В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова - страница 37

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

вербалізація - „ословлення": переведення змісту у словесну форму природної мови. вербальний - словесний.

287вибуховий -  зімкнений  приголосний  звук,  коли струмінь повітря проривається крізь зімкнення: [б], [к]. висота звука - кількість коливань звукової хвилі на одиницю часу. Вимірюється герцами.

витримка - друга фаза при артикуляції звука, проміжок між екскурсією і рекурсією.

вібрант (vibrantis - дрижачий) - дрижачий звук: [р].

відкритий склад - склад з кінцевим голосним.

відтінок значення - додаткове, супутне значення.

вільне   словосполучення   -   словосполучення,   що легко

розчленовується на складові частини.

власне українська лексика - слова, що утворилися тільки в українській мові в період її формування й розвитку: багаття, щодня, рушниця.

внутрішня форма слова - за О.Потебнею, „образ імені", найближче етимологічне значення слова; ознака, за якою називається предмет.

вокалізм (лат. vocalis - голосний) - система (склад) голосних звуків певної мови.

гаплологія - випущення одного з двох однакових або близьких складів (мінералогія - з мінералоло>гія). герц - одне повне коливання звукової хвилі за секунду. гіперонім (гр. hyper -понад) - родове поняття для певного класу понять та його мовне позначення.

гідронім - власна назва водного об'єкта: моря, озера, річки тощо.

глаголиця - одна з двох перших азбук старослов' янського письма.

глосарій - тлумачний словник застарілих і малозрозумілих слів.

глотогонічний (процес) - процес розвитку мови.

глухий звук - приголосний, позбавлений голосового тону,

утворюється без участі голосу

говір - група однотипних говірок.

говірка - найдрібніша діалектна одиниця, мова одного села або декількох однотипних

голосні   звуки   -   звуки,   що   утворюються   при вільному проходженні видихуваного повітря через ротову порожнину. голосові зв'язки - орган мовного апарату: два невеликих пучки м' язів у гортані.

288графіка (гр. graphikos - пишу, малюю) - сукупність усіх засобів письма.

губний звук - звук, який утворюється за допомогою губів. дев'ятка - правило, за яким в іншомовних словах після дев'яти літер (д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р) перед приголосними в загальних назвах пишеться літера и.

демінутив (лат. deminutus - зменшений) - Зменшено-пестлива форма слова.

дзвінкий звук - приголосний, що утворюється за участю голосу денотат (лат. denotatus - позначений) - предмет, з яким співвідноситься мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем.

децибел - одиниця виміру сили (інтенсивності) звука (скорочено дБ)

дисиміляція (лат. dissimilis - несхожий) - явище, коли один з двох однакових чи подібних за артикуляцією звуків замінюється іншим у межах одного слова.

дифтонг - сполучення двох голосних у межах одного складу. діакритичний    знак    -    надрядковий,    підрядковий чи середньорядковий  знак,  за яким  розрізняють  звуки чи їх відтінки, позначені однією літерою (у).

діалект (гр. dialektos - розмова, говір, наріччя) - відгалуження від загальнонародної мови, на якому говорить частина народності, нації, пов' язана з територіальною, соціальною чи професійною спільністю.

діалект територіальний, або місцевий, - діалект, поширений на певній території.

діалектизми - слова, відсутні в літературній мові. діалектологія - розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори.

діахронія - історична послідовність у розвитку окремих мовних явищ і розвитку системи мови як предмет наукового вивчення. довгота звука - тс., що тривалість.

домінанта   -   слово   синонімічного   ряду,   навколо якого

групуються всі інші синоніми; стрижневе слово.

донорська  зона  -  предметна  (концептуальна)  сфера, що

постачає власні знаки на позначення іншої предметної сфери

(реципієнтної),        у    якій    вони    стають метафоричними

найменуваннями.

289дорсальний (лат. dorsum - спинка) - який артикулюється передньою частиною спинки язика, яка зближується з верхніми зубами й альвеолами, або яснами (т, д, н, с, з). евфемізми (гр. euphemismos - добре і говорю) - слова і вирази, які вживаються для уникнення слів з грубим і непристойним (неприємним) змістом; пом'якшувальні слова. екстралінгвальний - позамовний, такий, що належить до реальної дійсності, сукупність знань про довкілля. експресивний (фр. expressif - виразний, випуклий) - виразний, образний.

еліптичний - який ґрунтується на пропуску слів, що легко домислюються.

емоційний - який відноситься до вираження почуттів. емфатичний (гр. emphatikos - зображувальний, виразний) -почуттєво-виразний.

емфатичний наголос - наголос, що підсилює виразність слова в реченні, його емоційність (передається голосом чи повторенням букв, складів).

енантіосемія (гр. enantios - протилежний, sema - знак) -розвиток в слові протилежних (енантіосемічних) значень. енклітика (гр. enklitike - відхиляю) - ненаголошене слово, що стоїть після наголошеного й утворює з ним одне фонетичне ціле (чшай же).

епентеза (гр. epenthesis - вставка) - поява додаткового звука в складі слова (строк із срок).

епідигматика (гр. epi - на, понад, при, після) - тип зв'язків у мовній системі, що ґрунтується на асоціативності й образності людського мислення (третій вимір мовної системи поряд з парадигматикою та синтагматикою).

епонім (гр. eponymos - той, що дає ім'я, назву) - особа, від імені якої походить назва місцевості, народу (Іван Франко - Івано-Франківськ).

ерпжім (гр. ergos - робота, діяльність, функція) - власне ім'я ділового об' єднання людей: спілки, організації, установи, підприємства, товариства.

етимологія - розділ мовознавства, що вивчає походження й історію слів.

етнолінгвістика - галузь мовознавства на межі з етнологією, культурологією та психолінгвістикою.

290етнонім - назва народу, племені, етнографічної групи, нації.

жаргон - соціальний діалект зі специфічною лексикою.

звук - членороздільний елемент мовлення.

звукопис - прийом художньої виразності добору звуків.

зімкнені приголосні - звуки, що утворюються зімкненням

мовних органів (б, п, д, к, т).

зіяння - збіг декількох голосних в одному слові чи на межі слів (авіаескадрилья).

значення слова - відношення між оболонкою слова й предметом, закладений у слові зміст.

ідіома (гр. idioma - особливість, самобутній вираз) - стійкий неподільний зворот мови, зміст якого не не визначається змістом його складових елементів і який властивий певній мові. ізоглоса (гр. issos - рівний, однаковий, glossa - мова) - лінія на лінгвістичній карті, якою позначають межі поширення якогось явища.

інтервокальний - який стоїть між двома голосними. інтонація - ритмомелодійний лад мовлення, який служить для вираження смислових та емоційних особливостей. історизми - застарілі слова, що вийшли з ужитку у зв'язку із зникненням з ужитку тих реалій, які вони називали (війт, кобеняк, фунт).

йотовані голосні - голосні звуки в поєднанні з попереднім приголосним.

калька (фр. kalque- копія) - слова чи вислови, скопійовані з іншої мови, тобто кожна значуща частина оригіналу буквально перекладена.

катойконім - назва жителів за місцем проживання (полтавець). кирилиця - одна з двох перших азбук старослов'янського письма.

клинопис - система письма різних стародавніх близькосхідних народів, у яких письмові знаки нагадують клин. кліше - мовний стереотип, готовий зворот.

когнітивна лінгвістика - напрям мовознавства, в якому мова розглядається як засіб отримання, зберігання, обробки й використання знань.

колективне позасвідоме - успадкована й незмінна сукупність психічних процесів, які зумовлені родовою пам' яттю людини.

 

291комбінаторні зміни звуків - звукові зміни, що виникають внаслідок  взаємодії  звуків  у  мовному  потоці (асиміляція, дисиміляція, метатеза, дієрези, гаплологія, акомодація тощо). компаративний - який пов' язаний з вираженням порівняння. комунікант   -   особистість,   яка  передає  інформацію або сприймає й інтерпретує її.

компонентний аналіз - методика опису структурної організації значення як

набору мінімальних семантичних компонентів.

конотація (лат. con - разом, notatio - позначення, зауваження) -

додаткове значення слова, словосполучення чи виразу, його

супровідні семантичні чи стилістичні відтінки.

концепт (лат. conceptus - поняття) - одиниця пам' яті, яка

містить сукупність знань про предмет.

кореляція фонологічна - відношення між двома рядами фонем, які попарно протиставляються один одному за якоюсь однією ознакою (б-п, д-т: за дзвінкістю - глухістю; д-д': за твердістю -м' якістю).

крилаті вислови (слова) - образні, влучні вислови, афоризми з літературних джерел з глибоким узагальнюючим змістом і виразністю.

лабіалізація (лат. labialis - губний) - огублення звуків (о, у). лабіо-дентальний - губно-зубний (ф).

латеральний  (лат.   lateralis  -  бічний)  -  боковий, бічний: струмінь повітря проходить по обидва боки язика (л, л'). латиниця - графічний різновид латинського алфавіту. латинізм - слово чи зворот з латинської мови (алібі, альтер Єґо).

лексема (гр. lexis - слово, мовний зворот) - слово у всій сукупності властивих їй форм словозміни і значень у різних контекстах.

лексика (гр. lexikos - словесний, словниковий) - увесь словниковий склад мови чи діалекту.

лексикалізація   -   перетворення   елементів   мови (морфем, словосполучень) в окреме слово чи стійке словосполучення. лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теоретичні принципи   укладання   словників,   описання   різного роду словникового матеріалу.

 

292лексикологія - розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови.

лексикон - 1) застаріла назва словника; 2) запас слів і виразів, характерних для якоїсь особи чи галузі людської діяльності. лексичний - словесний, словниковий.

лігатура - з'єднане написання двох літер одним письмовим знаком (дж, дз).

лінгвістика (фр. lingvistiqut, від лат. lingvua - мова) -мовознавство, наука про мову.

літота - засіб підкреслення мовної виразості, побудований на применшенні якоїсь ознаки предмета. локальний - той, що вказує на відношення до місця. макаронізм - слово або вислів з іноземної мови, поданий з неминучим спотворенням його звукової форми й наданням йому гротескного характеру (Енеус ностер магнус панує). макротопонім - власна назва великого географічного об' єкта. мелодика - елемент інтонації, що виражається в послідовних змінах висоти голосу (тону). Формує емоції: радість, гнів, презирство, зневагу.

металінгвістика - галузь мовознавства, яка вивчає зміст мови у зв' язку з мисленням і суспільним життям.

метамова - мова, якою говорять про мову; мова, об'єкт якої є зміст і вираження іншої мови.

метатеза - перестановка приголосних звуків або складів у середині слова на основі асиміляції чи дисиміляції (ведмідь з медвідь, долоня з ладонь).

метафора - вид тропа, побудований на основі перенесення за подібністю.

метонімія - вид тропа; перенесення назви з одного предмета на інший на основі суміжності в просторі або в часі. мовлення - процес добору й використання засобів мови. мовний такт - фонетична одиниця, ланка мовного потоку, об' єднана наголосом і обмежена короткими паузами. моделювання   -   метод   дослідження   мовних   явищ, що ґрунтується на складанні схеми мовної одиниці. монофтонгізація - перетворення дифтонга в монофтонг. морфонема  -  дві  або  більше  фонем,  що  чергуються в аломорфах однієї і тієї ж морфеми / ч у словах рік - річний).

 

293морфонологія - розділ науки про мови, у якому вивчаються фонеми як елемент побудови морфем і словоформ. мотивоване слово - слово з вивідною основою, утворене від іншого слова, яке щодо взятого є мотивувальним. наголос - виділення одного зі складів фонетичними засобами. назва - словесне позначення предмета, поняття, особи тощо. наріччя - найширше діалектне угруповання певної мови. національна мова - мова, що є засобом письмового й усного спілкування нації, вона загальнонародна, охоплює і літературну мову, і діалекти.

нейтральна лексика - загальновживані слова, що служать тілька назвами понять, предметів, ознак, дій і не закріплені за певним стилем чи сферою застосування, а також не мають експресивного забарвлення.

неологізм - слово або мовний зворот, створені для позначення нових предметів чи вираження нового поняття. неповноголосся - наявність у межах однієї морфеми сполучень ра-, ла-, ре-, ле- в старослов'янській мові, що відповідають повноголоссю оро-, оло-, ере-, еле- в сучасній українській мові. норма мовна - закріплені в практиці зразки слововживання нульовий  -  який  виконує мовну  функцію  без звукового вираження.

нуль звука - відсутність звука у складі морфеми. оглушення   приголосних   -   перехід   дзвінкого шумного приголосного у співвідносний йому глухий у певних умовах (с хати, росповідати, кіхті).

ойконім (гр. oicos - житло) - власне ім' я будь-якого поселення; один з видів топоніма (м. Охтирка, с. Підлозіївка). оказіоналізм   -   слово,   уживане   лише   в   умовах певного контексту.

оксиморон (оксЮморон) (гр. oxymoron - гостро-безглуздий) -

стилістична фігура, у якій поєднуються протилежні поняття, що

спільно дають нове уявлення (гірка радість).

омографи - омоніми, що однаково пишуться, але по-різному

вимовляються (обід - обід; гори, ім. - гори, дієсл.).

омоніми - слова, однакові за звучанням, але різні за значенням.

омофони - омоніми, що збігаються у вимові, але різні за

написанням (Роман - роман).

 

294омоформи - слова, що збігаються за звучанням тільки в певних граматичних формах (мила, ім. р. відм. - мила, прим. ж. роду ). онім - слово чи зворот, що служать для виділення об'єкта, який називається серед інших об' єктів; власне ім' я. ономастика - розділ мовознавства, що вивчає власні імена. ономатопея  -  звуконаслідування,  а також утворення слів шляхом звуконаслідування (гав-гав, гавкати). опозиція - протиставлення двох чи кількох однорідних мовних одиниць для виявлення різниці між ними.

оронім - власна назва будь-якого елемента   рельєфа земної поверхні (Карпатські гори, Араратська долина). орфограма - правильне написання з ряду можливих. орфографія - система загальноприйнятих правил передачі звукової мови.

орфоепія - система правил літературної вимови.

основний    словниковий   фонд   -   лексична   база мови,

найактивніша й найстійкіша частина словникового складу.

палаталізація - пом'якшення приголосних.

палатальний - м'який приголосний (j).

пароніми (гр. para - біля, onyma - ім'я) - однокореневі слова, які подібні за структурою і вимовою, але різні за значенням (здравиця - здравниця).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова