І О Кочергін - Громадське життя у дніпропетровському гірничому інституті у 1920-30-х роках - страница 1

Страницы:
1  2 

Кочергін І.О.

ГРОМАДСЬКЕ ЖИТТЯ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКОМУ ГІРНИЧОМУ ІНСТИТУТІ У 1920-30-Х РОКАХ

Наслідки революційних змін 1917-1920 рр. не могли не позначитися на загальній атмосфері діяльності Катеринославського гірничого інституту. Зре­чення царя від влади і прихід Тимчасового уряду серед викладацького складу були сприйнятий стримано. В той же час серед студентства панувало певне пі­днесення. В цілому ж до остаточного утвердження в місті радянської влади, яке сталося на початку 1920 р. в інституті панували погляди близькі до ліберально-консервативних. В «Известиях Екатеринославского горного института» за 1924 р. ці погляди були названі «дрібнобуржуазними», а студенти, які їх сповідува­ли, - політично малограмотними [24, с. 138-139]. Навряд чи студенти гірничого інституту, який славився своїм високим рівнем викладання, були політично ма­лограмотними. Як раз навпаки, більшість з них розуміли, що їм несе комуніс­тична ідеологія і сприйняти її не могли, не кажучи вже про позицію викладачів. Ба більше, як реакція на намагання більшовиків захопити владу в країні, части­на студентства і професури стає на відверто монархічні позиції і навіть бере участь на боці Добровольчої армії Денікіна у протистоянні Червоній армії [23, с. 29; 24, с. 140-141].

1917-1921 рр., на які припадає кінець Першої світової війни, а також роки війни громадянської, в будь-якому разі, важко назвати стабільними. Лише у 1917-18 рр. певний час заняття проводилися згідно з навчальними планами. Влітку 1917 р. прийом до лав студентів відбувався у звичному режимі, про що свідчать численні прохання про вступ до Вищого навчального закладу (далі ВНЗ) вихідців з різних регіонів колишньої Російської імперії [5]. Восени 1918 р. в період правління гетьмана П. Скоропадського, заняття в інституті, як і в ін­ших ВНЗ міста, почалися без затримок в нормальному режимі. Особливо важ­ким був рік 1919 р. Один зі студентів тих часів А.Я. Мікей пізніше згадував: «Безперервні бої й обстріли, зміна влад, банди Григорьєва і Махно, козачі пог­роми і нальоти петлюрівців та ін.» [25, с. 25.].

Викладання в інституті в цей час фактично не велося, приймалися лише заліки. Та й важко було налаштуватися на навчальний процес, коли навколо ги­нули рідні й близькі тобі люди. Наприклад, внаслідок нальоту махновців на бу­динок професора Й.І. Танатара захворіла і померла його мати. В цей час сім'я Й.І. Танатара, яка складалася з 5 чоловік займала одну кімнату у підвальному приміщенні хімічного корпусу КГІ. В одній із заяв до керівництва інституту він вказував, що «таке становище відбивається не лише на науковій, але й на зви­чайній викладацькій діяльності» [25, с. 24]. Ще один професор КГІ, П.М. Леонтовський, захворів і згодом (1921 р.) помер внаслідок загибелі сина Леоніда, якого у 1919 р. мобілізували денікінці [20, с. 68]. Викладачів часто ви­користовували на окопних роботах. У 1919 р. за наказом більшовицької Реввій-ськради співробітники КГІ зобов'язані були відпрацювати на будівництві укріпленого району.

Зрозуміло, що не у кращому стані була економічно-господарська частина: зарплата не виплачувалася, лабораторії та бібліотеки не поповнювалися, студе­нти кидали навчання заради пошуків заробітку та харчування в сільській місце­вості [24, с. 143].

Після повного підпорядкування своїй владі територій колишньої Російсь­кої імперії більшовики почали наступ проти „буржуазних елементів" у вищих навчальних закладах, в тому числі й в КГІ. Наркомат державного політичного управління (НК-ДПУ) брав під свій контроль видавництва, друкарні, книжкові склади, книгарні, кіоски, бібліотеки, театри, кінотеатри, клуби, радіостанції,музеї тощо [22, с. 6]. В КГІ було запроваджено посаду політкомісара, який сте­жив за благонадійністю викладачів і студентів. Політкомісар, а також група по-літконтролерів здійснювали попередній перегляд текстів лекцій і безпосередньо відвідували заняття з метою недопущення критики окремих питань діяльності радянської влади. Небезпечно стало тепер вступати у відкриту полеміку, оскі­льки 17 березня 1922 р. Політбюро ЦК КП(б)У доручило агітпропу дати дирек­тиву, яка забороняла влаштування відкритих диспутів, тому що вони дають змогу вільно висловлюватися і проти радянської влади [22, с. 7]. Запідозрених в інакомисленні негайно звільняли з інституту.

У цілому по Україні за 1921-22 рр. з ВНЗ вичистили „різних контррево­люційних елементів", переважно, зі студентського середовища більше 15 тисяч чоловік [22, с. 6]. Частина викладачів КГІ була вислана за кордон (В.Г. Бабкін,

0. 8. Флоренський, Г.О. Сокаль). Однак такий „лібералізм" тривав недовго. Оскільки звільнення і висилання за кордон не приносило бажаного результату, радянсько-партійне керівництво стало застосовувати більш радикальні заходи. З 1922 р. за дорученням ЦК КП(б)У політкомісар КГІ повинен був складати на кожного викладача характеристику, яка серйозно могла вплинути на його пода­льшу долю. Наприклад, у 1923 р. за рішенням НКВС до Пензенської губернії на три роки був висланий викладач М.М. Грідін за антирадянські настрої.

Із середини 1920-х рр. у практику суспільно-політичного життя гірничого інституту входять гучні політичні процеси над так званими «шкідниками» -представниками старої технічної інтелігенції. Співробітники, студенти та випу­скники гірничого ВНЗ проходили по всім процесам, які протягом другої поло­вини 1920-х рр. - 1930-х рр. влаштовувала радянська влада: справа Південноро­сійського тресту 1926 р., Шахтинська справа 1928 р., справа Промпартії 1930 р., справа фашистської організації професури ДГУ 1937 р., справа паритетного центру 1937-38 р., справа військово-троцькістської контрреволюційної органі­зації 1937-38 рр., справа гілки троцькістської організації в ДГІ 1937 р. По відо­мій „Шахтинській справі" з 53 засуджених п'ятеро мали диплом Дніпропетров­ського гірничого інституту (далі - ДГІ): В.В. Люрі, Ю.М. Матов, М.Й. Скорута,

1. К. Стояновський, М.А. Чинакал [22, с. 9]. На початку 1931 р. група науковців на чолі з професором А.П.Виноградовим була заарештована за приналежність до так званого «Інженерного центру» [21, с. 69]. У серпні 1936 р. асистента О.І. Уманського було звільнено за „співчуття контрреволюційному угрупован­ню Л. Троцького" [12, арк. 139]. Найбільше викладачів ДГІ постраждало вна­слідок так званої справи «Про фашистську організацію професури». По ній проходили колишні викладачі ДГІ І.П. Бухиник, С.С. Гембицький, А.Е. Малиновський, А.Є. Гутт, Б.П. Горський, Г.Є. Євреїнов та інші. Не менше співробітників ДГІ постраждало внаслідок справи «ВНЗівська гілка Дніпропет­ровської троцькістської організації». Найбільш відомим серед них був ректор гірничого ВНЗ Павло Іванович Герасимов (1935-1937). Варто зазначити, що П.І. Герасимов мав бездоганну біографію: син робітника, мав тривалий робіт­ничий стаж, у 1930 р. закінчив ДГІ, у 1931 -32 рр. навчався в Інституті червоної професури в Москві [20, с. 97-98]. Але навіть пролетарське походження не змо­гло його врятувати. Кінець 1930-х років, коли маховик репресій досяг найбіль­шої сили, під прес радянської тоталітарної машини стали потрапляти не лише старі «специ», але й виховані радянською системою кадри. Вищезгадані проце­си використовувалися як засіб політичного впливу на маси, про що неодноразо­во говорили представники радянського «правосуддя».

Насправді, серйозних виступів проти радянської влади серед професорсь­ко-викладацького складу не було та й навряд чи могло бути. Можемо говорити лише про глухе невдоволення, яке висловлювалося у викладацькому середови­щі. Особливо помітним вони було у 1930 р., коли відбувалася реорганізація ДГІ. За відверті виступи проти реорганізації ВНЗ було затавровано класово-ворожого елемента і звільнено з інституту професора кафедри органічної та аналітичної хімії Ю.В. Коршуна [1, арк. 236].

Масштабні переслідування не могли не відбиватися на роботі колективу ДГІ: стеження, виказування, таврування не додавали стабільності в роботі викла­дачів. Навпаки створювали атмосферу нервозності, культивували аморальність і підозрілість у відношенні до колег. Щоправда, варто зауважити, що викладачі ВНЗ часто вставали на захист своїх колег, знаючи, що наражаються на небезпе­ку. Наприклад, під час слідства над проф. Г.Є. Євреїновим викладачі Й.І. Танатар, М.Є. Куваєв, С.А. Волотковський встали на його захист [20, с. 113].

Репресії служили одним із засобів пролетаризації вищої школи. В ДГІ, як і в багатьох інших ВНЗ країни для цього використовували різні методи: репре­сії, виявлення „соціально чужих елементів" з наступним їх звільненням, а також агітація. Останній вид роботи мав велике значення під час роботи зі студентст­вом. Перші ідейні партосередки з'являються в КГІ ще у 1921 р. Базою для їх роботи став, звісно ж, робітничий факультет. Але їх робота так і не змогла змі­нити ставлення студентства до радянської влади, незважаючи на численні зві­льнення. Часто траплялося так, що самі члени партійних осередків підпадали під вплив «дрібнобуржуазних елементів» [24, с. 147].

На початку 1923 р. партійне бюро інституту для інтенсифікації політичної агітації почало організацію Клубу пролетарського студентства, метою якого було: 1) об'єднати всі види політичної роботи студентства; 2) обробка студент­ства в політичному і соціальному розвитку; 3) обслуговування потреб робітни­ків і червоноармійців [20, с. 79].

Додатковим «елементом виховання» студентства і викладачів стала се­лянська праця. У середині 1920-х р. і особливо у 1930-х рр. звичайною практи­кою стало посилання викладачів і студентів на село (Мандриківка, Лоцманська Кам'янка). [20, с. 79-80]. Змушуючи студентів працювати на селі, влада подава­ла це як один із засобів пролетаризації студентства. Насправді ж студентів і ви­кладачів використовували як дармову силу для роботи на землі, оскільки вна­слідок голодоморів 1921-23, 1932-33 рр., а також через переважання (до 1933 р.) індивідуальних господарств радянська влада не мала достатньо робочої сили для збирання врожаїв. Між викладачами ВНЗ часто точилися розмови щодо си­туації в сільському господарстві. У 1928 р. ДПУ зафіксувала розмову професо­рів Д.І. Яворницького, В.О. Пархоменка (викладач ІНО, нині ДНУ) і Г.Є. Євреїнова. В цій розмові йшлося про тяжке становище селян, до якого при­звели дії радянської влади [20, с. 72].

Не властива для студентів, а, особливо, викладачів селянська праця викли­кала незадоволення. До того ж в період зернозбиральної компанії 1932-33 рр. співробітники ДГІ, які побували на селі, своїми очами побачили, як радянська влада насаджує «світле майбутнє» на селі. Внаслідок цього частими були невиїзд на сільгоспроботи і виступи студентів проти сільськогосподарської політики ра­дянської влади на селі [20, с. 61-62]. Зазвичай таких студентів та викладачів зві­льняли, виселяли з гуртожитку, позбавляли карток на харчування, які часто були єдиним засобом до існування. Студента геологорозвідувального відділення Л.О. Гісіна виключили з лав КП(б)У та відрахували з лав студентів за відмову їхати на хлібозаготівлі [6, арк. 40]. Студент П.С. Арганов був виключений з ін­ституту за відмову брати участь у весняній посівній компанії 1933 р. [6, арк. 97]. Не дивно, що серед студентства ширилося незадоволення таким станом речей і вони часто обговорювали поміж себе ситуацію, що склалася. Зі звіту „Про полі­тичне становище в Дніпропетровській окрузі" за 1928 р. відомо про існування серед студентів ДГІ декількох груп, в яких критикувалися дії керівників центра­льного апарату держави [22, с. 35]. Окружний відділ ДПУ вбачав в цих групах «організовані групи ворогів народу». Восьмого березня 1933 року згідно з нака­зом № 37 за ігнорування настанов партії та уряду з лав студентів було звільнено 26 осіб [6, арк. 96-98]. У 1937 р. за «антирадянські виступи, дискредитацію сус­пільно-політичних організацій і установ» з лав студентів було виключено студе­нта гірничоексплуатаційного відділення І.І. Воліна [14, арк. 296].

Отже, контроль за настроями і репресії серед студентства тривали весь час. Однак студентство, після численних звільнень, перевірок тощо, у більшості було представлено вихідцями з пролетарських мас і їх не можна запідозрити у ворожості до радянської влади. Ці студенти щиро вірили, що такі дії партійного керівництва лише шкодять побудові соціалістичного суспільства.

Державне політичне управління завжди знаходило серед студентства «во­рожих елементів». На початку 1920-х років це були діти професури, вихідці із „соціально чужих прошарків" (дворяни, купці, поміщики тощо). Коли таких не стало, до «соціально-ворожих елементів» стали зараховувати дітей репресова­них осіб, заможних селян, непманів [22, с. 37].

За період з 1930 р. по 1937 р. було звільнено десятки студентів за звину­ваченням у непролетарському соціальному походженні. Наказом по ДГІ за № 93 від 17.04.1930 р. було звільнено 10 студентів за те, що вони приховали своє справжнє соціальне походження [1, арк. 241]. 31 січня 1933 р. звільнено ще 10 студентів геологорозвідувального відділу [6, арк. 40]. В подальшому звіль­нення студентів за соціальною ознакою тривали. Серед звільнених переважно були діти антирадянських елементів, «куркулів», «непманів», власників майс­терень, пекарень, крамарів тощо.

Звільнення з лав студентів відносилося до радикальних засобів впливу на студентську масу. Існували й інші методи перевиховання. В кінці 1920-х рр. ви­кладачі ВНЗ і студенти, яких запідозрювали в антипатіях до радянської влади, нерідко потрапляли до «Будинку примусових робіт». Цей будинок розташову­вався в приміщенні колишньої духовної семінарії (зараз 4 корпус ДНУ). Тут «нестійкі до буржуазних впливів елементи» отримували урок соціалістичногобудівництва. У 1930 р. до цього «Будинку» за «антирадянську агітацію» потра­пили студенти М.І. Котик, І.В. Мостовий, С.А. Дудник, П.Г. Бойко [20, с. 77].

Репресивні дії радянської влади по відношенню до студентів та співробі­тників КГІ-ДГІ у 1920-1930-х рр. стали невід'ємною складовою політики кому­ністичної партії по запровадженню монополії думки у всіх сферах життя. При­чому активну участь в цьому брали й деякі викладачі гірничого інституту. На одному з виступів перед студентами у січні 1931 р. професор Л.В. Писаржевський прямо закликав позбутися тих вчених, які не згодні з полі­тикою радянської влади. «Пролетаріат, - зазначав у виступі Л.В. Писаржевський, - може дозволити будувати разом з ним... будівлю соціа­лізму лише тим, хто з ним» [23, с. 131]. До інституту намагалися брати вихідців з лав робітничого класу, особливо ретельно відбирали студентів з початку 1930-х років. В одному з наказів ДГІ від 15 квітня 1930 р. зазначалося, що згідно з рішенням партії та уряду відбувається форсована підготовка «нових кадрів пролетарських фахівців» [1, арк. 236].

Підготовка пролетарських фахівців справді була форсованою. Збереглися списки студентів, які поступили в ДГІ. В цих списках проти кожного прізвища зазначено соціальний стан, близько 80% студентів складали вихідці з пролета­ріату [7, арк. 167-180]. Тих, хто приховував свій соціальний стан, виключали як «соціально-чужих елементів».

Фактично, під гаслом загострення класової боротьби відбувалося зни­щення вільнодумних, ініціативних, високопрофесійних кадрів вищої школи. Це зрештою призвело до суттєвого зниження рівня освіти в цілому, що згодом ві­добразилося не лише на якості роботи гірничого ВНЗ, а також на господарстві всієї країни.

Загалом, внутрішній лад гірничого інституту у 1920-30-рр. у порівнянні з дорадянським часом істотно змінився. Оскільки радянська влада потребувала слухняних виконавців її волі буквально в усіх сферах суспільства, студентська маса, з якої потім виходили спеціалісти різних галузей промисловості, не була виключенням. Починаючи від дисципліни до художньої самодіяльності - все мало слугувати вихованню пролетарського спеціаліста.

Що стосується дисципліни, то незважаючи на досить суворі правила, які панували не лише в інституті, але й в усій країні, вона (дисципліна) бажала бу­ти кращою. Прогалини в поведінці студентів стали особливо помітними тоді, коли серед них стали переважати вихідці з пролетарського середовища.

Керівництво Наркомпромсу першочерговим завданням вважало налаго­дження порядку у вищих навчальних закладах. 2 січня 1930 р. в інституті було розповсюджено «Тимчасове положення по навчально-виробничій дисципліні ВТУЗів». Згідно з ним 1) в усіх ВНЗ встановлювався твердий робочий день з 800; 2) встановлювали тверді навчальні плани; 3) студенти, господарський пер­сонал, професорсько-викладацький склад зобов'язані були з'являтися вчасно на роботі і реєструватися [1, арк.2]. Однак насадження дисципліни чиновницьким тиском, як виявилося, було справою не з легких. Вже через два тижні керівниц­тво ДГІ констатувало, що масові прогули та запізнення на заняття мають місце і надалі. Завідуючим факультетами було наказано більш суворо контролюватитрудову та навчальну дисципліну [1, арк. 13]. У вересні керівництво ДГІ знову зазначало занепад трудової дисципліни, який виявлявся у невчасному виході на роботу, залишенні роботи у робочий час та інше. Внаслідок цього було виріше­но завести табельну дошку і книгу приходів та залишень інституту. Про резуль­тати контролю відповідальні мали інформувати секретаря інституту та поміч­ника ректора з адміністративно-господарського сектору [2, арк. 84]. Однак кон­троль і перевірки майже нічого не міняли. Співробітники та студенти часто за­пізнювалися на роботу і заняття, а правила внутрішнього розпорядку продов­жували порушуватися.

У 1932 р. до боротьби за дисципліну підключилися вищі державні органи. В наказі по ДГІ №118 від 11 листопада 1932 р. оголошувалася постанова Центрального Виконавчого Комітету та Ради Народних комісарів СРСР «Про звільнення за прогул без поважних причин». Окрім звільнення цією постано­вою пропонувалося завести так звані «чорні дошки», куди заносилися б прі­звища прогульників. Прогульників позбавляли права отримання житлової пло­щі в гуртожитку, а також отримання талонів на харчування тощо [5, арк. 113­114]. Але суворі методи покарання порушників спрацьовували не для всіх. На початку 1935 р. керівництво ДГІ зазначало, «що дисципліна серед робітників адміністративно-господарського та технічного персоналу... не в належному стані» [8, арк. 78]. Та й після цього наказу запізнення мали місце, хоча тих, хто запізнювався, звільняли без розмов.

Останній з наказів щодо піднесення дисципліни студентів був прийнятий за рік до початку війни. За наказом № 399 від 12.09.1940 р. за порушення на­вчальної дисципліни передбачалося: 1) за запізнення або пропуск лекції - за­уваження, догана або сувора догана; 2) за запізнення або пропуск лекцій протя­гом місяця шість разів - виключення [18, арк. 49].

Врешті-решт, проблеми з трудовою та навчальною дисципліною так і не бу­ли подолані, незважаючи на суворі покарання. Напевно, що рівень культури пове­дінки дітей робітників і селян значно вирізнявся від аналогічної поведінки вихід­ців з середовища дворян чи інтелігентів, що й створювало складнощі в цій царині.

Для підйому рівня дисциплінованості студентів з початку 1930-х років стали застосовувати стройову (військову) підготовка. «Для ... прищеплення студентам стройових та командирських навичок, для підкріплення дисциплі­ни... , стройових занять та демонстрацій, - зазначалося в наказі №140 від 11 ве­ресня 1931 р., - мати стройову обслугу інституту» [3, арк.16]. Варто віддати на­лежне інститутському начальству, - вже через рік військова підготовка студен­тів була на висоті. Студенти засвоювали військові дисципліни нарівні зі спеціа­льними. В чималій мірі цьому сприяло те, що стройовою підготовкою опікува­лися кадрові військові. Вже у листопаді 1932 р. ДГІ випустив перших команди­рів взводів артилерії [5, арк. 73]. А у січні 1934 р. ДГІ був нагороджений пере­хідним Червоним прапором за кращу організацію вищої позавійськової підго­товки [10, арк. 120]. Незважаючи на такі „вражаючі" досягнення, військовий керівник ДГІ О.Д. Семенов у лютому 1938 р. був звільнений з роботи за нака­зом ректора П.Г. Нестеренко [15, арк. 42]. Основна ж причина звільнення -арешт і засудження О.Д. Семенова.

Правління інституту зазначало, що стройова підготовка справді впливає на підвищення загальної дисципліни, але проблеми залишалися. Частина студентів просто відмовлялася відбувати військові збори та брати участь у стройових занят­тях, які нагадували обов'язкову повинність. Восени 1931 р., 57 студентів осінньо­го набору відмовилися їхати на 20-ти денні військові збори, за що були оголошені дезертирами. Подальша доля цих студентів невідома [3, арк. 77]. 22 березня 1932 р. правління ДГІ змушене було констатувати, що «спостерігаються випадки від­мови деяких студентів від вартової служби» [4, арк. 89]. У червні 1932 року части­на студентів залишила заняття з військової підготовки [4, арк. 177]. Всі без винят­ку студенти, які відмовлялися від стройових занять, каралися.

Така серйозна увага до військових занять студентів може бути пояснена не лише одним намаганням керівництва ВНЗ підвищити дисципліну студентів. Ра­дянський Союз мав потребу як у спеціалістах мирної праці - інженерів, техніків, так і у великій кількості спеціалістів військової справи. Оскільки підготовка кла­сного офіцера коштувала дорого, деяку їх частку стали готувати цивільні ВНЗ. Такі спеціалісті завжди були затребувані. Наприклад, у вересні 1939 р., коли Че­рвона армія здійснювала так званий „визвольний похід" у Польщу. Починаючи з 8 вересня 1939 р., ДГІ щодня втрачав декілька своїх співробітників від слюсаря до декана, яких викликали на військові збори. По суті, в країні тривала прихова­на мобілізація. Тобто, для деяких співробітників гірничого інституту Друга сві­това війна розпочалася не у червні 1941 р., а набагато раніше. Так тривало до кі­нця вересня 1939 р., потім робота інституту увійшла у нормальний режим.

Ще одним дисциплінуючим елементом співробітників та студентів ДГІ бу­ли загальнонародні демонстрації, які, зазвичай, відбувалися щороку першого травня та сьомого листопада. Щоправда, були й виключення. 25 листопада 1930 року відбувалася демонстрація на знак протесту проти «шкідницької контр­революційної діяльності «Промислової партії» [2, арк. 189]. Іноді проводили де­монстрації у день пам'яті В.І. Ульянова, а також пам'яті дев'ятого січня 1905 р. Звісно, що всі подібні заходи проводилися під неусипним контролем керівництва інституту. Відвідання цих заходів було обов'язковим. За відсутність на демон­страції студенти і співробітники ДГІ зазнавали адміністративних покарань.

Значне місце серед різних інститутських заходів віддавалося заняттям спортом і художньою самодіяльністю. Особливої ваги ці види діяльності отри­мали у 1930-х роках. Хоча ще у 1920 р. при інституті з'явився перший спортив­ний клуб «Всеобуч», а після відкриття робітничого факультету стали популяр­ними заняття гімнастикою та легкою атлетикою [19, с. 295].

Спорт і розвиток фізичної культури розглядався радянською владою не як самоціль, як засіб виховання здорового члена суспільства. На спорт, втім як і на військову підготовку, покладалося ідеологічне завдання - «виховання людини соціалістичного суспільства - здорового, здатного грудьми захистити завою­вання жовтня. Фізичне виховання є невід'ємною частиною комуністичного ви­ховання» [7, арк. 328]. Треба віддати належне керівництву ДГІ у тому, що воно всебічно підтримувало розвиток фізичної культури. Вже у 1934 р. ці зусилля принесли свої плоді. За підсумками всесоюзного конкурсу фізичної культури серед усіх ВНЗ, ДГІ посів перше місце і отримав перехідний червоний прапор.

Старший керівник фізичної культури Є. Маяцький був відзначний премією [7, арк. 328]. У 1935 р. студент ДГІ М.С. Козоріз першим серед студентів ВНЗ здав всі норми ГТО.

Зазначимо, що спортивна команда ДГІ доволі часто займала призові місця на різного роду змаганнях. На обласній студентській спартакіаді, яка відбулася 2-6 липня 1935 р., спортивний колектив ДГІ зайняв перше місце [9, арк. 39]. Через пі­вроку на січневих міських змаганням з важкої атлетики студенти ДГІ взяли 5 пе­рших місць, встановивши декілька обласних рекордів [11, арк. 30]. На обласних змаганнях серед ВНЗ у квітні 1936 р. спортивний колектив ДГІ знову посів перше місце серед важкоатлетів і у змаганнях з волейболу. Так само першими спортсме­ни ДГІ були на обласних ВНЗівських змаганнях серед гімнастів в травні 1937 р. [13, арк. 267]. Щоправда, остання перемога нагадувала «бенкет під час чуми». Че­рез місяць після вшанування гірняків-гімнастів, а саме 16 червня 1937 р., своєрід­но вшанували видатних професорів ДГІ: Г.Є. Євреїнова, А.Е. Малиновського та А.Я. Мікея, яких звільнили з роботи як «ворогів народу» [13, арк. 316].

В подальшому спортсмени ДГІ продовжували радувати своїми перемога­ми. Традиційно високою фізичною підготовкою відзначалися команди гімнас­тів, важкоатлетів та волейболістів. Напевно ці успіхи зіграли чималу роль в то­му, що третього березня 1939 р. згідно з наказом ДГІ за №123 в інституті була утворена кафедрі фізичної культури [16, арк. 196]. У 1940 р. в ДГІ діяло 12 спортивних секцій. Тому й не дивно, що у 1941 р. ВНЗ обійняв перше місце в Дніпропетровській області з розвитку масової фізичної культури і спорту.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

І О Кочергін - Козацький рід коростовцевих

І О Кочергін - Громадське життя у дніпропетровському гірничому інституті у 1920-30-х роках

І О Кочергін - До питання про єдність дворянської верстви на прикладі катеринославського дворянства

І О Кочергін - Капіталістичні дворянські господарства катеринославської губернії пореформеного періоду

І О Кочергін - Образ маршалка повітового дворянства доби реформ олександра іі на прикладі життя і діяльності апписьменного