Ю Древніцький - Громадсько-політична та наукова діяльність в старосольського історіографія проблеми - страница 1

Страницы:
1  2  3 

Збірник наукових праць

УДК 94 (477) Юрій Древніцький

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ТА НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В. СТАРОСОЛЬСЬКОГО: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

У статті проаналізовано історіографію громадсько-політичної та нау­кової діяльності визначного українського політичного діяча, вченого та адвоката Володимира Старосольського. Автор виділив основні напрямки досліджень, підбив підсумки вив­чення зазначеної теми. Ключові слова: Володимир Старосольський, монографія, сучасні до­слідники, науковий доробок.

Важливим завданням історичної науки сьогодення є відтворення загальної картини досліджень, які мають персоналійний або біоісторіографічний характер. Відсутність таких робіт, присвячених визначним і неординарним українським діячам, істотно ускладнює реконструкцію у всій багатогранності й суперечності реального розвитку та тенденцій історіографічних процесів і виявлення ступеня вирішення актуальних наукових проблем.

Творча спадщина і практична діяльність В. Старосольського - визначного громадсько-політичного діяча, вченого та адвоката першої половини ХХ століття ще донедавна залишалися недоступними у спеціальних фондах архівів і бібліотек, а його ім'я з ідеологічних міркувань свідомо замовчувалося. У вітчизняній історіографії досі не здійснено монографічного дослідження, що стосувалося б постаті вченого, його місця і ролі в національно-політичному та науковому житті України.

Однак стверджувати, що історіографія даної проблеми відсутня, було б не вірно. У цілому нагромаджений історіографічний матеріал можна умовно поділити на три періоди: 1) прижиттєвий - кінець ХІХ ст. - 1939 р.; 2) праці українських істориків в еміграції та радянська історіографія - 1939-1991 рр.; 3) сучасні студії українських та зарубіжних авторів.

У перший період (кінець ХІХ ст. - 1939 р.) вийшло друком ряд публікацій з історії молодіжного та студентського руху в Галичині, автори яких звернули певну увагу на роль В. Старосольського в ґенезі цього руху. Мова йшла, насамперед, про його участь у боротьбі за український університет. Сюди необхідно віднести статті публіцистичного характеру В. Темницького "Сецесія з Львівського університета" [1], М. Галущинського "Науковий рух у тов. "Академічна громада" у Львові" та "Українська молодіж в р. 1899" [2; 3], В. Гнатюка "Справа українсько-руського університету у Львові" [4], М. Грушевського "Справа українсько-руського університету у Львові" [5], В. Лащенка "Українська студентська громада у Варшаві в 1901-1903 рр." [6], М. Кордуби "Історія "Січі"" [7]. Не варто також забувати про джерелознавчу публікацію цього часу "Українсько-руський університет" [8]. У часописі "Молода Україна" М. Галущинський опублікував цикл статей про розвиток українського студентського руху [2; 3]. Окремо відзначимо статтю одного з лідерів Української соціал-демократичної партії (далі - УСДП) М. Ганкевича "З минулого нашої партії (Матеріяли до історії УСДП)", що дає уявлення про діяльність партії соціал-демократів і членства в ній В. Старосольського [9].

Вищеназвані статті були написані з приводу актуальних подій і явищ суспільно-політичного життя Галичини. З українських патріотичних позицій автори праць, що виступали як безпосередні очевидці та учасники розкрили різні аспекти українського національного руху, українсько-польських стосунків, учасником яких був В. Старосольський. Як правило, без критичних узагальнень, з елементами суб'єктивізму говорилося про участь В. Старосольського в національному русі, наведено фрагменти його виступів. Попри надмірну заполітизованість авторів, у статтях міститься цінний фактаж, що

розкриває позицію В. Старосольського як соціал-демократа, одного з лідерів студентського руху на рубежі ХІХ-ХХ ст., ідейного натхненника ряду гучних акцій українських студентів.

Другий період у розвитку історіографії проблеми хронологічно можна обмежити 1939­1991 рр. Студії про В. Старосольського на цьому етапі були вкрай обмежені й незначні. Це пояснюється тим, що в радянські часи вивчення його життєвого шляху і наукової спадщини з ідеологічних міркувань було просто неможливим. Українська соціал-демократія, до якої він належав, що мала соціальну опору серед українського робітництва, критично ставилася до комуністичних, ліворадикальних ідей, тож партію звинувачували в українському "дрібнобуржуазному націоналізмі", "опортунізмі".

За таких обставин центр вивчення багатогранної діяльності В. Старосольського перемістився в діаспору. Вагомий внесок у дослідження його життєпису зробили зарубіжні науковці українського походження.

У 1991 р. під редакцією Уляни Старосольської (дочки Володимира) вийшов у США збірник, спеціально присвячений життю й діяльності В. Старосольського - 210-й том історично-філософської секції "Записок НТШ" "Володимир Старосольський. 1878-1942". На сьогоднішній день - це найґрунтовніше дослідження, у якому зібрано документи і статті з різних періодів життєвого шляху видатного українського громадського діяча, науковця. До нього ввійшли біографічний нарис авторства сина Юрія Старосольського, спогади дітей, співробітників та знайомих, листи В. Старосольського та його найбільш відомі наукові праці "Теорія нації" [10] та "Національний і соціальний момент в українській історії" [11].

У публіцистичних працях, статтях, спогадах, уміщених у цьому ж збірнику, М. Антонович-Рудницької [12], Т. Гаєцького [13], В. Левицького [14], Р. Купчинського [15], Г. Марунчака [16], М. Розенбаума [17], С. Самбірського [18], О. Хом'яка [19] У. Старосольської [20], Ю. Старосольського [21], та інших сучасників - громадсько-політичних діячів, учених, діячів культури й освіти охарактеризовано В. Старосольського як адвоката, члена управи УСДП, активного діяча молодіжного руху в Галичині, сотника "Січових Стрільців", професора права декількох європейських університетів, а головне -демократа, гуманіста, патріота України. Вивчення цих матеріалів дало змогу глибше зрозуміти особистісні моменти, що наклали відбиток на формування світогляду і діяльність В. Старосольського.

Окрім нечисленних матеріалів, присвячених виключно його особі, існує широке коло узагальнюючих праць різної проблематики з історії Галичини, де фігурує В. Старосольський як безпосередній учасник тих чи інших подій. Література узагальнюючого характеру чи не найбільше висвітлює історію Легіону УСС, де є згадки про діяльність В. Старосольського, що знайшли відображення, зокрема, в працях С. Ріпецького [22], Н. Гірняка [23], О. Думіна [24], С.Шухевича [25], М. Угрин-Безгрішного [26] та ін.

Інтерес діаспорних дослідників викликали судові процеси над українськими в'язнями в період Другої Речі Посполитої. Про В. Старосольського як адвоката часто згадується на сторінках видань,  що висвітлювали діяльність націоналістичного підпілля, авторства

П. Мірчука [27], З. Книша [28] тощо.

Після 1991 року в розвитку вітчизняної історіографії наступив третій період. Зняття з розпадом партійно-тоталітарної системи і проголошенням незалежності України ідеологічних обмежень, відкриття доступу до архівних першоджерел дозволили розпочати ґрунтовне об'єктивне дослідження даної проблеми. Одним із перших звернув увагу на діяльність В. Старосольського львівський дослідник В. Голяк. У статтях "Зморений голодом" та "Трагедія родини Старосольських" [29] він охарактеризував трагічні сторінки життя В. Старосольського як людини, відданої інтересам українського народу, що заслужила право на гідне місце в історії України. Автор подав матеріал в енциклопедичному стилі, без узагальнення життєвого шляху. Обставини переслідування і смерті громадсько-політичного діяча розглянуто автором у контексті трагічної долі української інтелігенції в умовах радянського режиму.

Постать В. Старосольського в незалежній Україні привертає до себе все більшу увагу дослідників, що знайшло відображення в наукових працях, організації конференцій. 27 лютого 1997 р. у Києві з ініціативи Молодіжного товариства ім. Липинського та Молодіжного історичного товариства за сприяння видавництва "Смолоскип" відбулася молодіжна наукова конференція на тему: "Володимир Старосольський - захисник людини й науки" [30, с. 3].

Серйозною спробою ввести теоретичний доробок В. Старосольського в сучасний науковий обіг та заповнити "білу пляму" в дослідженні ним концепції нації і держави є статті І. Кресіної, зокрема, вступна стаття "Свідомість і воля - основа нації" до першого перевидання 1998 р. праці В. Старосольського "Теорія нації". Дослідниця фактично зробила спробу осмислити наукову спадщину в контексті етнодержавознавчої парадигми й показати важливість поглядів В. Старосольського в сучасному націо- і державотворенні [31, c. І-

ХХХХ].

Ключові проблеми політичної концепції В. Старосольського стали предметом дисертаційного дослідження О. Панок "Сутність та основні проблеми політичної концепції Володимира Старосольського" (1998) [32]. О. Панок ввела в науковий обіг низку маловідомих раніше праць В. Старосольського, зокрема, статті, опубліковані у збірниках НТШ, в часописах "Вісник Союзу Визволення України", "Молода Україна", "Шляхи", "Життя і право" та ін. Дисертаційне дослідження було виконано зі спеціальності "Теорія та історія політичної науки", стало здобутком в українській політичній науці для відновлення забутих імен та привернення уваги сучасних науковців до спадщини українських політологів. Однак політична концепція В. Старосольського в дисертації осмислюється на матеріалі здебільшого однієї праці вченого - "Теорія нації".

Саме цю прогалину спробувала заповнити В. Згурська у дисертаційному дослідженні "Концепція нації і держави Володимира Старосольського" (2008) [33]. Автор, на основі аналізу праць В. Старосольського "Теорія нації" та "Держава і політичне право", здійснила концептуалізацію його поглядів на сутність нації та національної держави, їх ознаки, форми та функції в контексті демократичних міждержавних взаємовідносин. У цій дисертації, що була захищена зі спеціальності "етнополітологія та етнодержавознавство", розкрито оригінальну концепцію вченого щодо державного, зокрема федеративного, устрою і його критеріїв, націоналізації держави та автономізації об'єднань громадян, форм децентралізації влади, видів автономії, інститутів громадянського суспільства тощо.

Водночас з' являються друком статті, що характеризують науковий доробок В. Старосольського. Серед досліджень варто виділити передусім праці І. Кресіної "Національна свідомість як конституанта сучасної нації", В. Лісового "Методологія дослідження нації у "Теорії нації" В. Старосольського", В. Потульницького "Політична доктрина Володимира Старосольського", С. Дмитренка "Теорія нації Володимира Старосольського", Ю. Манелюка. Якщо два перших дослідники в центр наукових зацікавлень поставили "Теорію нації", то В. Потульницький акцентував свою увагу на маловідомій праці В. Старосольського "Суспільно-політичні рухи на Україні. Носії суспільно-політичних рухів", що висвітлює боротьбу різних верств українського суспільства за утвердження національної держави.

В. Потульницький здійснив спробу систематизації поглядів українських учених ХІХ-ХХ століть, періодизації історії української політології, типологізації основних напрямів політичної думки - народницького, консервативного, національно-державницького. Цілком слушно В. Старосольського, поряд зі С. Дністрянським, О. Бочковським, С. Рудницьким, було віднесено до національно-державницького напряму, характерною рисою якого була оцінка подій і явищ історичного минулого крізь призму інтересів нації і держави, пріоритет віддавався нації порівняно з державою.

У праці Г. Дичковської "Український націонал-комунізм" (1998) дається аналіз світоглядних та ідеологічних засад українського націонал-комунізму та націонал-соціалізму. До найвизначніших представників останнього напряму автор відносить В. Старосольського,розкриває характер і зміни аксіологічних орієнтацій вченого, вважаючи його одним із теоретиків націонал-соціалізму [35].

Аналіз окремих юридичних праць В. Старосольського здійснено у статтях львівських дослідників П. Стецюка та С. Максимовича. Останній зробив спробу обґрунтувати актуальність науково-теоретичних підходів В. Старосольського до розуміння походження, сутності і поняття правової держави, пристосувавши їх до умов сьогодення для забезпечення і гарантування прав та свобод людини. Автор розглядає концепцію держави вченого, яку вважає актуальною для сучасного етапу розбудови української державності. Особливо цінною в розумінні С. Максимовича стала розробка В. Старосольським концепції розподілу влад, ефективного механізму функціонування системи стримувань і противаг окремих гілок влади. Це можна максимально використати у становленні сучасної демократичної, правової держави і громадянського суспільства [36]. П. Стецюк зробив аналіз праці В. Старосольського "Криза конституційної держави", де показав погляди вченого на кризу демократії, утвердження авторитарних держав на прикладі гітлерівської Німеччини і Радянської держави міжвоєнного періоду [37].

Особливий інтерес для дослідження постаті В. Старосольського викликає історична література, що висвітлює діяльність УСДП, до якої він належав більше 30 років. Причому, праці з історії УСДП, в основному, є доробком сучасних вітчизняних істориків. Найбільш вагомий внесок у вивчення діяльності УСДП зробили івано-франківські дослідники О. Жерноклеєв [38] та І. Райківський [39], які відповідно в 1995 і 1996 рр. захистили кандидатські дисертації про розвиток українського соціал-демократичного руху, представленого УСДП в австрійський (1899-1918 рр.) та міжвоєнний (1918-1939 рр.) періоди. Логічним продовженням дослідження цього питання став захист у 2007 р. докторської дисертації О. Жерноклеєвим на тему "Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890-1918 рр.)". У працях згаданих науковців знайшла відображення багатогранна діяльність партії західноукраїнських соціал-демократів у цілому та її лідерів зокрема. Так, О. Жерноклеєв та І. Райківський опублікували на основі широкої джерельної бази ґрунтовні дослідження історичного минулого УСДП, на фоні якого неодноразово згадувалося про одного з лідерів партії В. Старосольського. У співавторстві вони видали друком у 2004 р. працю про найвидатніших діячів УСДП під назвою "Лідери західноукраїнської соціал-демократії. Політичні біографії" [40], в якій серед 10 найбільш відомих діячів УСДП зроблено нарис життя і діяльності В. Старосольського. Політичний портрет В. Старосольського відображається в окремій статті названих авторів [41].

Цій же тематиці присвячене дисертаційне дослідження львівського історика О. Босака на тему "Українська соціал-демократична партія в соціальному і національному рухах Галичини (90-і рр. ХІХ ст. - 1914 р.)" (2003 р.), у якому автор звернув певну увагу на роль В. Старосольського в суспільно-політичному житті краю як одного з лідерів УСДП [42].

Чимало фактів багатогранної діяльності В. Старосольського систематизовано і проаналізовано у статтях Т. Огородника [43]. Зокрема, в окремій публікації на основі фактологічних матеріалів єдиної української щоденної газети в тодішній Польщі "Діло" він зробив аналіз правозахисної і громадсько-політичної діяльності В. Старосольського в 1929­1931 рр. Особливий акцент було зроблено на адвокатську роботу, що активізувалася в умовах загострення українсько-польського протистояння і радикальних акцій націоналістичного підпілля в передвоєнне десятиліття. Своєрідним продовженням цього стала стаття Т. Огородника про участь В. Старосольського в судових політичних процесах проти українців у Другій Речі Посполитій 1932-1934 рр. (за матеріалами газети "Діло"). На досліджуваний період припав апогей антипольської терористичної діяльності ОУН у 30-х рр. ХХ ст., що призвело до масових арештів українців і збільшення кількості політичних судових процесів. Це сприяло відповідно активізації адвокатської практики В. Старосольського, який став одним із найбільш відомих адвокатів у міжвоєнній Польщі.

Багатою фактологічним матеріалом є стаття Т. Огородника "Громадсько-політична діяльність В. Старосольського у період Першої світової війни (1914-1918)", у якій автор наоснові широкої джерельної бази з' ясовує участь В. Старосольського у формуванні ідеології та діяльності структур легіону УСС.

Значну цінність для досліджуваної проблеми мають праці з історії адвокатської справи в контексті українського національного руху в Галичині. Так, у праці І. Андрухіва і П. Арсенича "Українські правники в національному відродженні Галичини: 1848-1939 рр." (1996) розкрито процес національно-культурного відродження у Східній Галичині в період так званої "адвокатської доби", коли головну роль у національному русі відігравали українські правники, в тому числі В. Старосольський. Автори високо оцінили внесок В. Старосольського в українське національне відродження [44]. У монографії "Українські адвокати у політичних судових процесах у Східній Галичині (1921-1939 рр.)" І. Гловацький [45] значне місце відводить В. Старосольському як одному з найбільш авторитетних і досвідчених адвокатів. Зокрема, відзначається бездоганність загальної тактики адвоката, володіння фактами з історії польсько-українських взаємин, ораторські здібності. Матеріали цієї книги містять архівні матеріали, спогади адвокатів та їх підзахисних у 20-30-х рр. ХХ ст. У науково-практичному посібнику цього ж автора наведена значна кількість судових промов В. Старосольського, які були ґрунтовно підготовленими, юридично грамотними, логічними і можуть бути взірцем для сучасних правників. В основі вищеназваних монографічних досліджень - широка джерельна база, публікація документів для ознайомлення сучасних читачів.

Важливу інформацію почерпнуто з узагальнюючих досліджень з історії Галичини, в яких висвітлюються різні аспекти національного руху кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., де фігурує як учасник подій В. Старосольський. Так, у працях З. Зайцевої, В. Качмара, Р. Ковалюка, Р. Кухара, В. Леника та М. Мудрого, що були присвячені діяльності молодіжних студентських організацій і рухів, боротьбі за створення українського університету у Львові на початку ХХ ст., є згадки про В. Старосольського. Він брав активну участь у студентському русі, боровся за національно-культурні права українців під австрійською владою [46].

Про напрямки діяльності В. Старосольського в період Першої світової війни та Української революції подають інформацію у працях з історії збройної боротьби українського народу 1914-1923 рр. В. Голубко, В. Гордієнко, М. Лазарович, М. Литвин і К. Науменко, С. Макарчук, Б. Якимович та ін. [47]. Зокрема, В. Голубко, М. Лазарович, М. Литвин і К. Науменко розкрили драматичний літопис галицького стрілецтва, у становленні та діяльності якого взяв активну участь В. Старосольський.

Зацікавлення постаттю В. Старосольського спричинило появу в другій половині 1990-х років ряду довідкових видань, які лаконічно подають різні сторони його життя і діяльності. Праця П. Арсенича "Рід Шухевичів" висвітлює біографічні дані В. Старосольського, його дітей - Юрія та Уляни [48]. Хотілося б згадати також енциклопедичні довідки І. Головацького "Старосольський Володимир-Степан" [49] та Т. Огородника "Володимир Старосольський - публіцист, редактор, видавець" [50]. Невеликі за обсягом біографічні відомості про В. Старосольського містяться в "Малій енциклопедії етнодержавознавства", у довіднику "Українська журналістика в іменах" та інших виданнях [51].

Певним внеском у вивчення постаті В. Старосольського як вченого та громадсько-політичного діяча, його ролі в українських національно-визвольних змаганнях, становленні українських освітніх установ в еміграції, судових політичних процесах в Галичині є праці автора даного дослідження, опубліковані в 2005-2009 рр. [52].

Дослідження польських авторів, хоча й не подають детальних відомостей про діяльність В. Старосольського, торкаються різних проблем суспільно-політичного життя Галичини. Передусім, слід виділити роботи В. Найдус, Е. Коко, С. Ґломбінського, А. Редзіка, К. Левандовського та ін. [53]. Так, сучасник В. Старосольського, професор Львіського університету та лідер Стронніцтва Демократично-Народового (СДН) С. Ґломбінський розглянув питання еволюції польсько-українських стосунків у Галичині на зламі ХІХ-ХХ ст., боротьби галицьких українців за власний університет у Львові. В. Найдус у своїхнарисах з історії Галичини окреслила роль соціал-демократів у суспільно-політичному житті краю 1900-1907 рр., показала процес зародження класових профспілкових організацій робітників. Позиції польських соціалістів в українському питанні, їх стосунки з українськими есдеками, становище УСДП в 1918-1939 рр. розкрито Е. Коко, епізодично показано діяльність В. Старосольського в уряді УНР та діяльності відновленої партії. К. Левандовський висвітлив українсько-чеські відносини в 1918-1932 рр., зокрема розкрив процес лобіювання українських інтересів чехословацьким урядом у 1920-х рр. стосовно освітніх проектів. Адвокатська та наукова діяльність В. Старосольського знайшла відображення у праці сучасного польського дослідника А. Редзіка.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Ю Древніцький - Громадсько-політична та наукова діяльність в старосольського історіографія проблеми

Ю Древніцький - Діяльність володимира старосольського в усдп на початку ХХ століття