М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія - страница 15

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 

1 Языковая номинация: (Виды наименований). — М. : Наука, 1977. — С.49.


До п'ятого розряду належать евфемістичні назви, утворені на основі лексики   із   пейоративним   значенням:   «біда»,   «поганка», «паскуда»,

«паскудниця», «паршивка», «обжора» - змія; «біда», «лихо», «смуток», «недоля», «страх», «погань», «гидота», «враг», «потвора», «неприятель» -чорт; «проклята», «ворогуша», «поганка», «лихая» - хвороба; «поганець» -вовк.

Отже, представлена в українській мові евфемістична лексика, спричинена дією табу, неоднорідна за своїм складом. Її номінативні особливості тісно пов'язані зі змістом міфологічних уявлень і відображають давні вірування в оберегову функцію слова.

Евфемізми виникають також унаслідок дії певних моральних норм, природного почуття сорому, а звідси і потребі приховано назвати певне явище: замість брехати - говорити неправду, замість стара людина - людина поважного віку тощо.

Збагаченя лексико-семантичного складу української мови відбувається також у результаті непрямої (вторинної) номінації явищ дійсності, що приводить до появи перифраз - описових зворотів, що вживаються замість звичайної, усталеної назви особи, предмета, явища. Іноді термін перифраза, або парафраза використовують у значенні «стилістичний прийом, що полягає в заміні однослівного найменування описовим виразом, який здебільшого містить оцінку. Наприклад, живе срібло - «риба», чорне золото - «нафта», крилаті санітари - «птахи», ранок життя - «дитинство; юність». На сучасному етапі в східнослов'янському мовознавстві існує дві точки зору на перифразу: вузька, що бере свій початок від вчення О. О. Потебні про естетичну природу художнього слова (Л. Булаховський, О. Кожин, Є. Макаренко, Л. Синельникова), і широка, представниками якої виступають А. Свашенко, І. Соколова, М. Коломієць, Є. Регушевський, О. Юрченко та інші.

Перифраза розглядається як стилістичний засіб або троп. Трактування перифрази як стилістичного засобу, за допомогою якого здійснюється заміна однослівних позначень, виявляється ширшим, ніж розуміння перифрази як тропа. Стилістичний аспект вивчення перифрази дозволяє виділити такуознаку перифрази як стилістичного прийому і стилістичного засобу: здатність її послуговувати підвищенню виразності й дієвості тексту. Ономасіологічний підхід до вивчення перифрази дозволяє визначити ряд інших ознак (наявність референтного зв'язку між різними денотатами, створюваність у мовленні, призначення виконувати функцію вторинної номінації тощо), які характеризують її як номінативний засіб і допомагають відмежувати перифразу від інших структурно тотожних одиниць.

Перифраза виникає на основі виділення характерних ознак явища дійсності. Ці ознаки формують цілісний образ або внутрішню форму перифрази. Поява перифраз зумовлюється, головним чином, позамовними чинниками. Серед них можна виділити, по-перше, прагматичні настанови мовця, які пов'язані з його бажанням дати предметові, явищу певну емоційну оцінку. По-друге, комунікативно-ситуативні, що зумовлюють появу перифрази у зв'язку з евфемістичними причинами. Крім того, існують мовні причини, що полягають у необхідності дотримання стилістичних норм, уникнення повторів тих самих слів або виразів. Перифраза завжди виражається кількома словами, передає одне поняття і становить собою семантично неподільне словосполучення.

Збагачення виражальних ресурсів мови перифразами тісно пов'язане з розвитком функціональних стилів української мови - художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, конфесійного та інших. У кожному конкретному випадку розвиток перифраз у межах певного функціонального стилю зумовлюється цілою системою чинників, що відображають характерні ознаки та типологічні риси функціонального стилю. Так, у художньому стилі перифрази відзначаються оцінністю, емоційністю та експресивністю і в такій своїй якості входять у систему виражально-зображальних засобів художньої літератури: «Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люде; Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть!» (Т. Шевченко).

В офіційно-діловому стилі перифрази використовуються для максимально точного вираження певного поняття. Саме потреба у точному й однозначномувираженні певних понять зумовлює появу перифрастичних висловів типу доводити до відома - «повідомляти», виносити догану - «карати», брати приклад - «наслідувати».

У мові засобів масової комунікації перифрази використовуються здебільшого як мовні знаки для вираження широкого спектру оцінних та експресивних значень із позитивною оцінкою (золоте руно - «вовна», зоряний час - «найвищі досягнення, тріумф») або негативною оцінкою (зелений змій -«алкоголь», іудине поріддя - «зрадник, запроданець»).

Перифрази виникають лише в певному контексті. Вони мають ситуативно-комунікативну зумовленість. Це стосується насамперед перифраз художньої літератури, контекстуальний характер та індивідуально-авторське начало яких проявляються особливо виразно. Індивідуально-авторські перифрази можуть уходити до загальномовного вжитку. Такими загальномовними перифразами є вислови з творів Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка та інших українських письменників. Наприклад, всевидяще око - «Бог» (Т. Шевченко), «А я, брати запорожці, Возьму собі рясу, Та піду поклони бити В Межигор до Спаса» -«у монастир» (Т. Шевченко).

Перифрази позначають широке коло явищ дійсності - історичних осіб, абстрактні поняття, природні копалини, навчальні заклади, час, у тому числі й життєвий, рослини тощо. Так, тематичні групи перифраз складають назви:

         країн (степова Еллада - Україна);

         історичних осіб (батько нашої нації - Т. Г. Шевченко);

         географічних понять (Голуба планета - Земля);

         міст (столиця українського гончарства - Опішня);

         професій і видів діяльності людей (технологи полів - агрономи);

         абстрактних понять (жорстока пані життя - істина);

         політичних понять (Гарант Конституції - Президент);

         релігійних понять  (Вищий розум,   Отець  наш  небесний, Великий Творець - Бог);

         понять соціального зла (повільне самовбивство - наркоманія);представників фауни (морський гігант - кит);

         флори (зелені легені міста - дерева);

         корисних копалин, мінералів (сонячний камінь - бурштин). Активізація образного мислення, посилення людського чинника в мові

зумовлює розвиток системних відношень у складі перифраз. Про це свідчать синонімічні перифрази (газ - блакитне паливо; голубе паливо; голубе золото; діти - майбутнє планети; найдорожче багатство нації; підростаюче покоління; маленькі громадяни).

Образні перифрази іноді використовуються для найменування різних явищ, наприклад, біле золото - «бавовна», «цукор», чорне золото - «кам'яне вугілля», «нафта».

На сьогодні не існує усталеного погляду на такі одиниці щодо їх полісемічності та омонімічності. Найважливішою ознакою перифраз є образність. Образні перифрази містять метафору, епітети та інші тропи. Перифрази української мови є предметом дослідження лексикологів і лексикографів.

 

 

Рекомендована література

 

 

Основна література

1.        Апресян Ю. Д. Лексическая семантика : Синонимические средства языка / Ю. Д. Апресян. — М. : Наука, 1974. — 367 с.

2.        Коваль А. П. Синоніміка в термінології / А. П. Коваль // Дослідження з лексикології та лексикографії. — К., 1965. — С. 41—51.

3.        Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови : (Семантична структура слова) / Л. А. Лисиченко. Х. : Вид-во Харк. ун-ту, 1977. — 113 с.

4.        Лисиченко Л. А. Лексико-семантична система української мови / Л А. Лисиченко. Х. : ХДПУ ім. Г. С. Сковороди, 1997. — 132 с.

5.        Сучасна українська літературна мова: Підручник для вузів [ колект. авт. Грищенко А. П., Мацько Л.І., Плющ М.Я., Тоцька Н.І., Іздиган І.М. ; за заг. ред. А. П. Грищенка]. К. : Вища шк., 2002. — 439 с.

6.        Тараненко О. О. Деякі аспекти теорії синонімії в плані створення синомімічного словника // Мовознавство. — 1980. — № 3. — С. 48—54.

7.        Тараненко О. О. Тлумачний словник як база для синонімічного словника : (Значення Словника української мови для укладання синонімічного словника української мови) / О. О. Тараненко // Слово і фразеологізм у словнику. К., 1980. — С. 221—237.

8.        Українська мова : Енциклопедія / [ред. кол. : В. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови), М. П. Зяблюк та ін.]. К. : Укр. енцикл., 2000. — 752 с.

9.        Языковая номинация : (Виды наименований). — М. : Наука, 1977. — 359 с.

 

 

Додаткова література

1.        Алекторова Л. П. Об оттенках значений лексических синонимов / Л. П. Алекторова // Синонимы русского языка и их особенности. — Л., 1972. - С. 123—137.

2.        Апресян Ю. Д. Синонимия и синонимы / Ю. Д. Апресян // Вопросы языкознания. — 1969. — № 4. — С.75 — 91.

3.        Брагина А. А. Синонимия и языковая норма / А. А. Брагина // Сборник науч. тр. Моск. пед. ин-та иностр. яз. -- 1973. -- Вып. 78. -- С. 94--130.

4.        Винокур Т. Г. Синонимия в функционально-стилистическом аспекте / Т. Г. Винокур // Вопр. языкознания. -- 1975. -- № 5. -- С. 54--65.

5.        Винокур Т. Г. Синонимия и контекст / Т. Г. Винокур // Вопр. культуры речи. — 1964. — Вып. 5. — С. 20—44.

6.        Евгеньева А. П. Синонимические и парадигматические отношения в русской лексике / А. П. Евгеньева // Синонимы русского языка и их особенности. — Л., 1972. — С. 5—22.

7.        Лексическая синонимия : сб. ст. / отв. ред. С. Г. Бархударов. -- М. : Наука,

1967. -- 178 с.

8.        Соколовская Ж. П. Проблема лексической синонимии в современной лингвистике : пособие для студ. филол. ф-тов / Ж. П. Соколовская. — Кишинев : Изд-во Кишин. ун-та, 1970. — 66 с.

9.        Языковая номинация : (Виды наименований). -- М. : Наука, 1977. -- 359 с.

 

 

Питання для самоконтролю

1.   У чому полягають парадигматичні відношення між словами у лексиці?

2.   Які існують основні підходи до вивчення синонімії?

3.   Які слова називаються синонімами? Що таке лексичні синоніми?

4.    Які слова можна вважати синонімами у вузькому та широкому
розумінні? Наведіть приклади.

5.   Назвіть основні причини виникнення синонімів.

6.   Які джерела розвитку синонімії ви знаєте?

7.   Назвіть основні типи синонімів.

 

8.        Дайте характеристику семантичним (ідеографічним, лексичним, понятійним) синонімам.

9.        У чому виявляються особливості іменникових, прикметникових, дієслівних семантичних синонімів?

10.    Дайте характеристику стилістичним синонімам.

11.    На які групи поділяються стилістичні синоніми?

12.    Дайте характеристику понятійно-стилістичним синонімам.

13.    Що називається частковою синонімією?

14.    Які синоніми належать до повних синонімів?

15.    Які синоніми називаються абсолютними?

16.    Назвіть причини появи абсолютних синонімів.

17.    Що таке синонімічний ряд? Наведіть приклад.

18.    Що називається синонімічною домінантою?

19.    Які функції синонімів у мові ви знаєте? У чому вони полягають?

20.    Що таке евфемізм?

21.    Які евфемізми називаються стертими?

22.    На чому ґрунтується виникнення евфемізмів?

23.    Які ознаки денотатів використовуються для евфемістичного називання?

24.    На які групи лексики можна поділити евфемістичні назви, що виникли на основі оберегової функції мови?

25.    Що таке перифраза? Наведіть приклади. Поясніть їхню функцію та вживання у мові.

26.    Назвіть тематичні групи перифраз.

 

 

 

 

2. Явище антонімії в лексичному складі сучасної української мови.

2.1. Поняття про антонімію

 

Явище антонімії належить до характерних виявів системних відношень у лексиці. Найважливіші питання, що виникають при вивченні явища антонімії в системі мови, можна звести до трьох головних: 1) що є основою антонімії; 2) які існують критерії антонімії; 3) які слова можна вважати антонімами.

Антонімія належить до мовних явищ. Вона характеризує особливості відношень між значеннями слів, а не самих предметів. На сьогодні дослідники єдині у своїх поглядах на розуміння смислової протилежності, закріпленої у нормах слововживання як основи антонімії (Л. Максимов, Л. Новиков, Ю. Апресян та інші). Найчастіше протилежність розглядається з погляду відображення в лексичній семантиці слова певних понять. Відношення міжпоняттями є чинником визначення логічної основи антонімії. При такому підході до визначення основи антонімії важливо брати до уваги весь спектр відношень протилежності: відмінності всередині однієї сутності (стан, рух, якість, відношення тощо); крайні вияви такої сутності; полярну семантику оцінного характеру; протилежності, що визначаються з точки зору різних учасників комунікативної ситуації, які знаходять своє відображення у регулярних слововживаннях лексичних одиниць.

В енциклопедії «Українська мова» подається таке визначення антонімів: «це слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що, тісно поєднуючись певною семантичною спільністю, розрізняються на цій же основі максимально протилежними значеннями»1. Отже, явище антонімії виявляється на різних рівнях мови. З цього погляду можна говорити про антонімію як мовну універсалію. У більш вузькому розумінні антонімія розглядається на рівні лексичної семантики слова.

 

 

2.2. Логічна основа антонімії. Критерії антонімічності лексичних одиниць

 

Згідно із сучасними науковими уявленнями типологія семантичних протилежностей слів може бути представлена такою парадигмою:

1) контрарна протилежність, що виражає крайні симетричні члени упорядкованої множини, між якими існує середній, проміжний складник, що називається мезонім. Наприклад: холодний - теплий - гарячий; білий -сірий - чорний.

1 Українська мова: Енциклопедія / [ред. кол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. (співголови), Зяблюк М.П. [та ін.] . — К. : Укр. енцикл., 2000. — С. 27.


Контрарну протилежність утворюють два видові поняття, що позначають явища, між семантикою яких існують найбільші відмінності в межах, що визначаються родовим поняттям;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 


Похожие статьи

М І Філон, О Є Хомік - Сучасна українська мова лексикологія