В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова - страница 20

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

150півсажневий лікоть (відстань від кінця пальців до середини грудей). В „Енеїді" І. Котляревського: „Чуприни довгі оставляли, А ус в півлокоть би тирчав" (ці та інші приклади знайдемо в книжці В. Ужченка „Образи рідної мови", 1999).

Білоруський дослідник В.Коваль аналізує 37 моделей, за якими утворюються етнофраземи, наприклад, модель „розбитий посуд - сварка": розбити (побити) глек (глека, горщик, горщика, макітру і т. ін.); ще розбити глечики, розбився глек [ФСУМ: 743-744]; додамо й східнослобожанську модель: розбити барометр. - Хотів попросить друга в гості, так він з нашими розбив барометр (Горлівка), келих (бокал) розхекати (Вишневе), розбити корито (Марківка), посуду бити (Чмирівка), тарілки бити (Осинове). Власне, два останні вислови практично повсюди в ареалі [ВК]. Він же подає й список інших українських етнофразем - „особливого типу немотивованих стійких словосполучень", як-от: волочити колодку, горобина ніч, дати гарбуза, колупати піч, макогін облизати, на рушнику стояти, наївся забудьків, не всі клепки в голові, не топтати рясту, під корито підвернути, розказувати сон рябої кобили, скакати в гречку, толочити жито, як плугом одорав та ін. Список варіантів їх, закорінених в українську культурологічну сферу, українські ареали, можна значно розширити. Ось ще декілька постережених прикладів східнослобожанських утворень: колодки в'язати (169), винести гарбуза, гризти піч, накривати коритом „весільний обряд: коли молодша дитина першою одружується, то старшу накривають коритом", покласти під корити кого, посадити під корито кого, сидіти під коритом, сон білої кобили [УВДСл]. Психологічна звичка членів етносу повертатися до звичних ситуацій, неодноразово повторюваних дій (модель „стрибнути + до якоїсь схованки") безкінечно продукує „гречані" вислови подружньої зради: ходити в біб, бігати по кущах, сягати в очерети, поблукати в бур' янах, у горох ускакнула, буков. лізти під хрін, гал. іти з ким під колос. Останнє І. Франко так прокоментував у „Приказках": „Значінє неясне; чи значить; іти в спіле збіжє на любовні зносини, чи: йти з кимось згідно, робити в порозуміню?" (т. 2, с. 306).

Механізм стереотипізації зумовлений потребами збереження й акумуляції різнобічної, але значущої інформації,

151соціокультурного досвіду, що відкладається в репрезентантах структурно-семантичних і етнокультурних моделей: іти на діти, жити на віру, бути в одній каші, каша зарита, одного тіста книш, перехрестити чий слід, переливати уроки на кого, по Марусин поясок, пошити в дурні, на руку ковінька, переходити кому дорогу уповні, заєць дорогу перебіг кому „не щастить" (Луганськ, Марківка), вовк дорогу перебіг кому „щастить", вухналі кувати зубами, на подзвін не дбати, хата скраю, передати куті меду, (носитися) як дурень з писанкою, переливати хворобу на пса (у Л. Костенко - на бобренківського пса), не бачити смаленого вовка, щоб тебе сира земля не прийняла (земля викидає із себе тіло померлого). Національна маркованість, специфічність образних виразів зумовлені особливостями культурного розвитку українського народу.

Культурно-національна семантика фразеологізмів представлена у внутрішній формі висловів, у тематично-семантичних групах на позначення предметів побуту (гноєм гать городити „робити даремну роботу), просторової (рукою подати) чи часової (ще й треті півні не співали, ще й корови з череди не йшли, ще чорти в булки не грають) орієнтації, які, метафоризуючись, поєднуючись асоціативним зв' язком, створюють національно орієнтовану „картину світу". Культурно-національна семантика фразеологічних одиниць найтісніше пов' язана з позамовними сутностями, хоч і має різну глибину вияву.

Етнічні стереотипи, яким властива образність, спрощеність, схематичність, цілісність, оціночність, символічність, і ФО як конкретне вербальне вираження цих стереотипів, ці „автиматизовані схеми мислення", виступають „як дзеркало народної культури, народної психології і філософії" (М. Толстой); вони в закодованій формі містять відомості про матеріальне життя й духовні та ціннісні орієнтири етносу. При лінгвокультурологічному підході до мови домінують ідеї культурної трансляції знань від покоління до покоління.

 

 

 

 

152

Лекція 22

Діалектна фразеологія

План

1. Про поняття „діалектна фразеологія".

2. Основні діалекні словники і праці.

3. Дисертаційні дослідження діалектної фразеології. Література

Бевзенко С. П. Актуальність вивчення української діалектної фразеології / С. П. Бевзенко // Мовознавство. - 1974. - № 2. - С. 15-19.

Івченко А. Українська народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія / А. Івченко. - Х. : Фоліо, 1999. - 304 с.

Ларін Б. О. Про народну фразеологію / Б. О. Ларін // Укр. мова в шк. - 1959. - № 5. - С. 30-36.

Ужченко В. Д. Східноукраїнська фразеологія / В. Д. Ужченко. - Луганськ : Альма-матер, 2003. - 362 с.

Джерела

Ужченко          В.           Фразеологічний словник

східнослобожанських і степових говірок Донбасу / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. - 5-е вид. - Луганськ : Альма-матер, 2005. - 348 с.

Галицько-руські народні приповідки : у 3 т. / зібрав, упорядкував і пояснив Др Іван Франко: 2-е вид. - Л. : Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006-2007. - Т. 1. - 832 с.; Т. 2. - 818 с.; Т. 3. - 699 с.

Чабаненко В. Фразеологічний словник говірок Нижньої Наддніпрянщини / В. Чабаненко. - Запоріжжя, 2001. - 201 с.

Юрченко О.С. Словник стійких народних порівнянь / О. С. Юрченко, А. О. Івченко. - Х. : Основа, 1993. - 176 с.

 

В останні деятиріччя різко інтенсифікувалося вивчення ареальної (діалектної) фразеології української мови. Учені намагаються звернути увагу на подальше накопичування діалектного матеріалу (на цей період припадає публікація словників чи фрагментів словників Г. Аркушина, Н. Бабич, Г. Доброльожі, А. Івченка, В. та Д. Ужченків, В. Чабаненка, М. Якима та ін.), на необхідність подати ареальну фразеологію як систему, розробити ефективну методику ареального опису,

153проаналізувати фразеологію в ідеографічно-тематичному аспекті, уточнити й адекватно відобразити дериваційну базу, способи й чинники фразеотворення, включити фразеологію нових регіонів як об'єкт дослідження, показати конкретні (активні) мовні процеси на тлі аналогічних процесів інших говірок. Важливо також установити обсяг і межі діалектної фразеології, виявити її основний корпус в українській мові, визначити основні фактори й шляхи розвитку української діалектної фразеології. Українські говірки останнім часом зазнають істотних змін, численні поля лексичних і фразеологічних номінацій архаїзуються, а тому потреба фіксації їх у словниках, у фундаментальних дослідженнях є нагальною.

На останнє десятиліття припадає комплексне дисертаційне вивчення фразеології окремих регіонів. Найбільша кількість таких досліджень пов' язана з вивченням фразеології південно-західних говірок - лемківських (Г. Ступінська), верхньонаддністрянських (Н. Романюк), гуцульських (М. Олійник), західноподільських (Н. Коваленко). Ще раніше (1991-1992) захистив докторське дисертаційне дослідження фразеології українських діалектів карпатського регіону В. Лавер. Фразеологія північних говірок представлена в дисертаційному дослідженні поліських антропогностичних порівнянь Г. Доброльожі, у багатьох етнографічних (тема смерті) й лексико-фразеологічних роботах В. Конобродської. Окремі аспекти фразеології говірок південно-східного наріччя розробили на матеріалі південнонаддніпрянських говірок Т. Грица (фразеологія Гуляйпільського району Запорізької області), а на матеріалі східнослобожанських і східностепових говірок - Р. Міняйло (активні фразеологічні процеси в говірках сходу України). Серед актуальних аспектів вивчення діалектної фразеології виокремимо її ідеографічний аналіз (Т. Грица, Г. Доброльожа), генеза (Г. Доброльожа, А. Івченко, В. Ужченко), способи структурної трансформації говіркових фразеологізмів (Н. Романюк), моделювання (В. Ужченко, Д. Ужченко, О. Плетнєва, О. Шкуран).

Важливе розширення об'єктів уваги дослідників, зокрема за рахунок мікрофразеології (згадаймо побажання Х. Касареса вивчати фразеологію „одного села чи однієї родини"). Спорадично до неї зверталися деякі лінгвісти, як-от

154

М. Демський (пішов на гукову гору), М. Олійник (п 'іти на Прологу), Ф. Янковський (біл. вшнесці за Ціта), Л. Івашко (рос. построить дом в Колоницах) „померти". Проте й до сьогодні не визначений статус ареальних мікрофразеологізмів у загальномовній фразеологічній системі, їх співвіднесеність з мікрофразеологізмами інших фразеосемантичних ідеографічних угруповань, їх генетично-культурологічні параметри. Потребують уваги також основні групи назв вузьколокальних реалій як просторових і антропонімічних „опор" їхньої внутрішньої форми, характер лексикографічної розробки, специфіка семантики, активність у певному континуумі, головні принципи класифікації та й сам термін „мікрофразеологізм" (В. Ужченко).

Діалектна фразеологія як окрема галузь мовознавства з' явилася не так давно - у 60-х-70-х роках минулого століття, хоча збирання фразеологічного матеріалу активно відбувалося ще в ХІХ ст. Регіональні (ареальні, діалектні, обласні) фразеологічні одиниці, які не фіксувалися загальномовними словниками, або видозмінені загальнонародні чи з локальними значеннєво-формальними ознаками їх вираження вислови призбирувалися й інтерпретувалися у працях К. Зіновієва, М. Номиса, Б. Грінченка, П. Чубинського, М. Сумцова та ін., особливо в роботах О. Потебні. А ще були фольклористи В. Гнатюк, П. Єфименко, П. Куліш, К. Шейковський, етнографічні праці М. Максимовича, В. Шухевича, А. Онищука, пізніше фразеологічні дослідження В. Коваля, Ю. Прадіда, Н. Хобзей та ін. Найчастіше діалектні фразеологізми фіксувалися разом з лексикою та пареміями. Так, у найкращому збірнику народної фразеології середини ХІХ ст. „Українські приказки, прислів' я і таке інше" М. Номиса (1864) знаходимо різнорідний місцевий матеріл: запишався, як кошеня в попелі; дмецця, як жаба проти вола; запродав чортові душу; вовча натура; росстанє з милим смерті ся рімнає; на чумака й дерево похилилось; як у болоті не без дідька, так у селі не без горілки. Сам автор у передмові „Од видавця" визнавав: „я містив у книжку усе, що було в збірниках (загадки, птепоти, зацурування, замовляння)".

Місце діалектної фразеології в системі мовознавчих   наук   -   на   межі   між   діалектологією та

155фразеологією, а її завдання та роль львівська дослідниця гуцульської фразеології М. Олійник визначає так: „Закономірності розвитку діалектології і фразеології зумовлюють потребу розширення об'єкта дослідження, передусім невідкладного опису фразеологічних систем діалектів. Посилення інтересу науковців до фразеологічного рівня діалектних систем не випадкове, бо ґрунтується на усвідомленні значущості матеріалу, який допомагає глибше зрозуміти механізми творення й функціонування фразеологізмів, розмежувати власні утворення від запозичених, виявити статику й динаміку фразеологічного фонду національної мови".

У своїй праці „Про народну фразеологію" (1959) Б. Ларін один з перших спробував пояснити сам термін „народна фразеологія", під яким він розумів ту частину багатющої фразеології національної мови, „яка і створюється, і живе в мові народних мас". Б. Ларін прагнув розмежувати народну і книжну фразеології, учений назвав дві групи фразеологізмів: загальнонародні й обласні (діалектні). Указав на важливість вивчення професійної фразеології. Та сам об' єкт вивчення виявився доволі складним. Так, С. Бевзенко ще й у 1974 році у статті „Актуальність вивчення української діалектної фразеології" наголошував, що діалектна українська фразеологія ще й досі „залишається майже поза увагою українських діалектологів".

Важливо окреслити склад діалектних фразеологізмів. До них В.Ужченко відносить вирази 1) які не фіксуються лексико- і фразеографічними працями літературної мови: у лису середу „ніколи", спустити сокиру „заспокоїтися", воду на язик лити „брехати, говорити неправду", злягти в короб „померти"; 2) які відрізняються від фіксованих у нормативних працях ФО семантичною структурою чи формальними ознаками, як-от: а) вирази з діалектними словами: глабазища вилупити (пор. очі витріщити), набити бриндзали (бриндзали - „губи"), б) вирази, які компонентним складом відрізняються від нормативних: залити жиру за шкіру (звичайне залити сала за шкіру), в) вирази з іншою проти літературних ФО семантикою: язик поза вухами теліпається в кого „хто-н. бреше", ні дна ні покришки! „добре побажання",

156звичайно ж „лихе".

Діалектні фразеологізми значною мірою „умісцевлені" (І. Франко). Ось декілька прикладів з його фундаментальної збірки „Галицько-руські народні приповідки" (1901-1910) з авторовими поясненнями не лише семантики, а й генетичних їх коренів: я то духом зробю „швидко", а женив би ти ся з сухою вербою „проклятє"; часом фіксує жарт: вовка треба оженити для того, „щоб зазнав біди"; приповідки містять галицькі (бойківські) лексеми та їх форми: видно сі, хоць ігли збирай „про ясну ніч або про велику пожежу"; що два, то не єден „у двох більше сили". А ось близькі на наших, центральнослобожанські (Харківщина) місцеві вислови, що їх аналізує в дисертації

0.  Плетнєва: товстий як міх, сухий як кочерга, прожити як
вуточка на воді, мотатися як віник.

Не   втратили   значення   й   методичні поради

1.         Франка, як призбирувати, обробляти й інтерпретувати
діалектні фразеологізми. Ось найбільш важливі з них.

1)   кожда приповідка повинна бути записана як
найдокладніше, в тім діялєкті і в тій формі, як живе в устах
народа; коли її вживають у ріжних формах, у ріжних язикових
конструкциях, треба записувати всі відміни.

2)  при кождій приповідці зазначую, де вона записана: тілько там, де се неможливо ... подаю назву збирача.

3)  до кождої приповідки даю більш або менше детальне поясненє річеве, а де треба, то й язикове, позмозі черпане також із уст народа.

4)  при кождім поясненю, а властиво там, де се можу зробити, вказую паралєлі даної приповідки в инших збірках наших і чужих.

Нещодавно (2006-2007) ця величезна цінна збірка перевидана видавництвом Львівського національного університету як тритомна праця, де І. Франко наочно показав, „як много важить слово". До речі, це найбільше зібрання фразеологізмів і паремій, узятих з однієї говірки, - рідного для автора села Нагуєвичі (зараз село Івана Франка).

Так само, як і лексика, діалектна фразеологія належить до трьох наріч української мови. Назовім основні праці і приклади висловів кожного з трьох угруповань.

Північне наріччя добре презентоване працями Галини

157

Доброльожі та Григорія Аркушина. Г. Доброльожа, крім кандидатської дисертації, представила широкому читачеві два збірники. Перший - „Ідеографічний словник поліських народних порівнянь з компаративними об'єктами - назвами тварин" (К., 1997) фіксує всі зоофразеологізми, які вживаються на Поліссі. Отже, він не диференційний, а обіймає всю визначену фразеологію ареалу. Так, риси характеру поліщуків вербалізують вислови, що означають „байдужість" (дбає як пес за п' яту ногу, почервонів як чорний собака); „брехливість" (бреше як собака на прив' язі); „злість" (лютий як пес цепний, підскакує як зінське щеня); метушливість (крутиться як Сірко в коноплях); „підступність" (мов собака спідтишка); сварливість (лаються як дві сучки); чванливість (величається як куций хвостом) та ін.

Серед восьми тисяч постійних народних порівнянь Середнього Полісся та суміжних територій, опублікованих Г. Доброльожею в словнику „Красне слово - як золотий ключ" (2003), можемо знайти багато й місцевих. Наприклад, поняття „гарний" передається порівняннями гарний наче росою вмитий, ~ наче у молоці купаний, ~ як без, ~ як бузок, ~ як вогонь, ~ як із каменю вибитий, ~ як іскра, ~ як мак у полі, ~ як образок, ~ як хата перед Паскою. Як і в інших говірках, щедре на вислови поняття „дурний": тупий як бательня (ослине копито), розумний як вільхова довбешка (вутка в сараї, як набір дубків, як три китайці разом). Інші приклади: „зайвий" -потрібний як бугаю теля (як вовк на небі, як матросу спідниця, як черв'яку кеди); „сварливий, злий" - біситься як чорт з перепою, вередлива як горунка, виглядає як змія з-за пазухи, випаскудив як свиня гарбуз; „чванливий" - пишається як жаба болотом (як корова в хомуті, як кропива у колючках, як попівна у гостях). Доданий „Словник незрозумілих слів" (без - „бузок", бательня - „прилад для биття конопель чи льону", горунка -„гірчиця польова, ріпак" та ін.) удоступнює й незрозумілі для мовців інших регіонів місцеві вислови.

Книжка Г. Аркушина „Сказав - як два зв'язав" (2003) містить розділ „Фразеологія" (с. 76-133); місцеві вислови записані в Західному Поліссі та суміжних територіях. Усі вони поміщаються за першим іменником і тлумачаться одним словом або розгорнено: возом пуйіхати „плакати", йак на заутра „дуже

158повільно", бити бат' ка „так приказують, коли просять сусідів допомогти у якійсь роботі", робити биду „гнати самогон", кот' ачи бат' ко „хлопець, який любить гратися з котами", дати норчака „упасти вниз лицем".

В іншій своїй праці - „Словник евфемізмів, уживаних у говірках та молодіжному жаргоні Західного Полісся і західної частини Волині" (Луцьк-Люблін, 2005) - Г. Аркушин поряд з численними згрупованими ідеографічно словами й діалектними виразами типу не доходить, ни вжувати, ни петрати подав уперше й жаргонізми, уживані в говірках Полісся та Волині: не врубатись, не вдуплити, не доганяти, дуб-дерево, які розкривають поняття „не розуміти". Ось іще місцеві діалектизми: позичити навічно „вкрасти", перелом правойі пйатки „симуляція хвороби". „Відсутність грошей" передають діалектизми н' іц нема, йак в ситі води, нима купила.

Південно-східне наріччя, його фразеологія, почала активно вивчатися в останні роки (дослідження О. Юрченка, Д. Ужченка, Р. Міняйла,Т. Грици, А. Івченка, І. Мілєвої та ін.). А.О. Івченко опублікував „Матеріали до фразеологічного словника Харківщини" (Збірник Харківського історико-філологічного товариства, Х., 1993). Відомі два додатки до дисертаційних робіт Д. Ужченка та Р. Міняйла. Д. Ужченко зібрав українські зоофразеологізми, серед яких були й численні ареальні ФО сходу України (гусей ловити „дуже мерзнути", гнати жабу „говорити неправду", стріляний їжачок „бувала, з досвідом людина", возити свиню „бути п'яним"). Р. Міняйло зібрав і пояснив вислови східнослобожанських і східностепових фразеологізмів (потрапити п' ятами в дьоготь „потрапити в неприємну ситуацію", за раз не обхватиш „дуже товстий ", жаб' яча кров „людина без емоцій", п' яте коліно лівої ноги „далека рідня"). У дисертації „Активні процеси в ареальній фразеології сходу України" Р. Міняйло установив дериваційну базу, способи та фактори фразеотворення ареалізмів сходу України, висвітлив різнобічні зв' язки між словом і фразеологізмом.

Багато фразеологізмів зафіксовано у праці В. Чабаненка „Фразеологічний словник говірок Нижньої Наддніпрянщини" (Запоріжжя, 2001). Тут опрацьовано близько 3 тисяч висловів, зібраних  у   Дніпропетровській,   Запорізькій   і Херсонській

159областях. Це праця диференційного типу, тобто усі поміщені тут вислови не вживаються в літературній мові: іти на душу -подобатися, козу водить - тинятися в стані сп' яніння, мозги набік - придуркуватий. Реєстр включає також вирази з давніх праць - І. Манжури, Д. Яворницького, І. Бесараба та ін.

Практично кожен фразеологічний вислів фрагмента діалектного словника Харківської області його авторами -О. Юрченком, Л. Ройзензоном та С. Ройзензоном - пояснений (ворон на мосту кинув „про незаконнонародженого"), або проілюстрований (готувати сухарі, пор.: „Коли так і далі будеш шахраювати, то відразу готуй сухарі"), або пояснений і проілюстрований (забирати ключі „відставати, бути в чомусь останнім": „Та він завжди забирає ключі").

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова