Г В Тимошик - Давньогрецькі гіпокористичні імена в новочасних перекладах святого письма українською - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 811.161.2'373.46 Галина Тимошик

Львівський національний університет імені Івана Франка

ДАВНЬОГРЕЦЬКІ ГІПОКОРИСТИЧНІ ІМЕНА В НОВОЧАСНИХ ПЕРЕКЛАДАХ СВЯТОГО ПИСЬМА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

© Тимошик Г. В., 2009

У статті розглянуто особливу групу давньогрецьких імен новозавітного тексту, а саме - імена-гіпокористики. Ці найменування становлять невеликий відсоток від загальної кількості давньогрецьких імен. Завдяки цим іменам ми сприймаємо давньогрецький іменник як онтологічну складну єдність, яка постійно розвивалася, видозмінюючи громіздкі та незручні для уживання антропоніми, на простіші і придатні для використання.

The article analyses special group of ancient Greek names from New Testament text, namely - names-hypocoristics. These names present little percent of Greek personal names total number. Owing to these names we apprehend an ancient Greek noun as a complex system that was constantly developing, transforming bulky and awkward anthroponyms into simpler and communicatively suitable ones.

Давньогрецькі імена займають важливе місце в ономастичній палітрі новозавітніх хронік і презентують лише фрагмент системи найменувань древніх геллінів, адже зрозуміло, що біблійний текст не зміг увібрати в себе все розмаїття давньогрецького ономастикону, який був широко розповсюджений серед народів, що населяли Середземномор'я.

Наявність давньогрецького ономастикону в перекладній святописемній літературі давно зробила його фактом українського мовно-культурного виміру. Однак незважаючи на це, давньогрецькі імена (зрештою й увесь іменник) українських перекладів святописемного тексту тривалий час перебували на периферії наукових зацікавлень української лінгвістичної науки.

Упродовж ХІХ-ХХ ст. українські філологи (П. Житецький [7], І. Огієнко [12], О. Горбач [3]) у своїх розвідках розкрили історію та особливості перекладання святописемного тексту українською мовою. Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. з'явилися статті (В. Німчука [10], Л. Шевченко [21]), розвідка (М. Жукалюка, Д. Степовика [8]) та інші публікації, які подають історію перекладу святописемного тексту та його компонентів. Ці дослідження, з одного боку, частково елімінували лакуну в українських біблієзнавчих студіях, а з іншого - заклали фундамент для наступних студій.

У царині теолінгвістичних студій ХХІ століття актуальною є потреба комплексного дослідження святописемного тексту, де окреме місце має належати біблієантропонімікону. Мають з' явитися фундаментальні дослідження, які б змогли розкрити етнокультурну природу біблійних онімів, окреслити особливості їх контекстуальних реалізацій, представити індивідуальні авторські підходи щодо трансформаційно-адаптивних механізмів, що супроводжують входження біблієонімів через перекладні тексти в український мовно-культурний вимір.

У пропонованій розвідці розглянемо особливу групу давньогрецьких імен новозавітного тексту - імена-гіпокористики[1], які є важливим компонентом давньогрецької антропосистеми, адже представляють нові моделі репрезентації найменувань. Гіпокористики дозволяють інтерпретувати антропонімікон (у нашому випадку давньогрецький) як складну систему, яка розвивається іпоповнюється новими формами імен, що є більш придатні для комунікації. Як важливий складник давньогрецької системи найменувань гіпокористичні імена у процесі перекладання трансформувалися в україномовний вимір та займають у ньому своє місце[2].

Зрозуміло, що реципієнти нового релігійного вчення разом із світоглядними змінами модифікували свій іменник. Оскільки давньогрецька система найменувань була для них чужою, то неофіти не змогли б диференціювати повної форми імені, що використовується в офіційній сфері, та словотвірних варіантів імені, що вживається у сфері неофіційного спілкування. Однак для того, щоб збагнути особливості адаптації давньогрецьких імен у перекладному тексті, ми виділяємо групу імен-гіпокористик.

У контексті вивчення давньогрецьких гіпокористичних імен в українських перекладах святописемного тексту спробуємо виокремити різновиди цих імен, представити їх семантико-генетичну характеристику та особливості адаптації акцентуації в українському ономастиконі.

Як зазначає О. Суперанська, «в ономастиці діють дві тенденції, які врівноважують одна одну: тенденція до уточнення імен, яка передбачає залучення до їхньої структури додаткових елементів, зокрема різних визначень, та тенденція до спрощення ужиткових форм імен через перетворення їх зі словосполучення в одне слово, зі складного слова в просте... Процес скорочення власних імен належить до ономастичних універсалій, адже імена, що складаються з великої кількості фонем, складів, морфем, ... можуть існувати лише на папері як письмові знаки, але не в живому мовленні у щоденному використанні» [19, с. 121].

Онімний вимір тієї чи іншої мови формують імена, які, залежно від сфер використання, можуть мати повну та скорочену форми. «Між офіційною й неофіційною сферами використання імен немає непрохідних меж. В обох сферах використовуються ті ж імена. Але самі ці сфери настільки відрізняються, що, змінюючи сферу, ім' я неминуче підпорядковується панівній системі з її закономірностями та зазнає значних перетворень» [19, с. 163]. Перехід імені з офіційної в неофіційну сферу використання супроводжується різноманітними словотвірними явищами: «демінутивній деривації[3] й еліпсису[4]» [19, с. 163], у результаті яких виникають словотворчі варіанти імені (дублети).

Оскільки повне ім' я, що є «повною нескороченою формою імені», належить до офіційної сфери використання, то протилежним йому є скорочене, «гіпокористичне ім'я, яке належить до неофіційної сфери використання» [15, с. 107]. На думку Н. Подольської, «іноді в результаті усічення виникає зовсім інше ім' я, яке згодом сприймається як повне. Це спостерігаємо, наприклад, зі скороченими іменами в чужомовному середовищі» [15, с. 140]. Варто зазначити, що для чужоземців запозичені імена презентують чужу антропонімну систему і є «неподільні ні з погляду актуального словотвору, ні з погляду морфемної сегментації» [18, с. 169].

В українській мовознавчій науці для означення процесу створення гіпокористичних імен широко використовується термін «усічення[5]». Варто зазначити, що він є широко уживаним і у морфонології, і у словотворі [5, с. 183].

У процесі функціонування[6] власне ім' я (однослівне) може зазнати усічення кореневої чи допоміжної морфеми, фіналі чи початкового звуку і трансформуватися в гіпокористику.

Гіпокористичне ім' я як словотвірний дублет офіційної форми імені «може бути суфіксальним (з нейтральним суфіксом) і безсуфіксальним» [15, с. 69] (в українському антропонімному словотворі одним із способів творення нових словотвірних варіантів імен є усічення, яке комбінується із суфіксацією [1, с. 57]). На думку І. Ковалика, «механічна абревіація (декомпозиція) структури основ особових імен, з одного боку, та одночасна спеціальна ономастична (антропонімна) суфіксація, з другого, характеризують саму суть і природу механізму словотворчого, чи скоріше формотворчого процесу творення емоційно-афективних здрібніло-пестливах чоловічих і жіночих імен людей» [9, с. 306]. Коли ж повне ім'я усікають, а суфіксація відсутня, то маємо справу із «регресивний спосіб словотворення», що уживається рідше порівняно із попереднім [9, с. 305].

Неповні оніми, утворені внаслідок прогресивного афіксального (усічення + суфіксація) чи регресивного неафіксального (лише усічення) способів словотворення і містять у собі суб'єктивну оцінку, у науковій літературі називають по-різному: зменшеними, пестливими, зменшено-пестливими, квалітативами, демінутивами, гіпокористиками (гіпокористичними іменами, іменами-гіпокористиками), еліпсами (еліптованими іменами, іменами-еліпсами), усіченими іменами, абревіатурно-суфіксальними утвореннями власних імен. Іноді ці терміни розрізнюють, іноді уживають як синоніми. Такий стан справ свідчить про недостатньо глибокий рівень вивчення цього явища й декларує потребу нових ґрунтовних досліджень, які були б спроможні подолати цей термінний дисонанс.

У дослідженні «Структура имени собственного (Фонология и морфология)» О. Суперанська виділяє чотири способи скорочення однослівних найменувань, де найбільш розгалуженим є «випадання фонем та їх груп» [19, с. 124]. У межах цього способу виокремлено п'ять різновидів скорочення: а) гаплологія - «особливий випадок дисиміляції ... коли одну з двох однакових чи схожих артикуляцій не вимовляють: ... некрасо(во)вед...»; б) елізія - «випадання голосних на стику морфем...: За озеро > Зазеро...» [19, с. 124]; в) афереза - усічення початкових складів слова (Варварка —* Варка); г) апокопа - усічення кінцевих частин слова (Клим(ентій) —* Клим); д) синкопа - усічення середньої частини слова (Т(ет)яна —* Таня) [5, с. 189].

Для давньогрецького іменника (як і для будь-якого іншого антропонімікону) типовими були усічені імена. Як зазначає В. Римша, давньогрецькі «імена з одним коренем нерідко були стягненою формою двокореневого імені..; з плином часу стягнена форма складного імені починала існувати як самостійне ім' я» [14, с. 369].

Різновиди гіпокористичних імен давньогрецького іменника новозавітного тексту

У системі давньогрецьких імен новозавітного тексту виділяємо 15 гіпокористичних імен: 'Avtip&j (ч.), 'ApolAWj (ч), 'ApeAlhc (ч), 'Aptqifij (ч), Дтцшс (ч), 'Еттафрас (ч), 'Eftiaj (ч), Z4vaj (ч), OeuSSj (ч), КЛєоттас (ч), Nu|xfa (ч), 'OAu|xmЈj (ч), Паріхєпад (ч), Патро|3ас (ч), Есоттатрод (ч). З-поміж означених різновидів гіпокористичних імен у святописемному тексті здебільшого трапляється апокопа (усічення кінцевих частин слова) з одночасним додаванням фіналі («Усікати, - як зазначає А. Фік, - могли і перший і другий компонент грецького імені. Ту частину, що залишилася, оформляляли фіналлю -с чи -п: Дтцтообеплс > ДтцтооО-ссс, ... Eu-ca|iioon>Ai|iioon» [19, с.125]): 'Аутіттйс (ч.) є «скороченим варіантом імені Антипатр (Antipater [11, с. 49]. Аптіттсстрос; це ім'я «схоже до KleoTTctj, що є короткою формою від Кіеоттсстрос» [22, с. 116]: Аптітшс о |шртъс цоъ о тсшс цои[7] — Антипа, свідок мій вірний (1а)[8], Антипа, свідок мій вірний (1б), Антипа, свідок Мій вірний (2),

Антипа - свідок мій вірний (3), Мій вірний свідок Антипа [Ап 2:13][9]; 'AtoUSc (ч) є «короткою формою імені 'AттоA,A,Gonloс ... і, можливо, також імен 'AттоA,A,0бG)рoc і 'ATTOA,A,GonL5T|C» [22, с. 116]: 'AttoAAgoc * Аполос, Аполлос (1а), Аполос (1б), Аполлос (2), Аполлос (3, 4) [1 Кор 3:6, 22]. Що ж стосується білієантропоніма 'Apellhc, то «у деяких MSS (манускриптах - Г.Т.) Діянь (Дії 18:24; 19:1) замість Аполлоc (Apollos) знаходимо Апеллес. Мабуть, можна вважати правильним припущення Орігена про те, що ці імена тотожні» [11, с. 50]. Отже, це ім'я вважають варіантом прочитання імені 'ApollWj [22, с. 101]. Зважаючи на викладене вище, біблієонім 'ApellTc (ч) є гіпокористиком до тих імен, що й 'ApollWj (див. повні форми імен до цього імені-гіпокористика): ссотт(Со(сот9є 'ApellTn ton бокіцоп en Хрютй. * Витайте Апелеса, вірного в Христі (1а), Витайте Апелеса, вірного в Христі (1б), Вітайте Апеллеса, випробуваного у Христі (2), Вітайте Апелла, випробуваного у Христі (3), Апелл (3) Вітайте Апелеса, випробуваного у Христі [Рим 16:10]; 'Aртe^l&с (ч) є «короткою формою імені 'Aртє|lu5G)рoс» [22, с. 135]: 'Aрteman * (Зн. в.) Артема (1а, 2), Артема (1б, 3, 4) [Тит 3:12]; Дтрис (ч) є «короткою формою імен Дтрттрюс чи Дтцшрсстос» [22, с. 222]: Дамас (1а), Дамас (1б), Димас (2), Димас (3, 4) [Кол 4:14]; 'Еттсфрссс (ч) «ймовірно є короткою формою імені ' Ешсфробітос» [22, с. 360]: Сто 'Еттсфрсс tou ссуссттптои oundoulou т|і"п, ос еотіп тотос Стер U|mWn бісскопос tou ХрютоС * од Єпафра, любого нашого товариша слуги, котрий єсть вірний служитель Христів, (1а), од Єпафра, любого нашого товариша слуги, котрий єсть вірний служитель Христів, (1б), від Епафра, улюбленого співробітника нашого, що за вас вірний служитель Христа, (2), від Епафра, нашого любого товариша в службі, який для нас є вірним Христовим слугою. (3), від Епафра, нашого улюбленого співраба, який є для нас вірним слугою Христа (4) [Кол 1:7]; аотш(єтаі Сцссс 'Еттсфрссс о є£ Сцсоп, боСІос ХрютоС [Tnouo] > Витає вас Єпафрас, що з вас, слуга Христа; (1а), Витає вас Єпафрас, що з вас, слуга Христа; (1б), Поздоровлює вас Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса. (2), Вітає вас і Епафр, що з-між вас, слуга Ісуса Христа. (3), Вітає вас Епафрас - він з ваших, - раб Ісуса Христа. (4) [Кол 4:12]. У новозавітному тексті поряд із гіпокористикою 'Еттсфрссс натрапляємо і на повне ім'я 'Еттссфробітос, що іменує іншу особу: тара 'Еттссфробтои * (Род. в.) від Єпафродита (1а), від Єпафродита (1б), від Епафродита (2), від Епафродита (3, 4) [Филп 4:18]; 'Ерії&с (ч) може бути «короткою формою імен, що починаються з 'Ерц-» [22, с. 392]: 'Ер^йп * (Зн. в.) Єрмия (1а), Єрмия (1б), Єрмія (2), Герму (3), Ермію (4) [Рим 16:14]. Поряд із цим іменем ужито однокореневе теофорне ім'я 'Ерцтс (ч): 'Ерцтп -* (Зн. в.) Єрма (1а, б, 2), Гермеса (3), Ерма (4) [Рим 16:14]; Z^ngc (ч) —* коротка форма від повного імені Зенодорос ^лпоборос) [2, с. 350]: Zт|nсСn ton по|икоп * (Зн. в.) Зину законника (1а), Законника Зину (2), Зину законника (1б, 3), законника Зину (4) [Тит 3:13]; QeuS&c (ч) за однією з версій є гіпотетично гіпокористикою, що утворилася від вєобсорос [2, с. 1005]; за іншою -грецьким еквівалентом гебрейського імені Jonathan [23, с. 99]: 0єиб&с "~* Тхвда (1а, 2), Тевда (1б, 3, 4) [Дії 5:36]; Кіеоттссс (ч) «коротка форма імені Кіеоттсстрсс [22, с. 547]: etc опоцссті Кіеоттссс ~* один на имя Ютсюпа (1а), на ймя

(1а) - Святе письмо Нового Завіту мовою русько-украіньскою переклали вкупі П. А. Куліш и Д-р И. Пулюй, Відень, 1871. - Печатано у Львові в друкарні Товариства имени Шевченка, 1880; (1б) - Святе письмо Старого і Нового Завіту мовою русько-українською / Репринтне видання Ню Йорк, Лондон, 1930. Переклад П.О. Куліша, І.С. Левицького і д-ра І. Пулюя. - Союз библійних товариств, USA, Sweden, 1991 (у статті аналізуємо обидві редакції Кулішевого перекладу, оскільки вони відрізняються одна від одної); (2) - Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена / Переклав І. Огієнко. - Druckhaus Gummersbach, West-Germany, 1988; (3) - Святе Письмо Старого та Нового Завіту / Перек. з давньогрецької І. Хоменко-Плюта. - United Bible Societies, 1990; (4) -Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа: З 4-го повного перекладу Біблії / Пер. з давньогрецької о. Рафаїл

Турконяк. - К, 2000.

Клеопа (1б), один, йому ймЄння Клеопа (2), один, на ім'я Клеопа (3, 4) [Лк 24: 18]; Numfoi (ч) «можливо є короткою формою від ^цфобсорос» [22, с. 680]: ^фсо- * (Зн. в.) Нимфана (1а), Нимфана (1б, 2), Німфана (2) Німфана (3) [Кол 4:15]. Ім'я, зважаючи на сферу уживання, могло належати й чоловікові, і жінці [2, с. 634]; 'ОАл)|ілт&с (ч), має незрозумілу етимологію [22, с. 704]. Можемо припустити, що воно є короткою формою імені Олімпіадор [17, с. 268]: 'Оісііітссп * (Зн. в.) Олимпана (1а), Олимпана (1б), Олімпіяна (2), Олімпія (3), Олимпа (4) [Рим 16:15]; Пофцеудс (ч) може бути «короткою формою імен Пссрце^бтс, Псфііієпісоп, Пссрцл^бтс» [22, с. 779]: Псфііієпссп —* (Зн. в.) Пармена (1а), Пармена (1б, 2, 3, 4) [Дії 6:5]; Псстрор&с є «короткою формою Псстроріос [22, с. 789]: ПсстроРссп * (Зн. в.) Патрова (1а, 2), Патрова (1б, 2, 4), Патроваса (3) [Рим 16:14].

У святописемному тексті натрапляємо ще на один тип гіпокористики - синкопу, що представлена лише одним іменем: Насттсстрос (ч). Це ім'я, припускаємо, є гіпокористикою імені Еаюітсстрос: Еастсстрос Пиррос Вєроісаос -* Сосипатр Вериєць (1а), Сосипатр Вериєць (б), Озпатер Піррів із Верії (2), Сопатер, син Пірра, з Верії (3), син Пірра Сопатер з Вереї (4) [Дії 20:4]. У новозавітному тексті для найменування цієї ж особи використовується і повна форма імені Еаюітсстрос [Рим 16:21].

Семантико-генетична характеристика давньогрецьких гіпокористичних імен

За семантико-генетичним критерієм гіпокористичні імена можемо поділити на окремі групи. Велику групу формують гіпокористики, що утворилися від найменувань, що містять теофорний компонент. Оскільки давньогрецька система найменувань була динамічною системою, то «репертуар» грецьких імен постійно поповнювався. Особливо часто створювалися імена, що містили імена того чи іншого божества, милості якого передбачали народження дитини чи під заступництво якого віддавали дитину» [14, с. 369]. Цю групу імен В. Римша пропонує назвати «присвятні» чи «обітні». Загалом у науковому обігу є терміносполука «теофорні імена» для позначення імен, що містять у своїй структурі найменування божества: 'AtoUSc (^^61110 (ч) містить у своїй структурі назву давньогрецького бога Аполлона. Відповідно ті імена, від яких воно могли утворитися, означають: 'AтoA,A,aCnioc - присв. прикм. Аполлонів, 'AтoA,A,0бa)рoc: 'ATOllon «Аполлон» [6, т.1, с. 208] + бОроу, to - дар, подарунок [6, т.1, с. 443], «дарунок Аполлона»; 'AттоA,A,G)nLбт|c: 'A-frollcon «Аполлон» [6, т.1, с. 208] + суфікс -іб-тс зі значенням «особа», «людина» [4, с. 184], «людина, що присвячена Аполлону»; 'Aрt€^i&c (ч) вміщує у своїй структурі ім'я давньогрецької богині Артеміди: 'Aрtem^бырoc ("Aрtє|lUC«Артеміда» [6, т.1, с. 240] + 60роп, to, «подарунок Артеміди» [2, с. 52]; 'Еттссфр&с (ч) «співвідноситься з ад'єктивом етссфробітос зі значення «той, хто навіює любов», «милий», «чарівний», «улюбленець Афродіти«,«щасливий» [6, т.1, с. 589], сформувалося на основі власного імені Афродіта» [4, с. 134]; 'Ерії&с (ч) уміщує назву давньогрецького бога Гермеса. Це ім'я могло бути утворене від багатьох імен, що розпочинається з 'Ер|- [22, с. 392], наприклад, 'Ерцоуєптс: 'Ерц&с (дорійське) = 'Ерцтс - «Гермес» [6, т.1, с. 664-665] + genoc, to - «народження», «походження» [6, т.1, с. 319], «народжений Гермесом»; Zi^Sc (ч) вміщує назву давньогрецького бога Зевса. Zт|noбa)рoc: Zeuc (gen. Дшс) «Зевс» [6, т.1, с. 733] + 60роп, to, «подарунок Зевса»; NU|xfq (ч) —* є короткою формою від Німфадор: псцФсс - «наречена, німфа» [6, т.2, с. 1141] + гр. 60роп, «подарунок німфи». Як уже зазначалося, ім'я могло належати й чоловікові, і жінці [2, с. 634]; Qcud&c (ч) за однією із версій могло бути короткою формою давньогрецького імені вєобсорос: беос, о/т - «бог», «божество» [6, т.1, с. 778] + 60роп, to, «дар Божий» [2, с. 1005]. За семантико-генетичними ознаками до цієї групи імен можемо віднести біблієантропонім 'ОАлцхтт&с (ч). Таке ім'я було широко розповсюджене в Римській імперії [11, с. 235]. Припускаємо, що гіпокористика утворилася від Олімпіадор: "Оісцтос, о - «Олімп» [6, т. 2, с. 1168] + 60роп, to, «дар Олімпу» [19, с. 268].

Іншу групу формують імена, що містять елемент ттссттр-: 'Anti/mitc (ч.) *'Ant^тatрoc: сспті -«як, схожий» [6, т.1, с. 162] + тссттр (gen. тсстрос) - «батько» [6, т.2, с. 1269], «як батько, схожий на батька»; «нащадок батька» [17, с. 38]; Кіеоттссс (ч) * Кіеотсстрсс: кіеос, to - «поголос», «звістка», «слава» [6, т. 1, с. 952] + тссттр, «славна батьками» [4, с. 288]; ПсстроР&с (ч) * Псстроріос: тссттр + ріос,о - «життя», «світло» [6, т. 1, с.296], «світло батька»; 2сотсстрос (ч) —* осо(со - «рятувати», «охороняти» [6, т. 2, с. 1595] + тссттр, «той, що оберігає батька».

Окремо виділяємо гіпокористику Псф|ібп&с (ч) * тссрцопос = тссрссцотцос «тривалий», «надійний», «вірний» [6, т.2, с.1246] + суфікс -іб-тс зі значенням «особа», «людина» [4, с. 184], «надійна людина».

Адаптація гіпокористичних імен у новочасних перекладах Святого Письма

Давньогрецькі гіпокористичні імена новозавітного, які пройшли крізь призму перекладних рефлексій авторів новочасних перекладів, зазнали певних трансформаційно-адаптаційних модифікацій. Особливої уваги у цьому контексті заслуговує питання акцентуації давньогрецьких гіпокористичних імен.

Зі слів М. Протасова, «наголос - це, мабуть, найслабше місце у передачі не тільки власних назв, але й взагалі слів, запозичених із давніх мов. Можна відверто сказати, що він у нас (наголос -Г. Т.) зовсім не усталений і ґрунтується лише на випадковості» [13, с. 107].

Давньогрецькі біблієантропоніми, пройшовши багаторівневий процес трансформаційно-адаптивного перетворення, в окремих випадках змінили акцентуаційні характеристики. Для того, щоб збагнути специфіку акцентуаційних модифікацій, наявних в аналізованих текстах, варто провести порівняльний аналіз онімів, що фіксуються в україномовних перекладах із їх варіантами в давньогрецькому (оригінальному) тексті Нового Завіту. Зважаючи на особливості наголошення давньогрецьких гіпокористичних імен, можемо виділити декілька акцентуаційних груп: першу групу утворюють гіпокористики, які зберегли свою акцентуацію в усіх формах імен: ссотссоссотбє 'Aтe11тn ton dominion 6n ХрютсЗ. —* Витайте Апелеса, вірного в Христі (1а)[10], Вітайте Апеллеса, випробуваного у Христі (2) [Рим 16:10]; 'ApollWc —* Аполос, Аполлос (1а), Аполлос (2) [1 Кор 3:6, 22]; 'Оісііітссп * (Зн. в.) Олимпана (1а), Олімпіяна (2) [Рим 16:15]; 'Ерп —* (Зн. в.) Єрмия (1а), Єрмія (2) [Рим 16:14]; другу групу формують гіпокористичні імена, які змінили свою акцентуацію: 'AntiT&c о ртис |iiou о тютос |iou —* Антипа, свідок мій вірний (1а), Антипа, свідок Мій вірний (2) [Ап 2:13]; ZтnсСn ton по|икоп —* (Зн. в.) Зину законника (1а), Законника Зину (2) [Тит 3:13]; Geud&c ~* Тевда (1а, 2) [Дії 5:36]; etc опо^сси Кіеотссс ~* один на имя Юкюпа (1а), один, йому ймЄння Клеопа (2) [Лк 24: 18]; 'Aрteman —* (Зн.в.) Артема (1а, 2) [Тит 3:12]; Псфііієпссп * (Зн. в.) Пармена (1а), Пармена (2) [Дії 6:5]; Псстрор&п —* (Зн. в.) Патрова (1а, 2) [Рим 16:14]; ^фссп —* (Зн. в.) Нимфана (1а), Німфана (2) Кол 4:15]; у третю групу виділяємо гіпокористики, які залежно від автора перекладу залишали чи змінювали акцентуацію: сто 'Етссфрсс tou ссусстттос oundodou трсоп, ос eotin тютос штєр u|iWn бшкопос tou ХрiotoU —* од Єпафра, любого нашого товариша слуги, котрий єсть вірний служитель Христів, (1а), від Епафра, улюбленого співробітника нашого, що за вас вірний служитель Христа, (2), [Кол 1: 7]; ісотсс(єтссі Цшс 'Етссфр&с о eЈ ЦкЗп, douloc ХрiotoU ['I^uo] —* Витає вас Єпафрас, що з вас, слуга Христа; (1а), Поздоровлює вас Епафрас, що з ваших, раб Христа Ісуса. (2), [Кол 4: 12]; Есотсстрос ПUррou Вєроіссіос -* Сосипатр Вериєць (1а), Сопатер Піррів із Верії (2) [Дії 20:4].

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Г В Тимошик - Давньогрецькі гіпокористичні імена в новочасних перекладах святого письма українською