / трав'яниста / рослина / родини зонтичних... Тут всього 5 сем: рослина архісема, всі інші диференційні семи. Але назва любисток народу уявляється як така, що пов'язана зі словами любити, любов... (латентні, імпліцитні, приховані семи, тобто лексикографічно не виражені). Якраз вони й виходять на передній план при творенні фраземи скупана в любистку „шаслива, вродлива, яку всі люблять": В хату вскочила Маруся. Струнка, вродлива, мов купана в любистку... (Петро Панч). Гора, за СУМом, - „значне підвищення над навколишньою місцевістю або серед вищих підвищень". Сема „міцність" тут відсутня. Але саме вона (прихована, імпліцитна) провідна в семантичній структурі ФО гори зрушити, надіятися як на кам 'яну гору.

Обсяг фразеології й до сьогодні питання дискусійне. Із часів О. Ожегова („Про структуру фразеології", 1974) установилося два погляди на обсяг фразеології: фразеологія в широкому розумінні і фразеологія у вузькому розумінні. До фразеології у широкому розумінні відійдуть будь-які відтворювані одиниці: прислів'я (згода будує, а незгода руйнує), деякі приказки, крилаті вислови (Коні не винні), примовки (Заплач, Матвійку, дам копійку), складені терміни (атомна енергія). Фразеологія звичайно починається там, де вільне лексичне значення слова заступається фразеологічно зв'язаним (О. Єфімов). При такому визначенні об'єкт фразеології стає практично безмежним, оскільки абсолютно вільних словосполучень немає.

Для фразеології у вузькому розумінні властиві такі ознаки: 1) значення вислову співвідносне із значенням слова; 2) ФО виступають засобом побудови речень. Тоді до неї відійдуть 1) метафоризовані сполуки (ні в тин ні в ворота),

2)  метафоричні професійні словосполучення (скласти зброю),

3)  компаративні сполуки (як корова язиком злизала). До останнього часу переважну увагу приділяли саме цьому, вузькому, розумінню ФО. Зараз ми вступили в об'єднавчий період.

Системні відношення властиві фразеології, як і лексиці, фразеологія системно організована. Розрізняють такі способи системної організації: багатозначність (згорнути руки

139

1. Померти. 2. Нічого не робити; твердий горішок 1. Дуже складна справа. 2. Людина зі складним характером); синонімію (чуть світ; чуть зоря; ще й на світ не благословлялось; рано-вранці); варіантність (викинути з голови (з пам'яті); дивитися як баран (козел, теля) на нові ворота); антонімію (тертий калач - жовтороте пташеня; зварити кашу - каші не звариш).

Класифікація фразеологізмів. Найвідоміша семантична класифікація В. Виноградова, який виділив три типи ФО. Фразеологічні зрощення - абсолютно неподільні, нерозкладні, немотивовані фразеологічні одиниці, у значенні яких немає абсолютного зв'язку між загальним значенням і значенням окремих компонентів: бити байдики, точити ляси, собаку з 'їсти, пиши пропало, сон в руку. Фразеологічні єдності -теж семантично нерозкладні фразеологічні одиниці, але цілісне значення певною мірою мотивоване значенням компонентів: вітер у кишенях свистить, тримати камінь за пазухою, ні пари з уст. Звуковою формою вони нерідко збігаються з вільними словосполученнями: намилити голову, взяти за боки. Для них характерне явище контрасту (робити з мухи слона) тощо.

Моделювання ФО. Із двох протилежних поглядів -ФО не підлягають моделюванню й підлягають - треба віддати перевагу другому. Фразеотворення відбувається за певними зразками, схемами, моделями, за участю найрізноманітніших структурно-семантичних чинників. Під структурно-семантичною моделлю (ССМ) розуміють структурно-семантичний інваріант стійких сполучень, який схематично відбиває відносну стабільність їх форми й семантики (В. Мокієнко). Моделювання ФО у своїх наукових студіях успішно застосовують М. Толстой, В. Мокієнко, А. Івченко. Аналіз гуцульської фразеології М. Олійник здійснила в дисертації за допомогою 157 моделей. Вивчаючи західноподільські говірки, Н. Коваленко виділяє 138 ССМ і 17 семантичних (мотиваційних) моделей (ММ). На базі східнослобожанських і східностепових говірок Р. Міняйло виокремив 44+4, Д.Ужченко - 28 (на базі зоофразеологізмів), а В. Ужченко в монографії „Східноукраїнська фразеологія" - 258 структурно-семантичних і мотиваційних моделей.

Структурно-семантичне моделювання полягає в зіставленні літературного звороту з його численними варіантами

140в різних діалектах і мовах. Так, літературне об'ївся (об'їлася ) блекоти ставиться в один ряд з виразами об'ївся (наївся) чемериці, об' ївся дурману, об' ївся бузини, як білини наївся, як лободи поїв, лемк. мадреґулі наївся, надрагулю выпив (з'їв), шалены грибы поїв; Може мухоморів смажених об'ївся (Є. Гуцало), вехи (тобто цикути) наївся (Д. Яворницький); рос. белены бъелся, біл. блёкату наєсціся, біл. (грод.) шаленцу наесціся (М. Даніловіч), пол. jakby siq blqkotu objadl (S. Skorupka), тобто ніби блекоти об'ївся. Схематично ця модель позначається схемою: „отруйної рослини (блекоти, дурману, лободи і т. ін.) + об'їстися (випити, поїсти і т. ін.) = збожеволіти".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова