В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова - страница 8

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ. - К. : Вища шк., 1994. - С. 18-19; 21-22; 83-101.

Тоцька Н. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія / Н. Тоцька. - К., 1981. - С. 132-154.

Шевельов Ю. Двомовність і вульгаризми: Дисиміляція плинних в українській літературній мові // Ю. Шевельов / Вибр. праці : у 2 кн. / упоряд. Л.Масенко. - К. : Вид. дім „Києво-Могилянська академія", 2008. - Кн. 1. : Мовознавство. - С. 349­359.

 

Асиміляція, як і дисиміляція - явища усного мовлення й можливі тільки в потоці мовлення. Правда, із часом деякі із цих змін можуть фіксуватися графікою й стати правилами написання.

Асиміляція (лат. аssimilatio - уподібнення) - фонетичне явище уподібнювання одного звука іншому, переважно сусідньому. Існують різні види асиміляції - за напрямком, за звуковим вираженням, за місцем і способом творення, за м' якістю.

Асиміляція за дзвінкістю: просьба [проз/ба], якби [йат'би], отже Р'одже], ось де [^оз/де]. Перед

59сонорними приголосними глухі приголосні не одзвінчуються [сІниц/:а, пйа'та, приголосниї].

Асиміляція за глухістю: [спи ^тати, ска'зати, створити, сто'бою, схати]; скрізь вимовляється [c], уживаний префікс с-, але прийменник з- на письмі зберігається (з тобою, з хати); кінцевий дзвінкий пригололосний [з] у прийменниках і префіксах роз-, без- перед дальшим глухим здебільшого оглушується, хоч повний перехід не відбувається, особливо перед [с]: [росПиска, роска'зати; беис'печниї, беизсеир'дечниї]. Дзвінкий приголосний [г] оглушується перед [к] і [т] в деяких широковживаних словах і їхніх формах: [~лехко], [^вохко], [^н/іхт/і], [Ік'іхт/і], [Ік'іхт/іу].

Усе це приклади регресивної асиміляції. Поодинокі приклади прогресивної асиміляції за дзвінкістю відбулися ще в давньоукраїнській мові: бьчела бчола [бджо1 ла]; Ганця[•Гандзя].

Асиміляція за місцем і способом творення приголосних звуків частіше відбувається при швидкому темпі, у межах слова, такту, на межі слів чи тактів.

Ще в давньоукраїнській мові відбулося асимілятивне подовження приголосних, коли м' який й уподібнився до інших м' яких приголосних: жити[йе] — жи[т/йе] — жи[т/т/ е] — [Іясиет/:а]; тЬнью [т/ін/йу] [т/ін/н/у] [^т/ін/:у]. Такі й форми знання, колосся, сіллю, піччю та подібні.

Прогресивна асиміляція спостерігається у виникненні призвука ц/ у приголосного т/ під впливом попереднього свистячого: радість /^рад/іс/т/ц/], стіна [с/т/ц/іна], стіл [с/т/ц/іл].

Регресивна асиміляція спостерігається в усному мовленні в групі „свистячий-шиплячий»: бе[зш]умно[беиІш:умно]; прині[сш]и [приеІніш:и]; через жито[чеиреЖ:ито];

перехід у групі „шиплячий-свистячий»: старає[шс]я — [старайес^а]; кни[жц]і [кІниз/ц/і];

перехід у групі „[д] і [т]-африката": Вітчизна[в 'і^ч:изна]

„[д] і [т] - шиплячий": коротший [ко'роч:иї] „[д] і [т] - свистячий": ра[дьс]я [•радз^'а];

 

60перехід у групі „африката-свистяча (шипляча, африката)": не моро[чс]я [неимороц/:а]; рі[чц]і [ріц!:і].

Асиміляція за м ' якістю буває тільки регресивною. В усному мовленні дуже поширена: наве[сн]і [навеис'ні]; жі[нц]і— ['жінці]; [[Дн]іпро— [дніп'ро]; ки[сл]ятина[киес'латина]; кі[нц]івка [кін'ціука]; Ната[лц]і [на'тал ці]; [цв]іте — [ц/в'і'те]; [дзв]ін — [дз/в'ін]; кі[стл]явий — [к'іст'лавиї]; пові[ст]яр [пов'іс'тар]; не[ст]ямитися[неис/'т/амиетиес/а]; пого[дн]і — [по'год/н/і].

Однак у деяких поєднаннях не асимілюються. [д] [т] [н] [л] не асимілюються з дальшими пом'якшеними й напівпом' якшеними ([р/], задньоязиковими, шиплячими): хи[тр]і ['хитр і]; [тв]ій [тв'ії]; боло[нсь]кий [бо'лонс киї].

Звук [р], шиплячі, губні і задньоязикові та [г] не пом'якшуються: мо[рсь]кий морс'киї; кома[шн]я[комаш'на]; зе[мл]і [зеим'лі]; [ґн]іт [ґніт]; коме[рц]ія[ко'мерц/ійа]; заготі[вл]я — [заго'т/іул/а]; [хль]оскати — [х'л/оскати].

Дисиміляція (від лат. dissimilatio - розподібнення) в сучасній українській мові зустрічається рідше, причому тут відклалися явища різного періоду розвитку мови:

а) ще в спільнослов' янський період в групах [дт] і [тт],
властивих інфінітиву й віддієслівним іменникам, у зв'язку з
дією закону відкритого складу в результаті дисиміляції ([тт] —
[ст]) або асиміляції, а потім дисиміляції ([дт] — [тт] — [ст])
утворилося відоме слов' янським мовам звукосполучення [ст]:
пле
тти плести (але плету), крадти— кратти— красти (але
краду), ведти— ветти— вести (але веду), повпдтъ— повпттъ —
повість (але оповідання), гудти — гутти — густи, четть—
честь, хитть— хист;

б)    у нових групах приголосних після занепаду
редукованих у давньоукраїнській мові відбулися дисиміляційні
зміни:

1)  [кът]о — [кт]о хто (рос. кто);

2)  [чьн] — [чн] — [шн]: ручьникъ— ручник — рушник; мпръчьникъ— мпръчник— мірошник; соняшник, торішній, яшний, дворушник, сердешний;

3)    при творенні прикметників вищого ступеня
спостерігаються асимілятивно-дисимілятивні зміни: висший

61вишший— вишчий (орф. вищий); низший — нижшийнижчий.

Дисиміляція на віддалі:

флюгер із нім. Flugel; срібло із срібро (пор. серебро, пол. srebro); рибальство, рибалити із рибарство, рибарити; лицар рицар); лимар - (римар), муляр (мурар), бараболя (пор. чеське brambory); голічерева із горічерева; розм. колідор зам. літ. коридор; прищулитися від прищуритися; дошкулити - від дійняти до шкури.

Коментар Ю. Шевельова до явища дисиміляції деяких

слів

Дисиміляційні процеси стосовно „р - р" (серебро, рицар) на повну силу почали діяти в 17 ст., зокрема в Середньому Подніпров'ї і Лівобережжі. У 19 і 20 ст. фіксувалося голічерева, леєстр, лейтар, лепорт, лимар, лицар, муляр, олендар, паламар, прищулитися, рибалити, срібло, фільварк, ярмалок. Із цих слів чотири (паламар, рибалити, лицар, фільварк) прищепилися в дисимільованій формі й стали або єдиною, або не забарвленою стилістично формою.

Слово фільварок (з нім. Vorwerk) прийшло з польської вже в дисимільованій формі. Ні одне українське джерело не подає його з двома р.

Також виключно з л знаходимо паламар з гр. парамоваріс.

Рибалити із староцерковнослов. рыбар' (у П. Беринди 1627 р. рыбарь і рыбарка). У XVII ст. форми з р церковнослов'янські. У нові часи форми з р у словниках відсутні. Але словники Желехівського і Грінченка відзначають як варіанти рибак і рибалка. Б. Грінченко подає гуцульські й інші західноукр. форми, куди дисиміляційні процеси не ширилися: рибарити = рибалчити, рибарство = рибальство, рибарчик = рибальчик („Три братчики рибарчики рибоньку ловили", Я. Головацький); рибарь = рибалка („Сам Бог призвав рибарів на апостолів", Я. Головацький). Словник української мови (СУМ) ігнорує діалектні форми, а слово рибар позначає „рідко": „А-а... Рибалки! Рибалоньки! Рибарі!" (М. Куліш).

Срібло. Панівна форма, але в поетичній мові рідко. Наприклад, співвідношення серебро (срібро) - срібло як 9 до 4. Західний словникар Желехівський наводить обидві форми як

62рівнозначні, але більше похідних від варіанта срібло. СУМ варіанти типу серебро подає як діалектні або застарілі. „Та чи так, мій голубе, срібро моє, злото моє. Чи справді, не обижали?" (Марко Вовчок).

Олендар засвідчено в 1736 році. З новіших словників -лише в П. Білецького-Носенка 1843 р., але поряд з орендар. Витіснення форми олендар формою орендар, безсумнівно, пов' язане зі словами й формами оренда, орендувати тощо, де другого р ніколи не було.

Муляр. Через пол. з паралельними формами murarz і mularz, напевно, під впливом слова мур. У Б.Грінченка мурар = муляр. Цікавий приклад: „Муляр додому, а мур додолу" (Канев.

у.).

Прищулитися. Віднова [р] (прищуритися) відбулася, правдоподібно, під впливом безпрефіксної форми щуритися. Щулитися під впливом префіксальної прищулитися. Обидві форми знаходимо в „Енеїді".

Лепорт виступає в Котл., Біл.-Нос., Жел. Іван Шумлянський подає паралельні форми з л: лепорт - леполт. Форма рапорт - позика з російської.

Лейтар поряд з рейтар знаходимо в П. Білецького-Носенка й Б. Грінченка. Усі інші словники тільки рейтар. Так і в російській мові.

Лимар. З нім. через польську (нім Riemeri і Ritter).

Лицар. Ще в Котляревського слово рицар переважало (9 з 13). Причому всі вони виступають переважно в останніх двох частинах „Енеїди", де впливи російської дуже виразні. П. Білецький-Носенко має вже лицарь, а похідні рицерскій і рицерство своїм наголосом і своїм [е] свідчать, що вони полонізми. У Шевченка лицар з похідними панує цілковито. У Желехівського і Грінченка рицар і похідні подані лише для того, щоб відіслати їх до форми з [л]. Проте Калинович 1948 року слово рицар виносить на перше місце, також по-рицарському. Щодо форми лицар, то воно подається з позначками „фольк.", „поет.". І. Кириченко (1953-1963) слово рицар подає як нейтральне, а лицар з позначками „перев. фольк., поет.". СУМ 1973 - лицар - „історичне, переносне, розмовне". В. Чабаненко лицар - „героїко-романтичне, поетичне". Але прийняти це важко. Проте рицар „високе" („Безстрашний рицар революції

63

Фелікс Дзержинський"). Поновлене штучне) впровадження до літературної мови форми рицар цього разу з російської мови саме у високій функції є спихання форми лицар на „низький" . 1983 р.

Спрощення в групах приголосних. Історично воно пояснюється занепадом редукованих голосних.

Частина з них закріплена на письмі:

[ждн][жн]: ко[ждьн]ый — кожний; тижня (пор. тиждень);

[здн] [зн]: по[здьн]о по[здн]о пізно; виїзний; [слн] [сн]: ма[сльн]ый— ма[слн]ий — масний; ремісник, навмисне;

[скн] [сн]: ти[скн]ути — тиснути;

[стц] [сц]: мп[стьц]е — мі[стц]е — місце;

[лнц] [нц]: съ[лньц]е — со[лнц]е — сонце;

[рдц] [рц]: сь[рдьц]е — се[рдц]е— серце;

[рнч] [нч]: гъ[рньч]арь— го[рнч]ар — гончар;

[сткл] [скл]: [стькл]о — [сткл]о — скло.

Другу групу спрощень становлять такі, що в усному мовленні охоплюють усі випадки, але на письмі не всі.

[стн] [сн]: честьный — честний — чесний; корисний, якісний, вісник. Проте в слові шістнадцять тільки у вимові, а на письмі спрощення немає. Немає їх також і в словах іншомовного походження типу компостний, баластний, контрастний, форпостний;

[стл] [сл]: сча[стьл]ивый — щастливий — щасливий; слати, улесливий. Але в словах кістлявий, пестливий, хвастливий спрощення на письмі не відбувається.

тс'к] [ск]: мП[стьск]ый — мі[стськ]ий міський;

тств] [нств]: (на письмі) студе[нтств]о — (у вимові) студе[нств]о.

 

 

 

 

 

 

 

 

64

Лекція 9

Звукові зміни в системі голосних і приголосних

План

1. Позиційні та історичні чергування.

2. Найдавніші чергування.

3. Звукові зміни в системі голосних.

4. Звукові зміни в системі приголосних.

5. Інші зміни. Література

Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір. - К. : Вища шк., 1986. - С. 77- 92.

Карпенко Ю. О. Фонетика і фонологія сучасної української мови: учб. посібник для студ. філол. фак. / Ю. О. Карпенко. - Одеса, 1996. - С. 83-116.

Курс сучасної української літературної мови / за ред. Л. А. Булаховського. - Т. 1. - К., 1951. - С. 240-287.

Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / за ред. І. К. Білодіда. - К., 1969. - С. 261-294.

Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ. - К. : Вища шк., 1994. - С. 63-83.

Сучасна   українська   літературна   мова   /   за ред.

A. П. Грищенка. - К. : Вища шк., 1997. - С. 57-70.

Тоцька Н. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія / Н. Тоцька. - К., 1981. - С. 132-154.

Джерела

Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. - К. : Вища шк., 1985 („Чергування").

Українська     мова.      Енциклопедія     / редкол.:

B. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін. - К. : Укр. енцикл., 2000. - 752 с. („Чергування звуків").

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова