Автор неизвестен - Громадсько-політична діяльність івана горбачевського в українському вільному університеті - страница 1

Страницы:
1  2 

Україна-Європа-Світ

УДК 61 (09) (477)

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ІВАНА ГОРБАЧЕВСЬКОГО В УКРАЇНСЬКОМУ ВІЛЬНОМУ

УНІВЕРСИТЕТІ

У статті проаналізовано внесок І. Горбачевського щодо організації і ді­яльності Українського вільного університету, досліджено його громадсько-політичну, науково-педагогічну роботу в цьому навчальному закладі, проаналізовано працю вченого, спря­мовану на розвиток української освіти, науки та культури. Ключові слова: Іван Горбачевський, вчений, Український вільний уні­верситет, наука, Європа, світ.

Важливим напрямком сучасної української історіографії є вивчення історичних постатей, які внесли вагомий вклад у справу державотворення та несправедливо були забуті довгий час. Їх імена відкрилися для нас, українців, лише зі встановленням незалежності.

У цьому контексті актуальна громадсько-політична діяльність Івана Яковича Горбачевського (1854-1942) в Українському вільному університеті (УВУ). Наукова новизна даного дослідження полягає у тому, що вперше в українській історіографії на основі залучення до наукового обігу нових комплексів джерел і спеціальної літератури охарактеризовано роботу вченого в Українському вільному університеті. Об'єктом дослідження є суспільно-політичне, культурно-просвітницьке та науково-педагогічне життя на території України наприкінці XIX -у першій половині XX ст. Предметом - діяльність І. Горбачевського в Українському вільному університеті. Метою дослідження є обгрунтувати роль І. Горбачевського в організації і діяльності Українського вільного університету. Завдання: вивчити суспільно-політичне, культурно-просвітницьке та науково-педагогічне життя на території України наприкінці XIX -у першій половині XX ст.; виявити внесок І. Горбачевського щодо організації і діяльності Українського вільного університету; дослідити його громадсько-політичну, науково-педагогічну роботу в цьому навчальному закладі; проаналізувати працю вченого спрямовану на розвиток української освіти, науки та культури. Наукових праць дослідницького спрямування з даної проблематики в українській історіографії немає.

Вісімнадцятий рік двадцятого століття дав хоч коротку, але все-таки надію на волю, соборність, державність України. Та цьому не судилося збутися. Після поразки Української Народної Республіки значна кількість інтелігенції, змушеної з політичних причин залишити рідний край, зосередилась у Відні [12, с. 216]. Зауважимо, що віденський період життя і діяльності Івана Горбачевського був у 1919 р. також пов'язаним із турботами про створення українського університету. Так, наприкінці 1919 р. в ученого виникла думка про можливість відкриття такого вищого навчального закладу в Празі, куди незабаром виїхала делегація з І. Горбачевським, О. Колессою, С. Дністрянським. Однак у столиці Чехії вони натрапили на непередбачені труднощі та були змушені відкласти цю ідею до кращих днів. Але, щоб не гаяти часу, вирішили вже в 1920 р. провести серію викладів у Відні. Ці виклади згодом переросли в систематичні курси, керівництво якими доручили професорові М. Грушевському [4, с. 43].

Український вільний університет у Відні було створено на основі вже згаданих систематичних курсів. Його відкрили 17 січня 1921 р. [4, с. 44]. О. Микитенко в статті "Український вільний університет у Мюнхені: 75 років діяльності" зазначив: "Із огляду на занедбання української науки і "неможливість виховувати молоду ґенерацію у рідній науці" заснували Український вільний університет. Очолив його видатний філолог, професор Львівського університету Олександр Колесса. Головною метою діяльності нового університету було "поширення вищої освіти в усіх напрямках людського знання шляхом

Тетяна Лахманюк

наукових викладів та інших форм навчання при забезпеченні повної волі погляду й напрямку думання"; водночас УВУ мав "заступити в межах можливості університет державного типу" та розвиватись як "незалежний від інших громадських чинників храм української науки" [12, с. 216]. На роботу в Український вільний університет запросили українських професорів і вчених, які здобули високий авторитет науковими працями.

Однак у Відні цей навчальний заклад не отримав достатньої матеріальної підтримки [1, с. 7]. Під час зимового семестру до ректора УВУ в столиці Австрії надійшов лист від української академічної громади в Празі з проханням перебазувати Український вільний університет до Праги, де живе багато студентів, які хотіли б продовжувати навчання в УВУ [15, с. 6]. У листі від Ради академічної громади 11 лютого 1921 р. було зазначено: "Просимо перенести Український вільний університет до Праги, щоб задовольнити духовний голод викладів із обсягу своєї мови, літератури, історії та взагалі рідної культури, а також викладів рідною мовою людських знань для тисячі українських студентів, що в цей час проживають у Чехо-Словацькій республіці" [1, с. 7].

У результаті переговорів українських науковців і політичних діячів із урядом Чехо-Словаччини було налагоджено переміщення УВУ до Праги. З цього приводу прийняті постанови Міністерства закордонних справ Чехо-Словаччини від 16 вересня 1921 р. й Міністерства шкільництва від 5 жовтня 1921 р. [4, с. 44]. У Празі умови для розвитку Українського вільного університету були значно сприятливішими, зважаючи на приязне ставлення та фінансову підтримку з боку урядових кіл і президента Чехо-Словаччини Томаша Масарика, який, до речі, 32 роки був професором філософії Празького Карлового університету [12, с. 216].

У Празі УВУ розпочав діяльність із 1921/22 академічного року [16, с. 7]. Врочисте офіційне відкриття Українського вільного університету в цьому місті відбулося 23 жовтня 1921 р. Таким чином, професор І. Я. Горбачевський повернувся до Праги. Настав другий празький період його діяльності, майже повністю спрямований у русло української справи. Це був період плідної праці вченого для культурно-наукового та політичного відродження його народу й Батьківщини [4, с. 44]. Далеко не всі чехи могли зрозуміти проукраїнські політичні погляди Івана Горбачевського. І деякі вороже ставилися до нього навіть тоді, коли в 1921 р. він повернувся до Праги вже як професор УВУ [19, с. 9].

Український вільний університет був тоді єдиним у світі українським університетом, який створили відомі українці-емігранти [3, с. 40]. Запорукою плідної діяльності УВУ в Празі став високий фаховий рівень його професорсько-викладацького складу [15, с. 6]. До викладання на двох факультетах - філософічному (з відділами історично-філологічним та природничих наук) і суспільно-правничому (з відділами правничим та економічних наук) залучили відомих українських учених, висококваліфіковану професуру, яких доля привела в еміграцію. Серед них були: історик мистецтва Д. Антонович, філологи С. Смаль-Стоцький і Л. Білецький, історики й археологи В. Борковський, Д. Дорошенко, В. Щербаківський,

0. Лотоцький,  географ  С.  Рудницький,  економісти  В.  Тимошенко,  О.  Мицюк, хімік

1. Горбачевський, юристи С. Дністрянський, Р. Лащенко, В. Старосольський та ін. [12, с. 216].

Іван Горбачевський став третім ректором Українського вільного університету. Його обрали на загальних зборах професорів і доцентів 16 червня 1923 р. на 1923-1924 навчальний рік [4, с. 45]. 29 листопада 1923 р. у великій залі Геологічного інституту УВУ відбулася святкова інавгурація ректора. Були присутніми керівники наукових інституцій, представники чеського уряду та делегати від усіх українських наукових і громадських установ. Свято відкрив проректор професор д-р С. Дністрянський. Новий ректор І. Горбачевський прочитав свою інавгураційну доповідь про "вітаміни", що зацікавила не лише фахівців, а й інших учасників зборів. Після доповіді він подякував усім представникам чеського уряду та наукових інституцій, зокрема президентові Академії наук і ректорові Карлового університету [2, с. 2].

Український вільний університет було засновано з огляду на потреби української еміграції.  Але після закриття українських кафедр у  Чернівецькому та Львівськомууніверситетах і знищення університетів у радянській Україні він залишивсь єдиним українським університетом у всьому світі. І саме на УВУ припало завдання репрезентувати українську університетську науку на міжнародному рівні [16, с. 7]. В одному з меморандумів у 1923 р. керівництво заявляло: "Коли на Великій Україні замовкли святині української науки, а Львів не допустив української молоді до університету, приневолюючи українську науку заховатись у підземеллі, все українське суспільство звернуло свою увагу на Прагу, де утворилося середовище наукової праці за кордоном" [4, с. 44].

Завдання та ставлення до рідного краю Український вільний університет формулював так, що УВУ постановив собі за провідну ідею і обов'язок служити потребам краю та рідного народу. Своє завдання за кордоном вважав він за тимчасове. Український вільний університет мав підготувати молодь до діяльності серед рідного народу в своїх інституціях і майбутніх урядах; організувати наукову працю та дати змогу професорам, доцентам й іншим ученим, які перебували за кордоном, продовжувати фахові студії і таким чином підготувати чи підтримати наукові сили; полегшити формування українського університету чи університетів на рідній землі, а також мав як готовий організм бути перенесений у відповідний час на рідну територію, туди, де він найбільше потрібний [4, с. 45].

Загальною мовою викладання в УВУ була прийнята українська, але передбачали також можливість, що запрошені фахівці читатимуть деякі лекційні курси чеською, французькою, англійською та німецькою мовами. Всі ці мови, як і класичні (латинь, грецька), вивчали в Українському вільному університеті. Навчання було безкоштовним (в останні роки символічну плату все ж ввели), дозволяли й паралельне з УВУ навчання у будь-якій іншій вищій школі [18]. Уряд Чехо-Словацької республіки та громадськість матеріально допомагали Українському вільному університетові [1, с. 7]. УВУ постійно дорожив зв'язками з рідним краєм. Його члени співпрацювали як із Науковим товариством ім. Шевченка у Львові, так і з Всеукраїнською академією наук та її установами [13, с. 129]. Кілька професорів із Українського вільного університету - І. Горбачевський, І. Борковський, Д. Чижевський, Д. Дорошенко, С. Дністрянський, О. Колеса - здобули науковими роботами міжнародне визнання [14, с. 209].

Згодом, звітуючи про навчальний рік, Іван Горбачевський відзначив, зокрема, що, як і в попередньому році, УВУ мав постійні зв' язки з Карловим університетом у Празі, Масариковим університетом у Брно, університетом імені Коменського в Братіславі, з Українською господарською академією у Подєбрадах, Всеукраїнською академією наук у Києві, Українським університетом у Львові (підпільним), із НТШ у Львові, з Українським високим педагогічним інститутом у Празі, з університетом у Філадельфії і т. д. [4, с. 47]. Український вільний університет у Празі заслужено користувався повагою. Для української культури цей університет мав навіть більше значення, ніж можна було сподіватися на початку його заснування [1, с. 7]. Однак оглядаючись на прожитий рік та підсумовуючи наукову діяльність УВУ, І. Горбачевський вважав, що вона, попри певні здобутки, ще не досягла бажаного рівня. Український вільний університет не збільшив своїх наукових сил у потрібній кількості, не зміг надалі забезпечувати стипендіатів і створити сталий контингент слухачів [4, с. 47].

Як бачимо, матеріальне становище УВУ, крім початку його існування у Празі, було постійно важким [13, с. 132]. Тому Іван Горбачевський у 1925 р. пожертвував свою ректорську платню на розвиток бібліотеки університету [4, с. 48].

Український вільний університет високо цінував заслуги І. Я. Горбачевського для університету й іменував його своїм почесним професором [19, с. 10]. Призначав УВУ і почесні дипломи за особливі наукові чи взагалі культурні заслуги. Правничий факультет Українського вільного університету за весь час діяльності нагородив титулом почесного доктора лише академіка І. Горбачевського (першого), професора О. Колессу й о. Августина Волошина [13, с. 132].

14 травня 1924 р. громадськість Праги широко відзначила 70-ліття від дня народження Івана Горбачевського [4, с. 48]. У святі взяли участь професори Карлового та Українськоговільного університетів, представники чеської влади, численні делегації від українських і чеських наукових та громадських установ, представники українських, чеських, грузинських і білоруських студентських організацій та багато українських і чеських громадян [4, с. 49].

Керівники та вчені УВУ в Празі й далі прагнули до поглиблення зв'язків із рідним краєм. Зокрема, підтримували дружні відносини з Всеукраїнською академією наук у Києві та Науковим товариством ім. Шевченка в Львові, обмінювалися з ними інформацією і публікаціями. Університет листовно брав участь у ювілеях академіків М. Грушевського, Д. Багалія та інших. Суттєвим у статусі вузу був перехід його з-під управи Міністерства закордонних справ під управу Міністерства шкільництва і народної освіти Чехо-Словаччини. Знаковою стала участь у цій справі тодішнього міністра закордонних справ, а згодом президента Чехо-Словаччини Е. Бенеша. З початком 1931-1932 навчального року Український вільний університет в Празі ввійшов у друге десятиліття свого існування, залишаючись надалі єдиним українським університетом у світі. Йому випало нелегке та почесне завдання зберегти певні кадри старших українських учених і виховати молодих, давати університетську освіту студентам, репрезентувати українську науку та популяризувати саме українство. 2 червня 1931 р. на загальних зборах професорів і доцентів УВУ І. Горбачевського знову обрали ректором [4, с. 60-61].

Того ж року, святкуючи 10-ліття Українського вільного університету, ректор Іван Горбачевський з гордістю відзначив: лише протягом року докторами філософії тут, у Празі, стали четверо провідних українських письменників. Це - Олександр Олесь, Ольга Кобилянська, Богдан Лепкий та Василь Стефаник [3, с. 44].

Однак цього ж 1931 р. УВУ зазнав фінансової скрути в зв'язку зі загальною господарською кризою. Щоб вивести університет із важкого фінансового стану, Сенат і професорсько-викладацький склад ухвалили створити спеціальне "Товариство прихильників Українського вільного університету в Празі" на чолі з виборною кураторією як виконавчим його органом. Основним завданням товариства був збір коштів для забезпечення діяльності школи. Вже через два роки матеріальне становище університету поліпшилося. Зокрема, йому надали дотацію Міністерство освіти Чехо-Словаччини та канцелярія президента [1, с. 7].

Оскільки 1920-і роки можна вважати за золоту добу діяльності Українського вільного університету в Чехії, то 1930-і, позначені загальною економічною кризою, стали для нього несприятливими. Крім інших, були і політичні причини цього. Зближення ЧСР із СРСР обмежило права української еміграції. Діяльність УВУ забезпечував тоді лише міжнародний авторитет його тогочасного ректора І. Я. Горбачевського. Певні труднощі виникли через зменшення числа студентів, ослаблення фінансових дотацій чеських урядів та ін. [14, с. 207]. Важка фінансова ситуація, що склалась у цей період в Українському вільному університеті, потребувала негайного налагодження тісніших контактів із Міністерством шкільництва і народної освіти Чехо-Словаччини. Тому делегація з ректора І. Горбачевського, професорів С. Дністрянського й А. Яковліва звернулася з клопотанням до міністерства, в результаті чого асигнування для фінансування УВУ було збільшено [4, с. 66].

На 1932-1933 навчальний рік ректором Українського вільного університету знову (тобто втретє) обрали Івана Горбачевського [4, с. 67]. Для забезпечення матеріальних потреб університету 3 червня 1932 р. засновано Товариство приятелів Українського вільного університету з кураторією, до якої надходила допомога з Міністерства шкільництва і народної освіти. У складній фінансовій ситуації кураторії доводилося виконувати надзвичайно багато справ. Через від' їзд до Ірану її голови професора Рипка керівництво перебрав ректор І. Горбачевський. Однак позитивного зрушення щодо збереження фінансування УВУ з бюджету держави не було досягнуто [4, с. 69]. В 1933 р. з метою забезпечити діяльність університету був заснований у Празі Допомоговий фонд української університетської науки. Головою фонду обрали Івана Горбачевського. У роботі фонд спирався на пожертви, але значних сум зібрати не міг [13, с. 134].

У такому критичному становищі на 1933-1934 навчальний рік ректором Українського вільного університету знову обрали І. Горбачевського. Тим часом усі старання президіїкураторії перед Міністерством шкільництва і народної освіти щодо фінансування УВУ на початку 1934 р. були безуспішними. Через кілька місяців міністерство таки прислухалося до прохань кураторії і аж у вересні призначило з бюджету невелику суму. Лише канцелярія президента Чехо-Словаччини продовжувала щомісяця надсилати університетові кошти, хоча й незначні. Таким чином вдалося зберегти існування Українського вільного університету в Празі, однак його перспектива залишалася невідомою. Довелося відчутно зменшити заробітну плату, але весь персонал університету погодився з цими прикрими змінами та продовжував працювати, щоби не втратити рідну наукову установу.

