В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова - страница 7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

У деяких випадках певні фонеми можуть реалізуватися звуками, що збігаються з головними виявами інших фонем. Наприклад, у префіксі роз- приголосний [з] є головним виявом фонеми |з|. Проте в слові розширити він вимовляється як звук [ш], тобто як головний вияв фонеми Такі реалізації, що збігаються з виявами інших фонем, називаються додатковими варіантами.

Звукове поле - це всі реалізації певної фонеми, тобто головний вияв, основні й додаткові варінти. Фонема |е| в слові село в залежності від темпу може бути представлена звуковими виявами [е] [еи] [ие] [и]. Фонема |к| у слові коні реалізується алофонами [к'] (кінь), [к] (коні).

Важливе також поняття фонологічної кореляції (лат. cor relatia - співвідношення, взаємозв'язок). Раніше О. Бодуен де Куртене нею називав явище, що зараз відоме як морфонологічне чергування фонем. У вчених Празької фонологічної школи це система фонологічних протиставлень, для яких характерна спільна кореляційна властивість. За О. Реформатським, корелятивні пари протиставляються одною якоюсь ознакою, а за іншими збігаються. Наприклад, фонеми |д| - |т| протиставляються дзвінкістю-глухістю, |д| - |д/| -твердістю-м' якістю.    Диференціальні    ознаки    - це

51акустичні або артикуляційні властивості, що відрізняють одну фонему від іншої.

Деякі диференціальні ознаки в певних позиціях можуть втрачатися. Наприклад, у слові просьба фонема |с | реалізується в дзвінкому звукові [з], що, власне, є реалізацією фонеми |з|. Тут виступає як додатковий варіант. Таке явище називається нейтралізацією фонеми. Цей термін увів М. Трубецькой. Нейтралізація фонеми - утрата фонологічно значущої ознаки фонеми.

У сучасній українській мові є 38 фонем; із них голосних 6 о у е и і), приголосних 32, у т. ч. твердих 22 (б в г ґ д ж дж з дз к л м н п р с т ф х ц ч ш), м'яких - 10 (д' з' дз' с' л' р' н' т' і/ й) (6 + 22 + 10).

Головною проблемою теорії фонеми є різні підходи до її ідентифікації: фізичний або функціональний. Фізичний виходить з акустичної подібності певних звуків і встановлення їхнього звукотипу. До цієї тези фізичної реальності фонеми схиляється Санкт-Петербурзька фонологічна школа, американський дескриптивізм. Другий, функціональний, ґрунтується на морфемному принципі встановлення основного виду фонеми (Московська фонологічна школа, що виходить із концепції Бодуена де Куртене).

 

Лекція 7

Основні поняття фонології (огляд літератури)

План

1.   Видатні фонетисти (І.О. Бодуен де Куртене,
Л.В. Щерба, Олена Курило).

2.  Фонема в науковій літературі.

3.  Фонологічна система мови.

4.  Фонематична транскрипція. Література

Энциклопедический словарь юного филолога (Языкознание) / сост. М. В. Панов. - М. : Педагогика, 1984. -352 с. (Бодуэн де Куртенэ, с. 342).

Карпенко Ю. О. Фонетика і фонологія сучасної української мови : учб. посіб. для студ. філол. фак. ' Ю. О. Карпенко. - Одеса : Чорномор'я, 1996. - С. 81-83; 120­125.

52

Колесов В. В. Л.В. Щерба / В. В, Колесов. - М. : Просвещение, 1987. - 160 с.

Сучасна українська літературна мова / за ред. Л. А. Булаховського. - К. : Рад. шк., 1951. - Т. 1. - С. 127-131 („Поняття фонеми").

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. - К. : Укр. енцикл., 2000 (УМЕ) (Фонема, Фонологічна система, с. 899-704, Курило О. Б., Щерба Л. В.).

Шевельов Ю. Портрети українських мовознавців / Ю. Шевельов. - К. : Академія, 2000. - С. 57-92 („Олена Курило").

Щерба Л. В. И.А. Бодуэн де Куртенэ и его значение в науке о языке (1845-1920) // Щерба Л.В. / Избранные работы по русскому языку. - М. : Учпедгиз. - С. 85-96.

Джерела

Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. - К. : Вища шк., 1985. - 360 с.

Орфоепічний словник / уклад. : М. І. Погрібний. - К. : Рад. шк., 1984. - 629 с.

Орфоепічний словник української мови : в 2 т. / уклад. : М. М. Пещак та ін. - К. : Довіра, 2001.- Т.1-2.

 

Фонологія - розділ мовознавства, який вивчає функціонально значиму систему найменших одиниць звукового рівня мови (фонем), їхній зв'язок з іншими мовними одиницями та звуками як одиницями мовлення, також принципи визначення фонемного складу мови. Фонологію ще розглядають як частину фонетики, але називають функціональною (соціальною) фонетикою. Розрізняють три типи фонології: загальну, історичну й описову. Перша систематизує й аналізує фонологічні системи мов світу, друга - досліджує історичні зміни у фонемному складі певної мови, третя описує фонемний склад певної мови на рівні синхронії.

І. Портрети мовознавців-фонетистів

Курило Олена Борисівна (1890 - ?). Народилася в м. Самбір Львівської обл. Навчалася в Львівському ун-ті, закінчила жіночі курси при Варшавському ун-ті, викладала в

 

53

Київському ІНО. Заарештована в 1933 р., удруге в 1938 р. на 8 років. Звільнена в 1946 р. Дальша доля невідома.

Короткий зміст портрета О. Курило у викладі Ю. Шевельова.

У підрозділі „Курило і описова українська діялектологія" Ю. Шевельов повідомляє такі деталі про Олену Курило. Систематична лінгвістична робота її розпочалася в 1922 р. Кожного літа впродовж 5 років виїздила в експедиції (Білоцерківщина, Канівщина, Черкащина, Чернігівщина, Тульчинщина, Молдавія). Робила записи фонетичні, детальні, локалізовані щодо села, навіть частин села. Додає словнички. Використала й чужі записи за умов: 1) їх робив філологічно освічений місцевий мешканець; 2) вона сама перевірила ці записи. Дбала й про етнографічно-фольклорний матеріал. У всьому збиранні її цікавив час, те, що минуло, проблеми генетичного характеру: як перетворюються дифтонги в монофтонги; як постає дисимілятивне акання-якання. Вона приділила увагу вивченню особливостей жестів і міміки, вигуків, дитячої мови, таємних мов, українського називництва й початків письма, татуювання, символіки кольорів.

Бодуен де Куртене Іван Олександрович (1845-1929) -сам поляк, польський і російський мовознавець, академік. До нього панувало історичне мовознавсто, він виступив за вивчення живих мов і діалектів. Сам знав багато мов і писав свої роботи не тільки польською і російською, а й німецькою, французькою, чеською, італійською, литовською мовами. Він є автором теорії фонем і фонетичних чергувань, теорії письма. „...у Росії він був першим і майже єдиним фонетистом в європейському смислі цього слова" (Л.Щерба). Обстоював системність у мові, групування фактів на основі протиставлень. Першим почав застосовувати в мовознавстві математичні методи, стояв за експериментальну фонетику, принцип аналогій. Пильно вивчав живі говори, професіональні таємні мови. Обстоював фонетичний і морфологічний нуль. У роботах він широко спирався на психологічні й соціологічні праці. Був скромним, про себе писав, що „відзначався незадовільною науковою підготовкою й невеликим запасом знань". Хоча словник Брокгауза і Єфрона називає 46-річного мовознавця „одним   із   найвидатніших  сучасних  лінгвістів". Засновник

54знаменитої Казанської школи лінгвістів. Він був викладачем-учителем для В. Виноградова, Б. Ларіна, Л.Щерби, М.Фасмера. Викладав у Казанському (1875-1883), Тартуському, Краківському, Петербурзькому (1900-1918), Варшавському ун­тах, на Бестужівських курсах. Він не був особливо красномовним, але думав уголос - і це приваблювало.

Щерба Лев Володимирович (1880-1944) - видатний мовознавець, учень Бодуена де Куртене. Зустрілись вони в 1899 р., у Петербурзі, в університеті: Бодуен - викладач, Щерба - учень з Києва, випускник 2-ї київської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. Магістерська дисертація була присвячена східнолужицькому слов' янському наріччю (територія Німеччини). Не знаючи ні слова, він дві осені прожив серед лужичан і вивчив мову. Написав навіть книгу - „Серболужицкое наречие" (1916). Дуже цікавився живою мовою. Одним з перших висловився, що жива мова існує як діалогічна. Написав прекрасну книгу „О трояком аспекте языковых явлений и об эксперименте в языкознании" (1931). Завдання лінгвіста -вивчати систему мови. Цінні думки його і в теорії лексикографії, „Опыт общей теории лексикографии" (1940), де подав характеристику різних типів словників.

Засновник Ленінградської фонологічної школи. Розробляв теорію фонем. Фонему він розумів як звуковий тип, що служить для розрізнення слів. Найвидатніша робота -„Фонетика французского языка" (1937). Л.Щерба створив учення про повний і неповний стилі вимови. Своє стилістичне лінгвістичне тлумачення віршів він подав у неперевершеній роботі „Сосна" Лермонтова у зіставленні з німецьким оригіналом Гейне (1936).

Наконечний Микола Федорович (1900-1981). Закінчив Полтавський Інститут народної освіти. Протягом 1928-1971 рр. викладав укр. та польську мову у Харківському університеті. З перервами - в інших навч. закладах Харкова; у Луганському педагогічному інституті. Досліджував проблеми фонетики, орфоепії, історії мови, діалектології, культури мови. У СУЛМ, ч. І / за ред І. К. Білодіда (1969) йому належать розділи „Орфоепічні норми та їх значення". Уклав „Програму з української діалектологі" (1941, 1949). Відомі роботи про мову Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ' яненка. Співавтор та автор низки

55словників та посібників. Редактор „Рос.-українського фразеол. словника" І. Виргана та М. Пилинської.

ІІ. Поняття фонеми в науковій і навчальній літературі

1. Фонема в Курсі сучасної української літературної мови / За ред. Л.А. Булаховського (1951). Автор -М. Ф. Наконечний.

Особливо багато зробили І.О. Бодуен-де-Куртене, Л.В. Щерба, М,Ф. Наконечний. Вони ж установили значущість звука, наголосили, що фонеми - це звуки мови, що служать для розрізнення значень слів та їх форм.

Слова П. Тичини „... і крешем, і кришим і крушим як стій..." розрізняються тільки одним звуковим елементом: е — и —у, що й відіграють певну смислову роль.

Ще приклад: бити - пити - вити - мити - нити - лити -рити - жити - шити.

Звуки служать для розрізнювання слів (бий - бей), форм слів (коло - кола - колу), сполучень слів (дарунок Чехова -дарунок Чехову).

Фонеми - основні, типові звуки мови, з якими пов'язані відмінності слів щодо їх значення і форм.

Фонема - найменша звукова одиниця, яка відрізняє одне від одного слова тієї самої мови, подібні звучанням.

Фонеми - то найпростіші звукові одиниці даної мови, які використовуються в ній для диференціації (розрізнювання) значень слів і форм.

З погляду семантичного становлять інтерес тільки розрізнювальні звуки, основні звуки. Найкраще вони виявляються в словах-паронімах.

Конкретним виразом фонеми в живій мові є варіанти фонеми, або відтінки.

Слова бік і бик розрізняються лише голосними і - и, хоч попередні приголосні звучать неоднаково (у перщому б' напівпом' якшене). Але такими вони є тільки в позиції перед і, тому це не окрема фонема, а позиційний, або комбінаторний, варіант фонеми /б/ (комбінація [бі]). Отже, у фонематичному своєму складі слова розрізняються тут лише голосними, як бік - бик - бак - бук.

Висновки про погляди М.Ф. Наконечного:

56

1) фонема звукова одиниця; 2) фонема відіграє смислорозрізнювальну роль; 3) фонеми в живій мові реалізуються конкретними варіантами - позиційними, комбінаторними; 4) у живій мові багато звуків, а звукових типів мало. Ці звукові типи й називаються фонемами; 5) головний вияв фонеми - найвільніший від впливу сусідніх звуків і наголосу відтінок фонеми, решта - її варіанти.

2. Фонема у Словнику Д.Ганича та І.Олійника (1985)
Фонема - найменша неподільна звукова одиниця мови,

яка служить для творення морфем, слів і словоформ та їх диференціації. Слова розрізняються голосними (бак-бик-бік-бук), приголосними (бак-мак-рак-гак). Граматичні форми слова голова, голови, голові розрізняються кінцевими фонемами. Фонеми співвідносні із звуками, реалізуються в звуках, проте не тотожні з ними.

Звук - одиниця мовлення, мінімальна одиниця звукового потоку.

Фонема - звукова одиниця мови, яка значною мірою абстрагована від конкретних мовних реалізацій.

Звуки не розрізняють словоформ, фонеми розрізняють.

Різних конкретних звуків у мові необмежена кількість, а фонем обмежена невелика кількість.

Фонема - це звуковий тип, який розрізняє слова і їх значення. В українській мові 38 фонем: 6 голосних і 32 приголосні.

Фонеми протиставляються за дзвінкістю - глухістю -т), твердістю - м' якістю (д - д/). Головний вияв фонеми й алофони складають фонемний ряд, або звукове поле.

Отже, фонема - звуковий тип, розрізняє слова й форми, співвідносна зі звуком, їх обмежена кількість, вони реалізується звуками.

3.  Фонема в Українській мові. Енциклопедії (УМЕ)
(2000). Автор М.А. Жовтобрюх.

Найменша звукова одиниця мови, що служить для творення і розрізнення слів та їх форм. У сучасній мові 38 фонем: 6 і 32, твердих 22, м'яких 10.

Фонема виконує три функції: конститутивну, розрізнювальну        й        розпізнавальну (перцептивну,

 

57ототожнювальну). Фонема реалізується в ряді звуків, які називаються її варіантами, або алофонами.

Головний варіант фонеми - незалежний від позиції в слові; додаткові варіанти бувають позиційні, комбінаторні й факультативні.

Фонема відноситься до звука, як загальне до одиничного.

Фонема досліджується у фонології та морфології.

4. Фонема в підручнику Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ. - К. : Вища шк., 1994. - С. 44-48. Автор В.В. Лобода.

Фонему вивчає фонологія як частковий розділ фонетики.

Фонема - це найменша одиниця звукової системи мови, за допомогою якої розпізнаються значущі одиниці мови (морфеми і слова). Вони єдиний матеріал для побудови слів і морфем. Фонеми встановлюються для мови, а не для мовлення.

Вони виконують розрізнювальну функцію.

Ознаки фонеми: а) дальша неподільність (злиті дж, дз -окрема фонема, а подвоєні чи подовжені приголосні - дві фонеми); б) здатність протиставлятися іншим фонемам (вода -вона); в) незалежність від фонетичного оточення в потоці мовлення; г) незалежність від позиції в слові (на початку чи в кінці слова). Фонема - є звук-тип, що реалізується в кількох виявах: головному, позиційному, комбінаторному або факультативному. Фонема є абстрагованим поняттям, звуковою одиницею поза фонетичним оточенням. У фонетичному оточенні цей звук ніколи не повторюється в ідентичній якості. Фонема є інваріантом, навколо якого об'єднуються варіанти.

Зразок фонематичної транскрипції:

/фонологійа / розд/іл мовознавства / шчо вивчайе звуки з погл/аду йіхн/ого функц/іонуван/н/а в мові // термін виник на початку двадц/атого стол/іт/т/а / хоч фонологічн/і досл/іджен/н/а зд/ійсн/увалис/а уже в остан/н/е дес/атил/іт/т/а девйатнадц/атого стол/іт/т/а // у рос/ійі основоположником фонологійі був іван бодуен де куртене // в украйінс/кому мовознавстві досл/іджен/н/я у ц/ій д/іл/анц/і починайут/с/а з двадц/атих років у прац/ах олекси син/авс/кого / йевгена тимченка / олени курило // основнойу одиницейу фонологійі йе фонема // /

 

58

Лекція 8

Звукові зміни в потоці мовлення

План

1. Асиміляція і її види.

2. Дисиміляція.

3.   Історичний коментар Ю. Шевельова до деяких
випадків дисиміляції.

4. Спрощення в групах приголосних.
Література

Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір / О. Т. Волох. - К. : Вища шк., 1986. - С. 67-77.

Курс сучасної української літературної мови / за ред. Л. А. Булаховського. - Т. 1. - К., 1951. - С. 158-227; 481-513.

Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / за ред. І. К. Білодіда. - К., 1969. - С. 209-217.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова