В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

-   поліфункціональність;

-   10наявність загальноприйнятих і кодифікованих норм;

-   стилістичну диференціацію.

Вона функціонує без будь-яких просторових обмежень, об' єднує всіх носіїв української мови. Для неї характерні такі протиставлення, як писемна - усна форма, діалогічна -монологічна форма спілкування, ситуативна закріпленість висловлювання - відсутність ситуативної закріпленості.

Нова українська мова сформувалася переважно на основі говірок південно-східного наріччя, проте вона увібрала багато рис також інших наріч.

Українська мова є національною мовою 50-мільйонного українського народу, серед них налічувалося 37, 4 млн. українців, рідною вважали 32, 8 млн. чоловік (1989 р.). В усній формі поширена в Росії, Казахстані, Молдові, Білорусі; в усній і писемній - у Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Сербії, Хорватії. За даними М. Жовтобрюха („Слово мовлене", 1969) у США (понад 1 млн.), Канаді (700 тис.), Бразилії (150 тис.), Аргентині (150 тис.), Австралії (15 тис.). За територією та кількістю населення Україна така, як Франція. Українською мовою розмовляють у світі понад 40 млн. чоловік.

Українська мова входить до групи слов' янських -східнослов' янських - мов. Проте такий поділ І. Огієнко не сприймає. „Поділ слов'янських мов на дві чи три групи безпідставний, бо тепер наука міцно встановила, що кожна мова - це окреме ціле, в собі самому самостійне" [Історія 2001: 73].

Українська мова має давню писемну традицію, що веде свій початок з періоду після хрещенні Русі. Щоправда, існує припущення, що у протоукраїнців було письмо ще до X ст. (В. Русанівський).

Існують дві основні концепції походження й розвитку української мови. Згідно з першою українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на XIV ст. її поява стимулювалася дивергентними процесами після припинення існування Київської Русі, утворенням нових князівств.

Друга концепція полягає в тому, що безпосереднім джерелом розвитку української мови виступає праслов' янська мова, розпад якої розпочинається орієнтовно десь у VI-VII ст.

 

11

Ось схема походження української мови (за Ю. Шевельовим). Після розпаду праслов' янської мови (VI ст. н. е.) в    розвитку    української    мови    виділяються    4 періоди:

1)  протоукраїнська мова (VII - XI ст.); 2) староукраїнська мова (XI - XIV ст.); 3) середньоукраїнська мова (кін. XI - поч. XVIII ст.); 4) нова українська мова.

Своє слово в періодизації української мови сказав Олекса Горбач - сільський хлопець із Львівщини (1918-1997), випускник Львівського ун-ту (1940), пильний дослідник україністики, автор 8-томного видання своїх праць, долею закинутий на еміграцію. У статті „Генезис української мови і її місце серед інших слов' янських" (1959) він гостро критикував радянську тезу спільного періоду розвитку східнослов'янських мов - давньоруського (ІХ - XW ст.). Довго він роздумував і над етапами розвитку української мови. Свою періодизацію української літературної мови проф. О. Горбач узагальнив у доповіді на Другому конгресі україністів у Львові (1993): 1) давньоукраїнський період: київсько-чернігівський і галицько-волинський       (900       -       1000       - 1350);

2)  середньоукраїнський період (1350 - 1400 - 1750 - 1800);

3)  новоукраїнський період (1780 - 1800 - ХХ ст.).

Від інших слов' янських мов українську вирізняють такі ознаки: 1) чергування о, е з і в нових закритих складах (воли -віл, семи - сім), перехід колишнього h в і іра віра), позиційне чергування у - у школу - в школу), збереження дзвінкості приголосних (дуб, книжка), подовження передньоязикових і шиплячих (тінню, клоччя), закінчення -ові, -еві в дав. в. чол. р. (братові, коневі), збереження інфінітива на -ти, форм кличного відмінка (Ігорю, земле), збереження форм давноминулого часу (ходила була, ходили були) та ін.

У минулому наша мова називалася по-різному: русьский (рускій, руський) язык, малоруский (малороссійский) язык, козацкій язик.

Щодо походження назви „Україна" існує значна література. Уперше назва Україна засвідчена в Іпатському літописі 1187 р., де розповідається про смерть переяславського князя: „плакашася по немъ вси переяславци ... о нем же украина много постона". Бо, крім Переяславської, були ще й інші україни: Галицька, Волинська, Чернігівська, Київська. Зараз

12заперечується зв'язок між словами Україна і російським окраина, натомість підкреслюється зв'язок із словами край, країна, що означали окремі князівства в пору феодальної роздробленості середньовічної держави (В.Скляренко). Подав свою розвідку „Назва „Україна" і Ю.Шевельов, як реакцію на розвідку Рудницького. Теза Рудницького в тому, що первісне зафіксоване значення Україна було (1) „межівна земля", звідки через значення (2) „частина землі" розвинулося значення (3) „земля, країна, держава" і (4) „країна українського народу". Правильні 1-е і 3-е тези, але друге не переконливе. Власна назва Україна розвинулася безпосередньо з первісного значення „межівна земля". Причину значеннєвого переходу від „межівної землі" до власної назви Україна слід шукати в розвиткові козацтва. Саме козацькі землі (первісно як межівні як з погляду українського народу, так і стосовно польської держави) стали центром національного розвитку всієї країни. Суверенна держава Богдана Хмельницького та його наступників була козацькою за своєю назвою і за своєю суттю. Тому назва України як козацької землі - козацької держави поширилася на цілу Гетьманщину аж до Стародуба. Це ж і в піснях, прислів'ях. Це мова Шевченка, який хоч і вживав слово Україна, але жителів її називав козаками. Спершу було слово козак, а потім Україна. Застосування назви Україна до всієї національної території й усього населення поступово утверджується від 70-их рр. ХІХ ст. Отже, „межівна земля" - „козацька земля" - назва української території та держави". Слово окраина ніколи не було самостійним словом, воно могло бути фонетичним варіантом (окріп - укріп) до Україна. Це слово російське, штучно поширене за недавніх часів.

Об'єктивний науковий підхід до розвитку мови має враховувати: 1) структурну розбудову літературної мови, її виразові засоби й норми, пристосовані до різних комунікативних ситуацій; 2) суспільні функції національної мови, тобто мовну ситуацію в країні. Перше дійсно набувало розмаху: всотувалися народнорозмовні засоби, тривало запозичення. Що ж стосується другого, то тривало „злиття націй і їх мов", тобто відбувалася русифікація. Радянська багатомовність оберталася російською одномовністю (С. Єрмоленко).

13

Літературна мова представлена п' ятьома основними функціональними стилями. Вони такі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, стиль художньої літератури та уснорозмовний.

Науковий стиль обслуговує сферу науки -реферати, наукові статті, дисертації, підручники, навчальні посібники (терміни, абстрактна лексика, іншомовні слова, речення з дієприкметниковими й дієприслівниковими зворотами, відокремленими, вставними словами, поділ тексту на логічні частини, складні синтаксичні конструкції, схеми, діаграми, таблиці тощо). На фоні наукового стилю виділяється його підстиль - науково-популярний (доступність, коментування, живий виклад, засоби образності).

Офіційно- діловий стиль (протокол, заява, акт, анкета, характеристика, закон, указ, договір, комюніке, нота) обслуговує сферу стосунків ділових, юридично-правових, виробничо-економічних, дипломатичних. Чіткий і лаконічний виклад, однозначність формулювань, стандартизація, штампи (слухали...ухвалили; уповноважений заявити; ми, що нижче підписалися), слова з нейтральним значенням; інфінітивні конструкції; складні з' ясувальні, причинові, умовні, наслідкові речення.

Публіцистичний стиль - різновид літературної мови (газети, періодичні видання, агітаційно-пропагандистські матеріали). Популярний виклад фактів, подій. Доступність, яскравість викладу. Суспільно-політична лексика, терміни, емоційно забарвлені слова, фраземи. Використання дієслів наказового способу, спонукальних і риторичних речень. Звертання, модальні слова, перифрази, цитати. Власне, це поєднання наукового й художнього стилів.

Стиль художньої літератури (епос, лірика, драма) відзначається експресивністю, емоційністю, образністю. Беруть участь елементи всіх стилів, передусім уснорозмовного (діалектизми, просторіччя, жаргонізми тощо). Слова з переносним значенням, фразеологізми, метафори, порівняння, прислів' я, приказки, фольклорні вислови, слова із суфіксами суб' єктивної оцінки. Звукопис (алітерація, асонанси), новотвори. Речення різних видів і структур.

 

14

Уснорозмовний стиль - усне літературне та розмовно-побутове мовлення на наддіалектному та діалектному рівнях. Мовлення ситуативне, діалогічне. В усно-побутовому -відсутність регламентації, довільне у відборі засобів: русизми, діалектизми, просторічні слова, вульгаризми. Порушується закономірність чергування, наголошування, вимови. Різновидом усного стилю вважають ораторський стиль (монологічне мовлення, гіперболізовані елементи доказовості, повтори, заклики, афоризми, наголошена кінцівка).

Це основні функціональні стилі, бо дехто визнає ще й конфесійний стиль (мова богослужіння), стиль мови засобів масової інформації (газети, радіо, телебачення), епістолярний (мова листування).

Літературна мова протиставляється діалектній. Розрізняють говірки й говори. Говірка - найменша одиниця територіальної диференціації діалектної мови. Це засіб спілкування одного, рідше кількох населених пунктів. Протиставляються іншим говіркам набором диференційних ознак на фонетичному, акцентуаційному, граматичному, лексичному, семантичному рівнях. Ось синонімічно-варіантна група в різних східнослобожанських говірках.

Прислівник босяка [бос'а'ка]. Босоніж, босо. - Бос'а'ка по 'гал'к'е з Мат'рос'койі додому Ішла (Лисичанськ). Див. ще босака, босим, босікюм, босякам, босяніж, босяцюрою, босячка, босячкам. У контексті: - Ко'лис1 було бос'а'ком по стеирні / і н 'і'ч'о (Дем'янівка); босяніж [бос'а'н'іж]. Те, що босяка. Молодогвардійськ; босяцюрою [бос'а'ц'уройу], присл., фам. Те, що босяка. Вівчарове; босячка [бос'ач"ка], присл., фам. Те, що босяка. - Бос'ач"ка по зеимІл'і хара'шо (Золотарівка); босячкам [бос1 ач"ком], присл., фам. - 'Бистро збиераіс'а / поб'і'жим бос1 ач"ком (Булгаківка). Примітка: звук [ч] у цих говірках м'який.

Говір об'єднання говірок, близьких за фонетичними, акцентуаційними, лексичними, граматичними, семантичними ознаками. Говори української мови: східнополіський (лівобережнополіський), середньополіський (правобережно-поліський), західнополіський // середньонаддніпрянський, слобожанський, степовий // лемківський, надсянський (долівський),       закарпатський, покутсько-буковинський,

15гуцульський, бойківський, наддністрянський, волинський, подільський. Для позначення говору використовується й термін „діалект".

Наріччя - найбільша територіальна одиниця. Це сукупність близьких говірок, об' єднаних у говори. У сучасній українській мові виділяються три групи діалектів (наріч): північна, південно-західна й південно-східна. Такий поділ був запропонований К. Михальчуком (1872).

Північне наріччя. Фонетичні особливості: наявність дифтонгів (вуол, вуил, вуіл) або монофтонгів (вул, кут, мист); 2) наявність дифтонга іе (піеч, ліес); 3) ствердіння [р] у кінці слова та в інших позиціях (базар, зора, вечерат); 4) тверда вимова звука [ц] (хлопец, серца); 5) наявність звукосполучень гі, кі, хі (ложкі, сухі лист); морфологічні: 6) стягнена форма прикметників чол. роду (молоди, дебели), зам. молодий; 7) нестягнена форма прикметників і займенників жін. і середн. роду та множини (малая, майа, повниї); 8) лексичні: кияхиі (кукурудза), валка (череда).

Південно- західні діалекти. Фонетичні: 1) вимова ненаголошеного [о], наближеного до [у] (ч^лов'ік, с^б'і); 2) тверда вимова [р] (рабий, б рйа, варй ); 3) наявність поряд з нормативними звукосполучень   [ир], [ил] (кирниця, гилтати);

4)  відсутність подовження в імен. середн. роду (жит' е, з' іл' е);

5)  оглушення дзвінких (рас, риіпка); 6) призвук шиплячого в свистячих (зжор'ана ніч, сшпина, цчв'іте, дзджв'ін); особливість наголошування: портрет, моя, нЄсє; морфологічні: поширення флексії -ом: хлопцом, коньом; збереження етимологічного -и: земли, по земли, на кони; застарілі форми займенників при дієсловах: зробив мі, узяв тя, ся бою (тобто боюся); уживання аналітичної форми майбутнього часу (му робити - робитиму, меш робити - робитимеш); препозиція постфікса -ся: ся схилили; лексичні: кліть (комора), нЄньо (батько), вуйко (дядько), гавра (барліг ведмедя), плай (гірська стежка), маржина

(худоба).

Південно -східні діалекти. Фонетичні: „звуження" звуків [о], [е] в нових закритих складах (віл, кінь, осінь, попіл); змішування ненаголошених [е], [и] (сеило, жиевут); наближення ненаголошеного [о] до наголошеного [у] (зоузуля, тоуб'і); пом'якшення звука [р'] (базарь, ряма); морфологічні: кручою,

16диньою; ходе, носе, робе; пита, дума, зна; лексичні: жабуриння (водорості), утлий (кволий), жируваїти (пустувати), журавка (ярок, с. Донцівка).

Серед відомих дослідників українського діалектного слова О. Горбач, П.Ю. Гриценко, Й.О. Дзендзелівський, Ф.Т. Жилко, О.Б. Курило, Б.О. Ларін, К.П. Михальчук, Т. В. Назарова.

Зразок зв'язного тексту (слобожанський говір, східнослобожанська говірка)

 

ЯК ВИБРАТИ ГАРНУ КОРОВУ [шоб 'вибрат 'гарну корову / треба виебие|рат' йійі по тої 'масті / йа'ка і'де до дво'ра // нам іш'ли поп'іл'насті / 'палов'і короу'ки / бо у нас 'баба / ха'з'аїка чор'нава // с'в'ітлим хазай'вам 'нада брат' 'темних ко'роу // йак беи'реш ко'рову з 'база чи с х'верми / т'реба дие'виц'а на х'востиек // 'йесі в'ін жоу'тен'киї / то 'буде моло'ко 'жирне / гус'те // шче хв'іст 'должеин бут' д'л/ін:иї / то'д/і моло'ка у ко'рови 'буде ба'гато // 'йес/л/і 'в'імйа ха'роше / о'но молоч/'ка 'буде ба'гато // с'пина 'р/іуна шоб бу'ла у ко'рови / неи гор'бата // 'шийа то'нен/ка / йак тоус'та / по'хожа на буга'йа // йес/т/ теи'л' ата / 'шийі тоус/'т/і / так то па'гана 'буде ко'рова // к'расної 'масті короу'ки / ма'ненк'і / к'расно / 'раб'і / 'тоже ма'ненк'і // 'б'ілі / 'палов'і ко'рови веи'лик'і / йіх до нас при/возили с 'кам'анки // 'йес/л/і с х'верми 'первиї раз веи'дут' ко'рову / то веи'дут/ йі'йі у'веч/еир/і / шоб н/іх'то неи 'бач/иу і 'л/уди неи погла'зили //]

Записано в с. Можняківка Новопсковського р-ну від Сохи Галини Іванівни, 1924 р.н., освіта 7 класів.

 

Курс включає такі розділи: 1) вступ; 2) фонетика і фонологія; 3) орфоепія; 4) графіка і орфографія; 5) лексикологія; 6) фразеологія; 7) морфеміка; 8) словотвір; 9) граматика -морфологія і синтаксис; 10) пунктуація.

 

 

 

 

 

 

17

Лекція 2

Мовна ситуація в Україні

План

1. Визначальні чинники мовної ситуації.

2. Наявність мовних регіонів.

3. Двомовність чи диглосія.

4. Суржик.

5. Конкуренція мов.

6. Пуристичні тенденції.

 

Література

Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова / Г. Півторак. - К. : Наук. думка, 1993. - 200 с.

Погрібний А. ДЕРЖАВНА МОВА? - ОФІЦІЙНА МОВА? - а також про ПАСПОРТНУ НАРУГУ та піар-спектакль

„ПЕРЕПИС НАСЕЛЕННЯ" / А. Погрібний. - К. : Укр. вид.

спілка, 2002. - 88 с.

Прадід Ю. Ф. Мовні питання в Україні 1917-2000 : документи і матеріали / Ю. Ф. Прадід. - Сімферополь : Доля, 2003. - 288 с.

Радчук В. Д. Мова в Україні: стан, функції, перспективи / В. Д. Радчук // Мовознавство. - 2002. - № 2-3. - С. 39-45.

Радчук В. Українська мова в контексті глобалізації лінгвосфери / В. Радчук // Укр. мова. - 2002. - № 3. - С. 3-14.

Тараненко О. Українська мова на сучасному етапі (кінець 1980-х-90-і роки): старі і нові проблеми / О. Тараненко // III Міжнар. конгрес україністів : Мовознавство. - Х., 1996. -

С. 24-34.

Тараненко О. О. Українська мова в сучасній Україні / О. О. Тараненко // Культура слова. - К., 2000. - № 53-54. -

С. 33-42.

Тараненко О. О. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні / О. О. Тараненко // Мовознавство. - 2001. -№ 4. - С. 3- 9.

Тараненко О. О. Колоквіалізація, субстандартизація та вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови (з кінця 1980-х рр.) / О. О. Тараненко // Мовознавство. - 2003. - 2003. - № 1. - С. 23-41.

 

18

Тараненко О. О. Мовна ситуація та мовна політика в сучасній Україні / О. О. Тараненко // Мовознавство. - 2003. -№ 2-3. - С. 30-55.

Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941): Стан і статус / Ю. Шевельов. -Чернівці : Рута. - 208 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова