В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

Звук - коливання пружного середовища (повітря), що витворюється апаратом мовлення і сприймається апаратом слуху. Звук - найдрібніша акустико-артикуляційна одиниця. Поняття звук набагато ширше, ніж звук мовлення. Звук грому, який слідує за блискавкою, дзенькіт розбитого скла, шум у верховіттях дерев, загальний шум великого міста - теж звуки, але не звуки мовлення. Для передачі суспільно істотних немовних звуків людина виробила спеціальну групу слів -звуконаслідувальних. Гавкіт собаки по-українськи гав-гав!, а по-російськи - ґаф-ґаф! Виходить український собака гекає, а російський - ґекає. Не існує в світі двох мов, які мали б

28однакову систему звуків. Польська мова має носові звуки, українська їх не має. Українського фарингального (глоткового) звука [г] немає в жодній слов'янській мові. Звук - це знак. За кожним предметом, поняттям закріплений один знак або їх сукупність (звук, слово, фразеологізм). Звук - знак матеріальний: коливання повітря, що діє на перетинки вуха. Свою означеність знак дістає тільки в системі якоїсь мови. Так, бук - укр. „дерево", англ. book „книжка", нім. Bug „передня частина чогось", фр. bouc „козел".

Розрізняють три основних аспекти вивчення мовних звуків: фізичний, анатомо-фізіологічний і соціальний (фонематичний).

Фізичний аспект складають такі характеристики, як висота, сила, тривалість і тембр звука.

Висота - кількість коливань звукової хвилі на одиницю часу. Більша частота коливань - вищий звук. Частота коливань у жінок приблизно в півтора раза більша, ніж у чоловіків, тому в жінок звук вищий. Це пояснюється тим, що в жінок і дітей голосові зв' язки коротші, а значить число коливань на одиницю часу в них більше. Висота вимірюється в герцах. Герц - це одне повне коливання за секунду. Людина здатна сприймати звуки в межах 16-20000 герц. Нижче 16 -інфразвуки, вище 20000 - ультразвуки.

Сила звука визначається амплітудою коливання голосових зв' язок (відповідно звукової хвилі). Чим вища інтенсивність коливання, тим більша сила звука. Найвищий ступінь інтенсивності звука - крик. Існують також соціальні оцінки сили звука: репетує, горланить, верещить як різаний, шепоче. У межах слова найбільшу силу має наголошений звук.

Тривалість (довгота) звука визначається часом його вимови, вимірюється тисячними долями секунди, які звуться ще сигмами (за назвою грецької букви, якою позначаються). В українській мові тривалість звука не має фонологічного навантаження, а тому й не належить до істотних ознак мови. Загалом же при однаковому темпі наголошений голосний триваліший, ніж ненаголошений. Серед приголосних найвищу тривалість мають африкати, а найнижчу - приголосний

[р].

 

29

Тембр (фр. timbe - дзвіночок) звука створюють обертони (гармоніки), додаткові тони й шуми, що накладаються на основний тон. Гармоніки виникають унаслідок коливання частин голосових зв'язок (половина, чверть). Тембр різниться від людини до людини, оскільки різний у них основний тон і обертони. За тембром вирізняють звуки: світлі, темні, блискучі, матові (світлові характеристики); м 'які, гострі, сухі, шорсткі (дотикові характеристики); повні, пусті, широкі, масивні (просторово-об'ємні характеристики). Через тембр та інтонацію створюється уявлення про мовця, його стан, характер, темперамент.

Важливі також тони і шуми.

Тони утворюються ритмічними коливаннями звукової

хвилі.

Шуми утворюються неритмічними коливаннями звукової хвилі. Тони й шуми забезпечують поділ звуків на голосні й приголосні.

 

Лекція 4

Фонетика. Голосні і приголосні звуки. Класифікація звуків. Фонетична транскрипція

План

1. Голосні та приголосні звуки.

2. Класифікація звуків: артикуляційна та акустична.

3. Палаталізація приголосних.

 

3. Фонетична транскрипція.

4. Наукова транскрипція. Література

Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір /О. Т. Волох. - К. : Вища шк., 1986. - С. 41-44; 92-109.

Дорошенко С. І. Оглушення дзвінких у кінці слова -орфоепічна норма української мови / С. І. Дорошенко // Лінгвістичні дослідження : зб. наук. праць. - Харків : ХДПУ, 1998. - Вип. 1. - С. 3-11.

Карпенко Ю. О. Фонетика і фонологія сучасної української мови : учб. посіб. для студ. філол. фак. / Ю. О. Карпенко. - Одеса, 1996. - С. 29-81.

30

Курс сучасної української літературної мови / за ред. Л.А.Булаховського. - Т. 1. - К., 1951. - С. 158-239; 481-513.

Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / за ред. І. К. Білодіда. - К., 1969. - С. 418-431.

Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ. - К. : Вища шк., 1994. - С. 22-33; 42-43.

Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / за ред. І. К. Білодіда. - К., 1969. - С. 50 - 217; 418-431.

Сучасна українська літературна мова / за ред. А. П. Грищенка. - К. : Вища шк., 1997. - С. 24-50.

Тоцька Н. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія / Н. Тоцька. - К., 1981. - С. 34-38; 142-154.

 

Усі звуки поділяються на голосні і приголосні. Вони розрізняються функціональними, артикуляційними та акустичними ознаками. Функціональна ознака голосних полягає в тому, що вони утворюють склади, приголосні ж не утворюють складів, а тільки прилягають до голосних -приголосні (при голосних). Артикуляційно голосні не зустрічають відчутної перешкоди при вимовлянні: голосний канал максимально відкритий, у той час як приголосні обов' язково при творенні потрапляють на якісь перепони, а ротова порожнина звужується. Тому при вимові приголосних тиск повітря на мовні органи сильніший, ніж при вимові голосних. Акустично ж голосні є тональні, тобто утворюються тонами, регулярними коливаннями зв' язок (звукової хвилі), а в звучанні приголосних обов' язково присутній шум або тільки шум. Голосні часом називають вокальними (від лат. vokalis -голосний), а приголосні - консонантними (лат. consonans, род. відмінок consonantis - приголосний) звуками. Відповідно сукупність голосних - вокалізм, сукупність приголосних -консонантизм.

Існують певні труднощі в класифікації звуків. Часто таблиці в підручній літературі називають то класифікацією звуків, то класифікацією фонем. Але ж класифікація матеріальних одиниць, як класифікація артикуляційна й акустична, може бути тільки класифікацією звуків. Проте фонема звичайно має численні звукові вияви, алофони, власне,

31репрезентується багатьма звуками. Тому класифікація базується на головному вияві фонеми, який може бути тільки звуком. А фонема ж величина не артикуляційна чи акустична, а функціональна, їй притаманні диференційні ознаки, а не акустичні чи артикуляційні.

Голосні звуки утворюються голосом (тонами), що є наслідком періодичних коливань голосових зв' язок під натиском видихуваного повітря. Їх 6: [а], [о], [у], [е], [и], [і]. Існують три класифікаційні ознаки голосних: ряд, піднесення й огублення. Ряд встановлює місце артикуляції голосних у горизонтальному напрямі. Для звуків української мови найістотнішими є передній і задній ряди. Піднесення (підняття, ступінь підняття) визначає артикуляцію у вертикальному напрямі. При цьому спинка язика може максимально наближатися до верхнього піднебіння (голосні високого піднесення і, и, у), підніматися в значно меншій мірі (голосні середнього піднесення е, о) і практично зовсім не підніматися (голосний низького піднесення а). Найбільше клопотів завдає звук [и]. М.Ф.Наконечний вважає його звуком передньо-середнього ряду й високо-середнього піднесення (1951). Н. І. Тоцька виділила для нього вже четверте піднесення, назвавши його високо-середнім.

Приголосні звуки класифікуються за такими ознаками: а) за участю голосу і шуму; б) за місцем творення; в) за способом творення.

I. За участю голосу й шуму розрізняють сонорні й

шумні.

Сонорні (лат. sonorus - звучний) - творяться шумом і голосом, але переважає голос: [р], [л], [м], [н], [в], [й], [л/], [р/],

[н/].

Шумні - творяться шумом або за участю шуму й голосу: [б], [г], [ґ], [д], [дж], [з], [дз], [дз/], [с/], [т/], [ц/] та ін.


32


За участю губ голосні звуки української мови поділяються на лабіалізовані, або огублені (о, у) і нелабіалізовані (і, и, е, а). Риси голосного звука найкраще вирізняються в наголошеній позиції або в позиції перед твердим приголосним чи в ізольованому вживанні, які називаються сильними.

Серед них виділяють дзвінкі і глухі. Дзвінкі - це шумні, утворені за участю голосу, глухі - шумні, що утворені самим шумом.

Дзвінкі й глухі утворюють 11 акустичних пар б г ґ д ж дж з дз д з/ дз/ -п х к т ш ч   с ц т с/ ц/ ф

Звук [ф] увійшов до українського консонантизму значно пізніше з інших мов, а тому належної пари в українському консонантизмі не знайшов, він безпарний. У діалектному мовленні він замінюється на інші звуки - [хв]акт, [хв]абрика, мікро[хв]он.

II.  За місцем творення розрізняють:

а) губні: б п в м ф

б)         передньоязикові: д т з с ц жд ж ш ...

в)         середньоязикові: й (д/ т/ н/ л/)

г) задньоязикові: ґ к х
ґ) глотковий: г

III. За спосом творення розрізняють:

а) проривні (зімкнуті, вибухові): б п д д/ т т/ ґ к

б) фрикативні (лат. fricare - „терти", щілинні, спіранти):
ф з з/ с с/ ж ш г х в й

в) африкати (зімкнуто-щілинні, зсунуті, притерті): дз дз/
ц ц/ дж ч.
Від лат. affricare „втирати" - складні звуки, утворені
злиттям двох артикуляцій: спочатку зімкнення, а потім щілина.

г) зімкнено-прохідні: м н н/ л л/. Спочатку утворюється
зімкнення, але видихуване повітря йде в обхід його, через ніс
або по боках язика. Відповідно перші три звуки - носові, а два
останні - бокові (латеральні).

ґ) вібранти (дрижачі): р р/

М'які приголосні. Пом'якшення, або палаталізація, приголосних досягається додатковим наближенням спинки язика до твердого піднебіння. Оскільки ступінь наближення різний, то й м' якість неоднакова.

1. М'які, або палатальні (від лат. palatum - „піднебіння"): д т н л й

2. Пом'якшені (палаталізовані): з/ с/ ц/ дз/ р/

3. Напівпом' якшені (напівпалаталізовані):

а) губні: б' п' в' м' ф'; б) шиплячі: ж' ч' ш' дж'; в) задньоязикові: ґ' к' х'; г) глотковий: г'.

33

Напівпом' якшена вимова характерна й для подовжених чи неподовжених шиплячих: подорожжю, ніччю, харчю. Додаткові артикуляційні ознаки приголосних

1. Подовження та подвоєння приголосних.

Терміном подовження називаються довгі приголосні, що стоять у межах синхронічно одної морфеми (волосся, знання, життя, Ганна). А терміном подвоєння - довгі приголосні, що з' явилися внаслідок збігу на межі двох морфем чи навіть слів (але в межах одного фонетичного слова): стінний, осінній, роззява, з землею.

2. Веляризація проголосних.

При вимові приголосних до їх артикуляції може додаватися піднесення задньої спинки язика до м' якого піднебіння (velum). Цей артикуляційний рух називається веляризацією. Завжди веляризованими є жиплячі (ж ч ш дж). Щодо веляризації інших приголосних, то вона звичайно спорадична і в різних мовців. Так, на заході України можлива вимова звука [л] як нескладового [у]. Перехід завершується лабіалізацією, тобто подовження ротового резонатора витягнутими губами. У літературній мові цей процес дав чергування л - у у кінці дієслів минулого часу (читав, писав), але читала, писала. І як історично перед приголосними: вовк, шовк.

3. Лабіалізація приголосних.

Лабіалізація приголосних досягається шляхом висунення губ уперед і їх зближенням. Це звужує вихідний отвір і знижує тон звука, тому процес цей ще називається бемольністю. Перед голосними [о], [у] лабіалізованого відтінку набувають усі приголосні, у чому проявляється процес акомодації (пристосування) приголосного до наступного голосного. Пор.: бук, боком - бик, бак. У двох перших випадках маємо справу з лабіалізованим б, а в двох останніх - з нелабіалізованим. У науковій транскрипції вони позначаються знаком градуса: [б°] [б°6ком], [б°ур].

4. Оглушення дзвінких у кінці слів (теза С. Дорошенка). Часом твердять, що дзвінкі приголосні в кінці слів оглушуються. Однак у посібниках Ф. Жилка („Нариси з діалектології української мови", 1966) та С. Бевзенка („Українська       діалектологія",       1980) спостерігається

34неузгодженість. Спочатку твердиться щодо північного й південно-східного наріччя, що дзвінкі приголосні не оглушуються. А в аналізі конкретних груп говірок - що вони оглушуються. Про південно-західне наріччя звичайно пишуть, що тут дзвінкі оглушуються, а в подільських - „зберігають свою дзвінкість". Проте записи тут свідчать про наявність форм зарас, черес, назат, гот, пирет (перед), убіт (обід), хліп (хліб), шоп (щоб), міх (міг), аш (аж) та ін. Навіть на території середньонаддніпрянських говірок деінде із цим зустрічаємося (замуш, гот, упирет, хліп). Така вимова спостерігається в багатьох словесників, журналістів, учителів, ведучих радіо- і телепередач. Особливо значуще - у поетичних творах:

Нехай огонь, що в бурі не потух,

Благословляє бунтівничий плуг! (М. Рильський).

Ось інші приклади С. Дорошенка, наведені в статті „Оглушення дзвінких у кінці слова - орфоепічна норма української мови" (1998): зарас, рас, союс, черес, нарот, такош, друх, доріх (учені, державні діячі, письменники, інтелігенція). Особливо показові приклади в поетів. У Т. Шевченка: куліш - їж, знаїш - заміж; в О. Олеся: моїх - міг, забудь - зовуть. У Григорія Бойка:

Я, сестричка й менший брат -

Втрьох збирали виноград.

Заключає статтю теза: „Надання оглушенню кінцевих дзвінких статусу орфоепічної норми вимагає введення до „Українського правопису"... („Лінгвістичні дослідження", вип. 1, Х., 1998, с. 11).

Фонетична транскрипція

Орфографія тільки приблизно передає звуковий склад мови. Буває, що навіть букв немає для окремих звуків. Для наукового вивчення звукового складу мови, у діалектологічних експедиціях користуються спеціальним фонетичним письмом.

У тих випадках, коли треба точно передати в письмовій формі звуковий склад слів чи текстів, застосовується спеціальний запис - фонетична транскрипція. Під фонетичною транскрипцією розуміють так зване звукове письмо (запис звуків), яке позначає на письмі звуки в усьому багатстві їх фізіолого-акустичних властивостей.

Існують певні правила запису.

35

1. Певному звукові відповідає тільки один знак, а той
позначає тільки один звук.

2.    Звичайно використовують букви національного
алфавіту.

3.  Важливо передати наголос, довготу звуків, ступінь м' якості приголосних, лабіалізацію, нечітку вимову ненаголошених голосних, для чого вживають додаткові букви й позначки.

4.  Система по можливості повинна бути проста й аналітична, тобто давати можливість позначати якимось одним знаком цілий ряд звуків (наприклад, м' якість чи довготу звуків).

5.  На початку минулого століття О.Єсперсен запровадив квадратні дужки.

6.  Транскрипція використовує діакритичні знаки: ї, у, л: () (акут), еи, ие, оу, () (апостроф, знак напівм'якості), лігатура (дз, дж) .

7.  В основу Ф.Т. покладено український алфавіт, але без літер я, ю, є, ї, щ, ь.

У нас немає єдиної загальноприйнятої системи транскрипції. Л. Зіндер називає такі причини:

-    відсутність єдиної класифікації мовних звуків - основи транскрипції;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова