В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. Селіванова. - Полтава : Довкілля-К, 2006 („Чергування (Альтернація")

Чергування це звукові зміни в межах однієї і тієї ж морфеми. Розрізняють позиційні й історичні чергування.

65

Позиційні чергування залежать від позиційних умов реалізації фонем, тобто чергування звуків у залежності від наголосу, сусідніх голосних тощо: веисІна, ко"^жух, Іп'іс/н1 а.

Історичні чергування - це такі видозміни фонем, що викликані причинами, які діяли колись, у минулому. Зараз же ми маємо тільки наслідки їх.

Сучасна українська мова успадкувала давні чергування, які можуть сягати ще дослов'янської доби. Основні з них такі:

|о| - |а| гонити - ганяти, ломити - ламати, клонитися -кланятися

|е| - |і| гребти - загрібати, мести - замітати, летіти -

літати

| е| - | о| везти - возити, нести - носити |і| - |а| сідати - садити, лізти - лазити | а| - | у| в' язати - вузол, трясти - трусити | і| - | и| вінок - вити, ліпити - липнути Чергування |о|, |е| - |і|

Дане чергування властиве тільки українській мові. За І. Огієнком, це „найхарактерніша ознака української мови". Після занепаду редукованих утворилися закриті склади, голосні в них подовжилися й через систему дифтонгів перейшли в і: возъ —вууз вуоз —вуиз вуіз віз.

стола - стіл, вола - віл, двора - двір, семи - сім.

Чергуються в різних формах того самого слова: току -тік, зросту - зріст, заходу - захід, вівця - овець, Донця - Дінець, Петрова - Петрів; у словах одного кореня чи спільної основи: воля - вольний, род - рідний, годитися - гідний, спокою - спокій, готівка - готовий.

Коментарі до чергування

У формах могла, росла, рости о не переходить в і, бо в цих формах редукованих у дальшому складі не було (та й склади ці не були закритими ні тоді, ні тепер): мо - гла, ро -сла, ро - сти. У префіксі роз- (розводити, розлука) маємо о в закритому складі, бо далі не було зредукованих.

Чергування не буває:

1.      Коли о, е випадні: сон - сну, пень - пня, липень - липня.

2.      У повноголосних звукосполученнях (оро, оло, ере, еле): мороз, ворог, молот, берег, шелест, сторож, голод.

 

66

3.  У сполученнях ор, ер, ов: гордий, торг, горд, серце, верх, вовк, шовк, смерть, хрест.

4.  У суфіксі - тель: учитель, прштель, вихователь.

5.  У деяких словах іншомовного походження: атом, агроном, том, трактор, шофер, студент, кабінет, бром, метр, балон, батон, бідон, пост, порт.

Чергування |о|, |е| - |а| (з фонемним нулем)

Належить до історичних чергувань і пов' язане із занепадом редукованих голосних звуків у слабкій позиції. Слабкою позицією вважаються кінець слова, перед складом з голосним нового творення, перед складом із зредукованим голосним у сильній позиції. Це чергування властиве всім східнослов' янським мовам і постало ще в давньоукраїнській мові в XI- XII ст. Такі голосні, що утворилися на місці зредукованих, називаються новими.

садъкъ — [садок] — садъка — [садка]

сънъ —он] — съна — [сну]

дьнь — [день] — дьня —  [дня]; дня, пня, пса, шевця,

женця.

Чергування випадних голосних з нулем відбувається в суфіксах - ок, -к ък, ьк) (огірок - огірка, сучок - сучка); у суфіксі -ець (борець - борця, хлопець - хлопця), гребінець -гребінця; у префіксі (відозва - відзиватися).

Часом таке ж чергування відбувається і у формах, у яких зредукованих не було (вітер - вітру, відер - відро, сосон -сосна). Такі голосні називаються вставними. Природа їх така. Вони розвинулись після шумних перед сонорними. Після занепаду зредукованих у кінці слова вони почали вставлятися між шумним і сонорним: огнь — [огн ] — [огон ] — [вогон ].

Часом під впливом аналогії це чергування порушується: лоб - лоба (із лъба), мох - моху, рот - рота.

Інші зміни

Метатеза (гр. metathesis - переміщення, перестановка) - заміна в слові менш зручних для вимови поєднань звуків більш зручними, а також внаслідок „народної етимології". Ось як пише С. Караванський про слово бондар:

- Я походжу від слова „бодня", тобто „діжа, кадіб". Того, хто робив бодні, звали боднар. У діалектах подекуди ще й зараз так говорять. Тільки ж вимовити „боднар" і справді

67нелегко. Тому що звуки „б" і „д" належать до шумних, а „н" та "р" - до сонорних. Отож мій предок ніби поділився на дві половини: шумну - „бод" та лунку - „нар". Такі комбінації звуків у словах, як правило, не приживаються. Якщо ж звуки „н" та „д" поміняти місцями, то слово звучатиме милозвучніше, легше вимовлятиметься. Так я з „боднаря" став „бондарем" („Екскурсія до лябораторії слова").

Розрізняють суміжну метатезу (боднар бондар) та на віддалі (дистантну, обопільну) (коноплі діал. ко^лопні), а також ускладнену, коли одночасно переставляються суміжні й несуміжні звуки (тверезий < рос. трезвый > *terzvb). Метатеза властива для маловідомих, етимологічно непрозорих, іншомовних слів: намисто із монисто; суворий із суровий, діал. талірка - літ. тарілка.

Приставні приголосні (гр. protesis - додання, приєднання) - неетимологічний приголосний, який приєднується до початкового голосного у слові. Протеза виникла як засіб усунення міжслівного збігу голосних. Серед протетичних (в, j, г) в окремих словах (видра, ягня) успадковані з праслов'янського періоду. Уже на українському ґрунті: вуста, вікно; горіх, гарба, Ганна. У діалектах - явище звичайне: возеро, воко, воріх, гозеро, гоко, Гумань. У Гончара в «Прапороносцях»: Гандрій гузенькою гуличкою поніс горачам гобідати. У надсянських говірках у ряді слів протеза л: лутаїва (отава), локунь (окунь), Л'іл 'ко (Ілько).

У весільних піснях:

На вгороді дві вишеньки, за вгородом три,

Було б тобі, та Марусю, ще й заміж не йти.

У діалектах: орличка - горличка, осика - восика, осокір -ясокір, аґрус - яґрус, ожина - вожина, вужина, єжина.

На Луганщині: істик - паличка для очищення лемеша; вістик [*в 'істиек] і їстик [*йістиек].

У календарних обрядах та піснях (межа між Київською, Волинською та Подільською областями):

1. У Меланки гарні гочи, / Як у циганки.

2. На гіншій [дівчині] то буде тих биндів з 15.

3. Ой ти стоїш з гіншими, стоїш, розмовляєш, І без ножа, без тарілки моє серце краєш.

 

68

3. - Вискоч, зайку, да на юлоньку, / Поймай собі сиву зозуленьку.

У діалектах відбуваються численні звукові та семантичні зближення, асоціації, вияви метатези. Наприклад: Одуд (птах) -удод, вудвод, удуд, вудкало, вудвудок, вудвудка, вуток, вулок, дундало, дудок, дудко, дудлик, гидко, гипко, губко, вудко, футко, хутко, худко, худок, одгуд, попікач, худотут, одітут, туркало, пастушка, сінокос, авдотка та ін. (Й.О. Дзендзелівський).

Зі змін у східнослобожанських говірках: ведмідь -ведмедь [ве"д'мед']. Лисич, Ров, СтЛ. Див. ще ведьмідь, вєдмєдь, видмідь, медведь, медвідь, мєдвєдь, мидвідь.

- Та то ж СтеиІпан піШоу / ве"д'м ід' косо'лапиї (Старб), Каб, Риб'ян. Ведьмідь [веидАм'ід'], -я, -ем/-ьом, ч. Лисич, Сіверс.

 

Лекція 10

Графіка й орфографія

План

1. Коротка історія розвитку письма.

2. Українська графіка.

3. Українська орфографія.

4. Принципи українського правопису.

5. Правила переносу.

6. Дискусії щодо „Українського правопису". Література

Волох О. Т. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія.    Фразеологія.    Лексикографія.    Словотвір /

0.  Т. Волох. - К. : Вища шк., 1986. - С. 109-130.

Гнатюк І. С. Про зміни в українському правописі /

1.         С. Гнатюк // Укр. мова і літ. в шк. - 1991. - № 8.

Німчук В. В. Про графіку та правопис як елементи етнічної культури і історії / В. В. Німчук // Мовознавство.- 1990. - № 1, 2, 3, 6.

Історія українського правопису: ХУІ-ХХ століття: Хрестоматія. - К. : Наук. думка, 2004. - 583 с.

Сербенська О., Волощак М. Актуальне інтерв'ю з мовознавцем:   140   запитань   і   відповідей  /  О. Сербенська,

М. Волощак. - К. : Просвіта, 2001. - С. 144-154.

69

Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / за ред. І. К. Білодіда. - К., 1969. - С. 402-417.

Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ. - К. : Вища шк., 1994. - С. 101-115.

Сучасна   українська   літературна   мова   /   за ред.

A. П. Грищенка. - К. : Вища шк., 1997. - С. 86-97.

Тоцька Н. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія / Н. Тоцька. - К., 1981. - С. 154-180.

Український правопис: Проект найновішої редакції. -

К. : Наук. думка, 1999. - 340 с.

Український правопис. - К. : Наук. думка, 2003. Джерела

ВТС СУМ - Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред.

B. Т. Бусел. - К.; Ірпінь : Перун, 2005. - 1728 с.

Словник   труднощів   країнської   мови   /   за ред.

C. Єрмоленко. - К., 1989. - 334 с.

Український правопис : 5-е вид. - К. : Наук. думка, 1996. - 240 с.

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), Зяблюк М. П. та ін. - К. : Укр. енцикл., 2000. - 752 с. („Алфавіт", „Графіка", "Графема", „Письмо").

 

Письмо, писемна мова - мова, зафіксована на папері чи іншій поверхні за допомогою усталених графічних знаків. Такі лінійно розташовані знаки співвідносяться з одиницями реального, звукового мовлення. Письмо е второинною формою матеріалізації висловлювання. Особливість його у безкінечній відтворюваності. Воно переноситься в просторі й зберігаеться в часі. Деякі тексти ділового мовлення існують тільки в писемній формі: протоколи, акти, заяви, посвідчення, довіреності, росписки, квитанції, накладні. Воно дае можливість краще обдумувати текст, виправляти, поступово фіксувати, послуговуватися реченнями складнішої структури.

Коротка історія письма Письмо виникло порівняно пізно, ось його етапи.

 

70

Мнемотехнічне письмо. Вірніше - натяки на письмо: зарубки, сигнали, вузли, бірки, татуїровки. Мнемотехнічне - запам'ятовувальне.

Піктографія - другий етап розвитку письма. Від лат. pictus - писаний фарбами, grapho - пишу - власне, „письмо малюнками", „картинопис". На камені, дереві, глині. Те, що треба було повідомити, малювали. Передавався загальний смисл повідомлення. Остаточно оформилося десь у 8-6 тис. до н.е. Дорожні знаки - сучасні елементи цього письма.

Ідеографічне письмо (від гр. idea - поняття, образ, grapho - пишу, креслю, малюю), 4-3 тис. до н.е. - уживалися значки для умовного позначення понять. У ньому кожен значок служить для умовного позначення понять: сонце, день, коза, вода. Значки були схожі на предмети. Власне, це були слова-поняття, їх ідея. Напр., знак, що зображав ногу, міг означати „іти", „ходити", „стояти". Найвідоміші варіанти -давньоегипетське іерогліфічне, шумерське, китайське іерогліфічне. Але й таке письмо було незручним - треба було багато знаків. Поступово воно переходить у складове письмо, а відтак - у звукове. Складове починае формуватися з 2 тис. до н. е.

Звукове (літерно-звукове, фонемо-графічне) - це сучасне, наше письмо, де кожен звук передаеться літерою. Першим алфавітом був фінікійсько-ханаанський (давньосемітський фінікійський), а від нього - уже грецьке письмо. Писали фінікійці горизонтальними рядками справа наліво. Алфавіти виникли пізно - в середині ІІ тис. до н. е. Від грецького письма писемність усіх европейських народів, також східнослов' янські алфавіти, зокрема, наш, український, утворений із староболгарської кирилиці, що постала на основі старогрецького уставного письма. Азбука-кирилиця перенесена до нас у Х ст. разом з християнством. Хоча, на думку вчених, письмо було в нас і раніше. Українська вимова букв кириличного письма така: аз, буки, віди, глаголь, добро, єсть, живіте, зіло, земля, іже, і, како, люди, мисліте, наш, он, покой, рци, слово, твердо, ук, ферт та ін.

Ось схема розвитку систем письма індоевропейських

мов:

 

71фінікійське - грецьке архаїчне - східногрецьке -класичне грецьке - візантійське - слов'янське глаголичне -східнослов'янське кириличне - болгарське - давньоруське -українське (російське, білоруське).

За характером написання букв розрізняли устав, півустав і скоропис.

Устав (XI - до кінця ХІУ ст.) - чіткий рисунок кожної літери, літери прямовисні, симетричні, однакової величини, кожна буква писалася окремо, але проміжків між ними не було, скорочень мало, надрядкові знаки вживаються рідко, заставки й кінцівки розфарбовувалися красивими візерунками.

Півустав (з ХІУ ст.) - ранній, пізній, каліграфічний, діловий, біглий - простіше письмо, викликаний темпом життя. Букви менші й заокругленіші, втрачаеться геометричність ліній, лінії вже ламані, кути неправильні, більше скорочень, частішають надрядкові знаки.

Скоропис (у кінці ХІУ - поч ХУ ст.), найвищого розвитку в ХУІІ ст., ще дальше спрощуе написання. Використовувався у приватному листуванні, ділових паперах, у документах. Зумовила його й заміна пергаменту на папір. У староукр. письмі з розділових знаків була крапка або комбінації з двох, трьох і чотирьох крапок довільно, для пауз або розділення частин тексту. З часом вводилися пробіли (з ХІУ ст.).

Але грецька графіка не повністю відповідала нашій звуковій системі. Серед них були зайві літери: юс великий , юс малий, зело, ксі, псі, омега, фіта, іжиця, ять.

У 1708 р. була здійснена реформа письма. Старе письмо замінюється новим типом письма. „Гражданка". Букви заокруглюються, малюнок їх спрощується, вилучаються юси-ксі-псі-омеги. А вже пізніше вилучаються ять, фіта. Усуваються надрядкові знаки (наголоси й титли). Запроваджується арабська система позначення чисел замість літерної.

Графіку (від гр. graphikos - писати, малювати) визначають як сукупність усіх рукописних та друкованих знаків певної писемності (графеми, розділові знаки, шрифтові різновиди). Українська графіка (як і білоруська, болгарська, російська, сербська) бере свій початок від старослов' янського письма. У нинішньому українському алфавіті є лише дві літери,

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

В Д Ужченка - Сучасна українська літературна мова