Н Кобченко - Граматична характеристика вільного поєднання в структурі простого речення - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П. ДРАГОМАНОВА

КОБЧЕНКО Наталя Віталіївна

УДК 811.161.2: 81'367.5

ГРАМАТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЛЬНОГО ПОЄДНАННЯ В СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Ожоган Василь Михайлович,

Кіровоградський      державний педагогічний імені Володимира Винниченка, завідувач кафедри української мови.

університет

Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук, професор Шинкарук Василь Дмитрович,

заступник міністра освіти і науки України;

- кандидат філологічних наук, доцент Баган Мирослава Петрівна,

Київський національний лінгвістичний університет, доцент кафедри загального та українського мовознавства.

Захист відбудеться "18" березня 2008 р. о 14.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий "_15_" _лютого_2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

А.В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На межі ХХ-ХХІ ст. у лінгвістиці виразно окреслилася тенденція до вироблення комплексних теорій, яка в граматиці додатково активізувалася завдяки впровадженню функціонального підходу до вивчення мовних одиниць. У галузі студіювання зв'язку слів напрацювання мовознавців попередніх етапів (О.М. Пєшковського, О.О. Потебні, В.В. Виноградова, М.А. Шапіро, Л.А. Булаховського, Є.В. Кротевича, Н.Ю. Шведової, В.А. Бєлошапкової, В.П. Малащенка, О.Б. Сиротиніної, О.С. Скобликової, Г.О. Золотової, Н.М. Лаврентьєвої, Л.Д. Чеснокової та ін.) і дослідження сучасних науковців (В.І. Кононенка, І.Р. Вихованця, В.В. Лущай, Н.Л. Іваницької, І.І. Слинька, М.Ф. Кобилянської, А.П. Загнітка та ін.) сформували підґрунтя для створення вичерпної теорії синтаксичних зв'язків. Проте деякі нерозв'язані проблеми поки що заважають остаточно викінчити цю теорію.

Для адекватного визначення тієї чи тієї форми підрядного зв'язку не завжди виявляється достатнім керуватися тільки морфологічними показниками, а традиційна граматика, ґрунтована на них, подекуди неточно інтерпретує синтаксичні явища. З-поміж найсуперечливіших і найдискусійніших питань сучасного українського мовознавства залишається кваліфікація вільного поєднання як форми підрядного синтаксичного зв'язку. Зорієнтованість класичної лінгвістики переважно на морфологічні підходи до потрактування мовних явищ неминуче зумовила занадто широке витлумачення керування - як форми підрядного зв'язку, що встановлюється за приєднання до будь-якої синтаксичної домінанти (опорного компонента, головного слова) ад'юнкта (підпорядкованого компонента, залежного слова), вираженого непрямим відмінком - та не зовсім адекватне, формальне, розуміння вільного поєднання, об'єднавши під ним зв'язок синтаксичної домінанти з ад'юнктом, який належить до класів незмінних слів. Водночас у традиційній граматиці не можна не помітити тенденції до звуження сфери керування, яка бере свій початок у роботах О.О. Потебні, закріплюється в дослідженнях В.В. Виноградова та розвивається завдяки напрацюванням Н.Ю. Шведової, котра здійснила цілком вдалу спробу спростувати канонізоване витлумачення вільного поєднання.

Однак старе розуміння синтаксичних зв'язків виявилося живучим: в україністиці, як і в мовознавстві загалом, під терміном вільне поєднання здебільшого розуміють зв'язок синтаксичної домінанти з незмінюваним словом. Тільки в деяких студіях спостерігаються фрагментарні спроби поглибити це питання, щоправда, більшість дослідників, обмежуючись визнанням факту існування вільного поєднання у відмінковому вияві, неописує особливостей і сфер його реалізації, а лише фіксує найтиповіші випадки (це праці І.Р. Вихованця, І.І. Слинька, В.В. Лущай, А.П. Загнітка, М.В. Мірченка та ін).

Ще одним недоліком граматичної традиції є вивчення й опис підрядного синтаксичного зв'язку на рівні словосполучення, а між тим один з його виявів, а саме -підрядний детермінантний зв'язок, функціонує тільки в структурі речення.

Сучасний етап розвитку науки позначений переосмисленням багатьох мовознавчих проблем. Останнім часом набуває ваги запропонований І.Р. Вихованцем синтаксичний принцип кваліфікації й диференціації форм підрядного синтаксичного зв'язку, згідно з яким передумовою встановлення тієї чи тієї форми підрядного зв'язку є не морфологічне вираження ад'юнкта, а його синтаксична позиція щодо головного компонента. Саме цей принцип і став засадничим підґрунтям пропонованого дослідження, зумовивши його методологічну основу. Спостереження й аналіз реалізації вільного поєднання проводиться на рівні речення шляхом виокремлення в його структурі компонентів, один з яких підпорядковується іншому цією формою підрядного зв'язку, що дає змогу охопити всі сфери її поширення.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю опрацювати й застосовувати нові підходи до витлумачення природи синтаксичних зв'язків загалом і форм підрядного зв'язку зокрема, потребою відкоригувати традиційне розуміння поняття вільного поєднання з позицій синтаксичного підходу та у зв'язку з цим уточнити й чітко окреслити сферу поширення цього явища, виробивши й обґрунтувавши при цьому критерії диференціації таких важкорозрізнювальних форм підрядного синтаксичного зв'язку, як слабке керування та вільне поєднання у відмінковому вияві. Особливої уваги вимагає студіювання вільного поєднання у відмінковому вияві, тобто з'ясування потенціалу кожного відмінка вільно поєднуватися з синтаксичною домінантою, визначення й опис умов реалізації цього потенціалу. Також актуальність роботи підсилюється відсутністю в сучасній україністиці синтезувальної праці, присвяченої вільному поєднанню, яка б сприяла усталенню адекватного погляду на цю форму підрядного зв'язку й усвідомленню її місця в системі синтаксичних зв'язків сучасної української мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведено в межах комплексної теми кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка „Актуальні проблеми лексикології й граматики української мови" (№ 0204U000690). У широкому плані робота ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, теоретичні засади якої опрацьовують в Інституті української мови НАН України.

Тема кандидатської дисертації затверджена вченою радою Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 5 від 17 жовтня 2005 року) та науковою координаційною радою „Українська мова" Інституту української мови НАН України (протокол № 30 від 17 січня 2006 року).

Об'єктом дослідження є форма підрядного синтаксичного зв'язку вільне поєднання.

Предметом безпосереднього аналізу постали реченнєві конструкції, у яких між певними компонентами підрядний синтаксичний зв'язок реалізовується у формі вільного поєднання.

Мета дисертаційної праці полягає в системному вивченні випадків реалізації підрядного синтаксичного зв'язку у формі вільного поєднання. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) переглянути теоретичне підґрунтя кваліфікації форм підрядного синтаксичного зв'язку й аргументувати орієнтацію на синтаксичний підхід за їх визначення;

2) визначити зміст та обсяг поняття „вільне поєднання";

3) з'ясувати місце вільного поєднання в системі синтаксичних зв'язків сучасної української мови;

4) обґрунтувати критерії диференціації явищ слабкого керування та вільного поєднання у відмінковому вияві;

5) показати вторинність (дериваційну природу) вільного поєднання в структурі речення;

6) проаналізувати специфіку зв'язку цілісних словосполучень із синтаксичною домінантою;

7) простежити можливості некатегорійного функціонування відмінків і виявити явища їхнього зв'язку з синтаксичною домінантою у формі вільного поєднання, описати особливості вільного поєднання кожної відмінкової форми сучасної української мови й типи семантико-синтаксичних відношень, що при цьому встановлюються;

8) окреслити ядерну, напів'ядерну, напівпериферійну та периферійну зони функціонування вільного поєднання.

Вибір методів дослідження зумовлений метою роботи, її завданнями та фактичним матеріалом. За основу взяті методи безпосереднього спостереження, комплексного та валентно-дистрибутивного аналізу, моделювання, описовий. Задля виявлення специфіки студійованих явищ принагідно використовується метод трансформаційного аналізу.

Джерела фактичного матеріалу. Роботу виконано на матеріалі речень, дібраних методом суцільної вибірки та поодиноких фіксацій здебільшого з творів художньої літератури, а також із текстів публіцистичного, наукового та офіційно-ділового стилів сучасної української мови, між певними компонентами яких підрядний синтаксичний зв'язок реалізовується у формі вільного поєднання (картотека становить понад 5000 одиниць).

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше до кваліфікації форм підрядного синтаксичного зв'язку послідовно застосований синтаксичний підхід, який полягає в орієнтації не на морфологічне вираження ад'юнкта, а на його синтаксичну позицію (валентно /невалентно зумовлену) щодо синтаксичної домінанти, і згідно з цим принципом запропоновано критерії диференціації таких важкорозрізнювальних форм підрядного прислівного синтаксичного зв'язку, як слабке керування й вільне поєднання у відмінковому вияві. На основі дослідження широкого фактичного матеріалу уточнено межі поширення власне-вільного поєднання та окреслено сферу функціонування вільного поєднання у відмінковому вияві.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні наукових концепцій, що стосуються проблем кваліфікації й класифікації синтаксичних зв'язків, у комплексному аналізі природи й зон поширення вільного поєднання як форми підрядного синтаксичного зв'язку, у поглибленні аргументів, які свідчать про взаємозв'язок формально-граматичного та семантико-синтаксичного аспектів синтаксису, а також у доповненні студій, присвячених категорійному й некатегорійному використанню відмінків, що сприятиме подальшому опрацюванню питань функціональної граматики.

Практичне значення одержаних результатів мотивується тим, що її матеріали можуть бути використані для наступного опрацювання загальнотеоретичних проблем синтаксису; узагальнення, висновки, методика аналізу й фактичний матеріал знайдуть застосування при написанні посібників і підручників з граматики та укладанні спецкурсів і спецсемінарів з функціонального синтаксису.

Апробація роботи. Окремі розділи й дисертаційна праця загалом обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Основні теоретичні положення й практичні результати було викладено на Міжнародній науково-теоретичній конференції „Граматичні читання - IV" (Донецьк, 2007), Міжнародній науковій конференції „Имя и слово (проблемы семантико-прагматического взаимодействия в славянских языках)" (Брест, 2007), V Міжнародній науковій конференції „Актуальні питання менталінгвістики" (Черкаси, 2007), Міжнародній науковій конференції „Мова, культура ісоціум у гуманітарній парадигмі" (Кам'янець-Подільський, 2007), Всеукраїнській науковій конференції „Іван Ковалик і сучасне мовознавство" (Івано-Франківськ, 2007), а також на науково-звітних конференціях професорсько-викладацького складу Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

(2005-2007).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 10 публікаціях, 7 з яких надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, списку умовних позначень, п'ятьох розділів, висновків, списку використаної літератури (247 позицій), списку використаних джерел та одного додатку. Повна кількість сторінок роботи становить 238, основний текст дослідження викладено на 195 сторінках, додаток охоплює 11 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, схарактеризовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, висвітлено їхню апробацію, вказано джерела фактичного матеріалу та окреслено структуру роботи.

У першому розділі „Сутність вільного поєднання та його статус у системі синтаксичних зв'язків української мови" аргументовано використання терміна „вільне поєднання" натомість традиційного „прилягання", висвітлено чинники, які зумовлюють встановлення підрядного синтаксичного зв'язку в тій чи тій формі, проаналізовано й переглянуто наявні в мовознавстві погляди на кваліфікацію вільного поєднання, окреслено специфічні ознаки цієї форми підрядного зв'язку, показано її дериваційну природу, визначено критерії диференціації слабкого керування й вільного поєднання у відмінковому вияві.

У лінгвістиці відомі випадки використання терміна „прилягання" не лише на позначення однієї з форм підрядного синтаксичного зв'язку. Так, І.І. Мєщанінов, Т.П. Ломтєв та ін. уживають його у двох значеннях: у вузькому - для позначення зв'язку слів, що не характеризуються синтаксично зумовленим морфологічним оформленням і сполучаються між собою за семантичними ознаками, та широкому, маючи на увазі будь-яке контактне розташування слів у реченні. Видається доцільним надати перевагу терміну „вільне поєднання", запропонованому І.Р. Вихованцем, оскільки така номінація точніше відбиває природу цієї форми підрядного синтаксичного зв'язку - встановлення його на основі зовнішнього взаєморозташування компонентів, адже в основі дефініції „вільне поєднання" лежить вказівка на відсутність у компонентів будь-яких передумовдля сполучення. Відповідно натомість терміна „відмінкове прилягання" логічним буде використовувати „вільне поєднання у відмінковому вияві".

Студіюванням природи підрядного зв'язку займалося чимало лінгвістів. Завдяки напрацюванням В.В. Виноградова, І.Р. Вихованця, Н.Л. Іваницької, Г.О. Золотової, М.В. Мірченка, Л.Д. Чеснокової, Н.Ю. Шведової та інших було обґрунтовано комплекс лексико-граматичних властивостей слова, які зумовлюють його підрядний зв'язок. Цей комплекс становлять: 1) морфологічний чинник; 2) лексичний; 3) лексико-граматичний; 4) синтаксичний, або структурний. Однак на сучасному етапі дослідження закономірностей поєднання слів усе більше науковців схиляється до розгляду цього питання у світлі теорії валентності. Відповідно до концепцій М.Д. Степанової, Г. Хельбіга, С.Д. Кацнельсона, І.Р. Вихованця, А.П. Загнітка оперуємо поняттям валентності як двоплощинним - таким, що виявляється на власне-семантичному й формально-синтаксичному рівнях. Семантична валентність полягає в здатності предикатних слів (що є єдиними носіями валентності) передбачати наявність певної кількості контекстних партнерів з відповідними семантичними ознаками. Формально-синтаксична ж валентність ґрунтується на оформленні відкритих позицій відповідними компонентами, що представлені визначеними морфолого-синтаксичними засобами.

Підґрунтям сполучуваності слів у різноманітних синтаксичних побудовах є взаємодія активної валентності опорних компонентів (передбачає здатність слова прогнозувати семантико-синтаксичні позиції для посідання їх іншими словоформами) та пасивної валентності ад'юнктів (виявляється в призначенні певної словесної форми заповнювати відповідні гнізда, відкриті активною валентністю опорного компонента). Генетично здатністю прогнозувати місця для відповідних актантів наділені дієслова, вони є первинними носіями активної валентності. Прикметники набувають її у зв'язку з виконанням неспеціалізованих синтаксичних функцій - за переміщення в предикативну або напівпредикативну позицію; іменники успадковують її від твірних дієслів і предикативних прикметників, а також, подібно до прикметників, переміщуючись у предикативну зону. Отже, принципового значення набуває той факт, що активна валентність є властивістю певного компонента не безпосередньо, а як такого, що посідає певну синтаксичну позицію в структурі речення, а саме - позицію предиката на семантико-синтаксичному рівні чи позицію присудка на формально-граматичному рівні. Це дає підстави наголошувати на тому, що валентні характеристики певної словоформи потрапляють у залежність від її функціональної позиції у реченні. Таким чином, за дослідження       підрядного       зв'язку       принципового       значення набуваєфункціонально-синтаксична позиція компонентів, від якої залежать їхні валентні характеристики, а отже, й форма підрядного синтаксичного зв'язку, що встановлюється між синтаксичною домінантою й ад'юнктом.

Таким чином, кваліфікуючи й диференціюючи форми синтаксичного зв'язку, орієнтуємось не на морфологічне вираження ад'юнкта, а на його синтаксичну позицію щодо синтаксичної домінанти. Враховуючи цей принцип, а також спостереження над особливостями компонентів у конструкціях з реалізацією підрядного синтаксичного зв'язку у формі вільного поєднання, маємо вагомі підстави твердити про її невалентний характер, тобто в побудовах з вільним поєднанням ад'юнкт не посідає позицію, відкриту семантико-синтаксичною валентністю синтаксичної домінанти, а встановлення підрядності між ними є наслідком процесів редукції, конденсації, трансформації тощо, напр.: Зорі злякано дивилися в очі близькому Дневі... (Ю. Дараган) — Зорі дивилися в очі близькому Дневі + Цей погляд був зляканий; Об обрій погляд свій оббий - і видивиш свою країну в тяжкій короні багряній (В. Стус) — Об обрій погляд свій оббий - і видивиш свою країну + Країна у короні (— Країна вбрана у корону) і т. д.

З огляду на те, що детермінантний зв'язок є одним з виявів підрядного синтаксичного зв'язку, поряд з прислівним та опосередкованим, немає підстав кваліфікувати форму його реалізації як специфічне явище. Адже всі ознаки підрядного детермінантного зв'язку - незумовленість ад'юнкта валентністю синтаксичної домінанти, його вираження незмінним словом чи відмінком у некатегорійному значенні, відсутність морфологічних показників зв'язку, його синтаксична слабкість та встановлення на підставі семантики компонентів - засвідчують, що він (підрядний детермінантний синтаксичний зв'язок) встановлюється у формі вільного поєднання.

Ад'юнкт у конструкціях, де підрядний синтаксичний зв'язок репрезентований формою вільного поєднання, характеризується морфологічною розмаїтістю. На цій підставі розрізняють власне-вільне поєднання та вільне поєднання у відмінковому вияві. Власне-вільне поєднання функціонує в побудовах, ад'юнкт яких виражений незмінним словом, напр.: Годинник став. Сіріють німо стіни (В. Симоненко), скам'янілою формою, напр.: Життя прожити як належить - єдине, що від нас іще залежить (Л. Костенко) або цілісним словосполученням, напр.: У кріслі, за столом сидів чоловік років п'ятдесяти з худорлявим продовгуватим обличчям (О. Жовна). Вільне поєднання у відмінковому вияві поширюється на утворення, ад'юнкт яких виражений відмінковою формою. Показово, що в українській мові вільно поєднуватися з синтаксичною домінантою може будь-який відмінок, окрім кличного, єдиною умовою цього є його вживання в некатегорійному значенні, напр.: Макс поставив авто просто навпротимагазину „Світоч"... (Ю. Вииничук); Стояв Пушкар, як сивий дуб озимий, Стояв Богун, як лицар із казок (Л. Костенко); Не ворог я царю Латину (І. Котляревський); Так довіку у темниці Довелось поету жити, За тюремний спів він мусив Головою наложить (Леся Українка); За вікнами день холоне, У вікнах - перші вогні... (О. Теліга); І дужче в серці Гордієвім загоготала злоба на чорного чоловіка у високих чоботях (Т. Осьмачка) і под.

Через відсутність морфологічних показників цієї форми підрядного синтаксичного зв'язку в її реалізації значну роль відіграє семантичний чинник. Вільне поєднання -форма зв'язку з семантичною природою, хоча її граматична сутність теж виявляється, оскільки нерідко в реченнєвій побудові певний компонент можна вважати поширювачем декількох синтаксичних домінант, а якій саме воно підпорядковується насправді залежить від семантичної сумісності компонентів. Наприклад, у реченні Його постать навлежачки ледве окреслювалася серед камерних сутінок (Т. Осьмачка) граматична форма елемента навлежачки передбачає його залежність і від слова постать, і від слова окреслювалась, однак насправді синтаксичною домінантою цього ад'юнкта є компонент постать, бо словосполучення окреслювалась навлежачки семантично неможливе.

Порядок слів, зокрема, контактне розташування синтаксичної домінанти й ад'юнкта, є нерегулярною ознакою вільного поєднання, адже для української мови, як і для решти слов'янських, не характерний фіксований порядок членів речення.

Оскільки явища вільного поєднання у відмінковому вияві протягом тривалого часу неправомірно кваліфікували як слабке керування, сьогодні гостро постає необхідність вироблення способів диференціації цих двох форм підрядного синтаксичного зв'язку. Для розв'язання цієї проблеми пропонуємо керуватися двома чинниками:

1. Синтаксичною позицією ад'юнкта: керованими є лише ті відмінкові форми, які посідають позицію, відкриту семантико-синтаксичною валентністю опорного компонента, пор.: керування - Особливо ж він був щасливий, коли повертався з дружиною до Києва (С. Скляренко) і вільне поєднання - Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров 'ю на своїй землі. ...Могиламиу полі без імен, дорогою до Києва з Лубен! (Л. Костенко) тощо.

2. Характером семантико-синтаксичних відношень: між компонентами, поєднаними формою синтаксичного зв'язку керуванням, виникають субстанційні або комплетивні відношення, між компонентами, поєднаними формою зв'язку вільним поєднанням у відмінковому вияві, - атрибутивні й адвербіальні, пор.: керування - Якусь тобі він казань скаже, Дорогу добру в Рим покаже, Побачиш, як живу і я (І. Котляревський) і вільне поєднання - Як невимовне віршами не скажеш, чи не німою зробиться душа? (Л. Костенко) і под.

Другий розділ „Ядерна зона функціонування вільного поєднання" присвячено опису формально-структурних моделей конструкцій, між компонентами яких підрядний зв'язок встановлюється у формі власне-вільного поєднання.

Граматична традиція форму підрядного зв'язку прислівника з будь-якою синтаксичною домінантою потрактовувала як вільне поєднання, однак синтаксичний підхід до кваліфікації синтаксичних зв'язків змушує визнати можливість підпорядкування адвербіативів синтаксичній домінанті й за допомогою керування. Це відбувається, коли прислівники посідають позицію локативної субстанційної синтаксеми при локативних предикатах. У таких випадках прислівники, виступаючи функціональним еквівалентами відмінкових форм, що спеціалізуються на функції локативної синтаксеми, є валентно зумовленими, а отже, керованими, пор.: Мов ельфів мрійний хоровод, Там пари ніжні і щасливі Ідуть направо і наліво... (В. Сосюра) — І шум і співи в коридорі -курсанти з лекції ідуть (В. Сосюра) й ін.

Через свою специфіку виражати обставинні характеристики ситуації прислівник доволі часто розташовується в детермінантній позиції речення, сполучаючись з його предикативним ядром формою підрядного зв'язку вільним поєднанням. Між ним і синтаксичною домінантою встановлюються різноманітні адвербіальні відношення: темпоральні - Вона завжди стояла коло хати і завжди усміхалася (В. Герасим'юк); локативні - Надворі засірів зимовий ранній гірський вечір (М. Гримич); фінальні - ...ніби все те, що доля завинила їй, Марії, було взято наборг на одне життя, щоб у наступному, доччиному, повернутися, як у чесній купецькій угоді, із через верх відшкодованим чиншем (О. Забужко); каузальні - І знічев'я Роберт задивився На роботу того павука... (Леся Українка) тощо.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Н Кобченко - Граматична характеристика вільного поєднання в структурі простого речення