На 1934-1935 навчальний рік ректором УВУ обрали І. Я. Горбачевського. Однак університет продовжував перебувати в скрутному фінансовому становищі. Іван Горбачевський відмовився від платні за погодинні лекції і за виконання обов'язків ректора. Також відмовився від оплати за погодинні лекції професор О. Колесса. В 1935-1936 навчальному році вже його обрали ректором. А І. Горбачевський продовжував викладати хімію та біохімію.

18 травня 1934 р. в Українському вільному університеті в Празі відбулося свято з нагоди 80-х роковин від дня народження ректора Івана Горбачевського [4, с. 69] і п'ятидесятиріччя його професорської діяльності [6, с. 18]. Урочистості відкрив короткою промовою проректор професор С. Дністрянський, який від імені Сенату українського університету привітав ювіляра [20, с. 3]. Врочиста академія відбулася у великій залі інституту лікарської хімії. Директор цього інституту, колишній асистент І. Горбачевського охарактеризував у промові велике значення науково-дослідницької праці ювіляра та подякував за його заслуги для чеської науки. Ця академія мала характер великої української національної маніфестації [6, с. 18]. Івана Горбачевського гідно вшанували за його довголітню і багатогранну діяльність. Під час урочистостей декан факультету права та суспільних наук університету професор С. Шелухін вручив І. Горбачевському диплом почесного доктора права [4, с. 69]. Цей пам'ятний день став святом не лише для ювіляра, а і значною мірою для всього українського університету в Празі й української науки взагалі, бо в особі ректора була звеличена ця найвища наукова установа на еміграції, репрезентовано український науковий світ [20, с. 3].

Діяльність у Празі Українського вільного університету, який в 1930-х роках виріс у важливий осередок українознавства, тривала до кінця Другої світової війни [12, с. 217]. У травні 1945 р. празький період історії УВУ закінчився. А з 1946 р. Український вільний університет продовжив працювати в німецькому місті Мюнхені [15, с. 6]. Випускники УВУ, як і раніше, відзначалися високою фаховою підготовкою та нерідко займали в Європі керівні місця у наукових закладах [5, с. 6].

Саме Іван Горбачевський у результаті своїх заслуг став тим єдиним українцем, який міг відвідувати професора Томаша Масарика - тодішнього президента Чехо-Словаччини - без домовленості на аудієнцію, як того вимагав урядовий чин останнього. Вони обидва свого часу були професорами чеського університету в Празі й належали до університетської професорської колегії, взаємно симпатизували один одному. Але І. Горбачевський користувався привілеєм на візит до президента лише в дуже важливих справах. Зокрема, така його приватна аудієнція вирішила долю Українського вільного університету, коли він у 1933-1934 рр. опинився в скрутному фінансовому становищі. На знак вдячності за це сенат УВУ прийняв рішення, що портрет Івана Горбачевського завжди має бути у приміщенні університету на почесному місці [12, с. 11].

Таким чином, стараннями І. Я. Горбачевського та інших громадсько-політичних діячів-українців був створений єдиний у світі Український вільний університет (спочатку у Відні, згодом - у Празі). Так започаткували осередок активної наукової праці українців за межами України. Ректором університету кілька разів обирали І. Горбачевського. В УВУ високо цінували заслуги для університету вченого, й найменували українця своїм почесним професором. Іван Горбачевський також був головою Допомогового фонду української університетської науки, який заснували з метою забезпечити діяльність у Празі Українськоговільного університету. Отже, громадсько-політичній діяльності І. Горбачевського була притаманна цілеспрямованість на благо України і багатогранність, у якій особливе місце займала праця вченого в УВУ та інших суспільно-освітніх установах, де він зосереджував свою увагу на громадських, політичних, культурознавчих, освітніх і виховних проблемах. Значна заслуга Івана Горбачевського і в тому, що він сприяв утворенню Українського вільного університету, який поставив перед собою важливе завдання розвитку національної культури й освіти.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа